
Иван Просяник – зільник, художник і етнограф, краєзнавець
і мистецтвознавець, пасічник і садівник. Народну науку про цілющі рослини
перейняв від батька й діда.
– Я з роду знахарів. Звати Иваном, через “И”, на
стародавній манер. І в паспорті так записано. Баба Онися по матері була
шептухою в селі Куренях Батуринського повіту. Скількох людей зцілила! Та
особливо пильнувала за здоров’ям дітей. Пам’ятаю, у глиняний горщик клала
мухомор, закривала кришкою і закопувала у гній. Через 20 днів діставала і
примушувала мене вмочати палець у гірку слизьку рідину, на яку перетворився
гриб, і обсмоктувати її. Примовляла, що то для сили у руках, ногах і в
голові. Чув також, що завдяки мухоморам підвівся на ноги чоловік із
сусіднього села, який 20 років пролежав нерухомо. Отруйні рослини теж
цілющі, але використовувати їх слід дуже обережно і головне – до міліграмів
знати пропорції. Зашкодити здоров’ю можна і нетоксичним зіллям,
передозувавши його.
В роду Ивана були чаклуни й по батьківській лінії. Але ті,
певно, не лише на зіллі зналися, бо у селі їх звали відьмаками.
–
А ми просто язичницькі волхви,– ще більше дивує співрозмовник.
– Прізвище Просяники вказує на те, що пращури випрошували у богів гарної
погоди. Лише згодом наш рід “перекваліфікувався” у травників.
Прапрабабця Просяника на ім’я Богівна була відомою у
Батуринському повіті знахаркою і шептухою. Померла при розумі і здорових
зубах, але геть лисою у 112 років. Вилікувала тисячі хворих. Найбільшою
цінністю в родині вважають розшиту золотом хустку, якою колись за зцілення
обдарувала Богівну губернаторка. Навіть піп на ризи просив – не дали. Син
чаклунки на прізвисько Череп був травником-коновалом, тобто ветлікарем. А
батько Просяника Гарасим теж був знахарем.
Почалося все з того, що у 15-річному віці батьки доручили
відвезти з дому кота-розбишаку, який завдавав у господарстві збитків. Узяв
юнак хвостатого в мішок та й поїхав конем до лісу. На галявині зліз на землю
і почав струшувати кошлатого. А той вискочив на коня, впився в нього
пазурями і помчав додому. Доки Гарасько шкандибав з лісу, пліткарки рознесли
всім, що таки з’явився у Просяників відьмак після баби Богівни: з дому
поїхав хлопцем, а повернувся котом, та ще й чорним.
– Батько знався на зіллі і зцілював не лише односельців, а й дальніх
мандрівників,– завершує розповідь Иван. – Отож мені дістався
від родини величезний багаж знань. За освітою я філолог, пишу книги про
зілля. Іноді лікую хворих. Але щоб присвятити цьому життя, слід отримати
благословіння з неба. Тож чекаю якогось знаку. Тибетські ченці ставали
травниками “у законі”, коли зцілювали 42
хвороби. А в мене лише тридцять.
Ось один з рецептів Івана Просяника – щоб кинути палити.
Протягом доби настояти у трилітровій банці перевареної води склянку
необлущеного вівса. Коли зерно осяде, настоянку процідити і пити щодня,
скільки подужаєте. Цигарки здаватимуться прілими, і до курива тягтиме дедалі
менше. А десь через місяць потяг зникне зовсім.
Жінкам можна позбутися зайвого волосся, якщо змащувати
його такою сумішшю: 100 грамів соку молодого горіха поєднати з 10 грамами
дьогтю і закопати у глечику на 20 днів у землю…
http://www.svit.in.ua