Иван Просяник

 

Иван Просяник – зільник, художник і етнограф, краєзнавець і мистецтвознавець, пасічник і садівник. Народну науку про цілющі рослини перейняв від батька й діда.

– Я з роду знахарів. Звати Иваном, через “И”, на стародавній манер. І в паспорті так записано. Баба Онися по матері була шептухою в селі Куренях Батуринського повіту. Скількох людей зцілила! Та особливо пильнувала за здоров’ям дітей. Пам’ятаю, у глиняний горщик клала мухомор, закривала кришкою і закопувала у гній. Через 20 днів діставала і примушувала мене вмочати палець у гірку слизьку рідину, на яку перетворився гриб, і обсмоктувати її. Примовляла, що то для сили у руках, ногах і в голові. Чув також, що завдяки мухоморам підвівся на ноги чоловік із сусіднього села, який 20 років пролежав нерухомо. Отруйні рослини теж цілющі, але використовувати їх слід дуже обережно і головне – до міліграмів знати пропорції. Зашкодити здоров’ю можна і нетоксичним зіллям, передозувавши його.

В роду Ивана були чаклуни й по батьківській лінії. Але ті, певно, не лише на зіллі зналися, бо у селі їх звали відьмаками.
– А ми просто язичницькі волхви,– ще більше дивує співрозмовник. – Прізвище Просяники вказує на те, що пращури випрошували у богів гарної погоди. Лише згодом наш рід “перекваліфікувався” у травників.

Прапрабабця Просяника на ім’я Богівна була відомою у Батуринському повіті знахаркою і шептухою. Померла при розумі і здорових зубах, але геть лисою у 112 років. Вилікувала тисячі хворих. Найбільшою цінністю в родині вважають розшиту золотом хустку, якою колись за зцілення обдарувала Богівну губернаторка. Навіть піп на ризи просив – не дали. Син чаклунки на прізвисько Череп був травником-коновалом, тобто ветлікарем. А батько Просяника Гарасим теж був знахарем.

Почалося все з того, що у 15-річному віці батьки доручили відвезти з дому кота-розбишаку, який завдавав у господарстві збитків. Узяв юнак хвостатого в мішок та й поїхав конем до лісу. На галявині зліз на землю і почав струшувати кошлатого. А той вискочив на коня, впився в нього пазурями і помчав додому. Доки Гарасько шкандибав з лісу, пліткарки рознесли всім, що таки з’явився у Просяників відьмак після баби Богівни: з дому поїхав хлопцем, а повернувся котом, та ще й чорним.
– Батько знався на зіллі і зцілював не лише односельців, а й дальніх мандрівників,– завершує розповідь Иван. – Отож мені дістався від родини величезний багаж знань. За освітою я філолог, пишу книги про зілля. Іноді лікую хворих. Але щоб присвятити цьому життя, слід отримати благословіння з неба. Тож чекаю якогось знаку. Тибетські ченці ставали травниками “у законі”, коли зцілювали 42 хвороби. А в мене лише тридцять.

Ось один з рецептів Івана Просяника – щоб кинути палити. Протягом доби настояти у трилітровій банці перевареної води склянку необлущеного вівса. Коли зерно осяде, настоянку процідити і пити щодня, скільки подужаєте. Цигарки здаватимуться прілими, і до курива тягтиме дедалі менше. А десь через місяць потяг зникне зовсім.

Жінкам можна позбутися зайвого волосся, якщо змащувати його такою сумішшю: 100 грамів соку молодого горіха поєднати з 10 грамами дьогтю і закопати у глечику на 20 днів у землю…


 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу