Ігри


 

Рухливі ігри та забави для розвитку сили

Тягти бука
У грі беруть участь два хлопці. Вибирають посередника, який слідкує за дотриманням правил. Учасники сідають на підлогу або на землю, впираються підошвами один в одного, беруться за міцну палицю і тягнуть її. Кожний намагається відірвати суперника від землі і перекинути через себе.
Правила гри:
1. Тягти палицю починають за сигналом посередника.
2. Переможцем вважається той, хто зумів заставити суперника відірватися від землі або випустити палицю з рук.

Хто дужчий?
Двоє гравців сідають на землю, беруться за руки і, впершись ступнями ніг один в одного, намагаються перетягти один одного. Хто перетягне – той дужчий.

Xвостач
Учасники від найсильнішого до найслабшого, в одній шерензі беруться за руки. Найсильніший намагається розкручувати шеренгу в різні боки так, щоб від неї відривалися гравці. Він перемагає тоді, коли шеренга повністю розформується.

Буряк
Вибирають найбільшу і найсильнішу дівчину „маткою”, їй на коліна сідає друга дівчина, і так сідають всі, від найсильнішої до найслабшої, крім ведучої. Кожна міцно тримає на колінах свою подругу. Ведуча також повинна бути сильною. Вона на одній нозі прискакує до сидячих і здоровається з маткою.
– Чого прийшла? – питає матка.
– Буряка.
– А де той?
– Я поставила на полицю, а він упав у дійницю та й розбився.
– Тягни собі.
Ведуча легко витягує першу дівчину, так як крайні найслабші. Потім ведучій допомагають ті, котрих вона забрала. В кінці всі витягують матку. Витягли – виграла ведуча, не витягли – виграла матка.

Ворона
Поміж собою діти обирають „матку” і „ворону”. Ворона відходить вбік, а матка лишається з дітьми. Всі діти (один за одним) чіпляються за матку, а ворона летить до матки, щоб відняти дітей. Вона старається забігти назад і схопити дитину. Матка розставляє руки, махає ними перед вороною. Діти теж повертаються від ворони в протилежний бік. Коли матка не встереже, ворона встигає добігти до останньої дитини і забрати її. Отак вона перекраде половину дітей. Тоді шукають палицю: матка і ворона беруться за палицю руками, а діти чіпляються ззаду за них; діти воронині – за ворону, а матчині – за матку. Хто швидше відпустить палицю, той буде вороною. І гра починається спочатку.

У коня
Один з граючих стає рівно, як стовп, другий нахиляється, береться за нього і кладе йому голову під руку. Далі ще четверо нахиляються, беруться один за одного і так само ховають голови під руки передніх. Решта дітвори один за одним розбігається і стрибає на цього коня. Останній, що стрибнув на коня, тричі плескає руками, всі зістрибують і знову роблять те саме. Якщо ж останній не втримається і впаде – тоді вони стають конем, а ті починають стрибати. Гравців, що стрибають, і гравців, що «роблять» коня, повинно бути порівно.

Краски
На середині площі проводять довгу лінію. На одній стороні лінії є „Країна добра”, а на другій – „Країна зла”.
Вибирається „хазяйка”, яка керує грою. Вона визначає „доброго Духа і „злого духа”. Всі інші діти стають при кінці площі.
Хазяйка визначає кожній дитині назву якоїсь краски, наприклад, червоної, синьої, жовтої і т. п.
„Добрий дух” починає гру, наближається до хазяйки і говорить: „Дзелень, дзелень”. Хазяйка запитує: „Хто там?” – „Добрий дух”. Хазяйка: „Чого хочеш?” – „Краски” – „Якої?” Добрий дух каже, наприклад, жовтої. Дитина, що є „жовтою краскою”, відходить і „Добрий дух” забирає її в країну добра. Якщо ж такої краски немає, то хазяйка каже: „Немає у нас жовтої краски, пішла на жовту доріжку та й зламала собі ніжку”.
Потім приходить „злий дух” і каже: „Стук, стук”. Хазяйка: „Хто там?” – „Злий дух” – „Чого хочеш?” – „Краски” – „Якої?” Тут злий дух викликає якусь краску і забирає в країну зла.
Коли в такий спосіб добрий і злий дух розберуть всі краски, тоді всі діти стають перед накресленою лінією навпроти один одного, подають руки, які хапають „гачком”, і перетягуються так, що кожен намагається перетягнути свого противника через межу до „країни добра” чи до „країни зла”.
Гурт, який перетягнув більше гравців на свою сторону, стає переможцем.
При перетягуванні гравців можна подавати також і одну руку. Якщо „добрих духів” або „злих духів” є більше перед перетягуванням, тоді „злий” або „добрий” духи, які починали гру, мають змагатися по черзі самі з надлишком свого противника.

Ворота
Два гравці відходять від гурту і вибирають собі умовні назви (наприклад, „сосна” і „ялина” або „річка” і „камінь”). Повернувшись до гурту, вони беруться за руки і піднімають їх догори, утворюючи подобу воріт. Решта гравців, узявшись за руки, попарно пробігає у ворота. Останню пару воротарі затримують, опустивши руки, і запитують у одного затриманого:
– Що ти хочеш (наприклад, „сосну” чи „ялину”?)
Той, чия умовна назва припаде до вподоби затриманому, забирає його собі, а його напарник бере другого з пари. Це, власне, один із видів жеребкування.
Розділившись таким чином на дві партії, учасники гри стають один за одним у два ланцюжки на чолі з воротарями і, обхопивши за спину тих, що стоять попереду, починають перетягуватися.

Ріпка
Діти поділені на два рівні гуртки. Один гурток „ріпка” – сідає: на землю в ряді так, що ноги в колінах згинаються, а стопи обперті на землю і з'єднані. Другий гурток – „посли” – стає в ряд навпроти першого гуртка на відстані кількох кроків і починає гру. Він наближається до „ріпки” і хором говорить: „Стук, стук у ворота”. Діти („ріпка”) запитують: „За чим ви прийшли?”. Посли: „Хазяйка хвора, ріпки захотіла”. – „Хазяїн поїхали орать”, відповідають діти („ріпка”). Посли відходять. Опісля знову приходять по ріпку і дістають відповідь: „Поїхали сіять!”. На третій раз послам дозволяється рвати ріпку: „Рви, рви, та гляди, коріння не пірви”. Тоді посли підходять до дітей першого гуртка, подають їм руки, опираються стопами на стопи своїх пар і стараються їх підняти із землі. Діти („ріпка”) впираються і не даються підвести. Через деякий час послам вдається вирвати кількох ріпок. Пізніше гуртки міняються ролями так, що „ріпки” стають „послами”, а „посли” займають місце „ріпок”. Переможе гурток, який висмикав більше ріпок.
Відмінність цієї гри буває така: посли стають спиною до ріпки і подають руки своїй парі назад, після чого намагаються підвести свого противника із землі.

Петрушка
Дівчата сідають на землю в рядок, одна одній на коліна. Одна із дівчаток не сідає, а підходить до першої в ряду й каже:
– Просили мати петрушку на юшку.
Сказавши так, бере її за руки й хоче вирвати з рук подружки, котра, обхопивши руками, не пускає. Вирвавши і поставивши її обіч, підходить до другої, далі – до третьої і так до останньої. Якщо дівчинка, котра рве „петрушку”, слабенька, то довго пручається, поки їй вдається витягнути гравця з рук іншого.

Дзвіночок
Грають утрьох. Двоє беруться за руки, а третій падає на зчеплені руки, щоб їх розірвати. Як розірве, то ті двоє втікають, а він їх ловить. Кого спіймав, той його замінить. А він стане у парі.

Щупак
У грі бере участь 20 – 30 учасників. Діти стають у дві паралельні шеренги обличчям одне до одного і, взявшись за руки, утворюють поміст. На один з його кінців лягає навзнак учасник. Цього гравця гойдають і кидають у напрямі другого кінця, де керівник допомагає йому приземлитися. Всі співають (примовляють):
Щупачок, щупачок
Нам впіймався на гачок.
Нум його видати,
Дальше подавати.
Гоя раз, гоя два!
А на три – враз лети!

У залізного ключа, або у вовка
Діти стають у коло, побравшись за руки, а один гравець залишається посередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:
– Який ключ?
Він відказує:
– Залізний!
Як розщепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а його всі доганять та співають:
Ой дзвони дзвонять,
Чорти вовка гонять
По болотах, очеретах,
Де люди не ходять.
Хто піймає, той стає вовком, і гра починається спочатку.
 

    Література
  1. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 96 с.

http://www.svit.in.ua

 

До розділу

 

Ігри

I част. IIчаст. IIIчаст.