Ігри


Рухливі ігри та забави із співом, приказками й примовками


Батько й діти

Грище ділиться наполовину. На одній – гурт дітей, на другій – сидить „батько”. Діти тихенько домовляються, який рух будуть виконувати перед батьком, тому що мають йому сказати „де були і що робили”.
Гравці шеренгою йдуть до батька, зупиняються перед ним і тричі кланяються. Батько віддає поклін і питає:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що чули й де були?
Вони хором відповідають:
По широкому світі блукали і щастя шукали,
Багато ми там видали – аж у Києві спочивали.
На це батько каже:
Розкажіть, гей, мої діти,
Що ж ви там робили?
Діти:
Уважай і вгадай, наш батьку дорогий:
Ось так, ось так ми всі там робили.
Після цих слів усі наслідують певний рух, а батько має назвати, що це було. Коли відгадає, діти тікають, а він їх доганяє. Спійманий перед лінією поділу стає новим батьком і учасники придумують нові рухи. Якщо батько до трьох разів не відгадає, то на його місце вибирають іншого.

Подоляночка

Діти беруться за руки й стають у коло. Вибирають подоляночку. Діти співають, а подоляночка робить все те, що вони співають:
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона стала,
До землі припала,
Личка не вмивала,
Бо води не мала.
Ой встань, встань, подоляночко,
Омий личко, як ту шкляночку,
Візьмися в бочки, –
За свої скочки,
Підскочи до раю
Бери сестру скраю.
Подоляночка вибирає когось з кола і та стає на її місце.

Іди, іди, дощику

Діти стають рядочком або колом проти вікна й співають:
Іди, іди, дощику...
(Ручки наче до молитви склавши)
Зварю тобі борщику...
(Наче мішають правою рукою борщ)
Поставлю ти в кутику...
(Вдають, наче беруть горщик і кладуть його на землю).
На терновім прутику...
(Показують правим пальчиком вгору)
І на додаток: „хлюп, хлюп, хлюп!”.
Під час цього підіймають обидві ручки вгору і, опускаючи згори донизу, припадають на одне колінце й пристукують пальчиком об долівку, удаючи хлюпотіння краплин дощу.
Коли хочуть ілюструвати великий дощ, то співають голосно:
Іди, іди, дощику...
Цебром, відром, дійницею...
(Показують, наче несуть велику дійницю).
Над нашою пашницею...
(Розводять руками, наче показують, що перед ними розстелена пашниця).
І знову – „хлюп, хлюп, хлюп!”, але уже голосніше, плещучи в долоні. Це ніби імітація великого дощу.

Жнива

Діти в шерензі розраховуються на перший, другий, третій і шикуються в колону по три: перші номери стають перед другими, а треті – за другими, трійки повертаються напра-во (налі-во) і розмикаються на 1–2 кроки. Всі співають:
Як діждемо літа, то нажнемо жита.
Поставимо в копи та вдаримо в гопи.
Гоп, гоп, гоп, гоп, гоп та вдаримо в гопи.
До слів „Як діждемо літа, то нажнемо жита” всі згинаються і виконують рухи женців.
При словах „Поставимо в копи...” трійки з'єднуються в коло і, тримаючись за руки, підносять їх вгору.
При словах „Гоп, гоп...” всі опускають руки, беруться в боки й танцюють.

Мак

Дівчатка, побравшись за руки, стають в коло, а одна сідає всередину. Навколо неї ходять і співають:
Ой на горі мак,
Під горою так.
Мак, маки, маківочки,
Золотії голівочки,
Станьте ви так,
Як зелений мак.
Поспівавши, питають у дівчини:
– Козачок, чи виорав на мачок?
Дівчина відповідає:
– Виорав.
Тоді знову ходять навколо й співають ту ж пісню. Питають знову.
– Козачок, чи посіяв мачок?
– Посіяв.
Співають.
– Козачок, чи посходив мачок?
– Посходив.
Співають.
– Козачок, чи пора полоть мачок?
– Пора.
Співають.
– Козачок, чи цвіте мачок?
– Цвіте.
Співають.
– Козачок, чи поспів мачок?
– Поспів.
Співають.
– Козачок, чи пора брать мачок?
– Пора.
Тоді усі гуртом кидаються на дівчину, що сидить усередині, трусять її, злегка тургають у вуха, дівчина пручається, доки не розірве рук у колі, та й тікає. На цьому гра кінчається.

Мак (2)

Діти утворюють коло, один-два кроки один від одного. Всередині – дівчина, що починає рухи.
Всі співають:
Ой на горі льон,
А в долині мак,
Мої любі сусідоньки,
Просимо вас, голубоньки,
Зробіть ось так. Гу!
І При словах „Ой на горі льон” роблять декілька кроків вправо, „А в долині мак” – кілька кроків вліво й затримуються на місці, та пильно дивляться на дитину посеред кола. При слові «Просимо» винують легкий поклін, при – „Зробіть ось так” – виконують рух, що його започатковує дитина посеред кола.
Співаночку співають досхочу, тільки за кожним разом, при словах „Зробіть ось так” виконується інший рух (беруться за руки, присідають, підіймають руки вгору, беруться в боки, пританцьовують і т. п.). Під кінець гри замість слів „Зробіть ось так” співають Загукайте враз” і гукають „Гу!”.

Ой вийтеся, огірочки

Ця гра дуже красива, коли її проводити в два кола. Вона досить проста і спокійна, а тому до неї можна залучити і старших і молодших дітей. Маленькі роблять менше коло –внутрішнє, а старші – більше, зовнішнє. Насередину виходять двоє жучків.
Одне коло починає обертатися в один бік, друге – в інший. Діти співають:
Ой вийтеся, огірочки,
Та в зелені пуп'яночки.
Приспів:
Грай, жучку, грай –
Тут тобі край!

Ходить жучок і жучина
По високій деревині.
Приспів.
Дайте, хлопці, околота,
Повезем жучків в болото.
Приспів:
Сонце світить, мов золото,
Жучки плачуть в болоті.
Під спів першого куплета жучки жвавенько бігають одне повз одне.
Під спів другого куплета – беруться в боки і поважно ходять та пишаються.
Під спів третього куплета – жучки хапаються за голівки, стрибають і швидко, метушливо бігають, немов хочуть втекти.
Під спів останнього куплета жучки сідають на підлогу і удають, що плачуть, а обидва дитячі кола весело танцюють навколо них.

Гарбуз

За загальною згодою діти між собою вибирають гарбуза, диню, чотири огірочки, чотири буряки, квасолю, бараболю, морквицю й біб.
Ходить гарбуз по городу, питається свого роду:
Чи всі живі, чи здорові всі родичі гарбузові? (Двічі)
Обізвалась жовта диня, гарбузова господиня:
„Іще живі...”
Обізвались огірочки, гарбузові сини й дочки:
„Іще живі...”
Обізвались буряки, гарбузові свояки:
„Іще живі...”
Обізвалась бараболя, а за нею і квасоля:
„Іще живі...”
Обізвалася морквиця, гарбузова сестриця:
„Іще живі...”
Обізвався старий біб: „Я іздержав увесь рід”
„Іще живі...”
Ти гарбузе, ти перістий, із чим тебе будем їсти?
Миску пшона, шматок сала, от до мене вся приправа. (Двічі).
Діти беруться за руки в колі, ходять і співають перший куплет. Гарбуз виступає з кола, йде насередину, пританцьовує, похитуючись, і співає:
“Ой, чи живі...”
Про кого в дальших строфах пісні співається, до того підходить гарбуз і виводить його на середину. Першу приводить диню й, побравшись з нею за руки, пританцьовує. Огірочки йдуть гусаком, зігнувшись убік. Буряки йдуть присідом. Бараболя виступає, пригнувшись, квасоля стрибає на пальцях. Морквиця стрибає на з'єднаних стопах ніг. При кінці виходить з повагою біб і всі обступають гарбуза та диню, які, обнявшись, весело танцюють.
Якість гри полягає в гуморі дітей, якщо вони зуміють влучно рухатися, комічно виголошувати слова, весело пританцьовувати до такту пісні.

Грибок

Діти стрибають на одній нозі, уявляючи себе грибами в лісі, і співають перші два рядки пісні. На двох наступних розбігаються врізнобіч і ховаються. З'являється дівчина з кошиком. Вона співає: „Десь я бачила грибок...” (другий куплет), намагаючись знайти хоч одного „грибка”. Так і не знайшовши, повертається додому. Радісні грибки вибігають зі своїх схованок, співають третій куплет, танцюючи і стрибаючи:
Йшло дівчатко в темний ліс
Назбирати грибів кіш.
Іде, іде, вже є тут,
Заховаймося в траву (Двічі).

Десь я бачила грибок,
Він сховався під пеньок,
Сірий капелюх убрав,
На одній нозі стояв. (Двічі)
Вже дівча пішло від нас,
Не бачило воно нас.
А тепер радіймо всі,
Скачем на одній нозі. (Двічі).

Просо

Вибирається „господар”, який стає збоку. Решта дітей, узявшись за руки, стають в ряд. „Господар” з палицею в руках підходить до крайньої дівчинки в ряду і говорить:
– Дівко, дівко, наймись до мене просо жати.
– А яке воно?
– Отаке! – показує вище голови.
– Не дістану.
– А отаке! – показує нижче коліна.
– Не нагнусь.
– А заміж?
– Хоч зараз.
З цими словами вона кидає руку сусідки і біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця, а „господар” переслідує її легкими ударами. З такими ж пропозиціями звертається „господар” до кожної з ряду і кожну переганяє на інший край ряду. Після цього „господарем” стає інший і гра продовжується.

У конопель

Хлопці та дівчата стають у коло, вони звуться синами і дочками, а „мати” (дівчина) – всередині. Всі діти рухаються по колу й співають:
Ой киш, воробей,
Да не клюй конопель,
Мої конопельки
Да ще зелененькі,
Самі не беруться
Мені не даються.
Коли діти співають, то мати їх лічить. Як діти перестали рухатись і на кому вона зупиниться, з тим починає веселу розмову. Якщо зупиниться на дівчині (дочці), то розмова така:
– Проси, дочко, хліба!
– Дай, мамо, хліба.
– А де ти той діла?
– З женихом з'їла.
– А діло робить?
– Голова болить.
– А заміж іти?
– Зараз.
Тоді мати бере лозину й виганяє з гурту дочку.
А коли зупиниться на хлопцеві (синові), то розмова така:
– Проси, сину, хліба!
– Дай, мамо, хліба.
– А де той дів?
– З женишками з'їв.
– А діло робить?
– Голова болить.
– А жениться йти?
– Зараз.
Тоді мати бере лозину й виганяє з гурту сина.
Потім дочка або син повертаються назад у коло і крутяться разом з усіма, співаючи. Мати рахує далі, як і раніше. Коли мати всіх перепитає і тоді той, кого вона питала найперше, стає маткою. І так без кінця.

Ой у полі жито

Діти утворюють коло. Всередині сидить зайчик, припавши на коліна й чеберяє ніжками (руками, наче передніми ніжками). Діти співають:
Ой у полі жито: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала;
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ух! (2).
Ой у полі просо: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ух! (2).
Ой у полі гречка: сидить зайчик,
Він ніжками чеберяє;
Коли б такі ніжки мала,
То я б ними чеберяла,
Як той зайчик, ух! (2).
За словами „сидить зайчик” і „чеберяє”, гравець, що сидить у середині кола, перебирає руками з перестановками, а далі частіше – до кінця куплету. Гурт тоді ходить колом, удає, наче він зайчика підглядів, і виявляє свою радість особливими рухами. І так спочатку кожного куплету ходять діти вправо або вліво, а за першими „коли б такі ніжки мала” висувають ноги (стопи) то вперед, то назад, то праву, то ліву, а на – „ух” підстрибують вгору і показують на зайчика правою рукою.
Під час другого куплету ходять у протилежний бік, а на слова „коли б такі...” піднімають високо ноги вгору (згинаючи їх у колінах), а на – „ух” підстрибують, як раніше.
Під час третього куплету ходять вліво, а на слова «коли б такі...» і т. д. стають, пристукують правою ногою й викручують обома руками круглі кружальця в повітрі перед собою або над головами, а на – „ух” підскакують вгору й раптом присідають. Кого зайчик вибере, той іде всередину і гра починається спочатку.
Коли в колі два або більше зайчиків, то вони граються чеберяють ніжками, перескакуючи під кінець кожного куплету на інше місце, перекидаються один через одного й пританцьовують, присідаючи, взявшись за руки, і т. д.
Якщо в середині кола є два, три або більше зайчиків, можна ще додати Стрільця, який під кінець останнього куплету стріляє, викрикуючи: „Пууу!”. Зайчики тікають і ховаються за гравців. Тоді ті діти, за якими заховалися зайчики, ідуть в середину кола і гра починається знову.

Барвінок

Діти стають у два ряди, обличчям один до одного і співають:
Та на горі барвінець, на долині зеленець,
По три гроші чічка, два таляри стрічка.
Мої милі паняночки, посходімся докупочки
І ставаймо вряд!
Там на горі барвінець, на долині зеленець,
По три гроші чічка, два таляри стрічка.
Мої милі паняночки, просили вас матіночки,
Посідайте враз!
3, 4, 5, 6, 7, 8 та 9-ту строфи співаємо так само, як другу, лише з тою зміною, що при кінці слів “просили вас матіночки” додаємо:
в 3-й строфі – поставайте враз!
4-й – повклякайте враз!
5-й – поставайте враз!
6-й – затупайте враз!
7-й – заплещіте враз!
8-й – затанцюйте враз!
9-й – засмійтеся враз!
Все, про що співають в пісні, діти обов'язково виконують. Підносять руки вгору, нахиляються і показують руками – на долині зелень, присідають і встають, вклякають на обидві ноги і встають, тупають ногами, плещуть у долоні, танцюють, а вкінці танцюють і розбігаються.
Всі рухи потрібно виконувати по змозі точно і одночасно.

У вишневому садочку

Діти стоять парами в такому порядку, в якому про них згадується в пісні, і так входять у кімнату. Ті діти, що на цей раз не беруть участі в грі, стають попід стінами. Вони – глядачі, що придивляються до весільного походу. Діти співають:
У вишневому садочку, під вербою, в холодочку,
Щоб лихо прогнать, гей!
Щоб лихо прогнать, а щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
Весілля гулять, гей! весілля гулять!
Не було б таких новинок,
Та хрещатенький барвінок
Усіх здивував, гей!
Він фіалочку блакитну,
Наче панночку тендітну,
За себе узяв, гей! за себе узяв!
Посередині в таночку,
У зеленому віночку танцює буряк, гей!
Танцює буряк.
Кругом свашки і сусідки,
І квасолі, і нагідки,
І між ними мак, гей!
І між ними мак!
Наче справжнії музики,
Грають півні та індики,
Деренчик гусак, гей!
Деренчик гусак.
Буряк скаче, не вгаває,
Підморгне і промовляє:
От так квіти, так, гей!
От так квіти, так!
1. Перед походом всі потихеньку рахують: 1–2–3–4, 1–2–3–4 це для того, щоб рівно ритмічно входити у кімнату. Глядачі гуртом підходять на середину кімнати, виглядають весільного поїзду, і, співаючи, відступають попід стіну. Співають перший куплет.
2. За словами “Щоб лихо прогнать” кладуть діти руки в боки.
3. За словами “А щоб долю звеселить” відступають назад на вісім кроків, а за словами “Весілля гулять” діти поділяються на дві половини: одна йде вліво і стає попід однією стіною, а друга вправо і стає попід другою стіною.
4. Раптом вбігає Шпак і співає другий куплет: “Не було б таких новин” і т. д.
5. Виходить весільний похід. Попереду всіх іде молода пара – Барвінок і Фіалка. Вони йдуть, не танцюють, а за ними – Буряк, чотири Свашки, дві Фасолі, дві Нагідки, Мак, два Індики, два Півні, один Буряк, два Чижі, дві Синиці і Шпак.
6. Діти співають “Він фіалочку блакитну” і т. д. так довго, доки весільний похід не ввійде в кімнату.
7. Похід, вільно підтанцьовуючи, ввійшовши в хату, стає в коло, а посередині походжають молодий і молода, кланяючись гостям.
8. За словами “Посередині в таночку...” молодий виходить з кола, тоді починають танцювати дійові особи. На середину виходить Буряк і сам собі танцює, а кругом нього Фасоля та Нагідки з Маком.
9. Тільки Півні та Індики не танцюють. Вони стоять збоку, грають на скрипках, а їм допомагає на басі Гусак.
10. Під час таночків двома колами викрикує, танцюючи, Буряк: “От так квіти!..”

У грушки

Дівчата беруться за руки і утворюють коло, а всередині – дівчинка чи хлопчик. Всі співають:
Як послала мати
Грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки поливати,
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки наглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки трусити,
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Під кінець пісні всі гравці піднімають угору дівчинку, що стояла в колі, та й трусять її. Як струсять, то в коло стає інша.

Сад і горобці

На грищі накреслюють коло діаметром 10 кроків, всередині якого розташовані „фруктові дерева” (учасники гри). Поміж ними ходить „садівник”, відганяючи двох „горобців”, що намагаються забігти в коло, торкнутися якого-небудь дерева рукою і втекти разом з ним. Ударить його садівник при цьому джгутом – горобець стає деревом, а дерево – горобцем. Усі співають:
Два горобчики,
Ласі хлопчики,
З боку чиркають
В садах виркають.
Один із малинами,
Ще й із вишнинами,
Яблука, груші,
Сливи-чорнуші.
Скач же в садочок
По горішочок!
Ягідку в дзьобик
Тікай, як можеш!

Довга лоза (Дикі кози)

Дівчата беруться за руки і стають попарно в ряд. Перші дві роблять ворота, обернувшись до ряду лицем і піднісши вгору руки. Ряд біжить попід їх руками (воротами) й співає:
Попід попові лози
Скакали дикі кози;
То в гору, то в долину,
То в рощу, то в калину,
За ними козенята
Поламали ноженята.
Тепер роблять ворота ті дві дівчини, що першими бігли попід ворота, а ті дві, які раніш стояли, приєднуються до ряду ззаду. Далі ті, що були ворітьми, залишаються в кінці, а інші, на котрих приходить черга, підносять руки і роблять ворота, щоб решта перебігала попід ними.

Горішок

Дівчата беруться за руки в ряд так, щоб по краях стояли вищі ростом, і бігають: один кінець пробігає попід руки другому. Всі співають:
Ой котиться горішок крізь ручки.
Ой ловіться, дівочки, за ручки!
Гей, ловіться чотири, чотири,
Щоб вам си легені женили!

Перепілка

Одну дитину вибирають за перепілку. Всі інші стають гусаком, йдуть кілька кроків уперед, стукають ногами і співають.
Перепілко! Парубочки йдуть.
Тут була, тут була, перепілочка (двічі).
Перепілці черевички несуть.
Тут була, тут була, перепілочка (двічі).
Перепілці ще й калачки несуть.
Тут була, тут була, перепілочка (двічі).
Перепілку із собою візьмуть.
Тут була, тут була, перепілочка (двічі).

Перепілка стоїть посередині грища. До слів „Тут була” діти беруться за руки, замикають коло й оточують перепілку.
Перепілка бігає всередині кола, імітує рухи лету і ударяє котрусь дитину. Визвана – має ловити перепілку, що тепер пересмикується попід руки дітей, а та, що ловила, залишається перепілкою. Діти знову співають і граються.

Веребей

Діти стають колом, а насередині – веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні:
Киш, киш, веребей,
Не клюй конопель,
Мої конопельки,
Дрібні, зелененькі,
У вірчики в'ються
Самі не беруться:
Браться не даються.
Веребей кидається до дітей, котрі утворили коло, вони розбігаються, поки він когось зловить. Тоді той, кого спіймано, стає веребеєм. Гра починається спочатку.

А в Горобейка...

Головні дійові особи: Горобейко та його Сестра. Гурт дітей сидить на стільчиках навколо них або ходить колом. Сестричка сидить на стільчику й шиє (рано встала), а Горобейко ще спить. Діти співають:
А в Горобейка сестричка маленька,
Сидить на кілочку, пряде на сорочку.
Під кінець пісні прокидається Горобець і каже, чухаючись:
Сестро, дай мені сорочку!
Сестра: Візьми сам!
Брат (бере сорочку): Одягай мене!
Сестра: Хіба ти маленький, сам одягнись!
Брат (одягається): Дай мені штани!
Сестра: Хіба ти не знаєш, де вони, шукай сам!
Брат (знайшов): Одягай мене!
Сестра: Хіба ти маленький? Сам одягайсь!
Брат (одягається і підперезується): Дай мені молока!
Сестра: Сам найди!
Брат (п'є): А де моя шапка?
Сестра: Там, де учора. Одчепись!
Брат (надягає шапку): Сестро!
Сестра (сердито): Та що!
Брат: Що? Лови мене! (тікає)
Сестра: А, ти ще смієшся з мене! Я ж тебе зараз!
Кидає роботу і ганяється за братом. Він тікає, а коли стомиться, то стає поміж двох дітей, хто праворуч його, той буде новим Горобейком, а хто ліворуч, той буде його Сестрою і гра починається знову.

Зайчик

„Зайчик” стає в середину кола, береться за голову і робить хворобливий вигляд. Діти рухаються по колу і співають:
Ішов, ішов зайчик по воду,
Та й вдарився чолом у воду.
(Рух і спів прискорюється).
Котрі були в батенька,
Котрі були в матінки,
На базар ходили
І ніжки помили.
То в ті, то в ті ворота,
А наші ворота позамиканії,
Жовтим піском засипанії.
Не кінець пісні танцюють майже всі, в тому числі і заєць, але в той же час він вибирає момент і пробивається крізь ланцюг, а всі його ловлять. Хто спіймає – стає зайцем, і гра продовжується.

Коза

В цю гру грають дівчатка. З-поміж себе вони вибирають „козу”, підводять до стіни, а самі сідають оддалік і глузують з неї: мекають по-козячому, передражнюють:
– Коза, коза, бе-е!
Коза сердиться, тупає ногами, погрожує:
Я коза-дереза,
Півбока луплена,
За копу куплена,
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами,
Лапками загребу
Хвостиком замету.
Бррру...
Потім між козою і гравцями відбувається така розмова:
– Коза-коза, де ти була?
– Траву їла.
– Чого сюди прийшла?
– Відпочити.
Вислухавши ці слова, дівчата розбігаються, а коза ганяється за ними і намагається когось спіймати. Спіймана дівчина стає козою і гра продовжується.

Сорока-ворона

У грі беруть участь п'ять дійових осіб: сорока та четверо сороченят. Троє трудящих, а одне ледаче.
Сорока варить кашку, а діти – одне дрова рубає, друге – воду носить, третє – піч топить, а четверте, ледаче, лежить на долівці, вимахує ногами, робити не хоче, чухається та позіхає. Діти співають:
Сорока-ворона на припічку сиділа,
Дітям кашу варила,
Ополоником мішала,
Діток годувала:
– Оцьому дам, оцьому дам і цьому дам, а цьому не дам.
Цей дрова не рубав,
Води не носив,
Хати не топив,
Шуги, шуги, полетіли,
На голівку сіли.
За словами „Діток годувала” підбігають сороченята до матері по їжу, наставляють обидві долоні. Ледаче прибігає перше й відштовхує інших сороченят. Мати дає їжу діткам, що працювали, приказуючи „Оцьому дам, оцьому дам і цьому дам”. А ледачому не дає нічого, кажучи: „а цьому не дам”.
Під словами „хати не топив” хтось з дітей заплеще в долоні, щоб сполохати сороку з дітьми. Сполохані сороки вимахують крилами (руками), тікають із середини кола на своє попереднє місце. А діти співають: „Шуги, шуги...” Насередину виступає нова партія дійових осіб.

Яструб і курчата

За загальною згодою діти поміж себе вибирають „квочку”, „яструба” і „бабусю”. Всі інші курчата.
Діти в'яжуть колесо, обвивають квочку, весело співають, присідають і квокають:
Загадала бабусенька та й забагатіти,
Підсипала куряточку, щоб вивела діти.
Кво, кво, куд-ку-дах, кво, кво, куд-ку-дах (2).
Ой пігнала бабусенька куряточка пасти,
Сама сіла під тиночком куделючку прясти.
Дир, дир, дир... (Двічі).
Ой хмариться, туманиться, став дощ накрапати,
Стала баба куряточка в хату заганяти:
Ціп, ціп, ціп... (Двічі).
А ще троє не загнала, ось яструб кружляє,
Гей урозтіч, курчаточка, вже яструб хапає,
Ох, ох, ох... (Двічі).
Під час другого куплету баба жене всіх курчаток на пасовисько. Всі присідають і ніби пасуться, а баба пряде.
Під час третього куплету всі дивляться вгору й розглядаються, чи хмариться, притупують ногами, перебирають пальцями й наслідують капання дощу.
Під час четвертого куплету яструб вилітає із гнізда. Курчата розбігаються в різні сторони, яструб починає їх ловити. Як курчатко присяде, то не можна його хапати. Курчатко, що його яструб зловив, стає в новій грі яструбом.

Гуси

Діти вибирають „матку” і „вовка”. Всі останні – гуси. Матка жене гусей у поле, а сама сидить на певній відстані за лінією, яка називається „городом”. Між нею та гусятами відбувається така розмова:
– Гуси, додому!
– Задля чого?
– Вовк за горою.
– Що він робить?
– Гуси скубе.
– Які!
– Сірі, білі. Гуси волохаті, тікайте просто до моєї хати.
В цей час гуси біжать в „город”, а вовк перебігає їм дорогу й намагається кого-небудь зловити. Піймане за лінією гусеня вовк не бере до себе, а забирає пійманих на шляху до „города”.
Гра продовжується до тих пір, поки вовк не переловить всіх гусей.

У гусей

Збираються діти, вибирають одного за „хазяїна”, а другого за „вовка”. На землі креслять хрест. Гуси йдуть в один бік від хреста, хазяїн – в другий, а вовк ховається посередині. Тоді хазяїн гукає:
– Гуси, гуси, додому!
Гуси відмовляються:
– Вовк за горою!
– Що робить?
– Гуси скубе.
– Які та які?
– Сірі та білі.
– Тікайте, гусочки, щоб вас не поїли.
Тоді гуси біжать додому, а вовк ловить їх. Як піймає на тій стороні хреста, де гуси, – то його, а як на хазяїновій – не його.
Знову хазяїн жене гуси на пашу і гукає їх додому. Вовк ловить доти, покіль всіх не переловить.
Після цього хазяїн іде шукати гусей: зустрічає вовка:
– Здоров був, вовче!
– Доброго здоров'я, чоловіче!
– Чи ти, вовче, не бачив моїх гусей?
– Які ж твої гуси?
– Сірі та білі.
– Побігли сірою доріжкою. Хазяїн пішов, а вовк гукає:
– Вернись, куме, шило позаду.
Хазяїн вертається, а гуси в ту пору, як хазяїн гомонів із вовком, тупочуть ногами. Хазяїн питає:
– А це що тупоче? Вовк каже:
– Це в мене коні на станку.
Тоді хазяїн ніби знов іде шукати гусей, вертається до вовка й так само питає, чи не бачив гусей. Так само вовк запитує, які гуси. Гуси сичать.
– А що це сичить?
– Це мої наймити коням овес сиплють.
Хазяїн іде, а вовк завертає його і знову так само балакають. Гуси в цей час плещуть у долоні.
– А це що плеще? – питає хазяїн.
– Прачки перуть.
Знову йде хазяїн шукати гусей, знову приходить до вовка й питає про гусей, а гуси в ту пору ґеґають.
– А що це гегає?
– Та це ж мої гуси.
А хазяїн каже:
– Це мої гуси.
Вовк відповідає:
– Іди, пізнавай, коли твої. Хазяїн перебирає по одному:
– Це моє, це моє, усі мої!
– А я не повірю, – каже вовк, – як у котрогось розщепиш руки, то твоє.
Тоді хазяїн розщеплює руки. У котрого розщепив, то його, не розщепив – вовкове.
Після цього перетягуються. Креслять на землі хрест, беруть палку, за неї тримається вовк і хазяїн. А гуси: вовкові – за вовка, а хазяїнові – за хазяїна, одне за одного – в ключ. Чия сторона перетягне – ті виграли.

Качки і рибалки

Учасників парна кількість. На кінці грища позначається пристань, де розташовується один гурт дітей – „рибалки”, другий – „качки”, яких стільки, скільки рибалок, ходить морем, розташованим за пристанню. Рибалки співають:
Пливе качка з каченятами
На море ночувати,
А за нею – сизий селезень
та став їй казати.
Виводить „стара качка”, а слідом – усі інші, імітують руками рух крил при польоті і плаванні.
Назустріч цьому гуртові виходить одна дитина („селезень”) і, допливши до „старої качки”, погрожує їй пальцем і співає:
Стривай, качечко, стривай, старая,
Розкажу тобі вісті:
Був я на морі, чув поговори:
На тебе плетуться сіті.
Стара качка затримується, а каченята збираються навколо неї і селезня. У цей час рибалки беруться за руки, немов ставлять тенета і тихенько наближаються до качок та замикають їх у коло. Качки бігають усередині, а стара качка співає:
Нехай же плетуть, переплітають,
Я того не боюся,
Діточки пірнуть, сіточки пірвуть,
А я стара перелину.
Під кінець співу діти намагаються розірвати коло (в одному місці) і, коли це їм вдається, юрбою вибігають з нього.
Рибалки продовжують лови, об'єднавшись у пари. Спіймані можуть чинити опір, тобто переривати невід, але з пристані втікати їм забороняється. Двом рибалкам дозволяється ловити лише по одній качці.
В той час, коли всі качки будуть біля пристані, учасники міняються ролями і гра продовжується.

Метеличок

Діти стають колом, в середині чотири квітки. Всі співають:
Метеличок, метеличок, у садок прилетів,
На квіточку білесеньку він тихенько присів.
А Грицько наш малий метелика ізловив
За крилечка піймав, у скляночку посадив.
А Галиночка-сестриченька просить, молить Грицька:
Ой випусти, мій братіку, із тюрми метелика.
А Грицько наш малий добре серденько мав,
Не морив метелика, йому воленьку дав.
Та й каже до нього: „Ось тепер гуляй”.
Під час першого куплету вилітає метелик, присідає біля однієї квіточки і кладе на її голівку руки, наче медок п'є.
Під час другого куплету підкрадається Грицько, ловить метелика й відводить його набік, садовить на стільчику та прикриває паперовою глибокою шапкою.
Під час третього куплету підходить Галочка й заступається за метелика.
Під час четвертого куплету Грицько знімає з метелика шапочку, випускає його на волю. Вдаючи літання, метелик стрибає з Галочкою поміж квіточок.

Сірий кіт

Гравці стоять у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямках – прямо, кружком, в'ються. У цей час, коли вони так ходять, „сірий кіт”, тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:
– А є миші в стозі?
Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, ві дповідають:
– Є
– А не бояться кота?
– Ні.
– Ой як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.
З цими словами кіт ловить мишей. Кого спіймає, той стає котом, а кіт – мишею.

Пригоди киці

Діти шикуються у два ряди, звернені один до одного. Один ряд є „котиками”, а другий ряд – „кицями”. Відстань між рядами – 8–12 кроків. Всі співають:
1. Ой піди ж ти, кицю,
Піди по водицю,
Тільки добре уважай,
Не впади у криницю!
2. Пішла киця по водицю,
Та й упала у криницю.
Побіг котик рятувати,
А вже киці не видати.
3. Витяг кицю за вухо
Та й положив, де сухо.
Лежи ж, кицю, тута,
А я знайду прута.
Прута ще не пошукав,
А вже киці не застав.
До слів „Ой піди ж ти, кицю” ряд котиків іде вперед, махає рукою, кличе кицю й стає.
До слів „Піди по водицю” ряд киць іде вперед і стає. До слів „Тільки добре уважай...” накивують котики кицям, вказуючи пальцем.
До слів „Пішла киця по водицю...” киці і котики роблять чверть повороту (направо або наліво). Киці йдуть наперед кілька кроків і ніби несуть збанок.
До слів „Побіг котик...” котики йдуть кілька кроків наперед і звертаються до киць, заглядаючи вниз, ніби в криницю.
До слів „Витяг кицю...” котики беруть за руки своїх киць, які стають, а потім лягають боком на землю.
До слів „Лежи ж, кицю, тута...” котики грозять кицям пальцем, повертаються і відходять у ряді на своє давнє місце. Тут стають, виконують чверть повороту наліво і йдуть на місця киць. Після цього киці встають у ряді, роблять чверть повороту наліво і йдуть на місця котиків.
Закінчивши пісню, діти міняються ролями, і гра починається спочатку.

Кицька

Кицька входить у коло весела й відповідає на запитання, що їй задає гурт, ілюструючи свої відповіді рухами та жестикуляцією.
На запитання: „Де ти, кицько, ходила?” – кицька каже: „У млині сиділа”. Тут же трошки присідає і розводить руками в боки, наче показує на ту лавицю або стілець, на якому вона у млині сиділа.
Гурт: „Що ти, кицько, робила?”
Киця: „Житечко молола” (правою рукою робить у повітрі кола, наче меле жито в млині).
Гурт: „Що ти, кицько, заробила?”.
Киця: „Шапочку дукатів!” (пальцем правої руки збирає щось у лівої долоні, наче гроші, підіймає їх угору й висипає назад на долоню, наче в шапочку, при цьому перебирає пальцями).
Гурт: „Що ти, кицю, купила?”
Киця: „Бубликів багато!” (вказуючи пальчиками обох рук, описує четверо малих кіл перед собою).
Гурт: „З ким ти бублички поїла?”
Киця: „З гостями у свято” (і знову присідає так, як спочатку, розводить руками вбоки й схиляє голову, наче вклоняється гостям, що з нею поїли у свято бублики).
Всі рухи киця виконує сама або з усіма дітьми разом.

Кіт і миша

Дівчатка і хлопці беруться за руки і стають у коло. Двоє гравців залишаються всередині: дівчина – „миша”, хлопець – „кіт”. Усі діти піднімають руки вгору. Миша втікає від кота попід руками гравців. Куди біжить кіт – руки вниз, а в іншому місці – ні. Як кіт пробіжить назовні, то всі підіймають руки вгору – миша під руками забігає всередину, і всі опускають руки вниз. В цей час діти співають:
А до нори, миша, до нори,
До золотої комори,
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
Ходи сюди.
А що ж то за мишка – не втече,
А що ж то за котик – не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
Ходи сюди, ходи сюди.
Після того, як кіт спіймав мишку, вибирають нових кота і мишку і гра продовжується.

Кози

Поміж себе діти, за загальною згодою, вибирають „вовка” і „козу”. Всі інші – „козенята”. Вовк десь за кущами. Коза зганяє козенят, щоб сиділи всі вкупі і не йшли з хати, бо неподалік вовк:
Сидіть, дітки, дома,
Я піду в ліс по дрова,
Вам каші наварю,
Молока принесу.
Козенята й сидять купкою. Приходить вовк:
– Що ви, дітки, робите?
– Граємося, скачемо! Кашу їмо! – хто що хоче, то й каже.
– А де ваша мама?
– Пішла в ліс по дрова.
– Ваша мамка дика з'їла гнилого індика! – та й ну ловити козенят, а ті – врозтіч. Кого впіймає, той буде вовком.
Як надійде коза, то віджене вовка і знов зганяє козенят:
Сидіть, дітки, дома,
Я піду в ліс по дрова,
Вам суничок принесу.
Гра починається спочатку.

Чорний лицар

Один стає посередині, а всі інші – в кінці грища. Завдання „Чорного лицаря” – ловити гравців, що перебігають з кінця в кінець. Йому не дозволено бігати за ними. Він ловить тільки по поперечній лінії грища, коли ті пробігають біля нього. Усі промовляють:
Хоч грізний, Чорний лицарю,
Та не нам,
Нас багато, бач, зібралось,
А ти сам.

Хоч і всі ви там зібрались,
Сам я тут,
Хоч на мене ви завзялись
Вам не буть!

Сам нас, лицарю, не зловиш,
Хоч би що,
Скорі ноги собі змориш
На ніщо.

Ми не боїмось нічого,
Ані раз!
Ось побачиш, як втечемо
Всі враз!

Ти нас ловиш по одному
Або два.
Кукіль зловиш, та пшениці –
Ні зерна.

Бо важке зерно пшеничне
Перейде.
Собі кукіль, Чорний лицар
Забере!
Найвитриваліший гравець, що залишився неспійманим, стає Чорним лицарем.

Ледачий Гриць

1. Іди, Грицю, до роботи!
В Гриця пірвані чоботи.
Грицю, Грицю, до телят!
Гриця ніженьки болять.
2. Грицю, Грицю, молотити,
Гриць нездужає робити.
Грицю, Грицю, врубай дров!
А Гриць щось-то нездоров.
3. Грицю, Грицю, ходи їсти!
Пожди – мушу собі сісти.
Як наш Грицько собі сів,
Пироги всі з миски з'їв.
1. Діти стають в подвійне коло, обличчям один до одного. Одне коло віддалене від другого на 4–5 кроків. Діти середнього круга є „Грицьками”.
Всі починають співати і діти крайнього (першого) кола йдуть уперед, подають руки навпроти своїм товаришам і тягнуть їх до роботи, однак Грицьки відпираються.
До слів „В Гриця пірвані чоботи” Грицьки підносять раз ліву ногу вперед, другий раз – праву, а діти іншого кола одночасно підстрибують то на лівій, то на правій нозі, відступаючи назад, і стають на свої місця.
До слів „Грицю, до телят” – перші кличуть Грицьків, махаючи лівою рукою. При словах „В Гриця ніженьки болять”, Грицьки ступають вперед і вдають, що кульгають на ногу.
2. Крайні смикають Грицьків за рукави, опісля відступають назад і виконують рух молотьби. Грицьки сідають та з місця не рухаються.
До слів „Грицю, Грицю, врубай дров” крайні вдають рухи рубання дров.
3. Діти крайнього колеса кличуть Грицьків і кивають правою рукою. Тепер уже Грицьки встають, ідуть кілька кроків уперед, присідають „по-козацьки”, тримають ніби миску і їдять то однією, то другою рукою пироги.
Після цього гравці крайнього кола нападають на Грицьків, котрі зриваються і розбігаються.
Коли крайні гравці половлять усіх Грицьків, то вони міняються ролями і гра починається спочатку.

Кривий танець

Дівчата беруться за руки, бігають ланцюгом між трьома посадженими на землю хлопчиками і приспівують:
У довгої лози
Пасли хлопці кози,
А дівчата козенята,
Та й померзли ноженята.
Ой, дівоньки гожі,
Кидайте ті кози.
В кривім танцю походжаймо,
Та ніженьки зігріваймо.
Ой кривого танця
Не виведу кінця.
Треба його виводити,
Кінець йому знаходити.

Віночок

Всі учасники гри стають в шеренгу і беруться за руки. Два крайні гравці з одного кінця підіймають угору руки, а два крайні із другого кінця проходять між ними, ведучи за собою всіх інших. Потім вони так само проходять під руками другої, третьої і всіх наступних пар. Таким чином пари ніби переплітаються у вінок. Кожен гравець кладе ліву руку на плече лівого, праву – на руку правого сусіда, крайні гравці теж переплітаються руками і починається хоровод. Усі співають:
Ой нумо-нумо
В плетеного Шума!
Як наша мати
Буде розплітати?
Розплетися, Шуме,
Розплетися !
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
Коли приспівка закінчиться, ведучий (крайній гравець, який проходив під руками усіх пар) починає з протилежного кінця відривати від ряду одного гравця за одним. Останнього в ряду підкидають вгору, вигукуючи:
– Горю, горю!
Так гра закінчується.

Розбите яєчко

Із гурту дітей вибирають діда, бабу, курочку і мишку. Решта стають у коло, ходять то вліво, то вправо та й співають:
Був собі дід та баба, а в них курочка ряба.
Та сіла на поличку, та знесла яєчко.
Дід бив – не розбив,
Баба била – не розбила,
А мишка бігла, хвостиком махнула, –
Яєчко впало та й розбилось!
Дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче:
„Не плач, діду, не плач, бабо!
Я знесу яєчко, та не просте, а золоте”.
До початку пісні на середину круга виходить дід, а за ним – баба; прибігає курочка, махає руками, ніби крилами і присідає.
До слів „Дід бив...” діти тупають ногами.
Коли діти співають „А мишка...”, вбігає мишка і жваво пересмикується між дідом, бабою та курочкою.
До слів „Яєчко впало та й розбилось...” всі припадають до землі і встають.
Дід і баба вдають, що плачуть.
Курочка співає „Не плач, діду...” Потім всі ловлять мишку, яка втікає.

Міст

У грі беруть участь 20–30 учасників. Усі розміщуються в дві шеренги: обличчям одна до одної. Дівчата, взявшись за підняті догори руки, утворюють пари, остання з яких пробігає під „мостом” і стає попереду. За нею йдуть інші, поки всі не пройдуть під „мостом”. Ніхто не гнівається, коли відчує легкий удар по спині. Всі співають:
У пороги Дніпрові
На Україні далекій
Впали мости дубові.
На Дніпрі, річці широкій,
Збудуємо новий міст,
Сильний, довгий, ланцюговий!
Стають пари в повний ріст –
І перехід уже готовий.
Сміло (брате, сестро), тепер йди,
Якщо заплатив вже мито,
Тільки довго не барись,
Щоб на мості не побито!

Печу, печу хлібчик

Діти стають у коло і співають:
Печу, печу, хлібчик, дітям на обідчик,
Беру, беру папку, кладу на лопатку,
Шусть у піч! Шусть!
1. За словами: „печу, печу хлібчик, дітям на обідчик” діти вдають, що місять тісто.
2. За словами: „Беру, беру папку...” – вдають, що виймають тісто з діжі.
3. За словами „кладу на лопатку” – садять тісто на лопатку.
4. За окликом „Шусть у піч, шусть” – видають тісто в піч, виступаючи правою ногою вперед.

Ковалі

Діти стають півколом. Навпроти стає „коваль”. Всі співають і до такту пісні кують: то підносять дві руки вгору, ніби молот, то опускають їх вниз.
Куй, куй, ковалі,
То великі, то малі,
А старого коваля
Посадили на коня.
Кому коня підкувати,
Золоту підкову дати?
Підкуй цього, підкуй того,
Підкуй мого вороного. (Двічі).
До слів „А старого коваля...” діти замикають і утворюють коло та кружать довкола коваля, котрого опісля підносять вгору.
До слів „Кому коня підкувати...” всі в колі кують до такту пісні, а при словах „Золоту підковку дати?” подають на зміну то праву, то ліву ноги назад і згинають їх.
„Підкуй цього” – діти вказують правою рукою на свого правого товариша, а „підкуй того” – лівою рукою на лівого товариша. До слів „Підкуй мого вороного” – кожний вказує на себе. Пізніше вже до кінця пісні всі знову кують.

Шевчик

Діти стають у коло, ходять і співають. Посередині стоїть дівчинка або хлопчик і показує те, про що співають:
А чи бачив ти, як шевчик шкуру у воді моче?
Ой так, братику, так, шкуру у воді моче.
А чи бачив ти, як шевчик шкуру натягає?
Ой, так, братику, так, шкуру натягає.
А чи бачив ти, як шевчик черевики шиє?
Ой так, братику, так, черевики шиє.
А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває?
Ой так, братику, так, гвіздки забиває.
А чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?
Ой так, братику, так, у свято танцює.
Закінчивши пісню, в коло стає хтось інший, і гра починається спочатку.
 

    Література
  1. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: Навчальний посібник. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 96 с.

 


http://www.svit.in.ua

 

До розділу

 

Ігри

I част. IIчаст. IIIчаст.