Світовит Пашник
волхв РПК
Серед відомих в Україні Савур-Могил (Саур-Могил) особливу увагу привертає природний
пагорб-останець, складений вапняком, який розташований в Запорізькому
районі між селами Юлівка і Григорівка. Пагорб з периметром близько
одного кілометра, утворений в результаті діяльності вод річки Конки і її
правої притоки. Тут відкривається мальовничий вид на широку заплаву
річки. Абсолютна висота пагорба сягає 102 м.
Савур-Могила має
геоморфологічне і стратиграфічне значення. Щільність вапняків зберегла
цей останець від ерозії. Схили пагорба задерновані, місцями покриті
рідколіссям. В деяких місцях оголюються вапняки середнього й верхнього
сарматського підрегіоярусу (13 млн. років). Черепашники складені
детритом і цілими раковинами Mactra, Cardium, Solen, Ervilia, Paphia та
ін. Савур-Могила знаходиться навпроти Веселянського гіпостратотипу
сарматського ярусу (на лівому березі річки Конки) і є фрагментом цього
розрізу. Савур-Могила – ландшафтно-геологічний пам'ятник природи
місцевого значення площею 3 га (рішення Запорізької облвиконкому від 24.
05. 1972 № 206). [3, 9]. На вершині багато невеликих заглиблень і лійок,
деякі з них можуть бути природного карстового походження.
Вершина обмежена крутими
схилами. На північному сході вузький перешийок з'єднує височину з
"материком", який, як раніше так і зараз, є заїздом на гору. На
північному схилі збереглися залишки вироблення у вапняку. Зверху пласка
поверхня Савур-Могили порита численними ямами, можливо від колишніх
виробок ракушняку і слідів II-ї світової війни. Тому культурний шар на
поверхні відсутній. Існує версія, що ями є залишками давніх землянок.
На вершині Савур-Могили
знаходиться дерев'яний образ Перуна і солярні знаки, складені з
невеликих каменів - сучасне рідновірське святилище. Зручне розташування
і відповідна форма гори безсумнівно привертала увагу людей і раніше.
[5]. Виходячи з назви, в давнину Савур-Могила використовувалася як
святилище-городище, яке було зручне як для оборони, так і для
обрядодійств. Причому для оборонного укріплення по периметру гори є
штучний виступ, який продовжується через перешийок на схід вздовж пойми
р. Конки. На підтвердження існування укріпленого місця з
північного і західного боків пагорб огортає балка Городисько
[див. 2].
Відомий археолог Юрій
Шилов вважає, що назва на пагорб перейшла від могили, що розташована
поруч. У книзі “Джерела” він наводить легенду про це Городище, яка
зберегла, мабуть, спогади і скіфських (якщо не більш древніх) часів:
За переказами, в
незапам’ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і жили в ній
наші люди, дніпряни. Одного разу підійшло до Городища чуже військо:
чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Почалася
облога: без води, при недостатній кількості воїнів. Виручив Савура,
себто Сава; так звали у фортеці старого-престарого немічного, але
дуже мудрого діда. Він показав, де колодязь копати, а на загарбників
таку ману наслав, що покотилося все вороже військо в Кінську, мов
його мітлою, хто мітлою змив. Та й топилося там к лихій годині!...
Але вся сила дідова на ворогів пішла, помер. Поховали мудрого Савуру
з великими почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься.
[9].
Цей пагорб ще називають
Савірюгою (Савурюгою). Юрій Шилов у назві Савурюга вбачає спорідненість
з ведичним Сувар-юга – "Золотий вік", який передував сучасній Каліюзі, і
розпочався за вченням жерців-брахманів у ніч з 17 на 18 лютого 3102 року
до н.е. Це був прадень війни між родами пандавів і кауравів, описаний у
"Магабгараті", початок творення якої простежено в окрузі Савурюги над
долиною Конки.
Мабуть, саме з Савурюгою
споріднені арійська Сварга і давньоруський Бог Сварог, які згадуються у
Велесовій Книзі і пов’язуються з небесами, Раєм:
І маємо глядати
степи райські на Сверзі, яка синьою є,
і та синь іде од Бога Сварога... [1, ВК,26].
Один із переказів,
записаних Я. Новицьким в Маріупольському повіті, розповідає про ватага
Саву, що перебував на Савур-Могилі (мова йде про могилу, розташовану в
Донецькій області). [7, 155-157].
Геродот у книзі "Мельпомена" згадує про скіфського царя Савлія (Савл,
суч. Савелій), який убив Анахарсія за зраду рідних звичаїв. Савлій, за
Геродотом, був братом Анахарсія і батьком Ідантірса, що пізніше переміг
перського царя Дарія. [4, 183]. Як варіант, можливо саме з цим царем і
пов’язані легенди Савур-Могил.
В енциклопедії професора Євгена Онацького читаємо, що
"саме слово Саур на тюркських мовах означає цвинтар, поховання. Могила –
український переклад цього слова. Так склалася двомовна назва
Саур-Могила." [8, 1684].
Один із варіантів назви Савур – "Осавур", що наближає до
козацького звання осавул – виборна службова особа, яка обіймала одну з
найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі,
належав до кошової старшини і відповідав за дотримання порядку на Січі,
а під час походу у таборі. В свою чергу слова "табір" і "савур" теж
можуть мати спільні витоки. [6, 53].

Література:
1.
Велесова Книга / Упоряд., перек.,
ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522
(2014). – 192 с.
2. Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863
гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф.
Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXVIII,
лист: 14. -
http://www.etomesto.ru/shubert-map/28-14/
3. Деркач Т.Г. Окаменелые остатки миоцена из коллекции ЗОКМ /
Музейний Вісник № 8. – Запоріжжя, 2008. – С.5-12.
4.
Геродот. Історії в
дев’яти книгах / пер. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. –
576 с.
5. Гора Саур-могила, Запоріжжя. -
http://oteli.net.ua/ukr/hotel/info/Gora-Saur-mogila-Zaporozhje.
6.
Пашник С.Д.
Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). –
68 с.
7. Савур-Могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини /
Упоряд. В.А.Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.
8.
Онацький Є. Українська Мала Енциклопедія. – Кн. ХІІІ. –
Буенос-Айрес: Накладом Адміністратури УАПЦ в Арґентіні, 1964. –
1716 с.
9. Шилов Ю.О. Джерела витоків етнокультури XIX тис. до н.е. –
II тис. н.е. – К.: Аратта, 2002. – 272 с.