До розділу

 

Савур-Могила

Світовит Пашник

 

Серед відомих в Україні Савур-Могил особливу увагу привертає природний пагорб-останець, складений вапняком, який розташований в Запорізькому районі між селами Юлівка і Григорівка. Пагорб з периметром близько одного кілометра, утворений в результаті діяльності вод річки Конки і її правої притоки. Тут відкривається мальовничий вид на широку заплаву річки. Абсолютна висота пагорба сягає 102 м.

 

Савур-Могила має геоморфологічне і стратиграфічне значення. Щільність вапняків зберегла цей останець від ерозії. Схили пагорба задерновані, місцями покриті рідколіссям. В деяких місцях оголюються вапняки середнього й верхнього сарматського підрегіоярусу (13 млн. років). Черепашники складені детритом і цілими раковинами Mactra, Cardium, Solen, Ervilia, Paphia та ін. Савур-Могила знаходиться навпроти Веселянського гіпостратотипу сарматського ярусу (на лівому березі річки Конки) і є фрагментом цього розрізу. Савур-Могила – ландшафтно-геологічний пам'ятник природи місцевого значення площею 3 га (рішення Запорізької облвиконкому від 24. 05. 1972 № 206). [3, 9]. На вершині багато невеликих заглиблень і лійок, деякі з них можуть бути природного карстового походження.

 

Вершина обмежена крутими схилами. На північному сході вузький перешийок з'єднує височину з "материком", який, як раніше так і зараз, є заїздом на гору. На північному схилі збереглися залишки вироблення у вапняку. Зверху пласка поверхня Савур-Могили порита численними ямами, можливо від колишніх виробок ракушняку і слідів II-ї світової війни. Тому культурний шар на поверхні відсутній. Існує версія, що ями є залишками давніх землянок.

 

На вершині Савур-Могили знаходиться дерев'яний образ Перуна і солярні знаки, складені з невеликих каменів - сучасне рідновірське святилище. Зручне розташування і відповідна форма гори безсумнівно привертала увагу людей і раніше. [5]. Виходячи з назви, в давнину Савур-Могила використовувалася як святилище-городище, яке було зручне як для оборони, так і для обрядодійств. Причому для оборонного укріплення по периметру гори є штучний виступ, який продовжується через перешийок на схід вздовж пойми р. Конки. На підтвердження існування укріпленого місця з північного і західного боків пагорб огортає балка Городисько [див. 2].

 

Відомий археолог Юрій Шилов вважає, що назва на пагорб перейшла від могили, що розташована поруч. У книзі “Джерела” він наводить легенду про це Городище, яка зберегла, мабуть, спогади і скіфських (якщо не більш древніх) часів:

 

За переказами, в незапам’ятні часи тут стояла буцімто велика фортеця і жили в ній наші люди, дніпряни. Одного разу підійшло до Городища чуже військо: чи то турецьке, чи то татарське, чи, може, ще яке інше. Почалася облога: без води, при недостатній кількості воїнів. Виручив Савура, себто Сава; так звали у фортеці старого-престарого немічного, але дуже мудрого діда. Він показав, де колодязь копати, а на загарбників таку ману наслав, що покотилося все вороже військо в Кінську, мов його мітлою, хто мітлою змив. Та й топилося там к лихій годині!... Але вся сила дідова на ворогів пішла, помер. Поховали мудрого Савуру з великими почестями на горі, відтоді та гора його іменем зветься. [8].

 

Цей пагорб ще називають Савірюгою (Савурюгою). Юрій Шилов у назві Савурюга вбачає спорідненість з ведичним Сувар-юга – "Золотий вік", який передував сучасній Каліюзі, і розпочався за вченням жерців-брахманів у ніч з 17 на 18 лютого 3102 року до н.е. Це був прадень війни між родами пандавів і кауравів, описаний у "Магабгараті", початок творення якої простежено в окрузі Савурюги над долиною Конки.

 

Мабуть, саме з Савурюгою споріднені арійська Сварга і давньоруський Бог Сварог, які згадуються у Велесовій Книзі і пов’язуються з небесами, Раєм:

 

І маємо глядати степи райські на Сверзі, яка синьою є,

і та синь іде од Бога Сварога... [1, ВК,26].

 

Один із переказів, записаних Я. Новицьким в Маріупольському повіті, розповідає про ватага Саву, що перебував на Савур-Могилі (мова йде про могилу, розташовану в Донецькій області). [7, 155-157].

 

Геродот у книзі "Мельпомена" згадує про скіфського царя Савлія (Савл, суч. Савелій), який убив Анахарсія за зраду рідних звичаїв. Савлій, за Геродотом, був братом Анахарсія і батьком Ідантірса, що пізніше переміг перського царя Дарія. [4, 183]. Як варіант, можливо саме з цим царем і пов’язані легенди Савур-Могил.

 

Один із варіантів назви Савур – "Осавур", що наближає до козацького звання осавул – виборна службова особа, яка обіймала одну з найважливіших військово-адміністративних посад у Запорозькій Січі, належав до кошової старшини і відповідав за дотримання порядку на Січі, а під час походу у таборі. В свою чергу слова "табір" і "савур" теж можуть мати спільні витоки. [6, 53].

 

    Література:

1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.

2. Военно-топографическая карта Российской Империи 1846-1863 гг. (издавалась до 1919 г.), созданная под руководством Ф.Ф. Шуберта и П.А. Тучкова. Масштаб: 3 версты на дюйм. Ряд: XXVIII, лист: 14. - http://www.etomesto.ru/shubert-map/28-14/

3. Деркач Т.Г. Окаменелые остатки миоцена из коллекции ЗОКМ / Музейний Вісник № 8. – Запоріжжя, 2008. – С.5-12.

4. Геродот. Історії в дев’яти книгах / пер. А.О.Білецького. – К.: Наук. думка, 1993. – 576 с.

5. Гора Саур-могила, Запоріжжя. - http://oteli.net.ua/ukr/hotel/info/Gora-Saur-mogila-Zaporozhje.

6. Пашник С.Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 68 с.

7. Савур-Могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В.А.Чабаненко. – К.: Дніпро, 1990. – 261 с.

8. Шилов Ю.О. Джерела витоків етнокультури XIX тис. до н.е. – II тис. н.е. – К.: Аратта, 2002. – 272 с.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу