Запорозький Дуб

Південний кордон розповсюдження дуба черещатого, до якого належить запорозький красень, збігається з лінією, що відділяє лісостеп від власне степу. Найпівденніший виступ його в Україні – біля впадання в Дніпро річки Псьол, більш як за 200 км на північ від Запоріжжя. В Надпоріжжі (від міста Дніпропетровська до міста Запоріжжя) та Великому Лузі (затоплених Каховським водосховищем Дніпрових плавнях) утворюється своєрідний острівець, де ростуть дуби.

Ще Геродот Галікарнаський, грецький вчений V століття до н.е., писав, що на берегах Борисфена (а йому була відома тільки нижня течія Дніпра до порогів) ростуть такі високі дуби, що до їхніх верхівок не долітає стріла, пущена з лука. Це, безумовно, художнє перебільшення, бо якості скіфського лука були широко відомі.

Могутні дуби, що вростають корінням в історію, як символ мужності, сили і вірності рідній землі, згадуються більшістю літописців, що залишали нотатки про наші місця. У праці візантійського імператора Костянтина Багрянородного "Про управління імперією", що складена близько 948 – 952 рр. вказано, що дорогою до Константинополя купці з Русі "досягають острова, що називається Св. Григорій (Хортиця). На цьому острові вони вчиняють свої жертвоприношення, бо там стоїть величезний дуб...". У книзі Гійома де Боплана, французького фортифікатора та картографа, що служив польському королеві в першій половині XVII століття, читаємо:

"На півльє нижче (Кічкаської переправи) починається верх Хортиці... Кажуть, що цей острів дуже значний за своїми розмірами і майже весь оперезаний урвищами, а, відповідно, малодоступний. Має два добрих льє в довжину і півльє в ширину, переважно у своїй верхній частині, оскільки на захід звужується і понижується; повені його не затоплюють. На ньому росте багато дубів..."

Як бачимо, з найдавніших часів запорозькі дуби найпівденніші і найвідоміші.

Священний дуб запорозьких козаків, який засох в 1871 році, ріс в самій середині острова Хортиці, там де осьова хортицька дорога перетинає лінію мініховських редутів. Д.І.Яворницький, що бачив наприкінці XIX століття пень того дуба, вказує його окружність в три сажені (6 м 39 см), що дорівнює сучасному Запорозькому дубу. Безумовно, дуб, що був величезних розмірів в Х столітті, і Священний дуб запорозьких козаків це різні дерева.

Отже, слава запорозьких дубів протягом часу передається від одного дерева до іншого і дійшла до сучасного 700-літнього Дубу в селищі Верхня Хортиця. Зовсім поруч від останнього росте його нащадок віком близько 300 років – пишний красень з високим стовбуром. Якщо доля буде до цього дуба ласкавою, він колись, можливо, успадкує славу Запорозького дуба.

У плавневій частині о.Хортиця росте трьохсотлітній дуб, хоч зовсім непоказний, з покрученим стовбуром. Понад 200 років дають дубам, що у балці Ганнівці, серед яких є дуби-побратими. Кілька десятків дерев віком 270 – 250 років ростуть біля річки Мокра Московка у парку "Дубовий гай". На початку 60-х років їх налічувалось 119, тепер в живих зосталась, можливо, половина через підняті Каховським водосховищем грунтові води.

У книзі Якова Новицького "Історія міста Олександрівська" знаходимо запис розповіді діда Василя Івановича Нагірного, батько і дід якого були свідками заснування Олександрівської фортеці. Місцевість, де заклали фортецю та фурштадт, була до того вкрита дубовим лісом. Усю першу зиму дуби рубали на будівлі, на дрова і до весни 1771 року на берегах обох Московок залишилися самі пні. Вцілів тільки гайок дубів-підлітків в поймі Мокрої Московки.

Вже кілька років запорожці занепокоєні здоров'ям свого улюбленого дуба. Досвідчені фахівці стверджують, що, на жаль, Запорозький дуб приречений. Дерево тяжко захворіло, коли різноманітними спорудами перегородили русло річки Верхня Хортиця, незабезпечивши вільного протоку води. Піднявся рівень грунтових вод – підтопило будинки і Дуб. Місцеве населення теж не опікується чистотою річки: інтенсивно забруднює сміттям. Своєю передчасною смертю Запорозький дуб попереджає суєтних людців, що в гонитві за матеріальними благами вони забули про вищі цінності.

Запорозький дуб не просто пам'ятник природи та історії. Він – жива ланка в ланцюзі століть. Тисячі років присутні священні дуби на нашій землі. Хай минають віки – на Запорожжі завжди стояв і стоятиме Дуб – могутнє гіллясте дерево, що символізує міць і любов до рідної землі.

Багатолітнє могутнє дерево вмирає роками. Будемо до останньої хвилини сподіватися на краще, і робити все для врятування Запорозького дуба.

Використані джерела:

1. Вілінов Ю. Останній зі славетної династії // Запорозька старовина. – Запоріжжя: ВПК "Запоріжжя", 1995. – С. 82 – 87.

2. Запорізький дуб. Фотобуклет. – К.: Мистецтво, 1979.