До розділу
   

Дефініції «язичництво», «неоязичництво», «рідна віра» в науковому й конфесійному середовищі

 

Поняткова Дар'я

студентка 2 курсу історичного фак-ту

Наук. кер.: канд. іст. наук, доц. Грушева Т.В.

 

Публікація: Збірник наукових праць студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених «Молода наука-2021» : у 5 т. / Запорізький національний університет. – Запоріжжя : ЗНУ, 2021. – Т.1. – 366 с. - С. 118-120.

 

 

 

 

Метою статті є дослідження понять «язичництво», «неоязичництво», «рідна віра» на основі аналізу поглядів українських науковців. Нами здійснена спроба з’ясувати їхню суть, зміст, використання в науковому та конфесійному середовищі.

 

Протягом кількох десятиліть у релігійному житті нашої держави з’явилось і активно поширюється одне з найяскравіших явищ, котре в науці називають «неоязичництвом» [3; 5], а в конфесійному середовищі – «рідною вірою» [6; 7; 9; 10]. В той же час активно вживаним залишається поняття «язичництво».

 

Термін «язичництво» походить із церковнослов’янської мови, ним із осудом означували нехристиянські народні вірування [5; 12]. Дослідник неорелігій доктор філософських наук А. Колодний розглядає «язичництво» як етап розвитку релігійних вірувань, що передує етнічним релігіям, і як феномен етнічної релігії. Він виділяє у його розвитку три етапи: власне язичницький, етап двовір’я, рідновірський (з середини XX століття). Неоязичництво дослідник розуміє як модернізовані, реконструйовані, упорядковані язичницькі вірування; це проявляється в існуванні новітніх «священних текстів» регіональних центрів, штату служителів культу [5]. Виникнення терміну «неоязичництво» в країнах Європи вчені, як правило, пов’язують з романтизмом та «консервативною революцією» [2; 9].

 

Відомо, що після запровадження християнства язичницькі вірування не зникли, а проіснували до ХХ століття. Історик В.Долгочуб (одеський рідновір, також відомий як Ведослав) ґрунтовно досліджував джерела неоязичництва в Україні. Автор у своїх роботах наводить приклади сповідування давньої віри попри заборони атеїстичної держави. Зокрема, В.Долгочуб, посилаючись на спогади члена ОУН Петра Войновського, котрий писав про провідника ОУН (під проводом А.Мельника) Ореста Зибачинського, зазначає: «… він навернувся до язичництва, до Дажбога і Перуна», що людей, котрі відроджували давні вірування ще в 30-х роках ХХ століття, називали просто язичниками» [2]. Отже, попри європейську практику в українських землях ще й у ХХ столітті термін «язичник» залишався актуальним.

 

Поняття «рідна віра» бере свій початок від назви однойменного журналу який видавався Л.Силенком у Вінніпезі (Канада) з 1964 року [2; 4]. Н.Дудар і Л.Філіпович означають рідну віру як самостійний напрямок українського неоязичництва, зараховуючи сюди РУНВіру, Ладо-віру, послідовників Г.Лозко, Собор української рідної віри [3]. Автори ототожнюють поняття «неоязичництво» й «рідна віра».

 

Галина Лозко, походячи із конфесійного середовища (велика волхвиня громади «Православ’я», засновниця Об’єднання рідновірів України), розуміє «язичництво» як сукупність релігійних вірувань, що побутували на території України в їхній еволюції, включаючи: 1) релігію племен і народів найдавнішої доби, яких прийнято вважати предками українців в етнічному і в культурноісторичному планах; 2) релігію племен східних слов’ян, що входили до складу Київської Русі, котра існувала до прийняття християнства; 3) двовір’я; 4) сучасне відроджене українське язичництво [7]. Вона ототожнює «язичництво» із народною вірою [7;8;11]. У той же час Г. Лозко вказувала на те, що вживання терміну «неоязичник» ображає почуття рідновірів [8]. На думку Г. Лозко, термін «язичництво» слід вживати без частки «нео», оскільки рідна віра є традиційною автохтонною релігією на теренах України від дохристиянських часів і дотепер [7]. Цю тезу вона обґрунтовує за допомогою критеріїв, котрі, на її думку, мають допомогти досліднику відрізнити традиційну релігію від неорелігії [8].

 

Верховний волхв «Руського православного кола» Світовит Пашник зазначає, що деякі рідновірські громади вживають дефініцію «язичництво» відносно до своїх вірувань, але в публікаціях послуговується переважно словом «рідна віра» на означення громад і конфесії в цілому [11].

 

Д. Базик, що досліджував самоідентифікацію сповідників конфесії [1], зазначає, що сповідники РУНВіри й вірні «Собору рідної віри» не називають себе язичниками, оскільки, за висловом одного із релігійних керівників О.Безверхого, мають віру в єдиного Дажбога. Представники «Родового вогнища рідної православної віри» вважають назви «язичництво» неприйнятними відносно означення своєї релігійної належності. На їх думку, язичник – «давній ярлик» – назва дана прабатьківській вірі християнськими богословами.

 

Отже, розглянувши походження й використання термінів «язичництво», «неоязичництво», «рідна віра» в науковому й конфесійному середовищі доходимо висновків: в академічному середовищі вживаються паралельно всі терміни, проте, «язичництво» більше стосується давніх вірувань і руху загалом, а «неоязичництво» застосовують до сучасних його течій, але ці питання жваво дискутуються в науковому середовищі. У конфесійному середовищі термін «неоязичництво» не вживається зовсім, а термін «рідна віра» –сприймається як самоназва усіма прихильниками руху і сповідниками усіх конфесій.

 

Література

1. Базик Д. Українське рідновірство та неоязичництво: проблеми диференціації та самоідентифікації. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/43961/2009_50_30.pdf?sequence=1 (дата звернення 16.03.2021).

2. Долгочуб В. Пригадуючи майбутнє. Нариси з етнографії українського неоязичництва. Одеса, 2015. URL : dolgochub_v-prigadujuchi_majbutne.pdf (дата звернення 16.03.2021).

3. Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії в Україні: український контекст (огляд, документи, переклади). Київ : Наукова думка, 2000, 132 с. URL: https://refdb.ru/look/2535411.html (дата звернення 16.03.2021).

4. Колодний А. Рідна Українська Національна Віра. Київ : Світ знань, 2002. URL: https://kolodnyj2009.wordpress.com/2009/03/16/run_vira/#more-33 (дата звернення 16.03.2021).

5. Колодний А. Язичництво як релігійний феномен. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/20446/06_Kolodny.pdf?sequence=1 (дата звернення 16.03.2021).

6. Куровський В. Сучасна українська етнічна релігія: суть та основні течії. Українське релігієзнавство, 2005, № 33. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/39246?show=full (дата звернення 16.03.2021).

7. Лозко Г. До питання періодизації та реконструкції української рідної віри. Персонал, 2007, №1. URL : http://personal.in.ua/article.php?ida=428 (дата звернення 16.03.2021).

8. Лозко Г.Критерії типології НРР і релігієзнавча класифікація рідної віри. URL:

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgibin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Npchdusoc
_2015_258_246_22.pdf (дата звернення 16.03.2021).

9. Лозко Г. Пробуджена Енея. Європейський етнокультурний ренесанс. URL: https://www.rulit.me/books/probudzhena-eneya-evropejskij-etnoreligijnijrenesans-read-515649-1.html (дата звернення 16.03.2021).

10. Лозко Г. Язичництво світогляд і спосіб життєдіяльності (Роздуми з приводу затятих дискусій про віру і віду, релігію і звичай). RIDIVIRA. URL: https://www.ridivira.com/uk/bogoznavstvo/yazychnytstvo-svitohliad-isposib-zhyttiediialnosti-rozdumy-z-pryvodu-zatiatykh-dyskusii-pro-viru-i-vidurelihiiu-i-zvychai (дата звернення 16.03.2021).

11. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. - Запоріжжя : РПК, 2018. 72 с.

12. Пашник С. Язичницька, поганська чи народна віра? URL: https://www.svit.in.ua/stat/st78.htm (дата звернення 16.03.2021).

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу