До розділу
Род: Сварог, Рожаниця та їхні діти
Світовит Пашник,
волхв РПК
Род – головний Бог слов'ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних, живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє.
Спочатку Род був заточений в Світовому Яйці (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю і тим єднаються у своєму роді. [Пашник/Питання, 60].
Виникають різні суперечки щодо функцій Рода від найшанованішого до примітивного домашнього божка. В цій статті ми розглянемо згадки Рода в давнину і намагання зрозуміти його образ.
В свій час для мене також була проблема з визначенням головного Бога Русі. Не погоджувався, що Бог Сонця Дажбог став головним і єдиним Богом у кількох течіях рідновірства, так само намагання надати Перуну цю ж функцію. Був за Велесовою Книгою прихильним до Сварога, як головного Бога, але він там вступає в шлюб із Землею, що звісно тут же виникає питання про його обмеження тільки чоловічим началом: "І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його." [ВК, 30]. Тобто вони є окремими Богами.
У порівнянні з нашим людським життям з'являється проста відповідь на складне питання. Чоловіка, жінку на їхніх дітей єднає Род (родина), як невидима духовна сила. Саме наше розуміння Роду переходить на світ Божественний, який представлений Родом Всевишнім, який має управляти Природою, а ми є його представниками між Небом і Землею. В більшому розумінні державне утворення стає великим Родом і всі ми є братами і сестрами, а Боги є нашими родичами, які породжують нас.
І тому під час похорону людини робився шлюб між Батьком-Небом Сварогом (при чергуванні г-ж-д, отримуємо Сва-Род, Сва-рож) і Матір'ю-Землею, яку до аналогії до Сварога називають Рожаницею (Рог-ань, Род-ань). Тут маємо протиставлення Слава(Сва) і Ганьба (Гань) в розумінні верх-низ, чоловік-жінка. Сварог і Рожаниця породжують своїх дітей-Богів, а також сприяють чоловікам і жінкам вступати в шлюб і творити свої родини. Перевтілення людей і народження проходить через Божу сутність – чоловік і жінка є земним втіленням Сварога і Рожаниці.
Щодо Рожаниці, то її образ у вигляді жінки досить поширений, особливо на вишивках. В складних іменах можна побачити похідні слова, при тому з різним поділенням імені, то можемо мати і такий поділ як 'Ро-жаниця'. Тут два варіанти, якщо "Ро" вважати Сонцем-фалосом, то жінка 'жне' колос і забирає (ховає) насіння, а в протилежному рухові жінка виганяє-жене новонароджене Сонце (Ро).
З Родом пов'язано так багато слів і географічних назв, що не має сенсу їх приводи. Слово "Род" стало узагальненим для означення родової єдності спільноти, тому у давньому тексті складно сказати чи мова йде про спільноту (рід) чи Бога. Після нашої спроби пояснити світогляд ми переходимо до констатації фактів та їхнього осмислення.
Іван Огієнко (митрополит Іларіон) був не тільки духовним провідником юдо-євангельської віри, але й талановитим вченим. В книжці "Дохристиянські вірування" він писав про давньоруських Богів, в тому числі маємо свідчення про Рода і Рожаницю. Ми подаємо розлогі цитати, бо тут зібрано майже все, що нам потрібно для огляду:
"Давні пам'ятки нераз згадують ще й про Рід та Рожаницю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кирика з XII віку читаємо: "Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед" (Памятники ХІІ в. ст. 179. Афанасьев, т. ІІІ. ст. 416). Отже, як бачимо, цим богам приношено жертви. Дослідник Афанасьев доводить, що Рід – це бог долі, Доля, талан, суд-присуд; пор. приказку: "Так йому й на роду (з давнього Роду) написано". А Рожаниці – це богині людської Долі, як грецькі Мойри, чи латинські Парки (Афанасьев, т. ІІІ, ст. 368, 388, 345), це феї, що появляються при народженні дітей…
У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. "Слово Св. Григорія" розповідає, що "по Святім Крещенії череву роботні Попове уставиша Трепар прикладати Рожества Богородиці к Рожанічьній трапезі, отклади діючи". Отже, мішали Різдво Богородиці з Рожаницями. Справляли це Свято так, що справляли трапезу з "крупичного хліба, сира й добровонного вина", пили й їли, і співали Тропаря Різдва Богородиці. Про цю трапезу Роду й Рожаницям згадує й Слово Христолюбця XI віку (Див. Д.О. Шеппинг: Опыт о значеніи Рода и Роженицы, "Временник", 1851 р., Москва. Valjavec: O Rodjenicach ili Sudjenicach, II. Памятн. церк. учит. лит. ІІІ. Лѣтопись Тихонравова, т. IV. Поливка: Новыя данныя для исторіи Рожаниц. "Этногр. Обозр").
Як свідчить "Слово Данила Заточника", Родом лякали дітей: "Діти бігають Рода". Дехто з учених, напр. Владимирів, приймають Рода за лісовика." [Огієнко 1992, 114-115].
Серед джерел Іван Огієнко наводить "Слово нікоєго Христолюбця" ХІ віку, де найповніше подається перелік давніх Богів. Ми приведемо цитати, де згадуються Род і Рожаниця:
"Того ради не подобаєть хрьстьяном в пирех і на свадьбах бісовьских ігр іграти, аще ли то не Брак (Весілля) наричеться, нъ ідолослужениє, іже єсть пляска, гудьба, пісни мирьския, сопіли, бубьни, і вся жертва ідольска, іже моляться огневи под овином, Вилам, Мокошьи, Симурьглу, Перуну, Волосу, скотью огу, Хърсу, Роду, Рожаницям і всім проклятим богом іх."
"Не токмо же простотою зло творим, нъ і смішаєм нікия чистия Молитви с проклятим молениємь ідольским, трьсвятия Богородиця с Рожаницами, іже ставять лише кутья, іни трапези законьнаго обіда, іже наріцається беззаконьная трапеза, мінимая Роду і Рожаницам в прогніваниє Богу." [Огієнко 1992, 370-371].
Друге великої ваги джерело в Огієнка, що за текстом дуже схоже з першим, "Слово, як погани кланялися Ідолам" XI віку:
"Тім же богом требу кладуть і творять і словеньский язик: Вилам і Мокошьі, Диві, Перуну, Хьрсу, Роду і Рожаницам, Упирем і Берегиням, і Переплуту, і верьтячеся пьють єму в розіх."
"От тих ізвикоша древле халдеї, начаша треби їм творити великия своима богома Роду і Роженицам по роженію проклятаго і скверьньнаго бога Осира… Оттуда же ізвикоша елени класти треби Артемиду і Артемиді, рекше Роду і Рожениці, тації же ігуптяне, таже римляне."
"Тако же і до словін доїде се слово. І ти почаша треби класти Роду і Роженицам преже Перуна, бога іх, а преже того клали треби упирем і Берегиням… Сего же не могуть ся лишити, наченше в поганьстві, даже і доселі, проклятаго ставленія втория трапези, нареченния Роду і Роженицам на велику прелесть вірним крьстьяном і на хулу Святому Крьщенію і на гнів Богу.
По Святім Крещенії череву роботни Попове уставиша Трепарь прикладати Рожества Богородици к Рожаничьні тряпезі, оклади діюче." [Огієнко 1992, 374-376].
Устав Преп. Савви, за рукописом XVI віку: "Ли (или, чи) сплутила (зблудила) єси з бабами богомерьския блуди, ли молилася єси Вилам, ли Роду і Роженицам, і Перуну, і Хорсу, і Мокоши, пила и їла". [Огієнко 1992, 380].
У висновку маємо, що Род і Рожаниці є одними з головних Богів. Зробимо припущення, що тут під Родом розуміється Бог Неба Сварог (Сварод), який згадується разом із своєю дружиною Землею Рожаницею. Борис Рибаков також припускав, що Род і Сварог не різні божества, а лише різні найменування, тобто різні імена-епітети [див. Рыбаков 2001, 401].
Велесова Книга надає перевагу головного Бога Сварогу: "Хвалимо Ісварга Діда Божого, який тому се роду Божеську начальник і всякому роду студиць вічний." [ВК, 11а]. А ось Род згадується з подвійним ім'ям Род-Рожаниць і то під питанням, чи це ім'я Бога, чи узагальнене означення родовитості Сварога: "І тут Сварога перво Пращури молили, се Роду-Роженієць кринь його препросили, і то дуб в корінь – хліб наш." [ВК, 15а]; "…ми є родичі. І се Род-Рожаниць має нас до серця отчого і охраняє нас од ворогів." [ВК, 28]. Зробимо висновок, що автор ВК теж має схильність приписувати ознаки Рода Сварогу, який все породжує, звісно разом із своєю жінкою – інакше ніяк.
Припускаємо, за числом пір року Рожаниць було 4, тому вони можуть згадуватися у множині. Чи не тому мусульманам дозволено мати 4 дружини?
Зазначимо, що на свято 8 вересня під Богородицею Марією, треба вважати саме Матір-Землю, осінній прояв якої мав би називатися Мара. Богородиця породжує Сонце-Божича. В календарній системі Рожаниці за тотожністю свят мають ушановувати 8-9 числа у вересні (Мара), грудні (Ганна), березні (Лада) і червні (?), тобто в першому місяці нового періоду року. Іноді згадуються тільки два основні прояви, якими можуть бути протилежні Лада і Мара. Аналогічно до сонячних свят, ушановують Рожаниць по два дні: святвечір і наступний день присвячений черговому прояву. [див. Пашник/Календар, 91-93].
Академік Борис Рибаков вважав Рода головним Богом. Іноді його невірно ставив попередником Перуна. Також вважав триярусну Збруцьку статую образом Рода-Святовита. З цим якраз можна погодитися, бо Род мав поєднати всі три світи в собі. [див. Рыбаков 2001, 226]. Щодо Святовита, то вважаємо його Богом Сонця, і на статуї мав би зображатися у верхній частині з чотирма ликами, як чотири прояви сонячного божества.
Про Рода Борис Рибаков писав: "Цьому величному богу Всесвіту вкрай не пощастило в нашій науковій літературі: його або брали за дрібного домового, який охороняє лише род-сім'ю, або ж просто не згадували. А тим часом руські середньовічні автори вважали культ Рода поширеним в значній частині Старого Світу, і пристрасні повчання-проповіді культу Рода і Рожаниць церковники продовжували переписувати та розмножувати через шість-сім століть після прийняття християнства на Русі." [див. Рыбаков 2001, 234].
У Миколи Гальковського читаємо з архіву іноземних справ, що Род порівнювався з Богом Творцем христосівців: "То ти не Род, сидячи на воздусі, мечеть на землю груди і в том рожаються діти"; "Всім бо єсть Творець Бог, а не Род!" [Гальковскій 1913, 97].
З цього приводу Б. Рибаков давав пояснення: "Середньовічний автор прагне оскаржити монотеїстичне розуміння Рода руськими язичниками і пише про те, що життя всього живого дає бог (християнський), а зовсім не язичницький Род… Автор говорить про зачаття і вагітність як перманентне продовження божественного акту творення живого світу. Краплі роси називалися "грудіє росне", і тому груди, опущені з повітря, з неба на землю, є дощові краплі, що несуть в собі запліднююче начало. [Рыбаков 2001, 601].
З цього запису видно, що Род уособлював усі сили Природи, він єдиний і багатопроявний. Тому його образ накладається на інших Богів, коли мова заходить про явища, що породжують життя. В даному контексті на роль дощового запліднювача більше підходить Дажбог, ім'я якого каже про дощ. Але ж він одночасно виступає Богом Сонця. Питання може розв'язатися, коли зрозуміємо, що Сонце – є фалічним символом Батька-Сварога, який може проливати вологу чи насіння.
Розглянемо також думки інших дослідників давньої віри. Галина Лозко, волхвиня, д.ф.н. теж вважає Рода головним Богом, але все ж разом із Рожаницями більше схиляється до його основною функції родючості: "Творцем Всесвіту, Богом над Богами усі слов’яни завжди вважали Рода. За уявленнями наших Предків, він живе у Сварзі – найвищому небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині Долю. Род – один із Богів, який залишався у пам’яті народу найдовше..." [Лозко 2004, 120].
Польський історик Александр Ґейштор зайняв нейтральну позицію і виписав думки різних авторів про Рода від простого божка родючості до висновків Б. Рибакова як головного Бога. [див. Ґейштор 2015, 197].
Складно оминути вже популярну версію про тотожність Рода та індуського Рудри, якого наближають до Шиви. Рудра найчастіше тлумачиться як "рудий", "багряний" "червоний". У ведах Рудра зображається мисливцем у шкурі, із синьо-чорним волоссям, заплетеним у вузол, озброєний луком і стрілами, які іноді сприймаються як блискавки. Його стріли сприймаються як хвороби. Рудру благають не метати їх, не насилати нищівних недуг. Смерть від недуги – це смерть від руки Рудри. [див. Наливайко 2004, 273-274].
З ототожненням Рудри із Родом не погоджувався А. Ґейштор. Ми також відкидаємо цю думку, бо червоний Рудра більше схожий із Сонцем, що заходить, і перевтілюється в місячну сутність Шиви (сивий). Тут він дійсно стає руйнівником і символом смерті. Тому слід звернути увагу не на першу частину, а на закінчення імені 'Рудра', адже 'дра' у нас може вказувати на заходження в діру, дерн і т.п., що, звісно, не відкидає значення запліднення фалосом-Сонцем лона Землі. Також Рудру можна порівняти з образом Ірода (виводять від біблійного персонажу), який в замовляннях разом із своїми 12 дочками трясовицями (лихоманками), приносить хвороби.
Михайло Козлов підкреслює неоднозначність культу Роду у висновках дослідників, але все ж підсумовує: "В космологічній уяві східних слов'ян-язичників Род та його жіночі іпостасі – рожаниці являли собою уособлення Всесвіту, пращура богів, володаря добробуту життя та смерті людей, творця людської душі. [Козлов/Род].
Отже, маємо Божий Рід, що породжує життя в усій Природі. І всі Боги виконують якусь функцію. Людина також причетна до цього і допомагає в обрядах і діях творити божий Світ. Ми всі є в одному Родові – єдиному і багатопроявному, і люди з Богами є родичами – їхніми дітьми.
Література:
2. Гальковскій Н.М. Борьба христіанства съ остатками язычества въ древней Руси. Древне-русскія слова и поученія, направленныя противъ остатковъ язычества в народѣ. – М.: Печатня А.И. Снегиревой, 1913. – Т.2. – 308 с.
3. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.
5. Козлов М.М. Основи давньослов’янського язичницького монотеїзму – культ Рода та Рожаниць. – https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_rod.pdf.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.
7. Наливайко C.I. Індоарійські таємниці України. – К.: Просвіта, 2004. – 441 с.
10. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
Стаття увійшла до збірника:
Пашник С.Д. Рідні Боги. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7527 (2019). – 60 с.
До розділу