До розділу
Помилки рідновірів при укладанні календаря
Світовит Пашник,
волхв РВ
Астрономічні точки в накладці на державний календар, який відстає в середньому на 3 доби
Пройшло вже багато років, як рідновіри почали укладати свої календарі свят. Але на численні зауваження все ж не поспішають їх виправляти. Постійно виникають суперечки, люди переконують один одного, який календар краще. А немає порядку в календарі – не буде порядку ні в громадах рідновірів, ні, навіть, в державі.
Деякі рідновіри думають, що чим відмінніше від церковного календаря, тим краще, що іноді призводить до курйозів. На жаль, наших слов'янських календарів не збереглося, тільки окремі свідчення і календарні схеми. Тому більшість свят доводиться брати з церковного календаря (мається на увазі календар юдо-євангелістів). Щось записали етнографи про народне святкування, а щось доводиться знову переосмислювати. Церковний календар увібрав у себе попередні вірування, щоправда переінакшив їх під свої потреби, спотворивши давню мітологію. Тому доводиться вишукувати первісне значення та природні сонячно-місячні цикли.
У цій статті ми розглянемо основні помилки календарів рідновірів. Не будемо дуже заглиблюватися в суть деяких проблем і описувати історію створення календарів, бо вони є в довідковій літературі, а також в інших наших статтях про ці календарі [див. Пашник/РПКалендар].
Новий рік.
В різний час, різні народи розробляли свою систему відліку часу, яка враховувала місячні, місячно-сонячні чи сонячні цикли. У нас зараз сонячний календар, але в давнину був місячно-сонячний, це помітно через особливості свят, які враховували Місячні фази. Як правило, початок місяців відбувався з Молодика. А ось рік найкраще починати від нового оберту Сонця. За традицією на зимове сонцестояння, старе Сонце вмирало, а нове народжувалося. На дев'ятий день від смерті і на восьмий день від народження човен-Місяць рушав небесною рікою з померлим чи земною рікою з новонародженим. В місячно-сонячному календарі – це молодик після сонцестояння, а в сонячному 8-й день після Різдва, незалежно від фази. Ця точка відліку припадає на 1 січня. Вона ж позначена на циферблаті годинника "0". Зараз цей новий рік є всесвітнім, а відповідно, і державним в Україні.
Були ще додаткові Нові роки, які могли позначати аграрний, навчальний початок чи його завершення на протилежній точці річного кола, чи якийсь інший випадок, що спонукав виставити Новорічне свято на цю дату. Причому могли бути якісь зміщення через особливості клімату в різних народів. Так при обговоренні часто беруть за приклад місячно-сонячний календар жидів, він має 4 Нових роки, а два є основними: у нас вони мають відповідники на 1 квітня (за ним рахуються місяці) і 1 жовтня (за ним рахуються роки). Цей календар зараз випереджає більше ніж на пів місяця. Деякі азійські країни так само орієнтуються на 1 квітневий Новий рік.
У Римській імперії вважають, що Новий рік був 1 березня, а церковний рік починався 1 вересня, таким він був і в руських літописах, створюючи плутанину. Швидше, первісно це було аналогічно, як і в жидів: від березня рахували місяці, а з вересня – роки Це спонукало деяких наших етнографів висунути версію, що українці святкували Новий рік навесні. Цю ідею підтримало багато рідновірів.
Вважаємо, що Русь мала відлік року після зимового сонцестояння, тобто 1 січня. Про це нам каже Велесова Книга: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди". [ВК, д.31]; "Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди." [ВК, д.33]. Про те, що Новий рік рахували від зимового сонцестояння вважають багато дослідників, наприклад Борис Рибаков [Рыбаков, 174].
Те, що на Новий рік проводять обряди засівання, орють плугом, у щедрівках ластівка прилетіла, стало аргументом на користь весняного початку. Пояснення наступне: зерно могли починати засівати в південних регіонах Євразії з 1 березня, а в північних після 1 квітня, з цим питань немає. А ось взимку сіють не в сніг, як дехто думає, а відтворюють обряд запліднення оселі на родючість. Зерном засівають на народини, весілля і поховання. Тобто це умовний обряд, бо на 1 січня якраз за традицію три основних дії людини, як уособлення Сонця, і відбуваються.
З ластівкою для прихильників весняного Нового року складніше, бо вона прилітає в Україну в другій половині квітня, тобто теж не потрапляє ні на 1 березня, ні на 1 квітня. Тобто вона також є умовним символом, що позначає добру звістку, тобто як листівка про свято. Швидше за все, для ластівки підходить кельтський календар за лінією 1 травня (Белтейн) і 1 листопада (Самайн), саме за нею проходить поділ літо-зима.
Найбільша помилка тут навіть не в наявності весняного Нового року, бо дійсно такі були. А проблема в тому, що більшість рідновірів відзначають весняний Новий рік, чи як вони називають Новоліття (чому не Нововесня?) на рівнодення і зовсім не ведуть від нього відрахунок. Тобто маємо 21 березня в повітрі без обнуління, і далі всі свята знову скачуть в григоріанському календарі. В ОРУ Новоліття виставлено на найближчий молодик до 1 березня, який може випасти або наприкінці лютого, чи в березні. І від нього також ніхто не веде відлік, а в наступному місяці молодик вже взагалі ніхто не враховує. Можна було ОРУ використати жидівський місячно-сонячний календар і не винаходити "велосипед" і не робити фікцію.
Намагалися також поділ сезонів року зробити за сонцестояннями і рівноденнями. Було це навіть підтримано, але зроблено ряд помилок, бо й місяці треба було ділити за цими точками, календар виявився намішаним, система зруйнованою, а то й просто свята стояли в григоріанському календарі. Ось тільки забули горе-реформатори і годинники свої виставити відповідно до своїх новорічних свят. Тобто якщо у вас Новий рік 1 березня чи близько нього, то "0" на сучасну 4-ту ранку, якщо 1 квітня чи біля нього , то відповідно на 6-ту ранку.
Зміщення на астрономічні точки.
Державний календар України – григоріанський, він є міжнародним. Календар має хибу в середньому на 3 доби від астрономічних подій. При переході держави на цей календар деякі церкви, зокрема й ортодоксальна церква на території України відмовилася від переходу і свята залишили за юліанським стилем. Тому для орієнтації вірян в календарях писали дві колонки одна в юліанському календарі з традиційними датами свят, а інша – у накладенні цього календаря на державний.
Так ось, рідновіри до цього навіть не додумалися. Вони дивляться в інтернеті, коли випадає астрономічна подія, там все вирахувано до секунди. І просто лягають з цими точками на державний календар. Ну можуть ще пару свят поставити, прив'язавши їх до сонцестояння чи рівнодення, а далі знову свята пішли в григоріанському календарі без будь-яких зміщень. Тобто, в окремих випадках змістилися в середньому на 3 доби, а в інших поставили свята за традиційними датами. Навіть не зробили, як це робить церква з двома колонками, наприклад: Різдво 25 грудня (традиційна дата) – 7 січня відповідність в державному календарі для орієнтації, а в рідновірів має бути 22 грудня.
Більшість українських церков наразі перейшла на новоюліанський календар і вони прибрали цю проблему. Так, сам календар залишився з невеликим відставанням від астрономічних подій, як і григоріанський, але він тепер співпадає з державним календарем і не плутає людей хибними датами.
Майже всі рідновіри позбулися дат з накладкою церковного юліанського календаря на державний григоріанський. Але окремі випадки зустрічаються, як правило, через незнання і за "допомогою" деяких етнографів, що забували писати традиційну дату, а в дужках – її накладення на державний календар, а часто робилося навпаки, або зовсім не писався стиль, що теж створило складнощі і виникли помилки. Нагадаємо, що церковний юліанський календар відстає в середньому на 16 діб від астрономічних подій, а різниця між юліанським і григоріанським календарями має 13 діб.
Водосвяття і Перигелій.
Багато рідновірів пишуть, що Водосвяття присвячене найближчий відстані Землі від Сонця, який називається Перигелій. А найдальша точка, яка називається Афелій, жодним святом у них не позначена. Разом із тим кажуть про чудодійний вплив на воду від цієї близькості. Але наші предки не знали взагалі про Перигелій чи Афелій, як і сучасні рідновіри, якби не вичитали в астрономічних довідниках, бо на видимому небі воно ніяк не проявляється. До дати сонцестояння додають 12 днів (2 тижні в шестиденці) і мають 3 січня Водосвяття і Перигелій. А традиційна дата Водосвяття 6 січня при Різдві 25 грудня (24 грудня, якби місяць мав 30 днів).
Тільки в кінці XVI ст. Кеплер вирахував, що орбіта Землі рухається за еліпсом. Виявилося, що повний тропічний оборот лінія апсид (найближча та найвіддаленіша точки орбіти небесного тіла під час його руху навколо іншого тіла) робить за 20934 роки [Куликовский, 50]. Це наближення ніяк не позначається на нашому житті, а тільки в глобальному розумінні будуть впливи на погодні умови. Тобто через 10000 років ці точки поміняються місцями, і тоді Перигелій, в якому Земля крутиться трохи швидше, буде ближче до літнього сонцестояння, Афелій стане ближче до зимового сонцестояння, і це приведе до коротшого, але жаркого літа, а зима буде довшою і холоднішою – це як версія.
Місячно-сонячний календар і його відголоски.
В церковному календарі для вирахування Великодня і свят, що з ним пов'язані, використовують пасхалії, які мають місячно-сонячне походження. Тобто весь календар сонячний, а шматок від Масляної до Трійці – місячно-сонячний. Причому вийшли накладення двох систем свят і деякі свята дублюються. Наприклад, рівнодення позначене святом Благовіщення, в той час як це ж свято в місячно-сонячній системі (вона плаває по сонячному календарю) називається Великдень (Пасха). Щоб не було таких накладень, ми вирахували свята в сонячному календарі і зробили одну систему. А також визначили, що свята стоять у шестиденці, а не пізнішій семиденці. Тоді семик (сім тижнів до Великодня і після нього до Трійці) буде 42 дні, а не 49 як в церковному календарі. Колодій-Масниця у нас припадає за постійним календарем на 7-12 лютого, Великдень – 25 березня, Проводи (Радуниця) – 1 квітня, Рахманський Великдень – 15 квітня, а Трійця – 6 травня.
Деякі рідновіри святкують Великдень разом із церквами для зручності при масововках, бо хоч церви відокремлені від держави, та на вимогу вірян деякі церковні свята відзначаються на державному рівні. Зимове свято Колодія у цьому випадку відходить ближче до кінця лютого, а то і в березні, що робить накладення на весняні свята, тому помилково думають, що Масниця це зустріч Весни, і палять Зиму. Часто дівчат в лютому виганяють на свята у віночках весну закликати. А Трійця за пасхалією при пізньому Великодні часто зміщується на літо, і час перших паростків на деревах втрачений. Не зважаючи на те, що українські церкви перейшли на новоюліанський календар, цикл великодніх свят у них залишився за юліанською пасхалією, що приводить до ще більшої плутанини для цих свят.
Святовид.
Галина Лозко вписала свято Літнього Світовида на 15 червня [Лозко, 92]. Читаємо у дослідника календаря Власова В. ("Вокруг света", 1986, №8) про цю подію: "У XII столітті в знаменитому язичницькому храмі на острові Рюген, в Арконі, літнє свято Святовита відзначався 15 червня за юліанським календарем - в справжній день сонцестояння в цьому столітті." [Власов].
У М.Костомарова [див. Костомаров] знаходимо про тотожність західного Святовида і Дажбога, як богів Сонця. Літній Святовит називається Руєвит, він же Літній Дажбог – Купало, що святкується на літнє сонцестояння. Тобто 15 червня юліанського календаря в XII ст. – це й є свято Купали на сонцестояння. Не забуваємо, що юліанський календар кожні 128 років набирав одну добу відставання, ось сонцестояння і змістилося на 15 червня. Тому ця дата є грубою помилкою в сучасному календарі.
Пояснюємо, як перевірити, чи правильна дата юліанського календаря 15 червня. В першій половині XII ст. Аркона була кілька разів взята данцями, а в 1168 році завойована Вальдемаром I. Візьмемо для відліку цю дату. 1168 + 45 (прийнятий юл. календар) = 1213. Ділимо цю суму на 128 (1 доба відставання) – буде 9,4765625, тобто приблизно 9 діб. 15 + 9 = 24 червня, це є традиційна дата свята літнього прояву Свентовита - Руєвита.Також на осіннє рівнодення Г. Лозко ставить Світовида осіннього, який у М. Костомарова має назву проява Поревит, відповідно Дажбог осінній – це Мир. Чому не названі відповідні прояви Сонця залишається загадкою.
Окрім того у календарі Г. Лозко рівнодення виставляється не за узагальненим для Землі (точка, в якій центр Сонця перетинає екватор), а з поправкою для широти Києва через явище рефракції (заломлення світла у Земній атмосфері). При сході Сонця ми бачимо його над обрієм раніше, а при заході, навпаки, бачимо Сонце довше над обрієм відносно його справжнього положення. Тому, у деяких календарях весняне рівнодення вказане 17-18 березня, а осіннє 24-25 вересня. Ці дати відображають видиму тривалість дня і ночі, але вони не є датами астрономічного рівнодення. [Зуєнко, 8].
Закликаємо рідновірів до здорового глузду і дотримання календарних систем. Замість того, щоб вдосконалювати календарний світогляд, ми переважно займаємося боротьбою з хибними календарями і суперечками на цю тему. Часто календарні неузгодження призводять до роз'єднання рідновірів. ДЦ "Рідна Віра" користується державним календарем. Ми знаємо про його невеличке відставання від астрономічних подій, але вважаємо, що в даному випадку краще уникнути зсуву свят і не плутати людей. Якщо у нас буде такий вплив на світову спільноту, що ми зможемо зробити правки сучасного календаря, тоді і приведемо його до астрономічної точності.
Якщо ви вважаєте, що ми допустили помилку, чи ви виправили свою і вона вже не актуальна, напишіть для уточнення: svitovyt@gmail.com.
Схема шестиденки (автор Світовит Пашник)
Література:
2. Власов В. Русский календарный стиль. – http://kladina.narod.ru/vlasov/vlasov.htm.
3. Зуєнко М., Зуєнко М. Свята Сонячного Кола. Від Коляди до Коляди. – Запоріжжя: Арійський шлях, 2007. – 58 с.
4. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
5. Куликовский П.Г. Справочник любителя астрономии. – М.: Эдиториал УРСС, 2002. – 688 с.
6. Лозко Г.С. Коло Свароже: Відродження традицій. – К.: Укр. письменник, 2005. – 222с.
8. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
До розділу