До розділу
Коляда нове сонячне коло починає
Світовит Пашник,
волхв РПК
Людське життя залежить від природних явищ, які сприймалося через мітологічні події. Одними з головних Богів для людства були небесні світила Сонце та Місяць. Саме їх найбільше шанували люди і поклали спостереження за їхнім небесним рухом у календарну та світоглядну систему. А разом із тим були придумані різноманітні обряди, щоб долучити людей до світотворення, де вони мали відчути свою причетність до Божого світу і прагнули допомагати Богам, як їхні помічники на землі, творити цей світ.
Так як ми за нашою вірою є онуками Дажбога (Бога Сонця), то наше життя прирівнювалося і повторювало рухи сонячного божества. За стародавнім уявленням, яке ми намагаємося відтворити і переосмислити, на зимове сонцестояння старе Сонце умовно вмирало, а натомість воскресало у наймолодшому прояві. Саме свято народження нового Сонця називають Колядою і відповідно співають обрядові пісні колядки. Сонце починає своє коло річного життя, що при більш давньому шестиденному тижні складало 60 тижневий річний цикл, людина поклала на оберт повного кола і свої роки життя. Відповідно на кожен тиждень припадає 1 рік. При переході сонячних астрономічних подій (сонцестояння і рівнодення) відбувався віковий перехід людини кожних 15 років (тижнів). Приблизно це мало б виглядати наступним чином: від Різдва (Коляда) до Великодня (15 років) – дитинство, від Великодня до Купала (30 років) – молодість, від Купала до Родогощі (45 років) – зрілість, від Радогощі до Коляди (60 років) – дідування. [13, 18].
Серед дослідників відбуваються суперечки, як називати річні прояви Сонця. Виникла плутанина, навіть серед рідновірів, а то і повне заперечення існування деяких назв чи імен. Не обійшла така участь і зимове сонцестояння, яке теж повинно мати чітке визначення імені Бога Сонця на цей період.
Юдо-євангелісти записали, що на цю астрономічну подію народжується їхній основний мітологічний персонаж Ісус Христос, який є уособленням Сонця, навіть не зважали, що в Біблії дата народження цього божества не записана, а просто поставили основні точки його життя на місці сонячних свят. А ось існування Коляди як божества багато дослідників ставлять під сумнів і думають, що це один з прикладів перетворення свята на Бога. Аналогічне відношення і до Купала, вважаючи це назвою свята, або епітетом Івана Хрестителя, що занурював у воду при посвяченні. Так Борис Рибаков пише: "от зимних колядок оформился к XVII в. "бог Коляда", а от летнего праздника купалы произошло божество Купала." [15, 123].
Маємо усвідомлювати, що імена Богів – це назви проявів природи та епітети, якими вона наділялася. Той чи інший епітет міг ставати основним ім'ям Бога. Так у нас є ряд слів, які в інших народів є іменами Богів і навпаки наші імена Богів у інших народів можуть бути просто словами. Наприклад: Телепінус – телепень; Адонай, Адоніс, Одін – один; Харон – хоронити; Абрахам, Ібрагім, Брахма – брама, брамар і т.п.
Вважається, що тільки в Густинському літописі початку XVII століття Коляда чітко згадується як божество:
"Шостий – Коляда; сьому празник прескверний буває 24 грудня. А тому й нині, хоч і благодать Різдвом Христовим осіяла нас, і ідоли згинули, та, одначе, диявол ще й досі у безумних пам'ять свою вдержав: сьому бісу в пам'ять проста чадь сходиться в надвечір'я Різдва Христового і співають пісні такі, в яких хоч і про Різдво Христове поминають, та більше Коляду-біса величають." [2, 41].
Також приведемо згадки Коляди у Велесовій Книзі [див. 1, ВК]:
"То бо покропимо о Коляді ягничем і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору". (ВК, 7а).
В переліку Богів: "Радогощ, Колендо і Кришень" (ВК, 11б).
"Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди." (ВК, 31).
"Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди." (ВК, 33).
"І ті свята: первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала." (ВК, 37а).
Бачимо, що Велесова Книга дає розуміння Коляди, як ім'я Бога, так і назви свята. Єдине зауважимо, що є уривок з переліком Богів, що на нашу думку є упорядкованим, де замість Коляди на зимове сонцестояння стоїть Дажбог: "Володарі наші єдині єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо". (ВК, 8). Тут маємо Хорса і Перуна, як протиставлення низ-верх (півмісяць-хрест), а далі починаючи з весняного рівнодення – Яр, літнє сонцестояння – Купалва, осіннє рівнодення – Лад, зимове сонцестояння – Дажбо.
Автор відомої "Історії русів" приводить ряд полководців, імена яких нагадують давніх Богів Русі. Створилася версія, що литовські князі зберігали давні вірування, тому і мають такі імена. У нас є сумнів, щоб людині давали імена Богів, швидше це мітологічні персонажі, адже у літописах часто перемішували мітологію та історію. Ось уривок, де згадується Коляда: "И когда въ 1401 году отъ Магистра Крыжацкаго Магнуса, послѣ многихъ съ нимъ сшибокъ и перемирій, присланы къ Королю Владиславу съ нарочитымъ посланникомъ два окровавленные меча, означающіе по тогдашнему рѣшительную и жестокую войну и вызовъ на оную, то Венцеславъ, по повелѣнію Королевскому, соединясь съ воинствомъ Польскимъ и Литовскимъ, имѣвъ притомъ своего войска тридцать семь тысячь, при воеводахъ Ольговичу и Острогету, да при полковникахъ: Рогдаю, Полеличу, Громвалу, Колядичу и Купалдѣю, наступилъ съ ними на Крыжаковъ…" [5, 9].
Є ще ряд давніх згадок про святкування Коляди, але вони нам нічого суттєвого не добавлять. Тому перейдемо до огляду думок дослідників. У них теж різні підходи, то визнають Коляду як Бога Сонця, то Богиню Сонце, а то й називають Колядою Козу, що є Богинею Неба, яка і породила Сонце. Треба сказати, що народна творчість і висновки дослідників дозволяють відхилення від здорового глузду, тому маємо сіяти матеріал і приходити до розумного висновку. Ми також не претендуємо на останню інстанцію і постійно є у пошуках, вдосконалюючи наявний матеріал.
Письменник Сергій Плачинда написав таке: "Коляда – давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців – Коленда, молдаван та румунів – Колинда). Один із найбільших та найшановніших персонажів міфології українців. Ім'я походить від слова Коло – стародавньої назви Сонця. За легендою, К. щороку в найдовшу ніч зими народжує Божича – нове Сонце, Новий рік, сина Дажбога. Пологи К. відбуваються на Землі, здебільшого в дніпрових сагах. Цьому передує перевтілення К. в козу, аби її не впізнала Мара, що вічно ганяється за К." [14, 29].
Цей варіант був підхоплений різними популяризаторами давніх вірувань, хоча він має ряд відхилень від світоглядних основ, де від шлюбу батька-Неба і матері-Землі породжуються Сонце і Вода. Звісно, в мітології іноді теж бувають різноваріантність, так єгипетська богиня неба Нут уявлялася у вигляді корови, що кожного дня проковтує зірки і сонце та знову їх породжує, вона була дружиною бога землі Геба. Тобто маємо перевернуте положення Всесвіту, а таке уявлення може формуватися в нічний період.
Науковець і волхвиня Галина Лозко про Коляду каже двояко, як і про Бога, так і про Богиню, що породжує Божича-Сонце: "Коляда. Бог зимового Сонця, який повертає Коло Свароже до Весни… Слово коляда багатозначне: Святий Вечір, обряд славлення на Різдво, сама пісня, винагорода за колядування, різдвяний подарунок. Сучасне мовознавство, пов'язує значення слова коляда з коло, колокол, а також латинським calendae – календар, різдвяні канікули тощо. Коло – можливо, від коло – сонце, а також небо (подібне до гр. polos – вісь, полюс, небо, оберт; пор. слов'янське Сварга – небесний коловорот). Але в народному уявленні існує також жіноча постать – Богиня Коляда – не тільки як уособлення свята, але і як Богиня-Мати, яка народжує сина Божича-Коляду, тобто молоде зимове Сонечко. У західних слов'ян існує свято Божича (Різдво), якому випікають "Божичний коровай". Про теїстичні риси Коляди як Всевишнього Бога можемо судити з текстів деяких слов'янських колядок. Наприклад, у сербів і хорватів співають:
Дай нам, Боже Колядо!
Добре пасовище, Колядо!
Для корівок, Колядо!
І овечок, Колядо!..
Ішла Коляда та й по вулиці,
Коляда! Коляда!
Та й по вулиці, по метелиці.
Прийшла Коляда на тисовий двір:
– А чи спиш, чи лежиш, пан господарю?
У колядках Коляда згадується як персоніфікація свята або як постать Богині:
Прийшла Коляда наперед Різдва.
Коляда! Коляда!
Ой ходила Коляда, ой гуляла Коляда
По зеленому саду, по багатому двору! [11, 147-148].
Дослідник давніх вірувань д.і.н. Михайло Козлов, приводить різноманітні версії, але робить однозначний висновок, що "згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу древні слов'яни вірили в якогось загадкового бога – дитину на ім'я Коляда, який вважався у наших предків заступником породілей, новонароджених дітей і одночасно символізував народження нового сонця. [8].
Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) не називав такого Бога, тому писав про свято: "Саме слово "коляда" безумовно латинське, від слова calendae – так звався перший день кожного місяця, а особливо місяця января, коли він гучно святкувався. Це ж слово зайшло й до інших народів, пор. новогрецьке колянта, болгарське коленде чи коледа й т.ін." [4, 272].
А ось Микола Костомаров ще в ХІХ ст. щодо назви свята висловлювався: "Вважаю ж, що ім'я Коляда зовсім не походить від Calendae, а скоріше однозначно зі словом Іола, що означає колесо – коло сонця; то ж виходить і Коляда від коло – круг, колесо. У відповідності релігійній це свято у слов'ян відзначаєтся в честь, сонця, що народжується, з чого вже слід зробити висновок, що рік слов'яни починали з зимового сонцевороту. " [9, 249].
У Миколи Котомарова також можна прочитати і про прояви Бога Сонця, який у західних слов'ян називався Свентовитом і відповідав східному Дажбогу. Для його зимового прояву він називає Поренута: "Біля храму Поревітова стояв храм Поренута. Нарушевич тлумачить, що це слово походить від poronić (Hist. Nar. polsk., t. l Mythol. Slaw.), народити, і вважає, що він був символом сили, що народжує… Ідол зображувався з чотирма головами, а п'яту тримав на грудях, одною рукою за бороду, а другою за лоба. У слов'ян, як і в інших народів, було поняття про щорічне народження сонця, так виявлявся поворот на літо, і тому Поренут чотириголовий (тому вже схожий з Свентовитом), здається, зображував сонце в момент його повернення до діяльності після зимового усипляння... Чотири голови були постійним атрибутом сонця взагалі, а п'ята на грудях означала народження нового сонця." [9, 213].
Якщо виходить така накладка образів Свентовита і його зимового прояву Поренута, то це могло відобразитися і на Велесову Книгу, де зимовий прояв у переліку зазначений як узагальнене ім'я сонячного божества – Дажбог (див. про це вище).
Ще одне цікаве визначення проявів Сонця дає О.Ю Федькович з оповіді людей: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його – це наша мати земля, яку звали Ладою. Чотири сини звалися: перший – Ад-Гад, чи змій, володар пекла, власне чорт. Він ворогував з Богом, братами й сестрою; другий син – Яр-Ярило – св. Юр; третій – Рай, з котрого потім зробили Івана, четвертий – наймолодший Лад або Мир, з якого зробили Дмитра. Само сонце звали Святовидом і зображали його як лицаря богатиря в золотім шоломі і з сьома мечами коло боку, а восьмий у руці; він об'їздив землю білими кіньми". [7, 123].
У Федьковича в іменах чотирьох синів упізнаються образи Богів Сонця, хоча окремо названий Святовид. До Яра-Ярила, Раю та Ладомира питань особливих немає, вони відомі з інших джерел. А ось Гада (такий персонаж є в семітській мітології, як Бог вдачі і щастя) за переліком має уособлювати зимове Сонце. Але поданий образ не відповідає сонячному божеству. Можна припустити, що зимове Сонце знаходиться в потойбіччі, що охороняє Змій, бо зима відповідає ночі Сварожій.
Часто Боги мають, як позитивне значення, так і негативне, наприклад, Велес, як Бог нижнього світу, є одночасно і той, що приносить отрочат, але й проводжає померлих, якраз один із його образів є Змій (роги), а з іншого боку його образ вола символізує достаток. Є англійське God чи німецьке Gott, що означає Бог, а наші відповідники год (рік), година (та ж гадина), теж пов'язані зі зміями. Змієборець на годиннику стрілою побиває кожну годину (цифру). Та й саме річне коло – це образ Змія. В усякому разі до свідчень Федьковича треба ставитися з осторогою чи з погляду іншої версії. І пам'ятаємо, що іноді народна творчість дозволяє собі порушувати системність божественного світу, коли при передачі інформації втрачається її внутрішній зміст або виникає інша версія погляду на священний об'єкт.
Є ще один образ для свята зимового сонцестояння, який у дослідників також має подвійне значення, як добре, так і зле. Мова йде про Корочуна. Ось думка професора Степана Килимника:
"Слово "Коляда" пояснюється різно: найбільше аргументів є за те, що коляда – це назва Нового Року у греків і римлян: Саlandai і Саlеndае, – свято після веселих Сатурналій – від 24 грудня по 6 січня – під час Врумалій і Вот; друга думка, слово Коляда знаменувало Коло Сонця і "коло сонця, близько". Коло дає. А також як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то й його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Старовинна всеслов'янська назва, видно, була "Корчун". І ця назва пояснюється різно, але також у значенні сонця. Є пояснення, що Корочун – це бог, що скорочував ніч, а збільшував день, і це знову таки Сонце. Акад. М. Грушевський, як і цілий ряд його попередників істориків та етнографів, стоїть за те, що слово Коляда таки грецького походження." [7, 67].
Натомість Галина Лозко не вважає переконливим, що Корочун є ім'ям зимового Сонця і пише, що зимове сонцестояння – це "Різдво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Закінчення Корочуна – найтемнішої частини року." [11, 450].
Ім'я Корочун трохи нам нагадує Хорса, Кришну чи Христоса, що може позначатися потойбічним Сонцем, тобто Місяцем. Схожа назва Круасан (фр. croissant, досл. "півмісяць", токож "ріжок, підковка") – традиційний для французької та австрійської кухонь невеликий хлібо-булочний кондитерський виріб у формі півмісяця, чимось нагадує український виріб рогалик.
Іноді Корочуна наділяють зовсім негативними ознаками, що наближають його до Бога смерті, злого духа. В народі поняття "карочун" досі використовується в розумінні смерті чи хвороби: корчитися, скорчило. [див. 6].
Можемо зробити припущення чому існує розбіжність між образами Корочуна, як смерті так і народження. Як вже писали, на зимове сонцестояння старе Сонце вмирає, а нове народжується. А в людському житті, якщо людина зробила сонячне коло в 60 років, то живучі далі йде по колу молодого і має утримуватися Родом. Тому й кажуть: "Старий, що малий". Навіть поняття "корчи" може стосуватися, як дитини, так і старого: дитина в утробі лежить скорчено, а померлого первісно клали в могилу скорчено, наче в утробу. Тому, можливо, дитину прагнули виправити, замотуючи у пелюшку. Також що старий, що малий крекчуть, або вони є крикунами. З малим зрозуміло, голос подає добрий, але згадаємо, як заходив Дід Мороз: "Ого-го". Можна подумати, що це лише словесний збіг, але коли він підкріплений мітологічними діями образу, то вже можна розглядати як версію походження імені.
Щодо використання слова Корочун в інших народів можна дізнатися таке: Угорське. karácsony (старий варіант kracsun, kracson) 'різдво', засвідчене в пам'ятках угорської мови починаючи з 1211 р., виходить зі слов'янського джерела, який відомий в давньоруському – корочюнъ 'пост перед Різдвом', а також 'карачун' – сонцеворот. Вихідним значенням передбачуваного праслов'янського коrčunъ могло бути швидше за все 'сонцеворот', як літній, так і зимовий. Цілком можливо, що угор. karácsony і рум. crӑciun 'різдво Христове' запозичені паралельно з південно-західно-болгарського (македонського) діалектного Крачун в тому ж значенні. [див. 3, 134]. Додамо, що в молдаван Дід Мороз (св. Миколай) – Мош Кречун. Так як ці персонажі ходять в червоному одязі, то слід звернути на тотожність слова "красний" і "корочун", що може символізувати Сонце, що заходить, і Місяць теж можна спостерігати красним.
Тепер звернемося до Ксенофонта Сосенка, який приділив розгляду свята Коляди у книзі "Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого", де не тільки розглянув багатогранність свята, але й провів мітологічні паралелі. Він приводить свідчення Терещенка ("Быть Русскаго народа"):
"В передодень Різдва (день св. Вечора), займає в Карпатській Русі головне місце посеред хлібного їства величезний білий хліб, що називається крачуний або крачун. Його саджають в піч около 3-ї години й обставляють доокола калачами. Під вечір приступають, щоб привітати Крачуна… На столі кладуть велику миску, повну домашніх овочів і хлібного зерна; відтак вносять страву, а посередині ставляють великого Крачуна, окруженого маленькими крачунами. З появою вечірньої Зірки звіщають похід Крачуна…" [16, 77].
Як зазначає Володимир Куєвда, "Символом сонця на Україні є також знаменитий український круглий хліб, ритуальна назва якого – "паляниця". Як і назва ритуального ножа – колія вона теж пов'язана з атрибутом сонячного Бога – "Палом". На Різдво паляницю як символ Сонця господар дому виносить з хати й, імітуючи річний рух Сонця через дванадцять сузір'їв Зодіаку, обертається з нею проти годинникової стрілки або обходить у тому ж напрямі хату (новонароджену дитину також носять проти сонця. – С.П.). Оточення Сонця – інші зорі і планети Чумацького Шляху – символізують пшеничні й макові зерна в ритуальній різдвяній страві – куті. Місяць, як і Сонце, також має свою символіку і в тваринах, і у стравах. Ритуальною стравою Місяця є українські вареники (стара назва "пироги" – "пи" "роги", так тлумачать походження цього слова деякі автори). Якщо паляниця і свиня за своїми контурами найближчі до форми кола, то роги кози і вареники нагадують традиційне зображення Місяця." [10, 145].
За Сосенком, Колядою називають: саме свято, пісню, Дідуха, калач або хліби на святій Вечері, святкова жертва та інші сумісні символи і дії на цьому святі. Близьку назву до Коляди мають багато народів Європи [див. 16, 82-83]. Ще дослідник порівнює Коляду з майже однозвучним святом Калети (29-30 листопада), де вбачає вавилонську тотожність зі словом kallatu, як нареченої Сонця. Таким же подібним до Коляди є вавилонське kalu – духівник і ka-lu-ti, що значить духовенство, з якими К. Сосенко і порівняв інституцію колядників, як ревних служителів старого культу. [див. 16, 87].
Хоча сама Калита на українському святі ототожнюється з жіночим лоном (місяцем), як і храмом, а пан Калитинський є батьком (отцем) охоронцем цієї Калити, тобто своєрідним духівником [див. 13, 121]. Але ж одночасно із заплідненням нареченої духівники мають охороняти і зародок Сонця – вогонь, що горів у храмі-калиті. Виходячи з цього можуть бути і накладки значення також і Коляди, яке ототожнюють, як з жінкою, так і з її дитиною. Причому зазначимо ще одну схожість з назвою іншого свята Колодія (Колодки) – масляний тиждень, де Колодкою виступає поліно, яке наче дитину пеленають. Єдине, що на цьому святкуванні від народження Колодки до її смерті проходить тільки тиждень, що могло бути додатком у кінці року (360+5-6 днів). Тому за цей короткий час має здійснитися повний колодар від народження до смерті [див. 13, 162].
Аналоги дитини-полінця є в українській казці "Івасик Телесик": "Був собі дідо та й баба. А баба каже дідові: "Чоловіче, витеши мені з дерева дитину". Дідо пішов у ліс, зрубав деревинку і витесав бабі дитинку. Баба зачала її бавити, а дитинка ожила, і зробився живий хлопчик." У казці Івасик Телесик нагадує сонячне божество, що плаває на золотім човнику зі срібним весельцем. [12, 87]. Причому, новонароджену дитину пеленають наче колодку. Ще пригадаємо, що малі діти чіпляються до ноги чи на шию, як дерев'яні колодки для покарання в'язнів. Тому новонароджений Божич міг отримати ім'я Коляди-Колоди.
Підсумовуючи вищевикладене, визначимо, що кожний з чотирьох періодів сонячного річного кола, має свого божественного покровителя з відповідним до його прояву іменем. Коляда – наймолодший образ Сонця, що діє від зимового сонцестояння до весняного рівнодення, і уявлятися як дитина до 15 річного віку.
Дитина є повністю залежною від своїх батьків і є підневільною. Тому цей період дитинства сонячного Бога, дорівнюючись до людського життя, ознаменовувався знаходженням його у калиті – обмеженому просторі двору, наближеному до нижнього світу Велеса. Тільки з приходом весни із закінченням холоду (порівняй англ. cold) Коляда звільниться. На підтвердження нашої версії приведемо терміни зі словника Старчевського 1899 р. складеного за Остромировим Євангелієм: "колєда – см. коляда; колєдарь – календарь; колєдник – так называвается причисляемый церковью къ осужденнымъ" [17, 326]. Тому, як варіант, дитина є ув'язненою у своєму домі, а часто і засудженою за свої провини. Згадаємо, що у весільному обряді наречена також є ув'язненою, допоки за нею не приїде суджений.
А вже в юнацькі роки зі статевою зрілістю може вступити в шлюб і мати свою окрему родину чи своє вільне особисте життя і стати охоронцем своєї калити. А хто не встиг вчасно одружитися, того жінки на свято Колодія осуджують за нездійснений обов'язок перед Родом і чіпляють в покарання фалічну колодку, за яку треба дати викуп, щоб зняти [13, 163].
Загалом ім'я Коляда як епітет для наймолодшого сонячного Бога дає підстави для широких роздумів. Думаємо наше пояснення доповнить уявлення людини і розширить коло пошуку відповідних слів та мітологічних сюжетів.
Література:
2. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. – К: Дніпро, 2006. – 976 с.
3. Золтан А. К вопросу о славянском пласте венгерской христианской терминологии / Материали от научната конференция, посветена на 1100-годишнината от смъртта на Методий, 10-11 октомври, 1985 г., Будапеща - Кестхей – Залавар. – Будапеща, 1986. – 201 с.
6. Карачун (Корочун). – http://ruspravda.info/Karachun-Korochun-2894.html.
8. Козлов М.М. Бог-немовля Коляда в язичницькій свідомості східних слов'ян. – https://svit.in.ua/stat/kozlov/kozlov_koliada.pdf.
9. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.
10. Куєвда В. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект. Монографія. – Донецьк: Український культурологічний центр, Донецьке відділення НТШ, 2007. – 264 с.
11. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: АртЕк, 2004. – 472 с.
12. Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 88 с.
14. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63 с.
15. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М.: София, Гелиос, 2001. – 744 с.
17. Словарь древняго славянскаго языка составленый по Остромировому Евангелію / сост. А.В.Старчевскій. – С.-Петербургъ: тип. А.С. Суворина, 1899. – 946 с.
До розділу