До розділу
   

Іван Хреститель в мітологічних паралелях

Світовит Пашник,

волхв РПК

 

Дуже багато суперечок серед рідновірів підіймається щодо назви свята "Іван Купало". Дійсно, в народних піснях Іван і Купало переважно згадуються разом. Існує думка, що ім'я Іван з'явилося через втручання юдо-євангельської церкви і насадження образу Івана Хрестителя на стародавнє свято літнього сонцестояння, що в народі називається Купало. Так би можна було і подумати, бо христосівська церква намагалася поєднати своє віровчення з народними віруваннями і це сприяло створенню двовір'я.

Тут треба наголосити, що якщо чужа церква почала використовувати ваші світоглядні надбання, то це не означає, що ви від них маєте відмовитися. Але рідновіри масово відмовляються від загально використовуваних символіки, мітологічних образів, назв, імен і т.д. Навіть доводи, що аналоги є в різних народів і вони є загальними, мало кого переконують. Тобто маємо своєрідне самообмеження: аби не так як в споконвічних противників. Звісно, що такий підхід творить своєрідне сектантство, яке виключає народні надбання, що формувалися тисячоліттями.

Ми ж підходимо до питання за принципом: якщо свято, символ чи якийсь релігійний термін відповідає рідному світогляду і працює на користь народу, то його треба використовувати, і це також має вважатися нашим. Довести первинність використання тих чи інших речей серед народів є практично нереальним. А письмові згадки не є тому мірило, бо наша література була винищена. Ми не збираємося поступатися чужинцям у нашому надбанні. Тому і в даному випадку спробуємо віднайти рідні витоки імені Іван і доведемо, що в біблійній казці приховані давні мітологічні персонажі, що притаманні багатьом народам.

Приведемо загальновідомі дані з Євангелія про Івана Хрестителя (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής, лат. Ioannes Baptista), він же: Іван Предтеча, Іоан, Йоан. Дата життя невідома, ставлять близько 6 до н. е. – бл. 30. Він був сином священика Захарії (з черги священика Авії) і праведної Єлизавети з роду Аарона (Лк. 1:5), родички Пресвятої Богородиці. Народження Івана, як і пізніше Ісуса, було передвіщено архангелом Гавриїлом. Іван вважається попередником Ісуса Христоса і пророкував його пришестя. Жив у пустелі і потім проповідував хрещення покаянням для юдеїв.

Коли Іванові виповнилося 30 років, на п'ятнадцятому році правління імператора Тиберія – "...було Боже слово в пустині Іванові, сину Захарія". Корячись цьому покликанню, пророк Іван з'явився на берегах Йордану, щоб приготувати народ до прийняття очікуваного Месії. До річки у великій кількості сходився народ для обряду поринання у води Йордану – річки, яка здавна вважалася межею Святої Землі. Коли поганин приєднувався до старозавітної церкви, над ним також здійснювали обряд обмивання – хрещення. Іван вимагав це від юдеїв, на знак того, що вони народилися для нового життя, для приготування до Царства Божого. Тому його називали Хаматвілом – Хрестителем.

Іванове хрещення у воді було підготовчим за своїм характером, бо ті, хто хрестився у Івана, давали обіцянку прийняти того, хто йде за ним, тобто Ісуса Христоса, який хреститиме Духом Святим. Пізніше Іван хрестив у водах Йордану і самого Ісуса Христоса.

Іван докоряв царя Ірода Антипу за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, він беззаконно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа (Лк. 3:19-20, Мт. 14:3-4). Ірод Антипа, (правитель Галілеї, син царя Ірода Великого) наказав посадити пророка Івана до в'язниці.

У день свого народження Ірод Антипа влаштував бенкет, на який з'їхалося багато знатних гостей. Дочка Іродіади (за Йосипом Флавієм її звали Соломія), своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть до половини свого царства (Мр. 6:23). Танцівниця, за намовою матері, попросила дати їй на блюді голову Івана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався (Мр. 6:20). Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Вельми засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стража в темницю, який відітнув Івану голову, віддав її дівчині, а та віднесла голову матері (Мр. 6:25-28).

 

Саломея з головою Івана Хрестителя, Мікеланджело да Караваджо, 1607

 

За переказами голова Івана продовжувала докоряти Іроду та Іродіаді, і та попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоанна, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Івана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Потім голову ще кілька разів знаходили і губили. Святе тіло Івана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння.

Часом смерті Івана Хрестителя вважається кінець літа – 29 серпня і відзначається як католицькою, так і православною церквами як день усікновення голови Івана Хрестителя.

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Саломеєю ще при їхньому земному житті. Саломея, переходячи взимку річку Сикоріс, провалилася під лід. Вважають, що річка знаходиться в Іспанії (є інші версії). Яким чином туди занесло Соломею, може занадто тепло на батьківщині і річки не замерзають? А нам назва нагадує нашу сокиру, сікти. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перерізав шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Івана Предтечі. Аравійський цар Арета в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.

Мусульмани також вшановують Івана Хрестителя під іменем Ях'я (Може наше Яга? Див. ім'я Йоган). Він був першим, хто передбачив посланницьку місію Іси (Ісуса Христа), увірував у нього та допомагав йому. Юдейський цар Ірод спочатку добре ставився до Ях'ї. Потім він задумав одружитися з дочкою свого брата (чи з дочкою своєї дружини від попереднього шлюбу) і зажадав, щоб його шлюб скріпив Ях'я. Однак той відмовився визнати шлюб Ірода з дівчиною, сказавши, що це є забороненим (харам). За це його зненавиділа мати дівчини, яка стала вимагати страти Ях'ї. Ірод наказав відтяти йому голову. Таким чином, Ях'я, якому тоді було близько тридцяти п'яти років, прийняв мученицьку смерть в ім'я віри. Мусульманське передання особливо наголошує на мотиві киплячої крові Ях'ї – вона кипіла на блюді з його головою і на його могилі.

 

Місце поховання голови Ях'ї в Омеядській мечеті Дамаска

 

Голова у Ам'єні

 

Багато місць у світі претендують на володіння реліквіями Івана Хрестителя. Голови Івана або її фрагменти чи то частини тіла є як в християнських храмах, так і в мусульман. [див. Іван Хреститель]. З цього приводу придумали анекдот: "В світі відомо десять голів Івана Хрестителя і тільки три із них є справжніми".

На честь Івана Хрестителя юдо-євангельською церквою встановлено шість свят: Зачаття (23 вересня), Різдво (24 червня), Усікновення голови (29 серпня), Перше і друге знайдення голови (24 лютого), Третє знайдення голови (25 травня) і Собор (7 січня). [див. Никифор, 343-344; Катрій, 394-400].

Окрім 7 січня, всі інші свята "дивним" чином мають збіг або з астрономічними явищами, або з іншими святами сонячного циклу. Тобто відповідно до мітологічного образу, церковні свята заповнили нішу стародавніх вірувань. Сонячні свята традиційного церковного календаря стоять на 24 число кожного місяця. При місяці, що тримає 31 день, дата свята зміщується на 25 число (це щоб не ламати систему) і на 8-й день від Сонячного свята був початок місяця. Такий підхід системності календаря перейшов на порядок обрядів посвячення новонароджених, пошлюблення, поховання, тому він є важливий в звичаєвому житті.

Деякі дати зміщено на день назад, припускаємо, що це могли бути залишки місячно-сонячного календаря, коли кожен другий місяць мав 29 днів, тоді треба було сонячне свято ставити на 23 число. Виключення становить 26 жовтня – Дмитра, який теж би мав уособлювати один із проявів осіннього Сонця. Тому в календарі Руського Православного Кола, сонячні дати приведені до сучасного одного зразка і ці свята стоять на 24 чи 25 числа, за деяким виключенням, коли не змогли знайти відповідну назву і значення свята.

Сліпе совання датами, як це робиться зараз деякими громадами, є неприпустимим. Тому вивчення питання дат святкування досить важливе. На жаль, у нас немає даних щодо первісних причин встановлення свят, тому маємо висловлювати свої версії, аналізуючи аналоги і створюючи системність.

Перша дата Зачаття Івана Хрестителя – 23 вересня церковного календаря. Ми зміщуємо на 24 вересня, так як місяць має 30 днів. Паралельно цій даті в календарному колі Благовіщення (25 березня) про зачаття Ісуса Марією, яке відбулося на півроку пізніше згідно сонячного календаря. Тому Іван в церковній казці виступає Предтечею Ісусу. Безумовно, що обидві дати позначають осіннє і весняне рівнодення. [див. Пашник/Календар].

Зазначимо, що у Велесовій Книзі відповідниками Івана і Ісуса є два отця Русі – Богумир і Ор. В імені Богумира не складно побачити Миробога – осіннє Сонце (що заходить), який був перед отцем Орієм – весняним Сонцем (що сходить): "А по Богумиру був Орій з синами своїми". (ВК,10) [ВК]. Причому така послідовність старшинства отців могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня. Тобто Бугумир є старшим за Орія.

Через 9 місяців у Захарії і Єлизавети народжується Іван, саме на літнє сонцестояння 24 червня (Купало). А відповідно Ісус народиться у Йосипа і Марії 25 грудня (Коляда) на зимове сонцестояння. Врахуйте невеличке відставання григоріанського календаря. Етнографи з цього приводу не дуже переймалися пошуками стародавнього витоку імені Іван і звісно пояснили, що то персонаж з біблійної розповіді. Так в Степана Килимника читаємо: "…Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, з'єдналося з святом церковним – народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято подвійну назву – "Іван Купало", а в окремих місцях Іванець"; на Буковині це свято прибрало назву "Іван Лопушник"." [Килимник 1994, 431].

Зазначимо, що в Купальських піснях переважно основним персонажем виступає Іван, а вже ім'я Купало більше схоже на епітет Бога: "Ой на Івана та й на Купала", "Ой, на Івана, на Йвана, Вийшла дівчина гарно вбрана", "Купало на Івана!", "На Івана Купала, та й купався Іван", "Гей, на Івана, гей, на Купала", "Купався Іван та й у воду впав", "А на Яна, на Янонька купалася ластівонька". [див. Килимник 1994, 450-463]. Тобто Іван Купало це теж саме що й Іван Хреститель, бо обидві пристави до імені означають занурення у воду.

На вечір свята Купала Сонце заходить у Світові Води, це є основною ознакою державного прапора України. Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце у воду або як варіант від вогню гасять головні у воді. Безперечно, що тут саме Сонце виступає фалічним символом батька Неба, яке занурюється у вологе лоно Матері Землі. Відповідно лоно наче жорнова змелює чоловічний колос і він втрачає голову. І на заходження Сонця на святі запалюють Вогонь, як голову, що потрапила насінням в потойбіччя і стала зародком новому прояву сонячного божества. Тобто цю подію відсічення голови ми спостерігаємо кожного вечора, а на особливі сонячні дні вона набуває урочистої церемонії, де люди відтворюють мітологічний сюжет.

У рівнинній шотландській, надвечір'я (образно захід) – це even, чи анг. evening, що також буде ототожнюватися із запаленням вечірнього вогню. Це й відбувається на свято Купала, тому приставка Іван цілком себе виправдовує, як ознака вечора, так і Сонця другої половини року. [див. Пашник/Календар].

Так як ми пішли за послідовністю життя Івана, а не згідно сонячного кола, то переходимо до Собору Івана Хрестителя, що припадає на 7 січня, бо воно, напевно, виставлене на ушанування хрещення Ісуса і не має прив'язки до сонячного свята. Зазначимо лише, що дітей дійсно освячують на 12-й день від народження (дивіться Різдво Ісуса, 25 грудня), тобто за два шестиденних тижня. І це зовсім не в'яжеться з хрещенням Ісуса в дорослому віці. Тому деякі протестантські церкви прийняли рішення приймати хрещення маючи повноліття.

Наступне "свято" вже пов'язане зі смертю Івана. Як уже писали раніше, євангельська легенда повідомляє нам про Усікновення голови Івана Предтечі, яке в народі називають Головосіком. Церква відзначає цю подію 29 серпня. В цей день не можна стинати капусти, а ні навіть її їсти, також уникали праці на городі чи щось різати. [Килимник 1963, 134-136].

Ми вважаємо що є природне пояснення цього свята. На кінець літа 29 серпня відбувається усічення голови (швидше, нижньої) Сонця-Дажбога, і за Велесовою Книгою священна птаха Матир-Сва (Мати Слава), що символізує Зорю, несе вогняну головню на Землю людям. Складно визначити, чому ця дата не припадає на останній день літа. Можливо свято просто не було перенесене при удовженні укороченого місяця (29-ти денного) на пару днів, як це іноді робилося для збереження системи, або ж головню несли 3 дні.

На вечір останнього дня літа ми ставимо свято Симаргла – це ім'я земного (домашнього) вогню. У самій назві вказується на цифру сім, яка позначає материнську сутність ("мару") і "гл" – голову чи сонце-вогнище [Пашник/Календар, 83-84]. Ось як про це написано у Велесовій Книзі:

"І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смар понесла до нас і Глу поручила, да [щоб] тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю дощити." [ВК, 36а].

Не зрозумілим залишається те, що Іван Хреститель, який є тотожним Сонцю другої половини року, мав би закінчувати своє правління з Різдвом Ісуса, тобто 24 грудня. Саме така поява нового сонячного божества знаменувала втратою голови старого, як, наприклад, це відображено з молодим Давидом, що триває голову поверженого велетня Голіата, чи слов'янським аналогом Поренутом [див. Головацький 1991, 22]. Тобто смерть Івана стала передчасною, або це лише втрата запліднюючої сили сонячного божества, бо сходження голови з неба символізує запліднення, так як фалічний символ має опинитися в хатній печі, що ототожнюється із жіночим лоном. Ще як варіант: закінчувався церковний рік і з 1 вересня починалося нове Коло.

З головою Івана трапилися різні пригоди, її то знаходять, то переховують, знову гублять і знову знаходять. Так 24 лютого греко-ортодоксальна церква відзначає 1-ше і 2-ге знайдення (обретіння) голови Івана Предтечі. [Катрій, 396, 400]. Обретіння голови Івана Предтечі – це знаходження вогнища-голови. Треба припустити згідно систематичного знаходження голови, що 1-ша знахідка повинна бути 24 листопада, яке зараз не відзначається окремим святом.

Посилаючись на Чубинського, пише Степан Килимник: "24 лютого, яке в народній етимології стало святом "обернення", "оборотіння". В сей день чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". [Килимник 1994, 242]. Це, швидше, вже народна творчість, яка підлаштувала назву свята до закликів птахів.

За церковним календарем 25 травня припадає третє знайдення голови Івана Хрестителя. Може свято 3-го і останнього знаходження Голови Сонця знаменує перехід його з хати до літньої кухні, бо в спеку в хаті вогонь більше не запалюють до кінця літа. Ми не змогли віднайти народної назви цього свята. Тому вводимо умовну назву "Живий Вогонь". Так як Вогонь є зародком Сонця, що перебуває в потойбічному світі, і дає людині життя, зігріваючи у холодну пору. [Пашник/Календар, 56].

Тобто, маємо своєрідного триголового Змія з вогняними язиками. Тільки в народних казках переважно сам Іван і побивав Змія. Або у когось казка неправильна, або ми щось не зрозуміли.

Розберемося з ім'ям [див. Пашник/Іменослов, 44-45]. Тотожними Івану вважають ім'я Ян (пол., біл., укр.), Жан (фр. Jean), Хуан (ісп. Juan), Джон (англ. John), Джованні (італ. Giovanni). Початкова частка імені ів-, єв- може позначати життєву функцію, наприклад, в слові Ява – світ життя чи Іва – дерево життя. Приставка до грецьких слів єв- перекладається як добре. Іноді ця частка може замінюватися на о-, наприклад: таке ім'я як Євген (добренароджений) можна перекласти на руське Огень. Тому Іоан є варіантом Івана. Німецький відповідник Івана – Йоган (Ганс) чітко вказує на спорідненість з Вогнем, як зародком Сонця. Аналогічно вірменські варіанти імені Ованес, Оганес, Оган пояснюють як 'вогняний'.

Ще така думка: індолог Степан Наливайко робить висновок, що "Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала – вічно юні, а це наводить на думку, що надається до витлумачення й ім'я Іван, Йван, яке є невіддільним від слов'янського Купали. І то знову-таки на індійському терені, бо в санскриті "молодий", "юний" якраз і буде "юван". Отож у такому разі ім'я Іван, Йван означає Молодий, Юний, а в поєднанні з ім'ям Купала – Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог)". [Наливайко 2000, 98]. В переносному розумінні фалос міг ототожнюватися з юністю, як і зазначені вище божества.

У складних іменах їхні частини можуть утворювати окремі короткі імена. Звернемо увагу на таке легендарне ім'я як Евандер (лат. Euandros, дав.-гр. Εὔανδρος "хороша людина") – за давньоримською легендою, син Палланта (Гермеса) і Нікострати (Карменти), італьський герой грецького походження [Словник, 91]. Про Евандера є кілька розповідей, одна з яких перекладена Іваном Франком за Титом Лівієм, де Евандер висловлює пророцтво матері, що Геракл буде Богом і йому буде присвячений жертовник [Тит Лівій]. Ще існує версія, що Евандер уособлює бога аналогічного до Пана. Також Еван один із епітетів Діоніса [Овідій 1985, IV, 15].

При іншому поділі імені на "еван" і "дер" вже можемо здогадуватися, що воно може позначати чоловічий статевий орган. Це не є якась дивина, бо багато імен дійсно позначають чоловічу мужність. Аналогічно лайливий вислів "йоханий (йобаний) бабай", де бачимо ім'я Йоган (огонь), теж може позначати запліднюючий орган, так і сам зародок. Це вже наближує і до арабської чи давньожидівської приставки ібн, ібну, бін, бен, що означає сина когось, тобто замінює по-батькові.

Нижнє Сонце (Вогонь) позначає чоловічу запліднюючу силу, а разом із тим і правителя – бана (пана). Бан – південно-слов'янська вимова слова пан, що вживалося у значенні начальника області. Ця назва зустрічається у значенні "управитель землі" вже у Костянтина Багрянородного, коли він говорив про сучасну Хорватію. у нього вживається назва Боян (βοεάνος), що нагадує нам співця "Слова" Бояна, який по суті тотожний божеству Пану. А в XII столітті банами вже називалися начальники таких областей: Хорватії, Боснії, Славонії, Пожезького округу, узбережжя Срема та Албанії. [див. Бан (титул)]. У Велесовій Книзі боянами називають воїнів, а також згадується назва правителя бана: "О первом банє [*пані] нашім повідаємо і князя ізбраного від них". [див. ВК].

Ще звертаємо увагу на назву "Євангеліє", яку виводять від грец. εύαγγέλιον – добра звістка, добра новина. При чому слово поділяють наступним чином: від εύ "добро, благо" + ἀγγελία "вість, оголошення". А в латиниці слово пишеться evangélio, що дає близьке нам розуміння як "добрий ангел". Як варіант, це складне слово можна поділити наступним чином: Еван+Геліо (дав.-гр. Ἠέλιος, "Сонце"). У даному випадку Вечірнє Сонце (голова, голос) також буде нести добру вістку від батька Неба до Матері-Землі, що й уособлює прихід сонячного божества до людей у вигляді священного вогню.

Тобто вечірнє Сонце (Іван) приносить людям добру вість, що зранку (рік як день, тому ранок відповідає весні) вони побачать Сонце, що воскресне (воскресіння Ісуса). Це може відповідати тому, що доба у жидів починається з вечора, тому вечірнє Сонце виступає передвісником, а Зоря на Небі сповіщає, що душа чекає свого воскресіння, то вогник на землі (в печі, печері) має цю душу закликати.

Тепер перейдемо до найцікавішої частини. Є ще боги близькі до імені Іван, і вони досить відомі. Незначні відмінності імені і ви вже його не впізнаєте. І тут нам на допомогу приходить мітологічне співставлення. Звісно що юдо-євангелістам це не вигідно висвітлювати, бо втрачається божественність їхньої розповіді. І, як на диво, деяким рідновірським течіям це теж не вигідно, бо тоді вони не будуть мати об'єкту протиставлення.

Розглядаємо германо-скандинавський міт про Асів і Ванів. Вани є давнішими та мудрішими від Асів, з якими то ворогують, то підписують мир. Вани головним чином пов'язані із землеробством та родючістю, а молодші аси мають більш войовничий характер. Мірче Еліаде припускав, що цей конфлікт є версією старішого індоєвропейського міту про конфлікт між богами неба та влади із божествами землі та родючості. [див. Аси(боги)]. Нагадаємо, що Купало також є Богом родючості, бо при ньому визрівають основні плоди і починається косовиця зернових, він часто відображається з великим фалосом.

Вани мешкають в своїй країні Ванагеймі, яка згідно з "Сагою про Інґлінгів", розташовується в північному Причорномор'ї на захід від річки Ванаквісль (Дон). Що цікаво, що аси Генір і Мімір стали жити з ванами. Генір став вождем ванів, тоді як Міміру відтяли голову (!) й зробили з неї амулет. П.Й. Шафарик вважав, що "ім'я Ванів походить від народу Венедів, а Ванагейм від землі Венедів". [див. Вани].

Якщо ім'я Ваня є варіантом Івана, то спитаєте, а до чого тут Аси? А все досить просто, бо назва близька до Ісуса. Єзус – один із кельтських богів, що відомий завдяки кільком образам і згадці в "Billum civile" Лукана. Одне з найбільш відомих зображень цього Бога знайдена на вівтарі під собором Норт-Дам в Парижі у вигляді лісоруба, що валив дерево. Він фігурує в якості різьбяра по дереву на двох галло-римських рельєфах І. ст. [див. Эзус]. Порівняємо з Ісусом, який як і його батько Йосип був теслею. У русів є свій відповідник імені – Ізяслав.

У підсумку маємо двох протилежних сонячних Богів, що управляють почергово двома половинами року: від зимового сонцестояння те, що "іс-ходить" (або те, що із-гоняють з лона, ізторгають), а від літнього сонцестояння вступає в правління те, що заходить і, можливо, пов'язується з "віном" – наче наречений збиває вінок при заходженні до лона. Може тому західні слов'яни і називали себе Венедами?

Символічне розташування Ванів і Асів на Триглаві аналогічне до протиставлення Велес-Перун. На середньому зубі місце Велеса в низу (захід) у вигляді яйця, з якого можемо виокремити символ "Овена" (назва нагадує Івана) чи перевернутої літери "А". Аси ж мають бути зверху, де й бачимо або шпиль чи хрест (іноді маленьке коло), як символи східного Сонця чи Перуна.

На хортицькому подвійному святилищі-обсерваторії, як і на алогічних культових спорудах, є два двори. Більший присвячений Тельцю (голова), що рогами охоплює вівтар-хату, де й має горіти вогонь, як зародок Сонця. А менший двір – це вже саме Сонце. На фібулах, що також мають подвійну символіку, внизу (нижній світ, змієвий) бачимо голову, що можливо і відображає Івана Хрестителя. [див. Пашник/Хортиця, 35].

У всякому разі, приведені приклади мусять підштовхнути інших дослідників, до більш ширшого пошуку значення імені Іван і не зациклюватися на юдо-євангельському поясненні.

 

Література:

1. Аси (боги). – https://uk.wikipedia.org/wiki/Аси_(боги).

2. Бан (титул). – https://uk.wikipedia.org/wiki/Бан_(титул).

3. Вани. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Вани.

4. Велесова Книга / переклад, коментарі С.Д. Пашник. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – 192 с.

5. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / укладена Я.Ф. Головацьким. – Київ: Довіра, 1991. – 94 с.

6. Эзус. – https://ru.wikipedia.org/wiki/Эзус.

7. Іван Хреститель. – https://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Хреститель.

8. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.

9. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.

10. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.

11. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

12. Никифор архимандрит. Иллюстрированная полная популярная Библейская энциклопедия. – Москва, 1990 (Репринт 1891). – 902 с.

13. Овідій Назон, Публій. Метаморфози. К.: Дніпро, 1985. 304 с.

14. Пашник С.Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 72 с.

15. Пашник С.Д. Руський Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 180 с.

16. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 88 с.

17. Словник античної мітології / Уклад. І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с.

18. Тит Лівій. Геракл і Евандер / Переклад Івана Франка. – http://www.i-franko.name/uk/Transl/1915/HerculesEvandr.html.

 

Стаття розміщена у збірнику:

Пашник С.Д. Біблійна мітологія. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 88 с.

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу