Молитва за Хортицю

 

Упорядкування
 Костянтина СУШКА

„Молитва” – коротенька біографічна довідка про острів Хортицю, проекція на болючі проблеми Національного заповідника, у зв'язку з майбутнім необхідним будівництвом мостів у м. Запоріжжі; та головне – полум’яний заклик захистити Святиню Українського Народу.

 

Хортице!

Велична, ніжна, сонцелика...
У Bceocяжному морі земного буття
Господь виокремив тебе, благословенну,
незнищенним материком
Людяності, Злагоди, Добра i Добробуту!
Всевишній залюблено удостоїв тебе
життєдайними струменями,
якими щедро, невпинно i нестримно
наснажуєш ти довкілля,
не відаючи i не визнаючи,
ні часу, ні відстані –
на тисячі тисяч літ,
на тисячі тисяч верст.
Вічна, благородна, сонцесяйна!
Ти – совість України,
неоціненна перлина планети.
Хортице!
Рідна, довірлива i незлостива...
Стоїмо уклінно перед тобою,
ми, захисники твої...

Із анкети

Ім'я	Велика Хортиця
Дата народження	Споконвіку
Місце народження	планета Земля
Місце розташування.	Україна
Соціальний статус	Святиня
Майновий статус	Власність Українського Народу
Рід занять	Життєствердження

 

Рядки з біографії

В історично осяжному часовому просторі Острів першим відвідав давньогрецький історик Геродот у V ст. до н.е., записавши тут легенду про подружжя Геракла i змієногої богині Апі. Під іменем острова святого Георгія (Григорія) згадка про Хортицю є у творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного „Про управління імперією (946-953 pp.)

Вперше назва „Хортиця” згадується у літопису „Повість временних літ” за Іпатіївським списком, з нагоди розташування на Острові 1103 року війська великого князя Святополка Ізяславовича: „И поидоша на коних и в лодьих, и придоша ниже порог и сташа в Протолчех и в Хортичим острове...”

Відомості про Oстрів занесено до західноєвропейських хронік польським хроністом М. Бельським (1494-1575 pp.), посланцем австрійського імператора Рудольфа II Е. Лясотою (1550-1616 pp.), французьким інженером-картографом Г.Л. де Бопланом (1600-1673 pp.). Історико-духовна сутність Острова зафіксована у працях Г. Ляскоронського, С. Мишецького, I. Каманіна, Ф. Бруна, А. Рігельмана, П. Заболоцького, В. Беренштама, О. Поля, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Новицького, Д. Яворницького, П. Смолічева, В. Камінського, О. Бодянського, В. Пєшанова, М. Киценка, С. Кириченка, Т. Шевченко, В. Шевченка, К. Корещук, А. Сокульського, Г. Шаповалова, Н. Козачок, М. Остапенка, В. Нефьодова та ін.

Відтак, Хортиця – найбільший острів на Дніпрі, завдовжки 12, завширшки, у середньому, 2,5 кілометри. Загальна площа – 2650 га (варіанти – 2500, 2386,86 га), єдине місце в Україні, де на гранично обмеженій площі зосереджені зразки усіх ландшафтних зон Європи – Степ, Лісостеп, Ліс, Гори, навіть Напівпустеля. Із 5000 рослин, що розселилися на території України, на Хортиці виявлено понад – 1000 видів. 657 видів – представники місцевої дикої флори (для порівняння – у Хомутовському степу 528 видів, на Кам'яних Могилах – 460, в Асканії Новій – близько 600). 41 вид представників хортицької флори – ендеміки (ніде більше, окрім Хортиці, не зустрічаються), стільки ж видів під загрозою зникнення. 21 вид занесено до Червоної книги. У плавнях Хортиці мешкає найменша у світі папороть – сальвінія плаваюча. Тут близько 130 видів птахів (всього в Україні їх трохи більше 300 видів), близько 30 видів звірів, серед яких найбільші – вепр, козуля, лисиця.
За виявленими і дослідженими археологічними об’єктами – зокрема, стоянка доби палеоліту, серія святилищ доби бронзи, ряд поселень доби бронзи, скіфське городище IV-III ст.ст. до н.е., середньовічне поселення, залишки козацьких укріплень XVI-XVIII ст.ст., кладовища січових козаків, запорозькі зимівники, – можна вивчати історію східноєвропейської спільноти (і не лише!), починаючи з епохи пізнього палеоліту і до сьогодні.
Першим оспівав Хортицю М. Гоголь (повість „Тарас Бульба”, 1842 р.). Благословенну землю Острова цілували Т. Шевченко (1843 р.), композитор М. Лисенко (1878 р.), художники I. Рєпін та В. Сєров (1888 р.), письменники М. Горький (1891 р.), I. Бунін (1897 р.).

Початок офіційного визнання – пам’ятка природи місцевого значення (1958 р.).

Продовження визнання – пам'ятка природи республіканського значення (1963 р.).

Закріплення визнання – Державний історико-культурний заповідник (1965 р.).

Підтвердження визнання – занесення Хортиці до складу геологічного заказника „Дніпрові пороги” (1974 р.)

Новітній статус – Національний заповідник „Хортиця” (1993 р.)

За радянської доби Хортицю відвідали В. Маяковський, М. Залка, Ю. Фучік, О. Довженко, М. Рильський, Ф. Гладков, А. Макаренко, О. Фадєєв, С. Скляренко, Я. Ваш, М. Нагнибіда, композитори Г. і П. Майбороди, Ю. Яновський. Розбудові заповідника сприяли В. Лісняк, М. Стельмах, А. Малишко, О. Гончар, О. Ковінька, Л. Забашта, Д. Усенко, Б. Чалий, В. Магар, Г. Чухрай, Д. Павличко, П. Тронько, К. Гуслистий, О. Апанович, О. Компан, Ф. Шевченко, П. Горішний та ін.

Незабарилися...

Паралельно, починаючи з вересня 1965 року, тобто, з часу проголошення Хортиці заповідною, запорізькі власті відновили самовільну роздачу ділянок на острові під спорудження профілакторіїв, санаторіїв, баз відпочинку, піонерських таборів тощо. Зокрема отримали там ділянки Дніпровський алюмінієвий завод, Завод залізобетонних виробів, СУ „Дніпродомнаремонт”, Індустріальний інститут, Запорізька філія інституту „Укрмістобудпроект”. У результаті знищено ділянки Першостепу, плавневого лісу, ряд археологічних об'єктів. 1987-89 роки – пік хортицької напруженості – спроба побудувати мостові переходи через найуразливіше місце Острова – його плавні. На захист заповідника піднялася громадськість, об'єднавшись у "Комітет з Хортиці", ядро якого склала група запорізьких журналістів та кореспонденти республіканських і всесоюзних видань, акредитованих у Запоріжжі. Під тиском громадськості, на референдум було винесено 4 варіанти спорудження мостових переходів.
Хід референдуму, його результати, а також усе, що було пов'язане з проблемою „Мости – Хортиця”, об'єктивно висвітлювали газети „Индустриальное Запорожье”, „Запорізька правда”, „Комсомолець Запоріжжя”, „Правда Украины”, „Радянська Україна”, „Робітнича газета”, „Известия”, „Правда”, „Комсомольская правда”, „Московские новости”, журнали „Україна”, „Журналист”, агентства АПН і ТАРС.
У референдумі взяло участь близько 6 тисяч мешканців Запорізької області. Крім того, отримано відгуки – виключно на захист Хортиці – з Барановичів, Бердичева, Братська, Вінниці, Волгограда, Владимира, Горького, Дніпропетровська, Житомира, Жданова, Івано-Франківська, Києва, Конотопу, Краматорська, Кишинева, Казатина, Кривого Рогу, Клайпеди, Курганинська, Ленінграда, Львова, Міжгір'я (Закарпатська обл.), Мінська, Москви, Нікополя, Оргєєва (Молдова), Одеси, Ростова-на-Дону, Рівного, Ташкента, Тольятті, Умані, Ужгорода, Харкова, Чернівців.

Боже, Єдиний, Всюдисущий і
всемогутній!..
Уклінно просимо, благаємо Тебе,
зверни милосердну увагу
на упосліджену Хортицю!
Ти ж знаєш, Господи,
що упродовж віків, тисячоліть
ця привітна і щедра земля
Була дороговказом,
Берегинею, надійним прихистком
для скривджених і зневірених.
Хортиця робила їх
впевненими, дужими, сміливими,
благородними і самовідданими.
Спираючись на хортицьку незрадливу твердь,
звитяжці боронили нашу Батьківщину
і відстояли її.
Сьогодні допомоги потребує Хортиця.
Твоєї, Господи, допомоги,
нашої, вселюдської.
Захистимо Священний Острів!

Переміг здоровий глузд

За будівництво мостів південніше Хортиці висловилися 3554 учасника референдуму 1987 року, тобто переважна більшість. Решта голосів розподілилися між трьома іншими варіантами.
У ті роки Хортиця зазнала ретельної природно-екологічної та історико-археологічної експертизи. Для цього було залучено кілька груп науковців (історики, археологи, біологи, соціологи, екологи, психологи, економісти, мостобудівники). Зокрема, одну із груп очолював завкафедрою вищих рослин біофаку Московського держуніверситету, член-кореспондент АН СРСР доктор біологічних наук В. Тихомиров (Москва), ще одну – старший науковий працівник Інституту ботаніки АН УРСР ім. М. Холодного, кандидат біологічних наук Л. Панова (Київ). Висновок учених: „З метою збереження природи заповідника та його екологічної ролі для м. Запоріжжя, вважати неприпустимим спорудження шестирядного магістрального мосту через Хортицю. Доцільно повернутися до одного із варіантів проекту, котрий передбачає спорудження цього мосту за межами заповідника”.

На захист Хортиці мовили слово голова правління Спілки письменників СРСР В. Карпов, письменники Р. Лубківський, Б. Олійник, І. Драч, Ю. Щербак, M. Вінграновський, В. Князюк, П. Ребро, народний артист СРСР Д. Гнатюк, член-кореспондент АН УРСР Д. Гродзинський, заввідділом ради продуктивних сил УРСР АН УРСР В. Сахаєв, льотчик-космонавт СРСР О. Вікторенко, члени виконавчої ради асоціації „Зелений світ” Ф. Вольвач, С. Курикін, Б. Піріашвілі, В. Поліщук, заступник голови Українського комітету захисту миру Б. Ерезарцев, заступник голови Українського товариства з охорони природи І. Грінчак, відпо¬відальний секретар асоціації „Зеленій світ” С. Дудко та багато інших видатних людей.

Свої висновки представили:

Б. Патон, президент АН УРСР, академік:

– Остаточний проект мостового переходу, за думкою Академії наук УРСР може розглядатися лише за умов вирішення проблем острова, зокрема, передачі усіх прав землекористування о. Хортиці і сусідніх територій єдиній юридичній особі – Державному історико-культурному заповідникові зі зміцненням його матеріально-технічної бази; відселення з території острова різних підприємств, організацій; відновлення природного ландшафту, корінної рослинності та тваринного світу; музеєфікації пам'яток історії; формування рекреаційних зон.

1988 р.

К. Ситник, віце-президент АН УРСР, голова національного комітету УРСР з програми ЮНЕСКО „Людина і біосфера”:

– Заповідник – слово святе, непорушне. Заповідник Хортицю, як і будь-яку іншу територію, оголошену заповідною, слід берегти у повній відповідності зі значенням слова „заповідник”. Ні мостів, ні шляхів, ні будинків навіть поблизу заповідника зводити не можна. Це – аксіома, абсолютна істина! Лише круглий невіглас може засумніватися у цілковитій непорушності цих істин.
1988 р.

M. Воїнственський, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР:
– Будь-яке демагогічне посилання на необхідність, заради економії коштів, прокласти мости через острів та інші намагання „господарським чином” освоїти його територію, не повинні вплинути на єдино правильне рішення про абсолютну заповідність усієї території Хортиці, встановлення там суворого заповідного режиму.
1988 р.

Біду від Хортиці вдалося відвести

За новітніх часів у хортицькому заповіднику побували американські, англійські, німецькі, французькі, канадські, швецькі, датські, чеські, югославські, угорські вчені. Про Хортицю знято близько 20 документальних фільмів, які показані у 52 країнах світу. Хортицькі сюжети неодноразово демонструвалися по Центральному телебаченню (СРСР), зокрема, в „Альманасі кіноподорожей”.

Нині Хортицю відвідують тисячі іноземних туристів, котрих вабить туди, насамперед, Природа та Історія Священного Острова.

Хортиця – один із символів України, її стан – міжнародний імідж держави.

Микола Лиходід

Коли досягає острова
мостища залізна рука, –
це наче на відстані пострілу
стояти від материка.

Коли вже, подібно до грому,
Обложать з усіх боків, –
тримай кругову оборону
від впертих сталевих биків.

Тримай оборону, острове,
мурашкою, шанцем, стеблом,
коли боронитись непросто
звичайним людським теплом.

Козацькі шаблі не гостряться,
та пам'ять не йде з голови –
гукни Святославовим, Хортице:
– О зодчі, іду на ви!
  1987 р.

Знову – біда!

У тім, що заповідник як слід не розвивається, особливо протягом останніх 10 літ, винна насамперед, дирекція самого заповідника, котра, таким чином, мабуть, виконує таємне соціальне замовлення запорізьких властей. Про це неодноразово говорилося і писалося у місцевих та загальноукраїнських, навіть російських, ЗМІ, реакції ніякої.

А в цей час, запорізькі власті наприкінці 2000 року виступили з ініціативою про створення відкритого акціонерного товариства „Дирекція острова Хортиці”. Про це повідомила „Запорізька правда” 29.12.2000 року. В оголошенні значився номер телефону засновників „Дирекції”, котрий, як згодом з'ясувалося, належав одному з відділів Запорізької облдержадміністрації. Наслідки? Переїхав до Києва екс-губернатор О. Кучеренко, і про „Дирекцію” забули. Та не забули про ідею приватизації Національної Святині...
Весна 2001 року. До Запорізької міськради з листом звернулися представники італійської фірми „Чималай” Партатус і Кулієв з пропозицією створити на Хортиці вільну економічну зону (ВЕЗ) „Міст”. Навіщо? Аби збудувати мости через Дніпро і через Хортицю, а заодно одно, на тій же Хортиці, у заповіднику (!) – аква-парк, аква-палац, бензозаправки, торговий дім, готель, парк (?), ресторан, дитячу ігрову зону, стадіон, іподром, гольф-клуб... Для цього „чималайці” просили виділити на Хортиці „земельні ділянки, вільні для розміщення об'єктів інвесторів”. Іншими словами, під спорудження названих „точок” пропонувалося пустити залишки Українського першостепу, козацькі шанці, кладовища, вирубати плавні – рештки Великого Лугу Запорозького...

 

А що ж влада?

Її представник екс-губернатор Запорізької області, нинішній міський голова „славного міста за порогами” Є.Г. Карташов, у передмові до книги „Острів Хортиця. Історико-публіцистична розвідка" сказав: „Плекаючи Хортицю, ми зміцнюємо Україну”.

Як плекаємо, – видно. Точно так же і зміцнюємо.

Відвертий глум? Схоже на те. Отож, неозброєним оком видно, що питання про долю заповідної, саме заповідної, а не безгоспної, землі виходить далеко за, власне, культурологічні межі. Тут вже міцно увійшла у проблему наша суспільно-політична спроможність, а від неї і до державної безпеки – лише один крок.
Побіжно – про нові мости, аби захисників Хортиці вкотре не звинуватили у тім, буцімто вони проти них. У жодному разі! І не лише тому, що серед нас є мешканці Хортицького житлового масиву, отож, вони з власного досвіду знають, як добиратися „з Бабурки” до центру міста, а звідти – назад. Ми обома руками за нові мости, але...

Ті, на будівництві яких вперто наполягає влада, не вирішать остаточно проблему транспортного сполучення між центром міста і Хортицьким житловим масивом. Бо, по-перше, нові мости будуть неодмінно платними... По-друге, увесь іноміський великовантажний автотранспорт буде втягнутий у місто, що не лише ускладнить дорожній рух на примостових магістралях, а й значно погіршить еколо¬гічну обстановку. У примостових житлових районах нічим буде дихати.

Вихід – міст південніше Хортиці!

По-перше, цей варіант набагато дешевший.

По-друге, по ньому спрямовується увесь іноміський автотранспорт.

По-третє, сюди переноситься залізниця.

По-четверте, другий ярус мостів Преображенського, після звільнення їх від залізниці, повністю віддається для міського транспорту, що збільшує пропускну здатність обох мостів на 100 відсотків.
Вихід – міст північніше Хортиці!

На історичному місці колишньої Кічкаської (Крарійської, або арійської) переправи, вище поки що існуючого Дніпрогесу. Саме цей варіант, який до речі, є в планах державного будівництва, розв’яже питання транзитного сполучення України, а також стає частиною трансмагістралі Європа – Азія, оминає місто, забезпечує потребу добиратися до індустріальної лівобережної частини міста з правобережної його частини, включаючи й північно-західний район Хортицького жилмасиву,

Ще одне...
Є тверде переконання, що, ревно відстоюючи варіант спорудження мостів поруч з існуючими, власті дбають, насамперед, не про поліпшення транспортного сполучення між двома берегами Дніпра, а про залучення до сфер свого впливу значних сум інвестицій. Аби це було не так, то "батьки міста", не чекаючи будівництва нових мостів, давно б розпочали реконструкцію діючих. Не зупиняючи при цьому руху через них! Яким чином?
Газета „Суббота плюс” має у своєму розпорядженні копію листа колишньому міському голові Запоріжжя О. Поляку від датської фірми МТ Hojgaard a/s, що займається будівництвом і реконструкцією мостів і дамб з 1919 року. Усього за 40 мільйонів доларів США (порахуйте, скільки це вийде у гривнях і порівняйте з тими, мало не двома мільярдами грн., необхідними для спорудження мостів) доброзичливі датчани збиралися, не порушуючи архітектурного вигляду мостів Преображенського, реконструювати їх, збільшивши пропускну здатність майже удвічі! Чому покійний міський голова не схопився за цю пропозицію? Дуже цікаве питання... Відповідь на нього є відповіддю на увесь клубок навколохортицьких питань.
Відтак, – ніяких „Дирекцій”, ніяких ВЕЗ „Міст”! Сьогодні, аби остаточно не втратити до себе повагу з боку світового цивілізованого співтовариства, ставлячи на кін найдорожче, що в нас є, треба негайно вирішити головне питання, з яким пов'язана подальша доля Хортиці:

Передати всю територію острова Національному заповідникові „Хортиця”!

Передати і відразу приступити до розбудови заповідника.

Мимохідь запорізькі власті повинні чітко і переконливо відповісти на запитання: хто і яким чином повертатиме іноземним концесіонерам-інвесторам вкладені у будівництво мостів кошти (орієнтовна сума – 1 млрд. 800 млн.грн.)

Хмарно над Хортицею...
Сутужно навколо неї, тривожно,
незатишно...
Сліпота і глухота стискують серця людські.
Процвіта байдужість...
Хизується невігластво...
Безсоромно бенкетує користолюбство...
Чому сьогодні об’єднуються лише вони?
Чому мовчить голос Розуму?
Це ж так просто –
жити у мирі, довірі і злагоді,
як із самим собою,
так із тими, хто поруч!..
Оскверняють наші святині,
звідси – сум, розпач, безсилля...
Тож, прокидаймося!
Згадаймо, що ми люди!!
Захистимо Хортицю!!!
 

З „чорного ходу”

15 жовтня 2003 року сесія Запорізької міської ради прийняла рішення (без обговорення!) про виділення на Хортиці 98,46 га землі для спорудження транспортної супер-магістралі.

Всупереч Положенню про Національний заповідник!

Не чекаючи на те дозволу Верховної Ради України!

Була надія!.. Було велике сподівання, що Верховна Рада внесе вагомі корективи у тривожний розвиток подій навколо Хортиці. Чекалося, що на одному із своїх засідань наприкінці листопада ц.р., розглядаючи роботу Кабінету Міністрів з виконання Закону України „Про охорону культурної спадщини”, народні обранці приймуть справедливе рішення... Жодних сумнівів не було у тім, що болюче хортицьке питання консолідує у нашому парламенті усіх: „червоних”, „зелених”, „білих”, „синіх”, „лівих”, „правих”, „центристів”, як це чудово і радісно вийшло з питанням навколо Тузли. Адже на карту ставився не якийсь там шматочок суші у пониззі Дніпра, мова йшла про острів Хортицю! Про нашу Хортицю йшлося!!!

На жаль, сподівання не справдилися. Розчаруванням і сумом віє від шостого пункту постанови Верховної Ради: „Запорізькій міській раді, в разі прийняття рішення про вилучення земельної ділянки на о. Хортиці для будівництва мостового переходу, подати зазначене рішення на погодження до Верховної Ради України, згідно з вимогами ст. 150 Земельного кодексу України”.
То можна вважати, що перший законний (?) крок до незаконної (!) торгівлі священною хортицькою землею зроблено?

Виникнення на Хортиці „почесного консульства Республіки Болгарія” з головою в особі такого собі п. Міткова В.В., згідно Рішень міської ради № 154/67 від 17.05.02 р., „Про передачу в оренду не житлового будинку № 55 на о. Хортиця Почесному консульству Республіки Болгарії в Україні”, № 318/2 від 25.09.03 „Про реконструкцію Запорізьким представництвом Почесного консульства Республіки Болгарії в Україні орендованої будівлі № 55 на о.Хортиця під будинок представництва” яскраво ілюструє що і кому треба від Української святині...

Прости нас, Хортице, необачних...

Тут луки наші тліють і щити,
Тут шрами віковічної руїни...
Мені здається, Хортице, що ти –
Завмерле серце рідної Вкраїни.
Віктор Чабаненко

 

Поки що – лише „завмерло”... На щастя, це так. На наше загальноукраїнське щастя... Та чи надовго?
Прости нас, Хортице, нерозважних... Воістину, затьмарені, ми самі інколи не розуміємо, не усвідомлюємо, що творимо...

Буде каяття, та не буде вороття

Саме оце, напрочуд влучне i дошкульне, прислів’я завжди спадає на думку, коли бачиш, що коїться з нашою бідолашною Хортицею. Пройшовся нещодавно з групою київських гостей „заповідними стежками” острова i впритул наблизився до висновку, що приватизація не просто загрожує цій землі, а стихійно вона вже розпочалася. Там, на місці кривобокої хижі виріс котедж, там – височенний глухий паркан, за яким невідомо що, там ще один паркан, i ще, знову котедж, там огородили металевим парканом пляж, не пускаючи туди «сторонніх» i т.д. Отож, добре знаючи i глибоко усвідомлюючи, про що кажу, не можу не нагадати, що Хортиця, волею Всевишнього, нікому не призначалася у приватну власність. Отож, не може бути ані проданою, ані купленою, як оптом, так i вроздріб. Не можна (гpix!) комусь конкретному володіти цією землею i мати при цьому гарантії від вельми драматичних, а то й відверто трагічних наслідків. Бог надав Хортиці один-єдиний майновий статус – Власність Українського Народу. Це – аксіома, на порушення якої Провидіння раз i назавжди наклало священне табу. Хортиця не місце для розваг, а храм для поклоніння – Богові, Життю, Власній Долі.

3 давніх-давен люди тут селилися лише епізодично i в окремих місцях, бо Хортиця завжди була, як, власне, i залишається сьогодні, насамперед, Островом Святилищ. Кілька із них уже не лише виявлені, а и відкриті для відвідувачів.

У Хортиці особлива місія, яка не має нічого спільного з угамуванням „шлункових забаганок”. За кілька століть до нашої ери скіфи тут мали (поблизу Савутиної балки) свій невеличкий форпост. I – тільки! Опорним пунктом русів-українців в епоху середньовіччя було на Острові поселення Протовче. 3 тією ж метою влаштовували там свої шанці запорожці. А пізніше господарі зимівників, зокрема, Швець, Вергерка, Книш, Горак, Іваха, власне, як i мешканці рибальських кошів у гирлах деяких балок – Кармазь, Каракай, Гавун, Громуха, Розстебин, Головко, Музика – були свого роду охоронцями запорозької твердині. I знову ж таки – Не більше! Ніякого матеріального зиску Ніхто від тої землі не мав, бо у неї зовсім інше призначення. Не випадково „зимувальники” усі відразу покинули острів, дізнавшись, що після зруйнування Запорозької Січі він став власністю князя Г. Потьомкіна.

Одноокий фаворит російської імператриці першим порушив священне хортицьке табу. Гадаю, колишнього козака Кущівського куреня таким „височайшим” подарунком елементарно підставили, відтак сам Григорій Олександрович раптом, ніби схаменувшись, спішно віддає Хортицю державній казні, не взявши за те ані копійки. Та було вже пізно... Намагань розбити на Острові розкішний сад, прокласти поштовий тракт, збудувати палац та два мости, виявилося цілком досить для того, аби невдовзі розплачуватися за все ціною власного життя: уславлений генерал-фельдмаршал залишив цей світ, ледь переступивши 50-річний рубіж.
Не спіткало на священному Острові щастя ні переселення із німецького міста Данціга та їхніх нащадків, ні Олександрівську міську управу, ні „Острово-Хортицьке комунальне господарство”. Не усміхнулося воно також доблесному ВІЕСГу-ЦНДПТІМЕТу. Здавалося, навіки укорінилися „експериментатори” на хортицькій землі, та настав час, i довелося забиратися з острова геть.

Хто наступний?

У кого ще сверблять руки посмикати долю за хвіст?

А між тим, до Хортиці існує зовсім інший підхід. Двері до нього відчинені навстіж i в першу чергу для керівників славного міста за порогами. Та чомусь ніхто із них i досі не зробив у тому напрямку жодного кроку. Хортиця терпляче чекає, хто ж першим із „батьків міста” нарешті візьме її під свою опіку i в перелік невідкладних загальноміських клопотів проблеми заповідника поставить в один ряд з проблемами газу, тепла, транс порту, води, стану шляхів i т.д., i т.п. Не попереду поставить, ні-ні, боронь Боже, про такий нечуваний максимум ніхто i не заїкається, мова про те, аби бодай опинитися в одному ряду з необхідним, аби хоча б на очі потрапити! Сама доля надає керівникам міста розкішну можливість увійти в історію першим благодійником Національної Святині, та чомусь досі ніхто нею не скористався.

Байдужість? Мабуть, i вона. Та не слід забувати, що сходить з рук подібна неуважність лише пересічним громадянам. Посадовцям за подібних обставин випадає зовсім інша карта. Тут якщо i можна коли розраховувати на милість, то ні в якому разі не за ставлення до священного острова. Звісно, Хортиця – не Схід, але теж вельми тонка субстанція, це, якщо хочете, свого роду одна із ерогенних зон планети Земля, яка образ, насильства над собою без відповіді не залишає. А байдужість з боку посадової особи – чи не найстрашніша із образ. Тільки – ласка, тільки – любов.

Я можу лише важко зітхнути, що у моєму розпорядженні опинилися такі печальні факти, я дуже шкодую, але назвати їх змушений, бо ті факти ілюструють сувору, невблаганну i невідпорну закономірність, а не поблажливу випадковість. Я з величезним задоволенням навів би зовсім інші приклади, та їх немає. Доводиться говорити з усією прикриттю про те, що свого часу одному керівникові нашого обласного центру лікарі настійно порекомендували залишити посаду ще до настання пенсійного віку, другий опинився за гратами, третій малодушно пішов у відставку. I вже по-людськи жаль четвертого – ділового та енергійного – котрого у розквіті сил тисячам виборців довелося проводжати в останню путь...
Не нами, смертними, установлена непохитна залежність між Причиною та Наслідком, а от пам'ятати про це не завадить нікому.

Костянтин СУШКО,
член Національної Спілки письменників України

Люди добрі!
Дорогі співвітчизники!
Брати i сестри, розкидані
по всіх материках Світу Божого!
Наша Хортиця у великій скруті!
Не злі сили, а пересічне невігластво
поставило Національну Святиню
на межу загибелі.
Не дамо статися підступному,
лихому, безповоротному!
Кожен у міру своїх можливостей –
ясною думкою, тихим голосом,
праведним обуренням,
полум'яним публічним Словом,
твердою позицію істинного державотворця –
захистимо священний Острів!
Продовжимо йому життя для нас,
для наших дітей, для онуків на віки вічні!
Відстоїмо свою віру,
світлу пам'ять наших предків,
оберіг нашої Незалежності
Нехай помагає нам Господь!
 

http://www.svit.in.ua