До розділу
ПОСЕЛЕННЯ Й СВЯТИЛИЩЕ В СЕЛІ ІВАНКІВЦІ В СЕРЕДНЬОМУ ПОДНІСТРОВ’Ї
М.Ю.Брайчевський, В.І.Довженок
(Переклад з російської)
На початку 1950 р. в Інститут археології АН УРСР надійшло повідомлення І. Старунського про те, що в с. Іванківці Ново-Ушицького району Хмельницької (тоді Кам'янець-Подільської) області є дві кам'яні статуї.
На місце знахідки виїхав В.І.Довженок, який зробив попереднє обстеження території. При цьому з'ясувалося, що статуї являють собою давньослов'янські язичеські ідоли, що перебувають на поселенні черняхівської культури. Виявилося також, що, крім двох статуй, про які повідомлялося в листі І.Старунського, в Іванківцях, на одному з городів, донедавна було ще третя, яка в недалекому минулому була розбита власником садиби й закопана в землю1.
В 1951 р. на поселенні були зроблені розкопки експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом М.Ю.Брайчевського.
Оскільки ці розкопки відбувалися в несприятливих умовах осіни (кінець вересня – початок жовтня), їхні масштаби мали обмежений характер. Все ж вдалася з'ясувати, що на тому місці, де знаходилися ідоли, зокрема той, що продовжував стояти на своєму первісному місці, дійсно було древнє святилище. Крім того, було встановлено, що поселення характеризується яскраво вираженими слідами залізовиробництва2.
В 1952 р. розкопки поселення продовжили В.І.Довженок і М.Ю.Брайчевський3. Вони остаточно підтвердили зв'язок виявленого святилища з поселенням, а також дали нові дані для характеристики останнього. У тому ж році кам'яні скульптури були перевезені в Кам’янецький історичний музей (дві статуї) і Чернівецький краєзнавчий музей (одна статуя), де вони зберігаються й у цей час. Матеріали розкопок 1952 р. не були опубліковані.
I
Сіло Іванківці розташоване на правобережжі Дністра приблизно в 8 км від ріки, на обох схилах глибокої балки, по якій протікає невеликий струмочок Батижок, що бере свій початок за північно-східною околицею села. У межах села в долину Батижка праворуч впадає бічна балка, що починається в 2 км на захід від села, поблизу хутора Богомиловки Ново-Ушицького району. По дну її пробігає безіменний періодично струмочок, що всихає. Схили обох долин досить круті, що місцями закінчуються стрімкими обривами вапняного каменю, що представляє корінну породу. Ландшафт зовсім типовий для подністровського Поділля.
Поселення черняхівської культури розташоване на високому мисі при упаданні безіменного струмочка в Батижок, на правому березі Батижка й на лівому березі – безіменного струмочка (мал. 1). Воно займає верхню частину схилу, тому що нижня – занадто крута. Це відрізняє топографію описуваного поселення від топографії переважної більшості інших поселень даного типу, що займають, як правило, низькі схили ближче до води. Втім, водопостачання поселення не представляло проблеми завдяки існуванню джерела, розташованого досить високо щодо схилу.
Поселення починається від схилу в долину р. Батижок і тягнеться смугою уздовж схилу в долину безіменного струмка, у напрямку зі сходу на захід, протягом приблизно біля 0,5 км. Воно займає площу близько 10 га. Вище нього, на плато знаходиться велике поселення трипільської культури.
Кам'яні статуї знаходилися в західній частині поселення, на півдні від сучасного сільського кладовища. Перша з них стояла на городі колгоспника Ст.Онищука. Вона являла собою чотиригранний, грубо обтесаний кам'яний стовп із зображеннями людських ликів, що збереглися із трьох сторін. Фігура висічена з місцевого вапняку, що вирізняється значною м'якістю, і несе явні сліди вивітрювання. Поверхня каменю нерівна, розтріскалася й місцями покрита лишайником. Розміри статуї: довжина частини, що піднімалася над землею, - 1,80 м (закопана в землю вона була на 0,70 м), ширина 0,4 м.
На північно-східній, північно-західній і південно-західній сторонах є тріщини, що йдуть зверху до низу і розколюють стовп подовжньо на три частини. Зображення людських ликів є з південно-західної, північно-західної й північно-східної сторони, у верхній частині стовпа.
Найбільш добре збереглося зображення лику з південно-західної сторони (мал. 2,1,2). Воно передано овалом, вирізаним у площині каменю таким чином, що рельєф виступає на 1-2 см. Очі й рот показані поглибленнями, вписаними в півколо, що зображує лик. Відносно добре збереглося також зображення з північно-західної сторони. Тут чітко помітні поглиблення, що позначають очі й рот, а також помітна борода. Цей лик уявляється трохи більшим, у порівнянні з попереднім. Значно гірше збереглося зображення з північно-східної сторони, найбільш відкритій руйнівній силі осінніх і зимових вітрів. Тут більш-менш добре помітні тільки очні поглиблення; рот видний менш чітко. Інші частини лика зовсім нерозбірливі. На четвертій, південно-східної, стороні зображення лику на даний час відсутнє. Можливо, воно було спочатку, але зовсім вивітрилося (ця сторона взагалі сильно постраждала від вивітрювання); можливо, втім, його ніколи й не було, й ідол із самого початку був триликим.
У середній і нижній частині на площинах стовпа в цей час ніяких скільки-небудь ясних зображень не має. Однак у деяких місцях - унизу стовпа й посередині - помітні опуклості й западини штучного походження. Можливо, це залишки якихось малюнків, що покривали площини стовпа за старих часів, але зараз повністю зниклих. За розповідями старожилів, колись тут, дійсно, були помітні якісь фігури й знаки, але що вони зображували і який був їхній характер - зараз сказати важко.
Загальний стан збереження ідола поганий; навіть збережені деталі зображення чітко видні лише при навкісному освітленні. У той час, коли статуя стала відома науці, вона перебувала в сильно похилому (на захід) положенні, але селяни пам'ятають, коли вона стояла прямо. Власник городу розповідав, що нахил вийшов у результаті осідання землі в якусь порожнечу (імовірно, вимивина; пізніше, при розкопках, слідів яких-небудь порожнеч у цьому місці виявити не вдалося).
Друга статуя лежала на межі, що відокремлювала садибу колгоспника Ф.Готки від садиби колгоспника Л.Бурдюженко, серед кущів шипшини й фруктових дерев, що росли на межі (мал. 3). Це місце знаходиться на захід від пункту, де стояв перший ідол.
Друга фігура являла собою чотиригранний сплощений стовп, що зображує людське тіло, зі скульптурним, об'ємним зображенням людської голови (мал. 4). Загальна композиція витвору нагадує давньогрецькі герми. Висічено фігуру з того ж вапняку й у свою чергу піддалася вивітрюванню, хоча й не в такій мірі, як перша. Тому загальне збереження даного пам'ятника трохи краще; відбита лише ліва частина голови, а також ніс. Розміри статуї: довжина 2,35 м, ширина 0,52 м, товщина 0,38 м, довжина голови 0,48 м, ширина лика за лінією носа 0,27 м.
Виготовлення другого ідола відрізняється більшою старанністю. Цілком чітко відображена борода, вуси, очі, ніс (відбитий зовсім недавно). На тулубі добре видні зображення рук, складених на груди, і меча, що йде від правої руки навскіс через тулуб. Зображення ніг відсутнє, але, імовірно, нижня частина статуї просто відбита. При навкісному освітленні в нижній частині правого боку помітні якісь подряпини або насічки; серед них, здається, є зображення, що нагадує «знаки Рюриковичів».
Друга статуя, на відміну від першої, лежала не на своєму початковому місці. Можна припускати, однак, що мешканці села навряд чи стали б перетаскувати важку кам'яну фігуру на далеку відстань; тому можна думати, що первісне місце розташування цього ідола знаходилося десь поблизу.
Третій ідол спершу перебував на присадибній ділянці колгоспника Я.Яремчука, схилом вище, до північного сходу від першої статуї. За якийсь час до початку археологічних досліджень в Іванківцях він був розбитий батьком нинішнього власника городу й закопаний у землю. Місце, де були закопані залишки скульптури, показали селяни. Під час розкопок уламки були відриті й доставлені в Кам'янець-Подільський музей. Усього виявилося сім великих уламків каменю й безліч дрібних, які у своїй сукупності дозволили відновити древню скульптуру (мал. 5).
Це було найбільш велике й масивне із всіх трьох статуй. Воно мало в довжину більше 3 м. Зроблено воно з того ж м'якого вапняку, що й два вищеописаних ідоли. За характером зображення третя статуя ближче до другої. Вона також являє собою неправильно-чотиригранний стовп зі скульптурним зображенням людської голови зверху. Тулуб (тобто сам стовп) оброблений набагато грубіше, ніж у другого ідола, а голова - навпаки - більш ретельно (мал. 6). Добре видні очі, ніс, рот, підборіддя (або зовсім безбородий, або з дуже короткою борідкою), волосся, вуха. Нижче на стовпі не показано ніяких деталей одягу або частин людського тіла. Більше того, поверхня його зовсім не оброблена й горбиста; перетин не скрізь однаковий й т.д. Все це змушує думати, що третій ідол не був закінчений обробкою. Добре видно, що не були дороблені праве плече й шия із правої сторони: робота була почата, а потім припинена. Помітні сліди знаряддя, яким працював майстер.
Нинішній господар ділянки, де знайдений ідол, стверджує, що голова фігури була відбита в стародавності й завжди лежала окремо від тулуба, що його батько, відповідно, розбив тільки останнє. Таким чином, можна думати, що при обробці шиї неспритний удар відбив голову незакінченої скульптури, у зв'язку із чим подальша робота над нею втратила зміст і третього ідола так і не було вставлено. Із цього випливає важливий висновок про те, що іванковецькі ідоли не були привезені звідкись зі сторони, а виготовлялися на місці, жителями поселення.
II
Розкопки зосереджені в місці виявлення всіх трьох ідолів, але особливо першого з них, що стояв як повідомлено, на своєму первісному місці – там, де він був поставлений у першій половині I тисячоріччя н.е. Саме тут і вдалося виявити безпосередні залишки давньослов'янського язичеського святилища.
В 1952 р. була розкрита суцільна площа в 100 м2, математичним центром якої був ідол (мал. 7). Однак ніяких певних об'єктів тут не було виявлено. Південно-західна половина розкопки виявилася зовсім порожньою; на північно-східній – виявлено десять ям діаметром від 0,50 до 1,00 м, поглиблених у землю від 0,40 до 1,00 м. Ніякої системи в розташуванні ям не було; заповнення їх не містило предметів, лише зрідка зустрічалися дрібні черепки Черняхівського типу, камінчики, а в деяких - шматочки обпаленої глини, перепалені уламки вапняку й сліди попелу.
Ідол, безсумнівно, стояв на вільному місці, нічим не забудованому. Безсистемне розташування ям виключає можливість їхнього тлумачення як ям від стовпів якого-небудь спорудження. Можливо, у деяких з них стояли дерев'яні зображення божеств, що не збереглися до наших днів; інші, можливо, просто відзначають місця жертовних багать.
Розкопки ділянки, де безпосередньо стояв ідол, показали, що й тут нічого не було. Не вдалося простежити навіть чітких контурів ями, у яку він був укопаний. Було лише помітно, що біля самої статуї земля трохи темніша й на деякій відстані від неї поступово переходить у більш світлий материковий ґрунт. Ідол був укопаний на 0,70 м; своєю основою він стояв на материковій глині. Стратиграфічні спостереження не залишають сумнівів, що поставлено ідола було у той час, коли акумуляція культурного шару ще не починалася, тобто в початковий період існування поселення. Це остаточно вирішує питання про синхронність статуй і святилища поселенню, виключає можливість віднесення перших до післячерняхівського часу.
Під час розкопок площадки безпосередньо навколо стоячого ідола зустрічався характерний Черняхівський матеріал. Перше місце серед знахідок, як звичайно, належить кераміці, переважно гончарної. Більшість черепків із шорсткуватою поверхнею, трохи рідше попадалися уламки гончарного посуду з лощеною поверхнею чорного і сірого кольору. Серед останньої часто зустрічалися уламки денець на кільцевій ніжці. На деяких фрагментах – лінійний і хвилястий орнамент. У великій кількості знайдені кості домашніх і диких тварин. Крім того, знайдені дві бронзові фібули й залізний серповидний ніж.
Ніяких речей, що відносяться до часу після Черняхівської культури, тут знайдено не було. Зате зустрінуто кілька черепків трипільської культури, що потрапили сюди з території поселення, розташованого вище по схилу.
Набагато більше виразна картина була виявлена на деякій відстані від ідола, у напрямку на північ (нагору по схилу), захід і схід. Виявилося, що площа, на якій стояв ідол, була оточена цілим рядом різноманітних споруджень, що мали ритуальне призначення й у своїй сукупності складали комплекс капища4 (мал. 8).
До півночі від ідола в 1951 р. розкопані наступні об'єкти:
Яма 1 виявлена в південному кінці розкопки, у безпосередній близькості від ідола (близько 3 м). Вона мала неправильно-округлу форму й розміри: 1,50 м у довжину, 1,15 м завширшки й близько 0,50 м у глибину. На дні ями виявилися дві маленькі ямки. У заповненні зустрілося кілька уламків кераміки Черняхівського типу, у тому числі уламок ліпної сковорідки, дно якої із внутрішньої сторони орнаментоване наколками.
Яма 2 розташована північніше від ями 1 приблизно на відстані 3,40 м. Вона має в плані майже правильну круглу форму й порівняно невеликий діаметр, але зате більшу глибину. Стінки її опускалися донизу декількома (двома або трьома) уступами, у зв'язку із чим діаметр дна значно менше діаметра верхньої частини ями (0,50 м проти 0,80-0,85 м). Глибина ями становила близько 0,95 м. У заповненні знайдені уламки Черняхівської кераміки, фрагмент плоского керамічного прясельця й нижня частина рогу оленя зі спіральними галузями.
Яма 3 розчищена ще далі до півночі, на відстані 3,70 м від ями 2. Вона має зовсім інші пропорції – набагато ширше в плані, але зате неглибока, має неправильно округлу форму й діаметр близько 2,50- 3,00 м; глибина становить 0,20-0,25 м. Усередині виявлені дві маленькі ямки, вириті в дні великої ями. Одна розташована в південно-західній частині, у самого краю ями; має в діаметрі 0,50-0,35 м і глибину близько 0,15 м. Інша перебувала в центрі й мала подовжену форму, витягнуту із заходу на схід; її довжина становила близько 1,00 м, ширина – приблизно 0,45-0,50 м, глибина – близько 0,30 м. У заповненні зустрічалися уламки посуду Черняхівського типу; у східній частині ями знайдена більша частина ліпної посудини банкоподібної форми з відігнутим назовні вінчиком і округлим тулубом. Такі посудини вважаються характерними для епохи після культури полів поховань. Слід зазначити також уламок сковорідки з низеньким бортиком - також тип кераміки, властивий другій половині I тисячоріччя н.е. Крім кераміки, у заповненні ями зустрічалися кості тварин, обпалена глина, шматки каменів, вугіллячка.
Найбільш складна картина виявилася ще далі до півночі – приблизно в 5 м від тільки що описаної ями. Тут досліджено кілька об'єктів, що становили єдину систему.
Яма 4 мала в плані правильну круглу форму й досить великі розміри. Діаметр її становив 2,40-2,20 м, глибина 0,35-0,45 м. Завдяки наявності навколо ями завалу обпаленої глини вдалося точно простежити рівень, з якого яма заходила в землю (близько 0,40 м від сучасної поверхні). Профіль ями - коритоподібний; стінки її полого спускаються майже до центральної частини.
У заповненні знайдені уламки посуду Черняхівського типу й більш пізніми, прикрашеними стрічками лінійного орнаменту, нанесеного багатозубчастим штампом. Така кераміка характерна для пам'ятників другої половини I тисячоріччя н.е. Крім кераміки, знайдено багато шматків глиняної обмазки, дрібні уламки каменів, малюсінький шматочок бронзи. Матеріал залягав у нижній частині ями – у дна; у заповненні зустрічалися лише одиничні черепки. Над ямою виявилося пізніше скупчення каменів; до якого часу воно відноситься - установити неможливо.
Спорудження біля ями 4 виявлено у вигляді ямок від стовпів і розвалу глиняної обмазки навколо ями. Ямки від стовпів виявилися під завалом обмазки, яким вони були перекриті. Дві з них виявлені до північного сходу від ями, причому в обох були розчищені залишки згорілих стовпів. Третя ямка із залишками перетлілого дерева розчищена на дні самої ями. Четверту ямку, місце якої знаходилося з південного краю ями, розчистити не вдалося, але й отут були виявлені залишки згорілого стовпа. Глибина виявлених ямок 0,25 м. У сукупності чотири стовпи окреслювали прямокутник довжиною 1,70 м і шириною 0,75 м, орієнтований по лінії північний захід – південний схід.
Розвал обмазки (слід будівлі 1) лежав двома шарами із трьох сторін ями 4 – зі східної, південної й західної, охоплював приблизно площу 6,40 м у довжину й 2,40 м завширшки. Мав він неправильні контури; у північно-західному напрямку чіткої границі взагалі не виявилося. Насиченість ґрунту обмазкою поступово слабшала, причому на відстані 2,5-3,0 м від основного завалу земля ще містила окремі шматочки обпаленої глини. Інтенсивність завалу нерівномірна. Залягав він двома шарами. Верхній шар був менш інтенсивним; шматочки глини дрібні й лежали несуцільною масою. Нижній шар відрізнявся великою потужністю, але залягав двома масивами: один перебував до південного сходу від ями, інший – до заходу.
При розчищенні описуваного спорудження знайдений характерний Черняхівський матеріал, переважно кераміка. Серед черепків зустрінутий уламок унікальної посудини для підвішування типу лампади. Це уламок плоского вінчика з вертикально поставленим вушком. Дана посудина не має собі аналогій у Черняхівській культурі, хоча з технологічних ознак відноситься до сіро-лощеної кераміки Черняхівського типу. Знайдено цей уламок під шаром обмазки між стовпами, усередині описуваного спорудження.
Серед завалу обпаленої глини виявлено кілька валунів і уламків жорен, що послужили, імовірно, будівельним матеріалом.
Описане спорудження безумовно пов'язане з ямою 4. Про це свідчить та обставина, що один зі стовпів його був укопаний у дно ями, тобто набагато глибше, ніж три інші. Якби яма була давнішою за спорудження й у момент його будівлі була вже засипана, то стовп був би вкопаний у її заповнення; якби, навпроти, яма виявилася більше пізньою й була б викопана після знищення будівлі, то вона ліквідувала б ямку від стовпа. Крім того, усередині ями теж була знайдена обмазка завалу, що могла туди потрапити тільки при тій умові, що в момент руйнування спорудження яма була відкритою.
В 2 м до південного заходу від краю ями 4 розчищена кам'яна вимостка, що складалася із плоских вапняних каменів. Вона залягала на рівні древньої поверхні, поза межами суцільного завалу обпаленої глини. Розміри каменів різні (до 30-34 см у довжину й (19-20 см завширшки). Форма вимостки – майже правильний прямокутник довжиною 1,4 м і шириною 0,6 м, витягнутий за лінією північний захід – південний схід (вісь її паралельна осі описаної вище будівлі). Камені мають зовсім рівну, плоску поверхню й покладені досить акуратно. Вони зовсім не обпалені. Серед каменів знайдено трохи дуже дрібних черепків черняхівського типу.
Яма 5 безпосередньо примикала до ями 4 – так, що остання її частково перерізувала. Оскільки заповнення цієї ями перекрито описаним вище завалом глиняної обмазки, її доводиться вважати більш давньою, ніж яму 4 і пов'язані з нею об'єкти. Вона мала досить правильну круглу форму; стінки її спочатку звужувалися лійкоподібно, а приблизно від глибини 0,15-0,25 м вертикально спускалися до дна. Діаметр ями у верхній частині становив 0,80-0,90 м, у дна – близько 0,70 м. Глибина ями досягала 0,70 м. У заповненні майже нічого не знайдено - лише кілька невеликих уламків кераміки, великий шматок жорнового каменю й глиняний конус із наскрізним отвором.
Яма 6 розкопана на захід від ями 4, на відстані 2,40 м від неї. Має в плані подовжену форму, витягнуту по лінії північ-південь дуже точно. Довжина її становить 1,00 м; ширина 0,40-0,50 м. Дно її спускається уступом, у зв'язку із чим глибина північної частини досягала 0,95 м, а південної тільки – 0,35-0,40 м. У заповненні ями знайдена лише велика кількість вапняних каменів. І ця яма зі східної частини частково перекрита завалом глиняної обмазки, про яку була мова вище.
Скупчення каменів було виявлено до північно-заходу від ями 4. Ці камені лежали на рівні денної поверхні без якої-небудь системи. Їхнє призначення й походження не цілком ясно.
В 1952 р. була досліджена площа до заходу й до сходу від ідола, що стояв (мал.9 і 10).
Зі східної сторони, приблизно в 20 м від ідола, виявлені залишки будівлі 2 у вигляді не дуже інтенсивного завалу дрібних шматочків обпаленої глини, який залягав в зольному шарі землі, що мав зміст попілу, очевидно, від згорілих стін.
Через погану схоронність об'єкта з'ясувати точний план і розміри будівлі не вдалося; можна лише думати, що вона займала площу близько 7 м у довжину й 5 м завширшки. Орієнтована вона за лінією північний захід – південний схід так само, як і об'єкти, досліджені північніше від ідола. Щодо конструкції будівлі також не можна сказати що-небудь певне, крім того, що вона була зовсім наземною й мала легкі стіни, обмазані глиною (мал. 10). Але зате відмінно збереглася піч або вогнище, розташований у південно-східній частині будівлі. Це вогнище споруджене на кам'яній основі, що мала прямокутну форму й розміри: 0,80 м у довжину й 0,70 м завширшки. На цій основі виявлені залишки поду й сильно обпаленої глиняної обмазки. Слідів зводів не виявилося.
У північно-західній частині приміщення перебував товстий (до 0,10 м) шар обпаленої глини, що займав площу близько 1,5 м2. Біля цього завалу лежав нижній жорновий камінь (лежняк) діаметром 60 см, із прямокутним отвором посередині.
Усередині приміщення й на захід від нього розчищено кілька ям, розташованих безсистемно. Їхнє призначення залишилося неясним; можливо, частина з них були ямами від стовпів, що підтримувала стіни спорудження, лавки й інші предмети, що становили встаткування дослідженого об'єкта.
При розкопці описаної будівлі знайдені черепки, характерні для Черняхівської культури, кістки домашніх і диких тварин (у тому числі - зі слідами обробки) і залізний ніж.
На захід від ідола, на відстані 17 м від нього, виявлені залишки ще однієї, третьої будівлі (мал. 11).
Отут розчищений завал обпаленої глиняної обмазки, що займав площу близько 7 м довжиною й 3,20 м шириною, прямокутної форми (як і попередні, витягнутий з північного заходу на південний схід). Більш товстий шар глиняної обмазки перебував у північній частині об'єкта, тут товщина його досягала 0,10 м. У напрямку до півдня завал обпаленої глини поступово ставав тонше й зрештою сходив нанівець.
У південно-західному куті спорудження виявлені залишки вогнища – плоскі камені, складені півколом, діаметр якого 0,60 м. Ці камені оточували шар обпаленої глини. При дослідженні й цього спорудження знайдені уламки посуду Черняхівського типу, кістки тварин, а також залізний свердел.
Досліджені об'єкти, незважаючи на їхнє погане збереження, дозволяють загалом реконструювати святилище. Центром його була кам'яна статуя чотириликого або триликого божества, що стояло в центрі вільної площадки. З південної сторони (зверненої вниз по схилу) ніяких споруджень, очевидно, не було5. Зате з півночі, заходу й сходу, точно по стрілці компаса, приблизно на однаковій відстані (17-20 м) від ідола були розташовані три невеликі легкі будівлі зі стінами, обмазаними глиною (із заходу й сходу будівлі були трохи більшими, з півночі – зовсім маленька). Усередині західної й східної будівлі перебували вогнища, що служили, імовірно, жертовниками. У північній будівлі вогнища не було (вона, імовірно, занадто мала для цього), але поруч із нею була вимостка плоских каменів, також, швидше за все, що служила вівтарем.
Між зображенням божества й описаних будівель перебували ритуальні ями, зокрема з північної сторони містився ланцюжок таких ям, витягнутих строго за лінією, точно орієнтованої на північ. На площадці перед ідолом, напевно, розводилися багаття, внаслідок чого й утворилися не дуже чітко виражені поглиблення, у заповненні яких перебували попіл, вугіллячка й дрібні шматочки обпаленої глини.
IІІ
Розкопки в тих місцях, де виявлені два інших ідоли, певної картини не дали. Пояснюється це, звичайно, тим, що один з них був стягнутий з того місця, де перебував спочатку, і покладений на сучасній межі; інший, очевидно, взагалі не був закінчений виготовленням.
Невелика розкопка, закладена біля лежачого ідола (2), показала надзвичайну насиченість культурного шару залізними шлаками, що представляли відходи залізовиробництва. Однак безпосередніх слідів останнього (у вигляді горнів) виявити не вдалося, хоча не може бути сумнівів, що вони розташовувалися десь поблизу. Безпосередньо під орним шаром тут залягав досить потужний зольний шар, товщина якого досягала 0,6 м. Границя між зольним шаром і материковим ґрунтом не є різькою: перший переходить у другий поступово. У зольному шарі знайдена велика кількість типової черняхівської кераміки, причому звертало увагу достаток ден ліпних і гончарних посудин, часто товстостінних. Крім того, зустрінуто багато перепалених каменів і костей, головним чином спиляних рогів.
На глибині близько 0,60 м виявився завал шматків обпаленої глини, що йшов у східну стінку. Цей завал у східній частині покривав шар глиняної обмазки типу поду з рівною, але досить потрісканою поверхнею, що піднімалася в напрямку до сходу двома низенькими уступами. Досліджувати повністю цей цікавий об'єкт не вдалося, тому що для цього було необхідно викорчувати зростаючі тут фруктові дерева і чагарники, безпосередньо під якими йшла вимостка. Призначення її залишилося нез'ясованим.
На тому місці, де закопані уламки третього ідола, в 1951 р. було закладено кілька пошукових траншей, але вони не дали яких-небудь результатів, якщо не вважати, що в одній з них виявлена трипільська площадка. В 1953 р. тут була закладена розкопка площею 100 м2 (мал. 12). В центрі площі, відведеної під розкопку, було невелике піднесення, де спостерігалося особливе скупчення культурних залишків. Це дозволило сподіватися, що саме в цьому місці можуть виявитися які-небудь важливі об'єкти.
Розкопками тут дійсно виявлене скупчення каменів, а на глибині 0,50 м залишки печі, які очевидно є колишньою частиною якогось спорудження (мал. 13 і 14). Піч була зведена на кам'яній вимостці довжиною 1,15 м і шириною 1,05 м, орієнтованої за лінією схід – захід. Конструкція вимостки наступна: безпосередньо на поверхню землі був покладений шар вапняних каменів, серед яких виявилося жорно, розбитий надвоє, а інший – цілий. Шар каменів обмазаний глиною, поверхня якої утворила під. Зверху глиняної обмазки покладений із країв ще один шар каменів, що із трьох сторін обмежував внутрішній простір печі. Ці камені служили стінками топки. Біля печі знайдено багато уламків вапняку, які, імовірно, походять із верхньої частини її стінок.
По всій площі розкопки у великій кількості зустрічалися шматки залізних шлаків і крицевого заліза. Усього знайдено близько 600 шматків, у тому числі багато досить великих.
Шлаки концентрувалися головним чином на просторі до півночі й заходу від описаної печі. У чотирьох місцях вони залягали більшими скупченнями. У таких місцях виявлені розвали вапняного каменю й шматків обпаленої глини. Їхнє розчищення показало, що під шаром розвалів були незначні поглиблення в землю, заповнені перепаленою землею й залишками глиняної обмазки дна, шириною близько 0,50–0,60 м. Ці поглиблення, мабуть, являють собою підстави залізоплавильних горнів так званого силезського типу, наземних домниць зі стінками, виконаними із глини. Це підтверджується не тільки рясними знахідками шлаків і криць, але й наявністю великої кількості золи й вугілля, які буквально насичували землю. Вапняні камені, мабуть, використовувалися в процесі плавки заліза як флюс.
Таким чином, невеликі розкопки, проведені в тих місцях, де перебували другий і третій ідоли, показали наявність господарських або виробничих об'єктів, однак не виявили ніякого зв'язку між одними й іншими. Можна вважати встановленим, що обоє ці ідола лежали аж ніяк не на тім місці, що для них призначалося.
Під час розкопок зустрічалася велика кількість кераміки Черняхівського типу, але, крім того, знайдені черепки, за складом глини, форми й орнаменту дуже нагадують ранню кераміку епохи Київської Русі. Крім кераміки, виявлене залізне долото (?), глиняне прясельце конічної форми, скляне біконічне прясельце й дві римські монети – срібні динарі Марка Аврелія (161 – 180 р.) і Фаустини Молодшої.
В 1952 р. було проведено також часткове дослідження східної частини поселення, що перебуває на мисі при впаданні безіменного струмка в долину р. Батижок. Цей район поселення відрізняється особливою насиченістю культурного шару. Отут на поверхні землі зустрічається безліч черепків, костей, залізних і керамічних шлаків і скупчення глиняної обмазки. Місцями грудки глини лежать просто на поверхні оплошним шаром, що, безумовно, указує на існування в цих місцях слідів будівель, що загинули від вогню. На одному з таких місць, де виступало скупчення обмазки, і була закладена розкопка (мал. 15).
Під орним шаром виявлений розвал обпаленої глини, що займав значну площу. Глина лежала суцільним шаром, але не скрізь однаково інтенсивним. В (деяких місцях був потужний шар завалу, в інші – лише окремі шматки обмазки. Під завалом виявлені межі плями, що своїми розмірами й орієнтацією цілком відповідає завалу. Очевидно, ця пляма визначає площу будівлі, від стін якої зберігся розвал обмазки. Будівля мала довжину 6,0 м, ширину 3,5 м; орієнтована вона була за лінією з північного заходу на південний схід.
Нижче розвалу обмазки у двох місцях простежені залишки поду, що знаходився у північній частині приміщення. Усередині спорудження виявилися ще три ями. Одна з них, майже в самому центрі, не має до дослідженої будівлі ніякого відношення: це новітня яма, що прорізала культурний шар і завал обмазки. До півдня від неї, а також у північно-східного краю приміщення, відзначені сліди ям древнього походження. Перша мала діаметр 0,45 і глибину 0,40 м; друга – діаметр 0,60 і глибину 0,60 м. Біля будівлі, до півночі від її, перебували ще дві подібні ями, а на схід – одна прямокутна, що мала у довжину 0,40 м, завширшки 0,35 м, глибину 0,25 м. Очевидно, це були господарські ями.
У південно-західному куті приміщення виявилася велика яма древнього походження, у заповненні якої було багато більших шматків обмазки (мал. 16). Із цього треба, що яма була відкритою в момент пожежі, що знищила будівлю, і палаючі стіни, що обрушилися, заповнили її уламками обпаленої глини. Яма має грушоподібну форму (з більш широкою нижньою частиною); її розміри: діаметр у верхній частині 1,80 м; діаметр унизу 2,10 м; глибина 1,00 м. У заповненні ями, крім шматків обмазки, зустрічалися черепки черняхівського типу.
Не може бути сумніву, що ця яма мала господарське призначення й служила для зберігання припасів. Подібні ями грушоподібної форми надзвичайно характерні для ранньосередньовічної слов'янської культури, але відомі й у Черняхівську епоху. Зокрема, відмінним прикладом може бути грушоподібна яма, розкопана на пізнєчерняхівському поселенні в с.Черепин біля Корсуня-Шевченківського6.
Описана будівля безсумнівно служила житлом; про це свідчить і характер будівлі, цілком аналогічної житлам, дослідженим на інших поселеннях черняхівської культури, і її розміри, наявність печі, від якої збереглися ділянки поду, наявність господарської ями й т.д. При дослідженні житла зустрічалася у великій кількості кераміка черняхівського типу, а також – велика кількість шлаків і криць. Ці знахідки дозволяють думати, що мешканці даного житла мали якесь відношення до залізовиробництва або до обробки заліза.
IV
Речовий матеріал, зібраний у результаті розкопок, проведених в Іванківцях, як і звичайно, складався в першу чергу з кераміки. Ця кераміка типова для черняхівської культури й розділяється на дві основні групи: гончарну й ліпну.
Ліпна кераміка представлена досить значною кількістю уламків, хоча й становить меншість знахідок (мал. 17). Виготовлено вона грубо, з кепсько обробленої глини, як правило – з домішкою шамоту. Випал нерівномірний – очевидно, він здійснювався на багатті. Колір черепка в більшості випадків бурий, сірий або чорний. З форм переважали банкоподібні посудини; відомі також кілька уламків сковорідок з плоским дном і низькими вертикальними віночками (мал. 17, 3-4).
Великий інтерес являє собою, великий уламок банкоподібної посудини – ліпного або виготовленого на повільному кружляку, знайдений у ямі 3 (мал. 17, 6). Глина оброблена грубо, однак формування досить акуратна, про що, зокрема, говорить особливо правильний профіль, поверхню згладжено. Випал нерівномірний – внутрішня поверхня має темно-сірий, а зовнішня – темно-жовтий колір. Тіло посудини округле, віночок відігнутий назовні й має косий зрізаний край. Орнамент відсутній. За своїм характером ця посудина нагадує кераміку другої половини I тисячоріччя н.е.
Гончарна кераміка у свою чергу розділяється на дві основні групи. Першу з них становить дуже ретельно зроблений посуд, що виготовлений з добротної глини без помітних домішок. Черепок відрізняється значною щільністю, випал – достатній, колір черепка в переважній більшості випадків сірий, хоча є й відхилення (бурі, жовті й т.д.). Це столовий посуд; представлена вона в першу чергу мисками, форма яких варіює досить істотно (мал. 18). Є екземпляри з округлим тулубом, біконічні, з гострим ребром. Віночки різного профілювання: плоскі, сплощені, вертикальні зі стовщенням, відігнуті назовні й т.д. Днища на кільцевій ніжці або підставочній плитці. Орнамент представлений головним чином рельєфними горизонтальними валиками, крім того, є штампований орнамент у вигляді розеток. Ще рідше зустрічався лінійний орнамент і орнамент у вигляді пролощених ліній. Більшість посудин має лощену поверхню, але якість лощіння погана. Серед цієї групи посуду необхідно відзначити ряд уламків, так званого типу terra nigra, що мають прекрасно залощену поверхню із чорним покриттям (мал. 19, 1-4). У кількісному відношенні група столової кераміки займає в загальній масі знахідок незначне місце.
До другої групи гончарної кераміки відносяться зовні більш грубі посудини, виготовлені з менш ретельно вимішеної глини з домішкою піску або дрісви. Це кухонний посуд, що відрізняється, як правило, значно більшими розмірами й більш товстими стінками. Незважаючи на свою грубість, вона характеризується високими технологічними якостями – міцність і щільність черепка, гарний випал, чіткість профілювання й т.д. Колір у більшості темно-сірий, іноді майже чорний, але зустрічаються й відхилення - черепки бурого, жовтого, червонуватого кольору.
З форм найбільш часто зустрічається звичайний кухонний горщик з округлим тулубом і відігнутими назовні віночками, із простим профілем. У більшості випадків посудини не прикрашали. Лише зрідка на них зустрічається лінійний орнамент. Особливо варто виділити групу уламків великих товстостінних посудин, призначених для зберігання припасів (так званих зерновиків). Цей тип посуду надзвичайно характерний для Подністров'я7; деякі дослідники вважають навіть, що він становить певного роду особливість подністровського варіанта черняхівської культури8.
Серед керамічного матеріалу, що походить з поселення в Іванківцях (у тому числі знайденого в складі комплексів явно Черняхівського типу) є окремі черепки, не характерні для Черняхівської культури, але зате аналогії, що знаходять собі, у більш пізніх пам'ятниках середини й другої половини I тисячоріччя н.е. (мал. 20). До цього типу відносяться уламки посудин, виготовлених на повільному гончарному колі з погано приготовленої глини, досить товстостінним, прикрашеним лінійним і хвилястим орнаментом (мал. 19, 2, В, 5). За формою це горщики з малорозчлененим профілем. Така кераміка нагадує досить близько гончарний посуд з Луки-Райковецкої9, раннього Плиснеска10, слов'янського поселення Рипнєв 111 та інших аналогічних пам'ятників.
До кераміки більш пізнього типу відносяться також черепки від гончарних посудин більш ретельного вироблення, виготовлених з добре обробленої глини з домішкою порівняно дрібного піску, більш тонкостінні і добре обпалені (зазвичай черешок має жовтий або жовтогарячий колір), прикрашений лінійним і хвилястим орнаментом, іноді нанесеним багатозубчастим штампом. Така кераміка характерна для ранньосередньовічного шару Пастирського городища12, вона зустрічається в найбільш ранніх шарах Плиснеска13, на деяких поселеннях Південного Бугу, датується серединою I тисячоріччя н.е.14, і т.д. (мал. 20, 2,4).
Особливо слід зазначити черепок – уламок посудини, виготовленого на гончарному колі, досить товстостінного, із чорною гладкою поверхнею, прикрашеного вертикальними пролощеними лініями. Цей черепок знаходить явні аналогії в кераміці «пастирського типу», розповсюдженої в Середньому Подніпров'ї в третій чверті I тисячоріччя н.е. (Пастирське городище15, Дахновка16, Черепин17, Волинцево18 і т.д.).
Є пізні елементи й серед ліпної кераміки (зокрема, уже згадувані уламки сковорідок з низеньким бортиком) (мал. 17, 3, 4). Всі ці знахідки свідчать про те, що життя на поселенні тією чи іншою мірою тривала не тільки в епоху розквіту черняхівської культури, але й у більш пізніший час – у середині, а може бути, і другій половині I тисячоріччя н.е.
Особливо слід домовитися про унікальні уламки кераміки, що не знаходять собі аналогій в інших пам'ятниках. Це уламок сковорідки з орнаментом на днищі, знайдений у ямі 1, із числа розташованих до півночі від ідола, що стояв. Сковорідка була виготовлена без допомоги гончарного круга, з досить грубої, грудкуватої глини сіро-коричневого кольору. Вона має широке плоске, досить товсте дно й майже вертикальні бортики. Орнамент – у вигляді наколів або вдавлений – нанесений трикутною карбівкою; відбитки штампа не утворять правильного візерунка. Сам по собі орнамент цей не представляє якого-небудь виключення: спосіб прикраси посудин наколками добре відомий, зокрема в Подністров'ї. Однак відомі тут посудини з такою орнаментацією (Лука-Врублевецкая19, Залісся20 і ін.) являли собою банки, і відбитки штампа покривали зовнішню поверхню стінок. У сьогоденні ж випадку орнамент розташовувався на внутрішній поверхні днища; це було надзвичайно незручно з утилітарного погляду. Очевидно, дана посудина мала якесь особливе призначення – може пов'язане з ритуальними моментами, – і не випадково уламки його знайдені в одній з ям біля підніжжя ідола. Унікальними знахідками є уламки своєрідних лампад або курильниць (мал. 19, 7-9). Один з них (мал. 19, 7) знайдений у руїнах будівлі, що стояла до півночі від першого ідола. Це фрагмент вертикальної, що загинається знизу стінки й горизонтального сплощеного вінчика, до якого приєднана вертикальна ручка, що має форму півкільця, кругла в перетині. По техніці виготовлення ця посудина безумовно відноситься до групи сіролощеного посуду черняхівського типу; виготовлений він з добре обробленої, просіяної глини сірого кольору, що має лощену поверхню. Аналогії йому ні в матеріалах Черняхівської культури, ні в синхронних їй культурах суміжних земель нам не відомі.
Крім уламків посуду місцевого походження, при розкопках знайдений ряд уламків амфорної кераміки, що являє собою в області Середнього Подністров'я античний імпорт. Ці уламки належать двом типам амфор (мал. 20,1, 4). Перший з них - фрагмент типових вузькогорлих амфор III в. н.е., виготовлених зі світлої глини сіро-жовтого або палевого кольорів. У числі інших уламків є уламок ручки й уламок горла з ручкою. Інший тип – амфори виготовлені з добреобробленої глини рожевого або червоно-жовтогарячого кольорів, іноді з ангобом. Деякі уламки мають рифлену поверхню. Ці уламки належать позньоримским або навіть ранньосередньовічним амфорам і датуються IV–V ст. н.е. або ж ще більш пізнім часом. Обидва типи добре відомі в пам'ятниках Черняхівської культури21.
Інші речові знахідки представлені порівняно бідно, причому зупиняє увага вбогий характер побутового інвентарю.
Усього виявлено три екземпляри глиняних пряселець, з них один уламок. Одне знайдено при дослідженні виробничого комплексу біля місцезнаходження розбитого ідола серед розвалу металургійних горнів. Воно мало конічну форму (мал. 19, 11). Інше – найбільш типове черняхівське біконічне прясельце з воронкоподібними поглибленнями навколо отвору з обох боків (мал. 19, 10).
Глиняні грузила конічно-пірамідальної форми представлені одним цілим екземпляром і декількома уламками (мал. 17, 7, 8). Виготовлені вони із грубої грудкуватої глини, обпалені досить погано, колір їх коливається від жовтого й жовтогарячого до чорного й сірого. Збережений екземпляр (знайдений у ямі 5, розташованої до півночі від ідола, що стояв) мав висоту близько 9,5 см. Наскрізний отвір проходить по середині висоти й має діаметр близько 1 см. Подібні грузила досить поширені в пам'ятниках Черняхівської культури, причому зустрічаються іноді по декілька екземплярів (наприклад, у Мирзештах у Молдавії знайдено 13 конічних грузил22, у Будештах – шість23 і т.д.).
Дуже бідне поселення виробами з металу. Залізні предмети представлені тільки трьома знахідками: при розкопках площадки біля ідола, що стояв, знайдений ніж серповидної форми (мал. 21, 4; можливо ритуальний предмет), у розвалі будівлі 2 (до сходу від тієї ж статуї) – ніж звичайної форми, а в розвалі будівлі 3 (на захід від того ж ідола) – залізний свердел. Цей предмет становить безсумнівний інтерес; він відноситься до числа свердлів з перовидним робочим кінцем. Такі свердли в пам'ятниках Черняхівської культури дотепер не зустрічалися, хоча взагалі свердла знаходили неодноразово (у Леськах, наприклад, виявлений уламок свердла з ложковидним робочим кінцем24, у Будештах – з ромбовидним25 і т.д.). Крім того, знайдений ще залізний стрижень, призначення якого не з'ясоване (мал. 20, 3).
Із бронзових виробів виявлені дві фібули - арбалетні, з підв'язаною ніжкою (мал. 21, 2). Одна з них збереглася цілком, інша – у вигляді уламка спинки. Обидві знайдені в безпосередній близькості від першого ідола, що стояв.
Під час розкопок зустрічалося дуже багато костей і рогів тварин зі слідами обробки (спиляні роги, роги зі спиляними галузями, кістки з нарізками, розпиляні й т.д.). Але із числа кістяних виробів знайдений тільки один гребінь дуже характерної для черняхівської культури форми (з напівкруглою вигнутою спинкою) (мал. 21, 1). Він складений із шести кістяних пластинок, що мають вісім-дев'ять зубців кожна, з'єднаних за допомогою двох поздовжніх пластинок, скріплених бронзовими штифтами. Аналогії цьому гребеню численні в пам'ятниках Черняхівського типу як в області Подністров'я, так і інших районів. Знайдено гребінь був у культурному шарі до півночі від ідола, що стояв.
Цікаве скляне прясельце біконічної форми, виготовлене із зеленувато-блакитного напівпрозорого скла. Воно витягнуто із землі біля місця виявлення третього (розбитого) ідола. Такі знахідки відомі в пам'ятниках Черняхівського типу, але зустрічаються порівняно рідко (Викнини Великі26, Привільне27, Марошвашаргель28 та ін.). Тип їх надзвичайно витриманий.
Трохи краще представлені кам'яні вироби. З їхнього числа виділяються кількаразові знахідки жорен. Три з них дійшли до нас цілком (один розбитий навпіл). Вони мали діаметр 0,45–0,60 м, товщину 0,02–0,27 м. У центрі були наскрізні отвори: в одному випадку – кругле, у двох – прямокутні. Останні свідчать, що жорнова працювали з порхлицями. Поверхня всіх трьох жорен має ясно виражені сліди спрацьованості; про це ж говорить і їхня незначна товщина. Всі три жорнова знайдені у вторинному заляганні (вони використані як будівельний матеріал29).
Знайдені також уламки точильних каменів і кремені для кресала. Втім, виділити останні досить важко через наявність у верхній частині поселення трипільського шару, до якого належить багато кременя зі слідами обробки.
Нарешті, необхідно відзначити чотири монети, знайдені на території поселення. Всі вони були римськими срібними дінаріями II століття (династії Антоніїв). Дві з них, знайдені на поверхні, були карбовані в правління Люція Вєра – співправителя Марка Аврелія; третя належала самому Марку Аврелію, а четверта – його дружині Фаустині Молодшої. Таким чином, всі чотири монети хронологічно дуже компактні, ставляться до третьої чверті II ст. н.е. Із цього, однак, аж ніяк не треба хронологічна обмеженість поселення, на якому вони були знайдені: час Марка Аврелія – період найбільш масового й активного припливу римських монет на територію черняхівської культури, монети цього часу найбільше часто зустрічаються в складі її пам'ятників. Але були в обігу вони тут досить тривалий час і тому настільки ж імовірно зустріти монету Марка Аврелія або його співправителів у складі комплексу IV ст., як і II ст.
V
Отже, поселення в с. Іванківці на Подністров'ї має незвичайний характер. Особливостями його є, з одного боку, наявність святилища, а з іншого боку – яскраво виражена промислова діяльність його мешканців. Це поселення, безсумнівно, було великим для свого часу центром залізовиробничого ремесла. Залишки виробництва у вигляді численних шматків залізних шлаків і криць, а також шматків обпаленої глини від горнів, вапняних каменів, що служили флюсом, деревного вугілля й золи виступають на всій поверхні поселення.
Розкопки в дуже незначній мірі торкнулися тих ділянок селища, де можна мати надію виявити залишки залізоплавильних горнів, але незважаючи на це, удалося зафіксувати сліди принаймні чотирьох домниць. Схоронність їх була погана, але можна думати, що конструктивні принципи були приблизно ті ж, що в горнів першої половини I тисячоріччя н.е., досліджених у Сілезії (Тархалиці30, Грошовиці31, Хрущиці32 та ін.). Це горни наземної конструкції, ліплені із глини, лише іноді й трохи заглиблені в землю. Спочатку в землі робилося невелике, кругле в плані поглиблення, діаметром 0,60–1,00 м; довкола нього колом в землю встромлялися ціпки, злегка похилі усередину, що служили каркасом; їх бувало від 13 до 21. Потім каркас обмазувався глиною, а з боків залишалися отвори для нагнітання повітря. Така конструкція горнів відмінно простежена в Тархалицях.
Щось аналогічне, мабуть, мало місце й на території Черняхівської культури, зокрема в Іванківцях; тут також були наземні домниці зі стінами, виліпленими із глини й приблизно тих же розмірів. Подібні горни зафіксовані також на черняхівському поселенні Лопатна в Молдавії33.
Рясне поширення шлаків на всій площі Іванковецького поселення свідчить, що залізовиробництвом тут займалися якщо не всі жителі, то у всякому разі основна частина. Треба думати, це поселення забезпечувало своєю продукцією більш-менш значну округу.
Житлові будівлі, очевидно, зосереджувалися, переважно в східній частині поселення – ближче до схилу в долину р. Багижок. У західній частині розташовувалися виробничі об'єкти й святилище. Те й інше було, імовірно, зв'язано один з одним, оскільки первісна свідомість завжди оточувала залізовиробництво й тих осіб, які були їм зайняті, ореолом таємничості.
Знахідки кам'яних зображень древніх язичеських богів в Іванківцях самі собою мають велике значення. Як відомо, ідоли древніх слов'ян найчастіше були дерев'яними й тому не збереглися до наших днів. Зокрема, згідно з літописними даними, дерев'яні скульптури, що зображують богів, стояли в Києві до X в.34 Не дуже давно єдиною кам'яною статуєю, що зображує божество, був знаменитий Збруцький ідол, або Святовит (названий так за асоціацією із чотириликим богом Святовитом, описаним Саксоном Грамматиком в Арконі35. Правда, ще перед першою світовою війною біля с. Лопушна (нині Івано-Франківська обл.) із Дністра був витягнутий ще один кам'яний ідол, що одержав назву «Лопушанського Святовита»36. Його доля виявилася сумною: переживши християнізацію Русі більш-менш благополучно на дні ріки, він був знищений на початку XX в. за розпорядженням місцевого священика; первісний його вигляд так і залишився невідомим для науки; вціліла лише нижня частина, що зображувала ноги.
Тим часом, Поділля – край, винятково багатий вапняком, що легко піддається обробці, край з великою кількістю древніх кам'яних зображень, частина з яких ще зовсім недавно зберігалася на своїх місцях. До речі, у тім же Гусятині, звідки походить краківський істукан, ще раніше був знайдений інший ідол, мабуть, у загальному й цілому подібний йому, який був розбитий і вжитий як будівельний матеріал при будівлі гусятинської церкви, за даними В.К.Гульдмана37 і Е.Сецинського38, на рубежі XIX і XX ст. у селах Поділля було відомо понад десяток кам'яних фігур, які в народі називалися «бабами». Зокрема, такі статуї відзначені в сусідніх з Іванківцями селах Хребтиєве39 і Калюсе40.
Місця знахідок обох цих ідолів обстежені в 1951 і 1952 р. На жаль, самі статуї не збереглися, але жителі добре знають, де вони стояли колись. В обох випадках є всі підстави припускати безумовне прив'язування статуї до культових об'єктів.
У Хребтиєвому ідол стояв на невеликому городищі-святилищі, розташованому на мисі при виході до русла Дністра долини, що називають Роги. Городище має два дугоподібні вали, що відокремлюють мис від основної частини плато. Поперечник городища складає близько 120 м, внутрішній вал проходить приблизно посередині між краєм мису й зовнішнім валом. На городище відсутній культурний шар (навіть у ямах, викопаних на площадці городища); замість цього, на просторі між валами, приблизно на однаковій відстані друг від друга, розташовані круглі в плані купи вапняку, злегка задерновані зверху. Лише на самому краї плато вдалося зібрати невелику кількість кераміки, що дозволило віднести городище до VIII–IX ст. н.е.41 Очевидно, цим же часом варто датувати й статую, що тут колись стояло.
У Калюсі кам'яна баба знаходилася на території великого поселення черняхівської культури, що дав різноманітний поверховий матеріал (головним чином, кераміку). Ситуація тут, очевидно, аналогічна тій, що виявилася в Іванківцях. За даними Кам'янець-Подільського історичного музею, саме калюською бабою є кам'яний ідол, що у цей час перебуває у музеї. Це скульптурне зображення людської фігури з добре модельованою головою й великим рогом у руках. За загальною своїю композицією воно нагадує другу іванковецьку статую.
Крім того, за даними В.К.Гулъдмана й Є.Сецинського, кам'яні баби були в с. Хоньковці, розташованому недалеко від Іванківців, трохи вище по Дністру (на території Староушицького району), а також у декількох пунктах Муровано-Куриловецького району сусідньої Вінницької області. Таким чином, даний район Подністров'я дійсно був насичений такого роду пам'ятниками.
Останнім часом стали відомі кілька нових кам'яних зображень давньослов'янських кам'яних божеств в області Подністров'я. Зокрема, варто згадати ідола, виявленого І.С.Винокуром у с.Ставчани42. Це статуя за своїм характером досить близько нагадує калюського ідола й – у трохи меншій мірі – другу фігуру з Іванківців43.
У нещодавно невідоме дотепер кам'яне зображення язичеського божества виявлено в Чернівецькій області. Можна сподіватися, що надалі кількість подібних пам'ятників буде збільшуватися.
Вивчення іванковецьких ідолів, таким чином, відкрило нову сторінку в пізнанні давньослов'янської язичеської ідеології. З'ясовуються, зокрема, її глибокі коріння: якщо Збруцький ідол не без підстави датується IX–X ст., то в цей час генетична традиція його йде в глиб часів, принаймні на півтисячоліття. Напевне, багатолика фігура з Іванківців, Збруцький ідол і Лопушанський «Святовит» зображували те саме божество, що, треба думати, займало почесне місце в слов'янському язичеському пантеоні.
Іванковецьке святилище, що виникло десь у період розквіту Черняхівської культури (очевидно, біля III–IV ст. н.е.), продовжувало існувати й значно пізніше – може бути, і тоді, коли саме поселення вже припинило своє існування. Про це з усією безсумнівністю свідчать знахідки кераміки середини і другої половини I тисячоріччя н.е. Але до епохи християнізації воно, мабуть, не дожило, і, може бути, саме цьому іванковецькі ідоли зобов'язані тим, що їх не спіткала доля Збруцького ідола й Лопушанського Святовита й що вони, благополучно пройшовши через цей поворотний етап в ідеологічному розвитку Русі, збереглися до наших днів на тім місці, де вони були споруджені півтори тисячі років тому.
Література:
1 В.И.Довженок. Древнеславянские языческие идолы из с. Иванковцы в Поднестровье. КСИИМК, вып. XLVIII, 1952, стр. 136–142.
2 М.Ю.Брайчевский. Древнеславянское святилище в селе Иванковцы на Днестре, КСИИМК, вып. 52, 1953, стр. 43–53.
3 Крім названих осіб у дослідженні поселення в 1951 і 1952 рр. брали участь А.Т. Сміленко, Н.В. Линка, Б.А. Тимощук, І.Л. Заєздний.
4 Див. попереднє повідомлення М.Ю. Брайчевського («Древнеславянское святилище в с. Иванковцы на Днестре», стр. 43–53).
5 Розвідницькі розкопки до півдня від ідола були зроблені в 1951 р. Вони показали відсутність яких-небудь будівель.
6 М.Ю.Брайчевський, Н.М.Кравченко. Дослідження ранньослов'янської культури на Україні. УІЖ. – Київ, 1961, № 3, стор. 157.
7 Э.А.Сымонович. Глиняная тара для хранения запасов на поселениях черняховской культуры. СА, XXVI, 1956.
8 М.Смишко. Раннеславянская культура Поднестровья в свете новых археологических данных. КСИИМК, вып. XLIV, 1952, стр. 69, 77.
9 В.К.Гончаров. Лука-Райковецкая. МИА, № 108, 1963, рис. 2, 8,11, 12, 17.
10 М.П. Кучерів. Кераміка древнього Пліснеська. «Археологія», т. XII, Київ, 1961, стор. 1-43- 147.
11 В.В.Аулих. Славянское поселение у с. Рипнева (Рипнев I) Львовской области. МИА, № 108, 1963, рис. G, 7.
12 М.Ю.Брайчевський. Нові розкопки на Пастирському городищі АП УРСР, т. V. Київ, 1955, стор. 73-75; табл. I, мал. 11,13,14,16.
13 М.П.Кучерів. Указ. твір., мал. 1, 3-4.
14 П.И.Хавлюк. Раннеславянские поселения Семейки и Самчинцы, в среднем течении Южного Буга. МИА, № 108, рис. 19, 2, 9, 10, 12.
15 М.Ю.Брайчевский. Исследование Пастырского городища в 1955 г., КСИА, вып. 7. Киев, 1957, стр. 95.
16 М.Ю.Брайчевский, Н.М.Кравченко. Дослідження ранньослов'янської культури, стор. 156.
17 Там само, стор. 157.
18 Д.Т.Березовець. Дослідження на территорії Путивльського р-ну Сумської обл. АП УРСР, т. III. Київ, 1952, стор.249.
19 М.А.Тиханова. О локальных вариантах Черняховской культуры. СА, 1957, № 4, рис. 8 (два верхние сосуда).
20 К.Hadaczek. Kultura dorzecza Dniestru w epoce cesarstwa Tzymskiego. «Materiaiy antropologicznе i archeologiczno-etnograficzne», t. XII. Krakow. 1912, tabl. VII, a.
21 А.Т.Сміленко. Про деякі датуючі речі в культурі полів поховань. «Археологія», т. VI. Київ, 1952, ст.р. 53-58.
22 Г.В.Федоров. Население Прутско-Днестровского междуречья в I тысячелетии н.э. МИА, № 89, I960, стр. 257.
23 Э.А.Рикман. Жилища Будештского селища. МИА, № 82, 1960, стр. 313.
24 Див. статтю А.Т.Сміленко й М.Ю.Брайчевського в цьому томі.
25 Э.А. Рикман. Жилища Будештского селища. МИА, № 82, 1960, стр. 308, 309.
26 М.Смiшко. Селище доби полів поховань у Вікнинах Великих. «Археологія», т. I. Київ, 1947, стор. 118.
27 М.Ю.Брайчевський. Біля джерел слов'янської державності. Київ, 1964, стор. 188.
28 J.Kovacz. Amarosvasarhelyi оskori telep skutha-snepvandorlaskori temеto. Dolgozatok, VI. Koloszvar, 1915.
29 Оскільки спорудження, у складі яких виявлені описувані жорнова, зв'язані зі святилищем, можливо, використання жорновів як будівельного матеріалу було пов'язане з певними ідеологічними уявленнями, що відносяться до області землеробських культів.
30 W.Holubowicz. Starozytny osrodek hutniczy, kolo Tarchalic na Slasku. DK, No 3, 1956;
Він жe. Slaskie osrodki hutnicze okresu rzymskiego. Z przeszlosci Slаska, № 5. Wroclaw -Warszawa, I960.
31 J. Kazmierczyk. Osada hutnicza w Groszowicach. D K, № 1, 1954.
32 J. Kazmierczyk. Badania archeologicziie na Opolszczyznic. ДО, I, zesz. 2. Opole, 1955.
33 Г.Б. Федоров. Население…, стр. 102.
34 «Повесть временных лет», т. I. M.– Л., 1950, стр. 56.
35 И.И.Срезневский. Збручский истукан Краковского музея. ЗРАО, т. V. СПб., 1853, стр. 164.
Література, присвячена Збруцькому ідолові, досить велика (Ф.Д.Гуревич. Збручский идол. МИА, № 6, 1941).
36 В.Щербаківський. Лопушанський «Святовид». Записки наукового товариства ім. Т.Г.Шевченко, т. 98. Львів, 1910, стор. 147, 148.
37 В.К.Гульдман. Памятники старины в Подолии. Каменец-Подольский, 1901.
38 В. Сецинский. Археологическая карта Подольской губ. «Тр. XI АС», т. I. M., 1901.
39 В.К.Гульдман. Памятники..., стр. 300; Е. Сецинский. Археологическая карта..., стр. 294.
40 Е.Сецинский. Археологическая карта..., стр. 302.
41 М.Ю.Брайчевський. Археологічна розвідка в Новоушицькому районі Хмельницької обл. АП УРСР, т. V. Київ, 1955, стор. 176, 177.
42 И.С.Винокур, Г.Н.Хотюн. Языческие изваяния из с. Ставчаны в Поднестровье. СА, 1964, № 4.
43 Див. статтю І.С.Винокура у цьому томі.
Рис. 1. План поселення й святилища в с. Іванківці
1 - місця знахідок статуй (I - стояче, II - лежаче, III - розбите), 2 - територія поселення черняхівської культури
Рис. 2. Кам'яна статуя I
1 - вид з південно-західної сторони; 2 - вид з північно-західної сторони
Рис. 4. Кам'яна статуя II; деталь
Рис. 6. Голова розбитої кам'яної статуї
Рис. 7. План розкопки I
1 - місце вартої статуї; 2 - скупчення каменів; 3 - ями
Рис. 8. План північної частини розкопки I
1 – верхній шар глиняної обмазки; 2 – нижній шар глиняної обмазки; 3 – ями від стовпів; 4 – ями
Рис. 9. План західної частини розкопки I: 1 – ями; 2 – місце статуї, що збереглися у стоячому стані.
Рис. 10. План східної частини розкопки I:
1 – ями, 2 – жорно; 3 – камені; 4 – обпалена обмазка
Рис. 12. План розкопки III у розбитої статуї:
1 – місце знаходження розбитої статуї; 2 – скупчення каменів; 3 – жорно; 4 – скупчення глиняної обмазки
Рис. 13. Залишки печі нa pозкoпці III
Рис.14.Залишки печі на розкопці III (план).
1 – камені; 2 – обмазка; 3 – жорно
Рис. 15. План розкопки II у східній частині поселення
1– залишки обмазки; 2 – ями; 3 – обриси сучасної ями
Рис.16. План і профіль ями на розкопці II
1 – залишки обмазки
Рис. 18. Зразки столового посуду
Рис. 19. Вироби із глини – фрагменти столового посуду й підвісних світильників, прясельця
Рис. 21. Металеві предмети й кістяний гребінь
Брайчевский М.Ю., Довженок В.И. Поселение и святилище в селе Иванковцы в среднем Поднестровье / История и археология Юго-Западных областей СССР начала нашей эры. – М. – МИА – 1967 – № 139. – С. 238-262.
До розділу