Дослідження родоводу індоєвропейців приводить в... Донецьку область

 

Ірина Капуста

Всі ми звикли довіряти підручникам та товстим енциклопедіям, але часто буває, що «жива» наука, а не кабінетні монографії дає нам більше, ніж величезні бібліографічні полиці. Так, археологічні знахідки маріупольських археологів дають нам підстави вважати, що найдавніша писемність в світі була заснована саме на території Донецької області.

Вже були публікації про вченого, археолога, старшого викладача кафедри історії Маріупольського державного гуманітарного університету Володимира Костянтиновича Кульбаку. Займаючись археологічною практикою на теренах України і зокрема Донецької області більше тридцяти років, Володимир Костянтинович зробив чимало серйозних наукових відкриттів, про одне з яких вже писали: найдавніший в світі віз з суцільним колесом, датований 32 століттям до нашої ери, що був знайдений в кургані під Маріуполем. Та публікація мала великий резонанс – як критику, так і схвалення – але серйозних зрушень з місця в науковому середовищі так і не відбулося, адже ця знахідка, якщо її не замовчувати, змусить переписати всю світову історію (досі вважалося, що колесо було винайдено в Месопотамії, звідки і пішли витоки перших цивілізацій, але найдавніший месопотамський віз молодший за маріупольський аж на 500 років!).

Хто навчив світ писати

Іноді на вулицях нашого міста можна побачити людей, вдягнутих в яскраві сарі, що називають себе кришнаїтами. Так от нещодавно довелося мені бути свідком вуличної презентації релігійної кришнаїтської літератури: чоловік років 30 розмахував книгами з зображенням восьмирукого божества та запевняв перехожих, що тексти цих книжок є «прямою мовою» Бога, бо, мовляв, спираються на найстарші в світі релігійні гімни Рігведи та Авести. Та коли його поспитали про періодизацію виникнення цих текстів та визначення їхньої батьківщини, чоловік, як і слід було очікувати, нічого зрозумілого чи більш-менш виразного не зміг сказати (це і не дивно, адже навіть в науковому середовищі, що займається вирішеннями цих питань, за 200 років досліджень ще досі точаться суперечки на цю тему).
Так от наскільки ж правомірними є такі заяви про «найдавнішість» тих індоіранських священних гімнів? Чи справді вони стали поштовхом для розвитку писемності всього людства чи, принаймні, його індоарійської частини? Ці питання здаються такими, на які немає відповіді, та на щастя, археологія не стоїть на місці і її надбання багато чого можуть прояснити. Так, наприклад, Володимир Костянтинович під час розкопок під Артемівськом знайшов на перший погляд звичайний горщик зрубної культури, що відноситься до бронзової доби та при подальшому дослідженні виявилося, що цей горщик містить на собі напис протосанскритською мовою!

Щасливої дороги в потойбічному світі!

Володимир Кульбака в своїй монографії пише: «Дослідники вже неодноразово звертали увагу на сюжетні малюнки зрубних горщиків, та припущення, що подібні піктограми можуть бути основою найдавнішої індоарійської писемності висловлено ще не було. Виходячи з підстави про складання індоіранської спільності на території України в мідно-бронзовому віці, а також враховуючи (по ведійським та авестійським текстам) досить високий рівень розвитку літературно-міфологічних традицій цього періоду, ми прийшли до висновку про наявність писемної системи в культурах бронзового віку України. Наші пошуки увінчались успіхом: в матеріалах пізньобронзового віку України було знайдено зафіксовану релігійно-обрядову формулу, нанесену на горщик зрубної культури.
Проведений нами порівняльний аналіз санскритської писемності та знаків, зображених на горщику, дав підставу вважати, що напис на ньому зроблено найдавнішою в світі прасанскритською писемністю. Зміст його може нести в собі формулу-звертання до особи потойбічного світу (пращур, божество) з проханням проявити підтримку померлому співплеміннику в загробному житті: «Зверни своє благородне заступництво на того, що поспішає».

Ще одне відкриття, що залишиться непоміченим?

У 1903 р. мовознавець Х.Педерсен висунув гіпотезу про прамову первісної спільноти, яка буцімто виникла десь на Близькому Сході в післяпотопні часи біблійного Ноя – а потім розійшлась по світу під проводом його синів Сіма, Хама та Яфета. Від старшого сина, мовляв, пішли семітські народи (євреї, араби та ін.), від молодшого – яфетичні (індоєвропейські: індуси, іранці, греки, германці, прибалти, слов'яни та ін.). Наукова спільнота вже давно відмовилась від цієї застарілої теорії та схиляється до того положення, що витоки індоєвропейської спільноти знаходяться на території сучасної України, а точніше – середньої течії Дніпра.
Перші вітчизняні науковці, які, починаючи з 50-х років – В.Даниленко, М.Андреєв, а з 80-х – В.Сафронов, М.Чмихов, сформулювали концепцію походження індоєвропейців з території України навіть і мріяти не могли про таке красномовне підтвердження їхніх розробок.
Ця неймовірна знахідка яскраво свідчить про те, що система писемності, основа якої була закладена ще наприкінці III – початку II тис. до н.е., була принесена в Індію та Азію з території України.

Глиняний горщик з кургану біля м. Артемівська Донецької області.
 

http://www.svit.in.ua