До розділу
Чорний камінь
Ось лежить він, чорніючи серед рожевих брил граніту, і ніби питає: а що, люди, маєте загадку? І хто відає, чи вдасться коли-небудь ту загадку розгадати, чи вдасться коли-небудь сказати: знаємо, що то за один, звідки тут взявся, кому і для чого правив.
Є над чим поміркувати: величезна брила важить близько 5-ти тонн, матеріал – габбро, в наших краях такого немає. Найближче, де такий є – Черкаська область. А звідти треба було ту брилу доставити. Праця не з легких, особливо, коли врахувати, що виконувалась вона не менш ніж 4-6 тис. років тому, бо саме стільки, а може й довше, як гадають, лежить цей камінь на о.Хортиця. Мабуть, його везли по Дніпру. А на тім шляху пороги! Тягли його сушею по острову, який тоді простягався аж до скель Три Стоги. Ця його частина, як і піщані коси інших островів, була змита після спорудження греблі Дніпрогесу. Отже, для транспортування каменю з далекого краю мали бути дуже серйозні підстави.
Скоріш за все, камінь був призначений для одного з святилищ на о.Хортиця. А їх було тут чимало, і обслуговували вони численне населення з більш, ніж 40 тодішніх острівних поселень, їх розташування археологам відомо. Народ, який тоді населяв наш край, наші прямі предки, називався аріями, а наш край – Оріяною. Він входив до складу могутньої, високорозвинутої держави Аратти, яка була однією з попередниць України-Русі. З центром цієї держави, який розміщується північніше – від сучасної Полтавської області аж по Карпатські гори, археологи пов’язують трипільську культуру, названу так за першими знахідками при розкопках городища поблизу сучасного м.Трипілля, Київської області. З південними степами пов’язується середньостогівська культура, степовий варіант трипільської, названої за першими знахідками, які були зроблені при розкопках стоянки біля скелі Середній Стіг, що нижче греблі Дніпрогесу. Зараз на тім місці хлюпочуть хвилі Дніпра.
Що ж являє собою цей загадковий камінь? Формою він скидається на велику рибу і це враження підсилюється тим, що по всій його поверхні продовбані борозни, які окреслюють невеликі випуклі ділянки, наче це – луска. Комусь здається, що це – короп, хіба безхвостий. Хвіст, мовляв, не зберігся, бо міг бути приставним з якогось м’якого матеріалу. На всій поверхні каменю видніються невеличкі заглибини, мов би камінь хтось подзьобав. Припускають, що то – сліди від ударів острогами і списами під час магічних ритуалів. Як історична реліквія камінь є унікальним. Досі пам’ятника в подобі риби не зафіксовано. Що правда, символічні зображення риби археологи зустрічали при розкопках стародавніх, ще доскіфських курганів. Але ті зображення мали вигляд викладених з каменю або глини малюнків.
Чому ж риба? Що вона означає? Якщо це справді риба, то вона має бути головною діючою особою одного з арійських міфів, створених на наших землях. У цьому міфі в алегоричній формі описується глобальна катастрофа, з якою пов’язаний всесвітній потоп, загибель великого материка і майже всього людства. Причиною гніву Богів було те, що люди, які досягли високого рівня знань, почали використовувати їх на шкоду всьому живому і неживому. Навчившись керувати темними силами Потойбіччя, стали небезпечними навіть для світу Небожителів. Боги вирішили потопити материк з тою расою людей, що його населяла. Підготовча робота описується в міфі. На той час уже було створено грунт для розвитку нової раси людей, її прабатьком судилося стати Ману, ім’я якого означає “Чоловік”, “Людина”. Йому було наказано збудувати ковчег, на борт якого взяти, сказати б по-сучасному, генетичний матеріал для майбутнього засіву Землі рослинами і тваринами. Напередодні потопу великий Бог арійського пантеону Вишень втілився в рибу. І ось, коли Ману перед довгою дорогою здійснив велике покаяння і мав піднятись на ковчег, він зачерпнув долонею воду з ріки і витяг маленьку рибку. Та попросила забрати її з собою. Ману помістив її в посудину. Рибка почала швидко рости і її довелось випустити в океан. Там вона досягла величезного розміру. Коли почався потоп, ковчег плавав по воді, припнутий до золотого плавника риби. Врятований Ману виконав свою місію – дав початок новій арійській расі людства. Цей міф, як і багато інших арійських міфів, був використаний авторами Біблії. Можливо, що пам’ять про ці події наші предки і зашифрували у вигляді Великої Риби з Чорного каменю.
Неподалік на остові розкидано ще шість невеликих каменів з того ж матеріалу, можливо, фрагментів іншої скульптури, знищеної невігласами. Деякі з них теж покриті малюнками.
Можуть бути й інші тлумачення. В хитросплетенні борозен хтось побачить карту о.Хортиця, а то й всієї Оріяни, не більш, не менш. Комусь ввижається голова лося, а комусь і корпус космічного корабля. Загадка є загадкою і то ще не розгаданою.
Тривожить, що сучасні невігласи таки дібрались до цього пам’ятника. Від каменя відбивали шматки. Можливо, за рахунок цього унікуму мали намір вирішити якісь свої нікчемні потреби. Влітку 7510 Чорний камінь перенесено до Музею історії козацтва, який знаходиться неподалік. Тепер його можна бачити в експозиції музею.
Гарій КАЛАЙДА
Чорний Камінь.
Розташування: внутрішній двір Музею ІЗК на о. Хортиця. Раніше лежав біля Дніпра напроти Музею. Припускають, що разом з малими чорними каменями утворював святилище.
До розділу