Поняткова Д.В.
Ментальність
– сукупність соціально-психологічних настанов, автоматизмів та навичок
свідомості, які формують способи бачення світу та уявлення людей, що
належать до тої або іншої культурної спільноти. Вона визначає сутність і
форми відносин народу, нації, окремих її членів з природним і соціальним
оточенням, тому що актуалізується у будь-якій людській діяльності [2;
7]. Український менталітет досліджували О. Кульчицький [6], Д.
Чижевський [14], В. Храмова [13], Б. Цимбалістий [13], релігійний
менталітет А. Колодний [5], окремі аспекти неоязичницького менталітету
розглянула О. Сморжевська [12].
Ці дослідники виділяють
такі риси українського менталітету як кордоцентризм, екзикутивність,
селянськість, домінування емоцій над волею, індивідуалізм,
інтровертність, толерантність, антеїзм, орієнтація на малий гурт, а в
релігійній ментальності – сімейність, пантеїзм, відчуття всеприсутності
божественного.
У структурі українського
менталітету виділяють без свідомі, колективні уявлення, що є його
фундаментом – архетипи такі як: архетип Матері, рівності синів і доньок
Матері-України, особистої свободи, долі, обрядовості, домінування
минулого над майбутнім, едукативності.
Наприкінці ХХ століття
релігійність українців зазнала змін, почали з’являтися нові релігійні
течії, однією з яких єнеоязичництво (рідна віра). Постає завдання
з’ясувати зміни в менталітеті неоязичників\рідновірів.
Основними джерелами для
з’ясування змін і особливостей світогляду неоязичників є публікації,
виступи лідерів конфесій, молитви, пісні, використовувані під час
обрядів [8].
Оскільки відродження
духовних традицій народу рідновірські лідери провадять, як за допомогою
фольклору, так і власних переосмислень стародавніх джерел, то у
менталітеті українських неоязичників/рідновірів збережені основні
позитивні риси і архетипи українського менталітету, а замість
несприятливих для виживання етносу рис відроджуються і підкріплюються
релігійними джерелами нові або видозмінюються старі.
Так у засадничих
публікаціях «Руського православного кола» [1;8;10;11] можна виділити
такі ментальні риси і архетипи як: архетип Матері-України, антеїзм:
«Наша Земля нам дана Богом і вона для нас є святою» [1;8;11]; обрядність
відчуття божественної присутності у всьому: «Світ поділяється на три
виміри: Права – світ Божих законів, Ява – світ життя, Нава – світ
потойбічний» [11]; архетип долі: «Життя нам Богом дане, і маємо його
прожити достойно згідно звичаїв наших Предків.» [11].
У дещо зміненому вигляді
виступають такі ментальні риси як толерантність, адже представниками
конфесії не толеруються новітні соціальні явища, а також ті організації,
що негативно, вороже ставляться до українського рідновірства [11]
емоційність, оскільки у діяльності неоязичницьких конфесій значна увага
приділяється проведенню обрядів, що є зокрема і налаштуванням вірян на
позитивний, оптимістичний настрій [4; 10; 11]; домінування минулого над
майбутнім, оскільки поряд із захопленням славетними подіями в історії,
деякі з них, зокрема літописні події розглядаються не як справжні, а як
етнічні міфи, що можливо не були історичними подіями [9]; орієнтація на
малий гурт, адже з одного боку святістю визнається рід, тобто мати,
батько, дитина, а з іншого боку – всі українці є родом земним,
відображенням Роду Небесного, роду Богів [11], окрім того сповідники
вирішують справи не лише свого малого гурту (громада), ай усієї конфесії
[3].
Екзикутивності
протиставляється готовність боротися із ворогами та труднощами: «Життя –
це вічна боротьба, і Бог допомагає тому, хто бореться за своє життя»,
при цьому висувається на перший план архетип і культ воїна [1;11].
Індивідуалізму протиставляється – обов’язок бути активним у громадських
справах, що пояснюється відродженням після смерті у своєму роді в таких
умовах, які людина створила за життя.
Отже, проаналізувавши
ментальні особливості українських неоязичників доходимо висновку, що
основні ментальні риси українського народу збережені, розвиваються,
прищеплюються як невід’ємні елементи мислення і світогляду водночас
шліфуються і переосмислюються.
Список використаних
джерел та літератури
1. Бойовий дух воїна /
упорядник Пашник С.Д. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021).
– 52 с.
2. Галушко К.Ю.
МЕНТАЛЬНІСТЬ, менталітет [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії
України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України.
Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2009. – 790 с.: іл.. –
Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mentalnist (останній
перегляд: 26.11.2021).
3. Долгочуб В. Язичники
атомного віку. URL: http://mokosha.at.ua/jazichniki_atomnogo_viku.pdf.
4. Записано від Пашника
С.Д., Верховного волхва Руського православного кола, 29.03.2021 // архів
авторки.
5. Історія релігії в
Україні (за ред. А.Колодного і П.Яроцького). – Київ, 1999. – 740 с.
6. Кульчицький О. Риси
характерології українського народу / О. Кульчицький // Енциклопедія
українознавства: у 2-х т. / під гол. ред. В. Кубійовича, З. Куделі. –
Мюнхен–Нью-Йорк: Молоде життя, 1949. – Т. 1. – С. 708 – 718.
7. Менталітет українців та
основні детермінанти його становлення. URL: https://pidru4niki.com/
1529052756996/kulturologiya/mentalitet_ukrayintsiv_osnovni_determinanti_yogo_stanovlennya.
8. Молитовник / упорядник
С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 84 с.
9. Пашник С.Д. Мітологічні
таїни літописів. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529 (2021). – 88
с.
10. Пашник С.Д. Пісня до
Бога. URL: https://www.svit.in.ua/stat/st77.htm.
11. Пашник С.Д. Руська
Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7529 (2021). – 72 с.
12. Сморжевська О. Щастя в
неоязичницькому сприйнятті світу (на прикладі сучасних язичників
України) // Щастя та цивілізаційний розвиток: збірник матеріалів
міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 14-15 листопада 2019
р.). – Львів, 2019 – С. 218-221.
13. Українська душа: зб.
наук. праць / відп. ред. В. Храмова. – Київ: Фенікс, 1992. – 128 c.
14. Чижевський Д. нариси
філософії на Україні. URL: http://litopys.org.ua/chyph/chyph03.htm.
2020 р.
http://www.svit.in.ua