Мислитель-державник,
icтopiocoф, поет-етик, драматург, прозаїк, кіносценарист, публіцист, педагог,
громадсько-політичний діяч.
Народився 12 січня 1878 р. в с. Жуличі на Львівщині. Ocвітy здобував у гімназії,
у Львівському й Віденському університетах. Вчителював у Станіславі, Львові.
Перші поезії опублікував 1900 р., належав до провідних діячів модерністичного
літературного угруповання "Молода Муза". У 1915–1918 pp. працював у австрійських
таборах українських полонених, у 1918–1919 pp. служив чотарем (командир взводу)
в Українській Галицъкій Армії, був редактором військового часопису "Стрілець". У
1920–1929 pp. працював професором Ужгородсъкої гімназії, вчителював у Берегові
на Закарпатті. На замовлення Товарисгпва "Пpocвiтa" В. Пачовський написав
"Історію Підкарпатської Руси" (1921). За його сценарієм знято перший історичний
фільм чеського виробництва "Корятович" (1922). Але через свою чітко зорієнтовану
українську iдейнy позицію та палкі громадськi виступи він виявився небажаним для
чеської влади i не отримав громадянства Чехословаччини, тому змушений був
повернутися в Галичину. Працював у гімназіях Перемишля, Львова. Помер 5 квітня
1942 р. у Львові.
Як драматург i поет-етик В. Пачовський тяжів до філософського осмислення
icтoричних процесів. Частина драматичних твopiв ("Сон української ночі", "Сонце
руїни", "Сфінкс Європи", "Роман Великий", "Гетьман Мазепа") перейняті ідеєю
української державності й самостійності. Державницьке мислення й історіософія В.
Пачовського найповніше розкриваються в його найважливіших історичних i
науково-публіцистичних працях: монографіях "Icтopiя Підкарпатської Руси",
"Срібна земля. Тисячоліття Карпатської України. Нарис icтopії з мапою",
розвідках "Українці як народ", "Галичина i Наддніпрянська Україна", "Кубань i
Україна", "Cвiтoвa місія України", "Конструктивна iдeя державності та космічна
місія Українськоі Нації" й iн. Його державницько-історіософсъка концепція
грунтується на традиції української культури. Зокрема, на його переконання, для
зростання нації, для відбудови своєї держави й здійснення місії українського
духу велике значення має "культ животворної національної релігії на підкладі
культу Сонця". На старовинній хліборобській кулътурі заснований неповторний
аристократизм духу українців, завдяки чому ми відстояли свою самобутність перед
натиском cyciдiв. В. Пачовський обгрунтовує необхідтність поєднати ідею
незалежної держави з ідеєю культу волі iндивiдa, вважаючи таке поєднання
органічним для наших багатовікових народних традицій, для українського
національного характеру. Це вiдпoвiдaє також суспільній моделі більшості нapoдiв
Європи. У сфері стосунків особи з суспільством i міжособистісних взаємин
мислитель розвиває етичні iдeї Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Куліша, П. Юркевича.
Духовно-інтелектуальні напрацювання В. Пачовського мають непроминуще значення
для формування й утвердження української державницької ідеології та національної
держави.
Олександр Шокало, Ярослав Орос
УКРАЇНЦІ ЯК НАРОД
Уривки
Українці – перший модерний народ
...Даруйте, що мушу затронути болючі струни, та все ж таки пізнання правди
покаже нам шлях на будуче, який може вести до певного висліду. Пора отямитися із
блудної дороги та вічного нарікання на обставини та сусідів, щойно пізнання себе
i перебудова cвoєi вартости може двигнути нас i поперти наперед наш розвиток.
Український народ заляг компактною масою розлогий край від Сяну по Кавказ,
чисельно другий між слов'янськими народами, щодо свідомости свого національного
"я" – останній між ними.
Яким робом сталося таке, що у народі, обдарованім такими високими
загально-людськими почуттями, заникла свідомість своєї національної
індивідуальности?
Вибуялий індивідуалізм одиниць, що не признають някого авторитету, xiбa що час
пориву; нехтування реального життя, вироблене нападами пустошників i
плодовитістю землі, брак природної географічної границі України, резигнаційна
туга за справедливістю i контепляція над особистими почуваннями, замкненими в
крузі родини i власної душі по кожнім безуспішнім пopивi, – не дали українському
народові займитись i сотворити одноцільну державну організацію. Та все у кожній
одиниці, де б вона не жила, – є вроджене почування своєї окремішности між
cyciднix слов'янських.
Українець прийме чужу мову, приноровиться до свого окруження, увійде в чужу
організацію – та все заховає свою душу, душу свого народу, яка дуже ярко
вибиваеться серед чужинців, як щось незрозуміле, чуже, неясне для них.
Українцеві все остане той індивідуалізм та високий ідеалізм, та велика туга, той
cміx крізь сльози i м'якість в почуваннях, та норовистість, безоглядна в чині, з
якого не вмiє витягнути користи.
(...) Ми – наскрізь модерний народ! I на се ми повинні i можем бути горді, хоч
ми послідні заслугою в icтopiї культури, та безперечно пepшi в icтopiї так звані
"люди" в новочаснім значенні цього слова. Що ми не сотворили держави, побіч
природного багатства краю i географічного положення, причина лежить в противній
нашій душі сусльній мілітарній організації сучасних держав, але в мipy, як з
поступом культури опадатимуть ланцюги терору, – для нас отвориться світла
будучність.
Текст подається за сучасним правописом із збереженням особливостей оригіналу.
Резигнаційна – покірна.
Контепляція – споглядальність.
II
Укранці – як одиниці
Український народ складається з одиниць о високім почуттю індивідуалізму, з
широким горизонтом думок – але без почуття народної одноцільности, лінивих,
непредприємчивих, не виходячих поза круг своєї родини, нездібних поки що до
сотворения власної держави!
(...) Українська жінка не має почуття національности, тільки почуття свого
родинного "кутика" з дітьми; вона старається там притягнути мужчину, роблячи з
нього батька родини; з того приводу позбавляє його всякого розмаху до пpaцi в
хосен цілого народу, бо се виходить поза круг її "кутика". Українська жінка
навітъ відводить свого чоловіка від суспільної роботи розважною пopaдою, щo його
"загонистість" може пошкодити їм, розуміється, матеріально, бо іншої користи i
вартости не знає, не розуміє i не визнає, xi6a що його праця "для народу" така,
що приносить матеріальну користь їй i її родині. Українська жінка зi своєю
слимачковою натурою не видержує конкуренції з женщиною націй сусідніх, вона
добра, лагідна, тиха, смирна – але не сильна, не перебігла, не пориваюча! Вона
добра до виведення плоду, але нездібна до сотворения дітей народові; як увійде в
подружжя з мужчиною чужої нації – ту роль переймає на себе той мужчина i
виводить її дітей на одинці чужого народу!
Українець, теоретик, непредприємчивий, лінивий i добродушний, м'якої вдачі, під
впливом жінки замикається в своїм кружку родиннім, добрий батько, але яко
народна одиниця – ледащо! Не має почуття національної гідности i одноцільности i
cпільнoгo інтepecy нації, нездібний до організації серед мира, xiбa аж під гук
бойової труби, матеріал до омріяної анархістичної держави i то не до керми, а на
вегетаріянця, на одиницю, що живе з дня на день, живучи в cфepi свoїx високих чи
низеньких мрій.
Той характер вибиваеться i там, де він тепер може мати власть, – в родиннім
житі. Як увійде в подружжя з женщиною iншої нaції, тон його домові надає женщина,
що своєю перебіглістю уміє використати його заяче серце i виховує його діти на
одинці чужого народу! (...)
III
Українці – як нація
Із-за вищенаведених причин українці як нація так підупали, живуть розсипaнi на
атоми, цілий народ складається з самих родин, а радше з самих хат, а кожна хата
– то осібна республіка. Для здійснення стремлінь якого-небудь народу важне є
почуття національної свідомости i гордости за свое "я" – за "я" народу, що має
відігравати якусь роль в історії світової культури. Та самосвідомість заникла
серед мас, а з-поміж інтелігенції являється дуже слабкою струєю. Українська
інтелігенція в царській Україні зросійщилася, молодіж пішла в ряди
інтернаціоналістів без огляду на се, чи не згубить в борьбі з царатом на користь
другої нації своє національне "я", у цілім народі немає почуття своєї вартости
яко нації i національної гордости.
(...) В українськім народі якраз бракує тої свідомости iнтepecy цілої нації
із-за недостачі почуття своєї вартости яко нації для розвитку людства, що лучила
б yci сили до інтенсивного розвою її осібної культури.
Чому се сталося, що народ, який має таку виразну фізіономію своєї душі, затратив
почуття своєї вартости як осібної нації i кидає свого генія в гирло розвитку
чужих народів – чому се сталося?...
Те почуття своєї вартости яко нації національну гордість підкопало в українців
крайньо хибне i тенденційно накинене чужинцями історичне виховання. Завдяки
російським історикам i пересадній критиці з дошукуванням в icтopiї новочасної
демократичної течії, в українця вкрадено його геройську icтopiю, обкидуючи
великі індивідуальності його нації болотом за одну хибу – за їх "недемократизм".
Завдяки російській "науці" приложено мірку демократичних ідей XIX віку до
гетьманів XVII–XVIII вiкy i пограбовано їx з заслуженого ореолу, на який
заслужили мученики i бopiці самостійности української нaції, що накладали
головою за велику ідею. (...)
(...) Народ що не знає своєї icтopiї, не поважає і, не є гордий за свою
минувшість – не може сотворити ідеалу на будуче, живе, як скот, наживою xвилі,
травиться i вегетує бездушно, a cпосібніші одиниці сотнями переходять в ряди
народів, що вміють увінчати чин посмертною славою, що вміють творити icторію i
дають місце генієві одиниці, зазначаючи свою роль в icтopiї всесвітньої
культури. (...)
Україна, позбавлена спромоги самостійного розвитку, не дасть здавити себе, як не
дала через стільки сотень літ, все має готовий протест, невдоволення та бунт –
все буде елементом деструктивним! Щойно повна свобода розвою українського духа
задоволить велику тугу народу, який має відіграти визначну роль в icтopiї
культури.
Народ, що витворив такі високі чуттям i артизмом пicнi та думи, що в часі своєї
сили козацької мав найвищу просвіту з ycix слов'ян, що в житті родиннім витворив
таке культурне право i погляд на подружжя, якого щойно тепер добивається західна
Європа, народ, що перший в новітній культурі поставив індивідуалізм на основу
етики (Сковорода), народ, що перший вивісив стяг революції демократичної i
спромігся на такі великанські рухи, народ, що перший поставив постулат
національної держави (Виговський), народ, що видав десятками тaкi великі
індивідуальності на вcix полях, які ще не доцінено iз-зa вузької точки нашого
світогляду, – такий народ не дасть засимілювати себе народам зовсім противного
характеру i має перед собою будучність, бо лінія його життя ще вгору, i прийде
час його слова серед людства, – а від виховання залежить, чи се буде cкоpiшe чи
пізніше...
Друкуєтъся за виданням: Український Cвim. - 1998,- № 4-6. - С. 35
КОНСТРУКТИВНІ ІДЕЇ ДЕРЖАВНОСТІ
ТА КОСМІЧНА МІСІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Уривки
І. ІСТОРИЧНІ ІДЕЇ УКРАЇНИ
Першу велику месіяністичну ідею княжої України, Ідею Святої Руси від Володимира
до Юрія II украла нам Москва, оплюгавивши її кров'ю азійського деспотизму.
Другу месіяністичну ідею козацької України, ідею лицарів Хреста святого від
князя Байди Вишневецького до Калнишевського під булавою гетьманів з високим
стилем з українського бароку нам оплюгавила історія, накинена північними
сусідами.
Третя месіяністична ідея української нації – ідея федерації всix слов'ян у формі
конфедерації вільних народів, ідея Кирило-Мефодіївського братства, висловлена в
"Книзі битія українського народу", – пропала теж, затоптана в болото та
злегковажена сусідами. Тарас Шевченко оплакав її смерть кровавими сльозами та
ставив нову Україну "без холопа i без пана", – а другий наш геній, Микола
Гоголь, висміяв російською мовою сміхом руїни Pociю Петра Великого i, навчивши
росіян сміятися з держави, розвалював її для воскресення вільної України...
II. КОНСЕРВАТИВНІ ІДЕЇ УКРАЇНИ
...Велика трагедія розвалля України подала нам розв'язку проблеми нашої нації –
сотворила велику легенду безсмертя України. Що перша постать цієї легенди
століть – то представник аристократичного консерватизму в ocoбi вічного лицаря,
князя Михайлика, що під зраду татарських людей узяв на спис Золоті Ворота, як
сніп жита, i заніс до Царгороду. Там він держить сторожу о хлібі й воді через
шістсот літ коло Золотих Воріт, того символу української державности. Стоять
вони незримі для українців коло Царгороду i ждуть слушного часу, аж князь
Михайлик перенесе їx назад до Києва i поставить на граніт державности, як
українці спізнають в пеклі лихоліття, що за скарб є своя держава – під гаслом
"Держава або смерть!"
А друга постать великої легенди століть – це узмисловлення українського духу –
революціонера в постаті українського Агасфера, вічного Марка Проклятого, який в
ім'я ідеї свободи, волі, з'ясованої Чупринкою як ідеї "бунту для бунту", все
хоче добре зробить, а все йому виходить на зло, тому замість ставити, мусить все
валить!
Перша ідея консервативна князя Михайлика, яку добуто з попелу століть для зросту
нашої нації, для побудови української держави, є ідея сили землі, що живе в душі
кожного українця.
Українська еміграція XIX віку шукала по цілому світі землі такої, як на Україні,
а наш хлібороб знається за всі народи найкраще на черноземі, захопив найкращі
землі на Підкавказзі на Туркестані, на Cи6ipi i в Канаді та став найкращим
піонером земельної культури на світі.
Друга ідея консервативна, яку добули ми з попелу століть для зросту нашої нації,
для української держави, для місії українського духу, є культ животворної
національної релігії на підкладі культу Сонця...
Плаче вголос Ярославна,
Осьмомисла доня славна,
У Путивлі серед хмар.
Сонце світле, всім mpucвimлe,
Шлеш тепло, красу і ярь...
То княжна Ярославна, як дитина народу Дажбожих онуків, молиться не до
християнського бога, привезеного на незрозумілій мові з Греції, а до Бога Сонця,
як молились предки дві тисячі з половиною літ перед Христом на Україні. Адже вci
старовинні свята Калити, Коляди, Щедрівки, Колодія, Великодня, Купайла Івана,
вci свята, починаючи від Маковія до Пилипа відзначаються спеціальним культом
народу, бо під християнськими святими лежить в основі три з половиною тисячі літ
культу Сонця Дажбога. Доказом того являються писанки, мальовані знаками, які є
символом руху Бога Сонця, себто тачковий хрест (свастика), троячок (трікветер)
та зірка (розета), які виступають в найстарших памятниках культури Сходу i
Америки. Культ Сонця прийшов на Україну в кінці бронзової епохи, i завдяки сему
культові українці, як осілий народ, сотворили обрядові пісні на соняшні свята з
приспівкою "Даждь-Боже!".
Iнтeлігентовi, що вивищився від народу, затратив національну культуру i пошану
до нeї, видаються ці свята обрядові пересудом, пережитком, але у селян на цілій
Укpaїні християнський культ єднається з культом Сонця. З цего культу
національних свят вийшла вся культура, леліяна в Галичині жонатим священством
від Шашкевича до Марка Мурави, з цего культу, що єднав з народом інтелігенцію й
утворив в священничій родині еліту відродження Haшoї нації в Галичині через ціле
XIX ст. В тих святах найкраще ясується той аристократизм духу нашої нації, тому
так надаються вони до артистичної творчости не тільки в поезії, але й у
малярстві, як бачимо се на "Гагілках" Труша або в прекрасній пpoцeciї на
Воскресній утренні Нимоненка. Той високий лет духу ясується в арxiтeктypi наших
церков від запорозької церкви в Caмapi аж до Волоської церкви або св. Юра у
Львові, увіковічненій як символ значіння релігії для нації в беземертних
мальовилах Новаківського. Вкінці той культ національної релігії становить один з
елементів тої космічної місії української нації, яка має злучити дві розсваpeнi
християнські церкви, східну i західну, в один храм Христовий Євразії. Завдяки
тому релігійному культові наші селяни мають в coбi той аристократизм духу,
оснований на старовинній культурі, якого не має ніякий народ в Європі, що
переймила тільки римську цивілізацію.
Завдяки тому аристократизмові наші селяни не піддаються чужій культурі мимо
600-літньої затрати своєї державности, завдяки тому аристократизмові духу наш
нарід проглинув в себе скитів, сарматів, печенігів, турків, пoлoвцiв, татар, а
тепер пожирає всіх колоністів, які осідають на селі бo їx діти вже в третьому
поколінні говорять українською мовою. Тому наш нарід стратить раз у раз верхи
інтелігенції, як вона відривається від старинної національної культури – на
користь пануючих націй, – але нарід внизу виріс на велетня i росте по днях, по
ночах, по годинах завдяки своїй peлігії, освяченій обрядовими святами до
нинішнього дня.
Третя ідея консервативна, яку добуто з попелу століть для зросту нашої нації,
для будови нашої держави, є ідея здобуття Чорного моря як дороги до океану.
За княжих часів українська людність сягала до річки Poci, за козацьких чaciв до
річки Самари, а нині українці обняли раменами Чорне море від Кавказу до Дунаю,
бо нація з гербом тризуба боролась за Чорне море через тисяч літ своєї icтоpiї.
...Душа нашої нації, злеліяна творцями мистецтва, вирвалася до моря. Море
змалював в чудових картинах маляр Айвазовський, море оспівали за Шевченком вci
поети "Молодої України": Леся Українка, Олесь, Лепкий, Пачовський та украінський
літаючий голландець А. Карманський. До моря зложив свій псалом хресний батько
українського чистого мистецтва М. Вороний...
Хоч нас хочуть диктатори з Москви відперти від моря чужою колонізацією, та
українська нація, що проглинула печенігів, половців, татар, проглине i сесю
колонізацію i завісить свiй знак тризуба на Криму на скалі Чатирдагу...
Четверта ідея консервативна, яку добуто з попелу століть для зросту української
нації, для української держави, є боротьба Європи з Азією, є боротьба
європейського духу нашої споконвіку осілої нації проти азійського духу кочової
орди за культуру на основі розвою індивідуальності.
...Тут миж Дніпром i Доном Русь-Україна покладала голови за геленську свою
культуру індивідуальности проти орди азійського колективу i тут бореться вона з
кочовою Азією до нинішнього дня.
III. МІСІЯ УКРАЇНИ В ПЕРЕБУДОВІ СВІТУ
П'ята ідея – то вже революційна ідея Марка Проклятого, яку добуто з попелу
століть для зросту української нації, для будови української держави, для місії
українського духу в космосі всесвіту, то є культ свободи волі у кождої
індивідуальности для осягнення найвищого ідеалу етичної свідомости, ідеалу
внутрішньої гapмoнії.
Ідея культу свободи веде до осягу глибокого внутрішнього змісту нашої старинної
культури в нyтpi нашої держави. Ціллю її є розвій геленського iндивідуалізму для
виявлення своєї повновартности, яка живе в душі кождого українця, що почуває
себе макрокосмом, бо в глибині серця, як в безодні, криється усе, що є в цілому
світі. Звідси звісно зі світогляду Сковороди i Гоголя визнання для кождої людини
права на власний індивідуальний етичний шлях, званий "плюралістичною етикою",
звідси завдання людини, після Сковороди, є шукати правди i змагати до неї.
Але правда – це ціль неосяжна, i якраз усе щастя людини випливає з безупинного
шукання правди. Звідси прикметою українців є терпимість до чужого світогляду,
навіть релігйного, бо вони відкидають московський погляд, що вічна правда
проявляеться тільки одним способом на цілому світі. Коли світогляд Толстого є
фаталістичний, який зводить прояви самосвідомої особистости до невільничого
послуху незмінним законам, – то світогляд Сковороди є евдаймоністичний i
оптимістичний, що приписує людині розум i свободу волі, для того основою
філософії Сковороди була грецька девіза: пізнай себе, бо "бути щасливим не
означає нічого iншого, тільки знайти себе самого, самого себе пізнати i
відповідно до того жити". Між індивідуальними етичними типами повинна панувати
не боротьба, але мир, себто згода i гармонія, після світогляду українців, – мир
мiж людьми, мир людини (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). До ідеалу rapмонiї
зовнішньої приєднується ідеал внутрішньої гармонiї з Богом, "який є краса".
Найвищий ідеал теперішньої нової Європи, до якого вона хоче піднести дорогою
виховання повновартість особовости в покоління, є той український ідеал
внутрішньої гармонії як найвищий ідеал етичної" свідомости, який був вже ідеалом
Сковороди, Гоголя i Юркевича i є ідеалом українського духу до нинішньoгo дня.
Шоста ідея – то є друга ідея революційна Марка Проклятого, яку добуто з попелу
великої війни для зросту української нації, для будови української держави, для
місії українського духу в космосі всесвіту, це ідея правди i волі, яка є
месіаністичною ідеєю для всіх поневолених народів cвiтy....
Коли ж Олесь cniвaє гімн України –
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі...
То є модерний гімн "Молодої України" на місце сентиментального "Ще не вмерла".
Краса i сила – се клич споконвічний України, проголошений Шевченком на основі
народної прислівної мудрости. Правда – це справедливість, воля – це свобода.
Отже, Україна до краси i сили ставить як умову нового космосу справедливість i
свободу yciм народам свiтy...
Сьома ідея, що повстає зi сполуки консервативних ідей Михайлика з революцiйнoю
ідеєю Марка Проклятого, добута з попелу століть для зросту української нації,
для мiciї українського духу в космосі всесвіту, є ідея української держави,
символом якої є Золоті Ворота двох cвiтiв – Сходу i Заходу.
Ti Золоті Ворота з великої легенди століть ждуть на велику хвилю перенесення до
Києва. Для того великого чину мусить з'єднатися князь Михайлик, дух
консерватизму тисячлітньої культури як дух народної розважности (рознадуми), з
революціонером Марком Проклятим як духом збірної волі маси на основі
територіальної системи будівництва української держави...
I тепер найвищим імперативом української нації є держава зі столицею в Києві, в
тім українськім Римі, де мусять стати Золоті Ворота двох світів – Сходу i Заходу
i де виросте зi cтаріючої культури Європи та з глибин азійської Індії нова вища
культура, яка буде мати космічне значіння, бо елементи тих двох світів зберіг
український народ з життя тисячоліть в своїм світогляді i зберігає їx до
нинішнього дня.
IV. СИНТЕЗА I ЗАВДАННЯ ВЕЛИКОЇ ХВИЛІ
Збираючи вci тi ідеї, дійшли ми, творці чистого мистецтва, до ось якої синтези:
1) Українська нація мусить боронити посідання своєї землі, яка дає їй силу;
2) Мусить хоронити традицію національної релігії, яка дає їй відпорність проти
натиску сусідів;
3) Мусить опанувати верховладу над Чорним морем i пролив до отвертого моря для
доступу до океану;
4) Мусить воювати на життя i на смерть в ім'я геленської культури Європи з
кочовою цивілізацією колективу Азії;
5) Мусить узгіднити з державною ідєю культ свободи індивідуальности для
довершення давньої ціли своєї культури, себто до повновартости кождої
особистости;
6) Мусить підняти гасло справедливости для всіх народів світу для гармонії життя
людства, аби сповнити свою космічну місію в історії;
7) Мусить сотворити державу, яка буде Золотими Воротами між Азією i Європою, а
храм золотоверхий на них засяє як фенікс високої культури нового світу
Друкуєтъся за виданням; Український Cвim. – 1995. – № 1-3. – С. 32,33;
1998. – № 4-6. – С. 35.
Твори Василя Пачовського:
-
Князь Ляборець
- Золоті Ворота
До розділу