Світовит Пашник
Волхв РПК
Етнограф Олекса Воропай пише, що в церковному календарі на цю дату
відзначається день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть
селяни, "Петра". В цей час починаються жнива, звідси походить народне вірування
про те, що справа святого Петра – "жито зажинати".
До свята добре готувалися: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали
подвір'я, дівчата вбирали свої голови вінками з польових квітів. Після церкви,
люди розгівлялися мандриками (пампушки з пшеничного тіста, яєць і сиру), назва
яких походить від мандрів, які здійснювали апостоли і живилися ними. На другий
день після "Петра" є теж свято наполовину менше, і називається воно "Полупетра"
або "Петрового батька. [2, 211-213].
Степан
Килимник та Василь Скуратівський повідомляють про давній звичай "копати Петра":
Напередодні Петра і Павла пастухи та всі інші підлітки на толоках викопували
квадратні канавки такої глибини, щоб можна було спускати в них ноги. Землю
скидали поруч на купку й прикривали дереном. Середину обкопаного місця, яке
правило за стіл, застеляли скатертиною і клали на неї принесені з дому продукти.
Навколо стола прикрашували зеленню, а серед столу сталили звитий з зеленого
гілля хрест, оздоблений вінками з польових квітів. [4, 318-319; 8, 90]. Таке
закопування ніг нам нагадує встановлення стародавніх стел на могилах, нижня
часина яких засипалася землею, а споживання їжі, як поминальна тризна.
Так як в народній традиції
Петро є опікуном рибалок, бо й сам за Євангеліями є рибалкою, то
дослідниця Галина Лозко ставить замість апостола Петра свято Водяника,
як рибальське свято, на яке жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що
нині має назву "петрів батіг" (цикорій). [6, 344; 5, 92]. Квіти цієї
рослини мають синій колір.
А професор Килимник пише,
що в цей день вшановували, як дорослих, так і малих пастухів: "День
Петра і Павла - це не тільки річне свято, а й День Пастухів "великих" і
"малих" [4, 319]. Напевно в цьому криється і порівняння з цими святими,
бо Павло вважається малим, а Петро - великим.
За традицією Апостол Петро
(первісно має ім'я Симон) є основою, каменем христосівської віри, і його
розіп’яли стрімголов. А Павло вважається розумом і устами христосівської
віри. 29 червня – це день смерті апостолів Петра і Павла, хоча вони не
загинули в одному часі. Давні календарі подають дату ушанування Петра і
Павла у різні дні року, основна напроти літній – 28 грудня. [3,
408-415]. Можна судити, що апостоли символізують дві протилежності – низ
і верх, зад і голову. Можливо це пов'язано з перехідним періодом в
календарній системі після літнього чи зимового сонцестоянь.
Зазначимо, що поєднання
апостолів Петра і Павла, що знайшла себе навіть в географічних назвах,
порівнюється з подвійністю деяких знарядь праці, музичних інструментів,
святилищ з двома колами та ін. Як правило, подібні речі складаються із
основного корпусу і ручки (грифу, алеї) з меншим колом на кінці. [7,
35].
Ми залишаємо церковну
назву свята, лише беремо ім'я відповідного ап. Петру Бога з Велесової
Книги Питара (Патара):
"Молимо Патар Дяіє, що той
ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям
нашим." [1, ВК,19].
"Се бо хранимо Питар Дія,
якож той особо є, став о Матері против. Се бо те було за совступлення до
Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дає даждь, якож іде і
насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу Його. Се бо
против Нього Земля наша і ту хранимо, якож Отці наші."
Се бо Ондера маємо, який є
інший Парунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави
їхні, і речеть до неба і кидане в море і в пущу. І се сушена [*засуха]
тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе.
Можноносець іде оспять і вержить на неї і тліншить її. [1, ВК, 30].
Із цих уривків бачимо, що
Питар має чіткі ознаки фалоса, який запліднює і забезпечує
вологу. Петро за народними легендами є ключником до воріт Раю.
Враховуючи, що Рай символізує жіноче лоно, то відповідно ключ є
чоловічим прутнем, що відчиняє ворота. [7, 17]. Звертаємо увагу, що
смерть апостола Андрія, брата Петра, припадає на 30 листопада, а обрядодійство "Калита", розпочинається ввечері 29 листопада і теж
пов'язується із заплідненням.
Можемо припустити, що має
бути 12 апостолів-стовпів, що підтримують Небо. Стовпи стоять в кінці
кожного місяця в річному колі. І коли Місяць якби заходить за стовп, то
він стає невидимим (новим), а виходить від стовпа і ми бачимо молодик.
Література:
1. Велесова Книга / Упор., перек., ком.
С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Т. ІІ. –
К.: Оберіг, 1991. – 448 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української
католицької церкви. – Ню-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Килимник С. Український
рік у народних звичаях в історичному освітленні. – Кн.ІІ. – К.: Обереги,
1994.
5. Лозко Г.С. Коло Свароже: Відродження традицій. – К.: Укр.
письменник, 2005. – 222 с.
6. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. –
368 с.
7. Пашник С.Д. Священний острів Хортиця. – Запоріжжя.: Руське
Православне Коло, 7522 (2014). – 64 с.
8. Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.:
Мистецтво, 1993. – 208 с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу