Світовит Пашник
Волхв РПК
Перший після русалчиного тижня понеділок вважається
останнім днем "князівства русалок". Це є звичаєві проводи нявок з поля
до лісу чи води. У такому урочистому дійстві беруть участь усі жінки й
чимало чоловіків (за іншими джерелами тільки жінки [3, 72]). Дата свята
виставляється за шестиденкою з прив'язкою до днів тижня.
Прикрасившись квітами та галузками з дерев, всі йдуть в поле,
наспівуючи:
Ой проведу я русалочок до броду,
А сама вернуся додому.
- Ідіте, русалки, ідіте,
Да нашого жита не ломіте...
Да наше житечко в колосочку,
Да наші дівоньки в віночку.
... Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони до нас не ходили,
Да нашого житечка не ломили,
Да наших дівочок не ловили. [2, 374].
Як варіант, дівчата брали
сухого маю (троїцька зелень, клечання) і йдуть до річки. Там вони
роблять з маю ляльку, ніби дівку, називають її русалкою. Спочатку носять
ту русалку з піснями по полю, а ввечері підходять до річки й кидають у
воду. Це називається "топити русалок". [1, 159].
Жінки цього дня
влаштовують для померлих поминальну трапезу, яка носить назву "Мнявку
душити", "Шуляка гонити" або "Русалочку проводжати". Під час трапези в
полі русалкам в жито кидають через голову шматочки хліба та інших страв,
виливають вино і воду, роздають діткам солодощі, співають русальних
пісень. По закінченні трапези жінки струшують зі скатерки крихти їжі в
жито і починають махати нею над головою, інші махають невеликими
хустинками, вигукуючи: "Гай! гай! гай! Тікай, шуляк, тікай". Так вони
проганяють шуляка, який в народній уяві є символом передчасної наглої
смерті. Це робиться для того, щоб відігнати від села пошесті, мор,
голод, війну, які несуть передчасну смерть населенню. [3, 72].
Література
1. Давидюк В.Ф. Первісна міфологія
українського фольклору. – Луцьк: Волинська обл. друк., 2005. – 310 с.
2. Килимник С. Український рік у народних
звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. –
528 с.
3. Творун С.О. Практична етнологія для
ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216
с.
http://www.svit.in.ua
До розділу