Світовит Пашник
Волхв РПК
Свято Русалчин Великдень
відзначається у четвер після Трійці. [1, 21]. За іншими витоками – на
четвер перед Трійцею [7, 70], а то й взагалі "від Зеленої неділі аж по
наступну – нявчин великдень" [4, 142]. Взагалі з цим питанням у різних
авторів немає спільності. Проводимо аналогію з Навським Великоднем в
четвер перед Великоднем або на іншу думку в четвер після Великодня, коли
поминають предків. Тут виникає свято Зільника (церковне – Симона Зілота),
яке за постійним календарем припадає на 10 травня. При шестиденному
тижні це якраз і буде четвер після Трійці.
Щодо Зільника і його
можливої тотожності з іншими Богами, то приведемо наступне свідчення.
Абат Неплах з Опановиць (1322-1368) писав про язичницьких чеських
князів, що "вони мали кумира, якого шанували як свого бога, називався ж
цей кумир Зелу" (Zelu), тобто Zelun, Zelaun – від *zel (зелений).
Відповідником цієї постаті можуть служити грецька Хлоя (зелена), руський
Ярило й південнослов'янський Голе, а також – і це найцікавіше –
давньоруський Зелус, про якого у XVIII ст. писав Матвій Преторій. [див.
6, 97; 2, 270].
Степан Килимник теж
заплутав з поняттям Зеленого і Русального тижня. Але потім вивів окремий
пункт "Мавський Великдень" і зазначив, що найстрашніший і
найнебезпечніший день на Русальному тижні був Зелений Четвер. Лише у цей
день русалки могли ходити по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця,
також і ввечері по заході русалки справляли Великдень... І у перший
понеділок після Русального тижня відбувалися проводи русалок. [3,
372-373]. Тобто виходить, що Русальний тиждень таки треба справляти
після Трійці. Це має відповідати в христосівців післявеликодньому
Світлому тижню, в понеділок після нього відбуваються Проводи.
На Русалчин Великдень до
сходу Сонця,
коли ще не спала роса, ходять збирати трави. Жінки йдуть до потаємних
місць – де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт. Відшукавши
рослину, стають обличчям на схід і моляться:
Мати
Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала –
Нам на поміч давала!
чи:
Трава-травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив,
Господь і поливав –
Всякому онукові на поміч давав!
Годилося цього дня митися
в купелі з цілющих трав. [5].
Як повідомляє Марина
Гримич, селяни вірили, що на русальному тижні русалки виходять із свої
схованок (із лісу, з поля, з водоймищ, навіть з боліт) і влаштовують
собі свято, яке буває раз на рік. І люди мусять поважати це свято: не
працювати, не робити того, що може образити русалок, бути пильними,
інакше ті можуть завдати якоїсь великої шкоди… Найчастіше про русалок
говорили як про молодих дівчат, які з розпущеним волоссям (часом у
вінках) святкують свій тиждень: роблять гойдалки, сплівши дві берези
докупи, гойдаються, регочуть, ляскають по воді, співають. У Наддіпров'ї
існувало повір'я, що там, де "майки" танцюють, краще росте трава і краще
рута зеленіє. [1, 28].
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – №
5. – С.21-29.
2.
Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. –
416 с.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в
історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт:
Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2
кн.: К.: Перлина, 1994.
6.
Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу
"Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми
навчання / Укладач В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 130 с.
7. Творун С.О. Практична етнологія для
ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216
с.
http://www.svit.in.ua
До розділу