До розділу

 

Русалчин (Мавчин) Великдень. Зільник
10 травня

 

Світовит Пашник

Волхв РПК

 

Крижанівський В. Початок Русалій

Свято Русалчин Великдень відзначається у четвер після Трійці. [1, 21]. За іншими витоками – на четвер перед Трійцею [7, 70], а то й взагалі "від Зеленої неділі аж по наступну – нявчин великдень" [4, 142]. Взагалі з цим питанням у різних авторів немає спільності. Логічно було б проводити аналогію з Навським Великоднем в четвер перед Великоднем, коли також поминають предків. Але тут виникає свято Зільника (церковне – Симона Зілота), яке за постійним календарем припадає на 10 травня. При шестиденному тижні це якраз і буде четвер після Трійці.

Щодо Зільника і його можливої тотожності з іншими Богами, то приведемо наступне свідчення. Абат Неплах з Опановиць (1322-1368) писав про язичницьких чеських князів, що "вони мали кумира, якого шанували як свого бога, називався ж цей кумир Зелу" (Zelu), тобто Zelun, Zelaun – від *zel (зелений). Відповідником цієї постаті можуть служити грецька Хлоя (зелена), руський Ярило й південнослов'янський Голе, а також – і це найцікавіше – давньоруський Зелус, про якого у XVIII ст. писав Матвій Преторій. [див. 6, 97; 2, 270].

Степан Килимник теж заплутав з поняттям Зеленого і Русального тижня. Але потім вивів окремий пункт "Мавський Великдень" і зазначив, що найстрашніший і найнебезпечніший день на Русальному тижні був Зелений Четвер. Лише у цей день русалки могли ходити по селу. У цей четвер уранці, до сходу сонця, також і ввечері по заході русалки справляли Великдень... І у перший понеділок після Русального тижня відбувалися проводи русалок. [3, 372-373]. Тобто виходить, що Русальний тиждень таки треба справляти після Трійці.

В цей день до сходу Сонця, коли ще не спала роса, ходять збирати трави. Жінки йдуть до потаємних місць – де півня не чути і куди не доноситься собачий гавкіт. Відшукавши рослину, стають обличчям на схід і моляться:

Мати Божа ходила,
Зілля родила,
Відром поливала –
Нам на поміч давала!

чи: Трава-травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив,
Господь і поливав –
Всякому онукові на поміч давав!

Годилося цього дня митися в купелі з цілющих трав. [5].

Як повідомляє Марина Гримич, селяни вірили, що на русальному тижні русалки виходять із свої схованок (із лісу, з поля, з водоймищ, навіть з боліт) і влаштовують собі свято, яке буває раз на рік. І люди мусять поважати це свято: не працювати, не робити того, що може образити русалок, бути пильними, інакше ті можуть завдати якоїсь великої шкоди… Найчастіше про русалок говорили як про молодих дівчат, які з розпущеним волоссям (часом у вінках) святкують свій тиждень: роблять гойдалки, сплівши дві берези докупи, гойдаються, регочуть, ляскають по воді, співають. У Наддіпров'ї існувало повір'я, що там, де "майки" танцюють, краще росте трава і краще рута зеленіє. [1, 28].

 

 

    Література:

1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.

2. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. – 416 с.

3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.

4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.

5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн.: К.: Перлина, 1994.

6. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу "Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 130 с.

7. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу