До розділу

 

Трійця. Зелені святки
6 травня

 

Світовит Пашник

Волхв РПК

 

Свято вираховується в постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6 серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в середу) і Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої досконалості. (Див. схему шетиденки).

Церковна Трійця наразі святкується також за 7 тижнів від Великодня (вираховується за Пасхалією) і називається ще П'ятидесятницею, бо саме стільки днів виходить при семиденному тижні. [1, 21].

У багатьох місцевостях України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними. Також, зазвичай, в ці дні жінки вдосвіта йдуть до лісу, щоб заготувати лікарських трав, рвуть материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашають запашним зіллям світлиці – обтикують лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушують долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблюють обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка веде від дороги до порога, обтикують високими галузками. [4; 1, 24].

В день Трійці у храмі освячують зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними уявленнями, мало магічні якості. З одного боку, воно сприяло родючості, урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякування нечистої сили від хати, худоби, двору, городу, поля.

Після завершення свят зілля затикали у стріху, під сволок (від удару блискавки), дещо висушували і протягом року, відповідно за призначенням, заварювали і пили або в наварі купалися. У багатьох районах України зілля розкидали по городу. [1, 22-23].

 

Обряди, що пов'язані із Зеленими святами

 

Плетіння вінків

Степан Килимник повідомляє, що вранці дівчата набирають з собою різних харчів, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс. Там проводяться ігри, співи, хороводи, а потім всі сідають за їжу колом у перемішку – хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирають з довгим і тонким пруттям-гіллям березки, молодого й непошкодженого деревця. З того тонкого гілля на самій березці завивають вінки й співають відповідних пісень.

Парубки юрбою набігають на дівчат і перешкоджають спочатку вити їм вінки. Потім кожний допомагає своїй дівчині завити вінок:

Ой зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.

Завивши вінки на живій березі, хлопці їх відламують обережно і віддають дівчатам. [2, 364-365].

Василь Скуратівський розповідає про кумування на цьому обрядодійстві. Упоравшись з плетінням вінків, дівчата обмінюються одна з одною через віночок крашанками й цілуються: після цього обоє стають "кумами". Коли дійство з вінками й кумуванням закінчується, починають вибирати старшу куму.

Кожна з дівчат скручує або пов'язує у вузол свою хустину й разом підкидають їх угору. Чия підлетіла найвище, та юнка вважається "старшою кумою". Потім утворюють коло. Старша кума присідає, а присутні покривають її хустиною, кінці якої прив'язують до кілочків; вона мовби засинає. Взявшись за руки, подружки танцюють навколо "сплячої русалки". Через деякий час "сплюха" прокидається, нагло підстрибує, вливається у танок і б'є по руках присутніх. Гурт оживає у дотепах, жартах, голосному сміхові. Після цього всі вертаються у село з піснею:

Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].

 

Водіння Тополі чи Куста

Марина Гримич подає обряд "Водіння Тополі", що проводився в Духів день (другий день Трійці). Дівчата обирали серед себе одну, котра буде зображувати Тополю. Вона піднімала руки догори, з'єднувала їх над головою. На них решта дівчат чіпляла намиста, стрічки, хустки таким чином, що голови взагалі не було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також прикрашали різнокольоровими плахтами. Для того, щоб дівчина не втомилася тримати руки над головою, до її тіла прикріплювали дві палички і зв'язували їх над головою докупи. Прибравши Тополю, дівчата водили її по селу від хати до хати. І в кожній хаті хазяїн мав почастувати дівчат. Обійшовши всі хати, дівчата ходили полями. Замість дівчини-Тополі могли використовувати деревце. Або робили дію, що називалася "віха", "дуб", "явір", для цього могли використати хрест чи щоглу, що прикрашалася зіллям. Біля цієї "віхи", що ставилася на галявині в селі чи поруч, і влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [1, 25]. Або на високу жердину насаджували колесо з возу, прикрашене зеленню, квітами, стрічками. [5, 72].

Світлана Творун повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:

Стояла тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.

На Поліссі на Зелені свята водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:

Ми водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].

Гали Лозко пише, що це дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:

Ой ми були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...

Господарі зустрічали Куста перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками або господиня виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].

Закінчувалося водіння дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину перевдягали в звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками, обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.

 

    Література:

1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.

2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.

3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. – 2014. – С.35-41.

4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн. 1.

5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу