Світовит Пашник
Волхв Рідної
Віри
мал. Олесі Вакуленко
Свято вираховується в
постійному сонячному календарі з шестиденними тижнем. Це сьомий тиждень
після Великодня. Аналогічні свята річного кола: 6 лютого – Дорота, 6
серпня – Великий Спас (в обох випадках освячення садовини). Трійця
завершує три основні святкування: Великдень (Різдво Ярила), Рахманський
Великдень (21-й день від Великодня, припадає на середину весни і в
середу) та Зелені Святки (42 день). Третє велике свято є вершиною Божої
досконалості (див. схему шетиденки).
Церковна Трійця також
святкується за сім тижнів після Великодня (вираховується за Пасхалією) і
називається П'ятидесятницею, остільки за семиденним тижнем минає саме
така кількість днів. [див. 1, 21].
У багатьох місцевостях
України п'ятниця і субота напередодні Трійці вважалися поминальними.
Також зазвичай у ці дні жінки вдосвіта йшли до лісу заготовляти
лікарські трави: рвали материнку, чебрець, полин, лепеху та прикрашали
запашним зіллям світлиці – обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а
лепехою притрушували долівку. Галузками клену, липи, ясена оздоблювали
обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху. Стежку, яка вела від
дороги до порога, обтикують високими галузками. [див. 4; 1, 24].
У день Трійці освячують
зелень, яка називається клечанням або маєм. Клечання, за народними
уявленнями, мало магічні властивості: з одного боку, сприяло родючості й
урожайності, з іншого – виконувало функцію оберегу, відлякуючи нечисту
силу від хати, худоби, двору, городу, поля.
Після завершення свят
зілля затикали у стріху, під сволок (для захисту від удару блискавки),
частину висушували і протягом року, залежно від призначення, заварювали
та пили або ж у відварах купалися. У багатьох районах України зілля
розкидали по городу. [див. 1, 22-23].
Обряди, що пов'язані із
Зеленими святами
Плетіння вінків
Степан Килимник
повідомляє, що вранці дівчата брали з собою різні харчі, закликали
хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йшли до лісу. Там проводяться
ігри, співи, хороводи, а потім всі сідали до їжі колом, у перемішку –
хлопець-дівчина. Після їжі дівчата вибирали березку – молоде, тонке,
непошкоджене деревце. З її тонкого гілля, не зриваючи з дерева, завивали
вінки, співаючи відповідних пісень.
Парубки юрбою набігали на
дівчат і спочатку перешкоджали вити вінки, а згодом кожен допомагав
своїй дівчині:
Ой
зав'ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Да рано, рано на всі празники.
А в бору сосна колихалася,
Дочка батенька дожидалася:
– Ой мій батеньку, мій голубчику,
Ти прибудь сюди хоч на літечко;
У мене в тину під воротьми
Синє море розливається,
Пани й гетьмани ізбігалися,
Сьому диву дивувалися.
Завивши вінки на живій
березі, хлопці обережно їх відламували і віддавали дівчатам. [див. 2,
364-365].
Василь Скуратівський
розповідає про кумування під час цього обрядодійства. Упоравшись з
плетінням вінків, дівчата обмінювалися одна з одною через віночок
крашанками й цілувалися – після цього обоє ставали "кумами". Коли
дійство з вінками та кумуванням закінчувалося, вибирали старшу куму.
Кожна дівчина скручувала
або зав'язувала у вузол свою хустину, після чого всі разом підкидали їх
угору. Чия хустка злетіла найвище, та юнка вважалася "старшою кумою".
Далі утворювали коло. Старша кума присідала, а присутні покривали її
хустиною, кінці якої прив'язували до кілочків – вона мовби засинала.
Взявшись за руки, подружки танцювали навколо "сплячої русалки". Згодом
"сплюха" прокидалася, раптово підстрибувала, вливалась у танок і била по
руках присутніх. Гурт пожвавлювався жартами, дотепами, голосним сміхом.
Після цього всі верталися у село з піснею:
Прилетіла зозуленька
З теплого лісочку
Сіла, пала, закувала
В зеленім садочку.
Ой як вийшла Марусенька,
В неї запитала:
– Скажи мені, зозуленько,
Довго буду в батька?
– Будеш, мила Марусенько,
Сей день до вечора.
– Бодай же ти, зозуленько,
Сім літ не кувала,
Що ти мені, молоденькій,
Правди не сказала. [4].
Водіння Тополі чи Куста
Марина Гримич подає опис
обряду "Водіння Тополі", що відбувався в Духів день (другий день
Трійці). Дівчата обирали одну з-поміж себе, яка зображала Тополю. Вона
піднімала руки вгору й з'єднувала їх над головою, а решта дівчат
прикрашали їх намистами, стрічками, хустками так, що голови зовсім не
було видно з-під прикрас. Груди й стан "тополі" також оздоблювали
різнокольоровими плахтами. Щоб дівчина не втомлювалася тримати руки
піднятими, до її тіла прикріплювали дві палиці, які зв'язували над
головою.
Прибравши Тополю, дівчата
водили її селом – від хати до хати, і в кожній оселі господар мав
почастувати учасниць. Обійшовши село, дівчата вирушали в поля. Замість
дівчини-Тополі іноді використовували деревце або здійснювали дійство, що
називалося "віха", "дуб", "явір", для чого могли використати хрест чи
щоглу, прикрашену зіллям. Біля такої "віхи", встановленої на галявині в
селі чи поблизу, влаштовували народні гуляння: танці, співи, ігри. [див.
1, 25]. Іноді на високу жердину насаджували колесо з воза, прикрашене
зеленню, квітами та стрічками. [див. 5, 72].
Світлана Творун
повідомляє, що дівчата водили Тополю під супровід пісні:
Стояла
тополя край чистого поля.
– Стій, тополенько, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся.
На Поліссі на Зелені свята
водили Куста. У неділю вранці вбирали дівчину в зелене віття і водили
від хати до хати, вітаючи господарів, за що отримували гостинці:
Ми
водимо Куста
Од хати до хати,
Щоб були всі люди
Щасливі, багаті. [5, 71-72].
Галина Лозко пише, що це
дійство подібне до колядницького обходу на Різдво:
Ой ми
були у великому лісі,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Нарядили Куста із зеленого клену,
Вийди, господарю, із нового покою,
Вийди, господарю, із нового покою,
Винеси Кусту хоч по золотому...
Господарі зустрічали Куста
перед порогом хати, перед яким стояв стіл з подарунками, або господиня
виносила дари на рушнику: хліб, яйця, пироги, солодощі, гроші. Склавши
дари в торбину, дівчата дякували і йшли до наступного двору. [3, 38-39].
Завершувалося водіння
дівчини-Куста на тому самому місці, де її вбирали в зеленину. Дівчину
перевдягали у звичайний одяг і, знятими з неї вітами та вінками,
обвішували криницю або несли зілля в жито, щоб родило.
Література:
1. Гримич М.В. Зелені свята // Родовід. – 1993. – № 5. – С.21-29.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному
освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
3. Лозко Г.С. Русальна обрядовість у Рідній Вірі // Сварог. – № 24. –
2014. – С.35-41.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994. – Кн.
1.
5. Творун С.О. Практична етнологія для ділових людей. Навчальний
посібник. – Вінниця: Книга-Вега, 2005. – 216 с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна
Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу