До розділу

 

 

Ярило Вишній
24 квітня

Світовит Пашник

Волхв РПК

 

Ярило - Бог весняного сонця

Бог весняного Сонця Ярило, народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до великих звершень в ім'я свого Роду.

 

Подібно до інших сонячних свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. До реформи Юлія Цезаря місяць мав 29 днів, тому в цьому випадку сонячне свято зміщалося на день назад, а зараз в тих місяцях, де маємо 31 день, то навпаки зміщується на 25 число, щоб до початку наступного місяця було 8 днів. Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.

 

Переважно дослідники вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка. Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].

 

У Велесовій Книзі згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1, 166, 184].

 

В Галичині говорять, коли на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св. Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення. З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому Сонцю має бути 20 років.

 

Степан Килимник пише, що "Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями..." [3, 308].

 

Ще проф. Килимник намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній традиції:

"Росу на Юр'їв день вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета цих "ходів" полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні дрібні та теплі дощі." [3, 306].

 

"Святому Юрію народна творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і поле заорює; він "відає" й опікується всіма тваринами, дикими й свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д." [3, 307]. "... На свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна деревиночка..." [4, 138].

 

Далі опишемо свято за Василем Скуратівським в незначній переробці.

На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на "Юрійову росу", яка вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.

 

Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки.

 

Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:

 

– Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].

 

    Література:

1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.

2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.

4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.

5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу