Світовит Пашник
Волхв РПК
Бог весняного Сонця Ярило,
народившись на рівнодення, зростаючи піднімається у небесну вишину. Він
має потужну силу, щоб остаточно воскресити природу, дати росту весняним
сходам, цвітінню. Яриловою силою наснажуються люди, це їх надихає до
великих звершень в ім'я свого Роду.
Подібно до інших сонячних
свят переносимо дату на 24 квітня замість 23 квітня, яке є в церковному
календарі зазначено, як день святого Юрія [3, 310]. До реформи Юлія
Цезаря місяць мав 29 днів, тому в цьому випадку сонячне свято зміщалося
на день назад, а зараз в тих місяцях, де маємо 31 день, то навпаки
зміщується на 25 число, щоб до початку наступного місяця було 8 днів.
Треба сказати, що дата вшанування Ярила взята з церковного календаря, як
і більшість інших свят річного кола, бо інших витоків до нас не дійшло.
Переважно дослідники
вважають, що Юрій тотожний Ярилові. Наприклад, Федькович О.Ю. з людської
оповіді повідомляє, що у Прабога-Вседержителя було чотири сини і дочка.
Другий син – Яр-Ярило – св. Юр. [див. 2, 123].
У Велесовій Книзі
згадується день Ярів, але без зазначення дати. Також у цій стародавній
книзі маємо весняного Бога Яра (Яробога) і міфологічний образ отця русів
Ора (Арій, Ірій, Єрей, Орій), який за ознаками відповідає Ярилу. [1,
166, 184].
В Галичині говорять, коли
на весну гримить, то св. Дмитро передає св. Юрію ключі, тобто, що св.
Дмитро володіє осінню, а св. Юрій – весною. [3, 310]. Аналогічно до
свята Дмитра (25 жовтня) свято зміщується на один місяць від рівнодення.
З чим це пов'язано наразі складно сказати. Якщо брати за повним сонячним
циклом в 60 тижнів-років при шестиденному тижні, то на цей час молодому
Сонцю має бути 20 років.
Степан Килимник пише, що
"Сказання-апокриф про Юрія їздця-змієборця дуже стародавнє, безсумнівно
ще з дохристиянського фольклору. Образ Юрія-переможця овіяний численними
апокрифами, сказаннями, легендами, казками та прислів'ями..." [3, 308].
Ще проф. Килимник
намагається пояснити давнє значення свята, основуючись на народній
традиції:
"Росу на Юр'їв день
вважають цілющою, чарівною. В день Юрія в дохристиянську добу
проводились сакральні ходи в поле з хороводами та танцями. Основна мета
цих "ходів" полягала в благанні багатого врожаю, в зачаруванні ниви від
вогню, граду, бурі та буйних вітрів, як рівно ж – викликати потрібні
дрібні та теплі дощі." [3, 306].
"Святому Юрію народна
творчість, як вияв віри й вірувань наших далеких пращурів, приділяє
чимало опікунства, чимало дуже відповідальних дій і дільниць весняної
пори. Він (Юрій) є сторожем поля, урожаю, бджільного медозбору; та він і
поле заорює; він "відає" й опікується всіма тваринами, дикими й
свійськими; Юрій опікун їздців, ловів, вояків і т.д." [3, 307]. "... На
свій день святий Юрій на коні їде, а де його кінь ступає, там земля си
розтворяє, Господом си благословляє – кожна травиночка, кожна
деревиночка..." [4, 138].
Далі опишемо свято за
Василем Скуратівським в незначній переробці.
На день Ярила врочисто
виганяють на випас домашніх тварин на "Юрійову росу", яка вважається
особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою
галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на
випас, обдаровують пастухів. На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по
росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
Зранку на пасовисько
виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до
образів Ярила ставлять свічки.
Після обід священик йде
освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі,
виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди
всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на
особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для
удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П'ючи напої, промовляють:
– Роди, Боже, жито пшеницю
і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! [5].
Література:
1. Велесова
Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.
2.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні:
У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
3.
Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні:
У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с.
4. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр.
Письменник, 1993. – 205.
5. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
http://www.svit.in.ua
До розділу