До розділу

 

Благовісника. Волочильне. Обливальний понеділок
(понеділок після Великодня)
26 березня

 

Понеділок після Великодня називається Волочильне і відповідає святу Благовісника, який йде відразу після Благовіщення. Ми тут стикаємося з аналогічним накладанням свят постійного календаря і місячно-сонячного, тому вважаємо свята тотожними.
За стародавнім віруванням, пише Олекса Воропай, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому. В різних місцевостях України є багато казок і легенд про грім і блискавку. В усіх таких оповіданнях народ намагається дати своє пояснення цього грізного явища природи. На Київщині пояснюють так: "Грім і блискавка землю будять, щоб прокидалася, бо вже весна".
Господарі в день Благовісника носили в храм хлібні зерна для посвячення на посів. Прийшовши додому, вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові – овес, ячмінь та пшеницю. Отже, Благовісника святкували перед першими яровими посівами. [1, 285-286].
За греко-ортодоксальною вірою в цей день ушановують архангела Гавриїла, який вважається Божим вісником та посланцем, що оголошує про важливі події на землі. Гавриїл предвістив народження Івана Хрестителя та Ісуса Христа. [2].
Наш відповідник імені – Гаврило, близьке до "говорило" – той, що говорить, сповіщає. Вважається, що він уособлює блискавку і грім, тобто наближається за своїми якостями до Перуна. Можливо, священна гора Говерла в Карпатах має пряме відношення до цього божественного образу – на ній могли звертатися до Бога, та спостерігали за рухом світил і провіщати запліднення (рівнодення) і народження (сонцестояння) мітологічних образів Сонця.
У біблійній традиції Гавриїл вважається вісником смерті чи Божим посланцем, говорить важливі звістки і має владу забирати в людини можливість говорити. [3].
Дзвіниця (аналогічно мінарет) заміняє гору. Коли дзвонар (вартовий) спостерігав народження Сонця, то бив у дзвони (як і грім відганяє нечисту силу), сповіщаючи усе селище.

Інша частина свята взята з описів етнографів про понеділок після Великодня з назвою "Волочильне" чи "Обливальний понеділок", в постійному календарі має збігатися з Благовісником. "Волочильне" можна пояснити не тільки обрядовими, а й польовими роботами, які в ці дні дійсно пов'язані з волочінням землі. Обливання водою можливо треба перенести на 5-6 квітня аналогічно до Водосвяття на 5-6 січня. Нажаль це питання остаточно не встановлено.
Василь Скуратівський повідомляє, що понеділкові обряди розподіляються на два окремих дійства: відвідування знайомих ("нести калача"), що й дало назву "Волочильного понеділка", та обливання водою – "Поливальний (обливальний) понеділок".
За звичаєм люди в цей день провідують один одного, щоб привітати зі святом, обмінятися крашанками або писанками. Хлопці можуть збиратися у "волочебні" ватаги. Матері кладуть їм у миску чи хустину великодні калачі, крашанки чи писанки та інші свячені харчі. Невеликими гуртами вони вранці обходять дідусів та бабусь, хрещених батьків, знайомих. Заходячи в оселю, діти вітають:
– З Великоднем! Будьте здорові зі святом! Тато й мама просили взяти калач...
– З Великоднем! І ви будьте здорові! – Відповідають їм. – Спасибі татові й мамі і вам діточки! Поздоровляємо вас, ростіть великі та здорові! – приймають "волочебне", а натомість кладуть свої віддарунки – калачі, крашанки чи писанки, печиво, цукерки, інші ласощі.
Дітей можна запросити до столу, пригостити і дати "на дорогу" кілька копійочок. Зібрані дарунки складають до купи, а після останнього обходу рівномірно розподіляються між усіма учасниками.
Найцікавішою забавою є обливання водою. Подібні дії вважаються очисними. Ще до сходу сонця дівчата йдуть вмиватися до криниць. Хлопці тим часом вже підстерігають юнок. Як тільки відерце з водою з'являється на цемринні, парубок, що уподобав дівчину, тут же зненацька обливав її джерелицею, так вчиняли і на вулиці, і у хаті – це є природною витівкою.
Великодній вівторок – "день господаря", день взаємних відвідувань родичів, сусідів, знайомих. Селяни цього дня провідують озимі посіви. Привітавши ниву з Великоднем, сідають на узбіччі, їдять свячене й закопують крашанку – щоб добре земля родила. Потім відбуваються масові гуляння.
Як другого, так і третього великоднього дня дівчата водять хороводи – танцюють, співають пісень, влаштовують гойдалки та інші забави. Якщо в понеділок обливають водою переважно хлопці, то у вівторок це роблять дівчата. [3].
 

 

    Література:

1. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2 т. – К.: Оберіг, 1991.

2. Гавриїл. - http://uk.wikipedia.org/wiki/Гавриїл.

3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу