До розділу

 

Великдень. Благовіщення
25 березня

 

Сонце має чотири основні періоди в річному колі пов'язаних з сонцестояннями і рівноденнями. Ці свята порівнюються з життям людини і віковими посвятами. Кожен тиждень відповідає 1 року життя людини. 25 грудня (Коляда) починається життя Сонця (людини) як дитини. Через 15 шестиденних тижнів-років (25 березня) Сонце (людина) вмирає як дитина і народжується юнаком. Тобто з'являється весняний прояв Сонця – Ярило. Через 30 тижнів (24 червня) народжується зрілий чоловік (Купало), а через 45 тижнів (24 вересня) Сонце стає дідом (Мир).

За постійним календарем свята цього циклу припадають на 24 числа, а коли місяць має 31 день зміщуються на один день вперед, щоб не зламати систему звичаєвих відрахувань наступних свят.

Свято весняного рівнодення називається Великдень, бо день стає більше ночі – тому й Великий. Вважається, що в цей день Добро перемагає Зло.

Благовіщення – друга назва свята, яка пов'язується із заплідненням Матері-Землі. Серед народу часто наголошується про рівнозначність свята Великодня і Благовіщення. Вважали, що раніше Благовіщення Великдень святкувати не можна.

Все лише тому, що дата 25 березня відноситься до того ж Великодня тільки в сонячному постійному календарі. І це свято мало б відповідати рівноденню. Земля народить Сонце через 9 місяців – 25 грудня. Аналогічно церковники ставлять запліднення Іоана Предтечі на осіннє рівнодення. Не треба відкидати значення цих свят, бо Біблія не наголошує на чітку дату, коли ці події відбувалися і церква поставила запліднення на відповідні свята нашої прадавньої Віри.

Так як юліанський календар на кожні 128 років набирав одну добу, то папа римський Григорій 13-й у 1582 році на пораду астрономів провів реформу і змістив його на 10 діб до дати 21 березня, що визначала рівнодення на Нікейському соборі (325 р.), коли й приймалися основні постулати церкви. [2, 51]. Тому зараз Великдень вираховується ортодоксами і католиками за місяцем: в першу неділю після повені, що настає після рівнодення. Для вирахування Великодня церквою використовуються Пасхалії. Дата Великодня може припадати в період від 22 березня до 25 квітня (для ортодоксів, які користуються юліанським календарем, у XX–XXI століттях це відповідає періоду з 4 квітня по 8 травня за державним стилем).

З цього й виходить, що католики можуть відзначити Великдень до 4 квітня, а ортодоксам часто приходиться чекати нового повного місяця. Тоді свято Великодня зсувається на кінець квітня – травень і повністю втрачає момент відродження Природи.

Ще одна цікава річ. Якщо на Великдень припаде жидівський Песах, то католики його святкують разом із жидами, а ортодокси переносять на тиждень уперед, аби не робити це з тими, хто розіп'яв Ісуса Христоса.

Слід також зазначити, що Песах (свято виходу жидів з Єгипту, що первісно мало сільськогосподарське походження) помилково ототожнюють з Великоднем і рівноденням. Самі жиди його святкують 15 нісана (повінь), що відповідає нашому 15 квітня. Зараз прийнято, що Песах не може відзначатися раніше весняного рівнодення. Але, як визнають самі жиди, їхній календар випереджає. Більш традиційно для різних народів після рівнодення чекали молодика для визначення початку року, тобто 1 нісана – жидівський Новий рік царів, але він зараз може бути навіть раніше рівнодення. [3, 323].

Великдень – одне з головних весняних свят. Люди з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що Дух світла благословляє Землю і все живе на ній, а відтак, є великим гріхом братися за будь-яку роботу. На Благовіщення-Великдень, Сонце, виходячи з-за гір, грає. Від Введення до Благовіщення не можна порати Землі, бо Земля відпочиває і набирається сили, а від Благовіщення можна працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє Землю і всяке дихання. За іншим повір'ям, Бог вкладає голову в Землю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в Землі: мурахи, жаби, гади. [4].

Люди йдуть на нічну Богослужбу. Біля Храму розводиться священний вогонь, який підтримується до сходу Сонця. Хто залишився вдома, намагається провести ніч без сну і підтримує вогнище в печі або запалює до ранку свічку.

Степан Килимник повідомляє, що доброю ознакою було, коли господар давав на цей очисний великодній вогонь щось із сухого дерева з свого господарства – жертва вогню й весні. Старші парубки здобували "живий вогонь" тертям сухої деревини. Потім чотири парубки стають навколо приготовленої великої купи сухого дерева, тримаючи палаючу суху головешку, і під речитатив запалюють вогнище:

Ой ти, сонечко праведне, засвіти, засвіти,
Землю-матінку пригорни, пригорни…
Весну-Ладу запали, запали…
Лихі сили віджени, віджени…
(Зап. о. В.Мельник, Кисілі на Волині, 1915 р.)

У давнину біля цих священних весняних вогнів на честь Сонця та Богині весни і кохання Лади – провадилися ігрища, співи, водили веснянок-гаївок, чаклували і словом, і рухами:

Ой, Лада, Лада, всім на світі рада… [1, 77-79].

Зранку в святковому одязі люди йдуть до Храму. Вдома, по можливості, ніхто не залишається. Кому не вистачає місця в Храмі, той стоїть у дворі, знявши шапку.

У храмі в цей день святять хлібці – калачі (паски) у вигляді фалічного символу (високі, з білою піною-глазуррю і насінням на маківці), вона символізує родючість; друга форма паски – низька, кругла як Сонце, і яйця (крашанки, писанки, дряпанки) як символи вічного життя. Освячували також іншу їжу в тому числі м'ясну.

Хоча в давнину вважалося, що краще святити паску до сходу Сонця і господар мав повернутися зі свяченим ще досвіту [1, 83]. Після богослужіння всі братаються, висловлюючи велику радість, вітаючи один одного з Великоднем і Воскресінням природи.

За два тижні перед святом наповнюють тарілку землею, яку засівають вівсом чи іншим зерном. На Великдень, коли зелень підійметься, "могилку" (так називають зелену поросль), обкладають яйцями, освячують у Храмі, і ставлять на стіл перед тим, як розговлятися.

У народі побутувало вірування, що на Благовіщення відкривалося небо. В той час можна випросити собі від Бога славу. А як уже маєш славу, то обов'язково станеш і багатим і щасливим.

Шкаралупу з посвячених яєць кидають у річку, щоб допливла до рахманів і сповістила про Великдень. [4].

У С. Килимника можна знайти опис великодніх ігрищ. Цокання-товкання писанками-крашанками, полягає в тому, що треба розбити своїм яйцем яйце супротивника. Програє той, чиє яйце з двох спроб розбивається з обох боків. І він має віддати своє розбите яйце переможцю.

В іншій грі участь беруть кілька дітлахів. Під горбочком кожен залишає по яйцю і за визначеною чергою скочують зверху інше яйце. Якщо це яйце зачіпає чиєсь нижнє яйце, то їх забирають собі, а якщо ні – то яйце, що скочувалося, залишається в нижньому ряді. [1, 91-92].

У цього ж автора можна знайти опис, як дівчата на Великдень віддають "колодку" хлопцям за подарунок, який вони зробили на свято Колодія. Це своєрідний вияв симпатії і кохання, навіть запорука до одруження. Хоч дівчина часта віддає "колодку" кільком хлопцям, але "своєму" хлопцю вона віддасть найкращі писанки до пари, ще й вишитій хустинці. Це робиться так, що парубок має здогадатися чи буде дівчина його, натомість дівчина має побачити, чи хлопець до неї має приязнь, коли він приймає "колодку". [1, 92].

Вранці, часто ще досвіту, в перший день Великодня малі хлопці ходять від хати до хати прославляти віршами Сонце, що воскресло. Гарною ознакою було, коли хлопчики першими приходили до хати. Прийнято таких малих щедро обдаровувати. [1, 87]. Цей звичай аналогічний до зимового Різдва.

 

    Література:

1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994.

2. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. – №3. – 7513. – С. 51.

3. Раввин Исраэль-Меир Лау. Практика иудаизма в свете устной Торы. – Израиль: Масада, 1991. – 459 с.

4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.

 

Випікання Калача (Паски)

Саджаючи паску у піч, господиня читає молитву:

– Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце, бо сонцю тебе печемо. Хай усі (перераховуються родичі й члени родини) будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ти ростеш. Світи нам, паско, як світить сонце святе, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична.

Коли готують паски (або на Великодень, коли їдять крашанки), то шкаралупу від яєць несуть до річки й пускають на воду, приказуючи:

– Плиньте, плиньте в рахманські краї і сповістіть рахманам про їхній Великдень!

За повір'ям, шкаралупи мають через двадцять п'ять днів (при шестиденці – на 21-й день) доплисти до рахманів і в такий спосіб оповістити їх, що воскресла природа і сонце.

 

Великоднє Богославлення

Обрядові речі: Трисуття, посуд для Води, кропило з верби, кошик для пожертв.
Помічник:
Великоднє Священнодійство на славу Дажбогу, Україні і Роду нашому.
Волхв:
Дажбоже наш! Освяти і очисти Світлом Сонячним онуків своїх.
Дажбоже, Ти є в усьому, і все є в Тобі. Ти Всесвіту Сила самоутверджуюча і ніким незнищима. Дух душі нашої. Ти володієш силами духовного і тілесного життя.
Україна має свій єдиний, святий і праведний Дажбожий шлях. Дажбоже наш, з любов'ю приймаємо таїни твої. І віримо ми, що любов живе в правді, що правда живе в світлі, що світло живе у волі, що воля живе в просторі, що простір живе у вічності. А вічності немає ні початку, ні кінця, вічності таїн Твоїх, Дажбоже наш!


Х: Слава Дажбожій Любові!
Слава Дажбожій Правді!
Слава Дажбожому Світлу!
Слава Дажбожій Волі!
Слава Дажбожому Простору!
Слава Дажбожій Вічності!
Безкінечній Вічності Дажбожій слава!
Слава Дажбогу!
– 4 р.
Слава Дажбожому Простору!
Слава Дажбожій Вічності!
Безкінечній Вічності Дажбожій слава!

Волхв:

Дажбоже наш! Силами могутніми і таємними Ти утвердив життя народу нашого на землі багатій. На ній ріки солодководі, на ній сонце лагідне, на ній поля квітучі, на ній гаї співучі. І щедро обдарував Ти внуків своїх і волею, і любов'ю, і вродою, і силою, щоб були вони самі собою, щоб самі були творцями віри своєї. І щоб жили вони вічністю у вічності Твоїй, Дажбоже наш!

Ми, українці-рідновіри, прагнемо жити повноцінним земним життям. Для цього нам необхідне здорове, сильне, витривале тіло. Зміцнити здоров'я нам допомагає правильний спосіб життя у єднанні з Рідною Природою. Тому ми, рідновіри, шануємо Рідну Природу і молимося за її Духовну Силу.
Брати і сестри, онуки Дажбожі, за Україну, за її мирне, чисте, святе Небо, за здоров'я її плодоносної землиці, Господу Дажбогу помолімось!

За українців, які відстоюють свободу своєї Батьківщини, за славне військо Українське, за всіх людей на Землі, що доброзичливо ставляться до Вітчизни нашої, до народу нашого, Господу Дажбогу помолімось!
За здоров'я наших дітей, щоб вони росли бадьорими, вихованими, кмітливими, вільними, за здоров'я наших родичів, Господу Дажбогу помолімось!


Х: Моліться, моліться за тата,
Моліться за маму: Вони
Дали нам Вітчизну багату,
І милу, як сонце весни.
Дали нам Вітчизну багату,
І милу, як сонце весни.

Волхв:

Силами могутніми і таємними через Господа нашого Дажбога ми поєднуємося зі Святими Душами Предків рідних.
Дажбоже наш, Ти Єдиний і Рідний Бог наш. І Предки наші вільні і славні молилися Тобі, і з ім'ям Твоїм відійшли Вони у Володіння Вічності Твоєї. І ми молимось Тобі, Єдиний і Рідний Господи наш, і чують молитву нашу Предки і радіють душі Їхні. І з молитвою нашою ідуть у майбуття нащадки наші.

Ми живемо в ім'я волі, сили і віри народу нашого, і несемо ми в серцях болі і радощі народні. Дажбоже наш, Ти твориш силу в силі, рівновагу в рівновазі, красу в красі. У Тобі, Дажбоже, затаєне Минуле, Сучасне і Майбутнє нашої чарівної Землі. Благослови минуле Предків, благослови майбутнє Нащадків наших, благослови наше працелюбне життя, благослови світ України, всемогутній і вічний, всеправедний і милосердний Господи.

Святим Знаменом Дажбожим осяюю мир, успіхи і дні світлі усьому Роду Українському!

Зробити в повітрі знак хреста. Вийти перед Вівтарем і, повернувшись до нього, зробити знак "Трисуття". Люди повторюють за священиком:


Боже Правий, Боже Явий, Боже Навий,
Ти є Святість найсвятіша за всі святощі.
Ти є Сила найсильніша за всі сили.
Ти єдина Правда в світі і немає іншої.
Ти Дажбоже, Дух Святий Роду нашого.
Слава Дажбогу!


Х: Слава, слава, слава!
Вседайному Богу,
Господарю Богу –
Рідному Дажбогу!

Волхв:

Дорогі побратими і посестри, вірні внуки Дажбожі! Кожний народ має своє сонце, сонце не позичене, не дане, не вижебране. Народ у сонці родиться. Він живе в ньому. Ним дихає, ним вічніє і щовесни воскресає сонцем! Немає сонця – значить немає оновлення, помолодіння народу. Кожний народ має свою землю. І в ній своє коріння, зародки своєї непроявленної притаманності.

Воскресають зерна, які, не дихаючи, лежали під снігом. Їх воскресило сонце! Їх напоїла животворними соками Мати-Земля. І вони щедрою мовою життя загомоніли. І по їхніх жилах потекла до сонця зелена пракров. Вони різноквіттям закрасувалися, принаджуючи трудівниць-бджілок, хвилюючись у царстві пташиних співів, купаючись у росі, у теплому золоті сонця.

Птахи, які весною прилітали з далеких країн, будували гнізда в гаях над Дніпром. Тато Орь (прабатько Роду нашого) помітив, що яйце, сонцем зігріте, творить у собі краплю червоної крові. Кров – життя. Самопостала віра, що життя виникло з яйця. Сини і дочки дарували один одному червоні яєчка (писанки) – символи життя вічного. "Бог життя воскрес!" – світ славив Тато Орь.

О Земле Рідна, Ти весною воскресаєш, Ти даруєш нам, дітям своїм, дихання своє, життєтворну кров свою, Ти душі наші надіями звеличуєш. Твоє воскресіння осяяне Сонцем, Твоє воскресіння – Свято Любові і Життєвої Вічності. Святая Ти, Земле Рідна!

Коли воскресіння Природи зустрічає народ оновленням Душі своєї, цвіте життя його здоров'ям мислі і тіла, творить гармонійне єднання Людини з Дажбогом, відбувається гармонійне дихання "Я" людського з диханням "Я" космічного.
Дажбог – Свідомість Всесвіту, ми – внуки Дажбожі, в нас душа одна і тіло одне. І радіємо ми, що Дажбог Великоднем Світла воскрешає (оновлює) життя і обдаровує його Свідомістю, Красою, Волею, Натхненням.

Ми, рідновіри, – щасливо віруючі Українські Люди. У святій любові до Матері України ми знайшли правдиву віру у Всемогутнього Господа Дажбога. Радуймося! Ми спасенні! Ми у Великодні Світла Дажбожого бачимо Великодень Духовного оновлення України! Слава Дажбогові!

 

Взяти Трисуття у ліву руку, підійти до чаші з водою і освятити її:

Іменем Господа Дажбога освячується Вода джерельна.

Правою рукою на поверхні води робиться хрест.

 

Дано-Водице, Водо-Студенице!
Ти очищуєш коріння, креміння, луги і береги!
Очисти Дажбожих онуків, дай здоров'я і силу!
Освяти Дажбогом дану благодать!

Освятити споживу і людей (один помічник тримає чашу, другий йде трохи ззаду і тримає кошик для пожертви):

Святою Водою очищуються і освячуються онуки Дажбожі. Будьте здорові, як джерельна Вода; будьте багаті, як Рідна Українська Земля; будьте привабливі, як червона Калина.

З любов'ю освячується Дажбогом дана благодать. Усіх угощайте, з Великоднем вітайте!


Хор (після освячення):
Великдень – Свята Благодать
У Світлі Дажбожім скреса.
Виходять Великдень стрічать
Землиця, Народ, Небеса!

Життя торжествує: зерно
Народжує Силу і Кров.
Як вічне святе знамено,
В серцях пломеніє Любов.

Ми діти Дажбожі, сини
І дочки. Ми – світло в імлі,
Ми славимо силу Весни,
Життя невмируще Землі!

Великдень – Свята Благодать
У Світлі Дажбожім скреса.
Виходять Великдень стрічать
Землиця, Народ, Небеса!
Великдень – Свята Благодать...

Наша сила в Руській Православній Вірі! Слава Рідним Богам!
Ми непереможні! Слава Русі!
Ми будемо вічно жити! Слава Роду нашому!

 

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу