Чистий
четвер нами поставлений на 22 березня згідно постійного календаря за
шестиденкою (див. табл. шестиденки), це 40-й день (поминки) Великого
посту, тобто це четвер перед Великоднем.
На це свято припадає також Навський Великдень, за іншими
свідченнями його відзначають в четвер після Великодня. Аналогічно
Русалчин Великдень в четвер після Трійці, а деякі етнографи дають четвер
перед Трійцею. Плутанина аналогічна.
У Великий Четвер розпочинали орати, спалювали oračka
sveča (орачка свіча) у церкві, вважалося, що в той день відчиняється
райська брама. [1, 85].
На богослужбі увечері поминають Предків.
Всі в храмі стоять із запаленими свічками, з якими поверталися додому.
Різними способами оберігали вогники, щоб вітер не загасив свічку. Якщо
вдавалося донести вогник додому, то це вважалося за добру прикмету. Люди
освячували вогнем все господарство. [2, 54, 56].
Після відправи люди, прийшовши додому,
роблять вечерю, на зразок Вілії на Багатій куті, де обов'язково повинна
бути кутя з медом. Це вечеря з предками. Цей день ще зветься "чистим
четвергом", бо до схід Сонця необхідно помитись. [3].
Степан Килимник пише, що у давнину молодь
у ніч великого четверга розкладала вогні. Вогонь і вода є головними
чистителями і святителями, то й при зустрічі Великого дня весни та
весняного Сонця цими вогнями очищали села, поля, ліси, води, луки. –
куди лише досягала заграва цих вогнів. Вірили, що вся місцевість, люди й
худоба очиститься від усього лихого, що вогні проженуть злі сили,
смерть, хвороби-недуги, що вогні очистять землю, чим викличуть високий
урожай, добрий приплід худобі. Друге значення надавали вогням великого
четверга: треба умилостивити душі покійних. Чарівними вогнями їм
освітлювали дорогу, зігрівали, коли вони блукали по світу.
Вогонь, як для великого четверга, так і
для великодньої ночі, здобувався "живий", що одержувався від тертя сухої
деревини об деревину. Вогонь вважався небесним гостем, уособленням
небесного божества, всеподателя життя на землі – Сонця, – то й благання
й шанування в цей день відбувалося на честь Сонця, на честь і пошану
весни та добрих душ-духів покійників. [2, 51].
Література:
1. Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо,
2014. – 416 с.
2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному
освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Руське Православне Коло
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу