Свято
відзначають за тиждень перед Великоднем. 18 березня – це дата за
постійним календарем: 24 – 6 = 18. Зараз, коли свята накладені на
семиденку, то втрачається постійна прив'язка чисел до днів тижня. Тому
ми подаємо таблицю, щоб легше було орієнтуватися чому саме ці числа
вибрані для свят (див. табл. в статті про шестиденку).
Далі подаємо опис свята за етнографічними
джерелами.
Вербу здавен шанував наш народ – вона
найскоріше сповіщає прихід весни. Є в нас віра, що верба втілює в собі
велику силу життя. Вітер вербну гілочку відломив. Гілочка гнана вітром
заплакала за життям, відламаним кінцем до сирої землі припала, і
Матінка-Земля їй життя врятувала. Вербна гілка пустила корінь. З гілочки
виросла велика верба – ми, люди природи, зачаровані великою спонукою
життя! І святу таїну життя у вербі бачачи, ми перед Великоднем вітально,
радісно торкаємося самі до себе гілочками і кажемо:
Не я б'ю – верба б'є,
Недалечко червоне яєчко,
За тиждень – Великдень!
Не вмирай, не вмирай
Великодня дожидай!
Що значить – не я турбую тебе, а сила
життя, що є в мені, виявляє торжество своє. [2, 367].
Відтак, на Вербну неділю в усіх храмах
відбувається врочистий обряд посвячення вербових галузок. Після
Богослужіння священнослужитель скроплював гілочки свяченою водою.
За звичаєм батьки "б'ють" свяченими
галузками й дітей:
Не я б'ю – верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
Повернувшись із відправи, більші галузки
втикають біля дороги чи на городі, щоб свячене дерево пустило глибоке
коріння. А якщо ще доволі холодно, то гілочку ставлять вдома у глечик з
водою і очікують поки потеплішає і можна посадовити деревце у землю. Від
того, очевидно, українські села завжди потопають у вербах. Перед тим, як
посадити галузку, кажуть:
– Щоб росла Богові на славу, а нам,
людям, на вжиток!
Крім доріг та обійсть, вербу висаджують
також у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, а
обіч річок та ставків – щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.
Посвячені галузки затикають також у
хлівах і стайнях – щоб нечиста не правувала. Решту ж кладуть за образи
на покуті. Це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну
силу. Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково
благословляють свяченою вербою – щоб тварини не губили череди й всяка
нечисть не чіплялася. [3].
З понеділка після Вербиці починається
Білий тиждень – готуються до зустрічі Великодня, наводять порядок.
Можливо аналогом або передоднем Вербиці є
свято зеленого Патрика 17 березня в Ірландії, яке поширилося на багато
країн. Урочистості у день св. Патрика зазвичай включають паради і
фестивалі, виконання танців кейлі і носіння зеленого одягу або
трилисників – листочок молодої конюшини. В східній церкві на цей день
припадає свято Олекси Теплого – день бджолярів, бо з того дня
виставляють вулики на пасіку [див. 1, 249].
Література:
1.
Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.:
Оберіг, 1991. – 456 с.
2. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНвіри, 1979, – 1427
с.
3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина, 1994.
http://www.svit.in.ua
До розділу