Світовит Пашник
Волхв Рідної Віри
Наш
народ уявляв Богів за власною подобою – у вигляді живих людей. Так
поставав і образ Матері-Землі, весняний прояв якої є Богиня Лада.
Степан Килимник пише: "Є неясні відомості, що наші далекі пращури "мали"
Богиню весни. З фольклору довідуємось, що така Богиня таки була й носила
назву Лада." [3, 245]. Він же подає свідчення, яке передавали О.Ю.
Федьковичу: "До пізнання віри Христової наші люди вірили у
Прабога-Вседержителя. Мав він чотири сини й п'яту дочку. Донька його –
це наша Мати Земля, яку звали Ладою..." [2, 123].
Для нас важливо, що у Килимника Лада ототожнюється саме з Богинею Землі.
Натомість Олександр Знойко вважав, що Лада уособлює Зорю: "Враховуючи
наведені роз'яснення Вацерада й Гезихія та знаючи про успадкування
еллінами культури пеласгів, бачимо, що давньогрецька Афродіта –
стародавня Лада, це богиня Київської Русі, Лада – Зоря (Вечірня Зірка) –
римська Венера." Проте далі він додає: "Поява на небі Зорі – Вістунки
(Венери) сповіщає, що Сонце в цей момент вступило в головне сузір'я
Перуна (Стрільця), і саме з появою перших зірок сузір'я Перуна в Лади
народжується немовля – Бог зимового сонцестояння". [1, 63-64]. Із
основного мітологічного сюжету світотворення відомо, що саме Мати-Земля,
яка запліднена Батьком Сварогом, породжує Сонце. А Зоря (чи то
Зірка-Венера, чи червона пелена перед сходженням і заходженням Сонця) є
лише звістункою народження чи смерті світила. Саме в такому вигляді
постає Матир-Сва – вогняна птаха – у Велесовій Книзі [див. 4, 29].
Ладу уявляли стрункою, веселою, співучою юнкою у віночку, дівчину на
виданні, яка пробуджується від зимового сну. Де з'являлася вона –
оживала природа, блакитніло небо, яріло Сонце, дзвеніли весняні пташині
пісні й палахкотіли різнобарвні квіти. Богиня Лада – покровителька
любові, кохання, шлюбу, родючості й багатьох інших щедрот.
На свято Лади діти закликали Весну, бо Зима ще інколи нагадувала про
себе – засипала землю снігом. На галявинах з поміж гурту обирали
найвродливішу юнку, котра виконувала роль Веснянки, себто Лади. Їй
вдягали віночок, пишно прикрашали квітами та стрічками, а потім водили
навколо неї хороводи:
Благослови, мати,
Ой Лада, мати,
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимонька в візочку,
Літочко в човночку... [7, 77,78].
Степан Килимник зазначає, що у давнину біля весняних священних вогнів на
честь Сонця та Богині весни й кохання Лади провадилися ігрища, співи,
водили веснянок-гаївок, чаклували словом і рухами: "Ой, Лада, Лада, всім
на світі рада..." [3, 79].
Валерій Шевчук про величну картину пробудження природи в образі
прекрасної діви пише так: "Вона іде по землі, ця діва, щедра, багата,
гарна й пишна і благословляє усе суще й людину, що її придумала, тішить
і звеличує життя та світ; примушує уклонитися своїй власній величі, адже
вона – вічна, бо вона – земля, вона краса, вона Діва, яка прийшла не
просто попишатися у світ, а щоб його оновити, вона ж бо має високу і
святу місію – продовжити життя, адже готується дати світові свій
здоровий плід." [8, 91].
У календарі існують паралельні свята присвячені Матері-Землі в інші
періоди року: Мари-Марії 8-9 вересня та Ганни 8-9 грудня. Оскільки вони
святкуються два дні, за аналогією до сонячних свят, можна припустити, що
починали обрядодійства ввечері і продовжували на наступний день – Різдво
чергового прояву Землі. Звідси й логічне продовження свята 9 березня –
Сорочини.
Свято Лади могло позначати перехідний етап у житті дівчини: розквіт і
готовність до подружнього життя. Якщо умовно провести поділ року на
чотири рівні частини по 15 років-тижнів (повне коло 60 тижнів-років). І
відлік почати зі свята Ганни 8-9 грудня, то на 8-9 березня дівчині має
виповнитися 15 років. За звичаєм батьки готували юнку до шлюбу і
сповіщали про це, прикрашаючи подвір'я калиною чи квітами.
Навесні Лада-Земля має завагітніти на свято Благовіщення (25 березня),
тобто в 17 з лишком років символічного віку.
Свято Сорочини зазвичай пояснюють від птаха сороки (sroka (польська),
sraka (словенська), straka (словацька, чеська)), яка стрекоче про прихід
весни і кладе у гніздо 40 прутиків, або церковне – про сорок святих
мучеників [6, 69].
Однак можна припустити глибинніший сенс, що 15 років це строк, коли
дівчина готова до шлюбу, тобто стає статево зрілою. Слово "строк"
праслов'янського походження. Воно пов'язане з давньоруським "сърокъ" та
праслов'янським *sъrokъ, що означало "угода" або "домовленість". Це
слово споріднене з дієсловом *sъrekti, що перекладається як
"домовитися". Етимологічно, "строк" вказує на певний період часу, який
встановлюється для чогось, або на період часу, після спливу якого настає
певна подія. Тобто дівка готова до шлюбу і прийшов с(т)рок укласти угоду
між родами через сватів.
Зазначимо, що близьким до "сорочини" є слово срачиця (сорочка) –
натільна одежина. Отже, в цей час дівчина після "смерті" дитячого стану
8 березня, отримує поновлене жіноче тіло й одягає нову сорочку як знак
посвячення 9 березня [5].
Як варіант, пояснення назви "сорочини": слово споріднене з сербським
срећа чи хорватським sreća, що тотожне нашому "щастя" (участь). Тобто,
це Богиня Доля, Стріча (давньорус. устръча) – цей термін уособлював
щасливий життєвий шлях, вдачу, участь у суспільному житті. На противагу
їй – Нестріча, тобто зла доля (недоля), яка могла уособлюватися
протилежною Богинею Марою.
Цікаво й те, що етимологічно назва птаха Гайстер (Лелека), що за уявою
приносить немовлят, походить з нижньонімецької heistr (heister)
"сорока". Це наближає образ до Богині ранкової Зорі: давн-англійською
Ēastre чи акадської Іштар (Ištar), біблійної Естер. Ось і сповістила
сорока, що прийшла весна і Земля преобразилася в новий прояв.
Література:
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні.
– К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Килимник С. Український
рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.:
Обереги, 1994. – 400 с.
3.
Килимник С. Український
рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.:
Обереги, 1994. – 528 с.
4. Пашник С.Д. Образ Матир-Сви, як священної птахи русів,
у Велесовій Книзі / Бойовий дух воїна. – Запоріжжя.: Руське Православне
Коло, 7524 (2016). – С. 28-35.
5. Пашник С.Д. Про наше весняне свято Матері-Землі та
нежидівське свято Пурим. –
www.svit.in.ua/sta/st30.
6. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. –
240 с.
7. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2-х кн. – К.: Перлина,
1994.
8. Шевчук В.О. Мисленне дерево: Роман-есе про давній
Київ. – К.: Молодь, 1989. – 360 с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна
Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу