До розділу

 

 

Вій
29(28) лютого

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

В останній день зими, напередодні весни (Ранку Сварожого) ми ушановуємо Вія (Вия) – Бога потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з'єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. [5, 47].

Вія нагадує святий Касян, який схожий на людину, надмірно сердитий, увесь в шерсті, вії і борода довгі, аж до землі, і весь чорний. [7, 56]. Касянові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом. Ім'я Касян пов'язане з кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими.

 

 

Напередодні першого дня весни запалювали в печі священне вогнище. Цій події передувало за календарем паралельне свято Симаргла, коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені розтопити піч. 1 вересня також вважається церковним Новим роком. Назва місяців "березень" і "вересень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком). А Велес є опікуном поезії. Тобто Сонце повертає до Весни.

Якщо умовно розглянути рік як одну добу і поділити його на 12 годин-місяців, як це було на первісному вимірі часу (годинник має 12 поділів, а доба тримає 24 години), то 1 березня мало б по суті символізувати початок ранку Сварожого. Тому Вію мають підняти заслінку і вогонь, як зародок Сонця має вийти з потойбіччя на Світ Божий. А 1 вересня (вечір) на свято Комина (та ж сама пічка) головню від Сонця, Матир-Сва на крилах має принести людям, тобто назад у піч, яку до цього свята ретельно готують (див. Свято Комина).

 

 

По суті два крила Матир-Сви мають символізувати ранкову й вечірню зорю, про що й мовиться у Велесовій Книзі. Але не вона виводить Сонце на сине небо, а Велес – провідник в Наву і назад до Яві – у комнощі (місяці-човні):

"Молимо Велеса, отця нашого, да потягне в небі комнощь Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа." (ВК,3а) [2].

Образ Вія ми маємо на святилищі-обсерваторії доби бронзи на острові Хортиця. Жіночий (потойбічний) двір має образ Велеса: голова-комора і два роги, що охоплюють хату-вівтар, де має горіти вогонь – зародок Сонця. Дивує асиметричність вівтаря, що символізує голову бика, відносно основної осі святилища з південного-заходу на північний схід. Якщо дивитися на можливу форму Ока Божого, все стає на свої місця. Довший ріг (західний) ймовірно символізує очницю або лунку в землі, центральний вівтар – це зіниця або зерно, а короткий, східний ріг символізує горбок над зерном, або кришку труни чи скрині, яка ще називається віко, що дійсно відповідає вікові Ока Божого. Віко привідкрите на сходження літнього сонця, а сходження зимового Сонця мало б спостерігатися через візир біля початку рога. Тобто віко – це проміжок між сходом літнього і зимового Сонця. [6, 30-31].

 

 

Схема розкопок святилища-обсерваторії на вис. Брагарня (о. Хортиця)

Більше коло – око чи яйце. [6].

 

В індуській мітології згадуються демони Кока і Вікока – сини дракона Врітри, які б'ються з Калкі – 10-го та останнього аватара бога Вішну. [див. 4, 28]. Імена Кока і Вікока близькі до наших слів: яйця-кока і віка. Тобто саме святилище-обсерваторію треба розглядати як яйце, контури якого утворюють два роги (змії) бика, які треба роз'єднати – відкрити віко, щоб звільнити Сонце.

А ось таке ім'я як Віктор (Віхтор), яке прив'язують до римської крилатої Богині Зорі Вікторії (наша Матир-Сва з ВК) легко пояснюється нашою мовою. Віктор має позначати Сонце, яке торує дві Віхи на сходженні чи заходженні, а також відліковує час – Віки.

А тепер цю схему святилища порівняємо з Балором – одноокий бог смерті, ватажок потворних демонів-фоморів, що правили Ірландією до племен богині Дану. Балор вражав ворогів смертоносним поглядом свого єдиного ока. Під час битви повіку бога піднімали четверо слуг. Балору судилося загинути від руки онука, і, щоб уникнути смерті, він ув'язнив свою єдину дочку Етлін у вежу на острові Торі. Але Кіан, син бога-лікаря Діан Кехта, зумів проникнути до Етлін, і вона народила Луга, бога сонця. Бог-коваль Гоібніу, брат Кіана, врятував немовля від люті Балора.

Фатальна зустріч вже дорослого онука та діда відбулася під час другої битви при Мойтурі (Маг Туіред), останній битві між фоморами та племенами богині Дану. Ніхто не міг витримати смертоносного погляду Балора. Племена богині Дану вже були близькими до поразки, коли Луг помітив, що око Балора закривається від втоми. Щоб завдати вирішального удару, Лугу довелося пробратися через бойові порядки ворога на одній нозі, із заплющеним оком, наслідуючи одноногих фоморів і одноокого Балору. Луг із чарівною пращею підкрався до циклопа і кинув камінь з такою силою, що око Балора вилетіло з іншого боку його ж голови. Тепер уже фомори стали відчувати на собі руйнівну силу цього погляду. За переказами, переможений Балор запропонував Лугу відрубати йому голову і поставити її на свою, щоб той міг перейняти його силу. Луг ставить голову Балора на камінь, і камінь розколовся на чотири шматки: така сильна отрута витекла з голови короля фоморів. [див. 1].

Не оминемо і Миколу Гоголя з його твором "Вій". Дехто вважає, що це вигаданий персонаж, але він має народну демонологію. Ось як Гоголь описує сцену за участі Вія:

"– Приведіть Вія! Біжіть по Вія! – почулися слова мреця. І нагло тиша запала в церкві; віддалеки долинуло вовче виття, і невдовзі загула важенна хода, відлунюючи в церкві. Поглянувши зіскоса, побачив він, як вели якогось присадкуватого, кремезного, клишоногого чоловіка. Був він увесь облиплий чорною землею. Немов те жилаве, міцне коріння, випиналися його притрушені землею руки й ноги. Важко ступав він, щохвилини спотикаючись. Довгі повіки звисали йому аж до землі. З жахом побачив Хома, що твар його була залізна. Його привели попід руки і поставили саме коло того місця, де стояв Хома.

– Підніміте мені повіки: не бачу! – мовив підземним голосом Вій, і все збіговище кинулося підіймати йому повіки.

– Не дивись! – шепнув якийсь внутрішній голос філозофові.

Не витерпів він і глянув.

– Ось він! – вигукнув Вій і показав на нього залізним пальцем.

І всі, скільки їх було, кинулися на філозофа. Бездиханний гримнувся він на землю, тут і дух йому вилетів зі страху.

Заспівав півень. Це був уже другий спів: першого недочули нечисті. З переляку вони кинулися, хто куди трапив, у вікна, в двері, аби втекти мерщій, та було вже пізно: так і зосталися вони там, позастрявавши у дверях та вікнах." [3].

Для нас цікаво, що Вій відображений демоном підземелля. І коли йому піднімають віки, то відповідно має вийти Боже Око – Сонце, через що настає прозріння. Люди теж стають бачити Світ при сходженні Сонця. Спів півня знаменував його вихід, що підземна нечисть не встигла сховатися. Оце і є підземний світ Велеса, що утримує Сонце в пагорбі-могилі, печері чи хаті. І нам треба відкрити Віки-рушники (штори) на вікнах, коли Сонце сходить, а, коли заходить, то закрити. Щоб Сонце вийшло на простори синього Неба, відкриваємо інші Віки – двері хати чи ворота двору, а разом із ним іде і людина у свої справах, бо людина то онук Дажбожий – помічник Сонця на Землі.

 

    Література

1. Боги ірландії. Морріган – ірландська богиня смерті. – https://rt82.ru/uk/the-theory-of-suppression/bogi-irlandii-morrigan-irlandskaya-boginya-smerti m (дата звернення – 11.02.2023).

2. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.

3. Гоголь М.В. Вій. – https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=14&page=7

4. Левалуа К. Калкі, десятий аватар // Сварог. – 2014. – № 24. – С.26-30.

5. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: РПК, 7528 (2020). – 72 с.

6. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця // Священний острів Хортиця. – Запоріжжя: РПК, 7526 (2018). – С. 24–39.

7. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу