До розділу

 

Вій
29(28) лютого

Світовит Пашник

 

Напередодні старого Нового року ми ушановуємо Вія (Вия) – Бога потойбічного світу. Вій одним поглядом вбиває людей і перетворює в попіл міста і села; його убивчий погляд закривають густі брови і з’єднані вії. І тільки у тому випадку, коли потрібно знищити ворожі раті, або спалити вороже місто, піднімають йому вії вилами. Його віки асоціюються з пічною заслінкою, яка дуже гаряча і її можна зрушити стороннім предметом. Відгороджений від світла масивними чорними віками, Вій нагадує Землю-піч, що горить всередині, чорну ззовні. Всередині Вія-печі утримуються такі енергії, стикання з якими рівнозначно долученню до Нижнього Світу, а значить – або смерть, або безсмертя. [3, 8].

Вія нагадує святий Кас’ян: Кас’ян схожий на людину, надмірно сердитий, увесь в шерсті, вії і борода довгі, аж до землі, і весь чорний. [2, 56]. Кас’янові через вії погано бачити, і нечиста сила підіймає йому вії гуртом. Ім’я Кас’ян пов’язане з кістьми мертвих. Вій вважається одним із головних служителів Чорнобога, а також суддею над мертвими.

Напередодні першого дня весни (у давнину Новий рік) запалювали в печі священне вогнище, яке і символізувало Вія. Цій події передувало за календарем паралельне свято Симаргла (Івана-Воїна), коли мусили вперше на закінчення літа і початок осені розтопити піч. 1 вересня також вважається церковним Новим роком. Назва місяців "березень" і "вересень" має спільні витоки, і пов'язана з Богом Велесом, який повертає календарне коло. Звідси й слово "вірш" (вертіти, повертати), що перегукується з ведичним врішем (биком). А Велес є опікуном поезії.

Якщо умовно розглянути рік як одна доба і поділити його на 12 годин-місяців, як це було на первісному вимірі часу (годинник має 12 поділів, а доба тримає 24 години), то 1 березня мало б по суті символізувати початок ранку, тобто народження Сонця. Тому Вію мають підняти заслінку і вогонь, як зародок Сонця має вийти з потойбіччя на Світ Божий. А 1 вересня (вечір) на свято Комина (та ж сама пічка) головню від Сонця, Матир Сва на крилах має принести людям, тобто назад у піч, яку до цього свята ретельно готують (див. Свято Комина).

По суті два крила Матері Сва мають символізувати ранкову й вечірню зорю, про що й мовиться у Велесовій Книзі. Але не вона виводить Сонце на сине небо, а Велес – провідник в Наву і назад до Яві – у комнощі (місяці-човні):

Молимо Велеса, отця нашого, да потягне в небі комнощь Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа. [1, 3а].

 

 

    Література

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7518 (2010). – 160 с.

2. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

3. Словник рідновіра / Уклав С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009). – 48 с.
 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу