Світовит Пашник
волхв РПК
За постійним календарем з
шестиденним тижнем 13 лютого припадає на понеділок. Це початок Великого
посту за 7 тижнів до Великодня. У шестиденці 7 тижнів дорівнюють 42
дням, що цілком вписується у традиційну систему Чотиридесятниці. Дехто
вважає, що до юдо-христосівства постів не було, але наявність Масниці
якраз підкреслює перехід до поста, коли м'ясо вже не споживається і
прощаються зі стравами на маслі. Не треба вважати, що зовсім не їли
страви заборонені постом. Люди, які тяжко працювали, мали добре
харчуватися, тому робилися послаблення або перерви посту на вихідні дні.
Також послабленим був піст для дітей. Можемо навіть припустити, що при
обмеженні на цей період доїння корів (кіз) у зв'язку з отеленням
(окотом), доросле населення молочні харчі віддавало дітям.
Про те, що піст був ще до
прийняття юдо-христосівства і був пов'язаний з побутовим життям наших
пращурів, пише Василь Скуратівський посилаючись на Олексу Воропая.
Перший понеділок посту називається "жилавим" (в цей день господині
печуть житні коржі – "жиляники"), "чистим" (чистий тому, що господині
обіду не варили і їхні горщики залишалися чистими), зубочист або
полоскозуб (полоскали зуби, аби чого скоромного не залишилося після
Масниці). У цей день хлопчики зранку оббігали сусідів, оповіщаючи:
"Здрастуйте, з постом будь здорові!" [див. 2, 208; 4, 660-661].
Валерій Войтович зазначає:
"Субота на Колодія – день оплакування Колодки. Ці плачі, мабуть, також
пов'язані з богинею жалю, бо колись був звичай випікати в кінці сирного
тижня жалованики, желяники. Їли їх також у перший день Великого посту,
що називається Жилавим (Желяним) понеділком. Слово "жаль" у
старослов'янській мові визначає часом і труну, могилу". [1, 222].
Скористаємося також
відомостями з христосівських писань про піст з книги о. Юліана Катрія,
щоб з'ясувати його призначення і поширення серед різних народів.
"Піст це не новий винахід,
але скарб по батьках. Усе, що давнє, гідне похвали. Пошануй же
стародавність посту! Він такий давній, як саме людство" (Св. Василій
Великий: Про піст І). Первинно піст у церковників проходив від кількох
днів до кількох тижнів. Історик Сократ пише: "Піст перед Пасхою в різних
місцевостях заховують різно, а саме в Римі перед Пасхою постять без
перерви три тижні, крім суботи й неділі. В Ілірії, по всій Греції й
Олександрії зберігають піст шість тижнів до Пасхи й називають його
Чотиридесятниця. Інші знову починають свій піст сім тижнів перед
празником Пасхи" (Істор. Церкви, 5, 22).
За традицією Східної
Церкви субота і неділя не вважаються постними днями. Отже, щоб мати
число 40, то піст зі шістьох продовжили на сім тижнів. Але все одно
маємо 36 днів, хоч і говорять про 40-денний піст. Латинська Церква має
6-тижневий піст, бо й субота входить до постних днів. Щоб мати повних 40
днів посту, то Латинська Церква в 7-му сторіччі додає ще 4 дні і починає
піст у Попелову середу. У цей день голову посипали попелом на знак
початку посту. [3, 75-78].
Складнощі були і щодо
визначення страв, які були заборонені під час посту. Дехто вважав, що
рибу, птицю, яйця, молоко можна вживати, а інші відмовлялися від цього.
Хтось придумував собі обмеження у веселощах і статевих стосунках.
Однозначності тут не спостерігається. Останнім часом Церква не ставить
собі за мету суворості посту.
В Рідній Вірі сьогодні
допускається вільне регулювання харчуванням в залежності від потреб
організму. Тому якщо ви бажаєте зробити собі розвантаження, що є корисно
для тіла, то здійсніть це у відведені дні задля підтримання
стародавнього звичаю. Якщо не маєте потреби або вважаєте, що постування
може зашкодити вашому здоров'ю, то дотримайтеся посту безпосередньо
перед Великоднем. Розваги відміняти також не слід, бо на цей час
припадають свята, що пов'язуються із зустріччю Весни і пробудженням
Природи.
Література
1.
Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
2.
Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.:
Оберіг, 1991. – 456 с.
3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української
католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с.
4. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с.
http://www.svit.in.ua
До розділу