Світовит Пашник,
Волхв РПК
Свято
Оксани відзначають за церковним календарем 24 січня [5, 192],
спробуємо пояснити його з позиції рідновір'я. Ми відносимо це свято
до ушанування Мокоші, порівняємо аналогічні свята на 23 квітня, 24
липня, 24 жовтня. На ці дати в місячному календарі нічне світило має
розкритися у формі літери "С". Свята Мокоші передують проміжному
ушануванню Сонця, як правило такі свята припадають на 24 (місяць
тримає 30 днів) чи 25 (місяць тримає 31 день) число кожного місяця,
можуть бути невеликі зміщення. Розбіжність зі святами пов'язуємо з
різною кількістю днів у місяці, тому свята регулювалися відносно
системи. Напевно, свято Мокоші є розкриттям лона перед народженням
прояву Сонця, причому попередній прояв мав би загинути.
Багато
імен можуть або втрачати першу літеру, або ж навпаки набувати.
Укорочений варіант Оксани – Ксена, припускаємо, що здовжений є
Моксана, що нагадує нам Мокошу. У Велесовій Книзі згадуються
мокошани (різновид лісовиків чи водяників): "мокошани, якож в подах
сплять" (ВК,38а) [1].
Як
правило, словники пояснюють ім'я Оксана з грецької "гостинність" або
"чужа" (Xenia). [4, 167]. Можливо, що жінка гостинно приймає
чоловіка, а чужа це та, що символізує потойбічний світ. Також з
нашої мови можна розуміти як та, що "окошує", "скошує". Скошувати
(жати) в полі можна колосся серпом-місяцем чи косою. Так як Мокоша є
уособленням жіночого лона, то аналогічні уявлення маємо при статевих
стосунках: жінка (пор. жнива) скошує чоловічий прутень, який
віддаючи насіння падає як скошене стебло. Може ще виникнути уява
потрапляння колоса під жорна, якими виступають жіночі сідниці.
Матерія, що має коротку ворсу з назвою "оксамит" якраз нагадує нам
скошене поле. Назву тканини можна перекласти як "скошена нитка".
Олександр
Виженко, дослідник статевого життя українського народу пояснюючи
слова наступної пісні:
Ой нема, нема, гей, та
кращого
Понад Івана, понад нашого.
Причіпив жорна та й до пояса,
А сам полетів аж під небеса.
І крупу меле, і кашу варить…"
Жорна – то жінка, яка обвила талію Івана
своїми ногами. [2, 243-244].
Поєднання двох літер "кс", що
пов'язується з косою і місячною сутністю, латинською відображається
символом "Х". Символ косого хреста ототожнюється з потойбічним світом
(чужим) і символом плодючості. Його ми можемо бачити на стародавніх
трипільських статуетках.
Як версію можемо розглянути також
основний корінь "сан", що можливо в складних іменах. В етимологічному
словнику "сани" пов'язують зі змієм чи полозом [див. 3, 177], полоззя
якого дійсно нагадують змія, а закругленість можна ототожнювати з
Місяцем, на відміну від сонячних коліс возу.
Не будемо відкидати зв'язок з іменем
Роксана, яку виводять із перської і перекладають як "світло" (rūšanī),
звідти воно потрапило в грецьку. Rōxanē – ім'я дружини Олександра
Македонського. [див. 4, 176]. Ці пояснення треба перевіряти, бо часто
виводять слово з іноземної мови, але чомусь не шукають в нашій мові.
Можемо порівняти, що жіноче лоно також може бути пов'язаним із пролиттям
світла, "розою" чи "ружею" – народженням прояву Сонця, хоч і поки ще
приземленого і в печі, як домашнього вогнища-дитини.
Ще один мітологічний образ, що близький до нашої Русалки,
найвідоміший персонаж у народних уявленнях фольклору Астурії та Леону
(Іспанія) – Ксана (ісп. Xana). Вона мешкає у потоках чистої води,
подібної до струмків, в колодязях і навіть в морі. Образ Ксани тісно
пов'язаний з водяними німфами.
Література
1.
Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя:
Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с.
2.
Виженко О.Є. Україна кохання. Фольклорне дослідження. – К.: Деркул,
2005. – 280 с.
3. Етимологічний словник української мови. Том 5: Р–Т.
– К.: Наук. думка, 2006. – 705 с.
4. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук.
думка, 1996. – 336 с.
5.
Скуратівський В.Т. Місяцелік: Український народний календар. – К.:
Мистецтво, 1993. – 208 с.
http://www.svit.in.ua
До розділу