Світовит Пашник,
волхв РВ
Чорнобог
– Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння,
марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово
перемагають один одного, і від цієї взаємодії на землі змінюється день
(літо) і ніч (зима). У цій боротьбі твориться життя: "А обаполи Його
Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не
бути поверженому." (ВК,11а) [2]. Тож поняття добра і зла тут умовне – ні
Білобог, ні Чорнобог не існують без взаємної рівноваги, а обидва
перебувають у володінні Сварога, який і править Світом.
Деякі вірування схильні наділяти Білобога виключно добром, а Чорнобога –
злом. Так, Гельмольд у "Хроніці слов'ян" XII ст. зазначав: "Слов'яни
мають дивний забобон: під час учт та пиятик вони пускають колом жертовну
чашу, в ім'я Бога добра і зла складаючи до неї слова, однак не посвяти,
а прокляття. Вони вірять, що добра доля перебуває у владі доброго Бога,
а зла – у руках злого. Тому своєю мовою вони називають цього злого Бога
Дияволом, або Чорнобогом, тобто Чорним Богом." [3, 152].
Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вій, Кас'ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки)
– має багато імен, що належать до різних рівнів Наві. Його образ
пов'язаний із смертю і зародженням нового життя.
Арабський мандрівник Аль-Масуді у Х ст. подає опис святилища Чорного
Бога: "І [є у них] будинок, який створив один з їхніх царів на Чорній
горі, яку оточують дивовижні води, що відзначаються різними кольорами та
смаками, усі дуже корисні. І у них в ньому є величезний ідол в образі
Сатурна, зроблений у вигляді діда з патерицею в руці, якою він рушить
кості мертвих з могил. Під правою його ногою є зображення чогось на
взірець комашні, а під другою [його ногою] вороночорні зображення граків
та інших [птахів – ?] і дивовижні зображення чогось подібного до
абісінців та негрів." [6, 34].
Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи –
чорнота під землею, абісінці та негри – чорнота на землі. Таким чином,
Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості
народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих.
Ворон – живиться падлом, завжди пов'язаний зі смертю, старістю,
мудрістю. Мураха – пов'язується з марою, мором, мороком. [4, 66].
За схематичною уявою
Всесвіту у вигляді восьмикутної зірки, образ Чорнобога має
розташовуватися в лівому куті, що відповідає півночі, середині ночі та
зими.
У календарній системі це
15 січня – середина зими, що настає на 21-й день після Різдва Коляди.
Образ Бога вітрів Стрибога за схемою восьмикутної зірки стоїть у в
центрі і утворює променями, які від нього відходять, розу вітрів.
Промінь, спрямований на північ, припадає на народне свято Отдання або
Чаклунський день (15 січня). Вважалося, що цього дня слід бути
обережним, щоб чаклунки, які можуть "давати даннє", не наслали на людину
біду чи хворобу. З огляду на це, люди виробили чимало ритуалів, щоб
повертати назад "даннє" та відвертати погані наслання за допомогою
молитов і замовлянь. Вірогідно, до таких захисних дій слід віднести й
те, що в цей день після вечері залишали горщик із кашею на припічку для
домовика. [див. 1, 37-38; 5, 44].
Слід зазначити, що центр
восьмикутної зірки відповідає середині (21-му дню) вертикального
розташування семи силових точок-чакр людини, що складають при
шестиденному тижні 42 дні. Ця точка відповідає "сонячному сплетінню". У
корабельній символіці їй відповідає хрестовидна щогла – місце
жертвоприношення, тобто Отдання. Разом із жертвою могли просити волхва і
"видення" – чаклування про долю новонародженого (в даному випадку
Сонця).
Народного свята,
безпосередньо пов'язаного з ушануванням Чорнобога, не збереглося. Однак
за схематичною річного кола воно мало би бути на цьому місці, так само
як свято Білобога, що припадає на середину літа (15 липня) й відповідає
Вітрогону – святу вітрів, онуків Стрибога. Це ж свято пов'язане зі
стихією Води, адже вона в цей час у вигляді снігу та дощу вкриває землю
й перебуває на її поверхні.
Література
1. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу: Опыт
сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с
мифическими сказаниями других родственных народов / А. Н. Афанасьев. –
М. : Современный писатель, 1995.– Т. 2.
2.
Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя:
Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 188 с.
3.
Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. – К.: Кліо, 2015. –
416 с.
4.
Пашник С.Д.
Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське
Православне Коло, 7529 (2021). – 72 с.
5. Скуратівський В.Т. Вінець. – К.: Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.
6.
Слов'янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу
"Релігієзнавство" для студентів гуманітарного факультету денної форми
навчання / Укладач В. О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 130 с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу