До розділу

 

Новий рік. Василь (Різдво Місяця)
1 січня

Світовит Пашник,
волхв РПК

 

Новий рік завжди є найбажанішим святом у кожній родині. З ним пов'язують сподівання на краще, завбачують добробут, родинну злагоду, щедрий урожай зернових та садовини, приплід худоби, здоров'я на людей. Найпишніше відзначаються новорічні дійства напередодні, тобто опівночі. Цей час називають чародійним, оскільки для віруючих розвидняється небо і вони можуть просити Бога усе, що їм забагнеться.

У новорічну ніч переважно не сплять. За повір'ям, вночі шугають різні злі сили по світу і тим, що сплять, можуть заподіяти лихо. Також у цю ніч відкриті небеса. [4, 128].

За своєю структурою свято Нового року, або Василя можна поділити на три основні частини обрядодійств: народження, весілля і поховання. Ці частини переплелися між собою і зараз складно визначити чітку послідовність між діями, але вона дуже важлива для осягнення світобачення предків і дасть можливість зрозуміти значення прадавнього календаря.

Перш за все, Новий рік є святом народження Нового місяця або святом Василя. На зразок заміни вогонь-огонь, можна записати Василь-Осиль, що близько до "оселі", "села" (у греків Селена – Богиня місяця). До Василя близькі слова "весь" (село), "всі". Це давнє українське ім'я пов'язане також з індуською кастою вайшів, тобто селян, які за арійською міфологією утворилися із черева (стегон) першолюдини Пуруші [2, 73].

Місяць виступає фалічним символом, що пов’язано з чоловічою “силою”, насінням. На православних хрестах (див. Дерево Всесвіту) у нижній частині (коріння – Нава) є зображення місяця, що є означенням потойбічного (нижнього) світу. В храмі цьому місцю відповідає західна частина, там де "всі" збираються.

Недаремно саме в цей день (1 січня) юдо-христосівці святкують “Обрізання Господнє” (на восьмий день від народження, згідно з юдейським обрядом) [3, 343]. В Біблії не написано, коли народився Ісус. Це свято було встановлено на зимове сонцестояння (народження Сонця-Коляди), яке споконвіку ушановували арійські народи. Так як у наших народів немає звичаю обрізати крайню плоть, то треба припустити, що саме на восьмий день до "оселі" приходили, щоб обдарувати новонародженого – його обсипали зерном і грошима на здорове і багате життя.

Досить виразні паралелі можна провести й між обрядом "Весілля" та святами Миланки (31 грудня) і Василя (1 січня), коли хлопець переодягається дівчиною Миланкою, а юнка – хлопцем Василем (весільний ритуал перевдягання). Ряджені бешкетують, тому, за звичаєм, від таких гостей потрібно відкупитися, інакше вони зроблять повне безладдя в оселі.

Звичайно перевдягання хлопця в дівчину і навпаки нагадує нам весільних циган-ряджених, дослівно – "це ганьба" (ряджені начіпляють на себе статеві ознаки жінки і чоловіка). Тобто ті що відтворюють ганебний (нижній, потойбічний світ) вчинок, де все перевертається, тому молода стає сонцем, а молодий – місяцем (зазвичай ці символи діють навпаки). Нижній світ вночі виглядає як такий, що висить над землею в перевернутому стані. Це наче Дерево Всесвіту з гілками донизу, а корінням догори. [6, 21].

Тому в сучасних обрядах ми бачимо білий одяг нареченої і темний – нареченого. Цигани, як народ, отримали це прізвисько за свою ганебну поведінку у більш цивілізованому суспільстві, що нагадує ряджених-бешкетників на весіллях.
Треба зазначити, що у рідновірів немає різкого дуалізму, а є світоглядний, в якому Верхній світ представлений батьком Сварогом, а нижній матір'ю Рожаницею (Рогань), тобто Слава (Сва) – гора, Ганьба – низ. Обидві частини разом – це Всевишній Род – яйце-Всесвіт.

Як зазначає О. Знойко у містерях з Василем – Місяцем і Маланкою – водою та в забавах з щедровечірніми весільними парами провіщаються наступні комічні події. У Вавілоні з дня одруження богині вод Бау з богом Сонця Бар-Баром (Баббар) починався новий рік. [1, 219].

Також треба зазначити, що на Новий рік двір зорюють плугом. Двір співвідноситься з жіночим лоном, а плуг з чоловічим прутнем, тому це є шлюбний обряд. Після оранки відбувається засівання-запліднення поля (двору).

Про ці чоловічі і жіночі взаємини співається в українських весільних і сороміцьких піснях, наприклад:

Ой піду я темним лугом,
Оре милий своїм плугом,
Чужа мила поганяє,
І к сонечку промовляє:
Помож, Боже, чоловіку,
Щоб так орав поколь віку.

Тепер розглянемо в Новорічному святі поховальний обряд. За легендами, перед Різдвом “старе сонце” вмирало, а на дев’ятий день (1 січня) воно відправлялося у човні-місяці рікою (течія часу – “рік”) до Раю, тобто відбувався похорон (Хорс – Бог місяця у слов’ян, Харон – перевізчик мертвих через річку смерті у греків). Час, коли човен пішов у Вічність, ми можемо вважати відліковим. За українським звичаєм похорон супроводжувався засіванням на “життя вічне”, тому й на Новий рік засівають оселю на добробут, незважаючи на те, що надворі зима. [5, 51].

Водіння кози на Новий рік також має відношення до описаних обрядодійств. Слово "коза" пов'язано зі смертю і відродженням. Х (ксі) – косий хрест є символом місяця і потойбічного світу. Роги кози – це місяць, а напередодні старий місяць має зникнути (коза вмирає) і народжується новий місяць (коза оживає). Коса – це знаряддя Смерті, а також заплетені у вічність (див. меандричні символи) волосся жінки (Волос-Велес провідник в потойбіччя), козак (косак) – воїн, життя якого знаходиться на волосині, тобто він стоїть на межі життя і смерті, він носить косу.

Катерина (Касарина, Кася) – жіноче ім'я, яке пов'язане з Богинею Долею, що пряде нитку життя. Не складно побачити в цьому імені слово "косар", який виходить на поле, як воїн, і скошує жито. А частина ім'я "кат" – пов'язана з такими словами як кат, катівник (мучитель), каторга (заслання на примусові роботи або назва великого гребного човна, на якому працювали раби – чомусь пояснюють це слово від типу турецького човна). Кіт (кот, киця, кися) – тварина потойбічного світу – супроводжує козу в обрядодійстві. Крім того, про пологи кози кажуть "окотилася". Такі жіночі імена як Марія, Ганна також пов'язані зі смертю і народженням, бо означають приналежність до Матері-Землі, в якій Сонце вмирає і виганяється (народжується). Так і людина, за вірою предків відправляється до лона Матері-Землі після смерті і з Неї, через запліднення Батька-Неба, відроджується у наступному поколінні. Поховання й має символізувати поєднання Батька-Неба (стела, хрест) і Матері-Землі (могила – символ жіночого лона).

В обрядодійствах з водіння кози застосовується вивернутий (волосатий) кожух, в якого одягають "козу". На вивернутий кожух кладуть новонароджену дитину або садовлять молодих.

В цих обрядах проглядається культ продовження роду. Тому обряди народження, весілля і поховання супроводжуються відповідним засіванням. Закиди окремих дослідників, що не можна засівати взимку є невірними, бо ці діє можуть проходити протягом усього року. Тому ми маємо у нашому звичаєвому календарі відповідники святу Василя: Проводи (мається на увазі в потойбічний світ, яке відбувається в човні-місяці) – 1 квітня – Новий рік в Ірані; Похорон Ярила (Косьми і Дем'яна – космос і демон – два кінця човна) – 1 липня – Новий рік в Єгипті; Покрова (покриття після смерті померлого, початок періоду весіль) – 1 жовтня. Всі ці свята припадають на 9 день від смерті попереднього прояву Сонця.

Як бачимо зимовий Новий рік має чітку міфологічну прив'язку і немає наразі особливої потреби переносити його на молодика близько 1 березня (літописний Новий рік) чи на 21 березня (?), як це робиться в деяких рідновірських течіях. Це призводить до плутанини і невідповідності з державним стилем. До того ж після відзначення Нового року за цими датами, всі наступні свята у громадах святкують за григоріанським (державним) календарем, що повністю ставить під сумнів доцільності таких дій.

 

Література:

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2. Кадайда Г.І. «Рігведа» для спраглих. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 2009. – 220 с.

3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Ч 1. – Ню Йорк, Рим: Василіан, 1982. – 493 с.

4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

5. Пашник С.Д. До календарних витоків // Родове Вогнище. – К.: РВ РПВ. - №3. – 7513. – С. 51.

6. Серяков М. Рождение вселенной. Голубина книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576.

 

Сосна, ялина (смерека)

Ми Новий рік святкуємо узимку, а це вічнозелене дерево є символом Всесвіту для цього періоду року. На нього чіпляються іграшки, гірлянди наче зірки на нічному небі. [1, 50].

Новий рік об'єднує в собі кілька свят: це 8-й день від народження нового прояву Сонця і 9-й день від смерті старого, а також божественне весілля. В цих обрядах, які мають деякі спільні ознаки, за звичаєм використовують сосну чи ялину (смереку) в залежності, що росте на території. В обрядових піснях також оспівуються ці дерева, наприклад:

На Горі Сосна Золоторясна
Під тов Сосною Срібна Колиска
Колише ся в Ній Гречная Панна
Колишуть Єї Три Молодчики. [2].

Стояла сосна серед Дунаю, Дажбоже!
На тій соснонці сив сокіл сидів, Дажбоже! [3, 5].

В дорогу, буяри, в дорогу,
Та рубайте ялину здорову,
Та рубайте ялину-деревце
Молодій Марусі на гільце. [4].

Аналогічно до весняного прикрашання зеленню оселі, хвоя наповнює узимку нашу хату гарним духом, а з ним до нас приходять душі Предків. Закликаємо все ж берегти природу і цілі дерева не ставити до оселі, а тільки гілочки від нього. А дерево можна посадовити у дворі, щоб воно радувало нас не тільки на свято, а й завжди.
 

Література:

1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

2. На Горі Сосна Золоторясна. Колядка стародавня. - http://www.pisni.org.ua/songs/430939.

3. Пісенник / Упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 36 с.

4. Плетіння гільця. - http://vesillya.in.ua/pletinnya-gilcya.

 

 

Засівання

Хлопці ходять по хатах засівати до сходу сонця. Вони набирають у мішечок або в рукавицю змішаних зерен: жито, пшениця, горох, просо та інше, і в кожній хаті обсипають цими зернами господаря і хату, промовляючи:

- На щастя, на здоров'я, та нове літо;
- Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю;
- Добридень, будьте здорові з Новим роком;
[4, 5]
- Сію, вію, посіваю - з Новим роком поздоровляю;
- Сійся, родися жито, пшениця, усяка пашниця. З Новим роком будьте здорові;
або таку приказку:
Сійся, родися,
Жито, пшениця,
Горох, сочевиця
І всяка пашниця.
Внизу корениста,
Зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік
Було більше, ніж торік,
Щоб всього було доволі
І в коморі, і на полі.
Сію, сію, посіваю,
З Новим роком
Поздоровляю!

 

Хлопці можуть підготувати і невеличку виставу, наприклад:

1 сівач: Ми щедруєм і співаєм під вікном.
Щастя, долі вам бажаєм всім гуртом.
Хай квітують ваші ниви золоті,
Щоб життя було щасливе в майбутті
. (Посіває зерном).
2 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
Щастя-долі вам бажаєм!
У щасливій вашій хаті,
Щоб ви всі були багаті,
Щоб лежали на столі
Паляниці немалі,
Щоб були у вас ковбаси,
Молоко і сало, й м'ясо,
І млинці, і пиріжки,
І пухнасті пампушки.
Щоб були ви в цій оселі
І щасливі, і веселі!
(Посіває).
3 сівач: Сієм, сієм, посіваєм,
З Новим роком вас вітаєм!
Сієм зерном ваговитим
Добрим людям працьовитим,
Не з сівалок, а з долоні,
По долівці, по ослоні,
Посіваєм в кожній хаті,
Будьте радісні, багаті.
Сієм густо, перехрестям
На добробут людям чесним.
Промовляєм з кожним кроком,
З новим щастям, з Новим роком!

Господар: Вам й батькам вашим цього ж бажаємо. Дякуємо за віншування, ростіть здорові та веселі на втіху батькам.
Господиня: Хай звеличить вас святе Сонце,
Осяють яснії зорі!
Будьте багаті, як земля,
Здорові, як вода,
Милі, як місяць!
(Пригощає всіх).

Іноді посівальники водять з собою парубка, переодягнутого козою:

Го-го, коза, го-го, сіра,
Ой розходилася, розвеселилася,
При свому двору, при господару!
Де коза ходить, там жито родить,
Де не буває, там вилягає;
Де коза туп-туп,
Там життя сім куп,
Де коза рогом,
Там жито стогом,
Де коза хвостом,
Там жито кустом.

Головного засівальника запрошують сісти на лаві, кажучи: "Сідай же у нас та посидь, щоб усе добре у нас садилось: кури, гуси, качки, рої і старости". [3].

При засіванні дівчата і хлопці ловлять зерна і по ним гадають: якщо число зерен виявиться парне, то дівчина вийде заміж, і навпаки. Зерна, якими засівали, господарі ретельно збирають і зберігають до посіву, і тоді з іншим насінням кидають в землю. Частину їх також дають курам, думаючи, що від цього вони будуть частіше нести яйця. [4, 5].

Якщо діти засівають удосвіта, то після Богослужіння роблять це і дорослі, одвідуючи одне одного. При цьому була одна відмінність – зерном не засівають оселю, а потрушували господарів, приказуючи:

Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,
На щастя, на здоров'я та на Новий рік,
Щоб уродило краще, як торік, –
Коноплі під стелю, а льон до коліна,
Щоб у вас, онуків Дажбожих, голова не боліла.
Будьте здорові. З новим роком.
Дай, Боже!
[2, 29].

Степан Килимник зауважує, що "посівне" зерно мусить з'їсти лише птиця, бо в яйці є зародок життя, як і в зерні, у яйці птиці є соняшна сила, яка є доброю й прихильною до людини, а птиця є близькою до неба – вона підіймається у повітрі, у небо. [1, 130].

Вдень на Новий рік селом ходять ватаги переодягнених мандрівників. Серед них обов'язково має бути Василь, Миланка, дід та баба тощо. Вони беруть із собою козу, коня, плуга чи рало, серпа та цурку. Заходячи в подвір'я, вчиняють новорічний засів: орють і засівають сніг, а потім волочать. Зайшовши до оселі, вчиняють різноманітні жартівливі дійства – кроплять присутніх водою, розмальовують комина, мастять глиною господарські речі, "розмовляють" з піччю, замітають "навиворіт" долівку, вчиняють "сварки" й "мирові", а на останок вимагають могорич. [2, 29].

 

Література:

1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

2. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського народу. – К.: Освіта, 1995. – 272 с.

3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

4. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн. – Кн2. – К.: Мистецтво, 1995 – 124 с.

 

 


Водіння Кози

Діти збираються у ватагу, обирають між собою Козу та Кота. Для них роблять маски. Як стемніє, йдуть до оселі. Один з товариства підходить до вікна і накликає:
– Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!
– Нема де тій козі розгулятися – тісно в хаті!
– відказує господар.
– Та пустіть, бо ж змерзла!
– Та я вже пустив би, але що господиня скаже?
– Будьте ласкаві, – звертається козовод до господині, – пустіть бо й козенята померзнуть!
Жінка вдає, що вже пізно, діти лягли спати, хата помащена і причіпок побілений...
– Та пустіть нас. М-е-е...
– Та йдіть уже, йдіть, тільки добре співайте, - зголошується нарешті господиня. Першим заходить козовод, ведучи за собою Козу, за ним Кіт, решта щедрівників. Знявши шапки, вітаються, старший козовод починає:
Нуте, панове,
Нуте, мурове,
Поставайте вперед,
Я козу веду!

Перевдягнені на тварин підтупцьовують у такт пісні, а діти смикають їх за хвости та вуха. Хор заспівує:
Наша козиця
Вже стара птиця,
Недавно з Києва,
З довгими кісами:
– Ногами стопчу,
Рогами сколю,
Хвостом змету!..

Коза тим часом падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. Кіт її обнюхує, крутячи хвостом. Хор співає далі:
Треба козиці три куски сала,
Кіт: Мяу, мяу ... сала!
Щоб коза встала.

Хор: Ой устань, козо,
Та й струсися.
По цьому дому,
По господарю
Ізвеселися!

Кізка нараз схоплюється і починає танцювати:
Ой слухай, козо,
Де труби гудуть,
Там млинці печуть,
То і нам дадуть.

Метка "тварина" нахабно підходить до печі, обнюхує її, а хор співа:
Хазяїн іде, пожиток несе,
Перший пожиток –
Мірочка гречки,
Другий пожиток -
Мірочка жита,
Третій пожиток –
Решето вівса,
Та й щедрівка вся!
За ці щедрівки -
Кружельце ковбаски,
А з цієї мови
Будьте здорові!

Усі, поклонившись, кажуть вголос: – Будьте здорові з празником!
Старший козовод, посіпуючи кізку, наказує їй:
– Кланяйся господарю й господарці та їхнім діткам!
За таку виставу господар обдаровує юних віншувальників пиріжками, грішми чи іншим, а Кіт тим часом біжить до господині:
– Мяу, мяу, давай ще сала, щоб Коза брикала!
– Так, так, – встряє і козовод, – давайте господине, сала, бо Кіт здохне!
– Нема сала – миша вкрала! – відказує господиня.
– Сало погасло! – додає і господар. – Не звикайте до сала, бо й нам мало!
Але наполегливий Кіт добивається свого, доки господиня не ощедрить шматочком свіжини.
Після цього всі бажають:
– Прощавайте! Дай, Боже, щоб того року діждати і вас пошанувати.

    Література

1. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. - К.: Перлина, 1994.

2. Чубинський П.П. Мудрість віків: У 2 кн.: К.: Мистецтво, 1995.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу