Світовит Пашник
Волхв РВ
"Коляда"Авторський гобелен Ольги
Пілюгіної, 2008 р.
У цей вечір, коли вже
зовсім стемніє, ходять щедрувати дівчата та молодиці. Вони, як правило,
не заходять до хати, а щедрують під вікнами, лише запитуючи: "Чи можна
защедрувати вам?" Насамперед щедрують неодруженим, коли таких немає –
господині, господареві, а потім дітям.
Мотиви щедрівок близькі до
колядок, однак у них відсутні теми про створення світу, натомість
переважають мотиви про одруження, героїзму та оспівується праця. Для цих
пісень характерні пестливі епітети, імена, зменшені назви, ідеалізовані
образи, високі ідеали жінки й чоловіка. Порівняння в них надзвичайно
поетичні: господиню уподібнюють до зорі, господаря – до сонця,
парубка-князенка – до місяця і т.д.
В щедрівках
використовуються одноманітні рефрени, які можуть трохи відрізнятися:
Щедрий
вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я. [див. 3, 118,120].
Основні дійства належать
парубочим та дівочим Миланкам (Маланкам, Меланкам). Хлопці вибирають
з-поміж себе найжартівливішого, переодягають його в жіноче лахміття –
він виконує роль Миланки. Окрім неї, підбирають ще кількох персонажів.
Вийшовши на вулицю, починають із жартів: "Ведмідь" запрошує до танцю,
"Коза" грає на скрипці, а "Журавель" вибиває на бубні. Побавившись,
ватага йде в оселі, де є дівчата.
Заходячи в хату, хлопчача
ватага робить шарварок. Особливо непосидюча Миланка: вона розкидає
сміття, нишпорить в миснику, щоб відшукати глечик з молоком і помазати
ним причіпок, тож господарі заздалегідь приховують всяке господарське
начиння від шкідливої Миланки. Гурт у цей час приспівує:
Наша
Миланка качура пасла,
Заким вечірня зоря не згасла.
А як вечірня зоря згасла,
Наша Миланка качура напасла.
Віддарувавши міхоношу,
хлопців запрошують до столу.
На відміну від парубочої
дівоча ватага не заходить до оселі, а щедрує під вікнами:
Ой та
учора ізвечора
Пасла Миланка два качура.
Ой пасла, пасла, загубила,
Ішла додому, заблудила.
Ой приблудила в чисте поле,
А там Василько конем оре.
– Ой ти, Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечку.
Буду тебе шанувати,
Щонеділеньки прибирати,
За головоньку затикати.
Господарі виходять й
ощедровують скарбника грішми – "Миланці на вінок". Дівочі щедрування
тривають до півночі. [див. 5].
Могли бути і спільні гурти
– подібно до весільного обряду. Припускаємо, що в давній календарній
системі Божественне Вінчання мало бути разом із Різдвом 24 грудня (при
30-ти денному місяці), яке традиційно припадало на суботу при
шестиденному тижні. Після того молоді мали тиждень, щоб у вінках обійти
селище та запросити гостей на весілля. Статевих стосунків у цей час вони
не мали. Наступна субота – 30 грудня – молоді знову приходили до храму,
де з них знімали вінки, проголошували чоловіком і жінкою, після чого на
вечір вони мали усамітнитися в коморі (володінні Велеса) – тобто
символічно потрапити у потойбіччя.
І лише після цього
проводилося Весілля із щедрим застіллям. За відсутності молодих, поки
вони перебували в коморі їх заміняли ряджені – "цигани" (тобто ті, що
творять ганьбу). Василь і Миланка – це персонажі, де хлопець і дівчина
міняються місцями і, перевдягнувшись в одяг протилежної статі,
бешкетують в хаті. Тобто створюють "потойбічний хаос" і вимагають викуп
за припинення безладу. Так вони ходять від двору до двору і бешкетують.
Теж саме на звичайному
весіллі "цигани" в укороченому варіанті на другий день весілля жартують
з гостями, поки молоді сплять, а то й ходять вулицею і бешкетують із
зустрічними. Натомість дівчата-дружки співали щедрівки з побажаннями
приплоду живності, адже саме в коморі, де вона зазвичай перебувала,
уєдналася молода пара. [див. 4, 4].
Із записів В. Шухевича
дізнаємося, що в гуцулів основні персонажі Василь та Маланка звались
князем та княгинею, а отже, можемо припустити, уособлювали почтиву
молоду пару [див. 6, 517]. Такі дійства відповідають весільній частині
новорічного свята. Василь символізує чоловіче начало – фалос-місяць, а
Маланка – жіноче начало – зорю-звізду (піхви). Тобто маємо пряму
тотожність між звичайним і божественним весіллям в календарній
обрядовості.
Є одне суперечливе питання
на щедруваннях, спробуємо його пояснити. Завдяки Миколі Леонтовичу
народна пісня "Щедрик" в його обробці набула популярності:
Щедрик,
щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, –
Там овечки покотилися,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Якщо вівці вже можуть на
той час окотитися, то ластівки взимку, звісно, немає. Розчаруємо й
прихильників березневого Нового року: ластівка з'являється на території
України в середині квітня, а в північні райони Європи долітає на початку
травня.
Отже, маємо два пояснення.
Перший варіант, "Щедрик" належав до весняного циклу пісень. Можемо
припустити, що у нас було, як і в деяких народів, кілька нових років, на
які щедрували. Міг бути аграрний Новий рік навесні. Але ж ластівка все
одно не долітає в наші краї до початку засіву ярової пшениці. Другий
варіант, ластівка –умовний образ, птаха-сповісниця, що приносить добру
звістку в будь-яку пору року, тобто ви отримуєте "листа чи листівку" про
свято. Вона якби доставляє цю звістку з потойбіччя, де перебувають
померлі і які чекають свого відродження, а Сонце має воскреснути в
новому прояві.
Таким чином, "ластівка" –
це символ Зорі (Венери), що передвіщає схід Сонця. А Місяць може
супроводжувати Зоря-Венера, що відображено на деякій символіці. Не
випадково різдвяну зірку (звізду) носять саме на цей час – як провісницю
народження Сонця-Коляди. Ластівка має роздвоєний хвіст, який ми
спостерігаємо і на зіркових променях колядницької Звізди.
Священна птаха Матир-Сва у
Велесовій Книзі теж пов'язана із віщуванням, вона виступає Зорею,
Веселкою і Блискавицею, до якої приписали і ластівок: "Грім гримихаєть в
Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і гримавії."
[1, ВК,8].
Ластівки перед грозою
літають низько над землею за комахами, тому є вісниками грози своїм
щебетанням. Блискавицю бачимо перед громом (звук доходить пізніше ніж
світло), то вона якби провіщає його появу.
Маланку, як персонаж щедрого вечора, теж пов'язують із Зорею чи
Блискавицею, яку так і називають пол. małanka, біл. маланка (малянка,
маланя, малання), походить від псл. *mъlni "блискавка" [див. 2, 370].
Звісно, що й блискавиць узимку немає.
Отже, і ластівка, і
блискавка є образами віщої сили, що сповіщають про визначні події –
ім'янаречення, весілля і похорон, – саме те, що відбудеться у перший
день Нового року 1-го січня.
Література
1.
Велесова
Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне
Коло, 7528 (2020). – 192 с.
2.
Етимологічний словник української мови: В. 7 т. – К.: Наук. думка, 1989.
Т. 3. – 552с.
3.
Килимник
С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн.
– Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.
4.
Пашник
С.Д., Яковенко Я.В. Вінчання – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7529
(2021). – 44 с.
5.
Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
6.
Харчишин О. Маланкові пісні українців півночі Молдови: поетичний аспект
(переосмислення мотивів) // Народознавчі зошити. – 2014. – № 3 (117). –
С. 514-528.
Статті про Маланку:
Харчишин О.
- Маланкові пісні українців півночі Молодови: поетичний аспект
(переосмислення мотивів) (pdf)
Курочкін О.
- Українські “маланкарі” – східна гілка
карпато-балканської карнавальної традиції
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу