До розділу

 

Різдво Коляди
25 грудня

Світовит Пашник

Волхв РПК

 

Коляда - Бог зимового сонцяЗ Різдва починається нове річне сонячне Коло. Старе Сонце вмирає, а натомість народжується нове Божич-Коляда. Люди очікують змін у своєму житті і раділи з того, що день починає збільшуватися від зимового сонцестояння.

Степан Килимник писав, що назва свята "Коляда" знаменувало Коло Сонця – Коло дає. Як Сонце-Сварожич, син Неба, було життєдайне, то його коло (річний круг, хід) було силою дайною. Ще одна назва "Корочун" (Корчун) також пов'язана із Сонцем – це Бог, що скорочував ніч і збільшував день. [2, 67]. Хоча існує протележна думка, що Корочун уособлює Бога, який укорочує день і його сутність близька до серповидного Місяця.

У Велесовій Книзі з цього приводу зазначено: "Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плоди на полях, і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножиться і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти. Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо. Тому бо поємо славу, яко отці в полях." [1, ВК,31].

Після святвечора з 24 на 25 грудня в опівночі в храмі відправляють нічну Божу Службу приурочену Різдву – народженню Сонця-Коляди.

До сходу Сонця вишиковуються колони на чолі із священнослужителями, за ними ідуть козаки на чолі з отаманами, за ними – люди. Через певні відстані палають смолоскипи, які тримають юнаки. Ця велична хода урочисто, під спів славнів Непереможному Сонцю прямує до святилища під відкритим небом, яке стоїть на пагорбі, де зарання заготовлений хмиз для майбутнього багаття.

Прибулі стають лицем до сходу Сонця, що природно утворює напівмісяць, який обрамлює майбутнє вогнище. Запалюється Священний Вогонь. Перші промені Сонця зустрічаються бадьорим співом.

Коли Непереможне Сонце сходить повністю, волхви читають молитви на честь Сонця-Дажбога, нагадують славетні місця свого роду-племені, особливо підкреслюючи ті з них, які звершилися за допомогою цього Бога-Світла.

Учасники святкових урочистостей стають навколо Священного Вогню і співають славні.

Після чого відбувається загальний сніданок: кожен учасник священнодійства одержує пиріг із сиром у вигляді півмісяця (вареник).

Свято закінчується всенародним гулянням. Під час обіду в кожній сім'ї розрізають свіжеспечену паляницю – символ Сонця на сім частин, що символізує сім сонячних променів.

Увечері того ж дня люди виходять проводжати Непереможне Сонце на Нічний спочинок. Дійство протікає урочисто. [4, 65-66].

Першими сповісниками народження сонця є діти. Вдосвіта хлопчаки йдуть до односельців, бо до того часу в господарстві ще залишаються добрі духи-душі, вітати зі святом Різдва, кажучи:

– Зі святом Різдва, будьте здорові!

Їм відповідають:

– І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я!

Після відповіді хлопець продовжував:

З святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Коляді-Богу вихваляння!

Крім підлітків, окремо віншували менші діти, вони здебільшого оббігали лише родичів і найближчих сусідів, приказуючи:

Я маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Коляду забавляю!

Горобчик летить,
Хвостиком вертить, –
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте!

Віншувальників чекають з нетерпінням – як добрих сповісників і щедро віддячували яблуками, горіхами, бубликами, а найчастіше навмисне випеченими маленькими хлібинами "з душею". Вважається, чим більше дітей-полазників завітає до хати, тим щедрішим буде новий рік.

Колядують вранці лише хлопчики, а дівчатка участі не беруть, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими полазниками мають бути представники чоловічої статі, котрі й ощасливлять хату-господарство. [3].

Полазники ходили лише удосвіта, до сходу Сонця. Це пояснюється тим, що у Різдвяну ніч ходили добрі духи-душі, і Бог урожаю залишався до сходу Сонця в господарстві – тому хлопчики-полазники персоніфікувались в уяві селянина хлібороба чи скотаря як "благовісники", посланці добрих духів та Бога Сонця, які особливо діяли під час свят. [2, 38].

Ті, хто не пішов на зустріч Сонця, після служби у храмі повертаються додому і сідають за сніданок, доки не зійшло сонце. Адже за віруваннями, добрі духи перебувають у хаті лише із сутінками. При цьому господар скроплює оселю свяченою водою, обкурює пахучим зіллям і запалює свічку – праобраз Сонця. Помолившись, усі сідають на простелені рушники; при цьому годиться "продмухнути місце", щоб не покалічити добрих духів.

Після першої ложки куті господар піднімає келишок і виголошує:

– Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці, а всім померлим, пошли, Боже, царство небесне, раювання в небі!

Розговівшись, лягають спочивати. До обід, як правило, ніхто не ходив у гості. [3].

 

    Література

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 192 с.

2. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.1. – К.: Обереги, 1994. – 400 с.

3. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

4. Федоренко Д.Т. Спочатку був Дажбог... Про що розповідає першоукраїнський літопис Велесова книга. – Кривий Ріг: Саксагані, 1994. – 87 с.

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу