В
народній та церковній традиції 6 грудня поминають Миколу Зимового. Образ
святого Миколая відповідає давньому Богові Велесу та його зимовому
втіленню – Діду Морозу. Він постає у червоному вбранні, з білою бородою
й мішком дарунків, мандруючи від оселі до оселі.
Велеса-Мороза можна порівнювати з червоним римським
Марсом (лат. Mars), який первісно був Богом родючості, рослинності та
дикої природи, а згодом ототожнений з грецьким Аресом – Богом війни.
[див. 6, 172]. Якщо у слов'ян був поділ року між Перуном і Велесом, за
лінією вересень-березень, то в римлян Марс і його вавилонський
відповідник Мардук (від імен яких походить місяць "март") стали правити
цілий рік, перероджуючись у березні місяці. Назви місяців березень і
вересень тотожні Велесу, а також рослинам березі і вересу, що
пов'язуються з цими місяцями.
Дід Мороз відповідає Богу осінньо-зимового Сонця-діда,
який має ім'я Мир чи Миробог. Це відображено в іменах Мирослав чи
Морослав, де суфікс -лав може випадати.
За церковною легендою, святий Миколай був єпископом міста
Мира. Може це збіг, а може навмисно "святому" підібрали відповідне місце
перебування, що відповідає імені Сонця холодного періоду року.
Таким чином, старий Бог осінньо-зимового Сонця Мир-Мороз
виступає дарувальником і прощається з людьми, провіщаючи народження
Нового Сонця Коляди. Подібно до сучасного Діда Мороза, який приводить із
собою "Новий рік" – малого Мороза. Це символізує завершення старого
циклу й народження нового.
Ще одна подія зі "святим" Миколою, яка за переказом
трапилася на Нікейському соборі 325 р. – бійка з єпископом Арієм. Про
обох персонажів нічого не збереглося в давній історії, зате пізніше
утворилися легенди, які збігаються з відомими мітологічними подіями.
Так ось, місто Нікея, де відбулася подія, походить від
імені Ніки – крилатої богині перемоги, уособлення звитяги, тобто Зорі,
яка сповіщає перехід між світами, відповідно там же й битва між Богами
за Сонце. Якщо ми вже визначили, що Микола тотожний Велесу, то Арій має
бути тотожний Перуну. Геродот називає скитського Бога війни Арея, що
відповідає грецькому Аресу [див. 3, ІV,62]. В даному випадку, з
настанням темної пори і холоду, Микола має перемогти Арія.
Як зазначає Скуратівський, три послідовних свята –
Варвари, Сави та Миколи – в народі називали "миколаївськими". Вважалося,
що з Миколою остаточно приходить Зима: "Хвали зиму після Миколи". [див.
5, 224].
Ім'я Микола (Никола) можна вважати загальним на
індоєвропейському просторі. Так, наприклад, "Велика хроніка про Польщу,
Русь і їхніх сусідів" ХІ–ХІІІ ст. згадує легендарного короля слов'ян
Микла. [див. 1, 65].
За дослідженнями Степана Наливайка, у мові хінді слово
куль (від санскр. кула) означає "рід", "гурт", "плем'я", "оселя". Йому
відповідають іранське хіль/хель та слов’янське сіль/село. Це споріднені
поняття, що позначають громаду або спільноту. [див. 4, 62-64]. Отже,
Микола-Велес виступає опікуном народу, покровителем простолюду та
родини.
Можна також простежити інше тлумачення імені: никати
(ховати), никнути (зникати) або никнути (схилятися до Землі) [2, 622]. У
цьому сенсі Микола символізує Сонце, яке низько опускається над землею,
"зникає" у зимовій темряві. Або позначає фалічний символ (див. Сава),
який заникав (сховав) сім'я (пор. сім'я-зерно і сім'я-родина) до
жіночого лона. Це відображено у звичаї ховати подарунки, які приніс
Микола-Мороз, у чобітки, шкарпетки, під подушку чи ялинку. Окрім того,
під снігом, як під покровом, приховані "скарби землі" – зерно, життя. У
цей час і люди "ховаються" у теплі домівки, очікуючи відродження Світла
і Тепла.
Існує інше пояснення: ім'я Микола може розкладається на
частини Ма (мати) і коло, що можна порівняти з могилами, валами, які є
образом вагітності Матері-Землі – Магури. Там померлі, як насіння,
сховані в лоні Землі, очікуючи воскресіння. А Велес опікується світом
мертвих. Латинське mors – "смерть". У стародавньому римському міті та
літературі Морс є уособленням смерті, еквівалентний грецькому Танатосу.
Морс іноді ототожнюється з римськими богом війни Марсом.
У сповідників західного юдо-євангелізму антиподом Миколи
став Крампус – рогатий демон, що карає неслухняних дітей, щось на зразок
Чорта. Kram (нім.) означає "мотлох" або "товар", споріднене з нашими
словами "крам", "крамниця". Також "крам" близьке до "храм", де
зберігаються скарби. А Рus (англ.) – "гній". Можливо Крампусу, відмінно
від Миколи, надали мішок з непотребом, щоб своїм виглядом лякав дітей,
які погано поводилися.
Стародавні римляни ушановували бога Фавна, якого вважають
тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і
рогами. Йому присвячені урочисті дні – Фавналії, що починалися 5 грудня
– саме тоді, коли Микола вирушає до осель із дарунками.
Очевидно, у більш давні часи існував єдиний
Бог-дарувальник. Цю єдність відображає німецький народний персонаж: одне
із імен Крампуса – Белснікель (Belsnickel) – це чоловік у хутрі, часто в
масці з довгим язиком. Він розпатланий і одягнений у подертий,
пошарпаний і брудний одяг, у руці він тримає різку, якою можна бити
неслухняних дітей, а також повні кишені тістечок, цукерок і горіхів для
хороших дітей. Він відомий у фольклорі регіону Пфальц на південному
заході Німеччини вздовж Рейну, Саару, і район Оденвальд у землі
Баден-Вюртемберг. Цей образ також зберігся в голландських громадах
Пенсільванії та бразильсько-німецьких громадах. Белснікель не
супроводжує Св. Миколая, а натомість відвідує людей сам і поєднує в собі
як загрозливі, так і доброзичливі аспекти, які в інших традиціях
поділяються між Св. Миколаєм і його супутником. (див. Вікіпедію).
Етимологічно складне слово Belsnickel поділяють на Bels
(шкіра/хутро) плюс ім'я Nickel (Нікола, Микола). Проте очевидно, що Bels
– це не що інше, як Велес. Тобто маємо поєднання імен Велес і Микола –
доказ тотожності обох образів в народній пам'яті, що підтверджує одну з
основних версій дослідників, де Велес і Микола є одним і тим же
божеством з однаковими функціями.
У сучасній рідновірській обрядовості Волхв у червоному
одязі, який символізує Велеса, після служби роздає дітям подарунки –
зазвичай від імені громади чи батьків. Волхва можна запросити до хати,
де він благословляє родину, віншує дітей і приносить добрі побажання на
зиму. Діти, як і колись, щиро вірять у доброго захисника, що знає про
їхні вчинки, тому стараються поводитися чемно й готуються до його
приходу, вивчаючи пісні, вірші й загадки.
Література
1. "Великая хроника о Польше, Руси и их соседях" ХІ–ХІІІ вв. / Под.
ред. В.Л. Янина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 264 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і
голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
До розділу
В
народній та церковній традиції 6 грудня поминають Миколу Зимового. Образ
святого Миколая відповідає давньому Богові Велесу та його зимовому
втіленню – Діду Морозу. Він постає у червоному вбранні, з білою бородою
й мішком дарунків, мандруючи від оселі до оселі.
Література