До розділу

 

Варвара
4 грудня

Світовит Пашник,

волхв РПК

 

У день Варвари готували пироги, тобто вареники, які є символом Бога Місяця. За повір’ям у цей день не можна прати, білити і глину місити, а тільки вишивати і прясти. Вважається, що вишивати навчила людей Варвара. Гадання на Варвару по вариці відоме у сербів, при цьому здуття на каші означало майбутній врожай, а тріщини – поганий врожай і смерть.

“Свята Варвара ночі увірвала, дня доточила” – так кажуть у народі. Докія Гуменна припускає, що вона управляла космічними силами і може ніч увірвати, а дня приточити, виглядає, що це щось дуже величне. Образ із Всесвіту. Цей образ підтверджується такою лірницькою піснею:

Зійшла зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара... [4, 264].

Тобто свята Варвара уособлює Зорю. У замовляннях здебільшого називаються три зорі – рання, вечірня і полунощна (або полуденна). З них найсильнішою вважається рання. Три зориці-сестриці – це символічні образи, що позначали певні сакральні відрізки часу. Їх іноді називали по імені: “Ви, зорі-зориці, Божі помічниці, одна Захариха, друга Варвара, третя Марина...”

У слов’янській міфології Зоря – це красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться слідом за нею. Або розповідається, що появі на небі Дажбогу передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об’їзд.

Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ зорі і дівчини тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом сприймаються як єдине ціле. Ці колядки, що з божественних гімнів перетворилися на величальні пісні, зберігають момент переходу думки від міфологічного образу до символу, який твориться на тому етапі, коли вже не зоря порівнювалася з дівчиною, а навпаки – дівчина зорею. [5, 110].

Матир-Сва у кількох місцях Велесової Книги також ототожнюється із Красною Зорею: "Тут Зоря Красна іде до нас, як жона благая, і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу. Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]І так рече Сонцю, що віз з волами есть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило." [1, 7ж].

Ця птиця уособлює як вранішню зорю, так і вечірню, тому вона провісницею перемоги і загибелі. Ім’я Варвара (Барбара), також підходить до визначення боротьби (борьба – рос.). З англійської war – війна. Кохання і війна, як ознака Зорі, у весільному обряді є поняттями тотожними.

Можливо, одним із образів Матир-Сви є вечірній птах сова. У весільній пісні саме так названо молоду, яку привели в дім молодого:

Прилетіла сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає...

Також знаємо, пише Докія Гуменна, що на свято Варвари вариться каша, яка є обрядовою стравою при всіх найважливіших моментах людського життя. Ще задовго до того, як дитина вродиться, свята Варвара на тому світі годує її кашею. Як уже вродиться, баби й молодиці приносять на хрестини кашу. Підносять цю кашу три рази до стелі і промовляють заклинання:

“Як у полі туман, так хай буде немовляті щастя й талан”.

У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що наставлено на столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина – відпроваджують її на той світ, то при цьому мусить бути коливо (також каша). Каша це найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів, як люди ще не навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є. [4, 162, 264].

Варіння каші може також символізувати статевий акт, який відображено в ритуалі пересвар на сватанні, коли представники молодого вриваються до подвір’я нареченої. Саме подвір’я символізує жіноче лоно, а сама зоря може позначати жіночі геніталії:

По той бік гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря... [5, 110].

В ісландській «Молодшій Едді» («Ведіння Гюльви») Вар (від др. ісл. varar – «обітниця», первісне значення імені, напевне, «кохана») – Богиня заступниця шлюбних обітниць:

«Дев’ята, Вар, підслуховує клятви і обітниці, якими обмінюються наодинці чоловіки і жінки. Тому ці обітниці називаються її ім’ям».

А в «пісні о Трюме» («Старша Еда») нетерплячий наречений вимагає:

Хай Вар десниця
Союз благословить. [6].

Степан Наливайко повідомляє, що слово "вара" (хінді – вар, бар) – "коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А санскритське парне словосполучення "вара-канья" означає "жених і наречена", "молоді".[7, 269]. Це близьке до наших слів "воркувати", "воркотати" – ніжно розмовляти (щодо голубів, закоханих) або "бурчати", "гнівитися", а також до "ворогувати" [2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення цього слова.

Процес боротьби проходить у ведичному міфі про битву Індри (Андрія) і Врітри (Воротаря). Цей міф відображається в кількох українських святах і легко розпізнається в весільній обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого народжується Сур’я-Сонце – це дійство позначає народження дитини. Разом з цим проливається червона кров, що є кольором зорі.

Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою ясного весняного сонця. На цьому камені любить сидіти красна діва Зоря, котра зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [3, 8].

Пояснимо відмінність для цього свята: Індра (Андрій) займає нижню позицію і ці дійства пов'язуються не з народженням, а із заплідненням. В цих двох діях можемо знайти послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною.

Іноді так легко спотворити значення імені, а потім сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Й дотепер словники тлумачать Варвара з грецької "чужоземець". А треба було хоч трохи подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім’я. Невже батьки хотіли підкреслити, що їхня донька "чужоземка" чи "неосвічена, жорстока, груба, безкультурна людина" – саме так пояснюють значення слова "варвар".

Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця. Свято на 4 грудня - це завершення вечірнього крила Птахи-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм падає небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне бачення. Але ж заходження Сонця, як статевого органу Батька Неба, в світові Води одночасно символізує і кохання – боротьбу між чоловіком і жінкою (поєднання вогню і води – вар), що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними іменами свято шанують. [8, 61].

Свято Варвари важливе місце в ланцюгу перетворень, як космічного виміру, так і взаємодій між чоловіком і жінкою. Схематично ці відносини відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи, які позначені чоловічим і жіночим дворами. Такі святилища були представлені на всьому арійському просторі. [9].

 

    Література

1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 192 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.

3. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

4. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978. – 384 с.

5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”, 1994. – С.110-114.

6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. – 432 с.

7. Наливайко С.І. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.

8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522 (2014). – 68 с.

9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та спроба її інтерпретації. - http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу