Світовит Пашник,
волхв РВ
У
день Варвари традиційно готували пироги, тобто вареники – символ Місяця.
За народним повір'ям, цього дня не можна було прати, білити чи місити
глину – лише вишивати й прясти. Вважається, що Варвара навчила людей
вишивати. У сербів побутувало гадання на Варвару за кашею ("варицею"):
якщо під час варіння страва здималася – це віщувало добрий урожай, якщо
ж тріскалася – поганий рік або навіть смерть когось із роду.
Народна приказка каже: "Свята Варвара ночі увірвала, дня
доточила". Докія Гуменна припускала, що цей вислів свідчить про її владу
над космічними силами – адже лише могутнє божество могло скоротити ніч і
подовжити день. Образ Варвари постає величним, майже всесвітнім. Це
підтверджує й народна лірницька пісня:
Зійшла
зоря посеред моря,
То не зоря, лише свята Варвара... [див. 4, 264].
Отже, Варвара уособлює Зорю. Після заходу Сонця вона
своїм світлом подовжує день. У замовляннях часто згадуються три зорі –
рання, вечірня і полунощна (або полуденна). Найсильнішою серед них
вважається рання. Три зориці-сестриці – символічні постаті, що
позначають сакральні відрізки часу. У замовляннях їх навіть називають
поіменно:
Ви,
зорі-зориці, Божі помічниці,
одна Захариха, друга Варвара, третя Марина...
У слов'янській міфології Зоря – це красна панна, що
вранці відмикає небесні ворота золотими ключами і випускає Сонце, яке
женеться слідом за нею. Або розповідається, що появі на небі Дажбогу
передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга
сестра – Вечірня Зоря – заводить коней назад до стайні, після того, як
Дажбог закінчив свій об'їзд.
Людмила Іваннікова зазначає, що в пізніших колядках образ
зорі і дівчини тісно переплітаються, замінюють один одного і загалом
сприймаються як єдине ціле. Колядки, які з божественних гімнів
перетворилися на величальні пісні, відображають перехід думки від
мітологічного образу до символу – коли вже не зорю порівнювали з
дівчиною, а навпаки – дівчину із зорею. [див. 5, 110].
Крилата Матир-Сва у кількох місцях Велесової Книги також
ототожнюється з Красною Зорею:
Тут Зоря
Красна іде до нас, як жона благая,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Бо ти, Зориня, Сонцю вістяща. […]
І так рече Сонцю, що віз з волами есть там
і жде його на Молочній Стезі.
Як тільки Зоря проллється в степи,
покличе Мати, аби воно поспішило. (ВК,7ж) [1].
Ця "Красна Птиця" уособлює як вранішню, так і вечірню
зорю, тому вона є провісницею і перемоги, і загибелі. Ім'я Варвара (Барбара)
може співвідноситися зі словом 'боротьба' (бол. борба, бос., хар. borba).
В англійській war – "війна". Кохання і війна (боротьба) – характерна
ознака Зорі, що у весільному обряді є поняттями тотожними.
Можливо, одним із образів Матир-Сви є вечірня птаха –
сова. У весільній пісні саме так названо молоду, яку привели в дім
нареченого:
Прилетіла
сова,
Сіла на покуті
У червоних чобітках.
Не кишайте, не полохайте,
Нехай собі привикає,
Хліба-солі поїдає
Та додому не тікає...
Доречним буде запропонувати пояснення назви міста
Варшава. Згідно з поширеною етимологією, Warszewa чи Warszowa, означає
"належить Варшу" чи походить від імен рибалки Варса і його дружини Сави.
Проте латинська форма Varsovia дозволяє припустити інше тлумачення: Вар
– вечірня зоря, а Сова – її земне відображення, птах ночі. Це співзвучно
зі святом Сави, яке іде слідом за Варварою, і символічно – адже старе
місто Варшава розташоване на захід від Вісли, тобто в напрямку заходу
Сонця.
Докія Гуменна писала, що на свято Варвари обов'язково
варили кашу – обрядову страву, що супроводжує всі найважливіші події
людського життя. За давнім повір'ям, ще задовго до того, як дитина
вродиться, свята Варвара на тому світі годує її кашею. Як уже вродиться,
баби й молодиці приносять на хрестини кашу. Підносять цю кашу тричі до
стелі і промовляють заклинання:
Як у полі туман, так
хай буде немовляті щастя й талан.
У весільному обряді молоді не доторкаються ні до чого, що
наставлено на столі, а ритуально їдять кашу. Умерла людина –
відпроваджують її на той світ, то при цьому мусить бути коливо (також
каша). Каша це найстародавніша варена страва із зерна, вона з тих часів,
як люди ще не навчилися розмелювати зерно, а варили його цілим, як є.
[див. 4, 162, 264].
Варіння каші, за своєю суттю, може символізувати
поєднання чоловічого й жіночого начал – статевий акт. Це відображено в
ритуалі пересвар під час сватання, коли представники молодого вриваються
на подвір'я нареченої. Саме подвір'я символізує жіноче лоно, а зоря може
позначати жіночі геніталії:
По той бік
гора, по сей бік друга,
Поміж крутими горами – ясная зоря... [5, 110].
В ісландській "Молодшій Едді" ("Ведіння Гюльви")
згадується Вар (від давньоісл. varar – "обітниця", можливо, первісно –
"кохана") – Богиня заступниця шлюбних обітниць:
Дев'ята –
Вар, підслуховує клятви і обітниці,
якими
обмінюються наодинці чоловіки і жінки.
Тому ці обітниці називаються її ім'ям.
А у "Пісні про Трюма" ("Старша Едда") нетерплячий
наречений вимагає:
Хай Вар
десниця
Союз благословить. [6].
Степан Наливайко наводить ще одну паралель: у хінді слово
"вара" (вар, бар) означає "коханий", "чоловік", "жених", "сватальник". А
санскритське парне словосполучення "вара-канья" – "жених і наречена",
"молоді".[див. 7, 269]. Це співзвучно українським словам "воркувати",
"воркотати" (ніжно розмовляти, як голуби) або "бурчати", або ж
"ворогувати" [див. 2, 158], що ще раз підкреслює подвійність значення
цього слова як поєднання кохання й боротьби.
Тема боротьби перегукується з ведичним мітом про битву
Індри (Андрія) зі змієм Врітрою (Воротарем). Цей сюжет відображений в
кількох українських святах і легко розпізнається в весільній
обрядовості. Індра розколює вмістилище Валу і випускає Води, після чого
народжується Сур'я-Сонце – це дійство також позначає народження дитини.
Разом з тим проливається червона кров, що є кольором Зорі.
Валерій Войтович зазначає, що камінь Алатир є метафорою
ясного весняного Сонця. На ньому любить сидіти красна діва Зоря, котра
зашиває рани криваві, тобто щоранку просвітляє небо своєю пеленою. [див.
3, 8].
Для свята Варвари характерне не народження, а вечірнє
запліднення, акт творення життя. В цих двох діях можемо знайти
послідовність: після запліднення (оплата насінням) йде відплата дитиною
з "утроби", тобто зранку.
Іноді так легко спотворити значення імені, а потім
сторіччями вбивати народу негативний його зміст. Дотепер у словниках
тлумачать Варвара з грецької "чужоземець". А треба було хоч трохи
подумати: чому у багатьох народів досі популярне це жіноче ім'я. Невже
батьки хотіли підкреслити, що їхня донька "чужоземка" чи "неосвічена,
жорстока, груба, безкультурна людина" – саме так пояснюють значення
слова "варвар". Очевидно, ні. Популярність цього імені в багатьох
народів свідчить про його первісно сакральне, світле значення.
Вечірня зоря Варвара символізує заходження і смерть Сонця
– завершення його щоденного шляху. Свято 4 грудня знаменує кінець
"вечірнього крила" Птиці-Зорі. Разом із зникненням Сонця за обрієм ніби
"падає" небесне склепіння чи перевертається світ – звідси таке негативне
бачення. І тому цей момент сприймався як тривожний або небезпечний. Та в
той самий час захід Сонця, тобто його занурення у Води є символом
кохання (боротьба між чоловіком і жінкою), поєднання Вогню і Води – вар,
що породжує нове життя. Тому в усіх народів Богиню-Зорю під різними
іменами вшановували як життєдайну силу. [див. 8, 61].
Свято Варвари посідає важливе місце в ланцюгу космічних
перетворень і у взаєминах між чоловіком і жінкою. Схематично ці
взаємодії відображені на подвійних святилищах-обсерваторіях доби бронзи,
які позначені чоловічим і жіночим дворами. Подібні святилища, а також
аналогічні подвійні побутові знаряддя, були представлені на всьому
просторі, де живе людина. [див. 9].
Література
1. Велесова Книга /
Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло,
7522 (2014). – 192 с.
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і
голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. – 1440 с.
3.
Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.
4.
Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1978.
– 384 с.
5. Іваннікова Л. Зоря // Українські символи. – К.: Ред. час. “Народознавство”,
1994. – С.110-114.
6. Мировое дерево иггдрасиль. Сага о Вельсунгах. – М.: Эксмо, 2002. –
432 с.
7. Наливайко С.І.
Таємниці розкриває санскрит. – К.: Вид. центр "Просвіта", 2000. – 288 с.
8. Пашник С. Д. Іменослов. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7522
(2014). – 68 с.
9. Пашник С.Д. Символіка святилища-обсерваторії на о. Хортиця та
спроба її інтерпретації. -
http://www.svit.in.ua/stat/st51.htm.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу