Світовит Пашник,
волхв РВ
За народними уявленнями
образ Долі – це неопредметнене явище, яке супроводжує людину в усіх її
діях: допомагає чи, навпаки, завдає прикрощів. Відтак, у тяжкі години
люди звертаються по допомогу до власної долі:
Ой піду я
до Дунаю,
Гукну-крикну непомалу –
Обізветься моя доля
На тім боці моря.
Найперше до своєї долі
звертаються дівчата, щоб вона ощедрила їх щасливим подружнім життям, та
жінки, в котрих не склався родинний затишок. На це свято люди йдуть до
храму і ставлять свічки за добру Долю.
У цей день дівчата збираються на вечорниці для ворожіння. Останнім
дійством ворожінь, якого з особливим нетерпінням чекають хлопці, є
"Кликання судженого до каші" або "Закликання Долі до каші". Насипавши в
миску заготовлене їство, дівчата виходять на двір і гукають: "Іди, іди,
суджений, кашу їсти!" або "Доле, Доле, йди до нас кашу їсти!" – і б'ють
по черзі макогоном у ворота.
Хлопці, що сидять у схованці, на кожну накличку подають відповідні
звуки. Їм нетерпиться, адже більшість з них цілий день не їсть – щоб
Доля послала гарну дружину. Голодують переважно ті парубки, які мають
намір невдовзі одружитися.
Коли ж закликання на кашу закінчується, юнаки почергово заходять до
хати, запитуючи:
– Добридень, пані-матко, вся чесна громадо і хато! Чи дозволите завітати
до оселі й привітати з Долею?
Отримавши дозвіл, хлопець переступає поріг, кладе хліб та іншу їжу і
каже:
– Зі святом Долі, з добрим вечором, здоровенькі були. [див. 4].
Елеонора Гаврилюк зазначає: "Еротичний підтекст простежується у
ворожіннях молоді на Катерини та Андрія, зокрема, у "засіванні конопель"
та ворожінні з кашею. Засівання, що розцінюється у семіотичному просторі
традиційних землеробських культур як запліднення лона Матері-Землі,
сприймалося у зв'язку з цим як дієвий магічний засіб завороження шлюбу,
наслідком якого, звичайно, мало бути "вивільнення" жіночої плодючості.
Ворожіння з кашею базується на подібних символічних асоціаціях: каша у
горщику пов'язувалася із запліднювальним началом (чоловічим сім'ям),
вилізання ж на ворота теж було значущим обрядовим моментом
обговорюваного дійства, адже ворота уявлялися не тільки кордоном між
"своєю" і "чужою" територією, але й знаковим еквівалентом вагіни." [див.
1, 37].
За вечерею молодь веселиться, співає пісень, в яких згадується про Долю.
Зразок старої коляди про Долю:
Закликав Господь у віконько;
– Ой вийди, вийди, господареньку!
Господар вийшов, Богу ся вклонив:
– Щоб мені Господь доленьку дав!
– Обозрися, господареньку,
Чи світить зоря на подвіроньку?
– Вже вийшла та й засвітила,
Всю челядоньку розвеселила.
А за зоренькою доленька йде,
Стала вона ся допитувати:
– Для кого ви столи стелете?
– Ми тут, Доленько, трійцю робили.
Трійцю з вощеньку до Божого домоньку.
Взялася допитувати:
– Яку вам доленьку дати?
– Дай нам, Доленько, всім здоров'янько,
Бо підемо в багаті домоньки,
Понесемо трійцю з вощеньку,
Поставимо на престолоньку.
Трійця буде ся світити,
Ми ся будемо Богу молити.
(М. Грушевський. Історія української літератури, т. ІV-й, стор. 357).
[2, 217].
Після обрядової вечері влаштовують різноманітні ігри та забави.
Наприклад, зав'язують хлопцеві очі, а дівчата в різних кутках кімнати
подають голос: "Доля тут". Ловець мусить впіймати свою Долю.
Повернувшись з вечорниці, дівчата продовжують ворожити вдома. [2, 215].
"Основна думка свята Долі-Катерини, – підсумовує Степан Килимник, – це
без найменшого сумніву свято еротичне, причарування кохання, любови,
хлопця – долі. Це підтверджують і всі гадання, і самі вечерниці, і
традиційна їжа, і кликання долі, і піст хлопців, і своєрідність співів,
і вияв тієї високої пошани до долі. І це свято є цілком мітологічне, в
якому подано могутній і непереможний образ невблаганної долі, що лише
частко-во подібна до римської фортуни." [2, 215].
Доля – це також Богиня, яка пряде долю людині. Свято Долі відзначається
24 листопада. В місячно-сонячному календарі Місяць на цей день починає
переходити у серп. На свято Долі відбуваються молодіжні вечорниці,
дівчата ворожать на судженого, варять кашу і закопують у садку (символи
кохання) з примовкою: "Закопали горщик каші, ще й кілком прибили, щоб до
нас на вулицю парубки ходили". Напевне, Доля є ознакою місячної сутності
і має відношення до Мокоші, яка приймає до свого лона кашу-насіння.
В церковному календарі їй
відповідає свята Катерина, яка в народних уявленнях вирішує долю людини:
"котитися" чи "ринути" (зануритися, загинути). Це образ жіночої
сутності, що вміщує і вмертвляючу, і народжуючу сили. Порівнямо: косар
(Смерть з косою), кат, каторга, кіт (киця), окотитися. Катраниця – ім'я
однієї з русалок.
Літера "т" може переходити
на "с" (лат. th - Katharina), що видно в зменшеній формі імені "Кася". У
білоруському варіанті – Кацярына (Kaciaryna). У цьому випадку можна
прочитати "косарина", звідси й косар – той, хто "скошує", умертвляє
рослину. Тому Богиня Долі може мати ознаки Смерті з косою, яка визначає
долю людини – кому жити, а кому не жити. Місяць, що спадає і набуває
форми "коси", символічно підкреслює цю ідею. [див. 3, 51].
В сексуально-символічному
контексті жінка-жниця "скошує" чоловічий колос (прутень), забираючи
"кашу" до свого кошика, таким чином сама стає "кашерною", тобто
заплідненою. Професор Володимир Шухевич про поліжницю (породіллю) пише:
"Не вольно їй до часу виводу дальше як 35 кроків відходити від хати, аби
не занечистила поля, на яке вона, ще некашерна, ступила би." [6, 15].
А в Мексиці вшановують Катріну на День мерців (1-2 листопада). У
святковій ході беруть участь люди різного віку цілими родинами. Жінки за
допомогою макіяжу створюють образ Катріни, елегантного жіночого скелета,
популярного у мексиканській культурі. Дати свят на ушанування Катерини
різні, але образ має спільні риси.
(Є)Катерина за іменем і ознаками схожа на Гекату (гр. Hekate, дав.-гр.
Εκάτη). Словник античної мітології визначає її у найдавнішу епоху як
богиню Місяця, пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і
примар. Її культ перейшов до греків від тракійців. Геката дарує мудрість
на народних зборах, щастя на війні, багату здобич на полюванні тощо.
Культ Гекати як богині підземного царства зливається з культом Персефони.
Як і Артеміду, її вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців. У
культі Гекати знаходимо риси місячного божества, тому вона іноді
ототожнювалась із Селеною. Зображення Гекати були в Атенах біля кожного
будинку. Вона поставала високою жінкою з двома смолоскипами в руках,
іноді у вигляді трьох жінок, з'єднаних спинами. На фризі Пергамського
вівтаря Геката триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та
списом. На думку Клеомеда, потрійне обличчя Гекати означало три форми
місячного диска. За Сервієм, це увінчана трояндами лагідноока богиня
пологів Люцина, богиня полювання Артеміда і Геката, яка визначає
смертним останню годину. [див.5, 74-75].
Як бачимо, Геката цілком відповідає образу Богині Долі, і за ознаками
має перерізати місячним серпом нитку життя людини, бо відповідає за
смерть. Але у триєдності з іншими богинями нагадує трьох божественних
прях, таких як Норни, Мойри чи Парки.
Підтвердження зв'язку Катерини-Гекати з Мокошею знаходимо в
давньоруському повчанні проти язичництва – "Слово об идолах" (повна
назва "Слово святаго Григорья, изобретено в толъцех о том, како първое
погани суще языци кланялися идолом и требы им клали, то и ныне творят",
відомо 4 списка з XIVст. по XVІІ ст. В повчанні засуджується наступне: "Иже
от первенець лаконьская требищная кровь, просашаемая ранами то их
епитемья, и тою мажютъ Екатию богыню, сию же девоу творять и Мокошь
чтоутъ". Так як це компіляція на працю константинопольського
архієпископа Григорія Богослова (IV ст.), то швидше він засуджував
давньогрецьких богів, а вже руські христосівці додали відповідник з
нашій мітології, тому Богиню Єкатію порівняли з Мокошею.
Література
1.
Гаврилюк Е. Еротичні імплікації рослинної символіки в українській
календарній обрядовості // Ритуал. Студії з інтегральної культурології.
– Львів, 1999 – С. 32–55.
2.
Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні.
– Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.
3.
Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. –
Запоріжжя: РПК, 75275 (2019). – 72 с.
4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.
5. Словник античної мітології / Упоряд. Козовик I.Я, Пономарів О.Д.
– Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2006. – 312с.
Пашник С.Д. Руський
Православний Календар. – Запоріжжя: Рідна Віра
- у форматі
PDF
- у
форматі DOCX
http://www.svit.in.ua
До розділу