До розділу

 

Миха (Михайло)
8 листопада

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

 

Один із шанованих мітологічних образів в Русі-Україні є Михайло або Миха. Цей образ шанувався у стародавній вірі і пізніше був запозичений юдо-євангельською вірою.

Так Степан Килимник зазначає, "що легенди про св. Михаїла збереглися і дохристиянські, і ранні апокрифічні християнські... За наших дідів-прапрадідів в Україні було в лісах чимало вовків, які ніччю набігали в села, тягли з кошар ягнята та вівці, інколи нападуть на кошару й передушать 8-10 овець, розірвуть одну-дві, поїдять, а на ранок знову втікають у ліс. Єдиним рятунком селяни вважали молитви до Миха-Михаїла, який міг наказувати любій дикій тварині й звірі лісові підкорялися йому, слухали його." [2, 201, 202].

У народній традиції, описує Валерій Войтович, Михайло – опікун звірів та захисник мисливців. Ще у стародавні часи він допоміг людині добувати для прожитків їство, мед, хутро, а також приручити дикого собаку, котрий, як казали ще волхви "вивів людину в люди". Миха навчив звірину розуміти людську мову, а вибраних людей розуміти мову звірів і птахів.

Про славного молодця Михайла згадується у стародавній колядці, в якій чарівна королівна-Зоря прибуває до свого молодця, щоб стати жоною:

 

Славен, славен молодець Михайло,
Як був славен да й прославився,
Написав листа до королівни.
Вона йому одписує:
“Ой гордуй, не гордуй, коня не мордуй,
Та я до тебе сама прибуду.
Буду йти лісом та з лютим звірем,
Буду йти полем та з буйним вітром,
Буду йти водою та з ютонькою,
А під село прийду – чорною хмарою,
В село войду з дрібним дощиком,
На подвір’я зійду з ясним Сонечком,
А в сінечка войду з ясним Місяцем,
У світилку войду з ясною Зорею,
За столом сяду красною панною
Та допіро буду твоєю жоною”.

Миха – покровитель сміливців. Він непримиренний войовник з усякою нечистою силою. Це йому Господь доручив вогненний меч – символ нового Місяця. На початку холодів Миха приїжджає до людей на білому коні – “справжню зиму приводить”. На Миху господар гарно припрошував домовика ставив йому кухоль пива, просив не залишати оселю.

У народній поезії Михаїл Архангел виступає в ролі перевізника душ:

Протікає тут ріка, да ріка огнена
Від сходу да і до заходу.
Від заходу да і до сівера;
По тій річці та по огненій
Їздить Михайло-архангел-свєт,
Перевозить він душі, душі праведні.

В одному з апокрифів є цікаве відлуння легенди про походження вогню: то архангел Михаїл запалив його від зіниці Божої, тобто від Всевидючого ока, і приніс на землю; так і вогонь, викрадений Прометеєм, був запалений від сонячної колісниці. [1, 303].

Олександр Гіслоп повідомляє, що "згідно папським легендам, Святий Архангел Михаїл відповідає за ваги "Божої справедливості", і що на двох протилежних чашах зважуються заслуги і провини померлого, і, в залежності від того, в який бік схилиться чаша ваг, людина буде виправдана або засуджена." [4, 149].

Український індолог Степан Наливайко, роз'яснюючи культ іранського Бога Мітри зазначає, що дехто вказує на відбиття образу й функцій Мітри в християнській міфології в образі Георгія Побідоносця. З іншого боку, чимало спільного Мітра виявляє і з образом архистратига Михаїла, котрий є захисником Києва. Цікаво, що в деяких іранських мовах ім'я Мітра має форму Міша, Меша, що спонукає звернути увагу на скорочену чи просторічну форму імені Михаїл, Михайло – Миша, Мишко. Що в свою чергу, засвідчує: імена Мітра, Мехр/Міхр, Михайло, Мишко – споріднені й сходяться до одної основи.

У таджиків Мітра (Міфра, Місра) видозмінилося в Мехр і стало означати "сонце", та "любов", "дружба", "приязнь" (у сучасній мові хінді мітр означає "друг". Певно, подібна трансформація сталася і на слов'янському ґрунті, компонент мир (іранська трансформація – міхр, мехр, міхір) у деяких слов'янських мовах видозмінився на мил і став пов'язуватися з поняттями "милий", "любий", а також "любов", "кохання".
Таким чином, компонент мир, у слов'янських мовах споріднений з індоіранським Богам Сонця і Мирного договору Митрою і відбився в слов'янських іменах і назвах. [3, 196, 197].

Нам залишається лише зазначити, що Мітра тотожний слов'янському Богу осіннього Сонця Миру, який також відобразився в ушануванні святого Дмитра. Але функції Мира і Михи (який, як сонячне божество, їздить на білому коні) поки що залишаються не роз'єднаними. Можливо в тлумаченні імені Михайло (Миха, Міша) нам допоможуть українські слова мішок, міхур, миска, миша. Так як людина створена по образу Божому, то саме чоловічий міхур мав би мати відповідне значення для процесу світотворення і продовження роду. Схематично осінній період відображає нижню частину людини, а разом із тим і нижній світ Богів.

Тому не дивуємося, що на Майдані Незалежності захисник Києва Архангел Михаїл відображається чорним, бо він порядкує темними Богами. Але це не зменшує його духовної сили, бо ми шануємо, як світлу, так і темну сторону Божої сутності. Швидше сама складова імені "міх", "міш" вказує на Місяць. Аналогічно темне (бліде) обличчя має індуський Крішна чи єгипетський Осіріс, що означає перехід Сонця до темряви і перетворення його на Місяць – Князя Темряви.

На 8 число в місячно-сонячному календарі місячна миска чи мішок мав би наполовину наповнитися, фаза має народну назву Півповня. Також зазначимо, що Михайлу навесні 9 травня відповідає свято Миколи Весняного, який швидше замінив рогатого Бога багатства Велеса. Тотожність імен "Микола" і "Михайло" наводить на думку про їхню мітологічну спільність. Це підкреслюється і тим, що Велес і Миха є перевізниками мертвих.

Висунемо ще одну версію і пов'яжемо образ ангела Михайла з українським державним гербом Триглавом. Як відомо, один із його образів, це сокіл чи ангел, що падає до Землі. Тобто Михайло може супроводжувати померлих до нижнього світу, бо він, як сонячне божество, має теж зайти до потойбіччя. Якщо перевернемо Триглав, то ангел вже буде стояти головою догори. Цей образ нам ще може нагадувати терези, якими і вимірюються проступки людини.

 

    Література

1. Войтович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

2. Килимник С. Український рік у народніх звичаях в історичному освітленні. – Т. V (Осінній цикл). – Вінніпег, Торонто, 1963. – 250 с.

3. Наливайко С. Таємниці розкриває санскрит. – К.: Просвіта, 2000. – 288 с.

4. Хислоп А. Два Вавилона, или папское поклонение, являющееся на самом деле поклонением Нимроду и его жене. - http://www.herbert-armstrong.org/Russian%20Translations/Two%20Babylons%20(Russian).pdf

 

http://www.svit.in.ua

 

 

До розділу