До розділу

 

Покрова
1 жовтня

Світовит Пашник,

Волхв РПК

 

Ми, українці-русини, діти Природи і завжди жили в злагоді з нею. І свята свої творили, узгоджуючи їх з природними явищами. Покрову ми святкуємо 1 жовтня. Саме з цього осіннього часу, коли завмирає природа, Земля-Мати починає швидко покриватися листям, першим снігом, готується до зимового сну. Це свято припадає на 9-й день після закінчення панування Купалбога, який править до Митнищ [1, 38а], і на 8-й день від народження на рівнодення Миробога – осіннього Сонця, що уявлявся Дідом.
У більш давньому місячно-сонячному календарі початок місяця приходився на молодик, який символізував човен-труну. Труну клали до лона Матері-Землі, і вона покривала померлого. Зверху насипали могилу – символ вагітності Землі і ставили стелу чи хреста, що був образом Бога Неба, тобто чоловіче начало. Ось як описується поєднання Землі і Сварога (Неба) у Велесовій Книзі:

„І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і противе Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа, і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні.” (ВК, 30) [1, 30].

Обряди похорону та весілля мають між собою багато схожого. Тому з цього дня починаються весілля. З нетерпінням це свято чекають заручені чи ті юнки, які сподіваються на сватів. Кожна дівчина, яка хоче вийти заміж, напередодні свята, ввечері, молиться до образу Покрови:

Святая Покровонько
Покрий мою головоньку,
Покрий в’ялим листочком,
Червоним платочком,
Покрий в’ялою квіткою,
Білою намиткою... [4]

Покриття голови молодої символізувало її смерть як дівчини і народження як жінки.

Проводили ось такі змагання-гадання. Десь на відстані на дереві чіпляли рушник і вигукували:

Свята Покровонько, покрий головоньку,
Зрости барвінчик мені на вінчик! –

при останньому слові бігли по рушник – котра швидше схопить його, то швидше голова їй покриється. [3, 178].

А ще наші Предки спостерігаючи за Сонцем-Дажбогом, бачили як воно заходить (вмирає) за Землю, яка його покриває. А вранці Земля-Мати його народжує. Звідси постала віра у вічне воскресіння. А на весіллі молодий-князь уподібнюється Дажбогу, який відправляється за нареченою до потойбічного світу, тобто двору молодої, де він сам покриє свою суджену, як свою жінку:

Між трьома дорогами
Там здибався князь з Дажбогом,
– Ой ти Боже, ти, Дажбоже,
Зверни ж мені з доріженьки,
Бо ти Богом рід од року,
А я князем раз на віку,
Раз на віку в неділеньку. (Скорочено). [2, 242].

Земля для нас Покрова і Богородиця. Вона свята Берегиня Роду нашого! І на життя вічне Роду нашого засівають зерно на весіллі та на похоронах. І не дай, Боже, перебігти дорогу Хорсу (човну-місяцю) на цих обрядодіях – позбавишся духовної сили.

Новонароджених також обсипають зерном на 8-й день, давши ім'я і поклавши у човен-колиску. Тим самим благословляють і відправляють у далеку дорогу рікою життя. Тому подібні до Покрови свята (1 січня, 1 квітня, 1 липня) часто ототожнюються з початком Нового року у різних народів.

Особливо Покрова ушановується воїнами – охоронцями Землі Рідної. Оскільки смерть чекає їх на кожному кроці, козак бере з собою у похід горстку рідної Землі, щоб вона оберігала його у військовому поході. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посипають могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде.

Могила, хата, церква – це все образи жіночого лона, куди потрапляє людина під захист Богородиці Землі-Матері. У тому Раю знаходиться і зародок Сонця у вигляді Вогню, який має вийти у зазначений час на у явний світ осяявши Землю.

Яка поезія, яка магія давнього світогляду наших Предків, що єднає нас з рідними Богами! Тому ми є дітьми своїй Богів, а вони є нашими родичами.

 

    Література
  1. Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с.
  2. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Упор. М. Москаленко. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с.
  3. Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. – К.: Укр. Письменник, 1993. – 205.
  4. Скуратівський В.Т. Святвечір: У 2 кн. – К.: Перлина, 1994.

http://www.svit.in.ua

 

До розділу