До розділу

 

Поховання

 

Одним із основних обрядів у житті людини є поховання – проводи в потойбічний світ. Обряд поховання складений на основі стародавніх звичаїв і світогляду нашого народу.

Згідно світогляду, спостерігаючи за Сонцем, люди вірили в непереможне і вічне життя, у воскресіння душі і тіла. Русини вважають, що після смерті душа відправляється до Батька-Неба Сварога, а тіло повертається до Матері-Землі Рожаниці. Під час похорону проводиться обряд шлюбу Батька Сварога і Матері Рожаниці – людина має відродитися у наступному поколінні. Тому русини свято дбають за продовження свого роду, аби душам Предків було куди відроджуватися. І ми свою Землю, нам Богом дану, бережемо від ворогів і дбаємо за її чистоту, щоб знову сюди прийти господарями.

Раніше людину клали до Землі у зігнутому вигляді, наче дитину в утробу Матері, зверху насипали могилу – символ вагітності Землі, на могилі ставили образ Батька Неба з ознаками чоловічого начала, який мав запліднити Матір-Землю і відродити життя. Замість стели можна поставити символ хреста, який також має первісне означення чоловічої сили. Пізніше поховання стали робили у випрямленому вигляді, де труна символізує човен-прутень, а померла людина – це насіння, яке вкладалося до лона Землі. Якщо відбувалося спалення, то залишки все одно кладуться до Землі чи розвіюється попіл над нею.

Сучасний вид поховання здійснюється згідно Закону України "Про поховання та похоронну справу". Зараз ховають померлого в землю або проводять обряд спалення в крематорії. Як правило, похороном займаються ритуальні служби або самі родичі. Коли всі процедури оформленні, родичі чи особи, що взяли на себе організаційні питання, призначають час для здійснення обряду і звертаються до духовного провідника.

Обряд може проводити волхв або за його відсутності інші духовні чини. Волхв заміняє собою Велеса і є провідником у потойбічний світ.

Померлого омивають і вдягають у його прижиттєвий одяг (або купують спеціальний одяг для поховання). Руки, ноги, іноді підборіддя зв'язують мотузками, на чоло кладеться вінець білого кольору, у кишеню – металеві гроші (для Перевізника), хусточка, гребінець, окуляри та ін. особисті речі. Переважно цю процедуру роблять у морзі або ритуальна служба (найняті особи) здійснює на дому, якщо тіло не доправляли до моргу.

Померлого кладуть у труну, яку виготовляють з дерева і оббивають матерією або іншим оздобленням. Труну зараз купують у ритуальної служби разом із речами для поховання. У давнину людина (або її родичі), яка готувалася до смерті, могла придбати труну зарання. Тоді її клали у комору і насипали в середину зерна, бо якби померла людина теж ототожнюється із зерном. Це робилося, щоб труна нікого не притягнула раніше часу визначеного Богом.

У давнину зовнішній колір труни визначався за суспільним станом померлого: чорна (зелена) – для робітників, червона – для воїнів, біла – для священнослужителів. Наразі цьому приділяють мало уваги. Якщо труна оздоблена під дерево, то можна її покрити матерією відповідного до стану коліру.

Всередині труна оббивається білою матерією, також кладеться подушка і покривало. Переноситься чи перевозиться труна з померлим ногами уперед.

Обряд проводиться в домі померлого чи в Храмі (Каплиці, Святилищі) або іншому приміщені, де з ним прощаються. Дзеркала в хаті накриті. Біля померлого ставиться свічка (вогник символізує зародок Сонця), яка стоїть у пшениці (житі), та склянка води, на яку кладеться скибка хліба. Поруч з труною можуть сидіти родичі, близькі друзі, які згадують життєві сторінки померлого. Родичі за бажанням складають життєпис і список померлих предків спочилого, який під час обряду оголошує волхв.

Якщо є можливість, за звичаєм, померлому ставлять в руки запалену свічку, щоб просвітити дорогу до Раю. Увага! Якщо це складно зробити, краще не ставити з причини, що свічка може впасти і привести до загорання. Біля померлого постійно мають знаходитися люди і слідкувати за вогнями.

Обряд спочатку проводиться в хаті померлого, потім у дворі, далі процесія йде або їде на кладовище, де завершується обряд, засипається і запечатується могила. За сучасними умовами багатоповерхівок, якщо труну з померлим привозять з моргу, то її, як правило, не заносять до квартири, а ставлять перед під'їздом і там проводяться обрядодії для хати і двору одночасно. Труну ставлять на стільчики або спеціалізовану підставку.

Порядок ходу. Попереду тримають образ спочилого; Хрест; трохи позаду – прапороносці з похиленими прапорами, хоругви; жінки з вінками; далі несуть кришку (віко) труни, на якій зверху лежить хліб на рушнику (він має округлу форму з обідком в нижній частині, зверху ставиться солянка або робиться отвір, куди насипають сіль, що загалом нагадує округлу могилу); далі йде Волхв, труна зі спочилим (ногами вперед), за якою йдуть родичі та інші присутні. Чоловікам і жінкам, що несуть кришку, домовину, вінки, перев'язують руку хустинкою.

Перебігати дорогу поховальній процесії строго заборонено. Ця заборона є давньою і згадується як порушення, за яке неминуче покарання.

Треба мати: два стільці (або спеціальні ноші – мари), молоток, цвяхи (якщо труна не забезпечена приладдям для закривання), рушники (мотузки) для опускання труни, лопати, воду.

Кладовище. Могила готується зарання. Перед нею здійснюється завершальний обряд прощання з померлим і дається йому в руки Прохідна Молитва. По завершенні обряду всі присутні також прощаються. З труни виймаються всі квіти, які будуть покладені на могилі. Натомість свічки, образки кладеться до труни. З померлого знімаються всі мотузки, які теж залишаються в труні. Спочилого накривають покривалом. Труна закривається чи забивається. На довгих рушниках чи мотузках, труну спускають до могили, ногами на схід, щоб спочилий дивився на воскресіння Сонця.

Волхв читає молитву і засіває могилу зерном, що символізує запліднення Матері-Землі. Лопатою з чотирьох боків кидає землю на труну. Всі тричі кидають землю жменею до могили, промовляючи побажання спочилому. Далі копачі закопують і насипають зверху могилку за формою труни.

Коли закопується могила, то встановлюється Хрест. Його ставлять в ногах, або в головах: тут треба дотримуватися звичаю і правил захоронення, що прийняті на кладовищі. Волхв зверху насипу накладає знак-печатку від духовного знамена і проголошує, що Божий син чи донька відійшли до Предків. Могилу уквітчують вінками і квітами. Волхв окроплює могилу водою і залишки води із збанка виливає на неї. Зверху залишають вогник-свічку і воду.

Тут же біля могили присутні миють руки, їм пропонується хліб, що був на обряді поховання: відламують шматок і посолив їдять, поминаючи покійного. Далі відправляються на поминальний обід.

Поминки. За правило, померлого ховають на 3-й день, тоді ж перший раз і поминають після поховання. Душа до 9-го дня перебуває на Землі і потім рушає до Раю. Треба провести душу і пом'янути другий раз померлого. Пройшовши очищення, на 40-й день душа прибуває до місця призначення біля Бога і Предків. Це третє поминання. Потім поминають за рік після смерті і в наступні роковини.

 


ОБРЯД ПОХОВАННЯ

Обрядові речі: Триглав, трисвічник (курильниця), Дзвоник, чаша з Водою, чаша (мішечок) із Зерном, кропило, кадило з ладаном, свічки для присутніх. На гробки: курильниця для Вогню, чаша з Водою, кропило, Прохідна Молитва.
Помічник запалює Трисвічник (курильницю) на Вівтарі. Взяти Триглав, стати біля ніг спочилого і вклонитися йому:

Відправа на відхід душі до Лук Сварожих і тіла до лона Матері-Землі побратима (посестри) нашого (ї) (ім'я).
Стати до Вівтаря. Помічник роздає людям свічки, запалені від трисвічника (курильниці). Можна використати дзвоник.
З курильницею обійти навколо труни, окурювати:
Кличу Силу Рода Всевишнього, Богів Рідних собі у допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечисті всякої, як Сонце встає – ніч відступає, так зле, недобре нас не бачить і не чує, стороною минає!
Прийдіть, прийдіть Боги Рідні, Дитину свою зустрічати, русина(ку) православну вітати, Душу приймати, до Предків вести, в Ірій Світлий проводжати.
Кличу Землю-Землицю, Святу Покровицю.
Могутню твердь Богів Рідних.
Прийди до нащадків гідних!
Прийди, Земле, освяти!
Кличу Воду-Водицю, Святу Студеницю.
Могуть текучу Богів рідних.
Прийди до нащадків гідних.
Прийди, Водице, освяти!
Кличу Вогонь Святий Сварожий.
Могуть палючу Богів Рідних.
Прийди до нащадків гідних.
Прийди, Вогню, освяти!
Кличу Вітер Святий Стрибожий.
Могуть летючу Богів Рідних.
Прийди до нащадків гідних!
Прийди, Вітре, освяти!

Хай зустріне (ім'я) Батько Сварог і Мати Рожаниця, візьмуть під білі рученьки, у Хором Небесний ведуть, бо він (вона) є русин(ка) праведний(а), Православний(а), з Богами поєднаний(а) із Родом сопричащений(а)!
Хвалимо Сварога, що створив світ, – це Бог Прави, Яви і Нави, се маємо їх во істину.
Мовив Сварог Ору, прабатькові нашому: "Як Мої творіння створив вас од перст Моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти Мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть, доки не прийдете до Лук райських".
Світ не мав початку і світ не матиме кінця – світ був, світ є, і світ вічно буде. Це найвища таїна Твоя, Свароже наш, таїна безперервного Кола Світобудови. Існує вічне Коло Перетворень. Тіло спочилої Людини оновлюється в тілі новонароджених близьких і далеких родичів. Оновлюється її образ, ознаки її спадковості.
Роде наш, Ти правдивий Бог наш. Ми – Твої сини і дочки. Ти, Всемилосердний, опікуєшся нами на Землі і у Раю Небесному. Ти душу нашу обезсмертнюєш, щоб вона була поєднана з Предками і потомками нашими. Слава Тобі, Роде наш!

Брати і сестри, душа спочилого(ої) (ім'я) іде до Лук Сварожих. І ми все, що вона мала доброго, вдячним словом поминаємо, щоб святилися Добро, Любов, Прощення і вічна Пам'ять про душу щедру.
Зачитати життєпис покійного за бажанням родичів.

Достойний(на) (ім'я), серце земного життя твого погасло. Та не погасне рідний образ твій ніколи в серцях наших. Та не забудеться слово твоє щире ніколи в серцях наших. Вічна пам'ять тобі!
Всемилосердний Свароже, Ти завжди і всюди зі своїми синами і доньками, вони бо є помічниками Твоїми. Силами могутніми і таємними через Господа нашого Бога ми поєднуємося зі святими душами Предків. Пом'янемо Рід спочилого(ої) і проголосимо велику славу Предкам нашим, які перебувають у Сварзі.

Згадати Рід спочилого(ої) за бажанням родичів.

Віримо: Душі Предків наших, які відійшли у Вічність, є Святими.
За святі Душі Предків рідних до Бога нашого помолімося.
Щоб зі святими Душами Предків рідних ми були у єдності і берегли державу Роду нашого Русь-Україну, до Бога нашого помолімося.
Свароже Всемогутній, Ти і ми – одна сутність Духа і Тіла, Ти самоутверджуюча Дія вічного Буття.

Любий(а) побратиме (посестро) (ім'я), стрінуть тебе у Луках Сварожих славні Предки твої. І душу твою добру приголублять. І будеш ти, як рідний(на) між рідними, і не зостанешся у забутті – будеш вічно перебувати в Пам'яті Роду свого.
До Раю Небесного прибувши, згадай смутки і радощі наші. І прости родині своїй, прости побратимам і посестрам своїм, коли, може, хтось нерозважливим словом засмутив серце твоє.
Рід твій в усьому Світі відчув, що твоє добре серце перестало битися. Бо є таїна таїн – невидимими шляхами поєднане життя сина і дочки, матері й батька, бабусі й дідуся з усім Родом. І людина, яка навіки спочила, далі живе в серці Роду свого, і житиме доти, поки житиме пам'ять про неї.
Брати і сестри, як вода Дніпрова, випаровуючись, підноситься до Неба, стає хмарою і не вмирає, а знову повертається до рідного лона Дніпра святого, так і людина, спочивши, відходить у Світ Предків Рідних і знову повертається у Світ Нащадків Рідних. Велика таїна Твоя, Всевишній Роде наш!
Уся родина, усі ми, тут присутні, стоїмо, осяяні вірою у життя вічне. Вік проживши, довгий чи короткий, людина входить у світ Мрії. І так, як після ночі постає день, так після смерті постає життя. Існує коло вічного життєоновлення. І тому внуки подібні до дідів. І ті русини-українці, які жили сотні літ тому, і ті, які живуть сьогодні, подібні самі до себе. І спочилий(ла) житиме в душі й тілі народу рідного і нині, і завжди.

Х: О Великий Свароже, зорею
Шлях сія до Небесних Осель.
Поєднай мирну душу з душею Двічі
Батька Орія й Матері Лель.
О Великий Свароже, ми знаєм
Твій Закон – Твоє вічне Буття,
Що померши, в Тобі воскресаєм Двічі
Неповторністю душ і життя.
Боже Правий, Боже Явий, Боже Навий!
Ти є Святість, найсвятіша за всі святощі.
Ти є Сила, найсильніша за всі сили.
Ти єдина Правда в світі, і немає іншої.
Ти, Боже, Дух Святий Роду нашого!


БІЛЯ БУДИНКУ ПЕРЕД ХОДОМ
Якщо труну з покійним після моргу не заносять до хати, то попередня дія також відбувається біля будинку.

Це Рід Всевишній утвердив життя вічне у Сварзі Синій, у собі єднаючи духовне і тілесне, видиме і невидиме.
Святістю своєю він все суще наситив і від того усе має свій дух.
Та найбільше Світла Рода Всевишнього в душах людських закладено, що Вогнем вічним у них горять, се він заповів нащадкам своїм Працювати у Світі Білому, укріплюючи вічність душ своїх.
Тож раз за разом приходимо ми у Колі Живого Явлення на Землю Святу, і так приходячи долаємо шлях тілесний для розвитку духовного, від життя людського ідучи до життя Божеського, по діяннях наших славних, спочиваємо в Раю Світлому, в Роді Всевишньому, з Предками поєднуючись і в щасті перебуваючи, а по тому як час настає, тіло нове отримуємо, в Яву повертаючись, призначення своє виконувати.
Коло за колом, життя за життям по Праві живучи слов'янин душу свою вдосконалює, доки час не настане у Праві жити, з Богами єднатись і в Богові перебувати!
Брамо Небесна, відкрийся,
Дай дорогу душі сина (донці) свого(їй)!
Предки наші любі, дякуємо вам за здоров'я, за силу, що ви нам від Богів Рідних посилаєте, у справах земних допомагаєте.
Нехай Сварог оберігає Вас і надає Вам Силу!
Щасливо перебувайте у Світі Духовному, нами опікуючись!
Нехай вічно існує зв'язок поколінь – Священний живий зв'язок між нами!

Волхв осипає зерном покійного і двір, промовляючи:
На життя вічне Роду нашого засівається! (Окропити)

Любий(а) побратиме (посестро) (ім'я), з любов'ю до Бога нашого, з любов'ю до роду свого, з добрим серцем і чистою душею ти врочисто зібрався(лася) в далеку дорогу Вічності.
Поклали тіло твоє до Хорса-човна, неначе в колиску. Будеш ти колихатися в морі-океані, прямуючи до Луків Сварожих. Нехай Хорс-Місяць тебе убереже в своєму човні, як проводить він Дажбога-Сонце у Небі синім наче в морі. Ти вже подолав(ла) свою бурхливу річку життя земного, тож хай спокійним буде море небесне!
А ми вже чуємо, як вісники на конях скачуть
до заходу Сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
аби віз із волами сумирними тягнути по степу синьому.
Там бо ляже Сонце спати в ніч.
Уславимо Батька Велеса, яко князя Нави – Світу потойбічного. Це він відправляє у Наву померлих, а звідти привозить отрочат і веде їх до світу Явного.
Молимо Велеса, Отця нашого,
да потягне в Небі комонощь Суражову,
да зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи.
То бо Сонце наше, яке світить на домове наші,
І перед його ликом блідим єсть
лик огнищ домашніх.
Сьому Богу-огнику Симарглу речемо показатися
і востати на Небесах і се взійти
аж до мудрого світа.
Батько Велесе, проведи нас стезею своєю кривою і таємною, даби не збилися ми зі шляху вірного. За тобою йдемо, силу твою чуємо, на мудрість твою полягаємо. Ти проводиш людей між світами, бо Боги тобі це право надали. Тож заведи померлого(лу) у свої чертоги, очисть і освяти і виведи знову до світу білого, як і Сонце виводиш. Слава Велесу!
Не самі ми йдемо –
Сварог нас веде,
Рожаниця слідом іде,
а ми за ними
з Богами своїми!
У добру дорогу побратиме (посестро). Рушайте.
Вишиковується колона, яка вирушає до катафалку.


НА КЛАДОВИЩІ
Труну зі спочилим ставлять біля могили ногами на схід. Стати біля ніг:
Хвалимо Сварога, Діда Божого,
який тому роду Божому є начальник
і всякому роду студиць вічний,
який тече влітку од криниці своєї
а взимку ніколи не замерзає.
А тієї Води-Живиці п'ючи, живемо,
доконе не прийдемо до нього як свої,
прибудемо до Лук Його Райських.

Роде Всевишній, ти тримаєш у собі все видиме і невидиме, Ти Правда і Добро, Любов і Справедливість.
Велика милість твоя, ти праведників винагороджуєш, Ти кривдників милуєш, заблукалих рятуєш, Життям нашим опікуючись через Богів Рідних!
Це ти призначив нам закони Прави через життя явне пізнати, випробування долаючи, душу шляхетною працею освячувати! Рідних любити, по Правді жити, шлях свій честю засівати щоб Слава проростала!
Пішов з життя побратим (посестра) наш(а) (ім'я),
Тож прийми у царстві своєму духовному і винагороди його (її) по справах його (її) достойних, по справах його (її) праведних, пробач вчинки недобрі, кривду вільну, а чи невільну, Духом своїм Всесвітлим очисть його (її) і захисти!
Велесе Батько наш! Дай спокій душі Русина(ки) Православного(ї)!
Хай прибуде з нею радість буття вічного, у Світлі Рода Всевишнього!
Хай прибуде з нею Дух Роду Православного, щоб була вона з Предками і Нащадками в злагоді! Ми добрим словом її поминаємо, діяння славимо і перед Богами свідчимо єдність Роду нашого у трьох світах!

Взяти Прохідну Молитву, зачитати:
Прохідна Молитва. В райських оселях Предків Рідних посели, милосердний Свароже, душу спочилого(лої) (ім'я), бо це творіння Твоє, Твоя любов і Твоє милосердя. Ти, Всеправедний Боже, обезсмертнюєш дітей своїх Духом Святої Віри, Духом Пам'яті Вічності у Вічності Роду.
Покласти Прохідну Молитву в руки спочилого(ої) або в головах.

Побратиме (посестро), відкриєш ворота і ввійдеш у них.
То красен рай слов'янський;
і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо від Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої,
чи бути дню Сварожому, чи бути ночі.
І засинають люди, бо всякий живий во дні Божім,
а вночі – хтось інший… Спи спокійно (ім'я).

Прощайтеся.
Родичі і близькі кажуть останні слова і прощаються. Свічку і квіти з труни забирають (опісля кладуть їх на могилу), розв'язують руки і ноги, мотузки залишають у труні. Труну закривають, забивають. Труна кропиться і опускається в яму.

Взяти зерно і засіяти труну у ямі:
На життя вічне Народу нашого засівається. Вічна тобі пам'ять.
В чотири кути ями лопатою кинути землю:
В ім'я Роду Всевишнього. Вічна тобі пам'ять!
Землю тричі кидають волхв, родичі і всі присутні. Потім починають загортати лопатами.
Матінко наша рідна, Земле наша славна!
Ми, вірнії діти твої, щодень тебе слухаємо,
І бачимо допомогу твою у справах наших.
Ти нас годуєш і оберігаєш, від усього злого захищаєш.
Дякуємо тобі за сили, які ти даєш нам,
Що здоров'ям і доблестю у нас проростають.
Ми тебе повік берегти будемо.
Прийми сили наші душевні собі у допомогу,
Щоб на нашій землі панували мир і злагода,
Щастя і достаток, щоб з Богами Рідними
Жили ми в єдності
І були перед Родом Всевишнім славними
Русичами Православними!

Х: Розляглися степи на всі сторони,
Відкричали в степу чорні ворони.
Подніпровські сади стали білими. Двічі
І летять журавлі над могилами.
Де шукати мені долі кращої,
Крім землі, де лежать мої пращури?
Земле рідна моя, краю зоряний! Двічі
Твої щедрі поля серцем зорані.
Повторюється перший куплет.

Віддаємо тебе в лоно Землі-Матері,
Широко розкиненій, дуже добрій і милосердній,
Молодій пані, м'якенькій, як вовночка,
Щоб вона зберігала твої груди від знищення.
Піднесися, Земле, не дави важко,
Дай йому легко себе почувати,
Лагідно голуб його,
Покрий його, як мати обгортає полою свою дитину,
О, Земле!..
Коли стоїть Хрест (або пам'ятний знак), читати:
Боже наш, Ти Святий Дух Роду нашого. В Тобі життя, в Тобі сила, в Тобі розум і любов народу нашого. І щасливимось ми щастям народу нашого. І вічніємо ми вічністю народу нашого. Ти – Безсмертний, бо наш народ безсмертний Твоїм безсмертям, Боже наш!
Х: О Великий Свароже, зорею
Шлях сія до Небесних Осель.
Поєднай мирну душу з душею Двічі
Батька Орія й Матері Лель.
Вічна пам'ять про душу спочилу,
Пам'ять світла, як сонце, свята.
Уквітчаєм любов'ю могилу Двічі
На безсмертя – на вічні літа!
Поєднай мирну душу із Світом
Рідних Весен, Ланів і Дніпра,
Щоб жила вона променем-квітом Двічі
У Безсмертній Святині Добра.
О Великий Свароже, ми знаєм
Твій Закон – Твоє вічне Буття,
Що померши, в Тобі воскресаєм Двічі
Неповторністю душ і життя.
Святою Таїною Вічності і Всюдисущності Роду нашого засвідчую, що любий син (дочка) відправляється до осель Предків рідних.
На могилі поставити печать – видавити Триглав або Хрест:
Печать дара Духа Святого.
Окропити водою могилу.

Жінки уквітчують могилу.
Коли пісня закінчується, Волхв вклоняється могилі. Тут же біля могили присутні миють руки, їм пропонується хліб, що був на обряді поховання: відламують шматок і посолив їдять, поминаючи покійного. Хтось із родини запрошує присутніх на поминальний обід.

Якщо Волхв присутній на поминальному обіді, то перше слово надається йому:
Брати і сестри, душа спочилого(ої) (ім'я) пішла До Лук Сварожих. І ми все, що вона мала доброго, вдячним словом поминаємо, щоб святилися Добро, Любов, Прощення і вічна Пам'ять про душу щедру. Хай душа твоя пребуде в спокої. Мир праху твоєму. Земля тобі пухом!
 

 

    ДЖЕРЕЛА:

1. Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 192 с.

2. Волхв Межимир. Малий Требник Рідної Православної Віри. – К.: РВ РПВ, 7513. – 158 с.

3. Молитовник / Упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 64 с.

4. Пачовський М.І. Народний похоронний обряд на Руси. Порівнуюча студия. – Львів: НТШ, 1903. – 32 с.

5. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 64 с.

6. Пісенник / Упорядник С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7523 (2015). – 64 с.

7. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНВіри, 1979. – 1427 с.

8. Священна книга обрядів. Требник. – Нью-Йорк: видавництво РУНВіри, 1991. – 112 с.

 

Обряд поховання книжкою з музичним додатком:

 

Поховання. – Уклав С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). - 24 с.

 

- формат PDF

 

- формат DOCX

 

 

http://www.svit.in.ua

 

До розділу