До розділу

Руське Православне Коло

 

ВЕЛЕСОВА КНИГА – ОДІССЕЯ І РАМАЯНА СЛОВ’ЯН

 

 

Гай Арсенія
+ 38 (044) 284-33-83
+ 38 (044) 289-53-39


Колись, кожен пересічний грек знав твори Майстрів слова, які для античних греків були давніми і уособилися в імені Гомер: Ілліада і Одіссея. Ці твори вивчалися у грецьких школах, сюжети з них надихали митців – оживали у мармурі і на сценах, а сьогодні є дорогоцінною часткою культурної спадщини людства. Вже давні греки сприймали описане в Ілліаді і Одіссеї, майже, як казки. Але, прийшов час, і з-під землі дісталися нащадкам руїни Трої. І тепер всі знають – те, що в Гомерових казках – правда: історія мітичних народів, які берегли пам'ять про себе піснею, із вуст в уста, боянню легенд.


На початку травня цього року в тижневику «Главред» з’явилася стаття під назвою «Початок кінця «Велесовщини» за підписом Ю. Рудницького. У нього «луснуло терпіння» і він вважає, що цю травму може загоїти вилучення з шкільних і вузівських програм згадок про давньослов’янський епос, відомий під назвою «Велесова Книга» (ВК). Пан Рудницький вирішив, що тексти «Велесової Книги» підробка. Окрім нього, своє категоричне прагнення позбавитися «Велесової» висловлює пані Наталія Яковенко, доктор історичних наук, завідувачка кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Вона «вважає ганьбою впровадження в шкільні та вузівські навчальні програми «Велесової книги» – тексту невідомого походження, який наукова академічна спільнота визнала підробкою». При тому, вже у наступному рядку статті «пані Наталя звинувачує в «легалізації» «Велесової книги» Інститут літератури імені Т. Шевченка НАН України». І виникає питання, а що, цей наш вельмишановний флагман вищої освіти вже не відноситься до категорії «наукова академічна спільнота»?
Інший вилучений у статті із кола «наукової академічної спільноти», вочевидь через визнання текстів Велесової Книги автентичними, – Науководослідний інститут українознавства при Міносвіти. При тому, вже через три рядки після невтішного для НДІУ вердикту, автор допису свідчить співробітників цього наукового закладу академічними світилами. Текст статті в цілому – стос алогізмів, що і не дивно, оскільки автор відверто (прямо в підзаголовку) солідаризується з Голохвастовим, беручи те за підставу озирати світи наукових і політичних еліт, як мишей «з висоти Лаврської дзвіниці». Дісталось на горіхи всім підряд: і Президенту, і Левку Лукяненко, і Борису Яценко, і Дмитру Табачнику, і Миколі Жулинському… – воно і зрозуміло: «міші, або ж кріси».
Однак повернемось до суті:
Твердження пані Яковенко щодо неавтентичності текстів Велесової Книги від імені «академічної спільноти» некоректне. В дійсності, пані Яковенко і пан Рудницький мають свою думку щодо Велесової (негативну), а фахівці інших наукових закладів – іншу (позитивну), але негативно налаштовані панове вважають за можливе ототожнювати своє особисте ставлення до ВК із думкою «академічної спільноти». Крім того, як добре видно із статті, «луснувший терпець» негативно налаштованих нині несеться вихором по владних кабінетах: із висот «Лаврської дзвіниці» б’є дзвін на сполох щодо Велесової Книги.
Моє відношення до цього переполоху – я є одним із перекладачів ВК і належу до числа тих, хто каже: тексти Велесової Книги справжні, прийшли до нас із давніх часів. І прошу зауважити: жоден із супротивників Велесової, не зробив переклад. Чому? У них зазвичай прекрасний, суто «науковий» аргумент: вони вважають нижче своєї гідності займатися цією «велесовщиною»…! Тому, вибачайте, але здебільшого т. зв. «фахові» репліки з приводу Велесової Книги чимось нагадують авторитетні судження радянських громадян про американські фільми, яких вони ніколи не бачили, натомість прочитали критику в газеті «Долой Капитализм».
Тому, я вважаю за втішне «погрозу» Голови міністерства освіти Івана Вакарчука «розібратися» з «Велесовою Книгою»: «пан Вакарчук запевняє «Главред», що рішення з цього питання він прийматиме лише на підставі висновків фахівців. «Я потребую експертів високого рівня, і ми це робитимемо», – сказав міністр». Бажаю успіхів у цьому починанні!
А поки що, бачу за необхідне лиш одне: най на свою користь висловиться сама Велесова. Я, як перекладач, гарантую адекватність кожного слова у цьому перекладі і можу поділитися досвідом роботи з текстами ВК з будь-яким зацікавленим фахівцем. Не має значення хто нині «за», хто «проти». А слід задуматися всім, над чим здіймається рука.
Давайте заспокоїмось і….

ВК_Д30 Живич і Палач

Переймемось живильним діянням, як особливим,
що материнському напротивіч.
Це так, як би спрагла криниця здійняла руки, кличучи дощ,
і дощ пішов – води їй приніс.

Ми живицею маємо Славу.
І її врожаїв ми женці.
Противіч спрагла Матір-землиця
і ми маєм живити її, як і наші Отці.

Тож повінчаємо Небо і Землю, свадію справим о них,
бо кожен чоловік – творець, від Неба Живич,
і віч-на-віч Земля – жона його.

І най шануємо цю нашу даність – мужнє й жіноче,
бо ми діти обох.

І мовимо так: будьте здраві й щасливі!
Майте багато дітей і пишайтеся тим!
Глядіться в них, як на себе у водах криниці – будете велеплодні,
бо мужності могуть у плідності своїй живиться
а відтак – не початий край надбанням: і насіння, і плід.
Радітимемо з того і скористаємось як слід,
аби во горазд нам до останнього дня йшлося.
І вірною є та молитва,
за якою нам буде відміряно днів скільки слід,
а що понад міру – то зайве.
Натомість,
най буде дерзенність – наш водоспад,
що парує співпадним і несеться во лад.
Молімось за те.

І маємо від’ємця, що є інакший парунець.
Він кладе враже на лопатки, голови зніма,
йде Палачем від Неба – на смерть в пустелі приріка.
Вслід за ним Пустка поспішає і обійма чужинства край.
І так триває до тоді, як Живич завітає в ті краї.
Могуть оспівується, а вражинське тліє.
І на межі могуття й тліну стоять Боги.
Сварог, небес держитель, – на чолі.

Сварг здійме руки від бради
і за велінням з під його руки в гомілці пустки потечуть дощі.

І повінню божої волі сповняться всохлі перса
і злаки припадуть до тверді тої, коло якої Палачем – Сур’я.

Це Сур’я живить ниву,
буянням зелені і злаків сповнює краї
і поле оживає, рясно плодить.
А ми ростим ті врожаї
і оберемками несем до житниць наших.
І віно урожаю каже нам,
як нищівний Палач нас горнеться – нам ростить врожаї.

І маючи ці істини їмо хліби свої.
 

До розділу