До розділу

Руське Православне Коло

 

ЗВЕРНЕННЯ
щодо ушанування Степана Бандери

 

 

Вельмишановний пане Президенте України!


1 січня 2009 року виповнюється 100 років з дня народження Степана Бандери – людини, чия постать в нашій історії є чи не найтрагічнішою. Йому судилося стати на герць з одним із найлюдиноневисніших режимів і його кровожерним вожаком, ім’я якого в історії завжди пов’язуватимуть з найжорстокішим і найбезглуздішим масовим винищенням власного народу.

Натомість спритними фальсифікаторами історії саме ім’я Степана Бандери стало тим жупелом, яким і досі страхають людство. В масовій обивательській свідомості він – бандит і зрадник.

Тим часом в кадебістських спецхранах зберігається маса документів, гадаємо, Вам відомих, про те, що бандерівський рух цілеспрямовано було очорнено в очах народу. Злочини, які приписують бандерівцям, здійснювались спеціальними силовими структурами за завданням влади, що вживалися в середовище бандерівців, а ще частіше чинили злочини, видаючи себе за таких.

В пресі вже публікувались цілком таємні службові записки обласних прокурорів Західної України Хрущову М.С. про перевищення повноважень представниками силових структур при запровадженні, як там сказано “цих гострих методів оперативної роботи” і, таким чином, скоєння страхітливих злочинів проти людства під маскою бандерівців. Одні ці записки – пряме свідчення спланованої системної акції влади проти власного народу.
Вважаємо, настав час розставити крапки над “і” і сказати Україні і всій світовій громадськості, хто є хто. Пропонуємо прискорити вивчення всіх спецдокументів таємного характеру, що стосуються національно-визвольного руху в Україні в ХХ столітті і сказати правду, якою б вона не була. А буде вона, ми певні, такою, що покаже вимушений характер протидії населення владним заходам. Винищене голодомором населення Центральної і Східної України – яскравий приклад сталінських розправ над тими, хто не сприймав його маячливих ідей. Ці ж насильницькі дії більшовики проводили і в Західній Україні, населення якої своє воз’єднання з “великою” Україною і самих визволителів сприйняло як дар Божий. Прозріння, яке невдовзі наступило, було безжально жорстоким. Саме воно викликало негайний масовий стихійний протест народу, роз’єднало сім”ї, загнало тисячі і тисячі людей в схрони, змусило споконвік мирного українця взятися за зброю, бо абсолютно однозначно стояло питання: або житимеш рабом, або не житимеш.

За цих умов організатори народного спротиву мають бути не бандитськими, а героїчними постатями, бо стати на прю із супротивником, значно сильнішим за тебе, свідомо йти на загин в ім’я власного народу, в ім’я власних переконань – ознака героїзму.

Ми не можемо стверджувати, що в цьому русі не було перекручень, недоречностей, прикрих помилок і т.ін. Але там, де ллється кров і нищиться людське життя, не до галантних розшаркувань в білих рукавичках. Саме тому найважливішим є дати відповідь на питання, чому так сталось, що було першопричиною, яка сторона справді була жертвою.

Відповідь на це питання – в документах того часу. Шукаймо її швидше. Не зволікаймо, бо приспішники колишньої влади, потужна п’ята колона, що цілеспрямовано й системно діє в незалежній Україні, доволі успішно реалізовують свої плани по дискредитації самої ідеї незалежності, а відтак – і доцільності існування незалежної України. На наших очах чиняться сотні антиукраїнських провокацій, починаючи з ігнорування високопосадовцями державної мови і закінчуючи оскверненням пам’ятників, а адекватної реакції влади – нуль.

Одним із проявів такої нульової реакції на актуальні події сьогодення є і неналежне пошанування справжніх героїв визвольного руху. Історії України надзвичайно повільно і кволо повертаються імена її справжніх синів, немає державного трактування цілого ряду історичних подій, нема оцінки діяльності антиукраїнських сил, зрештою – нема концепції національної ідеї.

В контексті всього сказаного 100-річчя Степана Бандери – той момент істини, який може стати відправною точкою для потужного повернення українцям історичної правди.

Вважаємо, що державотворча діяльність Степана Бандери, його винятково героїчний спосіб життя, що виявився в протистоянні значно сильнішому, а головне – підступному і безпринципному противникові, його трагічна смерть і сфабрикована не менш трагічна посмертна неслава є не лише підставою для присвоєння йому звання Героя України, а й гострою потребою відновлення історичної справедливості.

Головний отаман ЗГУК
з усім товариством Євген (Святослав) Петренко

Генеральний писар ЗГУК Володимир Яремчук

 

До розділу