До розділу

Руське Православне Коло

«Поруйнуйте жертовники їхні...», сказано в Біблії (Повторення Закону 12:3) щодо язичників.
Чи допустимі такі стосунки поміж релігійними людьми у 21 столітті?

 

Одною з підвалин європейського демократичного суспільства, яке вже майже двадцять літ намагаються побудувати в Україні, є релігійна толерантність. Це означає, що певна особа може вільно сповідувати свою релігію в межах нашої держави, а також бути впевненою у безпеці свого життя та предметів культу.
До 2008 року українські рідновіри вважали, що наша країна у цьому питанні дійсно наблизилася до цивілізованого світу. На тлі суперечок між християнськими конфесіями, котрі часто закінчувалися бійками, українські рідновіри поводили себе виважено і мирно. Відроджене українське язичництво існує поряд з усіма іншими релігійними напрямками нашої країни, і має ті ж самі права, що й вони.
В 1998 році християни України відзначили 1020-ліття хрещення Русі. Не будемо обговорювати моральний аспект цього свята насильницького зламання народного духу та народної моралі. Зрештою для когось є святом і сьоме листопада 1917 року. Відзначимо лише, що святкування 1020-ліття хрещення Русі відбулося десять років тому мирно і без ексцесів, в межах християнських конфесій в Україні. Як, зрештою, і має бути в країні, де церкву відділено від держави.
Минуло десять років, і держава в особі Президента, запропонувала святкування хрещення Русі на державному рівні. Запрошено духовних провідників християнства з інших країн, ухвалено програму концертів та інших заходів, і навіть запропоновано зробити цей день державним святом.
Відомо, що грекоортодоксальна християнська церква на відміну від її католицької посестри, дуже чуйно реагує на ставлення до себе тих, хто має владу. Ми навмисне не визначаємо тих грекоортодоксів, які на подібні обставини реагують найчуйніше, а навчилися вони цьому трохи не з часів Батия, коли закликали народ молитися за своїх поневолювачів. На тлі підготовки до "свята" спостерігається раптовий сплеск агресивності певних осіб щодо рідновірських конфесій.
До того ці певні особи старанно робили вигляд, що сучасного язичництва в Україні не існує. Однак, в серпні минулого року в Києві група людей, котрі називали себе християнами, нанесла фізичні пошкодження київським язичникам, котрі проводили свій обряд біля Історичного музею. Особи ці були озброєні кастетами і пістолетом з гумовими кулями. ЗМІ відбулися невиразним повідомленням, з якого неможливо було навіть зрозуміти, хто є винуватцем. В серпні 2008 року, тобто якраз під отой широкий розголос про святкування ювілейної дати хрещення Русі, неподалік м. Нікополя невідомі звалили до яру образ Перуна, встановлений місцевою громадою на своєму капищі. Образ цей був добре укріплений і зацементований, тобто при його руйнуванні діяв не один чоловік, а організована група. Тим більше, на місці образу поставили хреста....
Про цей акт наруги було повідомлено органи правопорядку. Приблизно в той же час невідомими було знищено образ Перуна в балці Музичній на о. Хортиця. На цьому місці громади рідновірів щороку відзначають свято Перуна. Присутній на святі молоді дається змога показати свою силу і відвагу в ім’я рідної землі. За повної відсутності офіційного патріотичного виховання, подібні заходи є корисними для морального і фізичного здоров’я підлітків та юнаків. При огляді місця події рідновіри побачили, що образ було спалено за допомогою якоїсь запалювальної речовини, з ознаками певного обряду, тобто діяла знов-таки не випадкова зграя хуліганів, а організована група, котра підготувалася до цього акту. Подібні акції сталися і в інших областях України.
Таке враження, ніби ми живемо не у 21 столітті, в часи, коли провідники майже всіх релігій світу говорять про мирне співіснування та екуменізм. Схоже, що в Україну повертається середньовічне дикунство, коли людей навертали «вогнем та мечем», а починали цей процес зі зруйнування жертовників та образів Богів. З історії християнства відомо, що діяльність багатьох його напрямків часто носила провокативний характер, після яких язичники, розгнівані оскверненням святинь та знищенням капищ, були змушені до агресивних дій. Церква не втрачала при цьому нічого - навіть, якщо при «ударі у відповідь» постраждає хтось із християн, його завжди можна оголосити мучеником за віру, а згодом і канонізувати.
Запорізькі рідновіри є законослухняними громадянами, і, звісна річ, не робитимуть у відповідь ніяких подібних дій. Тим більше, якщо варвари з Нікополя «підписалися» під своїм злочином, то запорізькі злочинці побоялися залишити свою «чорну мітку». Але немає ніякої гарантії, що при повторенні подібних вчинків, не стануться якісь сутички поміж представниками релігійних напрямків. Особливо, коли хтось з нищителів капищ і образів попадеться на гарячому... Відомо, що релігійні конфлікти розпалити легко, а от загасити дуже важко.
Громади рідновірів міста Запоріжжя закликають віронетерпимих представників деяких релігійних конфесій нашого міста до поміркованості. У вік Інтернету та високих технологій дикун, котрий рубає сокирою, або палить образ Бога, якому молиться його сусід, має дуже і дуже огидний вигляд. Особливо, коли той дикун має, згідно догматів своєї віри, любити навіть явного ворога, не говорячи вже про цілком доброзичливих співгромадян, котрі шанують Бога чи Богів на свій лад.

Сприймаємо вищезгадані події як свідомий акт розпалювання міжрелігійної ворожнечі і вимагаємо від представників владних структур вжити необхідних заходів щодо захисту прав рідновірських конфесій на вільне віросповідання і захисту цілісності предметів культу та попередження подібних випадків.

 

Мирослав і Мирослава Зуєнки,

жерці громади Відичного Православ’я «Арійський Шлях» Рідної Православної Віри м. Запоріжжя.
 

До розділу