День літнього сонцевороту – це прощання с пануванням весняного
Бога Сонця Ярила і водночас зустріч з літнім проявом сонячного божества Купала.
Прийшов час найдовших днів, коли сонце знаходиться в найвищій точці небесного
купола і проявляє всю повноту своєї Слави, свого Сяйва та Сили, тому ім’я йому
Купало.
Це час єдності і цілосності протилежностей – чоловічого і
жіночого та прояву цієї повноцінності у світі, яке ми бачимо навкруги – Природа
і квітне і плодоносить одночасно, бо найкраща половина Бога Купала, то його
жінка, Богиня земної плодючості і розквіту, щедрот і багатств природи, краси та
кохання, Марена, володарка ріки, втілення водної стихії.
Тож свято це є наша подяка Сонцю і Воді, Небу і Землі, Природі і
Роду за багатства, якими вони нас так щедро обдаровують.
Сьогодні найкоротша ніч, але найважливіша – Ніч Вогнища, Ніч
Любові, Чудес – єдина, коли розквітає папороть, а Купало зустрічає свою Марену,
щоб одружитися і самі Боги спускаються до нас, щоб разом з людьми водити
хороводи на весіллі Купала й Марени. Саме тому, як тільки свято розпочалося
простір заполонила магія цієї святкової миті, об’єднавши нас усіх між собою,
миром в коло Роду. І відчувалося, що боги і духи стихій, яких ми закликали
прийти на свято та благословити його своєю присутністю, відповіли на заклик і
освятили своїм сяйвом наш священний обряд та наповнили радістю наші серця.
Почалося справжнє весілля і веселощам не було межі. Приємно було
дивитися на молодих та вродливих хлопців та дівчат, які грали і щиро
насолоджувались тією грою – сватанням з викупом, потім вінчанням. А потім усі
дружно Дерево Купальське прикрашали та біля нього хороводи водили і пісні
співали, ті самі пісні співали, що і наші предки віки тому, бо Дух Роду живе
вічно, перевтілюючись в нащадках. Музика грала, пісня звучала, дівчина співала,
голос у дівчини тої такий чарівний, як вода в річці наче сам тік та весь простір
собою заполонив і до кожного серця дістався. Така багата талантами молодь на
запорізькій землі зростає.
А потім ушановували Воду молитвами та квітами. Вінки на воду
пускали дівчата, а хлопці за ними пірнали, як Сонце, що купалося у Світових
Водах. Хто вінок піймав парою став та через вогонь стрибав. Тепер, за
стародавнім повір’ям на осінь зіграють весілля. Водою очищалися, щоб тілами і
душами чистими бути, щоб в мирі та злагоді жити, здоровими й багатими бути!
Через вінок купальський проходили та благословення отримували.
Закликав Волхв Матір Славу і прилетіла вона в образі Зорі з
Зоряницями і принесли вони на крилах своїх Вогонь Священний – Дар Божий та
передали той дар козакам пригожим і запалили вони Вогнище Купальське та поклали
пожертву трави цілющі та квіти пахучі, хліб святковий та нектар ягідний, як
символи єднання тілом і кров’ю, розумом та долею з Богами, бо ми є один Рід.
І палало Вогнище красно та сяйвом своїм діставало небес, а на
землі навкруг нього знов коло зібралось і хоровод закрутився. Свято продовжили
виступи гуртів.
А коли ярий вогонь став лагідним пари над ним понеслися. Через
вогонь стрибали і над тим полум’ям священним очищалися і освящалися, а коли
настрибалися пішли до води свічки пускати, предків загадувати, пам’ять про них
подякою сердечною ушановувати і від того дійства засяяла ріка, понесла ті вогні,
як символ життя вічного.
Приємно було від визнання того, що наступне покоління обдароване
і талановите, що відчувається в молодих серцях жага до знань та досягнень,
прагнення бути єдиним родом та звеличувати його силу ділами славними та вчинками
героїчними.
