XVIII. Свято Купала в Україні
431
1. Напередодні Купала
2. Купальські вогні
3. Купальська Ніч (Містерія)
4. Охорона господарства в Купальську Ніч
5. Квітка щастя
6. День Купала
7. Ранішній збір зілля на Купала
8. Збір зілля дівчатами для вінків
9. Обичай саджати дівчину до ями
10. «Марена та Купало»
11. Вінкоплетіння біля води та пускання вінків на воду
Вінкопускання на воду з повісти О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала»
13. Ворожіння на Купала
14. Купальські пісні
15. Образ української жінки
16. Особливі думки про свято Купала
17. Господарські роботи, пов'язані з Купалом
18. Пояснення до Купала
XVIII. СВЯТО КУПАЛА В
УКРАЇНІ
Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній соняшний цикль річних
календарних дохристиянських свят – це свято МОЛОДІ – хлопців та дівчат –
КУПАЛО або КУПАЙЛО, що з часом, після прийняття християнства, з'єдналося з
святом церковним – народженням Івана Хрестителя. Тому й носить це свято
подвійну назву – „ІВАН КУПАЛО", а в окремих місцях – „Іванець"; на Буковині
це свято прибрало назву „Іван Лопушник".
Купальська обрядовість та пісні належать, як і гаївки та коляди, до
найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя –
сонця. Ці зразки народньої творчости є рештки-уламки колишнього
одно-цільного анімістичного світогляду наших пращурів, які дивились на життя
й природу очима первісної людини, намагалися стати до неї найближче та
оволодіти її силами, пізнати її таємниці.
Цінні ці обичаї та пісні й тим, що допомагають нам вивчити та пізнати
культуру, життя, бажання, прагнення наших пращурів; переносять нашу уяву в
ті далекі минулі часи щасливої романтики, в життя інше, мало нам відоме з
його космогонічними та мітологічними віруваннями.
Ця творчість – багатющий матеріял для історика української первісної
культури й є невід'ємною й важливою частиною цільної картини того далекого
передісторичного життя, побуту й світогляду.
Збоку літературної та музичної вартости ця творчість має своєрідні мотиви –
то протяжні, то монотонні, то веселі, то сумні й саме цим захоплює нас і
чарує своєю емоцією, красою, безпосередньою поетичністю і є бездонним
джерелом для сучасної музики, фолкльору, дослідів (філології) та вивчення
розвитку мови. (Хоч, правда, ці поезії зчасом сильно нашарувалися).
Дуже важливо нам згадати й записати ці перлини народньої творчости минулих
часів, бо щодалі – це все забувається, а в Україні ворог намагається знищити
ці наші святощі, щоб не збуджувати в народі любови до своєї історії, до
свого народу.
В підручнику для VIII кляси „Українська Література", 1949 р., стор., 17 –
О.І. Білецького та П.К. Волинського відверто сказано: "В умовах радянської
дійсности обрядові пісні відмирають..."
З цієї архаїчної тисячолітньої творчості, з її не завжди ясним змістом, з
алегоричними висловами, з художньою символікою, з своєрідною, але
глибокоемоціональною монофонічною мелодією, з її прямими й персоніфікованими
образами пізнаємо ІДЕЮ дохристиянських свят, вірувань, зокрема ідею свята
КУПАЛА.
..."Це Свято відбувалося, коли сонце приходило до зеніту – найвище
підіймалося над землею; давало найбільше тепла й світла, виявляло свою
найвищу чудодійну силу для і рослинного й тваринного світу та для людини..."
Земля-Деметра – під ясним і гарячим промінням Сварога (бота-сонця –
Даждьбога) – виявляла найвищу силу життя – вся рослинність досягала свого
апогею, все нестримно росло, розцвітало, все множилось, раділо... Раділи
люди... Раділо завзяття молодече... Раділа земля.
У цей час з'являється ягода в лісі, буяє зілля, розцвітають найкращі,
найніжніші квіти, що п'янять своїм запахом все живе; а всяке зілля набирає
чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Уже й вода на цю пору погідна
й тепла, можна в ній купатися – очищуватись від усього злого й лихого. А
вода й вогонь у ті часи вважалися всеочищающою, всеоберігающою та цілющою
силою – святощами.
Грецькі письменники та історики, як Прокопій та інші, відмічають, що у наших
пращурів, як і в інших народів, „вогонь і вода, як могутні святителі й
чистителі життя, котрими благословляється й охороняється від впливів злих
сил всякий акт".
Ось чому Свято КУПАЛА відбувалося здебільшого при воді й при „вогнях" – на
честь цих двох стихій.
Чимало вчених дослідників пов'язують деякі наші обряди-свята з
індоєвропейською мітологією й підтверджують окремими місцями з Вед та Авест.
Прихильником цієї теорії був і наш великий учений, професор Харківського
університету Потебня, – правда, в ранніх своїх і творах. Учений Драгоманів
підводив частину наших свят-обрядів під „теорію культурного запозичення". І
взагалі у 80-90 рр. минулого століття – учені стояли на цім ґрунті.
Пізніші дослідники стоять на ґрунті самобутньої культури життя України.
Безсумніву, культурних впливів чи запозичень ніколи не можна оминути, але
вони в більшості народів, також і в нас, проломлюються у форми національні й
прибирають істотні властивості народу, нації.
Хоч Сонце-Геліос, (Helios-сонце) (Греція), – у нас Сварог-Хорс-Даждьбог*) –
тотожні, як говорить Прокопій Кесарійський; хоч і в індо-европейських
народів „єдиний бог" – образ Неба-Світу-Сонця спільний, але у наших пращурів
сонце й вода також святкування на честь цих стихій були самобутні, прибрали
власних форм і змісту.
Колишнє Свято КУПАЛА відбувалося два дні: напередодні (23. VI с. ст.) – у
лісі, здебільшого біля води, з гільцем та вогнями – відбувалися нічні „розгри"
– грища, та в самий день Купала (24. VI с. ст.) обов'язково над водою – біля
джерел, криниць, річок, ставків з Мареною, Купалом, вінками, обливанням
водою, купанням та денни-
________
*) Даждьбог згадується в початковому літописі під 980 р.; в Іпатіевськім
літописі, в Новгородськім в пергаментному списку Пролога – стаття
Бодянського.
Значення Дажьбога (Даждьбога) визначається вставкою візантійського
хронографиста Малали в Іпатієвському літописі під 1114 р. – "И по сем
царства син его (Сворога), іменем Солнце, его же наричють ДАЖЬБОГ..."
„Солнце цар, син Сварогов, еже ест ДАЖЬБОГ, бе бо муж силен"...
Хорс, від імени которого Даждьбог в початковому літописі не відділені
сполучником і, також є соняшний бог, як це підтверджується з „Слова о Полку
Ігореве"...
(За Енциклопедическим Словарем Брокгауза и Ефрона, т. X, кн. 19 стор. 35).
[433]
ми "розграми" – грищами – проводили дорослі хлопці та дівчата.
В „Житії Володимира", (Чтенія Київські ІІ, с. 42-43) так описується:
..."В вечер зобравшися младенци и панни плетуть собе венки из зеля розного,
которие кладуть на голову и опоясуются ими; кладуть зась огонь и беруться за
рука и около огня оного скачуть, спеваючи песни, в которих часто споминають
Купала, а потом през оний огонь прескакують, бесу оному Купале оферуючи сами
себе, и иних много вимислов бесовских бридьких на той час на оних соборищах
чинят".
Проти Свята Купала досить гостро виступала християнська церква. Аскет з
Атену, Іван Вишенський, взивав:
..."Купала на Крестителя утопите и огненное скакание отсечите..."
Густинський Літопис (XVI стор.) так описує Купала:
..."Купала бяше бог обилия якоже у елин Церез (у греків Церера, ему же
безумни за обилие благодарение приношаху в то время егда имяше настати
жнива. Сему Купалу-бесу еще и донине по некоих странах безумни пам'ять
совершають, наченше июня 23 дне, в навечерие рождества Іоанна Предтечи, даже
до жатви и далей, сицевим образом: с вечера собираются простоя чадь обоего
пола и соплетают венци из ядового зелия или коренья, и препоясавшеся билием
возгнетають огни. Инде же поставляют зеленую ветв и емшеся за руце коло,
обращаютея окрест оного огня, поюще свои песни проплетающе Купалом, потом
через оний огонь перескакують!"
Стоглав під назвою „русалії", так описує Свято Купала:
…"Против празника и в ночи на самий празник, весь день і до ночи чоловіки,
жінки й діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими
грамів скоморошенством, піснями й плясками сатанинськими гуслями й іншими
способами і паскудними образами; тут хлопці й дівчата безчестяться; коли
минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою, і
вернувшися додому, падають як мертві від великого клопотання".
[434]
Псковський монах Памфіл, 1505 р., описує це свято як надзвичайно веселе
вибуяле:
…"Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч, трохи не
все місто схвилюється, и по селах показяться – з бубнами, з сопілями, з
гудіннєм струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканнєм
і плесаннєм; жінки й дівчата головами, вимахують, устами видають недобрі
кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і
топчуть..."
Я привів тут декілька історичних записів, щоб точніше можна було уявити собі
зовнішній вигляд свята та на основі того підійти пізніше до змісту, до
провідної думки свята.
А провідних мотивів це свято мало декілька. Спостерігаючи самий ритуал,
аналізуючи пісні та джерельні відомості – описи Свята, ми приходимо до таких
висновків:
1. Проводи літа – символ смерти бога та завмирання його на зиму.
2. Зачаклування щастя та добробуту людині – найвищого урожаю, що символізує
найсильнішу вегетаційну силу зросту хлібних знаків.
3. Символізує підбір пари до одруження та очищення водою й вогнем молоді.
4. Основний мотив культу Сонця.
5. Мотив культу Землі.
6. Мотив прийняття до роду та родини.
7. Мотив гетеризму, що особливо виявлений в білоруських та російських
купальських обрядах у формі кумівства, та інших...
8. Культ покійників, хоч тепер слабо виявлений в купальськім обряді та
піснях.
Але перейдемо безпосередньо до сумарного опису самого обряду.
[435]
1. НАПЕРЕДОДНІ КУПАЛА
Вечоріє. Дівчата збираються купками на горбочку. Хлопці збираються окремо,
щоб це не було помітно для дівчат. Смеркло зовсім. У селі на всіх вулицях
залунали голосні дівочі співи:
…«Ой на Йвана на Купала,
Там Марія в воду впала,
Ой на Йвана на Купала,
Там Марія купалася,
Ой на Йвана на Купала,
Там з Іваном вінчалася…»
З усіх кінців села йдуть гуртками дівчата до лісу, співають пісень та несуть
із собою гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена – гільце.
Приходять у ліс чи під ліс на поляну. Встановлюють гільце в землю,
прив'язавши його до тички. Гільце має 1 – 1,5 метра. Це гільце оздоблюють
польовими та городніми живими квітами, зокрема любистком, рожами, м'ятою,
барвінком, братками, обвішують цукерками, бубличками та принесеними, вранці
спеченими, пташками та стрічками різних кольорів. На вершечку настромлюють
невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив'язують жагучу
кропиву та колючі будяки. Оздобивши так, прикріплюють до застромленої в
землю палки, а чи тримають у руках; сідають подвійним колом (мале коло 5-6,
сидять навколо самого гільця й тримає його, а друге – значно ширше, а то й
подвійне-потрійне – трохи далі) і співають купальських пісень.
У цей час хлопці тихцем здобувають живого вогню (тертям сухих деревин),
накладають різного хмиззя, а на Волині зносять зібрані з усього села
верзуни, – підпалюють це рище… Дівчата наче цього не помічають і не
дивляться в бік хлопців, в 20-40 метрах від них вовтузяться.
Але вогнище розгорілося… Дівчата вже встали і водять хоровод навколо гільця,
співаючи купальських пісень: [436]
1-ша група:
…Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися,
2-га група:
– Ой, ще не час, не пора
1-ша група:
Час тобі, Іваночку, женитися,
Хлопці здаля відгукуються:
– Ой, ще не час, не пора:
Ой ще ж моя дівчина молода…
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла;
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла…
І хлопці враз вриваються до дівчат з усіх боків; вони намагаються схопити
гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не дають… Врешті все гільце
спільно ламають на куски, розкидають, а стовбур несуть і кидають у вогнище…
Дівчата розбігаються в усі сторони, збирають по кусочку-гілочці з гільця…
Хлопці їх ловлять, – кожен намічену ним завчасу дівчину, – і несуть до
вогню… Дівчина бореться й так проходить певний час.
Потім гуртуються хлопці й дівчата так, що кожний хлопець бере за руку “свою”
дівчину, стають у коло навколо багаття-вогню, йдуть за сонцем і співають
купальських хороводних пісень. Хороводи носять дуже жвавий характер.
Співають то разом з хлопцями, то дівчата насміхаються у пісні з хлопців, а
хлопці їм також жартівливо відповідають:
…По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши, та й нащипаю,
(Щипають дівчата хлопців) [437]
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…
По цій пісні дівчата розбігаються в усі сторони, а хлопці намагаються
зловити, при чім, кожен хлопець ловить свою дівчину. Й знову приводять до
вогню. А вогонь підтримується ввесь час. Усі попарно стають у велике коло й
співають купальських пісень:
…Ой на Купала-Купалочка,
Не виспалась Наталочка,
Погнала бичків, дрімаючи,
На грудки ніжки збиваючи.
А хлопці закінчують:
– Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі…
Хороводи продовжуються довший час. Переспіви хлопців і дівчат стають усе
веселішими. Врешті починається дія навколо вогнів.
2. КУПАЛЬСЬКІ ВОГНІ
Як згадувалось попереду, КУПАЛЬСЬКІ ВОГНІ розкладають тільки хлопці, а для
цього здобувають живий вогонь. Сухе галуззя для вогню назбирують та
“крадуть” по всьому селу. Прицім, “крадуть” тільки в дворах, де є дівчина на
порі. Вогні розкладають лише в лісі на поляні* (велика площа в лісі
сінокосу). Мусили розкладати ці вогні лише здорові хлопці, що не мали ніяких
вад і вважалися за порядних, нічим лихим не заплямовані. Спочатку в землю
вбивали довгу, краще сказати високу деревину, а навколо неї накладали різне
хмиззя. Здобувши живий вогонь, підпалювали це багаття чотири хлопці
одноразово з чотирьох протилежних сторін. І коли вже вогонь освітив місце
святкування, хлопці роз-
____________
*) Поялна – це велика площа в лісі, сінокосна – ½ до 3 га, а галявина – це
невелика площа… [438]
дивляються дівчат і умовляються, хто яку дівчину буде ловити. Після цього
колом тихо-тихо розходились і обступали дівочий хоровод з гільцем. На знак “берези”,
вихрем летіли видирати гільце. Далі провадили час – гри, як показано вище.
Коли гри скінчалися, починаються дії навколо вогню.
Спочатку стрибають через вогонь хлопці по старшині один за одним. Щовище
скочить хлопець, то кращий буде на його полі врожай; щоспритніше скочить –
здоровший буде… Упаде під час стрибка – щось трапиться йому нещасливого
впродовж року; розгорне вогонь під час стрибка – розгорнеться якийсь нелад і
т.п. Коли перестрибали всі хлопці, тоді починають стрибати попарно, хлопець
з дівчиною. Перестрибнули вдало, вогню не зачепили, не спіткнулися –
поберуться й щасливо житимуть.
У цей час ті, що не стрибають, співають:
…А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене
Коли вже всі перестрибали – очистились, тоді гуртом співають знову:
…А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуць в зимній воді…
(Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцях співають відповідних).
Уже пізня ніч. Усі після гри розкидають вогонь по поляні, затоптують його
ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир,
або вовкулака ді-[439]стануть щось з цього вогню – можуть заподіяти зло
людям.
Отже закінчився КУПАЛЬСЬКИЙ ВЕЧІР і настала ЧАРІВНА КУПАЛЬСЬКА НІЧ. Сміливі
молодики йдуть у глиб шукати КВІТКУ ЩАСТЯ; сміливі дівчата йдуть у ліс
шукати тирлич-зілля, зілля кохання, а решта йде до своїх хатів…
3. КУПАЛЬСЬКА НІЧ
Купальська ніч – це чарівна ніч. У цю, ніч ходить щастя людське по землі,
але у цю ніч мають волю всі таємні сили лісу, поля, води, гір, скель та
провалля. У цю ніч блукають ці темні й лихі сили, метушаться і в лісі, і на
воді, і в полі – це відьми, мольфари, вовкулаки, упирі, мерці, домовики,
лісовик, водяний, польовий, мавки, русалки, потерчата… Ходить у цю ніч і
Купало, ходить і Ярило, ходить і Марена, ходять добрі духи – Лада – опікуни
господарства, опікуни очага, Роду, родини.
У лісі в цю ніч всюди світять ліхтарики потерчат (Йванівські хробачки, що
мають властивість світити у темну ніч)…
Лише в цю ніч рослини й тварини “граються”, радіють, веселяться, а рослини
розмовляють між собою, розмовляють з добрими й лихими духами, та переходять
з місця на місце. Роса й вода в цю ніч прибирають чарівних властивостей:
вода дзюрчить, наче дзвонить, і в криниці, і в ставку й на річці. Зілля
квіти лісові, польові та городні набирають чарівної сили лікувальних та
цілющих властивостей, що надають їм у цю ніч добрі духи та сам Купало.
У лісі шум-гам, крики, галас… “Пу-гу! Поховав!” – несеться з усіх сторін
лісу…
Відьми у цю ніч злітаються на Лису гору, потім летять на місяць і ховають
його. У цю ніч “горять скарби”, закопані давно-давно… А злі сили шугають
всюди: вони сидять і на деревах, і на землі й у воді. Ці духи счиняють бій з
добрими духами, – змагання проходять аж до 3-ох півнів… Таємнича Купальська
ніч: і щасливо-надійна й [440] страшна. У цю ніч людина може знайти ту
квітку щастя, яку вона шукає віки-віків. Так уявляв народ Купальську Ніч…
4. ОХОРОНА ГОСПОДАРСТВА В КУПАЛЬСЬКУ НІЧ
У ніч під КУПАЛА господарі й господині в селі не сплять. Саме в цю ніч
шугають лихі сили й можуть натворити лиха в господарстві, можуть зіпсувати
коня. Корову чи інші тварини; може лиха сила й оселиться в цю ніч у
господарстві… А охоронити господарство саме тепер – добре буде увесь
майбутній рік.
Іще за дня дівчата обтикають хату попід стріхи лопухом, а лиха сила боїться
лопуха; господар у стайнях та оборах, на пасіці та в інших місцях накидає
полину, розкладає осикові гілки, кладе острієм сокиру у воротях та проводить
риску крейдою. Господиня ставить на вікнах і в дверях у хаті осикові гілки
та кладе ніж на порозі… А як лише смеркне, господиня йде на обору й підкурює
корови чарівним минулорічним купальським зіллям, щоб відьма не приступила;
дівчата у цей день носять часник за поясом. А, головне, боронь Боже, в хаті
чи на обійстю спогадати когось із злих істот – треба й з думки гнати таке…
5. КВІТКА ЩАСТЯ (КОЧЕДИЖНИК)
Лише в цю Купальську Ніч розцвітає на папороті, серед ночі, чарівна й
вогняна Квітка Щастя… Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі знатиме,
той відімкне навіть зачаровані замки без ключа; дістане без труднощів усі
скарби, закопані у землі – матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка
зірвала Квітку Щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину; матиме
найвищий урожай; відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу; не
боятиметься лихих сил…
За цю Квітку Щастя завжди буває страшенна боротьба, бо на неї чигають і
добрі сили, і лихі сили, й людина. А [441] важко тій людині боротися з
лихими силами, яка знайде цю квітку.
Але ось перед людиною загриміло, бахнуло, чудесним духом повіяло й
засвітилося навколо: це саме розцвіла на папороті Квітка Щастя. Людина вмить
до неї простягає руку… І в лісі враз знявся неймовірний гамір, крик, шум,
грюкіт, регіт, завивання, скімлення, пугукання, кігікання – і бозна що!..
Здається людині, що все на неї валиться, і ось-ось придушить.
Але молодик (здебільшого мізинець або позашлюбний хлопець) таки рішуче
простягає по неї руку… Усі лихі сили намагаються будьщо перешкодити й собі
її вхопити… Лихі сили намагаються перешкодити, відвернути увагу людини. Коли
це молодий хлопець (а між іншим, Квітку Щастя може знайти лише молодий,
старому ніколи не щастило), то перед ним враз з'явиться лиха сила в образі
його коханої дівчини, дівчини нечуваної й невиданої краси – вона до нього
усміхається, заговорює його… “Чари кохання” так сильні, що молодик і забув
про Квітку Щастя… Але дівчина зникає, а Квітки Щастя – наче й не було… Коли
б це таки пощастило знайти Квітку старій людині, то лихі сили всунуть їй у
руку замість квітки головешку, чи кусок гнилого дерева, гриба, кропиву, чи
будяка.
Але ось людині таки пощастило здобути Квітку Щастя… Людина мусить прорізати
шкіру мізинця-пальця на лівій руці, і всунути ту квітку під шкіру, – можна
іще сховати в шапку на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить
взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою коло.
Лише тоді лихі сили неспроможні нічого вдіяти щасливцю. Вони з усіх боків
вишкірюють до нього страшні зуби, сміються, загрожують… Потім з'являються до
нього мертвяки, відьми, упирі, чарівники… Щасливець жде других-третіх
півнів, після чого вже зла сила не діє… Лише тоді людина несе Квітку Щастя
до своєї хати… А навіть може піднятися в повітря й летіти… Але лихі сили не
дрімають і намагаються таки [442] виманити – дорогоцінну знахідку. І людина
передчасно чує:
Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
Людина певна, що це вже другі півні, рушає додому й переступає межі
крейдяного кола… Зла сила туманить людину: з'являється жид, купець, багатій
– починають купувати за великі гроші ту річ, де захована Квітка Щастя –
шапку, нижню сорочку чи що інше. Людину заговорюють, вона забуває, що там
захована вогненна Квітка Щастя і, злакомившись на гроші, продає ту річ
поквапно… І враз усе зникає, а замість великих грошей у руці кістки чи
черепки… Людина приходить до свідомості й блукає безпорадна по лісі, чуючи
на кожному кроці до третіх півнів “Хі-хі-хі…”
Якою ж народ уявляв собі ту квітку вічного щастя? (Чи не те ж філософське
питання, яке приховане в грецьких міфах – про “Золоте руно”, “Золотого
баранця” тощо?)
Ця квітка розцвітає раз на рік, або раз на 3-5 років, а для іншого – раз у
житті. А розцвітає вона так:
Враз вчується наче постріл, наче грім… Аж людина задрижить, ліс зашумить,
загуде… І висока, у пояс людині стрілка вмить виросте вгору; на ній
з'явиться червона, невиданої краси, вогнева квітка, розквітне, а пахощі
підуть по всьому лісі… І добрі душі-духи навколо стануть і радіють… А квітка
наче полум'ям обнята, а всередині наче срібні персні з діямантами
клубочаться… Коли людина підходить до неї, вона кивне в бік людини привітно,
привітно, наче нареченна усміхається… Мізинець людини до квітки торкнеться,
й вона до нього прихилиться… Від старшої людини ця квітка відхиляється, а
інколи й шепоче: “Я була в твоїх руках, а ти мене не взяв…” Видно Квітка
Щастя любить лише молодих, їм вона долю віщує… Жінкам Квітка Щастя не
попадається, бо то великий страх її взяти! Але, коли щасливець одружиться,
то й жінка його буде вічно молода, красива, здорова, добра, як і він; і діти
його будуть здорові, роботящі, ласкаві, добрі. [443]
Тому, хто прочитає цей опис “Квітка Щастя” – здаватиметься, що це фантазія
автора. Ні! Подібних оповідань я вислухав певно 20… Лише, на жаль, не можу
так поетично, художньо, емоціонально й переконливо подати, як це подавалося
мені…
Так! “Вічно людина шукає на землі Квітку Щастя, а її нема!”
Аж після других-третіх півнів в селі наступає тиша: люди спокійно засипають…
Лише окремі, сміливці, з різним чарівним зіллям повертаються додому, бо всю
ніч проблукали на могилах та курганах: розглядалися, де будуть горіти гроші…
6. ДЕНЬ КУПАЛА
Досвіток. Іще година-дві до світу. Вже дівчата тарабанять коновками – йдуть
до криниці по чарівну купальську воду. Кожна поспішає прийти до криниці
першою, першою зачерпнути цієї цілющої рідини. Разом дівчина вдивляється у
криницю, у воду на свою вроду. Побачить себе гарною, гарною й буде і всім
хлопцям буде подобатись… Коли б хоч не зустріти першої дівчини! Скоріш
витягла коновкою воду, сьорбнула, умилась – і хутчій додому…
Мати зустрічає доню на порозі, бере першу коновку й ставить на столі.
– Іди, доню, принеси з городчику любистку, м'яти та чорнобривців. І не
пішла, а побігла доня. Це ж мати буде їй купіль (митель) для голови гріти з
чарівної води та чарівного зілля. Іще до світу митель готовий, й мати миє
сама доні голову з проказуванням чарівних слів…
Після цього, піде вся родина ходити по росі, а донька з матір'ю будуть
качатися… А потім матір збире купальської чарівної роси пляшчинку, найкраще
з капусти… А доня іще до світа гайне у ліс по тирлич-зілля. Його треба довго
шукати та рвати з коренем нелегко…[444]
7. РАНІШНІЙ ЗБІР ЗІЛЛЯ НА КУПАЛА
У Купальську ніч зілля, особливо польове та лісове, набирає винятково
чарівних властивостей, великої лікувальної та цілющої сили. Різне зілля
служить різним справам та випадкам… Але це зілля має чарівні властивості
лише цієї ночі, а вдень тільки до 10-11 години, до полудня. Далі зілля свою
силу втрачає.
Іще не скоро сонечко покажеться на небі, а вже бабусі, відьми, господині,
різні ворожбитки, чарівники-мольфари – всі поспішають до лісу крадькома, щоб
хто інший не побачив їх… Кожний збирав згідно з своєю потребою: старенькі
бабусі – від переполоху, від “вроків”, від домовиків, відьом, від
перелесників, до викликання у безсилих статевої сили, до злагоди в родині,
зілля, щоб діти були в бездітних, від перелогів тощо…
Чарівниці – прихилити чи відхилить хлопця до дівчини в коханні й навпаки;
чоловіка до жінки і навпаки; відібрати молоко від корови, заворожити, щоб
капуста не завивалась у головки, не вилися б огірки і т. д.
Мольфари-чарівники – збирання зілля до відвернення грозової тучі, граду,
грому, до причарування чужої жінки, до відхилення чоловіка від жінки і т. д.
Господині збирали зілля для купелі дітей, на митель для доньок, від живота,
від голови, зілля, які відвертали всяку нечисть і т. д.
А дівчина збирала зілля – кохання, тирлич-зілля, сон-трава, ромен-зілля,
васильки тощо. Велетенські списки у мене були колись записані з уст
численних бабусь та дідусів, але, що не нищиться? Понищилось і моє подібне
добро… А в голові не упам’ятаєш… Пригадую лише маленьку частинку: коров'як,
нечуй-вітер, братки, золототисячник, боркун-зілля, тирлич-зілля, корень
девятисил, кривавник, деревій, ромен-зілля, материнки, чебрець, полин,
центурія, конвалія, сердешниця (дігіталіс), дрок, звіробій, поліжниця,
корінь валеряни, билина, корінь папороті, гірчак, любка, черевички, дивина,
медунка і багато, багато інших. Ко-[445]жне зілля в давнину
використовувалося дідусями та бабусями, як лікувальні й чарівні засоби…
Частину зібраного зілля господині святили на Маковея та на Спаса в церкві. А
все зілля сушилося і вішалося під сволок на зберігання. Вікова, а навіть
тисячолітня людська мудрість у справах використання квітів дійшла й до нас:
наукова медицина дуже багато взяла з народньої медицини.
8. ЗБІР ЗІЛЛЯ ДІВЧАТАМИ ДЛЯ ВІНКІВ
Вранці, як тільки розвидниться й дівчата впораються з водою, росою та
тирлич-зіллям – усі гуртами йдуть до лісу та в поле збирати квіти для
вінків. Найголовніше зілля для вінків – це барвінок. Не дарма він так широко
виспіваний у наших піснях – “хрещатий барвінок”. Отож з лісових збирають для
вінків таке зілля (правда, не однаково в кожній місцевості): барвінок,
ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки; з
польових: волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел; з городніх – любисток,
м'ята, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.
Зібравши досить різних квітів, ідуть до річки, а чи таки у лісі сідають
колом і плетуть вінки (в деяких місцевостях вінки плетуть напередодні
Купала). Кожна дівчина мусить сплести по два вінки. Під час цього плетіння
хлопці не мусять бути, лише самі дівчата. При вінкоплетінні співають:
…Ой зов’ю вінки да на всі святки,
Ой на всі святки, на всі празники,
Та рано, рано – на всі празники…
А коли вже сплели, решту зілля кидають у воду, а чи розтрушують по поляні у
лісі й співають:
…По саду ходжу, виноград саджу,
Посадивши, та й поливаю.
Ой поливши, та й нащипаю,
Нащипавши віночок зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто віночка пійме, той мене візьме. [446]
Далі провадився своєрідний хоровод з вінками: кожна дівчина тримає два
вінки, в кожній руці… Повільно йдуть одна за другою, держачи вінки вгору до
сонця, підтанцьовують, і співають купальських пісень. Потім ці вінки
ховають, щоб хлопці не “викрали”, бо то погана буде ознака; у більшості
забирали з собою, щоб взяти до води підвечір, де пускатимуть ці вінки на
воду й ворожитимуть на них, – хто коли і з ким побереться.
9. ОБИЧАЙ САДЖАТИ ДІВЧИНУ ДО ЯМИ
У деяких місцевостях України, зокрема на Чернігівщині та на Херсонщині є
звичай такий:
Напередодні Купала хлопці викопували яму в лісі чи біля води (найкраще було
сполучення першого з другим). Яму добре оздоблювали квітами та зеленими
гілками, на середині ями робили “зелений трон” – підвищення для сидіння з
зеленого дерну. Той трон обставляли зеленим гіллям.
Дівчата плели вінки – одні напередодні, а другі в день Купала. Ті вінки, що
плелися напередодні, виставляли на сонце, щоб їх “сонце обцілувало”, а
вінки, які плели в день Купала, зберігали свіжими, як і ті вінки, що плели
для пускання на воду.
У день Купала, перед обідом, дівчата з співом купальських пісень ішли
гуртами в ліс, чи на воду, несучи вінки до згаданої ями. Там водили
хороводи, співали магічних пісень, провадили гри. Потім вибирали дівчата
з-поміж себе найкращу, найдобрішу. Вони називали цю дівчину “Купалочка-Фортуна”.
Гуртом при співі всі дівчата її одягали у вінок, квіти, у зелень,
скроплювали її водою й з магічними приказками та співами урочисто опускали
до ями. Очі “Купалочці-Фортуні” зав'язували. У ямі саджали її на “трон” і
обводили повз стіни, де були розставлені численні вінки, і зів'ялі й свіжі.
Посадивши до ями, вони її заворожували, співали відповідних пісень.
…Купалочко-Фортуно, ти є там, –
Подай сюди вінець щастя нам… [447]
Одна з учасниць хороводу підходить до ями й простягає руку.
“Купалочка-Фортуна” бере один вінок і подає догори. Вона не бачить, який
бере – свіжий чи зів'ялий. Коли свіжий – дівчина, якій подано вінок, скоро
вийде заміж, – коли ж Купалочка подасть вінок зів'ялий – “зів’ялий” і
безнадійний буде рік дівчини. Так увесь час приспівують Купалочці, поки не
подасть вінців усім дівчатам.
По цій церемонії із співом виводять “Купалочку-Фортуну” з ями (у ямі
зроблені “зелені” східці) й усі йдуть до води, де вкидають ці вінки у воду.
Перед спуском “Купалочки-Фортуни” до “ями щастя”, співають цікаву пісню:
…Вийди, вийди, Фортуно,
До нашого Лада – гай!
Подаруй віночки нам,
Подаруй віночки нам!
------------------------------
Ой Купало-Купалочка,
Віночки подай!
Віночки подай!”
Між іншим, подібний обичай в інших місцевостях провадиться на Русальному
тижні. Це звичайно, видно, дуже стародавній і в більшості місць України вже
забутий, а разом і нерозгаданий…
Цей обичай мені не довелось спостерігати, але декілька оповідань про нього
чув. Дуже добре мені оповів про це Андрій Карпенко на Варвинщині,
Полтавщина. Докладно “Саджання Купалочки до ями” описав Чубинський у своїй
праці (Чубинський, 29 і 195). (Згадує про цей обичай і М.Грушевський у I
томі “Історії української літератури”, стор. 188).
10. “МАРЕНА ТА КУПАЛО”
Збереглася в Україні також нерозгадана містерія “Марена та Купало”. Після
саджання “Купалочки-Фортуни” до ями, краще сказати по скінченні цієї
церемонії, молодь села [448] – хлопці й дівчата йдуть до річки й там
проводять цілий ряд ритуалів, символічних дій та гри. Там хлопці роблять
Купала, а дівчата Марену.
Жартуючи та пісенно перекликуючись з дівчатами, хлопці роблять хлоп'ячу
подобу з соломи й називають цю подобу КУПАЛОМ. Ця велика лялька, у ріст
людини, зроблена з соломи. Їй надягають штани, сорочку, бриля, у руки дають
батога, інколи кия. На обличчі приробляють вуси, бороду тощо. На деякій
віддалі від хлопців (20-30 метрів) дівчата роблять Марену (Морену). Це також
постать у зріст людини, але вже жіночої статі. Її гарно одягають: у плахту,
вишиту сорочку, навішують намисто, заверчують у намітку, чіпляють фартух,
підперізують крайкою, інколи двома, натягають на ноги сап'янці, а інколи
кладуть ноги в каптур й кладуть на землі.*) Хлопці ж ставлять КУПАЛА на
ноги. І коли Марена вже готова, дівчата співають пісень, частково
жартівливих веселих, частково монотонних. Одну з таких пісень, дуже цікаву,
подав мені вже тут п. Михайло Павлишин (с. Хишевичі, Галичина):
…Ой Марено, чорна гадино,
З'їла місяць, з'їла сонце…
Їсть зірки й дрібненькії дітки…
П. Мих. Павлишин розповів, що навколо Марени проводили сами дівчата хороводи
– танці, але це все проводилось мовчки, за вийнятком поданої пісні. Після
того Марену спалювали на вогні.
В інших місцевостях провадилось так:
Дівчата зробили Марену. Водять хороводи навколо неї, співають, звертаючись
до Марени, жартують… У цей час наскакують хлопці й розривають Марену на
шматки. Потім рештки кидають у воду, а дівчата на жалібний тон співають:
…Утонула Мареночка, утонула,
На верх кісонька зринула…
______________
*) В Україні був звичай класти ноги покійника в каптур. [449]
Утонула Мареночка, утонула,
…Ой наша Марічка біди позбула…
Інколи Марену розривають на шматки й розкидають, а також часто й спалюють чи
топлять.
КУПАЛО
Закінчивши церемонії з Мареною, всі хлопці й дівчата біжать до хлоп'ячого
КУПАЛА. Поруч Купала хлопці розклали вже й денні вогні. Біля Купала вже
співалися веселі купальські пісні й водилися жваві хороводи та гри. Купало
стояв прикріплений до тички, вкопаної в землю, і дивився в бік розкладених
вогнів. Хлопці й дівчата ходили за сонцем навколо фігури й співали:
…Купався Іван та й у воду упав
Купала на Йвана!
На березі сушився, до Марічки просився
Купала на Йвана!
Далі йшли цікаві гри. Хлопці вибігали з-за дерев, хапали по черзі дівчину й
несли її до води. Тут або кидали у воду, або обливали водою. Коли кидали у
воду, хлопець, який уважав дівчину своєю “рятував” подавав руку й витягував
з води… Решта незайнятих дівчат співають купальську пісню, яка вже давно
перейшла у весільну:
…Припадь, припадь, Марусино, до стола,
Обступили боярчики довкола.
Кіньми грають, двір рубають,
Марусини шукають…
У глухих кутках Волині зберігся варіянт цієї пісні:
…Припадь, припадь Марусенько, до води,
Обступили боярчики до біди.
Кіньми грають, гіл-вінок рубають,
Шабельками витинають –
Тебе, Марусенько, шукають… [450]
Але кінчилися грища навколо фігури Купала. Хлопці беруть фігуру урочисто з
усіх сторін і пускають на воду. У цей час співають речитативом пісень,
цілком подібних до Кострубоньки та до Ярили:
…Помер він, помер!
Не встане він більше!
Ой, як же нам розлучатися з тобою?
Що за жизнь, коли нема тебе!
Підіймись хоч на часочок!
Та він не встане й не встане!”
(Др. Л. Білецький: Історія української літератури, том 1, стор.113.).
Таким чином, похорон Марени та Купала закінчується однаково, з тією
різницею, що із смерти Марени вдоволені, а Купала жалкують.
М.Грушевський про цю містерію висловлюється так:
“Найбільш інтригувала дослідників загадкова й дуже неясна, в нинішніх
остатках містерія Купала та Марени: дві символічні фігури робляться
парубками й дівчатами, і потім топляться, або іншим способом нищаться…”
(М. Грушевський: історія української літератури, т. 1, 191).
11. ВІНКОПЛЕТІННЯ БІЛЯ ВОДИ ТА ПУСКАННЯ ВІНКІВ НА ВОДУ
Вранці дівчата натщесерце ходили до лісу та в поле рвати квітки. Ці квіти
вони зберігали, щоб не зів'яли. І ось тепер, одразу по церемонії похорону
Марени та Купала, вони приступають до вінкоплетіння: сідають вони колом під
деревиною над водою, поблизу купальських вогнів, і лунають дівочі голоси:
…Ой тамечки зійшло три місяці ясних,
Три місяці ясних, три парубки красних:
Ой один парубок – та то ж наш Івашко… [451]
А другий парубок – та то ж наш Михалко,
А третій парубок – та то ж наш Семенко…
Ой тамечки зійшло три зіроньки ясних,
Три зіроньки ясних, три зіроньки красних…
Ой одна дівонька – та то ж наша Маруся,
А друга дівонька – та то ж наша Настуся,
А третя дівонька – та то ж наша Ганнуся…
Усі квіти у дівчат розкладені купками. На одній барвінок, на другій
боркун-зілля, на третій – ромен-зілля і т.д. До кожного вінка мусять увійти
всі чарівні зілля лісу й поля та додаються городні – любисток, ласкавці.
Дружньо йде робота. Кожна дівчина мусить сплести один вінок сьогодні, а
вчора вже приготувала один і сонцю віддала з тим, щоб сьогодні взяти знову.
Дугий вінок кожна дівчина плете своїй товаришці. Вчорашні зів'ялі вінки
сьогодні після церемонії біля ями вже віддані воді, а на цей раз мусять бути
вінки з свіжих квітів. Перед закінченням вінкоплетіння, дівчата співають:
…Ой зовю вінки да на всі святки…
Ніхто з хлопців не повинен бути при вінкоплетінні. Вони всі “підкладають“ по
черзі вогонь, обливаються водою, жартують про “своїх” дівчат і ждуть, коли
вже дівчата закінчать… Але почулася остання пісня й оживилися хлопці.
А дівчата, взявши вінки в обидві руки та піднявши їх до сонця, тричі з ними
обійдуть колом (хороводом) з піснею:
…Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме…
Ідуть усі гуськом до вогнів, до хлопців. Тут тричі з піснями хороводом
обходять вогонь і підходять до річки, до води. Провідниця від імені всіх
стає над водою й промовляє:
“Як вода швидко йде, так аби я швидко віддалася; як сонцю всі люди радіють,
так щоб і мною раділи; як вітер шпарко віє, так аби до мене швидко свати
їхали; як любить масюнька дитинка свою мамку й гине за нею, так аби парубки
гинули за мною…” [452]
Наступає хвилина мовчанки. Кожна в думці загадує свою долю… Ось підходить до
води провідниця… Хлюснуло, й пішов перший вінок на воду, за ним другий. Усі
дівчата й хлопці з замиранням серця нагинаються над водою й пильно-пильно
слідкують: як саме пішов перший вінок; чи наздожене його другий? Чи
зійдуться ці вінки на воді? Чи скоро розіб'є їх хвиля? Чи притуляться вони,
коли зійдуться, ласкавцями чи боркун-зіллям? Чи розірветься котрийсь на
воді, й котрий саме? Чи піде котрийсь під воду у вирі? Чи обидва підуть? Чи
припливуть вони обидва до берега, а чи лишень один, а чи жадний ні?
Вінець – це символ щастя, долі, кохання, одруження, успіху, добробуту,
людей… І це гадання у дівчат у давнину – це було важливе молитовне благання
до Бога Гімінея (бог шлюбу у стародавніх греків), цебто до соняшного бога
кохання – до КУПАЛА – послати молодій парі соняшне тепло щирого кохання,
щасливого життя… І коли це у нас тепер є забавою, грою, то, поминаючи
зневажливі характеристики церковних зверхників та літописців, – мусимо
сказати, що це було животворне, вибуяле, безмежно веселе й велике свято
молоді, що втілювало в цю молодь любов до життя, прагнення до мистецтва, до
праці, до кохання, до початків святої родини – семейного очага…
Спостерігають… Вінок наздогнав вінок, зійшлися – задум здійсниться: пара
побереться… І далі понесла вода один вінок вперед і розійшлися: один понесла
й понесла вода, а другий крутився у вирі й прибився до берега… Одне з пари
буде здорове й довго житиме, а друге…
Ось друга дівчина дрижачими руками нахилилась і з усієї сили кинула на воду
свій перший вінок… І він швидко поплив… Розгубилася дівчина й швидко кидає
другий… Не наздогнати йому першого… Засмучена дівчина відходить і
спостерігає все таки далі… Першого вже не видно, а другого хвиля прибила до
берега. Втрачена надія… Пускає й третя. Сміливо кинула вінок, за ним другий…
Близько-близько йшли вінки, але не зійшлися… І враз один з них попадає у вир
– і пішов під воду… Так недавно енергійна і весела дівчина сідає безсило на
березі [453] й вдає, що жартує… Одне загине з них… Шепочуть навкруги… Кидає
наступна. А кинула невміло, й вінок перевернувся одразу… За цим кидає
другого. Цей зовсім відійшов од першого… А всі мовчки, вп'явши очі на вінки
на річці, затаївши дихання, не ворухнуться…
Так уявляється картина цього стародавнього, далеко дохристиянського,
ритуалу. Чи спроможна наша молодь відчути у наш вік те, що відчувала тодішня
молодь під час пускання вінків на воду?
Так, мало-по-малу пускають усі дівчата свої вінки на воду. Періодично лише
чути веселі чи сумні вигуки серед дозрілої молоді.
Як бачимо, й у ті далекі часи вже вирисовувалися у творчої життєлюбної
молоді ідеали: побудувати родинне гніздечко, причарувати красуню-зірку
дівчину й одружитися з нею. Дівчина чарує й прагне собі дружину роботящу,
здорову, ласкаву, добру – красуня-місяця; а хлопець – гарну, роботящу,
співучу, веселу зірку-дівчину, майбутню дружину… Я не відкидаю колишніх
примітивних “птичих” шлюбів, але стою на погляді, що вже в період родового
побуту у полян були культурні шлюби…
Ось кінчилося пускання вінків на воду. І знову веселість опановує молоддю.
Цій біді, що напророчили вінки, можна зарадити найвищими силами –
чистителями й святителями: вогнем і водою. Спочатку хлопці й дівчата дружньо
й весело обливаються водою та купаються-очищаються, а потім знову скачуть
через вогонь. Ці сили їх очистять й відведуть біду, що напророкували вінки
на воді…
Мрійлива й романтична натура-психіка української дівчини була в ту далеку
давнину, мало змінилася й на сьогодні. Віра дівчини, що вінець, символ
шлюбу, щасливого подружнього життя, освячений водою, “пророче” їй доленьку,
її родинне майбутнє. Вона в'є вінки з благаннями й з благаннями пускає їх на
бистру воду – зійдуться – доля її є, мрії й надії здійсняться; не зійдуться
вінки на воді – не матиме долі; їй суджено горювати.
Цій темі присвячено чимало поетичних творів, зокрема письменниці Ольги
Кобилянської – "В неділю рано зілля [454] копала". З цієї повісті я хочу
зацитувати сторінку, щоб наочно показати читачам, як проходило це ворожіння.
Ольга Кобилянська добре дослідила й вивчила цю сторінку з української
етнографії:
http://www.svit.in.ua