До розділу

 

 

 Український рік у народних звичаях в історичному освітленні

Степан Килимник

І. Свято Різдва

 

1. До історії різдвяних звичаїв
2. Готування до Різдва
3. Вілія
4. Господар з сином вносять “Дідуха” в хату
5. Багата Кутя – Свята Вечеря
6. Свята Ніч
7. Діти несуть бабуні, дідуньові та хрещеним батькам Святу Вечерю
8. Перший день Різдва і види коляд. Віншування-віршування
9. Свята Вечеря-Обід на перший день
10.Свято Роду – одружені діти везуть до своїх батьків Святу Вечерю
11. Коляда – суспільно-громадська частина стародавнього Свята
12. Виконання коляд
1) Дитячі
2) Коляда молодечих гуртків
3) Коляда дівчині на порі
4) Коляда дорослих, господарів
5) Дівоча коляда
6) Коляда невістці
7) Коляда на Гуцульщині
8) Коза, танечники та машкарники
13. Вертеп
14. Пояснення окремих точок Різдва як українських традицій

 

Чи цьому дому та й веселому,
Чи дозволите колядувати,
Колядувати - дім звеселити,
Дім звеселити - дітей втішити!
(З запиту "Берези")


1. ДО ІСТОРІЇ РІЗДВЯНИХ ЗВИЧАЇВ

Найбільшим, найголовнішим українським родинним, громадським і релігійним святом у річному циклі зимових свят - ,,брумалій" - було в давнину свято "Корочуна". Назву Корочун толкують різно: як свято дня, що ступневе збільшується (ніч скорочується), як назву сонячних променів, що входять з цього часу під земну кору і т. д. Але запевнити, що саме від спогаданого пішла назва - дуже трудно, та й неможливо.
Походження самого свята "Корочуна" також толкують різно. Одні теоретики-дослідники, як наприклад, відомий професор Харківського університету Потебня (1835-1891), виводить подібність наших свят від східної міфології - іранської та індійської. Санскритські "Веди" та іранські "Авести" дуже багато подають близького до наших пісень та звичаїв.
Була думка, що наші пращури з переселенням принесли відтіля все це.
Прихильники теорії літературних та культурних запозичень, зокрема професор Драгоманов, намагаються довести, що ми, частково, способом культурних зв'язків, запозичили ці обрядові свята. І, справді, є в нашім фольклорі багато подібностей навіть і до семітських переказів та культів.
…"Різні міфологічні та фантастичні образи, переховані в наших казках, знаходять собі разючі паралелі в повістях вавилонських та старо-єгипетських", - говорить професор М.Грушевський у своїй праці "З історії релігійної думки на Україні".
А навіть спостерігаємо й те, що у наших стародавніх колядах панували мотиви про створення світу, подібно до буддистських та китайських молитов та переказів. Ці мотиви яскраво відбиті в поезії східньо-турецькій та монгольській.
У дійсності, азійські орди проходили через Чорноморські степи й цілком природно могли позначити свої впливи. Заперечувати ж, що наші пращури могли бути в ті часи в культурній та політичній залежності від іранських орд - не приходиться. Не можна заперечити й грецьких впливів на антів. З розселенням на Чорномор'ї, українські племена (правда, вони тоді не носили назви "українські", а мали в різні часи й різні назви), зокрема анти, зустрілися там з грецькими колоніями - Тири, Ольвії, Танаїса, Херсонеса тощо.
Посуваючись до Дунаю, анти зустрілися з романською культурою, звичаями. І "коляда", певно, від латинської назви "календи" (новорічні святкування); відтіля, можливо, прийшли до нас і уривки "сатурналій" - новорічних забав.
Поруч з цим і українські культурні впливи позначилися, і тепер відчуваються у східних слов'ян та частково й у західних.
Наш цикль зимових свят наближається й нагадує цикль подібних грецьких та римських. "Врумалії" - від 24 листопада до 17 грудня на честь Діоніса; "Сатурналії" від 17 до 24 грудня; "Воти" - від 24 грудня по 1-ше січня. Цьому циклу відповідають наші "Калита-Андрій", "Катерина"; "Корочун", тепер Різдво; "Маланка", "Василь" - Новий Рік та Водохрищі. (Стародавні назви свят, крім Калити та Корочуна забуті в пам'яті народній, а з прийняттям християнства всім цим святам дано вже й християнські назви).
Про зміну назв зрозуміло цілком, бо християнська церква з ранніх часів вела завзяту боротьбу з "врумаліями", "сатурналіями", "вотами" й "календами". Ця рішуча, на жаль, боротьба з дохристиянськими святами провадилась і в Русі-Україні. Найдовше втримались в Європії календи. Таким чином, припускаємо, що спогадані свята могли прийти з Азії через Грецію та Рим в Європу. Тут перетравилися, прибрали європейської особливості, змісту та ідейності - кожний народ уклав у ці свята свою особливу притаманність, свою психіку, свої ідеї, свої вірування.
Українське свято "Корочуна" просякнуто цілком анімістичним світоглядом, цебто, що вся природа, жива й нежива, має душу, і що людина своїми магічними діями може впливати на природні й надприродні сили, - добрі прихиляти на користь, на добро собі, а сили недобрі-лихі - унешкоджувати, відхиляти...
Сонце у дні грудня та січня "повертає" на весну, "народжені" перші промені вигрівають землю-Деметру до відродження природи. Це свято - народження чудодійної сили, що надає силу природі - рослинам, тваринам, людині, водам і землі...
Свято "Корочуна" - цілком хліборобське - було в ті далекі часи імпульсом натхнення людини, надією й вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров'я, добробуту та радісного життя господаря.
Приходить християнство й у Русі-Україні, як і у всій християнській Европі, починається боротьба церкви з стародавніми дохристиянськими звичаями, зокрема з "колядами". Але те, що творилося віками, що складає частину людської душі, і що вийшло з глибини народної мудрості та віри - не можна одразу зупинити, не можна так легко "вижити".
Свято Корочуна з різноманітними обрядами-ритуалами, відправами, молитвами, магічними актами-діями - виступає й сьогодні досить яскраво у нашім Різдві.
Різдво - це свято не тільки слов'янське, але святкується всіма народами світу, релігіями світу, на всіх континентах, починаючи з світанку людської культури. Звичайно, кожний народ вкладає в це свято свій зміст, форму та ідею.
"Корочун" Русі-України, що покрився Святим Різдвом - це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що вирівняється від подібних свят інших народів своєю особливою обрядністю, багатством фольклору, взагалі оригінальністю етнографії, найглибшою захованістю в народних масах нашої стародавньої передісторичної культури.
Це свято є нашим документом глибокої доісторичної дійсності не лише вірувань, світогляду, але й наших культурних, політичних та економічних зв'язків і взаємин із всесвітом.
У Різдвяних та новорічних звичаях не лише підіймається високо релігійне й загальнолюдське почуття, але тут глибоко виявлено і колективно-громадське та національне почуття солідарності, єдності; вияв найвищих людських чеснот - шанування людини, її пам'яті, ділити радість з іншою людиною; бажати їй те, що бажаєш собі; шанування праці; психіка тодішньої людини; її бажання, мрії, надії й т.п.
Наша церква ті гарні звичаї - рештки первісної культури - врешті прийняла, але, як і мусить бути, вклала в усе це християнські ідеали, християнську мораль, нові ідеї - правди, любові, всепрощення, щедроти, удосконалення.
Цілком природно, багато змін зазнали наші предковічні традиції цього свята, проходячи віки від патріархальної родини до родового побуту, а потім до племенного устрою; від ранньої до пізньої князівської доби та аж до часів соціальних змін в Україні.
Але характерно, що в основі різдвяних звичаїв зберіглося й досі все те, що пов'язано було в ті далекі часи з хліборобським господарством, з пастушеством; яскраво виступають у звичаях і істотні риси українця - працьовитість, гостинність, чесність, доброта, співучість; єдність і святість родини; шанування пам’яті покійників і т. п.
До речі, треба зупинитись, бодай коротко, на джерелах вивчення нашої стародавньої дохристиянської культури.
Це будуть такі:
1. Стародавні матеріальні пам'ятки (розкоти могил, обстеження та дослідження стародавніх місць поховання, вивчення відкопаних міст та місць поселення, дослідження стародавньої культури, як Трипільська тощо);
2. Писемні джерела чужоземних тогочасних письменників та істориків;
3. Писемні документи та джерела ранньої християнської доби, де згадується, в більшості засуджується, стародавні звичаї та вірування - літописи, зокрема "Повість Временних Літ" та інші.
4. Народна обрядовість, наші національні традиції, зокрема свята, що зберегли істотні риси нашого доісторичного життя;
5. Фольклор - святочні вітання, коляди, щедрівки, гаївки, купальські пісні тощо;
6. Врешті, наукові розвідки як наслідки довгорічних досліджень з XIX віку.
З чужоземних письменників давніх часів, що цікавились нашою первісною культурою та життям наших пращурів, треба назвати бодай головних:
Геродот (5-те століття до Христа) чималу увагу приділив Скитії, а тим і нашим пращурам, нашій первісній культурі; Прокопій Кесарійський (VI вік по Христі); Лев Диякон; Маврикій; Гіппократ; Меандр і багато інших. З арабських письменників та істориків - Ібн-Фадлан; Масуді; готський історик Йордан і багато-багато інших.
Між іншим, Прокопій Кесарійський (VI в. по Христі) так характеризує антів:
…"Вони визнають владикою всіх Єдиного Бога, що посилає блискавку. Жертвують йому корів та всяку іншу жертву. Якоїсь фатальної долі, яка мала б силу над людьми, вони не признають: коли хто побачить перед собою видиму смерть, чи в хворобі, чи на війні - він обіцяє за своє життя жертву богові, якщо він не пропаде, і, врятувавшись, жертвує обіцяне та й думає, що тією жертвою врятував собі життя. Шанують річки, німф та деякі інші божества, жертвують їм усячину і з тих жертв ворожать собі…"
Треба відмітити, що, в основному, Різдвяні звичаї в усій Україні (Наддніпрянщина, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття) мають один характер, але південні області в дечому різняться від північних. Південні області були в тісних зв'язках з Боспором, греками, романськими та азійськими народами, зазнали сильніших впливів орієнтальної культури, а разом зазнали й змін у житті у зв'язку з навалами азійських орд. Південь у силу природних умов неспроможний був затримати усі тонкощі нашої культури, наших обрядів. Натомість, середні та північні українські області, сприйнявши культуру південних областей, - утримали свою притаманну, розвинули й зберегли до цього часу. Це не визначає, що південні області відійшли від української культури чи забули її, аж ніяк ні! Різниця лише та, що на півдні збереглися дуже цікаві фольклорні особливості, які інколи дуже трудно пояснити…
Але перейдемо до самих звичаїв Корочуна-Різдва. Це свято складається з цілої низки свят, ритуалів-дій і тягнеться з перших чисел грудня ("Андрій-Калита", "Катерина", тощо); з 24 грудня по 7 січня святкується активно й безперервно, а саме:
1. Готування до Різдва;
2. Вілія;
3. Багата Кутя - Свята Вечеря;
4. Звичай у Святий Вечір носити дідуньові та бабуні "Вечерю";
5. Возити вечерю на 1-2-3-ій день Різдва одруженими дітьми своїм батькам;
6. Коляди: малими дітьми на 1-ий день; молоддю протягом Святого Тижня з "Березою"; дорослими під час Святих Вечорів;
7. Святі Вечори;
8. "Маланки" - Щедра Вечеря (Передодні Нового Року, Ніч);
9. Щедрівки;
10. "Василь" - Новий Рік;
11. Посівання-посипання; полазники; спалення "Дідуха";
12. Голодна Кутя;
13. Обход і освячення всього господарства господарем з хлоп'ям;
14. Водохрищі то розстріл "коляди"...


2. ГОТУВАННЯ ДО РІЗДВА

Ще далеко до Різдва починали готуватися до цього великого зимового свята. Господар зберігав сніп "Рай-Дідух" з обжинків у клуні. Він додавав до "Дідуха", крім пшениці та жита, ще й інших хлібних злаків по кілька стебел. З косовиці відкладалося найкраще запашне зелене сіно для Різдва; готувалися сухі добрі дрова. (Не можна було готувати дрова з вивертів та сухостоїв); господар вгодовував кабанця; бив свіжу олію; дер достатньо проса та гречки на пшоно та крупи; робив повний лад у всіх галузях господарства: упорядковував хліви, стайні, обори, комори, стебник, погреби, подвір'я; варив мед (останніми часами була горілка, а тому готувалася запіканка, вишняки, сливняки, квас тощо); справляв чи лагодив сани, упряж, а навіть і віз, хоч возом на Різдві ніколи не користався; упорядковував подвір'я. Звичайно, мука житня й пшенична була намолота завчасно; овечі шкури "вичиняні" на кожухи; сукно на свити "вибито"; верстатня робота - полотен, скатерок, рушників, ряден, плахт чи запасок, поясів та "крайок" - усе закінчено.
Господиня з свого боку завчасно закупала нові макітри, горшки, покришки, нові миски, нові ложки; в окремих місцевостях навіть макогін і качалку, та коцюба - все справлялося нове до Різдва.
Завчасно пошита й вишита була нова білизна для всіх членів родини (сорочки, штани, запаски, плахти); покачані намітки; приготовлені нові чисті рядна, рушники на стіни, "за образи," застеляти лавки та втиралися, скатерті - усе нове, і ношене - усе попрано, "покачано". Хата двічі вибілена-"вимащена", а долівка вимащена жовтою чи зеленою глинкою, а всюди, навколо і всередині внизу підведена червоною глинкою; комін розмальований квітами, свійськими та фантастичними птицями, на "кілках" по всіх кутках хати, у світлиці й у "ванькирі" - всюди розвішані вишиті та більцею перероблені рушники. За образами закладені рушники, здебільшого "київські" та поверх заквітчані зіллям -васильками, ласкавцями, кудрявцями, барвінком та іншим зіллям. Пізніше в додаток заквітчували образи й штучно робленими різнокольоровими квітами. Причому, образи мусили бути заквітчані городнім та лісовим зіллям. З лісового найчастіше вживали материнку та Богородичну траву (чебрець). Іще у XVIII сторіччі розмальовували стіни у хатах квітами та різними символічними знаками, що залишилися на писанках, - у XIX сторіччі розмальовували лише коміни, а на стінах наліплювали великі вирізані з різнокольорового блискучого паперу квіти та "чіпляли" шпалери. У миснику виставлялися у стоячому, ледве похилому до стіни, стані полумиски та миски полив'яні, а в шафчику вже стояли келішки та карафинки...
За два-три дні до Різдва господар разом з господинею, проказуючи спеціальні "слова" для того, пізніше з молитвою, - "качали" свічки з воску власної пасіки - і на Багату Кутю - Святу Вечерю (подекуди кажуть, "Тайну"), і на Щедру Вечерю, і на Голодну Кутю. В окремих місцевостях, зокрема на Полтавщині - качали три грубих свічки й на "Трійцю", але в більшості Трійцю робили перед "Спасом".
Іще в початках XIX сторіччя у хатах світили – "скалками" та в окремі дні восковими свічками та каганцями, а тому й це мусило бути приготовлене. Для скалок готувалось і сушилось завчасно рівне липове чи березове поліно.
Старі бабусі "скубли" вовну чи "дерли" пір'я й вечорами навчали дітей колядувати. Старші діти, шкільного віку, та парубки з підлітками збиралися за місяць-два в одній-другій хаті й вчилися колядувати, "запитувати" та "бажати". У XVII сторіччі, а подекуди й у XVIII в окремих місцях ходили з вертепом, що пізніше замінили зорею з образком Різдва й запаленою свічкою. Це також завчасно готувалось. На тих юнацьких чи парубоцьких гурткових зібраннях розподілялися й ролі: обирали "Березу" - головного розпорядчика-"командира", міхоношу, "латконошу", "скарбонця", дзвонаря, побажальників, запитальників; на Гуцульщині та на Полтавщині "плясунів", а подекуди й скрипалів, попереду цимбалістів.
Менші готували рукавички для посівання-посипання, вивчали дитячі колядки, готували торбинки для коляди та щедрівки, вивчали побажання та привітання.
Старші дівчата завчасно плели вінки з барвінку та іншого зілля, золотили послідкою, оздоблювали качуровим пір'ям у ґришпані; готували "кички" та під час цієї роботи колядували. Так готувалися в Русі-Україні всі до Різдва, від найменшого до найстаршого.


3. ВІЛІЯ (24 грудня, старого стилю)

Це вже початок свята. Напередодні, пізно увечері господиня спекла паляниці, а сьогодні "до світа" витягла з печі "книші" та "книшики", посадила в піч "колачі" та пісні пиріжки. Взагалі на Вілію господарі встають о 1-2-ій годині ночі. В хаті чисто, прибрано, помито, почищено все, піл святочно застелений.
Господиня звечора внесла вже до хати макітри, миски, полумиски, горшки, ринки, покришки, ложки, варешки, копистки й все необхідне начиння. Кутя (пшениця обтовчена) намочена іще напередодні в новій макітрі, а сьогодні засипана в горщок, налита "досхідньою" водою (вода на кутю приносилась до світанку, вночі) і мусить зваритися так, щоб із сходом сонця вийняти з печі готову. Дрова у піч накладалися з особливими "церемоніями" господарем і господинею разом, бо саме перше це готувалася "Божа їжа" та їжа для духів-Лада, святих і добрих душ покійників. Тому то й вода береться найчистіша, освячена в цю ніч богом сонця; а розпалювали в печі в давнину "живим вогнем" (добували живий вогонь тертям деревини об деревину), пізніше - викрісували вогонь, а в останні часи - запалювали звичайним сірником. Хоч у гуцулів, в окремих селах, таки здобувався живий вогонь ще в XIX столітті. Підпаливши дрова в печі, господар з господинею також разом всували "Божу їжу" - кутю та вар (узвар з сушених фруктів - кришаниць з яблук, - сушених груш, слив, вишень та черешень). Місили разом діжу для книшів, разом виробляли, разом і в піч саджали. Коли Кутя - це їжа бога урожаю, "сонця праведного", то книші - хліб духів, хоч усе споживалося всіма: і богом, і духами, і людьми. Книші вироблялися так: вироблявся хліб, звичайний, а зверху накладали маленьке хлібенятко, що називали його "душею" - це саме для духів чи, як казали, для душі. Книш змащували олією зверху й так саджали в піч. Після цього господиня робила голубці, складала в новий череп'яний горщик і також наливала досхідньою водою. І, взагалі, всі страви на Вілію наливалися досхідньою водою. У деяких північних селах Чернігівщини та північної Волині господиня на Вілію після кожної окремої роботи "очищувала" свої руки перед челюстами печі та періодично "приголублювала" свячену воду.
До Святої Вечері господиня готувала 12 страв, а страви мусили бути всі пісні. Страви готувалися такі:
1. Кутя - обтовчена набіло пшениця, з самого добірного зерна. Декілька вечорів уся родина повинна була "перебирати" це зерно. Її мішають з медом і маком;
2. Вар (узвар) - варяться сушені фрукти: груші, яблука-кришаниці, сливи, вишні:
3. Капусняк, затертий олією та пшоном;
4. Горох;
5. Борщ пісний з карасями та грибами;
7. Риба смажена;
8. Риба холоджена;
9. Вареники з сливами та грушками, вишнями та черешнями;
10. Млинці (до борщу);
11. Каша гречана чи пшоняна (особливо приготовлена);
12. Пироги пісні з капустою, з сливами, з грушами тощо.
В деяких місцевостях готувалося 17 страв.
Чому в цей Вечір готується саме 12 страв? Чому страви пісні? На основі глибоких досліджень приходять до думки, що 12 страв це тому, що протягом року "місяць оббігає землю 12 раз". Отже, кожному місяцю наче присвячена страва. По друге, на Багату Кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, покоштувавши всього цього, дадуть у цьому році іще більший урожай.
Пісні страви мусять бути на Багату Кутю тому, що стародавні слов'яни, наші пращури, у цей Вечір приносили богові урожаю - сонцю - безкровну жертву з усієї рослинності, яку тільки людина вживала, бо це магічні дії - дати повний достаток на Багату Вечерю, усе рослинне багатство. А бог урожаю це побачить і дасть іще більший урожай. Але разом з богом урожаю невидимо у цей Вечір та в цю ніч буде оглядати "скотій бог", якого пізніше називали Велесом. А тому жодна тварина в цей вечір не повинна зазнати найменшої кривди й не мусить бути крови.
На Вілію невільно нікому й нікуди йти чи їхати з дому. Усі члени родини мусять бути разом. Не можна на Вілію нікому й нічого позичати чи давати, заходити до іншої хати.
А тим часом починає надворі світати. Господарю треба встигнути у момент "сонячного сходу" відчинити браму в клуні, сінешні двері, повідчиняти хліви, стайні, обори, комори та ворота на дорогу. Сьогодні на землю по сонячному промінню сходить з неба бог багатства, бог урожаю... Його вітають люди, тварини, рослини, води, поля, ліси й гори - вся земля. Він, бог-сонце, мусить освітити й освятити увесь двір, усе господарство - усю землю!
Господиня мусить встигнути саме в час "сходу" вийняти з печі Вар та Кутю й поставити на лавку. Виймає з печі й книші та книшики - на просланих рушниках розкладає цей хліб на лавці.
Господар у цей час дбайливо й любовно обходить худібку: напуває, вичищає хліви, годує, підстеляє, вичісує згреблом; заготовляє святочну пашу - сіно, обрік коням наполовину з вівсом і навіть курям готує добірне зерно.
Після цього господар брав чарівне зілля, останніми часами мак-видюк і обсипав усюди в господарстві: у стайнях, оборах, хлівах, у стебнику, в клуні, біля курей тощо. Це він чарував, щоб ніяка зла сила не вступила в його двір, до худібки та до людей. Далі іще раз перевіряє, чи все в господарстві в належному порядку й готове до Святого Вечора, - йде до хати й кличе з собою старше хлоп'я внести до хати "Святки". Хлоп'я одягається, бере шапку, рукавиці й поважно виходить зі своїм батьком надвір. Батько бере сина за руку й поволі йдуть у клуню (стодолу).
Це дуже урочиста година була в селянській родині й особлива приємність для батьків і дітей. Батько несе свячену досхідню воду, а син квіточку з 3-х колосочків.


4. ГОСПОДАР з СИНОМ вносять ДІДУХА в хату

У клуні серед току вже приготовлений стоїть "Дідух-Рай", а навколо нього декілька (в окремих місцевостях (12) в'язочок найкращого зеленого запашного сіна. Цей сніп з особливими почестями принесений з поля у часі обжинок. Батько з сином, увійшовши в клуню, здіймають шапки, вклоняються "Дідухові-Раєві", батько бере колосяну квіточку у сина й кропить Дідуха, а потім побожно хреститься, схиливши голову, проказує, а хлоп'я повторяє:
- ...Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, з Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я... Пошліть іще краще цього року!
- Берімо "Дідуха", синку, несімо Свята до хати! - Звертається батько до сина. Батько-господар бере Дідуха поперед себе, а хлоп'я прикладає руки, вдає начебто беруть удвох.
- Подай, синку, оцю в'язочку мені під ліву паху, а сам бери в обидві руки... Хай труситься сіно, хай годує худібку... Хай м'яко буде душечкам, хай м'яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні лежати! - Промовляє далі батько до сина.
Батько виходить з клуні перший - у правій руці Дідух, під лівою пахою маленька в'язочка сіна. За батьком хлоп'я несе дві в'язочки такого ж сіна. Одна з них легко зв'язана, щоб сіно трусилося-губилося по дорозі до хати. На Варвинщині (Полтавщина) у цей час випускають худобу на подвір'я, щоб "смикала" з рук сіно... Повільно й урочисто підходять до хати й стають перед сінешнім порогом. Господиня слідкує з хати й у цей час бере книша, відчиняє хатні та сінешні двері й з легким уклоном зустрічає гостей. Входить господар у сіни, за ним слідом і хлоп'я.
- Святки йдуть! - Проказує батько.
- Святки прийшли! - Проказує після батька хлоп'я!
- Шануємо й просимо Дідуха й вас завітати до господи! - Відповідає господиня, несучи попереду книша в руках. А на столі горить запалена свічка.
Господар, переступивши хатній поріг, побожно хреститься, що робить і хлоп'я, й вітає:
- Будьте здорові з Святами, з Дідухом, з Святим Різдвом!
Господиня бере з-під лівої пахи господаря сіно й розстеляє його на покутті, а господар урочисто ставить на ньому Дідуха, хлоп'я допомагає.
Після цього хлоп'я кладе першу в'язочку на стіл, а другу під стіл...
Коли входять з Дідухом у хату, всі тоді стоять мовчки. Коли ж розстеляють сіно на покутті й на столі, усі діти, що є в хаті, качаються та перевертаються на полу - це магічні дії, щоб вівці "котилися", худібка плодилася.
Установивши снопа-Дідуха на покутті, всі стають обличчям до Дідуха, а господар промовляє:
- Наситив єси, напоїв, нагодував, нагрів нас і нашу худібку, оберіг нашу ниву - подай це ще краще цього року!
Сніп-Дідух ("Рай") - це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів чи покровителів свого дому. Український народ у ті далекі часи вірив, що всі духи (душі) померлих - це святі душі, вони є благодійниками роду та родини; улітку вони перебувають на нивах та серед скоту; сприяють урожаю, охороняють його від бур, від граду та засухи, - худібці - сприяють приплоду та оберігають від усього злого, подаючи добрі пасовиська... Разом духи-Лада є посередниками бога-сонця й людей... А бог-сонце - податель багатства й життя на землі. Ці духи прийшли з Неба й вселилися в людину, а по смерті вони знову відійшли у сонячний край, у край духів. Отож, коли вижата нива, то духи-Лада вселяються в останній почесний "Сніп-Дідух" або, "Рай" і переселяються до господаря в клуню на зиму; решта духів переселяються в ліси, яри та доли, доки знову не покличе їх бог-сонце навесні й знову не пішле їх у день Нового Року на ниви. (За іншими віруваннями, трудно сказати, пізнішими чи старішими – усі духи пересилилися на ниви під час "провід" та "нав’є свято").
Ось чому така шана "Дідухові", чому така назва - тут замешкають душі-духи дідів-прадідів... А так як усі душі померлих вважалися святими, то мусили перебувати в раю. Тому то й сніп носить другу назву – "сніп-Рай".
"Дідух-Рай", крім перебування духів дідів та бога урожаю, символізував іще й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей.
Ось чому його несуть у хату з такою святістю, як і принесли з поля з почестями; тому й ставлять його на самому почесному місці, та ставлять йому, "божеську" жертвенну їжу - кутю та "божеське питво" - вар...
На Вілію входять у хату з Дідухом, а краще сказати, в Дідухові, добрі духи-Лада. Для них та для бога-сонця улаштовується Свята Вечеря - Багата Кутя. Тому й вечори від 24 грудня до 1-го січня - до "Маланок" – "Щедрого Вечора" - вважаються й називаються "Святі Вечори", коли нічого не можна робити, крім догляду худібки, і коли Дідух-Рай стоїть на покутті.
Пращури вірили, що на Багату Кутю - Святу Вечерю - приходять усі добрі духи (душі) разом з богом урожаю та скотім богом вечеряти. Тому то коли сідають за Святу Вечерю, то застеляють лавки, а перед тим як мають сісти - продмухують місця, щоб не присісти духа. Зрозуміло, що й зайву мисочку та ложку ставили для добрих духів та для відсутніх членів родини...
Коли Дідух-Рай уставлений на сіні на покутті, хлоп'я вже само приносить решту в'язочок сіна. Господиня здіймає з столу скатерку, а господар укладає тонким шаром сіна увесь стіл і застеляє чистою білою скатертю поверх сіна. Господиня бере чарівне зілля, в останні часи часник, і укладає по всіх чотирьох кутах, промовляючи магічні чарівні слова:
…"Злая сило, темна сило, іди на болота, очерети, яри-скелі, у глибокі води-прірви, куди курячий голос не доходить, куди світ-сонце не світить..."
Цим закляттям господиня (вважалося і вірилося) відводить і відганяє всяку нечисть з господарства…
Поверх першої скатерті - для добрих духів-душ - господиня стелила другу - для людей. Посеред столу господар кладе книша, вважалося для святих духів, - а господиня рядочком клала паляницю. В кінці столу ставив господар повну велику миску з пиріжками. Далі господар пробивав дірку в паляниці й вставляв воскову свічку, з своєї пасіки, власного виробу. В давнину запалювали живим, на Вілію здобутим вогнем, що робили в деяких гірських селах гуцули до останнього часу. Пізніше світили викресаним вогнем. Це вважалося, що вогонь взятий безпосередньо з неба від бога-сонця, бога багатства та родючості... З цього моменту свічка вже горіла до кінця, всю ніч.
Засвічуючи свічку, господар побожно проказував:
- Світи, праведне сонце, святим душечкам і нам живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!
Після цього господар розстеляв сіно під столом і клав у те сіно: сокиру, косу, серпа, частину рала, частину граблів. (В інших місцевостях лише що небудь одне, а останніми часами клали лише ніж і то не всюди). Це магічне чаклування, щоб і добре оралося, і добре жалося, добре б косилося... Та щоб було що жати та косити у новому році...
По цьому господиня виносить з хати віника й не вносить його аж до "Василя" - Нового Року. А далі, кожний член родини, від найменшого до найстаршого беруть у руки по в'язочці сіна, розтрушують його по всій хаті, чаклуючи добрий майбутній укос:
- Зелене, запашене, як барвінок сіно... Милуй нас таким, сонечко праведне, і на цей рік...
Ось сіно розтрусили по всій долівці... Господар стає біля порога, господиня біля припічка, а всі діти бігають і качаються по сіні, мукають, як корови, рикають, як воли, іржуть, як коні, мекають, як вівці, гавкають і м'явкають... Це магічні дії для умилостивлення й причарування добрих духів, щоб сприяли доброму урожаю та приплоду худібки.
Пращури вірили, що в сіні ховається доля худібки - скотій бог - перебувають невидимі духи тварин свійських - корів, волів, коней, овець, кіз та домашньої птиці. Духи тварин споглядатимуть Святу Вечерю й матимуть на сіні свою.
Врешті, Дідух-Рай поставлений, сіно розтрушене, стіл застелений, свічка запалена - тоді господиня здіймає з Куті сухий верх і кладе у покришку для хатньої птиці, щоб так численно неслася й плодилася, як численні зерна цієї куті, - господар бере Кутю, а господиня Вар і урочисто з певними молитвами несуть на покуття. "Іде Кутя на покуття!" - Приговорює господар, несучи…
А господиня по ньому:
- Прийми, праведне сонце та святі душеньки, свою їжу й питво, щоб і на той рік вам принесли!
Кутю накриває господар книшем, а Вар господиня паляницею.
У цей час, коли несли батьки "божі страви" на покуття, діти всі кричали: - Кво-кво-кво! Цяп-цяп-цяп, - як квочка й курчата… А потім дзижчали: - Дз-дз-дз... Ш-ш-ш-ш...
Це магічні дії, щоб і кури розводились, щоб і неслись добре, та щоб бджоли роїлись і добре мед носили.
Після цього господар "забиває" затикає дірки в лавках, щоб на Святу Вечерю ніщо лихе там не приховалося. Перед цим господиня "виливала" водою ці дірки. Закінчивши з дірками, господар бере з-під столу сокиру й легенько тричі цьопає хатній поріг, потім сінешний, - перед цим господар обкурював димом-вогнем з ладаном чи ялівцем та кропив святою водою, бо вогонь і вода - це найвищі чистителі й святителі в давнину: вони все лихе відганяли. Отож, вигнане лихо, - вірили тоді, - сіло на порозі, а цим цьопанням господар усе "доконав". З цією ж сокирою виходить господар на подвір'я, кладе її у воротях обори й випускає худобу, щоб "збирала сіно". А коли худібка перейде через цю чарівну сокиру (а вона ж була під столом у сіні, де є присутні добрі духи й опікуни роду і духи тварин і, врешті, дух "скотього бога"), то не боятиметься нічого лихого, бо ця сокира зітне все те лихе, що, бува, вчепилося до ніг чи вовни-шерсті тварин. Потім тричі цьопає – "обрубує" пороги в оборі, стайні, хлівах, у клуні та воротях. У нього в кишені є чарівне зілля, здебільшого "видюк-мак". А коли видюком обсипати подвір'я і все господарство, то ніяка ворожа сила не підступить, а та, що є в подвір'ї чи на оборі - втікає, зникає, щезає...
Закінчивши з цими діями, господар напуває худібку, закладає пашу на ніч, а в кутику стайні чи коровні ставить кухля з свяченою та купальською водою (пізніше ставили й - "благовіщенську"), а у воді два-три вуглики. Це знаменувало "найвищих чистителів і святителів" давнини: вогонь і воду.
Підстеляється у цю ніч всій худібці не солома, а сіно. Бо в цю, Святу Ніч, худібка розмовлятиме з богом скотім та з богом урожаю - сонцем, а разом з духами-опікунами "домашнього огнища" - господарства. Ось саме тому господар дуже добре годує худібку, пестить, розчісує згреблом, розмовляє з нею… А коли бог та духи запитають худібку, чи добре з нею поводиться господар, чи пестить, чи добре доглядає, годує, і худібка похвалить господаря, то бог скотій та бог сонце дадуть добробут в господарстві іще більший, іще кращий: і урожай, і приплід, і добрий покіс...
Але починає смеркати. В селі наступає особлива тиша, і собаки не гавкають, бо ніхто ніде не ходить тепер. Худібка "попорана", усе приготовлено. Господар входить до хати.
Усі миються, одягають чисте "шмаття" (білизну), чепуряться. Поза столом лавки застелені чистими рушниками, перед образами блимає червоне чи зелене світло, на столі горить свічка ярого воску... У хаті приємно пахне смачними стравами.
На лавці, біля мисника, стоять дві макітри: одна з маком, а в другій буде господар "мішати" кутю. Рядочком і сита з меду в новому кухлику...
До цього часу, "до зорі" ніхто нічого й у рот не клав - усі постяться, за винятком малих дітей.
Господар "тре" мак у макітрі, господиня розкладає нові ложки, готує нові миски, висуває з печі на припічок страви... Готове й це все. А на небі вже засвітили зорі.
- Івасю, (чи інше належне ім'я) поглянь, чи засвітились у небі зорі! (У багатьох місцевостях: "Чи з'явилась зоря?!"). Посилає батько сина. Той виходить обов'язково надвір, повертається й повідомляє:
- Божа зоря засяла! (А чи "Божі зорі засвітились!")
З цього моменту починається Свята Вечеря чи Багата Кутя.


5. БАГАТА КУТЯ - СВЯТА ВЕЧЕРЯ

Усі чистенькі, помиті, причепурені, готові до Святої Вечері. Господар бере макітру, новий ополоник та й іде до горшка з кутею. Набирає ополоником, стиха щось говорить, якісь магічні слова, - після прийняття християнства - молитву, - кладе новою варешкою втертий мак та раніш розчинену ситу (у теплій воді мед) і "мішає купно". Макітру ставить на столі перед книшем, паляницею та запаленою свічкою. Сам бере покришку, накладає з печі вугілля (жар), посипає-насипає на гарячі вуглі ялівцю чи пахучого зілля й обкаджує всю хату та сіни. Потім з цією ж покришкою йде в стайні, на обори, на подвір'я ввесь час проказуючи молитву.
Повернувшись до хати, дає знак усій родині. Тоді всі стають навколішки в напрямку Дідуха та образів і моляться. Молитва закінчилася. Господар бере у дві руки макітру з кутею, а господиня свічку. Господар зупиняється посеред сіней і каже:
- Пресвяте Сонце, Місяцю ласкавий, зорі ясні, дощі рясні - йдіть до нас на Святу Вечерю - Кутю їсти!
Потім удруге:
- Святі наші діди-прадіди, батьки-матері, брати-сестри, діти онуки-правнуки - усі душі наші-Лада, йдіть з нами вечеряти! Так повторює тричі. Ці запрошення майже у кожному місці мають свої нюанси, особливості та відмінності. Господиня на це проказує:
- Шануємо вас і просимо до господи Святу Вечерю споживати!
Потім хатні двері зачиняються, а надвірні (сінешні) відчиняє господиня:
- Лихий морозе, буйний вітре, палючі промені, люта буре, лихе й зле - йдіть кутю їсти! - Так проказує тричі. Потім виходить надвір, стає перед порогом і каже:
- Кличу вас!.. Не йдете? Щоб повік-віків не приходили... Щоб ми вас видом не видали, слихом не слихали...
Господиня закінчує:
- Скам'янійте ж у скелях, кручах, темних лісах, високих горах, глибоких кручах, у снігах-льодах, куди курячий голос не доходить... (Заклинання записано з уст Миколи Гутуляка з Гуцульщини у 1943 р.).
Повернувшись з сіней, господар бере кілька ложок куті та по ложці інших страв, змішує це з мукою й іде дає кожній худобині Святої Вечері. При цьому розмовляє з худібкою, запитує її й відповідає сам від імені цих тварин... З господарем ходять і старші діти.
Після цього повертається задоволений до хати, а господиня поспішно зачиняє за ним надвірні та хатні двері.
Господар підходить до столу, посувається на покуття, продмухує місце, де має сісти й сідає. За ним, по старшині, сідає вся родина. Господиня сідає перед столом, бо лише вона може вставати під час Вечері, подавати страви та міняти миски. Посеред стола стоїть макітра з Кутею, книш, паляниця, пироги, горить свічка та на всьому столі розкладені куски книша, паляниці та пиріжки.
Старший у хаті, дід чи батько бере перший ложку Куті, підносить до рота й промовляє:
- Усі душі нашого роду, ідіть з нами Кутю їсти! Дай, Боже, царство небесне всім померлим, у небі панування, а нам щастя, здоров'я і довге життя!
Трошки попробувавши, підкидає цю Кутю догори, в стелю, приговорюючи:
- Скільки зерен та маку на стелі, пошли, Боже, стільки роїв та приплоду худоби!
Господиня після господаря приговорює:
- Скільки мачин у стелі, щоб кожна курочка знесла стільки яєчок!
За цим чаклуванням бере господиня Кутю, потім діти по старшині. По першій ложці Куті господар наливає чарку горілки, запіканки, вишнівки чи сливняку, а в давні часи - меду, - підносить чарку вгору, сам встає і повторює попередні слова, спогадуючи покійників, бажаючи їм панування в небі, а живим щастя, здоров'я та добробуту. Чарка обходить усю родину по черзі.
Майже в кожній родині від спогадів та надмірного чуття сплакнуть за Вечерею.
Далі господиня подає страву за стравою й споживається смачно, бо, як попереду я сказав, до зорі ніхто й нічого не їсть, за винятком дітей. Порядок подачі страв приблизно такий:
1. Кутя;
2. Горох та капусняк (дві страви споживаються разом);
4. Борщ з грибами та рибою;
5. Голубці;
6. Риба холоджена;
7. Риба смажена;
8. Вареники;
9. Млинці (їдять з борщем разом);
10. Каша (спеціально приготовлена);
11. Пиріжки;
12. Вар (узвар).
Страви не всюди однакові, є чимало відмінностей і особливостей; також і порядок споживання - чергування страв - не всюди тотожне.
Був звичай іще з доісторичних часів запрошувати на Святу Вечерю одиноких, бездомних, убогих та "неприкаяних" людей. Коли на Вечері є якась із згаданих людина - це вважалося дуже доброю прикметою. Такому гостю приділялась велика увага, й раділи, коли він був вдоволений.
Святу Вечерю вся родина їла з спільних мисок та макітри. Але на столі ставили іще дві мисочки, за якими ніхто не сідав. Це одна для духів-душ покійників, а друга - для відсутніх членів родини.
Після Вечері з столу не приймали Куті та ще деяких страв, не мили ложок й також залишали на столі. Вірили, що вночі прийдуть духи-душі й сядуть за Святу Вечерю удруге. Для них на вікні чи на покутті ставили й склянку води.
За Вечерею можна було говорити-спогадувати покійників, про урожай, про худібку.
Загальний вигляд хати на Святий Вечір:
Святочно прибрана хата... Свічка палає... Лампадка блимає... Пахне запашним сіном, зіллям, смачними стравами. Усі святочно одягнені... А з покуття велично споглядає Сніп-Дідух-Рай, а під ним свята Кутя - Божа їжа та Вар - Боже питво... Радісні обличчя... Урочистий настрій... Тиша. Лагідність. Спокій, доброта й любов...
На Полтавщині, в районі Сріблянщини, під час Вечері ворожили діти. Засовує руку під скатерку й витягає щось: базилік, травинку, квіточку, колосочок трави тощо. А по всьому цьому й угадували майбутнє. На Волині, Поділлі та в Галичині - таке гадання провадилося після Вечері.
Вечеря тягнеться довго - 2-3, а то й 4 години. Після Вечері не встають у більшості місцевостей, а одразу починають колядувати, а в других місцях коляда починається за Вечерею. Головні мотиви дохристиянських коляд: про створення Світу, про бога-сонце, про урожай, "Троє гостоньків" тощо.
А після Вечері починав ворожити господар. Коли витягне довгу травинку - буде довго жити; коли колосочок трави - матиме добрий урожай тощо. Господиня - витягне листочок - дадуться добрі полотна і т.д.
Господар сідає з одного кінця столу за пирогами, а господиня у протилежному. Господар, сховавшись за пирогами, питає господиню: "Чи бачиш мене?"
Господиня відповідає:"Не бачу!"
- Дай же, Боже, щоб і на той рік не бачила! Це треба розуміти, що скирти будуть такі великі й стільки їх, що через них нічого й нікого не буде видно - чаклування багатою врожаю.
Але скінчилося й гадання. Батько виймав калитку з грішми й обдаровував дітей, а мати обдаровувала ласощами: цукерками, горіхами, соняховим та гарбузовим насінням тощо. Врешті, батько обдаровував матір і навпаки. Це також магічні дії, щоб плило багатство кожному з членів родини.
Після цієї довгої Святої Вечері можна лише відпочивати, але не можна спати, зокрема батькові та матері. Тому лягають одягнені, а спати можна аж по "третіх півнях". Після Багатої Куті нікому й нікуди не можна виходити з свого двору аж до ранку, лише малі діти "носять вечерю" дідуньові, бабуні та хрещеним батькам.
Письменник М. Коцюбинський дуже гарно описав Багату Кутю-Святу Вечерю в гуцулів у своєму творі "Тіні забутих предків". Для повноти картини я й подаю цей чудовий опис:
..."Для праці будні, для ворожіння - свято.
На Святий Вечір Іван був завжди в дивнім настрої. Наче переповнений чимсь таємничим і священним, він усе робив поважно, неначе Службу Божу служив. Клав Палагні живий вогонь для Вечері, стелив сіно на стіл та під столом, і з повною вірою мукав при тім, як корова, мекав вівцею та ржав конем, аби велася худоба. Обкурював ладаном хату й кошари, щоб відігнати звіря й відьом, а коли червона від метушні Палагна серед курева того ознайомляла нарешті, що готові всі дванадцять страв, він перше, ніж засісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі. Вона першою мусіла скоштувати голубці, сливи, біб та лоґазу, які так старанно готувала для нього Палагна. Але це було не все. Ще годилось закликать на тайну вечерю всі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя. Брав в одну руку з стравою миску, а в другу - сокиру і виходив надвір. Зелені гори, убравшись у білі ґуґлі, прислухалися чуйно, як дзвеніло на небі золото зір, мороз блискав срібним мечем, протинаючи звуки в повітрі, а Іван простягав руку в цю окуту зимою безлюдність і кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників і мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів. Він кликав бурю, щоб була ласкава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу - але вони не були ласкаві, і ніхто не приходив, хоч Іван спрошував тричі. Тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи - і легко зідхав.
Палагна чекала в хаті. Вогонь в печі лежав, втомившись, тихо дрімаючи жаром, страви спочивали на сіні, різдвяна мирність спливала з темних кутків, голод тягнув до їжі, але вони ще не сміли сісти за стіл. Палагна поглядала на чоловіка - і в згоді вони разом згинали коліна, благаючи Бога, щоб припустив до вечері ті душі, що їх ніхто не знає, що пропадом пропадають, бутинами побиті, дорогами покалічені, водами потоплені. Ніхто за них не згадає, ані встаючи, ані лягаючи, ніхто не згадає дорогою йдучи, а вони, бідні душі, гірко пробувають у пеклі, чекаючи Вечора Святого.
І коли так молились, Іван був певний, що за плечима у нього плаче Марічка, а душі нагло померлих невидимо сідають на лаві.
- Продуй перше, ніж маєш сісти, - вимагала від Івана Палагна.
Але він знав і без неї. Старанно продмухував місце на лаві, щоб не привалити яку душу, і засідав до вечері...
На "Маланки" до маржини у загороду приходив сам Бог. На високому небі ясно горіли зорі, люто тріщав мороз, а сивий Бог ішов босоніж по пухкому снігу і тихо одхиляв двері кошари.
Прокинувшись уночі, Іван наслухав і, здавалося, чув, як лагідний голос питав маржинку: - Ци ти, худібко, наїжена, напоєна добре? Ци сокотить тебе ґазда? - Радісно мекали вівці, веселим риком обзивались корови, - ґазда доглядає їх добре, сумлінно поїть, годує і навіть нині вичесав шерсть. Тепер Пан Біг напевно обдарує його новим приплодом...
І Бог дав приплід. Овечки мирно котились, чинили ягнички, корови щасливо уположались..."


6. СВЯТА НІЧ

По всіх хатах горять свічки та лампадки. Свічку на Святий Вечір не можна гасити, бо це символ життя, вона мусить догоріти до кінця. Коли ж хтось випадково погасить свічку, то вірили, що у наступному році хтось помре в родині... В окремих місцевостях гасили по Вечері.
Ця ніч - це Свята Ніч. У цю ніч бог урожаю та скотій бог - Сонце невидимо сходять на землю й досвіту перебувають у селянських хатах, невидимо, але в образі свічки, присутні при Багатій Вечері, перебувають у Снопі-Дідухові-Раєві… У цю ніч добрі духи -душі дідів-прадідів, опікуни нив та домашнього огнища теж з Дідухом увійшли до хати й перебуватимуть аж до "Василя" у хаті... У цю Ніч бог урожаю та скотій бог ходять і оглядають двори господарства; розмовляють з худібкою, питають, чи добре її плекає господар, чи вчасно напуває, годує, чи чистить... І коли цей бог побачить у всьому лад, довольство, усіх членів родини в хаті чи на господарстві, то й у наступному році пошле урожай, приплід, достаток у всьому. Ось чому у цю Святу Ніч не можна спати, не можна щось недобре говорити, бо і добрі сили й лихі - все це чують... тому може все так і статися; не можна бути сердитому, не можна пам'ятати зла.
У цю Святу Ніч, як і у новорічну, блукають лихі духи, відьми, упирі, викляті і, коли людина засне, можуть оселитися у тім господарстві, можуть заподіяти зло. У цю Ніч квиглять і мучаться душі самогубців, просять рятунку, хотять вирватися на волю з-під землі... У цю ніч горять гроші, заховані в давнину й праведними й грішними людьми... у цю Ніч і щастя приходить до людей... Скільки повір'я, скільки легенд, сказань існує про цю Ніч?!
Аж під ранок, після "третіх півнів", коли вже все лихе не має сили й повертається туди, куди курячий голос не доходить - тоді господар може заснути й то насторожі, одягнений... У цю Ніч мусить бути повна тиша, бо саме тепер, уночі, духи-Лада повертаються з гір, долин, лісів та ярів до селянських стодол, та з снопом Дідухом-Раєм та богом урожаю входять у хату на Святу Вечерю. А пробудуть вони всі аж до Василя - Нового Року. Тоді їх бог урожаю відправить навесні на ниви, а поведе їх Дід-Ладо...
Свята Вечеря - Багата Кутя - улаштовується на пошану добрих духів (душ) та бога врожаю, скотнього бога. Кутя та Вар - це божі жертвенні страви... А тому ця Ніч, як і всі Святі Вечори до Нового Року - належать духам... і Вечеря Свята, і Ніч Свята, і Вечорі Святі.


7. ДІТИ НЕСУТЬ БАБУНІ, ДІДУНЬОВІ та ХРЕЩЕНИМ БАТЬКАМ СВЯТУ ВЕЧЕРЮ

Коли на Вілію нікому з членів родини не вільно виходити з дому й взагалі кудись ходити, нікому нічого на сторону не можна давати, не можна й позичати, то зараз таки по Святій Вечері, діти (10-15 років) в обов'язковому порядку носили "Вечерю" дідуньові, бабуні та хрещеним батькам. Звичайно, коли близько, а коли далеко, то це робилося на 1-й день Різдва разом з батьками.
Зараз по Вечері мати опоряджає дітей з "Вечерею". Кладе в миску паляницю, чи книша, а в деяких місцевостях три калачі, трошки куті, вареників та інших страв, зав'язує в хустку й діти "несуть Вечерю". Прийшовши в хату, а їх завжди ждали в ту пору, казали:
- Будьте здорові з Святим Різдвом! (Чи: Святами!) Тато й мама просять вас на Святу Вечерю, й я прошу. (Коли двоє чи троє дітей – "ми просимо").
Миску з "Вечерею" ставили на стіл, потім підходили до дідуня та бабуні, чи хрещених батьків і цілували руку, а ті їх (дітей) у голову.
- Дякуємо (чи спасибі) татові, мамі і тобі, сину чи онучку (вам, дітоньки). Хай Господь дасть вам усім здоров'я, а померлим панування в небі! - відповідали дітям.
Після цього роздягали дітей, саджали за стіл і приймали Святою Вечерею. По цій вечері обдаровували дітей дрібними грішми, яблуками, горіхами, насінням та цукерками (останнім, звичайно, уже в наші часи). По цьому, бабуня розв'язувала хустку, міняла всю "вечерю", зав'язувала знову й виряджали дітей додому чи до хрещених батьків.
Декому здається, що це звичайна ввічливість... Насправді це дуже стародавній звичай, іще з часів родового (кланового) побуту й мав він у давнину не абияке значення.
"Нести Вечерю" - це значить шанувати старійшину (найстаршого в роді), ділити надію, долю, добро, багатство з старшим роду, а разом - це нести "вечерю" й для Діда-Лада - духа, найстаршого опікуна не родини, а роду. Виникає питання, чому ж саме на Багату Кутю несуть Вечерю не дорослі, а діти?
Етнографія намагається це пояснити ось чим:
З первісних часів діти вважалися чистими, невинними й найближчими до добрих духів. Отож, прихід їх у дім старійшини - це вважалося, що завітали "вістуни бога багатства та Діда-Лада", а з ними невидимо й добрі духи завітали на добро, на урожай, на здоров'я. Дорослі ж, в силу анімістичного світогляду, своїх вірувань (про це сказано в підрозділі "Свята Ніч") - не могли залишати двір, господарство, хату, а мусили гостити з добрими духами та стерегти, щоб лихі духи не завітали в господарство.
"Носити Вечерю" - для дітей це була цілорічна мрія, радість, гордість й глибоке задоволення.


8. ПЕРШИЙ ДЕНЬ РІЗДВА І ВИДИ КОЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ І СУСПІЛЬНИМ ЗНАЧЕННЯМ

Віншування-віршування

З раннього досвіту, далеко іще до сходу сонця, малі діти - 7-8-річні хлопчики йдуть по селу віншувати-віршувати - вітати з Святами Різдва своїх родичів, сусідів, а то й усіх по черзі... Маленькі - 5-6-річні діти ходять також, але лише до родичів, чи найближчих сусідів. Дівчатка у цій справі не ходять. В Україні з незапам'ятних часів вважалося, коли прийде у хату на велике свято першим хлопчик, то усе буде успішно, добре й прибуткове. Тому цих віншувальників-віршувальників у всіх хатах вітали дуже радо, з любов'ю.
Маленькі діти віншували так:
...Я, маленький хлопчик,
Ізліз на стовпчик,
У дудочку граю,
Христа забавляю!
А чи:
...Горобчик летить,
Хвостом вертить, -
А ви, дядьку, переймайте,
Мені копійочку дайте...

Старшенькі діти віншують різно в різних місцевостях. Характерне віншування на Чернігівщині, зокрема в Борзенському повіті:
...З Святим Різдвом вітаю,
Всім здоров'я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння...
Христу-Богу вихваляння!...

Відповідь віншувальники одержували таку:
- Тобі й батькам твоїм цього ж бажаємо!
- Дякуємо за "віншування", рости здоровий та веселий на втіху батькам!
В інших місцевостях віншували діти коротко:
- Христос рождається!
Їм відповідали:
- Славіте Його! Остання редакція була прийнята у всій Галичині.
Після віншування господарі давали дітям здебільшого книшик - маленьке хлібинятко "з душею", а чи бублик, яблуко, горіхи, копійку чи гріш.
Цей стародавній, іще дохристиянського періоду звичай зберігся лише в окремих куточках України. Щодо цього, то було, а в деяких місцевостях є й тепер, вірування: коли у дні великих свят, чи при якійсь визначній родинній оказії прийде до хати перший мужчина, а особливо хлопчик-"полазник" - хата-господарство буде щасливе, - і горе, коли "всунеться" перша жінка. Цим і пояснюється те, чому дітей – "хлопчиків-полазників" ждуть і приймають з приємністю.
Був у давнину звичай - у Різдвяну ніч хлопчики ходили по селу "з яблуком". Хлопчик, увійшовши в хату, привітав, а потім показував яблуко. Господарі дякували й щиро обдаровували "полазника" ласощами чи давали копійку... Вони вірили, що їх сади рясно зародять у наступному році. Звертаємо увагу, що спогадані "полазники" ходили лише удосвіта, до сходу сонця. Це пояснюється тим, що у Різдвяну ніч ходили добрі духи-душі, і бог урожаю залишався до сходу сонця у господарстві - тому хлопчики-полазники й персоніфікувались в уяві селянина хлібороба чи скотаря як "благовісники", посланці добрих духів та бога сонця. А добрі духи (та й лихі) діяли лише вночі під час свят...


9. СВЯТА ВЕЧЕРЯ-РАННІЙ ОБІД на перший день РІЗДВА

Різдвяна Ніч - це Свята Ніч. Вона належить богу урожаю та святим душам роду - добрим духам - Ладо... Тому і родові магічні ритуали на честь бога-сонця та духів відбувалися вночі. З прийняттям християнства нічну Службу Божу також відправлялося й відправляється вночі з таким розрахунком, щоб досвіту закінчити й знову сісти з духами - Ладо за Святу Вечерю-обід до сходу сонця.
Які саме служби-ритуали були в добу родового побуту, якихсь понад три тисячі літ тому - до нас не дійшло, й ми неспроможні заглянути крізь морок тисячоліть. А тому цей момент беремо, як він провадився з прийняття християнства.
Отже, Служба Божа починається майже о 12-ій годині ночі й, як урочиста, тягнеться чотири години, а інколи й довше. На Службі Божій іще у XVIII ст. уночі, як і протягом Святих Вечорів, уся церква колядувала своїх стародавніх дохристиянських коляд. У XIX ст. в українській церкві московське духівництво повело надзвичайну боротьбу з колядами. Але, коли нічого не могло вдіяти, то дозволено було колядувати з Богогласника. В інших православних церквах цього таки не було. Але повернемося назад.
Кожний член родини, повернувшись з церкви, вітає всіх у хаті:
"Христос Рождається!" Чи: "З Святим Різдвом будьте здорові!"
Йому всі хором відповідали:
"Славіте його!" Чи: "І вас також вітаємо й бажаємо здоров'я".
У більшості місцевостей України були привітання такі:
"Будьте здорові з Святами, чи Святками!"
Відповідали:
"І ви!" чи "І вас з Святою Кутею!"
Отже, до світанку всі розходились з церкви, до світанку мусили сісти знову за Святу Вечерю, а після неї безпосередньо йшов святочний обід.
За віруванням тодішнім, духи - Лада лише вночі діють, а вдень були "у спокою", ось чому й сідали за продовження Вечері досвіту.
І знову вранці світив господар свічку, прообраз "сонця праведного", знову очищав-обкаджував хату ялівцем чи іншим пахучим зіллям, скроплював хату святою водою. А господиня аж тепер уранці мила ложки та миски, і знову готувалась до ранішньої Вечері-"Обіду".
Усі, як і на Святу Вечерю, спочатку молилися, потім по старшині за батьком сідали за стіл на посланих рушниках, продмухуючи під собою місця. І знову подавалися усі пісні страви у тому порядку, що й вечором.
Після першої ложки куті господар наливав чарку, встає і промовляє:
- Будьмо здорові з Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці! А всім померлим пошли, Боже, царство небесне, раювання в небі! Чарка по черзі обходила всіх.
Після всіх пісних страв господиня мила посуд і вже починався святочний обід. Цей обід уже скоромний. Трудно устійнити, які були загально прийняті страви цього обіду, бо вони бувають різні у різних місцевостях України й не усталені, як пісні. Але було традиційно обов'язково "колоти на Різдво кабанця", а тому й страви здебільшого м'ясні. Головні й більш спільно-загальні: українська ковбаса, кишка (кров'янка), холодець, печеня з спеціально приготовленою гречаною кашею тощо. Також у складі страв цього святочного обіду мусить обов'язково бути бодай одна страва молочна.
Аж після вечері-обіду виходив тепер господар "порати худібку" - напувати, годувати, підстеляти. Характерним є те, що господар кладе на поріг сокиру й всі через неї переступають, виходячи з хати. І худобу випускає з хлівів також через сокиру.
До 2-ої години у кожній хаті був абсолютний спокій - усі відпочивали після передсвяткової праці. Лише дітвора та молодь збиралася у гуртки й готувалися до вечірньої коляди.


10. СВЯТО РОДУ - одружені діти везуть до своїх батьків Святу Вечерю

На Перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, але, як обов'язок, одружені діти - син з невісткою, чи донька з зятем - мусіли з 2-ої години везти "до діда вечерю".
Село з другої години оживляється - в усі сторони й кінці йдуть і їдуть молоді господарі - це несуть (коли близько) і везуть "вечерю". Традиційно було обов'язково "везти", коли навіть діти з батьками живуть у межу, але в останні часи й носили. Разом з батьками їдуть і малі онуки - це також обов'язково. Господиня кладе "вечерю" в миску - три паляниці, чи книші, трошки куті та інших страв від Святої Вечері, ковбасу та сало. Господар бере пляшку меду (горілки, запіканки чи наливки) та вінок з колосся, посвячений на Спаса. Далі вкутують дітей, сідають у сани й "гонорово" їдуть.
Дідусь з бабусею (старші роду) вже ждуть, виглядають; зарані приготовлене місце для волів чи коней, приготовлений обрік та сіно для них.
Ось і приїхали. Дідусьо відчиняє ворота, а бабуся вітає гостей ще на сінешнім порозі, потім відчиняє хатні двері, а тим часом дідусьо з молодим господарем-гостем влаштовує коні чи воли. Ждуть дальших дітей-гостей. З'їхалися всі. Кожне з дітей, входячи до хати, вітає з Святами Різдва, бажає щастя, здоров'я, добробуту. Діти кладуть на стіл вечерю, а господар кладе вінок з колосся, а у вінку ставить пляшку з якимсь напоєм міцним, потім цілують дідуня й бабуню у руку. Бабуня роздягає онуків і саджає у "запічок", а їх батьків саджають по старшині за стіл. Посередині за столом на покутті сідає найстарший - дідуньо.
Треба сказати, що вітання батьків у більшості складні й досить цікаві:
Вітаємо вас з святами –
Різдвом тим, Святами Різдва!
Хай (най) Бог дасть дочекати
Нового Року!
Від Нового Року до Богоявлення,
Від Богоявлення до Воскресення,
А від Воскресення до ста літ –
Покиль Бог призначив вік!
То вам зичу й віншую –
Христос Рождається!

Дідусь з бабусею відповідають:
Хай звеличить і вас святе Сонце,
Осяють ясні зорі!
Будьте багаті, як земля,
Здорові, як вода,
Милі, як місяць!
Славіте Його! (Христа).

Характерно, що й у віншуванні й у відповіді яскраво позначений дуалізм: і стара віра, і нова віра.
Усі за столом по "старшині", дідусь на покутті, посередині між усіма, бабуня перед столом. Бабуня прислуговує - все подає, а разом і сидить за Вечерею.
Як і на родинній Святій Вечері, дідусь перший починає їсти кутю, кличе померлі душі, живим бажає здоров'я, щастя та достатку. Перед цим дідусь запалює свічку. Після дідуся підносить ложку до рота бабуся, а потім беруть усі по старшині. По першій ложці, дідусь наливає чарку й звертається до всіх:
"Пошли, Боже, царство небесне й вічне панування у небі всім тим, що відійшли з нашого роду на небо! А нам усім пошли, Боже, щастя, здоров'я, многая літа!”
Дідусь випиває, а трошки залишає на дні чарки. Решту горілки підкидає у стелю. Потім наливає знову й подає старшому синові. Цей п'є до матері-бабусі, рештки горілки з чарки також підкидає у стелю. Наливає й подає матері-бабусі, а та, випивши з різними побажаннями, наливає й подає старшій невістці чи доньці... І так чарка кружляє під час всієї "Вечері" ... "Вечеря" проходить дуже повільно. Повеселішали всі після першої-другої чарки й починають колядувати. За столом лунають стародавні коляди. Це, між іншим, дуже характерно й цікаво. За колядами не можна було напиватись - бути п'яним.
Хочу подати деякі зразки цих коляд:
1. Пане-господарю, вставай з постелі,
Вставай з постелі, застеляй столи,
Бо буде в тебе троє гостоньків...
Рефрен: Добрий вечір, Святий вечір,
Добрим людям на цей вечір...
Або:
Славен Ти є,
Славен єси,
Славне Сонечко
На небеси!
Перший гостонько - ясне сонечко...
Другий гостонько - ясний місяцю. ..
Третій гостонько - дрібен дощику...
Рефрен...
Перший-гостонько, чим ся радуєш?
Як зійду я рано-пораненьку,
То втішуться мені старенькі й маленькі...
Рефрен...
Другий гостонько, чим ся радуєш?
Як зійду я рано звечора,
То втішиться мені гість у дорозі...
Рефрен...
Третій гостонько, чим ся радуєш?
Як впаду я тричі у маю,
То втішиться мені жито-пшениця,
Жито-пшениця, всіляке зело...
Рефрен...

А вже пізніші коляди - це поєднання старих з новими, але розуміння Бога таке ж:
2. Бог Предвічний народився,
Зійшов днесь із небес... і т.д.

На цій "Родовій Вечері" колядують спеціальний цикл коляд: про зшестя Бога на землю (як попереду я сказав, вірили тоді, що у Різдвяну та новорічну ніч бог урожаю сходить з неба на землю); про Сонце, Зорі, Місяць; про урожай, худібку, звеличання господаря-дідуня й бабуню - голови роду та різні господарські бажання.
Цікава коляда з того циклу, яка показує тодішнє реалістичне розуміння Бога, що Він серед людей, допомагав їм у всьому, а навіть в обробітку ниви:
...Ой у полі плужок оре,
Рефрен: Славен Ти є,
Славен єси,
Славне Сонечко
На небеси!
За тим плужком Господь ходить...
Рефрен...
Святий Петро поганяє...
Рефрен...
Божа Мати їсти носить,
Рефрен...
Їсти носить, Бога просить...
Рефрен...
Ори, Синку, цюю нивку,
Рефрен...
Та й посіємо пшеничку...
Рефрен...

Розуміння християнського Бога злилося у цій коляді з розумінням попереднього бога-урожаю.
Надзвичайно цікаві коляди цього циклу - виховання-звеличення дідуся-бабусі, батька-матері, сина-доньки.
Несказана радість панує на цій "Родовій Вечері", що також носить назву "Коляди". Це символ єдності, об'єднання роду; близькості, злагоди та любові! Все це яскраво віддзеркалено в гучних і хвальних гімнах - молитвах-колядах.
Другою характеристичною рисою "Коляд" – "Родової Вечері" - це те, що у цей день ніхто з роду чи родини не мусить пам'ятати ані спогадувати кривд чи сварок, невдоволень попередніх – "забуто все". Панує лише любов, ласка й єдність.
На Наддніпрянщині ця вечеря кінчалася тим, що дідусь та бабуся в кінці обдаровують своїх дорослих одружених дітей солодощами, п’ють за їх здоров'я та добробут, а онуків та правнуків - ласощами та копійками. У гуцулів ця "Родова Вечеря" "кінчалася Святим танцем" – "Кругляком", що знаменує бога-сонце, а самі дії визначали хвалу сонцю, його біг. Правда, збереглися своєрідні танці на "Святі Роду" і в окремих селах Полтавщини (можливо, й в інших місцевостях України); збереглися ті хвальні танці й на Чернігівщині.
Десь аж підранок кінчається "Родова Вечеря". Бабуся міняє всім дітям книші тощо, іще на дорогу обдаровує дітей і, разом з дідусем, виряджають аж за ворота своїх дорогих у той день гостей.


11. КОЛЯДА - суспільно-громадська частина стародавнього Свята

Стародавні, дохристиянські хвально-магічні пісні-коляди розрізнялись родинні й родові; щодо виконання - коляди дорослих, "громади молодців-хлопців", дівчат та дитячі. Пізніше розрізнялись: родинні, родові та суспільні. Щодо тематики та змісту - хвальні - сонцю, зорям, місяцю, дощу, урожаю; магічні (чаруючі) господарсько-хліборобські, скотарські, хвальні для звеселення господаря, господині, хлопців та дівчат, казкові-дитячі. Пізніше коляди прибрали забарвлення суспільно-політичного й відображали, частково, історичні події. У добі християнській коляди прибрали апокрифічного та євангельсько-релігійного змісту. А в останні часи, у зв'язку з соціальними змінами, знову почали приймати політично-національне забарвлення.


12. ВИКОНАННЯ КОЛЯД

1) Дитячі

Під вечір, на перший день Різдва, малі діти, віком від 6-12-14 років, збиралися гуртками, усі з торбинками для дарунків через плечі, ходили від хати до хати "щебетати-колядувати". Саме ці дитячі колядки надзвичайно цінні своїм історичним змістом, епітетами, порівняннями, гіперболічними чеснотами, героїзмом, покірністю та слухняністю батькам тощо. Вони відбивають мрії, жадання батьків - мати своїх дітей з такими визначними чеснотами: працьовитість, слухняність, сміливість, чесність, злагода, любов до батьків... Далі йшли побажання скорше вирости, бути здоровим:
...Володимирко коником грає,
Коником грає, військо збирає...
Як зібрав військо, аж землі важко...
За кожним рядком рефрен:
Ой дай, Боже!

Цей Володимирко (беруть ім'я того, кому колядують) перемагає противника, бере у нього данину - і злотом, і сріблом, і кіньми, а в кінці й "ґречною панною"... як бачимо, мотиви історичні.
Ось гурток дітей-колядників підходить до хати:
- Заколядувати вам? - Дружньо гукає дітвора.
- Колядуйте, колядуйте! - Чутно з хати згоду, а навіть прохання.
Діти-колядники стають перед "застільним вікном" і питають:
- Кому колядувати?
Коли в хаті є маленькі діти, то відповідають:
- Іванкові, Марійці! - Називають справжнє ім'я своїх дітей. Тоді діти гуртом гукають:
- Добривечір!
...Ой у полі, край дороги,
Там Іванко оре поле...
Рефрен: Ой дай, Боже!
Оре поле, засіває,
Своїх волів поганяє...
Рефрен: Ой дай, Боже!
Своїх волів поганяє
Та й ласкаво промовляє:
Рефрен: Ой дай, Боже!
Сонце гріє, пригріває,
Вітер віє, повіває...
Рефрен: Ой дай, Боже!
А Іванкова пшениця
Спіє, спіє, поспіває... і т. д.
Рефрен: Ой дай, Боже! І знову: Добривечір!

Щиро й сердечно приймають селяни "вістунів" добра й щастя. Вірили вони, що те, про що діти колядують, збудеться. Це були магічні дії-молитви, які нам сьогодні незрозумілі, і на які ми дивимось тепер, як на дитячу розвагу…
Коли було прийде перший гурток хлопчиків-колядників, то, вважалося, дуже добре, а коли дівчаток - не зовсім добре. Але приймали всіх, хто прийде. Після коляди господиня виносила дітям-колядникам книшики, бублики, чи яблука, а багатші - й копійки, дякуючи за коляду. Щораз все більше наповнювали діти свої торбинки. Дитяча коляда була лише у цей вечір на селі й кінчалася не пізніше 8 години вечора.

2) Коляда молодечих гуртків

Молодь, в давнину "гуртки молодців", останніми часами - парубоцькі та молодечі, - також збирається увечері на перший день, започатковує. Вони збираються "людно", біля школи чи біля церкви й також людно готуються до "спільної-громадської" коляди. Спочатку вони вибирають "Березу" ("Брезая") - провідника й керівника всієї коляди, "латкового", який збирає сало та ковбаси, "хлібоношу" та помічників йому, "скарбонькара", що носить скарбоньку й відбирає гроші, "звіздаря", що носить зорю, "дзвонарів", що мусять дзвонити увесь час і цим давати знати, що парубоцька коляда йде; на Гуцульщині вибирають іще скрипалів, цимбалістів (також і на Полтавщині) та танцюристів. У часі готування до коляди перед Різдвом, цих осіб намічали й підготовляли до цієї "важливої" функції, а тепер саме "законно" вибирають й "знаки дієвої гідності" доручають.
На цьому денному зібранні колядницька громада домовляється, на яку мету збиратиме гроші: на церкву, на школу чи на іншу громадську ціль. Парубоцька громада не вільна була розпорядитися грішми. А решта збору - книші, сало та ковбаси - це вже належало цілком парубоцькій громаді. А тому на цьому зібранні й домовляються, де, у кого і коли "пропиватимуть" "коляду", інакше кажучи, де справлятимуть "латки".
"Громадсько-суспільна коляда" ходить по всьому селу, не минаючи жадної хати. А колядують вони до самого ранку щоночі. Щоб усе село обходити, то парубоцька коляда тягнеться по деяких селах 2-3 дні, а то й довше.
Кожний господар радо приймає колядників, щедро їх обдаровує: дає обов'язково книша чи паляницю, "латку" - це кусок сала, чи ковбасу; в скарбоньку щедро опускає гроші на громадську ціль. А коли в хаті є дівчина на відданні чи хлопець на одруженні, то ще й частують колядників чаркою чи солодощами... Але от у воротях задзвеніли дзвінки. Миттю у хаті з'являється світло. А тим часом під вікном "береза" гукає:
Чи дозволите заколядувати,
Звеселити дім ваш, діток, худібку,
Чи ні?!
А чи: - Чи цьому дому та й веселому,
Чи дозволите колядувати,
Колядувати - дім звеселити,
Дім звеселити - дітей втішити!
Господарі відповідають:
- Просимо, колядуйте! Господь благослови!
А чи: Весельтеся, звеселіте! (Звесельте!)

Коляди громадсько-парубоцькі різняться від коляд дитячих, від дівочих та "хатніх". Репертуар цих коляд не так численний, але різноманітний.
Коляда "дому" - бажання достатку, багатства, урожаю, щоб клуні-комори були повні, обори плідні, у пасіці рійно:
... Ой, Даждьбоже! (Даждьбог - це дохристиянський бог урожаю, сонце, в інших місцях надавали йому функцій і громовика...)
- Ой, Даждьбоже!
У полі врожайно,
На току буйно, в пасіці - рійно,
У дворі збройне, в коморі повно,
А в домі склінно на челядоньку,
На дворі щастя на худобоньку.
На худобоньку рогатую та ще й дрібную...
Хай же вам буде Бог у дорозі,
На кожному броді, на перевозі!
Ми вас вінчуємо щастям, здоров'ям,
Сими святками та й Різдвяними!

Після кожного рядка співають рефрен: - Ой, Даждьбоже!
Коли ж господар гукне колядувати господині (це тоді, коли нема дітей) - колядники готові й на це. Основний зміст коляди господині подібний до коляди господареві. Але тут відбито мотиви, щоб здорова була, лад у хаті робила, мужа любила, щоб городина буйна була, льон-прядиво до стелі, полотна білі, рушники-скатерті красні, у хаті тепло, на столі смачно...
Парубкові:
- Ой, славен, славен, красний Петруню (чи інше ім'я)
А чим же ти та й прославився?
Що ізвечора коня сідлав,
А вже к світу під Царів город став...
Ой як б'є, та й б'є на Царгород...
Цар ся дивує, хто то воює.
А міщани все ходять, все раду радять,
Що тому вояці за дари дати!
Вивели йому коня в наряді...
Він коня то взяв, не подякував, -
Не подякував, шапочки не зняв,
Шапочки не зняв, не поклонився,
Не поклонився, не покорився... (В іншій редакції – "не замирився".)
Після кожного рядка рефрен: Ой, Даждьбоже!

Далі винесли йому полумисок грошей. І знову він взяв, але не подякував. І, врешті, і шапочку зняв, і покорився, і помирився тоді, коли йому вивели ґречную панну. Це коляда історична й сягає у ранню князівську добу... Не буду пояснювати, бо вона буде подана з коментарями в розділі "Коляди та щедрівки".

3) Коляда дівчині на порі:
...Ой, рясна-красна
Калина в лузі,
Рефрен: Ой, Даждьбоже!
А ще найкраща
Марія в батька.
Рефрен:
По воду йшла,
Як зоря сяла –
Рефрен:
З водою йшла,
Як бджілка гула,
Рефрен:
В сінечки ввійшла –
Сінечки сяють...
Рефрен:
Сінечки сяють –
Пани вставають,
Рефрен:
Пани вставають –
Шапки знімають,
Рефрен:
Шапки знімають,
Її питають:
Рефрен:
Чи ти царівна,
Чи королівна?
Рефрен:
Я не царівна.
Ні королівна,
Рефрен:
У свого батька
Ґречная донька,
Рефрен:
Ґречная донька,
Донька Марія (чи інше відповідне ім'я).

Ця коляда цікава й характерна своїм змістом, тією далекою мрією юнака знайти собі дружину - гарну, працьовиту, розумну, ласкаву, слухняну, добру порадницю, щоб і пани у неї радились. Ось ті вимріяні стародавні чесноти дівчини...
А часто господарю, що має на відданні доньку, кінчають коляду жартівливо (там мусять дати добру "латку"):
А за цю коляду –
Дайте все до ладу:
Грудку каші,
Кільце ковбаски,
Книша-пирога...
А не дасте –
За книша-пирога
Поволочу хату за рога;
За ковбасу - хату розтрясу,
За кашу - візьму Марічку вашу!
Дай, Боже!

І, врешті, типова коляда для хлопчика (історична, з часів литовського панування):
...Павлечко коника сідлає,
Павлечко з дворика з'їжджає,
Павлечка батенько питає:
- Що ти, сину, гадаєш?
Куди з двору з'їжджаєш?
Сину мій!
Славен ти є, славен єси,
Славен Господь Бог на небеси!
- Татку мій,
Що тобі до сього?
Осідлаю коня вороного
Та поїду до царя
Добиватись лицарства.
Рефрен:
Хоч лицарства не доб'юсь,
Так ума я наберусь –
Татку мій!

Слова "поїду до царя" певно пізніше виникли, а попереду, у старших варіантах – "поїду до князя".
Коляда дівчинці - подібна до коляди хлопчикові - вихваляються й змальовуються чесноти дитини-дівчинки: слухняність, працьовитість, ласкавість, доброта, покірність неньці.

4) Коляда дорослих, господарів

В багатьох місцевостях України заведена й коляда "господарська", коли йдуть господарі з колядою. Коляди чоловіків у більшості біблійні та апокрифічні й відбуваються на 2 і 3-й день Різдва. Господарі колядують лише з метою допомоги вдовам, сиротам, хворим, ув'язненим. Вони також усе беруть те, що й "гуртки молодців" та ще збирають полотно, вовну, пір'я та сухі харчі. Усе це здають за вищеподаним призначенням.
"Парубоцькі гуртки" також здають вдовам та сиротам три чверті зібраного хліба - книшів, паляниць та "латок".

5) Дівоча коляда

Дорослі, на порі, дівчата також ходять колядувати. Але ці коляди не носять характеру ані громадського, ані суспільного (в широкому розумінні). Колядниці ходять на 2-й день Різдва й то лише до своїх товаришок-дівчат. Вони приходять удень, по обіді, на подвір'я, стають під вікном і просять дозволу заколядувати. Дівчат запрошують до хати, садовлять на лавці й вони колядують лише дівчатам та малим дітям. Ніякого збору колядниці не провадять. Трудно сказати, але є думка, що коли організація хлоп'ячих та дитячих коляд веде початки, без сумніву, з часів родового побуту, то дівчачі, певно, почалися далеко пізніше, хоч зміст дівчачих коляд лише дохристиянський: про чесноти, про хлопця, про одруження.

6) Коляда невістці

Коляда, в якій подано стан та образ невістки, дуже цікава, характерна й показує відношення родини до новоприбулого члена - невістки. Ця коляда - це витвір північних областей України. Наводимо характерні уривки:
...Ой у печі окріп біжить,
А в колисці дитя пищить,
У хліві порося квічить,
На полу воркун ворчить,
А на печі свекор кричить...
А окріп біжить –
Та візьми мене;
А дитя пищить –
Нагодуй мене;
Порося квічить –
Та напій мене;
Воркун ворчить –
Приголуб мене;
Свекор кричить –
Щоб ключами не дзвеніла,
Підківками не бряжчала,
Його зі сну не збуджала...

Це коляда - відображення важкого життя невістки в домі мужа; вона на початку мусить усю працю на собі нести до того часу, поки не займе в родині рівного стану або не "відділиться" на власне господарство. Зміст коляди ясний і не потребує коментарів...

7) Коляда на Гуцульщині

Особливо цікаво проходить коляда в гуцулів. Колядники-парубки, також і дорослі чоловіки ходять колядувати дуже урочисто: одягнені в національне святочне вбрання, з бартками, спеціальними дзвінками, з музиками, танечниками. Гучно входять колядники на подвір'я. В усіх підняті бартки догори, трясуть дзвінками. Питають дозволу заколядувати. Знак подає "береза". Усі вправно, доладно й мистецьки колядують. Під час коляди цікаво жестикулюють бартками, трясуть і дзвонять дзвінками. Усі учасники коляди весь час у рухові - ритмічно відбивають такт ногами. Закінчують коляду звеличанням і накликанням добробуту - багатства двору:
...Бувай нам здоров, господаречку,
Не сам собою, а з газдинькою,
Та з ґаздинькою, з родиною!
Віншуємо тим щастям, здоров'ям,
Щастям, здоров'ям, Різдвом Христовим!
Дай же, ти, Боже, в городі зело,
В городі зело, в хаті весело!
Подай же, Боже, всім здоровийочко
На худобоньку, на роговую,
На челядоньку, на домовую!
За кожним рядком співають рефрен: Ой дай, Боже!...

Ось коляда закінчена - тоді на подвір'я виходять танечники, а часто й усі, та й танцюють колишній священний танок - "Кругляк". (Подав п. Яків Остафійчук).

8) Коза, танечники та машкарники

Прищепився в Україні й звичай ходити з козою, переодягання та маскування. По обіді на перший день Різдва збираються парубки, які не будуть брати участи в загальній коляді, переодягаються - за цигана, діда-жебрака, Маланку, жида, лікаря, козака, ляха, урядника, козу тощо.
Провідну роль тут грають "циган" і "жидок". Спочатку вони заходять до хати, жартують, просять "дарів". Коли господарі виявляють бажання дати дари, тоді вони вводять козу, а збоку лікар. Дід-жебрак приспівує речитативом на порозі:
...Кізонько-лебедонько, стань на порозі
На одній нозі, - ввійдеш до хати,
Будемо скакати... Гоцки... гоцки!...

Коза входить до хати, Дід-жебрак виголошує речитативом довші монологічні жартівливі вірші, нюхає табаку й вихваляє козу... Коза "гине"... Кличуть лікаря... Той відмовляється лікувати дохлу козу... Усі машкарники жартують, співають, веселять дотепами дім. Головне в "Козі" - це спів:
...Де коза ходить,
Там жито родить;
Де не буває,
Там жито вилягає,
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп;
Де коза рогом,
Там жито стогом;
Де коза хвостом,
Там жито кустом...

Віджартувавши, брали "дари" й ішли до другої хати. У дорозі до другої хати жарти з зустрічними не вгавають…
Козу робили з хутра, причіплювали роги тощо, а під низом був парубок, який і танцював увесь час та виконував потрібні церемонії...
Цей звичай дуже стародавній і досить нашарований, але зберігся лише в окремих місцевостях України, зокрема в Галичині, на Волині, та взагалі в південних областях України, і то в окремих селах; він близький до грецьких та римських звичаїв, але змістом -національний.


13.ВЕРТЕП

Звичай "водити козу", середньовічні містерії, низка інтермедій та духовна драма - породили "Вертеп".
Вертеп - це легенька ятка, у два поверхи, - верхній - це "Віфлеєм", де відбуваються "вистави" біблійного змісту та апокрифічні про народження Христа, а у нижньому - виставляються комічні сценки з народного життя - своєрідний театр гумору й критики, а навіть політичні.
Головні виконавці у "Вертепі" - це ляльки, які рухаються по дротах з волі вертепника. За "вертепом" приховувався "спудей" - особа, що говорила в імені ляльок. Вертеп провадився в формі діалогів, окремих сценок. У верхньому поверсі здебільшого відбувалися такі сценки:
1) Свята Ніч - Народження Христа;
2) Приношення дарів трьома царями;
3) Переслідування Іродом Христа;
4) Втеча Богоматері з Христом і Св. Йосипом до Єгипту;
5) Смерть страчає Ірода і т. д. Отже, й дійові особи тут біблійні.

У нижньому поверсі дійові особи: дід-селянин, баба, циган, жид, лях, солдат, венгер, запорожець, купець, шинкар і т. п.
Для цього поверху матеріал брали безпосередньо з тодішнього життя, з народних творів, політичних та економічних подій.
Коли саме, і де виник "вертеп" - трудно сказати, але в ХVІІ-ХVІІІ стор., а в окремих місцях - і в XIX - це було обов'язкове дійство на 1-й день Різдва. Іще до більшовицького наїзду "вертеп" був в Галичині, на Волині та в окремих селах на півдні України. Академік М. Возняк трактує, що вертеп виник вперше в Галичині; підпирає свою думку науковою розвідкою Ів. Франка та опублікованою псальмою – "Псалма на Різдво Христове в копії 1738 р."
Нам відомо декілька редакцій "вертепу", а саме: "Волинська редакція вертепу" - опублікована Ів. Франком з рукописного Збірника 1788-1791 рр. У цій редакції згадуються Староконстянтинів та Бердичів.
Але найстаршою редакцією "вертепу" вважається копія з архіву родини Ґалаґанів у Сокиринцях - 1870 р., а перед цим копія вертепу Маркевича - 1860 р. Відома редакція й "Сибірського вертепу", занесена туди з України якимсь єпископом.
Своєрідну форму й зміст мав "вертеп" Підкарпаття та вертепного змісту псалма та коляди на Полтавщині.
"Вертеп" мав позитивні сторони і з точки зору релігійної, громадської та політичної.


14. ПОЯСНЕННЯ ОКРЕМИХ ТОЧОК РІЗДВА як українських традицій

Свято "Корочуна" у дохристиянські часи було найбільшим, найсвятішим, найбагатшим стравами, найрізноманітнішими обрядами, магічними діями та магічними (чарівними) словами. Перші початки свята Корочуна - це 1-й ступінь - свято патріархальної родини - Вілія та Свята Вечеря. Другий ступінь - свято набрало характеру загального-родового – "носити вечерю" до дідуся та до бабусі; а головне – "возити вечерю" - це були збори всього роду на 1-й день свята у старійшини роду. Тут єднання, спільність інтересів Роду, магічні дії, щоб рід був величний і багатий. Третій ступінь свят - це загально-суспільна коляда.
Після об'єднання родів у племена й свято "Корочуна" набрало ширшого характеру та змісту - вся суспільність через своїх членів бере участь у святі. Усі молитви-коляди, усі магічні дії, усі бажання - скеровані до всіх членів племені чи поселення.
Чому обов'язково провідну роль в святкуванні беруть саме хлопці та хлопчики, як і одружені чоловіки?
Неодружений хлопець, як і діти-хлопчики, - це вважався символ чистоти, незайманості, надії, сили, краси, відваги й загальної любові. Вірили, що найскорше бог урожаю та щедроти, також і дід-Ладо почують прохання їх і здійснять їх чаклування, відчують їх магічні дії та слова. А в давнину кожна родина відряджала свого члена до загального святкування, цебто хлопця, коли він був у родині.
Чому Вечеря прибрала назви – "Свята", "Тайна", "Велика", "Багата Кутя"? Хоч попереду я частково подав пояснення, доповню. Відповідь ми знаходимо цілком таки в анімістичному світогляді наших пращурів, в їх умовах життя, віруваннях та ступені розумового розвитку.
Вони вірили, що у цей день, на Вілію, бог-сонце посилає перші промені тепла-світа до весни. В цю ніч з'їжджає-злітає-сходить з промінням невидимо бог багатства, урожаю, здоров'я, приплоду худоби, бог радості життя, бог захисту від усього злого, бог допомоги й рятунку...
"Зійшов днесь із небес..."
А сходить він тайно, а несе з собою "урожай", багатство. У цей вечір і ніч - він освячує, оглядає все на землі: двір, дім, розмовляє з худобою, з душами померлих. Зрозуміло нам стає, чому у годину "сходу сонця" відчиняються усі двері й ворота; ясно стає, чому досхідньою водою вариться Свята Вечеря; чому здобувається живий вогонь. Вода й вогонь - це "головні святителі й чистителі життя".
Цей добрий сонячний бог, що сходить на землю у Святий Вечір - мусить бачити навколо повний достаток, радісне життя... Його закликають – "Праведне Сонце", - запрошують, славлять, готують йому найбагатшу вечерю, з усього, що є в господарстві, що дає земля. Тепер нам будуть зрозумілі слова коляди:
...Пане-господарю, вставай з постелі,
Застеляй столи…
Бо буде в тебе троє гостоньків...
Перший гостонько - ясне сонечко...

Цей бог-сонце ще з минулого року є в "Дідухові-Раєві" - в обжинковому снопі, що свято зберігається по принесенні його з поля. Цей сніп мусить стояти на покутті - святому місці, де сидить бог багатства-сонце, де сидять святі душі померлих, де ставиться божа їжа - пшениця з медом і маком - кутя та вар...
Бог сходить на вечерю і йому застеляють хату сіном-соломою, кладуть сіно і під скатеркою на столі, а в це сіно сиплять різне зерно хлібних культур, крім гороху. (З приходом християнства горох вважали слізьми Богоматері - вона плакала, стоячи біля Христа, а сльози котилися й повстав горох з тих сліз).
А щоб бог-сонце освятив усю працю - під стіл кладуть усе (частини) хліборобське знаряддя...
Коли стелять сіно, по якому бог прийде на Вечерю, - бог побачить і почує, чого саме господар хоче: іржання коней, мукання корів, мекання овець, квоктання-сокотання курей та ціпання курчат... І це, вірили, таки буде так... Ці магічні дії та слова переконують доброзичливого бога на добро й прихильність до людини. А щоб бог-сонце увійшов охоче й вільно до господаря - треба очистити хату водою й вогнем-кадилом; треба гарно причепурити хату...
Коли всі сядуть за Вечерю, то тайно, невидимо з ними будуть сідати й вечеряти - і бог багатства, і душі Лада, будуть їсти кутю та пити вар. А цей бог з душами померлих сидить на покутті, у снопі "Дідухові-Раєві". Тому у час Вечері господар говорить і думає про душі померлих, про добрі сили - про бога-сонце, про врожай, про родину… І чуйно господарі прислухаються, про що саме говорять діти за Вечерею, бо часто через дітей говорить бог багатства… Але треба зрозуміти мову, розшифрувати її...
І гадання за столом – "це боже віщування" через дітей. Дорослі - батьки - майже не говорять під час Вечері. Кутя кидається у стелю - це у небо до сонця - поштується святою їжею вища добра сила; разом і гадають, скільки роїв буде, як нестимуться кури…
І всі дірки в лаві, чи де вони є - мусять бути на Святу Вечерю забиті, заткані, щоб туди ніщо зле не залізло, не залишилося, не притаїлося у хаті, не перешкодило б сонцю та духам прийти на Вечерю; а це разом визначало, що й рот недобрим людям буде "затканий", щоб нічого недоброго не говорили у цей час на родину...
Господар з божою їжею - кутею - обходить двір, худобу, закликає й бога багатства й всі добрі сили на Вечерю; закликає й супротивні сили... Але супротивні сили не прийдуть, бо тепер з господарем є бог багатства, хата очищена вогнем, омита-освячена водою... Тому господар закликає, щоб у майбутньому вони не діяли йому зла, а разом і заклинає їх, відганяє лихі сили назавжди.
На цей Вечір, в інших місцевостях на 1-й день Різдва, господар дає попробувати святих страв - божої їжі-куті худобі. І вона буде здорова, весела, буде плодитись, бо в неї з їжею увійшов бог багатства й добра. Він розмовляв з худібкою у цю святу Ніч.
Господар обходить і з вогнем (вугіллям) господарство, "очищає", обсипає видюком - диким маком. Видюк бачить усі злі сили й має властивість не допустити ці "лихі сили" до худоби до двору.
"Зарубує пороги" господар перед святою Вечерею, бо на порозі сидить "лиха сила" й жде слушного часу вскочити у двір, у хату, у хліви. Господар розрубує ту "лиху силу" на порозі, а коли прийде подібна нова та побачить "зарубані пороги" - утече й побоїться зайти у двір...
Іще повернемось до Дідуха-Раю, обжинкового снопа. Цей сніп з ритуалами, піснями й молитвами - вже освячений, з почестями принесений з поля; у ньому є частка бога-сонця, бога урожаю та багатства - це емблема урожаю. Тому й ставиться цей сніп на "покутті", "у раю", святім місці, де сидить і сидітиме бог багатства та врожаю з душами померлих, де стоятиме для них їжа - кутя та вар.
Лише господар сидітиме на покутті, а через це причаститься, приєднається бога-сонця. А через господаря різні добродійства одержить увесь двір, увесь дім. З цього "Дідуха" на Новий Рік діти вимолотять зерно, а те зерно посіють по всьому обійсті, у хатах та на полях.
Чому під час Святої Вечері мусить горіти тільки воскова свічка?
Віск - це продукт великої, важкої, щирої й невсипучої праці, а бджола - символ людини. Крім цього, воскова свічка знаменує собою життєдайну силу - сонце, до якого підноситься бджола.
Залишення ложок біля куті на Святій Вечері, ставлення куті, води та мисочок на вікні, на покутті та на столі для добрих духів-душ покійників - це виразний культ пошани померлих. Це частково нагадує нам "городи мертвих" - культ пошани покійників у стародавньому Єгипті.
Але цілком було б помилково думати, що Свято Корочуна запозичено нами від інших народів. Спогадуючи ті чи інші моменти впливів інших культур, ми лише добачаємо в цьому стародавні культурні, політичні та економічні зв'язки українських племен з іншими народами, а звичайно, обмін культурою - це природно.
Само ж Свято Корочуна – це цілком відмінне від відповідних свят інших народів. Жодний народ у світі не має такого справді багатого свята Різдва, як маємо ми.
Наша міфологія, також і демонологія - не мають чітких образів (Перун, Хорс, Стрибог, Морена тощо - з'явилися пізніше).
Наша дохристиянська віра цілком була наближена до однобожжя, бо вірили, головне, у Вищу Творчу Силу - у Небо та його Сонце; віра, що вся природа населена духами, але що бог добра завжди з господарем, з людиною. А навіть пізніший дуалізм зливав Вищі сили минулого й нового воєдино. Та й супротивні сили були в уяві наших пращурів не такі жорстокі й злобні, як скажімо, чорт у росіян, який топить кораблі, знищує людей, робить зло безмежне, й він є пострахом людей… А в уяві українця - чорт - це сміхотворець, з яким можна й у карти грати, і за стіл сісти, і обдурити його, посміятись з нього, пожартувати.
Отже, свято "Корочуна", що перекрилося Різдвом, є святом господарським, поєднаним з культом пошани померлих та з культом пошани вищої сили природи - сонця, землі тощо. Це свято дає науці найбільше матеріалів у справі вивчення й зрозуміння нашої доісторичної ранньої культури, життя, побуту, віри, вірувань, ідеалів, прагнень та психіки українського народу. Все це спрямовує людину "пізнати себе", полюбити свій народ, свою вітчизну, відчути себе рівним з іншими народами світу!

http://www.svit.in.ua

 
До розділу