До розділу

 

 

Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева

 

Щоденник Еріха Лясоти із Стеблева // Запорозька старовина. - Київ-Запоріжжя: НДІ козацтва Запорізьке відділення, 2003. - С. 222-277

Л .В .ПАЩИНА – переклад,

Г. І. КАЛАЙДА – редагування перекладу, підготовка до друку, примітки,

А. Л. СОКУЛЬСЬКИЙ – загальне редагування.

м. Запоріжжя

 

Року 1594

Січень

14-го січня із Шрайберсдорфа (Schreibersdorf) від'їхав до Кжеліц (Krzeliz), (замок і село), 1 миля. Фрідландт (Fridlandt), (ринок і село), 2 милі. Найс (Neiss), (місто єпископа і замок), 2 милі.
15-го. Тут постій.
16-го. Отмухув (Ottmachaw), (місто і замок), 1,5 милі. Бачків (Patschkau), (місто), 1,5 милі. Райхенштайн (Reichenstein), (відкрите гірське містечко). Сніданок. Ґляц (Glaz), (місто і замок над Нисою), 3 милі.
17-го. Райнерц (Reinerz), (ринок), 2,5 милі. Сніданок. Левін (Lewin), (ринок), 1 миля. Наход (Nachot), місто і замок, 1,5 милі.
18-го. Скалиця (Skaliz), (ринок і замок) і місто Яромирж (Jaromirz), (місто на Ельбі), 1 миля. Сніданок. Нємцовець (Niemzovetz) (село), 2 милі.
19-го. Бічов (Biczow) (місто), 2 милі. Краловіце (Kralowez) або Одраний Местец (Odrany Мiestez) (відкрите містечко), 2 милі. Сніданок. Лімбурґ (Limburg) (місто на Ельбі), 2 милі.
20-го. Таусім (Taussim) (відкритий ринок на річці Ельбі), 3 милі. Сніданок. Прага (місто), 3 милі.
24-го. Сюди прибув Його Ясновельможність ерцгерцог Максиміліан (Maximilian), якому я виїхав назустріч аж до Брауна (Braun).
26-го. Його Імператорської Величності (далі скорочено – Й.І.В., прим. ред.) гофмейстер і оберкамергер1) Вольф Румпф (Wolf Rumpff) викликав мене наверх і повідомив, що Й.І.В. наймилостивіше вирішив послати мене у своїй службі. Отже, я повинен доповісти про своє прибуття таємному радникові, пану фон Горнштaйну (von Hornstein). Від нього я почув разом з багатьма іншими, куди приведе ця подорож і що входитиме в мої обов'язки.
27-го. Я звелів доповісти про себе у пана фон Горнштайна, який повідомив мені, що низові, тобто Запорозькі козаки, які перебувають на островах ріки Борисфена (Borysthonis), яка польською називається Nepr, через одного із своїх людей на ім'я Станіслав Хлопицький2) (Stanislaus Chlopіczky) пропонують Й.І.В. свою службу. І внаслідок того, що татари дуже завзято озброюються для виступу і мають намір переправитись там же внизу, біля гирла (Оstio), тобто впадіння Борисфена в Чорне море, козаки зголошуються заступити їм там перехід і хочуть якомога більше їм нашкодити. Тому Його Величність вирішив послати їм прапор і суму грошей в подарунок, а для їх відправлення намітив мою особу. А тому, що Якоб Генкель3) (Jacob Henkel) добре знає ці місця, Його Величність захотів приєднати його до мене і дати в помічники. На це я заявив, що хоч я зобов'язаний підкорятись Й.І.В. і охоче візьму на себе цю подорож, але, оскільки це небезпечна подорож і, крім того, я легко можу потрапити у в'язницю або в інше скрутне становище, моїм покірним проханням буде, щоб його величність найласкавіше захотів потурбуватись про мене. Доповісти про це Й.І.В. взявся пан фон Горнштайн. Й.І.В. наймилостивіше схвалив і звелів включити це в мою інструкцію.
29-го. Присудили до смертної кари пана Ласла Попеля (Lasla Popel), позбавивши його титулу і маєтку.

Лютий

2-го лютого я вперше розмовляв із паном Бартоломієм Пецценом (Bartholome Pezzen) про свою подорож, а також поснідав з ним.
7-го. Станіслав Хлопицький і якийсь єврей на ймення Мозес у моїй присутності принесли присягу Й.І.В., особисто пану Бартоломію Пеццену і панові Даніелю Прінцену (Daniel Prinzen).
10-го. Хлопицький з Мозесем виїхали з Праги, взявши з собою прапор.
19-го. Я отримав Інструкцію і листа.
20-го. Я і Якоб Генкель на квартирі пана Пеццена, в присутності його і секретаря Ієроніма Арконата (Hieronimi Arconats) склали присягу Й.І.В. щодо цієї подорожі і місії.
21-го. Його Королівська Високість ерцгерцог Максиміліан знову виїхав в Австрію, в Нойштадт.
22-го. Від пана Ганса Рітмана (Hansen Rietman), придворного скарбничого я одержав 8 тисяч дукатів золотом, щоб принести їх в подарунок Запорозькому війську від імені Й.І.В.
24-го. Виїхав з паном Вільгельмом фон Опперсдорфом (Wilhelm von Oppersdorff) і від Праги до Веніс (Venis) (ринок), 4 милі. Сніданок. Подебради (Podiebrad) (ринок і замок), 3 милі.
25-го. Сишельце (Syszeltze) (ринок), 2,5 милі. Сніданок. Хлюмець (Chlumetz) (ринок і замок), 0,5 милі. Сніданок. Градец-Кралове (Khunigin Graz) (місто на Ельбі і Ворліце), 3 милі.
26-го. Требоховіц (Trzebochowitz) (ринок), 2 милі. До Часталовіц (Czastalowitz), до пана Фрідріха фон Опперсдорфа (ринок і замок), 1 миля.
27-го. Гольніц (Holniz) (ринок), 0,5 милі. Волесініце (Wolesinize) або Ґішюбель (Gischubel) (ринок), 2,5 милі. Сніданок. Райнертс (Reinerts) (ринок), 1 миля. Того дня було дуже багато снігу на дорозі.
28-го. Ґляц (Glaz) (місто і замок), 2,5 милі. Сніданок. Райхштайн (Reichstein) (місто), 3 милі.

Березень

1-го березня. Райс (Reis) (Місто), 4 милі. Сніданок. Штайна (Steina) (ринок), 2 милі.
2-го. Ґюльц (Gulz) або Бєла (Biela) (місто і замок) 2 милі. Шрайберсдорф (Schreibersdorf), 2 милі. Тут 3-го й 4-го постій.
5-го. Я відправився далі в дорогу до козаків, взявши з собою свого дядька Нікласа Кохтицького (Niclas Kochtizki) і Томаса Ґлуховського (Tomas Gluchowski) і того самого дня прибули в Козель (Kosel) (місто і замок пана Вільгельма фон Оппенсдорфа), 3 милі.
6-го. Тут постій.
7-го. Баворів (Baworow) або Бавервіц (Bawerwitz) (ринок), 3 милі. Троппау (Troppaw) (Місто і замок), 3 милі. Сніданок. Десно (Desno) (село), 2 милі.
8-го. До мосту через Марк (Mark) або Мораву (Morava), 1 миля. Гофф (Hoff) (Закрите містечко), 1 миля Берен (Beren), (ринок) 1 миля. Ґіба (Giba) (ринок), 1 миля. Оломоуц (Olmuz) (місто), 2 милі.
9-го. Краліц (Kralicz) (ринок), 2 милі. Предліц (Predliz) або Бродськ (Brodeck) (ринок), 1 миля. Вішау (Wischaw) або Вишків (Wischkow) (місто і замок пана єпископа з Оломоуца), 1 миля.
10-го. Русинів (Russinow) (ринок), 1 миля. Аустерліц (Austerlitz) або Славків (Slawkоv) (місто і замок) залишили трошки вліво і прийшли до Ціратіца (Zieratiz), 1 миля. Сніданок. Мутніц (Mutnitz) (село), 1 миля. Носислав (Nosyslaw) [ринок пана Фрідріха фон Ціротін (Zierotin)], 1 миля.
Nota: Вночі ми збилися з дороги і приїхали не до Носислава (Nosyslaw), а до Німчиця (Niemczitz), розташованого більше ліворуч.
11-го. Через Німчиць (Niemczitz), Трахт (Tracht) (ринок) до Вістерніца (Wisternitz) (ринок), 1 миля. Данвіц (Danwitz) (ринок), 0,5 милі. Бретельсбрун (Brättelsbrun) (село), 0,5 милі. Сніданок. Штетс (Stäts) (Замок на високій горі, під нею село), 2 милі.
Nota: За Бретельсбруном біля маленького містка граничать Моравія (Mehren) і Австрія (Österreicht).
12-го. Містельбах (Mistelbach) (ринок), 1 миля. Ґаунерсдорф (Gaunersdorf) (ринок), 1,5 милі. Через високі узгір'я до Волькерсторфа (Wolkerstorff) (ринок і замок), 1,5 милі. Сніданок. До Вольфса Брукена (Wolfs Brucken), 2 милі. Відень (Wien), 1 миля. Тут я зустрів пана Якоба Генкеля, даного мені Й.І.В.
13-го. Тут постій.
14-го. Нойштадт (Neustadt) (місто і замок), 8 миль.
15-го. Я повідомив про своє прибуття Його Королівську Величність ерцгерцога Максиміліана, розмовляв з ним, а у його старшого камергера поснідав і пополудні відправився до Драйскірхена (Dreiskirchen) (ринок), 4 милі.
16-го. Відень (Wien), 4 милі.
17-го. Швехат (Schwechat) (ринок на Швехаті), 2 милі. Фішамінт (Fischamint) (ринок на Фіші), 2 милі.
18-го. Прельнкірхен (Prelnkirchen) (ринок), 4 милі. Кітзее (Kitsee) [ринок пана Лісли (Lisly)] біля рукава Дунаю, 1 миля.
Nota: Між Кітзее і Прельнкірхеном знаходиться австрійська і угорська границя.
До переправи через Дунай, зовсім поруч з Пресбурґом4) (Pressburg), 1 миля. Там поснідали у трактирі. Після їди поїхали через Дунай, до Пресбурґа, який по-угорськи називається Посон (Poson) (місто і замок, розташовані на високій горі). Там заночували.
19-го. Санкт Ґеорген (Sankt Georgen), бачили і залишили ліворуч. Потім до Вартберґа (Wartberg) [ринок, по-угорськи називається Зенч (Zencz), який належить пану Септіму (Septimo) з Ліхтенштайна, відноситься до Шінти (Schinta)], 3 милі.
20-го. Через Сарфію (Sarfia) (село) і поряд через велику повеневу річку до Каплни (Kaplna) (село), 1,5 милі. Черз Ґфер (Gfer) (село) аж до Тірни (Tirna) [красиве велике місто, яке по-угорськи зветься Наги Зомбат (Nagy Zombath), а по-словацьки Тірнава (Tirnawa)], 1,5 милі. Сніданок. Звідси пряма дорога веде на Кашау5) (Kaschau), до Фройштедтля (Freu-Städtl), Добичова (Dobitschaw), Шабекріка (Schabekrik), Прібіца (Pribiz). Але тому, що Ваґ (Waag) дуже прибув і я через це не зміг добратись до Фройштедтля, я вибрав дорогу на Тренчин і після обіду приїхали до Маніґи (Maniga) чи по-словацькому Мальзьонец (Malzionetz) (ринок), 1 миля, а Фройштедтль [місто і замок, які належали графу Юліусу фон Сaльму (Julius fon Salm)] ми залишили на 1 милю праворуч і після того попрямували до Ґастілону (Gastilon), який по угорськи зветься Ґейльфа (Geylfa) [ринок пана Надасді (Nadasdi)], 1 миля.
21-го. Через Стразу (Straza) (село), 1 миля. Чaйтціц (Czeitzitz) або Четціцо (Czetzitzo) (ринок пана Надасді, поруч замок, трохи віддалений від нього), 1,5 милі. Нове Місто (Novemesto), або по-німецьки Нойштадт (Neustadt) чи Ноймарк (Neumarkh), (великий відкритий ринок Панлі Януша (Panli Janusch) на р.Ваґ), 1,5 милі. Сніданок. Мєсеч (Miesecz) (село), 0,25 милі. Там ми переправились через Ваґ, через Бечкову (Beczkowa) (закрите містечко, коло нього замок, розташований на дуже крутій і високій кам'яній скелі, також належить Панлі Янушу), 0,25 милі. За цим містечком ми вийшли в гори і через три високі гори, через Селицю (Selitza) (село) добрались до Дірна (Diern) (село), одна велика миля.
22-го. Тренчин (Trentschin) (місто і високий замок на р.Ваґ), 0,5 м. Сніданок. Потім через кілька гір в Бановіце (Banowitze) (великий відкритий ринок, який відноситься до замку Тренчин), 3 милі. Там зовсім поруч базар, а незадовго перед цим ми перейшли через річечку Боброву (Bobrowa).
23-го. Дуже близько від ринку перейшли через другу річку, Радіссу (Radissa), обидві впадають в Нітру (Nеitra), потім через високі гори до замку Вгровец (Whrowetz), в долині, розташованій ліворуч. До Востіміце (Vostimitze), (село), 1 велика миля. Звідти через річку, яка теж зветься Нітра, але не є справжньою Нітрою, 0,5 милі. Новак (Novak) (село, в якому живуть майже виключно аристократи), 0,5 милі. Перед цим зовсім поруч перейшли через справжню Нітру, Прібіц (Pribiz) [великий відкритий ринок пана Турцо (Turzo)], 1 миля.
На віддалі півмилі звідси, на другому березі Нітри знаходиться Бойніч (Boynicz), ринок і замок, що також належать пану Турцо, недалеко від нього є теплий курорт з мінеральним джерелом. Звідси з Прібіца ми знову вийшли на звичайні віденські дороги, на Кашау, а звідти мали податись у Віндіш Проб (Windisch Prob), до того Сухан (Suchan), Розенберг (Rosenberg), Санкт-Нікола (St.-Nikola, Санкт-Петер (St.-Peter), Ґайб (Gaib), Ваґ (Waag), Ляучберґ (Lautschberg), Тойчендорф (Teutschendorff), Льойч (Leutsch), Епперіс (Epperies), а тоді повинні були приїхати в Кашау, але тому, що коні, які я взяв із Відня, стомились, а я не сподівався отримати свіжих коней на верстових дорогах, то вирішив поїхати до Кремніца (Kremniz) і там з допомогою пана Себастяна Генкля, камергера Й.І.В., який там мав резиденцію, роздобути собі інших коней.
24-го. Через численні села, також багато разів через потік аж до Ратосни (Ratosna), митниці (велике село), одна миля. Тут ми звеліли запрягати коней і через дуже високу гору, яка зветься Козі Херпи (Kozi Cherpy), до Ґлясергоя (Glaserheu), (дуже великого села, половина великої милі). Потім через сосновий ліс до Турців (Turtzi) (село), 3/4 милі. Звідти численними горами до Кремніца (Kremnitz), 3/4 милі.
Кремніц – це місто найважливіше серед угорських гірських міст, тут є також монетний двір. Воно розташоване в глибокій долині серед високих димлячих гір; це місто, оточене колом мурів, не особливо велике, але у ньому досить велике передмістя. А у місті старий замок розташований дещо вище. Є там церква, біля якої в них є свій цвинтар.
Nota: Угорських гірських міст всього семеро: 1. Кремніц (Kremnitz); 2. Нойсоль або Бістріц (Neusol oder Bistrits); 3. Схемніц (Schemnitz); 4. Лібентен (Libenthen); 5. Кюніґсберґ (Khunigsberg); 6. Пуканець (Pukantz); 7. Дільн (Dilln).
25-го. Тут постій.
26-го. Тірнавка (Tirnawka) [село і митниця біля річки Ґран (Gran), по-словацьки – Грон (Hron)], півмилі.
27-го. Весь час біля Ґрану (Gran), який протікає праворуч, до Буча (Butsch), [село, а в ньому церква, яка була захоплена під укріплення, але тепер, після Філлетського (Filletischen) завоювання, не зайнята], 1 миля. До Старого Соля6) (Sol), яке по-словацьки зветься Сволена (Swolena), 0,5 милі. Місто і замок, розташовані на річці Ґран і Слатіна (Slatina), де задовго до цього була найважливіша митниця, яка охороняла гірське місто, але не зараховується до гірських міст. Місто зовсім недавно почали укріплювати мурами, але ще не повністю обнесли кругом. Тоді був там полковник Майтіні (Maitini), а всередині, в гарнізоні розмістилися гусари, гайдуки і німецькі кнехти. За Ґраном, праворуч, стоїть на горі зруйнований замок, який називається Старий Соль (Alt Sol), або Старий Сволен (Stari Swolen), [місто Нойсоль (Neusol) знаходиться на відстані двох миль звідсіля, в горах]. Після обіду через річку Слатіну. Потім між горами, багато разів переходили через річечку Нерешмицю (Neressmitza), внизу біля Добрінґа (Dobring) (ринок на висоті, посеред нього церква, зайнята під укріплення), 0,25 милі. Там залишились на ніч. На віддалі однієї милі від Сааса (Saas), праворуч, знаходиться Кьорпен (Körpen), по-словацьки Крупіна (Krupina), а по-угорськи Карпона (Karpona), таке собі місто і замок. А за дві милі, також справа, розташоване гірське місто Схемніц (Schemnitz).
28-го. Через високу гору, порослу кущами, потім через густий дубовий ліс до Седміфраса (Sedmifras), (село), одна миля. Базокен (Basoken), замок, залишився на відстані однієї милі справа. Через Ломни (Lomny) (село), потім через три високі гори до Плабенштайна (Plabenstain) або Модри Камень (Modri Kamen), (замок, який в минулому році турки зруйнували і покинули, а тепер тут розмістилися десять гайдуків із наших), 2 милі. Там в селі ми з ними поснідали. Пополудні ми взяли з собою чотирьох гайдуків в ролі провідників і того самого дня прийшли до Ґаломеца (Galometz), 1,5 милі.
Nota: За Плабенштайном гори стають дещо нижчими.
29-го. Сечин (Setschin) (місто і замок на Ґіпелі (Gippel), чи Іпелі (Ipla), яке турки в минулому році зруйнували, спалили і покинули), 1,5 милі. Сніданок. На віддалі однієї милі від Сечина знаходиться на горі укріплений замок Голоки (Holoky), а на відстані 4 миль від Сечина знаходиться Паланка (Palanka). За 6 миль від Сечина лежить Неоґрад (Neograd), який того ж року в піст зайняв його Ясновельможність ерцгерцог Матіяс (Mathias). Пополудні ми знову знялися і взяли з собою також у пана полковника Еренрайха фон Тангаузена (Ehrenreich von Tannhausen) 18 гайдуків провідниками.
Через Ґірепане (Gierepane) (село і зруйнована кам'яна церква), 1 миля. до Філлека (Fillek), 2 милі.
Філлек (Fillek) – красивий і досить міцний двоповерховий замок на високій горі. В розташованій між горами долині, яка минулого року була зайнята нашими, котрі тоді рятували місто, що лежало внизу і було досить великим, можна ще бачити руїни гарної мечеті і купальні, а також красивий фонтан, який тут спорудили турки. В одній милі звідси стоїть на високій горі укріплений замок.
Nota: Найближча дорога від Альтсоля до Філлека веде не через Плабенштейн і Сечин, а через Віґліш (Wiglisch), замок на високій горі, розташований за дві милі від Альтсоля. Потім через гору і ліс, дві милі. Але я, занадто покладаючись на товариство і супровід, вибрав дорогу на Плабенштейн і Сечин. У Філлеку тоді полковником був Ніари Пауль (Niary Paul).
30-го. Боґарум (Bogarum) (село, розташоване на горі за Філлеком), 0,25 милі. Тут погодували коней, потім через високу гору і ліс до якогось села, 1,25 милі. Звідти в долину до Штеффансдорфа (Steffansdorff). [місто, розташоване на р.Рімі (Rima), біля нього за півчверті милі був укріплений замок, названий Забатка (Zabathka), але в минулому році наші знесли його вибухом. Це місто по-угорськи зветься Ріма Зомбат, а також Рімава (Rima Zombath, Rimawa]. 1,25 милі. Звідти мимо укріпленого замку Балога (Balogh), який залишився зліва на горі, аж до Гача (Hatsch) (село, в якому живе майже виключно знать). Одна миля.
31-го. Далі через Шайю (Schaia), 1,25 милі. Ґромерн (Gromern) (відкритий ринок, через який протікає Шайя), 0,25 милі. Сніданок. Потім знову через Шайю, через високу гору і ліс до Хеге (Chehe) (село), одна дуже велика миля.

Квітень

1-го квітня. До Цендрео (Zendreo) [фортеця і ринок. У фортеці, оточеній бастіонами й ударною зброєю і майже довкола омиваній річкою Бодвал (Bodwal), розташувався загін німецьких кнехтів, чиїм начальником тоді був Kрiштоф Ланг (Kristoff Lang) із Схемніца. На ринку живуть гусари. Поряд є старий, занепалий замок, а в ньому живе полковник Ніарі Пауль (Niari Paul), який одночасно є також полковником у Філлеку. За цим замком на горі почали будувати десь три чи чотири роки тому інший замок. Але він ще не завершений], 2 милі. Сніданок. Раніше, ще перед тим, як прийти в Цендрео, ми залишили праворуч десь у півчверті милі старий зруйнований замок із назвою Стірбавий Камінь (Stirbawi Kamen). Після обіду до Бодви (Bodwa) (село), 1,5 милі. За Цендрео кінчаються гори, приблизно за чверть милі.
2-го. Вамош (Wamosch) (село), 1 миля. Потім двічі через Шайю, до Мішкольца (Mischkoliz) (великий відкритий ринок, розташований за красивим виноградником, який приносить смачне вино), 1 мала миля. Тут ми застали Венцля Гая (Wenzl Gai), який розмістився поблизу із своїми рейтарами, і з ним поснідали.
Nota: Недалеко від Мішкольца приблизно на віддалі однієї чверті милі знаходиться замок і ринок, названий Діоскур (Diossgior), який належить панам Тереку Іштвану Гомонаї (Istvan Homonai) і Ніарі Паулю (Niari Paul). Палац збудував король Матіяс (Mattias) для розваг і бував тут досить охоче і часто разом із своєю дружиною. Поруч є сад, а в ньому були всілякі винаходи (Inventiones) – фонтани; але тепер дуже засохли. В цьому саду ростуть також досить високі дерева, і крім фруктів, груш чи яблук, сад дає також урожай сочевиці. Пополудні до Мохів (Mohy), 1 миля (німці його називають Махау (Machau), це маленький поганий ринок), 2 малі милі. Тут у таборі я застав пана Кріштофа фон Тойфенбаха (Kristoff von Teuffenbach), полководця у Верхній Угорщині. Внаслідок того, що знявся великий крик з приводу наближення татар, і не знати було, яку вони виберуть дорогу, через Польщу чи Валахію, я не хотів наражати на небезпеку довірену мені суму з восьми тисяч дукатів, а залишив у вірні руки панові фон Тойфенбаху під розписку.
3-го і 4-го залишались тут же.
5-го. Приблизно за чверть милі за Мохами через Шайю (Schaia), потім не далеко звідти з лівого боку до Оноду (Onod), міста і замку Форґаха Зигмунда (Forgach Sigmund). До Меґіассо (Megiasso) (село), 3 милі. Рівною дорогою насамперед до Тіксо (Tixo), великого ринку, який залишили на відстані однієї милі зліва, а Токай (Tokay) на три милі справа.
6-го. До самого гірського хребта, праворуч, який тягнеться аж до Токаю, мимо Занто (Zanto) [місто пана Раґоча (Ragoczy), залишилося за чверть милі справа]. Мимо Бедеків (Bodoki). [Замок, який належить Шеріну Міхалу (Scheriny Mihal), а також праворуч, на горі, недалеко від шляху] біля Реґеча (Regecz) [замок трохи далеченько в глибині, в горах, праворуч, розташований на дуже високій горі, а належить він Раґочі Зигмунду (Ragoczi Sigmund)]. Аж до Ґьонеця (Goncz) (відкритий великий ринок пана Олексія Турцо (Alexii Turzo), 3 милі. Сніданок. Після обіду приблизно за одну чверть милі, через Гарнат (Harnath), і між двома гірськими хребтами, які пізніше позаду Кашау (Kaschaw) сходяться, аж до Кашау [місто, розташоване на р.Гарнат, яка по-німецьки зветься Кунрад, оточене валами і укріпленнями. Це досить гарне місто, розбудоване в довжину, і в ньому є красива парафіяльна церква. Тут звичайно резидують полководець у Верхній Угорщині і інші офіцери. Місто весь час зайняте сильним загоном кнехтів], 3 милі.
7-го. Тут постій і в німецькому домі розмістилися. Цього ж дня надвечір прийшов головнокомандуючий і дав мені слугу на ймення Горват Іштван (Horvath Istvan), якого я взяв з собою аж до Дніпра.
8-го. В страсну п'ятницю через річку Гарнат, в гори до Гартени (Harteny). (село фрау фон Тойфенбах), 2 милі. Сніданок. Потім через дуже високу гору, 1 миля. Звідти через вузьку долину між високими горами і через ліс, 0,5 милі.
Звідси красивою великою долиною аж до Вранова (Wranowa) [великий і красивий ринок пана Баторія Іштвана (Batori Istvan)], півмилі, а перед тим пройшли біля ринку через річку з назвою Тепіла (Tepila).
9-го. Через дві лисі гори, на яких я бачив справа замок Михалів (Michalov), розташований на високій горі, аж до Чецова (Czetzowa) [замок пана Баторія Іштвана на горі зліва), 0,5 милі. Там же через Бодроґ (Bodrog), аж до Барка (Barko) або по-словацьки Порока (Poroka), [замок на високій горі справа, який належить якійсь вдові із Гуменне (Hommona)], 1 миля. До Ясанова (Jassanow) [замок пана Гоммонаї Іштвана (Hommonay Istwans), також справа на горі]. До Гуменне (Hommona) [великий відкритий ринок пана Гоммонаї, на річці Лаборець (Laboretz)], 0,5 милі. Далі неодноразово через річку Лаборець [в яку недалеко від Гуменне впадає річка Цироха (Siroka)]. І через багато сіл, в яких живуть одні русини (Rusnaken), аж до Чебени (Czebeny) (село), 2 милі.
10-го. На Пасху далі, через ту саму долину і багато сіл і знову кілька разів через Лаборець до Чертіжне (Czartisna) (село), 2 милі. Сніданок. Після їди через гору і ліс, названі Бескидом (Bezkid), який відокремлює Угорщину й Польщу, але лежить ще в Угорській короні. А в той час, побоючись нападу татар, вгорі на вершині збудували і приготували щось наче больверк. Аж до Ясліска (Jaslisko), по-німецьки Ґанштадт (Ganstadt) [ринок єпископа із Пшемисля (Przemisse) на річці Ясьолка (Gasla), розташований в Польській короні], 1 миля. Через дуже високу гору до Куликова (Kulikow) (село), 1 миля. Риманів (Rimanow) [великий відкритий ринок і дім, що належить пану Андрієві Стадницькому (Andre Stadniczki), тут простий народ розмовляє більше по-німецьки, ніж по-польски], 1 миля.
11-го. Через гору до ріки Віслок (Wislok), 0,5 милі. Тут гори трохи розділяються, Яссім (Jassim) [малий відкритий ринок пана Заборовського (Zaborowski) i Зашинецького (Zassineski)], 0,5 милі. Через р.Саночок (Sanotzek), 0,5 милі. Санок (Sanok) [закрите місто і замок, розташований на височині біля Сану. Тут є резиденція кастеляна і староство (Castellania und Starostey)], 0,5 милі. Сніданок. Тут гори знову трохи сходяться. Після їди, через річку Ославу (Oslawa), 0,5 милі. Собір (Sobir) старий зруйнований замок на горі, зліва над Саном, який уже досить великий, 0,25 милі. Лесько (Liska) [ринок і дім над Саном пана Осомельського (Osomelski)], 0,25 милі. Кілька разів через річечку Ольшаницю (Olssanicza). (село), 1 миля.
12-го. Кілька разів через річку Стрвяж (Strwoz) і через ліс, також забудований майже так само, як на Бескиді, аж до Тарлa (Tarlo) (cело), 4 милі. Сніданок. Тут гори розступаються і стають дещо ширшими.
Після їди знову багато разів через Стрвяж до Хиріва (Giorowa) [відкритий ринок пана Вжейського (Wrzaicska)], 1 миля. Тут вихід із гір. Потім мимо замка пана Тарло, що зветься Леско (Lesko), залишеного далеко справа, аж до Фельштена (Felsten) [ринок пана Гербора фон Фюльштайна (Herborz von Fülstein)], 1 миля. Добромиль (Dobromil), замок, розташований на високій горі, ми бачили ліворуч за нами, в горах. Через Ракову (Rakowa) [Село Тройовського (Troiowski)] до Берещани (Bereszczena) (село), 1,5 милі.
13-го. Бложвa (Blozwa) (село), 2 милі. Там через довгий міст над болотом. [Самбір (Sambor), місто з замком і староство на Дністрі (Nepr)7), ринок, ми залишили на віддалі двох миль справа] до Рудок (Rudek) (село), 2 милі. Сніданок. Тут ми зустріли двох монахів-бернардинців, які були добре поінформовані про Хлопицького і про вербування козаків Й.І.В. Городок (Grodek) [закрите містечко і староство Жолкевського (Ziolkowski), розташоване біля великого ставка] 2 милі. Беркультів (Berkultow)8) (село), 2 милі.
14-го. Лемберг (Lemberg)9) (місто) 2 милі. Тут ми завернули до господині Хлопицького, а тому що він цього самого дня поїхав, швидко послали за ним навздогін, і він ще ввечері прибув до нас. Там, у Лемберзі, ми залишились до 19 квітня.
17-го. Написали до Й.І.В. і панові Тойфенбаху.
18-го. Зрозумівши із слів Хлопицького, що марно було б вести переговори з козаками без грошей, я послав Якоба Генкеля знову в Угорщину до пана Верховного головнокомандуючого забрати вісім тисяч дукатів, які я в нього поклав.
19-го. Із Лемберга до Білки (Bielka) (село), 3 милі.
20-го. Глиняни (Gliniany), (місто, оточене валом і ровом), 2 милі. Буськ (Bezek) [село пана Безецького (Bezecze)], 2 великі милі. Сніданок. Тут ми дійшли до підніжжя гірського хребта, який залишився праворуч. Мимо Олеська (Olesska)10) (місто в долині і замок, розташований на горі), 2 малі милі. Суходіл (Suchodаl) (село) пана Жолкевського (Ziolkewski), 2 великі милі. На відстані однієї милі звідти знаходяться Броди (Brаdy), пана Жолкевського.
21-го. Через луки і поля до Перенятина (Pereniaten) (також село Жолкевського), 3 милі. Через дубовий ліс, до якого ми вийшли з гірського хребта аж до Почаїва (Puczaia)11) [село, що тоді належало якійсь вдові), 2 милі. Сніданок. Тараж (Taras) (село), 1 миля. Між горами долиною до Дзвінячої (Zwinaltzet) (село), 1 миля. Насамперед, мимо Вишнівця (Wissniowecz), що залишився справа, досить великого міста, в якому замок, що належить Вишневецьким (Wissnioweczkern)12). Через місто тече ріка Горинь (Horina) і розділяє місто на дві частини, проте справжнє місто знаходиться на цьому боці], 1 миля. Звідси коло одного села, пройшовши через Горинь, 1,5 милі. Манів (Maniow) (село), 0,5 милі.
22-го. Біля Ожигівче (Oziowcze)13) [місто і замок пана Збаразького (Zbaraski), яке ми бачили справа на відстані однієї милі від дороги], 5 миль. Купіль (Kupiel), [маленьке погане містечко панів Збаразьких, яке нещодавно було спалене татарами. Воно розташоване лише в одній милі від Базалії (Basalia)], 1 миля. Сніданок. Пахутинці (Bachotincza) (село), 1 миля.
23-го Чорний Острів (Czerni Ostrow) (місто пана Київського воєводи, залишили на 1 милю праворуч). До Миколаєва (Mikulaiow) [маленьке погане містечко пана Синявського (Stienawski), спалене татарами], 2 милі.
Аркадіївці (Orkadiowicze) (село), 3 милі. Сніданок. За 3 милі звідси вліво знаходиться Костянтинів (Сonstantinow), велике місто і замок Київського воєводи (Waywoden von Kyow) князя Острозького (Herzogen von Ostrow).
Пополудні до Моломолинців (Molomornicze) (село), 0,5 милі. Сюди ледве добралися до села через болота і річку, названу Бужок (Bozek), а Меджибіж (Meziborzecz), місто на тій самій річці, залишили на віддалі 2 миль справа. До Пилявці в (Pilawze) (оточене місто і замок пана Пилявецького (Pilaweczki), яке ми залишили зовсім поруч зліва, Нижні Пилявці [село на Случі (Sluczs)], 0,5 милі. Звідси до Острополя (Ostropole), міста острозького князя, розташованого зліва, 3 милі.
24-го. Біля Синяви (Stinawa) [місто і замок пана Синявського (Stinawski), розташоване на річці Случ, яке ми залишили трохи зліва, в долині], 1 миля. Нове місто (Nowe miesto), відкрите містечко пана Синявського на річці Ікві (Ikawa), 1 миля.
Хмільник (Chmielnik), велике королівське місто на р.Случі14), де тоді Жолкевський, полководець-лейтенант або польний (Polny) гетьман, як це називають поляки, розмістився з кількома найманцями, ми залишили більш, ніж на півмилі справа. Далі через дубовий ліс аж до Пикова (Pikawa) (досить велике отиноване15) місто, а в ньому замок, що належить якомусь литовському панові), 3 милі.
25-го. Гуляки (Holecki)16) (село), 1 миля. Прилуки (Przeluki) [замок і велике нове отиноване місто пана Збаразького з чотирма тисячами дворів, розташоване на рівнині, на річці Десенці (Dessnicza)], 3 милі.
Nota. Це місто має дуже красиве, просторе і врожайне поле та родючий грунт; на ньому видно тут і там багато маленьких дивних будинків з отворами для стрільби, стоять вони поодиноко. До них тікають селяни, коли на них несподівано, зненацька нападають татари, і там захищаються, так що кожен селянин, ідучи в поле, має на шиї рушницю, а також шаблю або тесак при боці, тому що татари досить часто навідуються і вони майже ніколи не бувають у безпеці через них.
26-го. Тут постій.
27-го. Хлопицький послав двох козаків, Григора Білоуса (Kehor Bialyzis) і Аннібала (Annibal) зі своїми листами і листами Імператора до Арона (Aron), воєводи або господаря (Hospodar) у Валахію. Того ж 27-го до Погребища (Pohrzebissczie) [нове і досить велике містечко і замок пана Збарозького, розташоване під горою на річці Рось (Ross)], 5 миль.
Дорога рівна, почасти веде лісом, а частково полем, жодного села в цей час.
28-го. Через міст над Россю (Ross), 1 миля. Через міст на Орехатиці (Orechaticza), 1 миля. До нового сільця на Росі, 2,5 милі сніданок. Недалеко звідти через річку, поруч якої млин, аж до моста на Володарці (Woloderka), 1 миля. Розволож (Rozweleze)17) [нове місто і замок Збаразького, на річці Рось, яка недалеко від Черкас (Cirkassi) впадає в Дніпро (Nepr)], 0,5 милі.
Тут ми зустріли запорозьких посланців Тихона (Tichon) і Семена Ручку (Siemen Ruczka), виряджених до Хлопицького, які підтвердили звістку, принесену раніше Біновським, про тисячу чоловік, що їх запорожці (Zaporoser) знову послали на сорока човнах (Czolnen) спробувати щастя від імені імператора18).
29-го. Там постій.
30-го. Через річку Березну (Beressna), 0,5 милі. Через річечку Сквирку (Zwira), 0,5. Роставиця (Rastowecz), 1 миля. Сніданок. Білу Церкву (Biala Czirkew), велике нове королівське вільне місто на Росі, в якому старостує князь Ян Острозький, ми залишили в двох милях праворуч і подались до Половецького (Poloweczka) (село), 1 миля. Ротулка (Rotulko) (село), 2 милі. Там через Кам'янку (Kamenicza) до Хвастова (Hwastow)19) чи Нового Верещина (Weressin), нового міста на р.Унаві (Unawa), яке належить Києвському епископові, пану Йосипові Верещинському (Joseph Weressinski), якого ми тут зустріли і навіть тричі були в нього у гостях, 1 миля. У Хвастові ми пробули до 4-го травня.

Травень

2-го травня. Семен Ручка знову поїхав за пороги (Porogi), а Тихін залишився у нас.
3-го. Я послав свого слугу Томаса Глуховського (Thomas Gluchowski) назустріч Якубові Генкелю. Цього ж дня від Мормолеєва (Mormoleiow), управителя в Розволожі (Rosweloge) Тихону написана точна звістка, що козаки, які відправились на море, зайняли турецьке місто Білгород (Bilaygrod), розташований біля устя (Ostio), тобто впадіння Дністра (Nesters) в Чорне море, сплюндрували його і підпалили, але замкові, міцно і добре укріпленому, не змогли нічого заподіяти.
4-го. Снятинка (Snalinka) (мале, щойно засноване містечко Верещинського), 1 миля. Сніданок. Васильків (Wassilkow) [отиноване містечко і замок київського митрополита (Metropolitani) на р.Стугні (Stuhno), яка на відстані однієї милі вище Трипілля (Tripole) впадає в річку (Дніпро)], 3 милі.
5-го. Хамбиків (Chodbiekow) (сільце і млин). Тут переправились через Стугну і в Мануїла, вірменина (Manuel Armenier) з Києва, поснідали, 1 миля (Тут знову починаються соснові ліси, яких ми не багато бачили, починаючи від Прилуки і навіть трохи раніше). Звідси через сосновий ліс до млина і новозбудованого сільця, 1 миля. Обухів (Obuchow) (село), 1 миля.
Тут місцевість стає трохи вищою і гористою. До Трипілля [містечко і замок на Дніпрі якогось дворянина на прізвище Дідко (Didko)], 1 миля.
6-го. Не змігши дістати в Трипіллі жодного човна (Czolno) я з Тихоном поїхав у Київ на колесах, але через те, що вода прибула і річка була велика, ми не змогли йти найближчим шляхом і тому знову попрямували на Обухів (село), 1 миля. Хамбиків (село на Стугні), 2 милі, там знову поснідали у вірменина Мануіла, у якого я також купив дві бочки муки і два мішки крупи, а потім мимо Василькова, що залишився за півмилі, аж до Києва, 5 великих миль.
7, 8 і 9-го тут пробули, а зупинились на нічліг у Прокопа (Prakeka).
Київ (Kyow) з давніх часів був важливою столицею і особливим князівством, яке мало своїх власних монархів (котрі також називалися царями і князями) із роду теперішніх великих російських чи московських князів. Воно дуже просторе й укріплене, та прикрашене чудовими церквами і будинками, tam publicis quam privatis20), як сліди цього ще видно по валу, який оточує навколо місто вгорі на височині і, як кажуть, тягнеться на дев'ять миль, а також по старих руїнах (ruinis). Але дивовижною була в ньому красива і чудова церква з назвою Свята Софія (Sanctae Sophiae)21), така простора і широка, що, здається, не мала собі рівної і збудована царем Володимиром22) на зразок церкви Святої Софії (Sanctae Sophiae) в Константинополі (Constantinopel). Вона понині utcunque23) стоїть, але дуже ветха. Верхнє склепіння, головним чином посередині, мозаїчної роботи, підлога внизу викладена красивими кольоровими камінцями. Нагорі вона має галерею (тобто церква з критою галереєю). Перила від однієї колони до іншої збудовані із суцільних прозорих плит ясноблакитного каменя. В одній із них, якраз напроти високого вівтаря, є круглий отвір у півліктя заввишки, тепер замазаний вапном. Кажуть, що в ньому колись давно стояло дзеркало, в якому з допомогою магічного мистецтва можна було бачити все, про що думаєш, навіть на віддалі кількох миль.
Але коли одного разу якийсь Київський цар відправився на війну з бусурменами і довго не повертався, його дружина з туги за своїм володарем дотримувалась звичаю щодня дивитись у це дзеркало, щоб побачити, що робить її володар і як ідуть у нього справи. Та ось одного разу вона побачила між іншим, що він кохається з якоюсь полонянкою язичницею, розгнівалась та й розбила дзеркало, sit fides penes Authorem24).
Далі вгорі ще можна бачити темну камеру, в якій Володимир наказав замурувати свою дружину. Також із верхньої галереї можна дійти звивистими сходами до одного місця нагору, в маленьку башту, де, як кажуть, Володимир звичайно раду радив і яка називається Володимировою Столицею (Stolicza Volodimirow). Це гарна, світла кімнатка. У церкві видно ще склеп княгині Юльзи25) (Juulza), яка була матір'ю Володимира. Крім того, в дерев'яній труні показують тіло митрополита, якому татари відрубали голову, і яке ще донині (bis dato) не зіпсоване, як я сам це встановив, торкнувшись його руки і голови через лляне полотно, яким було накрите тіло. І ще показують склеп, а в ньому в залізній труні лежить похована дочка одного царя. Далі лежать у каплиці в красивій білій гробниці із алебастру князь Ярослав, син Володимира, разом із своєю дружиною26). Гробниця заввишки приблизно в ріст чоловіка і ще не зруйнована, майже попередньої форми.
У другій каплиці зовні церкви була гробниця Іллі Моровліна (Eliae Morоwlin)27), такого собі благородного героя, тобто богатиря (Bohater), як вони називають. Про нього розповідають багато легенд. Ця гробниця на сьогоднішній день зруйнована, але гробниця його товариша ще ціла, також у цій самій каплиці.
Крім церкви, показують також місце, де похоронені ті, що давали гроші на церкву і будували її. Але поруч немає ніякого пам'ятника (monumentum). Недалеко від Sancta Sophia, була церква Sanct Сatharina (Святої Катерини)28), яка тепер цілком і повністю зруйнована, а залишився тільки кусок однієї стіни. Можна також ще бачити руїни красивих воріт, які ще й донині служать ворітьми. Одні кажуть, що вони називались Золотими, а інші – Залізними Воротами (Porten). Це була красива і статечна будова, як можна судити по тих залишках, що ще стоять. А то більше нічого не існує із старих споруд, крім церкви Sanct Michaelis (Святого Михайла)29), яка також знаходиться вгорі, на височині. Це красива будівля, має посередині круглу башту з позолоченим дахом. Верхні хори всередині також оздоблені мозаїкою, а підлога вимощена маленькими кольоровими камінцями. Коли входить у церкву дверима, якраз проти високого олтаря, то ліворуч лежать в дерев'яній труні останки діви Варвари (Barbara), королівської дочки, юної неповнолітньої дівчинки років дванадцяти, як можна судити по її росту30). Це не зотліла покрита тонким льняним полотном по самі ноги, що виглядали босими, до яких я торкнувся і знайшов ще твердими і неушкодженими. Зверху на голові в неї дерев'яна позолочена корона. Там, де видно руїни і в давнину стояло старе місто, нині майже немає будинків або їх зовсім мало. А теперішнє місто, побудоване внизу в долині на правому березі Дніпра, також досить далеко простягається, бо майже біля кожного будинку є сад.
Є в ньому багато російських церков, майже всі дерев'яні, лише одна, та, що стоїть на площі, мурована. Тут теж мав розміститись єпископат Римської церкви, але кафедральний собор зовсім поганий і всього-на-всього дерев'яний. Тут живуть також вірмени, але не особливо заможні, і в них теж є своя власна церква. Замок стоїть високо, на окремій горі. Далекосяжний, але не кам'яний, а дерев'яний і обмазаний глиною.
За одну чверть милі від міста вниз до Дніпра, знаходиться на горі Печерській монастир (Peczurische Monaster) або обитель. У ньому живе руський митрополит разом із своїм конвентом (Convent) із чорних монахів, які тому називаються чернецями (czerniczi). Церква також красива і мурована, а в ній можна бачити гарну мармурову гробницю князя Костянтина Острозького (Constantini von Ostrow), який був батьком нинішнього старого київського воєводи і хоробрим героєм31).Напис руський (Reussisch). Крім того, є там біля стіни кам'яний склеп, обмазаний вапном, в якому лежать похоронені предки теперішнього великого московського князя. Кажуть, що старі московські князі і предки згаданого великого князя походили з одного роду. Від цього монастиря тягнеться під гору, вниз у напрямку річки сад, а в ньому є велике підземелля, тобто ями, які вони називають печерами (Peczuri).
Вирубані вони в глинистій горі, з багатьма ходами в усі боки, які часом заввишки з людський ріст і вищі, а іноді низькі, так що треба нагинатись; а завширшки такі, що одна людина може розминутись з іншою. Тут у давнину звичайно хоронили померлих і тіла, які там лежать, в більшості ще не зотліли. Лежать там серед інших, яких я бачив, Святий Денис (вірю, що це Діонісій) [(Sanct Denis (credo quod sit Dionisius)], Святий Олексій (Sanct Alexius), Святий Марко (Sanct Marcus) (але не євангеліст). Також велетень і богатир, який зветься Чоботка (Czobotka), і про якого розповідають, що на нього одного разу зненацька напали вороги саме тоді, як він надів один чобіт. Але він поспіхом не зміг найти іншої зброї, то схопив другий чобіт, якого ще не взув, для самозахисту і ним убив їх усіх. Звідси і отримав прізвисько. Крім того, лежать там в кам'яній труні два товариші, про яких кажуть, що доки були живі, перебували весь час разом. То ж вони схотіли і після смерті лежати разом в одній могилі, один по праву, а другий по ліву руку. Але один поїхав на якийсь час, а коли знову повернувся, то довідався, що його товариш помер три роки тому. Він пішов до могили і, побачивши, що мертвий покладений в труну не з того боку, як було між ними домовлено, сказав йому, щоб він посунувся на свою сторону і дав йому місце. У відповідь на це мертвий негайно посунувся, а той ще живцем улігся біля нього і відразу вмер, та так мертвий і залишився лежати поруч нього. Ще лежить у другому, вузькому дерев'яному кориті тіло, що припливло в ньому від Смоленська (Smolensko) вниз Дніпром і тут, під монастирем, пристало до берега. Також ті дванадцять, які будували монастир. Крім того, один підстрелений під Києвом з великої гармати, котрий поранений прийшов сюди і відразу ж сам ліг тут і був похований.
Також напроти голови Чоботка лежать батько і син, обидва дуже рослі люди, в яких ще видно зверху на голові волосся і бороди. У цій печері є ще два вівтарі, біля яких звичайно щосуботи правлять обідню. Там, де стоїть задній вівтар, запалась земля під святим Антонієм (S.Anthonio). Про це розповідають так. Св. Антоній, який буцім-то був у цьому монастирі монахом серед ченців (czerniczi), якось раз закликав усіх своїх співбратів і, нагадавши їм про багато справ та особливо суворо попередивши про необхідність братерської єдності, попрощався з ними. А коли він прийшов до місця, де стоїть цей самий вівтар, земля між ним і його побратимами провалилась і вони стали відокремленими один від других. Однак, коли вони на цьому ж місці хотіли прокопати і найти його, звідти вирвався вогонь і відігнав їх. А коли вони пішли ліворуч і там почали копати, то вдарив сильний потік води, так що, якби вони не облишили це, то всі б потопились. Ще й тепер зовсім добре й чітко знати, що вода наробила, і з якою силою ринула. Напроти цього самого вівтаря стоїть дерев'яна колона, яка сягає знизу доверху і яку одна людина ледве може обійняти обома руками. Про неї кажуть, що коли до неї прив'язати людину уражену тяжкою хворобою, і залишити її прив'язаною на всю ніч, то вона вичуняє і позбудеться цієї хвороби.
У цій печері повинно ще бути тіло, із чиєї руки і одного зуба щорічно капають кілька краплин масла, і під ними весь час мають стояти склянки, в які воно стікає. Але той, хто мене всюди водив, забув мені його показати. Коли йдуть у ці ями, кожен мусить нести з собою воскову свічку, тому що тут зовсім темно і через велику кількість ходів можна навіть заблудитись. Тут, усередині, є також багато ущелин або ж проходів, які забиті і підтримуються деревом, бо інакше б вони завалились і пропали. Вхід зроблений майже так, як звичайно роблять спуски в шахту на рудниках.
10-го травня поїхали вниз Дніпром до Трипілля, 6 миль. Перед цим я затримався в Печерському монастирі і оглянув церкви та печери. Цього ж дня Аннібал знову прибув із Валахії з відповіддю імператорові і Хлопицькому.
11-го. Вниз Дніпром, аж до Ржищева (Rzissczou), отиноване містечко і замок пана Яроша Халецького (Jeros Chaleczki), 4 милі.
13-го. Пан Хлопицький виїхав звідси до Запорозького війська.
18-го. Повернувся мій слуга Томас Глуховський і сказав мені, що Якоб Генкель з вісьмома тисячами дукатів знаходиться в Прилуці і чекає від мене рішення.
19-го. Тихін разом з кількома людьми виїхав звідси в Прилуку, щоб супроводжувати Генкеля, якому я знову дав у помічники Томаса Глуховського.
26-го травня пан Якоб Генкель з грішми прибув до Ржищева.
28-го. Прибули у Ржищів кілька польських шляхтичів, або військових і в своїх квартирах поширювали всілякі дивні чутки, які давали нам привід підозрювати, що ми тут не можемо надалі бути в цілковитій безпеці з грошима. Тому ми порадилися між собою, щоб наступного дня, незважаючи на велике свято, вирушити в дорогу, вниз Дніпром.
29-го. У неділю на Трійцю я відрядив Хорвата Іштвана з листами до Й.І.В. і пану головнокомандуючому фон Тойфенбаху, а потім надвечір ми виїхали геть із Ржищева і Дніпром униз прибули до Ходорова (Chorderka) [село пана Андрія Халецького (Jondrzen Chaleczki)], 2 милі.
30-го. До Трахтемирова (Terechtomirow) [нове містечко, яке тільки починає будуватися. Його дав запорозьким козакам для шпиталю король Стефан (Stefano)], 1 миля. Тут же в Яна Осовського, волосного начальника, поснідали. Напроти Трахтемирова на другому, тобто лівому боці Дніпра, за одну милю дороги, углибині місцевості розташований Переяслав (Pereaslaw), велике місто волинського воєводи, князя Олександра Острозького, між двома річками, Трубежем (Trabiecz) і Супоєм (Suvai)32), які обидві там зливаються, а р.Трубіж, яка через одну милю впадає в Дніпро, зберігає назву. Після полудня до Канева (Kaniow), королівське місто, яке відноситься до черкаського староства, розташоване праворуч від Дніпра і тягнеться ген на високу гору, 3 милі. Вище від цього міста на якусь чверть милі річечка з назвою Канівка (Kayowka)33) впадає в Дніпро.
31-го травня. Туди, де річка Рось з правого боку впадає в Дніпро, 2 милі. До Домонтова (Domuntowa), містечко і замок, розташовані на лівому березі в одну милю дороги вглиб суші, належить князю Домонтові (Kniaz Domunth), дві милі. Недалеко звідти на якомусь острові на Дніпрі поснідали. Після їди менше ніж за півмилі до місця, де річка Мошна (Mossna) впадає з правого боку в Дніпро. Біля цієї річки на одну милю дороги вглиб суші розташоване містечко Мошни (Mossno), яке належить Вишневецькому. До місця, де річка Свидівок (Swidoczo)34) справа впадає в Дніпро, 2 милі. До Черкас (Cirkassi) (королівське місто і староство, розташоване праворуч від Дніпра, частина внизу коло річки, а частина вгорі на височині. У ньому є замок, що стоїть на окремій горі, до якого веде дерев'яний міст із верхньої частини міста), 1 миля. Потім до лісу, який находиться на суходолі праворуч, 1 миля. Там переночували.
Nota. За одну милю від Канева правий берег Дніпра вищає на протязі неповної милі за Черкасами, а потім знову стає нижчим.

Червень

1-го червня до одного острова ліворуч напроти Білого Берега (Biali Brzeg)35), розташованого справа на суходолі. Тут є перевіз через Дніпро, а на віддалі двох миль звідси вглиб суші на річці Тясмин (Tiasmen) розташоване нове королівське містечко Чигирин (Zuerin)36), яке належить корсунському староству.
2-го червня до місця, де Сула (Sulha) з лівого боку впадає в Дніпро, 2 милі. Ця річка тече з Московії, на ній на віддалі вісьмох миль, у верхів'ї знаходиться містечко і замок Вишневецьких (Wissnioweczker), назване Лубни (Lubno), звідти до московської границі, дві милі. Звідси до якогось острова ліворуч на Дніпрі, недалеко від гір, названих Пива (Piwa), які стоять на лівому березі на материці, 2 милі. Там поснідали. Потім до того місця, де річка Тясмин (Tiasmen)37) справа впадає в Дніпро, 2 милі.
Nota. За Тясмином виступають із суші декілька пагорбів, які тягнуться майже до порогів (Porogi), на них видно багато Тumuli38), які вони називають могилами (Mohilla). Але сам берег Дніпра невисокий.
До старої татарської церкви на пагорбі праворуч, 0,5 милі. До Кременчука (Krzemenczek)39), міста з кріпосним валом старого замка, тобто городища (Horodistie), зліва, 0,5 милі. Тут ми висадились і оглянули місце. Звідси до ріки Псла (Psell), яка також ліворуч впадає у Дніпро, а бере початок із Московії, 1 миля. Трохи далі, на одному острові справа, переночували.
3-го. До якогось острова, 4,5 милі. Тут ми зустріли московського посла Василя Никифоровича, відправленого Великим князем також до Запорозького війська з подарунками (Prasenten). Він приплив у низів'я Псла, маючи при собі охорону з козаків. Із цим послом я побачився після сніданку і зрозумів, що його государ готовий подати допомогу Й.І.В., коли побачить, що війна продовжується, а також, що він дозволяє запорозьким козакам, котрих він досі тримав у себе на службі, добромисно поступити на службу Й.І.В., і що він не менше, ніж раніше, буде шанувати їх і нагороджувати презентами. Після проведеної бесіди ми знову відправилися на судно і надалі залишались разом аж до самого низу, до прибуття в табір. Ще того самого дня добрались до місця, де річка Ворскла (Worskal), що тече із Московії, ліворуч впадає в Дніпро, 0,5 милі. До місця, де річка Оріль (Orela) також на лівій стороні тече із Московії і впадає в Дніпро, 3 милі. Потім до одного острова, розташованого біля лівого берега, 4 милі. Там сніданок. Пополудні знову поїхали далі, а тому що піднялася велика буря з сильним вітром, дощем і громом, ми причалили до одного острова коло лівого берега, недалеко від місця, де Самара із татарських степів впадає зліва в Дніпро, і тут залишилися на ніч, 1 миля. Тепер тут, ліворуч на материку, починається Татарія, яка багато років тому назад простягалась і на правій стороні аж до Тясмину. Але відтоді як козаки обороняються, татари покинули праву сторону.
5-го. До одного острова тут же перед порогами (Porogen), який називається Князів Острів (Kniazi Ostrow), 1 миля. Тут ми переночували, тому що через негоду не наважились їхати далі.
Nota. Пороги – це вири, або скелясті місця, де в Дніпрі повно каміння і скель, частина яких під водою, частина нарівні з нею, а деякі виступають високо з води і внаслідок цього дуже небезпечно їхати, особливо, коли вода спадає і люди змушені сходити в найнебезпечніших місцях і частково судно удержувати довгими канатами або мотузками, а частково забродити в воду і піднімати судно над гостроверхим камінням та помаленьку пропускати. А ті, що підтримують судно канатами, мусять уважно стежити за тими, хто знаходиться у воді і за їх наказом канат протягувати чи пропускати, щоб судно не вдарилось, бо це зовсім легко недоглянути. Таких місць дванадцять, або, якщо сюди зарахувати місце – Воронову Забору, то тринадцять протягом семи миль. Їх назви подаються нижче. А тому, що козаки проживають нижче цих порогів, вони називаються Запорожцями (Zaporoser), це значить ті, які живуть за порогами, тобто за каміннями.
6-го. Ми вирушили до порогів і до півдня пройшли перші шість порогів. Коло першого, а саме, Кодака (Kodak), ми зійшли на правий берег, біля другого, названого Сурським (Surski) ми висіли на острів коло правого берега, де річка Сура впадає справа в Дніпро. Біля Лоханського (Lochany), третього, ми також зійшли на правий берег, через четвертий, названий Cтрільчим (Strzeley), ми переїхали, а коло п'ятого, який називається Дзвонецьким (Zwoncze), ми висіли на правому березі під високою скелею Княгининою (Kniezinij), шостий поріг ми лишили праворуч, об'їхавши зліва і нижче на Княгининому Острові (Knieziny Ostrow) поснідали. Після їди ми переїхали через сьомий поріг Ненаситець (Nouosyri), біля якого зійшли на берег на татарську сторону зліва і згайнували багато часу, бо це дуже небезпечний і великий поріг. А тому, що через часті наскоки татар тут іноді буває дуже небезпечно, як-от тоді, коли приблизно три тижні тому назад татари напали на дванадцятьох хуторян-козаків, що хотіли відправитися в низів'я, і вбили їх, то ми послали на висоту свою сторожу повартувати. Варта побачила здалеку чотирьох татар і повідомила нас. У відповідь на це ми негайно послали слідом за ними двадцять чоловік із свого товариства, а решта трималась напоготові, побоюючись, що десь може бути засідка. Але татари, помітивши, що ми держимось міцно і добре пильнуємо, не захотіли нас чекати, а розбіглись і сховалися. Поблизу за цим порогом ми переночували на маленькому острові.
7-го червня ми поїхали через восьмий поріг Воронову Забору (Porog Woronowa Zabora). Там одне із наших суден, на якому сиділи Андрій Затурський (Jendrey Zatursky), Ян Ганнібал (Jan Hannibal) і якийсь Осцика (Oscyki), наїхали на камінь і перевернулись. Вони одначе врятувались на допоміжних човнах, які називаються під'їздками (Podgizdeki), але всі свої речі втратили.
Nota. Якщо нараховувати тільки дванадцять порогів, то цей не вважається порогом, а тільки дуже небезпечним місцем. Біля дев'ятого порога, Вовнизького (Wewnich), ми зійшли на землю і знесли свої речі.
Через Будило (Budilo), який є десятим порогом, ми переїхали і за ним на татарському боці ліворуч висіли і поснідали. Тут тепер знаходиться найкраща загальна татарська переправа, яка простягається аж за Таволжаний (Tawal Zani), тому що Дніпро тут тече тільки одним руслом і не особливо широкий. Ми знайшли тут багато татарських малих суденець, виготовлених із звязаного докупи хмизу, який вони обтягують свіжою шкірою. Біля цього порога на правому березі тоді лежали, сховавшись повсюди в кущах і чагарниках, близько чотирьох сотень козаків, а свої суденця чи човни (Czolnen) витягли на берег. Їх прислано сюди з табору загородити прохід татарам, якщо частина з них захоче переправитись на другий бік, як цього побоювались. Одинадцятий поріг, названий Таволжаним40) (Towal Zani), ми залишили праворуч і об'їхали зліва. Через Лишній (Lirzani), який є дванадцятим порогом, ми переїхали. Біля тринадцятого, а саме, Вільного (Wolny) ми висіли на татарському боці зліва, а в момент причалювання до берега наштовхнулись на камінь, але, на наше щастя, стукнулися спереду носом, який добре уцілів. Коло цього порога з правого боку впадає в Дніпро річечка Вільна (Wolna), і тут кінчаються пороги. А від першого порога до цього місця 7 миль. Звідси до Кічкаса (Kuczkassow), 1,5 м. Тут також є татарська переправа, а Дніпро в цьому місці дуже вузький, і береги його дуже високі та скелясті, особливо лівий.
Звідси до Хортиці (Chorticze), красивого, високого, великого і веселого острова в дві милі завдовжки, який розділяє Дніпро на дві рівні частини, 0,5 милі.
Тут лишилися на ніч. На цьому острові козаки звичайно тримають узимку своїх коней. Цього ж дня надвечір чотириста козаків, котрі через татар стояли на варті коло Будила, як вище згадувалось, прийшли до нас, а потім поїхали зі мною в табір.
8-го. На острів коло Білогори (Bialogura), 3,5 милі, тут поснідали. Звідси до другого острова, 5,5 милі.
9-го. Ми прибули на острів, названий Базавлуком (Bazauluk), розташований біля рукава Дніпра коло Чортомлика (Dortomlek) або, як вони це називають, коло Чортомлицького Дніприща (Neprissczie), приблизно 2 милі.
Там у той час у козаків був табір41). Вони вислали назустріч кількох найзнатніших людей, щоб від імені всього товариства зустріли нас. А коли ми прибули, вони дали багато заплів із важкої артилерії. І як тільки ми ступили на берег, відразу привели нас в Коло (Kolo)42). Але через те, що кілька днів тому, а саме, 31 травня гетьман Богдан Микошинський 50 галерами, на яких було 1300 людей, відправився на море, ми звеліли доповісти в Колі, що надзвичайно раді застати тут все рицарське товариство в доброму здоров'ї, одначе тому що пана гетьмана немає на місці і все військо не в зборі, нам не личить цього разу здійснити свої посольські обов'язки і ми хотіли б відкласти це до щасливого прибуття гетьмана та інших. Цим вони задовільнились, а ми пішли до своїх куренів (Hutten), які вони звичайно називають кошами (Koczen), зроблених із хмизу, а зверху обкладених кінською шкурою для захисту від дощу.
18 червня. Тільки-що прибув у табір гетьман разом з рештою людей, котрі, як уже сказано, були на морі. Внизу біля Очакова (Oczakow) вони зустріли коло переправи татар і навіть двічі вступали з ними в сутичку – один раз на морі, а вдруге на суші. Одного знатного татарина на ймення Беллек (Bellek) із придворної служби царя (Czars) вони поранили в стегно і привезли звідти. Але тому що турецькі сили, які знаходились там для страхування татар, були надто великими, бо мали 8 галер, 15 каравел і близько 150 сандалів, ці змушені були відступити назад і не змогли перешкодити їм під час переправи.
Я звелів допитати Беллека через товмача, яка сила у татар, і що він розкаже про їхні наміри. Я довідався, що цар (Czahr) з двома царевичами (Czarowiczen) та понад вісімдесят тисяч людей виступив у похід, але серед них не більше двадцяти тисяч озброєних воїнів, здатних до битви, і що вони ніде не будуть довго зупинятись, а підуть далі в Угорщину. А також, що в Перекопській Орді (Perekopischen Orda) залишилось не більше п'ятнадцяти тисяч чоловік, і що цар ще в себе вдома перед від'їздом довідався, що військо Й.І.В. в Угорщині перебило трохи турків і тому дуже неохоче вирушає в похід.
19-го червня вранці відвідав нас удома гетьман разом із кількома найзнатнішими. Після полудня вони вислухали московського посланця, який разом із врученням подарунків переказав публічно в Колі (Kolo) те, про що він раніше розмовляв зі мною в дорозі. Але перед прийомом гетьман послав до нас із Кола і просив, щоб ми не вважали безглуздим з їхнього боку те, що вони дають аудієнцію московському послові раніше ніж нам, бо вони добре знають, що Й.І.В. переважає за значенням усіх християнських монархів і тому, по справедливості, вони повинні були б вислухати першим його посла, але оскільки вони думають, а також почасти зрозуміли, що в агітації москвича може згадуватись Й.І.В., то вважають доцільним вислухати спочатку його.
20-го червня ми мали аудієнцію і передали письмово в Колі те, що нам наказано відносно вербування.
У відповідь на це вони попросили переданий нами лист і зажадали, щоб кожен висловив свою думку. Але коли вони всі на перший і другий заклик гетьмана вперто мовчали, то розділились (як це звичайно у них буває, коли домовляються про щось важливе) і утворили два кола, в одному було начальство, а в другому простолюд, який вони називають черню (Czerna). А як порадилися тут і там, чернь, нарешті, своїм звичайним вигуком схвалення (acclamation – лат.) погодилась відправитися на службу Й.І.В. і на знак цього кидала шапки вгору і відразу ж побігла до другого кола начальства і погрожувала їм, що, як хтось буде противитися, то вони помчаться з ним до річки і втоплять. Але командуючі також негайно погодились, бо вони не могли протистояти черні (яка була сильнішою, могутнішою і більш згуртованою, зате коли була розгнівана, то не терпіла ніяких заперечень), але одного лише хотіли – домовитись з нами про Умови (conditiones – лат.). Для цього вони вибрали дванадцять депутатів (Deputaten) і знову викликали нас в Коло. Після того, як згадані депутати в центрі великого Кола утворили знову мале Коло, сидячи на землі, вони після довгих переговорів попросили нас підійти до них, що ми і вчинили – сіли посередині між ними. Тут вони нам заявили, що всі були б згідні стати на службу Й.І.В. віддати Їй своє життя. Але що стосується пункту, щоб піти у Валахію і там переправитись через Дунай та напасти на турецьку землю, то вони самі по собі не були би проти, але є багато труднощів (difficultates – лат.), які їх утримують від цього і навіть перешкоджають. По-перше, у них немає коней ні для власних персон, ні під гармати, вони цілком і повністю позбавлені їх, бо татари минулої зими під час семи різних нападів забрали і погнали більше двох тисяч коней, так що у них залишилось менше чотирьохсот. І потім, вони з такою незначною кількістю, а саме, трьома тисячами чоловік не відважуються на похід у Валахію тому, що вони господарю (Hospodar) не дуже вірять, а валахи з натури непостійний і зрадливий народ, чия невірність їм добре відома. По-третє, що вони за таку маленьку нагороду і при непевному існуванні не можуть, таким чином, як ми хочемо, згодитися і зобов'язатися до служби, та й вирушити у таку далеку дорогу. Крім того, вони зажадали, щоб я запропонував їм кошти і спосіб придбати коней. Чи я не насмілився б роздобути у брацлавського воєводи кілька сотень коней для них самих і для гармат, тому що в них немає приводу служити й відправлятися в похід навмання. Я повинен від імені Й.І.В. укласти з ними договір, що кожен матиме поквартально на одного коня, тоді вони зроблять решту все і побачать, як далі дати собі раду.
На це я їм відповів, що відносно коней, то я, як іноземець, не бачу ніякого виходу, бо мене в Польській Короні не знають, але я не сумніваюсь, що коли вони вирушать у верхів'я Дніпра, то там, у містах і селах, де вони народилися і виросли, і де в них є найближчі друзі і знайомі, можуть придбати коней. Також і брацлавський воєвода (Waywoda von Braczlaw), їхній великий друг, на їхнє прохання посприяв би їм у цьому. Відносно жалування я не можу з ними зважитись на щось, бо не маю про це жодного наказу. Й.І.В. був зовсім по-іншому поінформований, на тому і базується це посольство. Але я бачу, що це далеко не так, як видавалося за кордоном, а то всі ці справи можна було б інакше сприйняти і залагодити. З приводу господаря у Валахії я маю добру надію, що він до нашого прибуття об'явить себе на стороні Й.І.В. Тому я радив би їм добре подумати, бо Й.І.В. так милостиво до них ставиться і настільки їм довіряє, що прислав їм у таку далеку і небезпечну дорогу аж у самий табір значні і багаті подарунки та нагороду, рівних яким вони ще ніколи не отримували нараз від жодного монарха. Отже, хай вони також взаємно довіряють Й.І.В. і за його бажанням подадуться вверх Дніпром на Україну (Ukrayna), тобто до кордону краю (оскільки я не сумніваюсь, що тільки-но вони прийдуть у верхів'я, до них потягнеться народ цілими натовпами) з якомога більшою кількістю людей вирушать у Валахію, до Дунаю, і кинуться в погоню за татарами, які там спробують переправитись, а поряд з цим вони повинні бути впевнені, що Й.І.В., як найвищий монарх, не діятиме всупереч своїй гідності і величі, а відчувши їхню добру волю і прихильність, та побачивши початок їхньої служби йому, явить таку винагороду і компенсацію, яка, можливо, сягне далеко більше, ніж звичайне жалування, від чого обидві сторони виграють – Й.І.В. славу, а вони велику користь. На це вони знову пояснили, що клянуться Богом, усі готові стати на службу Й.І.В., але я чув про їхні труднощі і поважні причини, через які вони цього разу не можуть вирушити в таку далеку дорогу. Але для того, щоб Й.І.В. відчув їх найпокірнішу зичливість, вони хочуть негайно послати до нього своїх делегатів і дати їм повноваження укласти договір про утримання. А вони в цей час підшукають коней та не дармуватимуть вдома, а виступлять у похід до моря в службі Й.І.В. і наскільки це в людських силах і, можливо, враховуючи також погоду, дійдуть до нападу на Кілію (Chilia) і Бабадаг (Baba), двоє знаменитих турецьких міст, розташованих на Дунаї, вище його впадіння в Чорне море або теж постараються зруйнувати Перекоп (Perekop), столицю кримських татар, віддалений всього лише на 26 миль від їхнього табору прямою дорогою, а морем трохи далі. Я відповів їм знову на це, що подорож чи наскок, який вони хочуть здійснити до моря, при інших обставинах міг би рахуватись за службу, але оскільки те, куди спрямовані наміри Й.І.В. цим не прискориться, я не можу вважати це за особливу службу і посилатись на неї, бо тим самим ні татарам (які вже переправились через Дніпро і знаходяться в дорозі до Угорщини) не буде закрито прохід в Країну Й.І.В., ані турецькі сили не будуть розділені. А в цих двох пунктах насамперед полягає наша посольська місія. Отже, моїм проханням до них від імені Й.І.В., як і раніше буде, щоб вони негайно вирушили в дорогу і подались у Валахію, кинулись в погоню за татарами та загородили їм перехід в Угорщину, а тоді могли б від кордонів Валахії відрядити все-таки своїх посланців до Й.І.В. порозумітися з ним відносно утримання.
Я не сумніваюся, Й.І.В. побачивши, що вони не байдикують, а хоробро починають служити йому проти ворога, тим паче проявить себе в подібних переговорах (tractation – лат.) ласкавішим і більш згідливим.
Потім, коли осавули (Jassawuli) (командири, які можуть вважатись приблизно лейтенантами) походжали в великому Колі і об'являли це іншим, чернь знову відділилась і утворила окреме Коло, а після проведеної наради знову з урочистими вигуками схвалення (cum solenni acclamatione – лат.), підкидаючи шапки вгору, висловила згоду. Коли після цього ми вийшли з Кола, вони вдарили у військові барабани, відразу ж засурмили і дали біля десяти залпів із важкої артилерії, а вночі запустили кілька ракет. Цього самого вечора кілька неспокійних голів разом з тими, хто тут має добрий заробіток, як-от браконьєри або ті, в кого є власні судна або човни (Czolne) пішли до простолюдинів і бігаючи від хати до хати, давали їм зрозуміти, що дорога далека і небезпечна, попереджали, щоб вони добре дивились, що роблять, щоб потім не обманули самих себе. Нагорода яку їм прислано, надто мала і мізерна, за неї неможливо (тому що серед них є багато бідних товаришів) відправитись у таку далеку дорогу. Що вони зроблять з цими грошима, чи насамперед куплять за них хліб насущний чи коней? Й.І.В. хотів би, щоб вони заскочили далеко вглиб країни, а потім, коли більше не потребуватиме їх, як-небудь позбудеться їх, тим більше, що їм нічого певного не гарантовано листами з печаткою.
Таким і подібними словами вони схвилювали простий народ і коли наступного дня, а саме, 21 червня рано-вранці прийшли знову в Коло, то порадились про щось інше. А саме, що вони при таких непевних обставинах не можуть, тобто не хочуть іти в дорогу, до того ж вони не знають, чи справді є гроші, чи їх немає, або хто їм дасть ті гроші, бо їм від Й.І.В. не вручено ніякого листа, а також відносно подальших обіцянок гостинців і грошових подарунків (praesent und donativa – лат.) не прислано жодного гарантійного листа.
Отож вони прислали кількох чоловік до нас на квартиру, звелівши переказати це нам. У відповідь я сказав, що вони легко можуть признати, що такі гроші походять від Й.І.В., а що стосується моєї персони, то я не той, хто їх дарує.
А потім, я не настільки нерозумний, щоб запевняти їх в таких грошах, якби їх не було, і цим накликати біду на свою голову. Вони повинні бути впевнені в грошах, як тільки пристануть на нашу пропозицію, зроблену в ім'я Й.І.В. Я показав їм також Імператорську Інструкцію (Instruction) з печаткою.
Коли вони знову прийшли в Коло з відповіддю і далі наполягали на своєму рішенні (proposito), гетьман разом з деякими найзнатнішими людьми, а особливо Лобода (Loboda), котрий перед цим був гетьманом43), під проводом якого зруйнували Білгород Bialigrod), просили і суворо попереджували, щоб вони добре подумали, що роблять, і хай не відмовляються від запропонованої імператорської милості і обіцянок, які вони повинні вважати великим щастям, бо стануть загальним посміховиськом, якщо тепер, у такому похвальному почині (impresa – італ.) не стануть на службу проти заклятого ворога християнського імені і не захочуть відправитись в дорогу на догоду найласкавішим сподіванням такого високопоставленого монарха (Potentater). Але коли вони і далі залишились при своїй думці, гетьман розгнівався, зрікся влади в Колі і передав гетьманство, заявивши, що, оскільки вони так мало прагнуть честі, слави і доброго імені, він не може і не хоче довше бути їхнім гетьманом. Тоді Коло розійшлося.
Після обіду осавули знову скликали товариство в Коло, а також частково заганяли їх сюди киями. Тут вони насамперед попросили Микошинського знову перейняти на себе гетьманство, що він і вчинив. Після такого скрізь пішло багато дивних чуток про Хлопицького, між іншим, що він своїм фальшивим твердженням, не тільки Й.І.В., але також їх і нас увів в оману. А частина з них навіть відкрито говорила, що хочуть помчатись з ним до води. При цьому йому було не особливо легко на душі.
Із того, що відбувалось досі, легко зробити висновок, на якій підставі Хлопицький крутився при дворі, і як він майже по всіх пунктах неправильно поінформував Й.І.В. Бо він, по-перше, видав себе за їхнього гетьмана, яким не був і не міг надіятись, що стане ним, як я зрозумів із слів найзнатніших людей їх товариства. А по-друге, він не був посланий військом до Й.І.В., а тільки перед цим побував у козаків у Києві і дехто з їх товариства в розмові з ним домовлявся, як би знайти спосіб, щоб про них узнав Й.І.В. Він ці слова негайно підхопив і без їх відома, помітивши, що заноситься на війну з турками, подався до Й.І.В. і рекомендував йому їхні послуги.
Це розповів нам сам Микошинський. По-третє, він запевняв, що кількість козаків приблизно вісім чи десять тисяч, чого я не знайшов, бо як я прибув до них у низів'я, то їх було всього трохи більше, ніж три тисячі. Правда, коли вони захочуть, то кількість їх може вирости до кількох тисяч, якщо скличуть козаків, які перебувають в усіх кінцях – в містах і селах, а причетні до Запорожців. По-четверте, він запевнив, що вони будуть задоволені подарунками (Preesenten) Й.І.В. І як тільки їх отримають, то дозволять скористатись з їхньої служби Й.І.В. в місцях і цілях, куди спрямує Й.І.В., чого теж не сталось.
Хлопицькому, котрий, правду кажучи, був причиною великого клопоту (якого можна було б уникнути, коли б він діяв прямо), я кілька разів дуже дорікав і доти повторював та давав відчути, що його твердження необгрунтоване, що в нього часто аж сльози текли по щоках і піт виступав на лобі, бо він добре бачив, що неправий, а його життя було в моїх руках і, якби я бажав зла, то йому б це так легко не минулося.
Але 23-го червня вранці вони скликали Коло і прислали до нас на квартиру кількох депутатів (Deputaten), звелівши повідомити, що ми не повинні розуміти це так, ніби вони не хочуть стати на службу Й.І.В., адже ми самі добре знаємо, як погано вони забезпечені кіньми, а коли б їх не бракувало, вони швидко б знали, що їм робити. На це я їм відповів, що хочу запитати деякі умови (conditiones), які я міг би з ними обговорити, і послати в Коло. Тоді вони знову пішли до товариства і оголосили йому мою думку. З цим і розійшлися. А тим часом я звелів описати умови (conditiones), що вони і зробили, виклавши письмово, з якими матеріальними засобами можуть на цей раз стати на службу Й.І.В. А коли вони після обіду знову прийшли в Коло, то не захотіли чекати, доки я їм передам свої умови (conditiones), а відразу ж прислали кількох людей із свого середовища до мене, звелівши їм передати мені свої, письмово сформульовані умови (conditiones) такого змісту.

УМОВИ (СONDITIONES), ЯКІ ВСЕ КОЛО ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРЕДАЄ ПОСЛУ РИМСЬКОЇ ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВЕЛИЧНОСТІ.
По-перше, як тільки минулої весни перед Пасхою був присланий нашим товаришем Станіславом Хлопицьким лист від Римської Імператорської Величності, нашого наймилостивішого пана сюди за пороги, ми, довідавшись через полоненого, що у Білгороді збирається військо турецького султана, піхота і кіннота, щоб звідти виступити походом в Угорщину, негайно призвали Всемогутнього на поміч, щоб в ім'я Й.І.В. попробувати щастя, і відправитись туди, руйнуючи все вогнем і мечем, так що на полі бою полягли близько 2500 озброєних воїнів і біля 8000 простого люду.
Потім, коли наш згаданий товариш Хлопицький приніс від Й.І.В. прапори і сурми, ми прийняли з вдячністю такі чудові клейноди (Kleinoth). А пізніше, отримавши точну звістку, що кримський цар з усіма його силами хоче переправитись біля Очакова через Дніпро, ми подались туди разом із гетьманом, щоб відрізати їм переправу. Але коли ми там застали велику міць турецького війська на морі і на суші, то зробили все, що могли проти такої сили, двічі наскакували на них, вступали в сутичку і, хвала Богу, захопили там одного знатного полоненого.
По-третє, ми готові з надісланими нам прапорами і сурмами, скільки не триватиме ще війна з турками, безперестанку боротися проти ворога, напасти на його країну та знищити її вогнем і мечем.
По-четверте, оскільки наші предки і ми самі звикли ризикувати життям за християнську віру, то ми не проти і надалі так поступати. Але тому, що нам добре відома невірність язичників і валахів, ми вагаємось, чи відправлятися туди з такою цінною коштовністю, як прапор Й.І.В., а також з Вашими Ясновельможностями, бо добре знаємо, як віроломно господарями в Валахії багато чесних людей і побожних християн було передано під суд в руки поган. А до того ж неможливо через велику нестачу коней, як для нас, так і для артилерії, за ці гроші пуститись у таку далеку дорогу.
По-п'яте, ми хотіли б послати до Й.І.В. пана Станіслава Хлопицького разом з двома іншими з нашого товариства, щоб приставили йому від нас білогородського полоненого і два яничарські маленькі прапорці, а, розповівши про скруту, домовилися з ним відносно утримання і уклали договір.
По-шосте, поки наші посли повернуться назад, ми хочемо у Вашій присутності з Божою поміччю вчинити напад на країну бусурменів, якщо можна буде, аж до Перекопу, або куди тільки заведе нас Всемогутній та погода, і в ім'я Й.І.В. погубити все вогнем і мечем.
По-сьоме, необхідно також, щоб Й.І.В. написав лист до його Королівської Величності і станів у Польщі, щоб ми отримали гарантію безпечного проходу через їхню країну. Ми надіємося, що при можливості Й.І.В. не перешкодять у цьому.
По-восьме, потрібно буде також написати до великого князя в Москву, щоб прислав до нас своє військо, аби ми об'єднаними силами (conjunctis viribus – лат.) виступили проти ворога аж до Дунаю, чи куди тільки треба буде, і дали йому відсіч.
На таке я знову пішов із Кола до своєї хати і там просидів цілий день, а побачивши, що їх не примусити до чогось іншого, послав їм у Коло наступного дня, 24 червня, відповідь на передані мені умови (сonditiones) такого змісту.

ВІДПОВІДЬ НА ПЕРЕДАНІ КОЗАКАМИ УМОВИ (СONDITIONES).
Із переданих нам умов (сonditiones) ми зрозуміли, що Ваші милості згідні і готові стати на службу Й.І.В., але не можуть це здійснити так, як ми бажаємо, з трьох наступних причин.
По-перше, бракує коней, по-друге, тому що Ваші милості не насмілюються в такій малій кількості вирушити у Валахію через звичайну невірність і зрадництво цієї нації, по-третє, що Ваші милості за таку малу нагороду і на непевних умовах не можуть відправитись у далеку дорогу. Тому хочуть послати пана Хлопицького з двома іншими із товариства Ваших милостей до Й.І.В., уповноваживши скласти угоду відносно утримання Ваших милостей.
Ми не можемо затримуватися з відповіддю Вашим милостям, бо бачимо, що інакше не може й бути. Ми уміємо і цим задовільнитись, одначе хочемо також одного з нашого середовища відправити до Й.І.В. разом з послами Ваших милостей. Але я бажав би, щоб їхній від'їзд відкласти, поки нам Бог поможе щасливо повернутися з Перекопського походу (Reis und impresa), щоб ми могли прийти до Й.І.В. з приємною звісткою. Що стосується листів до Королівської Величності в Польщі і Великого московського князя, то Ваші милості можуть це включити в інструкцію послам, щоб ті доповіли Й.І.В., а він тоді наймилостивіше знатиме, як це саме вирішити. Нарешті, ми б радили Вашим милостям чимскоріш послати в Москву до Великого князя і там наполягати на обіцяній допомозі проти турків, і щоб це посольство прибуло сюди перше, ніж посланці Ваших милостей повернуться назад від Й.І.В.
Але причини, через які я не хотів зовсім відмовитися від козаків, а вважав доцільним утримати їх в службі Й.І.В. були такі.
По-перше, я зміркував, що ця війна з турками почалася не на один чи два роки. І я не міг вважати доцільним втратити таких хоробрих і веселих людей, котрі замолоду вправлялись у військовій справі і добре знали цього ворога, а саме, турків і татар (з якими вони майже щодня мають клопіт).
По-друге, тому що це військо легше утримувати, ніж інші нації, бо їхні командири не користуються ніякими особливими привілеями в грошах (що звичайно становить чималу суму). Крім того, у них є також власна артилерія і амуніція (munition), для яких не треба замовляти і утримувати ніяких спеціальних гармашів, бо ж багато з них самі уміють ними орудувати.
По-третє, тому що Великий московський князь частково взявся до справи і через своїх послів звелів повідомити козакам (яких він однаково вважав своїми слугами), що вони повинні стати на службу Й.І.В., я побоювався, що коли відступлюсь від цього, то Великий князь образиться і відмовить в обіцяній нам допомозі, про яку згадував посол.
По-четверте, я не міг знайти, де б згадана допомога Великого князя могла приєднатися до нас зручніше, ніж саме тут, звідкіль її легше спрямувати в ті місця, куди потрібно буде.
По-п'яте, у зв'язку з тим, що я побачив і частково не без великої небезпеки довідався, що канцлеру ці переговори (Tractation) з козаками дуже не до вподоби, я тим більше вважав необхідним утримати їх, щоб у тому разі, коли він зробить їх своїми прихильниками, не зміг цим посилити і прискорити шкідливі інтриги, з якими він тоді носився (чого слід побоюватись).
По-шосте, хоч би я навіть облишив їх, то все одно мусив би виплатити їм гроші, бо вони вважали їх уже заробленими за два походи, здійснені в ім'я Й.І.В., а саме, як зруйнували Білгород і востаннє, коли виступили проти татар біля переправи під Очаковом, дарма, що не змогли нічого вдіяти з огляду на велику татарську силу.
По-сьоме, тому що тоді видно було, що скоро в Польщі мають відбутись великі зміни (Mutation – лат.), я вважав украй необхідним зберегти друзями людей, яких поважає не лише Україна (Ukrayna) [цебто Волинь і Поділля (Volhin und Podolien), де в них є багато прихильників)], але і вся Польща.
24-го червня у відкритому Колі, в центрі якого майоріли виставлені прапори Й.І.В., я передав їм вісім тисяч золотих дукатів. А вони відразу розстелили кілька татарських кобеняків (Kepenikh), тобто плащів, які вони звичайно носять, насипали на них гроші і наказали кільком командирам порахувати їх. Після цього я знову пішов із Кола у свій курінь, а вони ще довго залишалися разом.
Наступними днями вони дуже старанно сходились разом в Коло і, нарешті, порадились про інше, а саме, що вони хочуть послати Хлопицького не до Й.І.В., а до Великого князя в Москву, а замість нього вибрали й делегували (deputirt) Сашка Федоровича і Ничипора (Sasko Pedrowicz und Nitzipor), так що вони разом зі мною повинні виїхати до Й.І.В. і з ним укласти договір відносно служби й утримання, але тим часом пан Якоб Генкель повинен залишитися у них, щоб потім зміг доповісти Й.І.В., що саме вони за цей час зроблять на службі Й.І.В. Похід в Татарію на Прекоп (Precop), або, як це вони називають по-русинському, Перекоп (Perecop), вони також відклали до зручної нагоди.

Липень
1-го липня. Я попрощався у відкритому Колі з гетьманом і всім Запорозьким лицарством. Вони подякували мені за турботи і подарували кунячу шубу і шапку з чорних лисиць, а потім передали своїм послам лист до Імператора і повноваження наступного змісту.

ЛИСТ ЗАПОРОЗЬКОГО ВІЙСЬКА ДО ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВЕЛИЧНОСТІ.
Божою милістю найсвітліший, найнепереможніший християнський Імператоре, найласкавіший пане. Ми з цілковитою покорою, від щирого серця віддаємо В.І.В., владиці і голові всіх християнських королів і князів, себе самих і нашу завжди вірну, найпокірнішу службу, а також бажаємо В.І.В., нашому найласкавішому панові від Всемогутнього Бога здоров'я тілу і щасливого царювання над християнськими королівствами і країнами, і щоб той же Всемогутній поконав ворогів святого Христа, турецького бусурмана (Besurman) і татар, і кинув їх під ноги В.І.В., а також, щоб дав В.І.В. на свій розсуд і згідно з помислами перемогу, щастя і благополучність. Цього бажаємо В.І.В. ми, все Запорозьке військо, від істинно вірного і щирого серця.
Наймилостивіший Імператоре, минулого 93-го року Хлопицький, наш товариш і нині полковник (Polkownik) (це командир над п'ятьма сотнями чоловік), нашого війська побував у В.І.В., нашого найласкавішого пана та з Вашої волі і наказу був присланий з коштовними подарунками до нас, Запорозького війська, а через велику небезпеку і труднощі, яких він зазнав разом з послами В.І.В. Еріхом Лясотою і Якобом Генкелем у Польській Короні, він приїхав до нас лише на Трійцю. Але задовго до свого прибуття, а саме, за три тижні до Великодня дав нам знати сюди, за пороги, наймилостивіший наказ і волю В.І.В., з пересланою копією листа від В.І.В.
А ми, наслідуючи приклад своїх предків, які живилися таким рицарським хлібом, як військо, завжди готове служити В.І.В. і всьому християнству, за своїм звичаєм, не захотіли гайнувати час, а взяли Бога, а також В.І.В., на поміч і на щастя в цей небезпечний час, тижнів зо два перед Пасхою подалися до моря, ризикуючи життям, бо ми отримали від татарських полонених точні відомості, що в Білгороді зібралося багато війська, яничарської кавалерії і піхоти і за наказом свого володаря турецького царя44) звідти повинні відправитись в Країну В.І.В., в Угорщину. Але Бог, Владика Всевишній, милостиво поміг, так що ми, на щастя Вашої Імператорської Величності, це саме татарське пограничне місто Білгород зруйнували вогнем і мечем, і пограбували, а також убили кілька тисяч людей військових і простого люду. Ми також посилаємо В.І.В. одного полоненого із цього зруйнованого міста разом з двома яничарськими прапорцями.
Також недавно, внаслідок того, що кримський цар45) з метою нападу на країну В.І.В. відправився із своїм військом до Очакова (Oczakow) через устя (Оstium) Дніпра і Бугу, ми хотіли під прапорами В.І.В. перешкодити їм переправитися. Але ми не змогли чинити опір великому війську, кавалерії на суші, а піхоті на морі на галерах і кораблях, однак двічі вступали в сутичку і захопили одного знатного полоненого, якого ми також прислали б В.І.В., якби він не був важко пораненим. Але оскільки Лясота сам з ним розмовляв і розпитував про деякі справи, то він звітує про це В.І.В. За цінні подарунки, а саме: прапори, сурми і гроші готівкою ми, найнижчі слуги, висловлюємо найпокірнішу подяку В.І.В., нашому найласкавішому панові. Дай Боже, щоб ми за це в нинішньому поході, який вирішили з Божою поміччю здійснити на море на кораблях в службі і від імені В.І.В., могли служити добре і з користю. Від посла В.І.В. Лясоти, а також від наших послів, Сашка Федоровича і Ничипора (обидва командири над сотнею чоловік нашого Запорозького війська) Ви наймилостивіше отримаєте дальший усний звіт.
І просимо смиренно В.І.В., християнського владику, щоб наших вищезгаданих послів (яких ми уповноважуємо вести переговори в своїх справах), наймилостивіше вислухав і повірив їм.
Пана Хлопицького, нашого полковника, ми відправили в Москву до Великого князя (як до християнського государя і прихильного друга В.І.В.) з листами В.І.В. і нашими, жадаючи, щоб він прийшов нам на допомогу з військом проти турків, а це він може легко зробити, бо його кордони не дуже віддалені і його люди звідси можуть швидко піти у Валахію чи далі.
Ми просимо також у В.І.В. листа до Його Королівської Величності і Державної Ради, щоб кожен рицар з їхнього дозволу мав вільний і щасливий виїзд, перехід і повернення назад на батьківщину.
Також повідомляємо Вашу Імпер. Величність, що наше Запорозьке військо може виставити кількість до шести тисяч старих козаків, добрих людей, крім сільського народу, на кордонах. Враховуючи далечінь дороги, ми дали своїм згаданим послам і командирам двох інших людей із нашого товариства.
Цим ми знову з найвищою покорою віддаємо себе, найсмиренніших слуг, і нашу вірнопіддану службу на милість В.І.В.
Дано (Datum) в Базавлуці, біля рукава Дніпра коло Чортомлика (Czortomlek), 3-го липня46), року 1594.

ПОВНОВАЖЕННЯ ЗАПОРОЗЬКИХ ПОСЛІВ
Я, Богдан Микошинський, гетьман Запорожців, разом з усім рицарством Вільного Запорозького війська цим повідомляємо, що ми своїх послів, Сашка Федоровича і Ничипора, командирів нашого війська над сотнею чоловік, з нашого відома і схвалення в рицарському Колі, відрядили до Вашої Імпер. Величності, нашого наймилостивішого пана. Цим посланням ми даємо повну владу і силу укласти договір у наших справах з В.І.В., нашим наймилостивішим паном і просимо найпокірніше, щоб їм в усьому так, як нам, усьому війську, йняв віру, і урочисто обіцяємо цим листом, нашим рицарським словом, що ми Вашим глибоким рішенням, яке згадані посли з В.І.В. приймуть, і на що пристануть, цілком будемо задоволені і хочемо дотримуватись його без будь-яких заперечень. На доказ цього і для більшої гарантії ми дали своїм послам цей лист з повноваженням, складений під печаткою нашого війська і нашим писарем Львом Вороновичем (Liew Woronowicz) власноручно підписаний.
Дано (Datum) в Базавлуці, біля Чортомлицького рукава Дніпра, 3 липня, року 1594.
Того ж першого липня надвечір сюди прибули два посли від Наливайка (Naliwayka) (це такий знатний козак, а кілька років тому, коли запорозькі козаки вели війну з Київським воєводою, служив останньому проти них, тому вони були дуже незадоволені ним і вважали його своїм ворогом); вони принесли звістку, що Наливайко з двома чи двома з половиною тисячами своїх козаків погнався за татарами аж до Валахії і відняв у них три чи чотири тисячі коней і привів з собою звідтіля. Але оскільки він дізнався, що у Запорізького війська в даний час перевелися коні і їх бракує, він хотів би поділити з ними свою здобич і подарувати 1500 або 1600 коней, щоб відтепер бути їхнім добрим другом. А тому, що він перебуває під підозрою у їхнього чесного рицарства, начебто він знову проти них, то він хоче особисто з'явитись у їхнє Коло, щоб покласти свою шаблю посередині і очиститись від всякої напасті та порозумітись. Якщо станеться так, що рицарське Коло і надалі визнаватиме його неправим, то він сам підставить свою голову, щоб її стяти його власною шаблею. Але він сподівається, що вони будуть задоволені його законним виправдовуванням і надалі вважатимуть його своїм добрим другом і братом. Бо, що стосується минулих справ, то він був на службі у київського воєводи ще до війни, яку вони з ним вели, отже, після того, як між ними почалися непорозуміння і війна, йому не личило заради честі покинути свого пана воєводу, хлібодавця, якому він так довго і ще й тоді служив, та приєднатися до його ворогів.
2-го липня. Побачившись попередньо з московським посольством приблизно опівдні, я разом із запорізькими послами, Сашком Федоровичем та Ничипором, і двома іншими козаками, яких ми взяли з собою, виїхали на турецькому сандалі (Sandal) із Базавлука. Коли ми відчалювали від берега, військо ударило в військові барабани і засурмило, а також дало кілька залпів із важкої артилерії. Того ж самого дня до Мамай-Сурки (Mamaissor), старого городища (Horodisscze), або міста, з кріпосним валом старого замку на татарському боці. Потім до Білозірки (Bialoiezero) (річечка, яка тече із татарських степів і там, де впадає в Дніпро, утворює озеро, а поруч також городище і кріпосний вал великого старого міста). Далі до Кам'яного Затону (стоку Дніпра на татарському боці, з кам'яним берегом, звідти і походить назва). Тут у татар узимку, коли Дніпро замерзає, звичайно є своя переправа і перехід, а також відкуп (odkup) або обмін полоненими. Звідси тягнеться на суші високо насипаний вал аж до Білозера (Bialoiеzero)47), а поруч лежить велике кам'яне ядро, знак того, що за минулих часів тут була велика битва. Потім до Микитиного Рогу (Mikitin Roh), який знаходиться зліва на руському боці, недалеко за ним на острові ми переночували.
3-го липня. Мимо Лисої гори (Lissa gura), яка знаходиться зліва на руському боці, Товсті Піски (Tausti piski) (це велика піщана гора на татарському боці. І зовсім поруч мимо гирла Кінської Води (uszie Konske Wody). Тут річка Кінська Вода, яка тече із татарських степів, упадає в Дніпро. Хоч вона перед цим кілька разів змішувалась з озерами і витоками Дніпра, але потім знову направляє свою течію вглиб суші. Далі коло трьох річечок, які називаються Томаківками (Tomakawki) і з руського боку впадають в Дніпро, збоку важливий острів, названий N48). Після цього коло (Konska Przepoyna), тут річка Кінська Вода змішується з озерами Дніпра на татарському боці, біля Аталикової долини (Atalikowa Dolina), яка також є на татарському боці, а напроти, на руському боці, коло Червоної гори (Chrwora gura)49). Далі мимо Семи Маяків (Siedni Majaky) (це приблизно двадцять висічених із каменю бовванів, які стоять на татарському боці на курганах або могилах (Kurhanen oder Mohillen). Біля двох річок Карачекрак (Karasczatrak) і Янчекрак (Anczakrak), які з татарського боку впадають у Дніпро і напроти на руському боці мимо Білогори (Bialogura). Далі мимо Кінської Води, тут річка вперше змішується з озерами Дніпра, а між цими двома річками на одному острові розташоване старе городище Курцемаль (Horodisczie Kurzemal)50). Далі інший острів Дубовий град (Dubowihrad), названий так за великий дубовий ліс. Потім через Велику Забору (Belikowa Zabora), острів і кам'янисте місце на Дніпрі, яке не дуже відрізняється від порога, на руській стороні. Трохи далі за ним, на другому острові, ми переночували, 9 миль.
4 липня. Мимо двох річечок, названих Московками, які з татарського боку впадають у Дніпро, аж до острова Хортиці (Chorticza),1 миля. Уздовж цього острова біля руського берега, 2 милі. А нижче Малої Хортиці, також острова, тут же зовсім близько (там стояв замок, років тридцять тому назад збудований Вишневецьким, а турками й татарами в свою чергу зруйнований) ми причалили до берега. Біля цього острова течуть до Дніпра з руської сторони три невеликі річки, всі називаються Хортицями, і звідси обидва острови отримали назву.
Надвечір ми перегнали вплав своїх коней, які випасались на острові, на руську сторону, а потім переїхали самі. На березі залишились на ніч.
5-го липня. Ми відправилися верхи в незаселені Дикі Поля і біля річки Сури, через яку переїхали, поснідали та погодували коней, близько 5 миль. Але ще раніше ми побачили установлений на кургані або могилі маяк (Majaken), тобто зображення чоловіка, висічене з каменю, поїхали туди верхи і розглянули його.
Пополудні до якоїсь висоти і там, біля кургана, розташувались на ніч, приблизно 3 милі.
6-го липня вранці знову через Суру і річку Домоткань51) (Tomatkan) до другої болотисної річечки, приблизно 4 милі. Біля неї погодували коней, а раніше, перш ніж ми туди прибули, ми зустріли ведмедя, якого наше товариство застрелило. Після обіду через річку Самоткань (Czawostkan), приблизно 2 милі. Тут знову годували коней. Аж до цих місць степ майже зовсім голий, не видно жодного деревця, але звідсіля починаються чагарники [які вони називають байраками (Bayraki)], і місцевість стає трохи гористою. Надвечір через Омельник Ворскальський (Omelnik Worskalski), приблизно 2 милі. Трохи далі, в якійсь печері ми заночували.
7 липня. Знову через Омельник Ворскальський, приблизно 3 милі. Тут погодували коней. Потім знову через дві річечки і біля останньої знову годували коней, приблизно 5 миль. Надвечір до якоїсь висоти, приблизно 1 миля.
8-го липня до річки Конотопки (Konotopie), приблизно 3 милі. Тут погодували коней, потім до Чигирина (Czeherin) [королівське місто, розташоване на річці Тясминці (Tiasmen), належить корсунському (Corsun) староству, яке тоді тримав якийсь Данилович], 2 милі.
9-го. До джерела під назвою Мордва (Mordwa), 2 милі. Тут у полі переночували.
10-го. Аж до Черкас (Circassi) (королівське місто, замок і староство на Дніпрі), 5 миль.
11-го. Через річку Свидівок (Swidowoki), 1 миля, через річку Лозовок (Losowok), 1 миля, через річку Мошну, 0,25 милі. Тут на мосту ми зустріли Запорозького посла, який побував у канцлера. До Мошен (Mossna) (нове містечко Вишневецьких на річці Мошні) 0,25 милі. Тут погодували коней, потім переночували в дубовому лісі, 1,5 милі.
12-го липня. Через річку Рось, 1,5 милі. Трохи далі від неї в Каменці (Kamencza), якомусь Канівському фільварку, який вони називають хутір (Сhutor), погодували коней. Після того до Курчича (Kurczicz) (також канівського хутора), 2 милі. Там знову погодували коней. Потім через річечку Росаву (Rosawa). Біля згадуваної могили, названої Mogilla De pliephena sta52).
Далі через Липовий Ріг (Libowy Rohi) до якогось ржищевського хутора (Krzisczowischen Gutor) розташованого на віддалі 1 милі від міста, 3 милі. Тут ми переночували.
13-го. Через річку Кагарлик (Naharlik), потім через річечку Ольшаниця (Ulssanicza), 4 милі. Далі через іншу річечку 0,5 милі. Біля неї погодували коней. Пополудні через річечку Коснику (Kossnika), через Красну (Krasna), яка біля Трипілля (Tripole) впадає в Дніпро, через річечку Рутець (Ruthork), яка впадає в Рось, потім через Вільшанку (Ollzerka), яка впадає в Дніпро, аж за якийсь білоцерківський хутір, 3 милі. За ним у полі переночували.
14-го. Коло Білої Церкви (Bialyczirkew) (королівське місто, замок і староство, розташоване на р.Рось), яку ми залишили зліва за дві межі, 2 милі. До якоїсь корчми (Kretsch) на річці Кам'янці (Kamienicza), 1 миля. Там погодували коней. Пополудні через Кам'янку аж до Ростовного (Rostowan) (село), 1 миля.
Звідти через річку Роставицю (Rastowecz) аж до ріки Сквирки (Zezwira), яка тоді була дуже велика, а ми мусили через неї перебрести і перенести всі свої речі, 1 миля. Через річечку Березну (Bereszna), 1,5 милі аж до Розволож (Rozweloze) [місто з замком, яке також називається Володаркою (Woloderka), розташоване на р.Рось)], 0,5 милі.
15-го липня. Тут постій.
16-го. Через річку Володарку, 0,5 милі, аж до струмочка, біля нього млин, 1 миля. До мосту на другій річці 1,5 милі. Потім через Горіховатицю (Orechoticza), яка тоді дуже прибула, а ми мусили перейти її вбрід і всі речі розвантажити та перенести на другий бік, 1 миля. Поблизу в полі ми переночували.
17-го. Через Рось, 1 миля. Погребище (місто і замок на Росі), 1 миля. Сніданок. Після обіду через якийсь веселий ліс до доброї криниці, 2 милі. За нею ми переночували в полі, 2,5 милі.
18-го. До Прилуків (Przeluki) (місто і замок), 1,5 милі.
19-го. До села Гуляки (Holoki) (село), 3 милі. Тут через річку Соснову (Sossnawa) до Пикова (Pykowa) (місто і замок, власність пана Сапєги із Литви), 1 миля.
20-го. До Хмільника (Chmelnik) (маленьке містечко і замок, розташовані на р.Буг, яка з обох боків в'ється навкруг міста), 3 милі. Сніданок. Через гористий дубовий ліс до Тисівки (Tysyka) (село), 2 милі. Там через річку Тис (Tyss), а звідти до Летичева (Laticzow) [місто і замок Потоцького, розташовані на р.Вовк (Wolk)], 2 милі. Меджибіж (Medziboz) місто і кам'яний замок Синявського (Stienawski) розташований між річками Бужком (Bozek) і Бугом (Boh), які там зливалися, а Бужок втрачає назву, 2 милі.
21-го. Голосків (Holeskow) (село), 1 миля. До Дашковичів (Daskowicze) (село Станіслава Білецького, з яким я розмовляв), 1 миля. По дорозі ми довідались, що військо брацлавського воєводи, яке виступило в похід проти татар, знову повернулось назад, бо до них дійшла звістка, що татари уже прорвалися в Угорщину.
22-го. До Проскурова (Prostirow) [маленьке містечко із замком, віддане Владеку, розташоване біля красивого озера, яке ділить місто на дві частини, там річка Проскирівка (Prostirowka) впадає в Буг], 2 милі. За ним у полі ми годували коней, 1 миля.
Мимо Чорного Острова (місто і замок Києвського воєводи, яке залишилося справа від нас, менше ніж в півчверті милі), 1 миля. Маначин (Manaczin) (місто і замок Вишневецьких, розташоване над великим ставом), 3 милі.
23-го. Волочиськ (Woloczissczie) (місто і замок панів Збаразьких), 1 миля. Базар (Bazar) [місто пана брацлавського воєводи, знаходиться на віддалі неповної півчверті милі від Збаража (Zbarat), який також є містом із замком], 4 милі.
24-го липня. Вишнівець (Wissniowecz) [місто і замок на річці Горині (Horina)], 3 милі. Горинка (Horinka) (село), 2 милі. Сніданок. Кременець (маленьке містечко, замок і староство), 2 милі, замок Кременець, розташований на високій горі. Тут ми підійшли до гірського хребта, який ми потім весь час залишали ліворуч, аж до самого Лемберга.
26-го. До моста на річці Ікві (Ikwa), 1 мала миля. Орля (Orla) (нове містечко і замок однієї вдови), одна мала миля. Суходіл (Suchodol) (село), 3 милі. Кадлубичі (Kadlubicze) (село) пана Жолкевського, 1 миля.
27-го. Олесько (Oleska) (місто і замок), 1 миля. Буськ (Buh) (село, розташоване на р.Бузі), яка витікає приблизно в двох милях звідси) 1,5 милі. Тут, перш ніж ми перейшли через річечку Золочівка (Sloczowka), поснідали. Глиняни (Glinian) (місто), 2 милі. Білка (Bilka) (село), 2 милі.
28-го. Лисиничі53) (Lissenicze) (село), 2,5 милі. Сніданок. Лемберг, 0,5 милі. Кресна (Kressna) (село), 1 миля.
29-го. Знову до Лемберга. Сніданок, 1 миля. Знову прибули до Кресни (село), 1 миля. Звідси місцевість стає дещо більш гористою. Шкло (Skla) (село і мінеральне джерело), 5 миль.
30-го. Яворів (Jaworow) (мале містечко, замок і староство канцлера), 1 миля. Через веселий буковий ліс до Свидниці (Swidnicza) (село), 2 милі. Сніданок. Ярослав (Jaroslaw) [місто і замок князя Олександра Острозького, розташоване на р.Сан (San)], 5 миль. Раніше ми пройшли нижче замку через Сан (San).
31-го. До Пшеворська54) (Przeworsko) (оточене муром місто князя Януша Острозького), 2 милі. Кошниця (Kossczina) по німецьки Кош (німецьке село, що відноситься до Ярослава), 2 милі. Сніданок. Ланьцут (Landshuet) (місто і замок пана Станіслава Стадницького), 1 миля.
Nota. B цьому місті і приблизно на одну милю навкруги народ розмовляє німецькою мовою. Кажуть, що коли Польща перемогла Прусів, вони були сюди переселені.
Жешув (Kressow) [досить велике і відкрите місто пана Лігенци (Ligenza) на річці Віслок (Wislok)]55), 2 милі.

Серпень
1-го серпня. Сендзишув (Sediessow) (ринок), 3 милі. Дембіца (Dibicza), 3 милі. Сніданок. Пільзно (Pilsno) (гарне місто, розташоване в горах), 2 милі.
2-го серпня. Тарнув (Tarnow) (красиве закрите місто і замок князя Януша Остозького), 3 милі. Козлице (Koslicze) (село), 0,5 милі. Сніданок. Через Дунаєць (Dunaiecz), 1 миля. Войніч (Woynicz), 0,5 милі. Бжеско (Brzezek), 2 милі.
3-го. Бохня (Bochnie) (місто і солеварня), 2 милі. Хаум (Chaum), 1 миля. Звідси через Рабу (Raba) до Грушки (Grusska), 0,5 милі. Краків (Crakaw), 3,5 милі.
7-го серпня. Олькуш (Illkusch). Закрите гірське місто, 5 миль.
8-го. Славкув (Slawkow) (ринок), 2 милі. Стшемешице (Strumiessicze) (село), 1 миля. Сніданок. Бендзін (Bedzim), Битом (Beuten) (місто), 2 милі. Нойдек (Neudeckh) (замок маркграфа), 1 миля.
9-го. Тарнович (Tarnowicz) (відкрите гірське місто), 1 миля. Бішковіц (Biskowiz) (ринок), Бечина (Beczina) (село), 1 миля. Сніданок. Уязд (Ugezd) (ринок), 2 милі. Звідси аж до Славентича (Slawenticz), де ми недалеко зупинились на ніч у пана Вільгельма фон Опперсдорфа.
10-го. Козле (Kosel), 2 милі.
12-го. Шрайберсдорф, 4 милі.
15-го. Нейс (Neuss). 5 миль.
16-го. Отмухув (Ottmachaw) (місто), 1,5 милі. Старий Бачків (Alt Patschkaw) (село), 1,25 милі.
17-го. Бачків (Patschkaw) (місто), 0,25 милі. Райхштайн (Reichstein), 1 миля. Ґляц (Glaz), 3 милі. Райнертс (Reinerts), 2,5 милі. Левін (Lewin), 1 миля.
18-го. Через Наход (Nachod), 1 миля. Скаліцa (Skaliz), 1 миля і Яромирж (Jaromir), 1 миля. Бідшов (Bidschow), 4 милі. Одраний Мєстець (Odrany Мiestez), 2 милі до Подмоки (Podmoki), 0,5 милі.
19-го. Лімбурґ (Limburg), 1,5 милі. Таусім (Taussim), 3 милі. Прага (Prag), 3 милі.
20-го. Бероун (Beraun), 3 милі.
21-го. Мейто (Meyto) (село). Сніданок, 4 милі. Пльзень (Pilsen), 3 милі.
22-го. Через Чеський ліс (Behmer Wald) до Вальдмюнхен (Wald Munchen), 2 милі. Шьонталь (Schön Thal), 1 миля. Рец (Rez) (місто), 1 миля. Сніданок. Бруґт (Brugt) (місто), 2 милі.
24-го серпня. Ніттенау (Nittenau), 1 миля. Кирен (Куren) (село), 2 милі. Сніданок. Реґенсбурґ (Regensburg), 2 милі.
Дня ... вересня я передав своє донесення (Relation) панам таємним радникам через Рудольфа Карадуція (Caraducij).
Дня ... Я і козаки мали наймилостивішу аудієнцію у Й.І.В. У присутності панів таємних радників, і козаки вручили його Величності два турецьких прапори.
Дня ... Пан Карадуцій повідомив мені, що Й.І.В. і панове таємні радники наймилостивіше задоволені здійсненим мною посольством і моїм докладним звітом. Я і посли повинні найближчим часом отримати відповідь.
Дня ... Пан Карадуцій від імені Й.І.В. доповів мені, що Його Величність наймилостивіше вирішив прийняти козаків на службу. Але домовитися з ними про утримання і жалування за службу повинен головнокомандуючий у Верхній Угорщині пан Криштоф фон Тойфенбах. Тому ми повинні відправитися у Відень і там його зустрінем.
Дня ... (після вручення Його Імператорською Величністю кожному козацькому послові продуктів на дорогу і кожному окремо подарунка грішми, а також після відходу з постоялого двору ми сіли на Дунай і того ж самого дня ...
 

Кінець.
 


Примітки

1) Примітка Шоттіна (Tagebuch des Erich Lassota von Steblau: Nach einer Handschrift der von Gersdorf = Weicha'schen Bibliothek zu Bautzen herausgegeben und mit Einleitung und Bemerkungen begleitet von Reinhold Schottin. – Halle, 1876. – C. 191 – 228.): Барон Вольф. Вольфганг фон Румпф, Міністр Рудольфа II, скинутий в 1600 р.
2) Як сверджує Ф.Браун (Путевые записки Эриха Лясотты, отправленнаго римскимъ императоромъ Рудольфом II к запорожцам в 1594 г. Переводы и примечания Ф.Брауна. – СПб., 1873. – 95 с.), не посилаючись на джерело, Станіслав Хлопицький мав чин полковника в Запорозькому війську.
3) Примітка Шоттіна (Вказ. праця): Предок сучасного графського роду Генкель фон Доннерсмарк.
4) М.Пресбург – сучасна назва м.Братислава, столиці Словаччини.
5) М.Кашау – сучасна назва цього словацького міста – Кошиці.
6) Назва Altsol перекладається "Старий Соль" на відміну від Neusol "Новий Соль".
7) У тексті помилково "am Nepr" .
8) У перекладі К.Мельник (Антонович В. Мемуары относящиеся к истории Южной Руси, вып.I, Киев, 1980. – C.150): Бартатов; у Ф.Брауна (Вказ. праця. – С.11): Беркультов.
9) Опис Львова знаходимо в іншій частині щоденника Е.Лясоти. А саме, на с. 112 за 1588 рік: "... 13 серпня до руського Лемберга. Це місто називається по-латинському Leopolis, по-польськи Львовом. Це столиця Червоної Русі. Там є архієпископство, воєводство, резиденція кастеляна і староство. Є два замки, один розташований у місті, а другий за містом на високій горі, яку можна бачити за кілька миль. У цьому місті велика торгівля, особливо вірменів, котрі тут осіли і мають красиву церкву, у якій сповідують свою віру і виконують обряди."
10) Олесько – Цей замок у той час належав Яну Даниловичу. Знаменитий тим, що в ньому народилися два польські королі: Михайло Корбут Вишневецький у 1639 р. і Ян Собєський у 1624 р.
11) Згадана вдова – Ганна Тихонівна Гойська з роду Козинських, яка в 1597 р. стала фундаторкою Почаївського монастиря, згодом лаври.
12) Після смерті в 1595 р. волинського воєводи князя Андрія Івановича Вишневецького його величезні маєтності в січні 1593 р. були поділені між чотирма доньками. Замок і містечко Вишневець мали дістатись третій доньці князя Олександрі, дружині князя Юрія Олександровича Чарторийського. Проте в час, коли Е.Лясота їхав мимо Вишнівця, Олександра, мабуть, ще не стала до власності. В усякому разі Е.Лясота імені власника не називає.
13) У перекладах Ф.Брауна (Вказ. праця. – С.13) і К.Мельник (Антонович В. Мемуары ... – С.151): Ожоговец.
14) К.Мельник (Антонович В. Мемуары...) відзначає помилку Лясоти, який назвав Случ замість Південного Бугу.
15) В оригіналі: Umbezeunte Stadt – Дієприкметник минулого часу пасивного стану. У цьому слові є корінь Zaun – огорожа, паркан, тин. Слово "отин" означає невелике укріплення, оточене дерев'яною огорожею. Такі отини споруджували для захисту від татар.
16) К.Мельник (Антонович В. Мемуары ...) перекладає: Голяки, Ф.Брун (Вказ. праця. – С.14) залишає неперекладеним Holecki.
17) За свідченням Ф.Брауна (Вказ. праця), м.Розволоззя (Rozwoloze) було зруйноване татарами. Сліди цього міста ще в ХIX ст. можна було побачити біля с.Антонів. Управитель м.Розволоззя, якого згадує Е.Лясота, належав до старовинного роду Мормолаї (або Мормили).
18) Навесні 1594 р. на Білгород (Аккерман) запорожці ходили під проводом Лободи. Як непересічну особистість характеризує його Срезневський: "Лобода був людиною великою, діячем, якому Україна зобов'язана першою думкою про відокремлення від влади Польщі". Тому Срезневський вважає його предтечею Б.Хмельницького. Е.Лясота мав змогу з ним спілкуватися і тому навіть кілька слів про цього видатного полководця, які йдуть від живого свідка, мають величезну цінність.
19) Тому, що звук "ф" не характерний для української мови і Лясота назву міста передає через буквосполучення "хв", а також через те, що назву міста виводять від слова "хвости", "бунчуки", краще тут подати варіант Хвастів, замість Фастів.
20) Лат.: як громадськими, так і приватними.
21) Лат.: Святої Софії.
22) Собор Святої Софії був споруджений не Великим князем Володимиром, а його сином Ярославом Мудрим. Собор було закладено в 1037 р., Володимир помер в 1015 р. ("Літопис Руський. За Іпатським списком". – К.: Дніпро, 1989. – С. 89-92.).
23) Лат.: З горем пополам, як-небудь.
24) Лат.: За правду хай відповідає автор.
25) Мова йде, найімовірніше, про Велику княгиню Ольгу, бабку Володимира, адже його матір'ю за літописною версією, була Малуша, ключниця Ольги.
26) Мармуровий саркофаг з останками Великого князя Ярослава Мудрого (помер у 1054 р.) і його дружини Інгігерди (померла 10.02.1050 р.) і понині знаходиться в соборі Святої Софії в м.Києві.
27) Е.Лясота називає похованого в соборі Святої Софії богатиря Іллею Моровліним. Ф.Браун (Вказ. праця) ототожнює Іллю Моравліна з богатирем Іллєю Муромцем, оспіваним у билинах київського циклу. Друга могила, неушкоджена, на його думку, належала іншому богатиреві – Добрині Микитичу. Посилаючись на таких дослідників, як Орест Міллер, Кальнофойський, Філарет Чернігівський та свідчення прочанина Лук'янова, Ф.Браун припускає, що поховання Іллі Моравліна (або за його версією – Муромця) в соборі Святої Софії за часів Е.Лясоти вже не існувало, бо його останки в давніші часи були перенесені в Києво-Печерську лавру. Там вони були предметом пошанування, бо преподобний Ілля Муромець був причислений до лику святих. Що ж стосується того, чи мав Ілля Муромець прізвисько Чобіток, як про це розказували Е.Лясоті в печерах, наразі невідомо.
28) Ф.Браун (Вказ. праця) уважав, що Лясота помилково назвав іменем Святої Катерини руїни показаної йому церкви, бо у верхньому місті церкви Святої Катерини ніколи не було. Е.Лясота має на увазі, найімовірніше, церкву Святої Ірини, названої так на честь дружини Ярослава Мудрого, доньки шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунґа), Інгігерди, яка мала ім'я за хрещенням Ірина. Про закладення монастиря Св.Ірини в "Літописі Руському" повідомляється під 1037 р.
29) Лат.: Святого Михаїла – Михайлівський Золотоверхий собор, зруйнований у 30-х роках ХХ ст., відбудований у 1999 р.
30) Мощі Святої Варвари після зруйнування більшовиками Михайлівського Золотоверхого собору зберігалися в соборі Святого Володимира.
31) Пам'ятник князю Костянтину Острозькому дотепер зберігся в Києво-Печерській лаврі.
32) К.Мельник (Антонович В. Мемуары ... – С.162) вірно відзначає помилку Лясоти, який переплутав Альту, що впадає в Трубіж коло Переяслава з Супоєм, самостійною притокою Дніпра.
33) Ф.Брун (Вказ. праця. – С.24.) перекладає: р.Канівка.
34) Ф.Брун (Вказ. праця. – С.25.) перекладає: Свідовка.
35) у Ф.Бруна (Вказ. праця. – С.25.): Білобережжя.
36) Примітка Шоттіна (Вказ. праця): Це, очевидно, Чигирин (Czyhyryn) – із атласа Бло.
37) Примітка Шоттіна (Вказ. праця): Чишмен (Czyszmen) у Бло.
38) Tumuli (лат.) – Могильні горби, кургани.
39) Krzemenczek – Кременчук у Бло. (Примітка Шоттіна).
40) Е.Лясота називає тринадцять порогів, включаючи до їх числа також і забори. У нього послідовність порогів така: Кодацький, Сурський, Лоханський, Стрільчий, Дзвонецький, Княгинин, Ненаситець, Воронова Забора, Вовнизький, Будило, Таволжаний, Лишній, Вільний.
Таку ж кількість порогів подає і Гійом де Боплан. На карті, перекладеній на російську мову Дм.Бантиш-Каменським, вони називаються так (рос. мова): Койдацкий, Сурской, Лоханской, Стрельчий, Звонецкой, Княгинский, Ненасытецкий, Воронова Запора, Верхний Вольный, Будильской, Таволжанской, Лесной, Нижний Вольный. (Г.Л. де Боплан. Опис України...– К.: Наукова думка; Кембр., Укр. наук. ін-т, 1990. – 226 с.).
Д.І.Яворницький називає лише дев'ять порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будильський, Лишній, Вільний. Решту він вважає заборами. (Д.І.Яворницький. Дніпрові пороги: Геогр.-істор.нарис. – Дн-ськ: Промінь, 1989. – 142 с.).
41) Е.Лясота табором називає Січ. Слово "Січ" в його щоденнику взагалі не вживається.
42) Під Колом мається на увазі козацька Рада на Січі.
43) Титулатура Лободи перебільшена, він був кошовим отаманом.
44) Так в оригіналі: "Zahrs" – "царя", замість "султана".
45) Так в оригіналі: "Zahr" – "цар", замість "хан".
46) Примітка Шоттіна (Вказ. праця): "Неможливо. Мабуть, це має означати 1-го липня".
47) Ф.Брун (Вказ. праця. – С.51) і К.Мельник (Антонович В. Мемуары ... – С.184) перекладають "Білозерка".
48) N. – Е.Лясота чомусь не називає цього великого острова. Мабуть, мова йде про о.Томаківку, на якому певний час була Січ, переведена з місця її попереднього розташування, яке за Мишецьким, було на о.Хортиці.
49) Ф.Брун (Вказ. праця. – С.51) перекладає: Червона горка. К.Мельник (Антонович В. Мемуары ...): "Хрворой (!) гори".
50) Можливо, слово (Kurzemal) треба читати "Кремль". Ф.Браун перекладає: Курцемаль (як старе татарське місто Самис, за Мишецьким). Залишки цього міста зберігаються нині на островах Каховського водосховища, званих Великими Кучугурами.
51) Переплутана послідовність річок. Коли їхати з півдня, то спочатку буде р.Самоткань, а потім р.Домоткань. Що ж стосується двох переправ через р.Суру, то ясно, що мандрівники переправлялися спочатку через р.Мокра Сура, а потім через р.Суха Сура.
52) К.Мельник (Антонович В. Мемуары ...), простеживши частину маршруту Лясоти від Мошни до Липового Рогу, приходить до висновку: Каменча і Курчич – назви або перекручені або змінені з того часу. Могила, названа Mogilla De pliephena sta, – таке перекручення назви міг допустити переписувач; тут відчутне слово "дупляниста", тобто могила з дуплом, заглибиною. Такі форми нерідко зустрічалися на вершині курганів, потривожених у минулому шукачами скарбів.
53) К.Мельник (Антонович В. Мемуары... – С.189) перекладає: Лисеничі.
54) К.Мельник (Антонович В. Мемуары...– С.189) перекладає: Преворск.
55) Дальший переклад щоденника Лясоти в російській і польській редакції скорочено і без дат. Ми наводимо повністю.

http://www.svit.in.ua

 

До розділу

Щоденник
Е. Лясоти

1 2 3 4 5 6 7 8