До розділу

 

 

Світ "Велесової книги"

 

Григорій КЛОЧЕК

Розділ V. «Велесова книга» в школі

 

Цей розділ ознайомить вас:

  • із методично концепцією вивчення “Велесової книги” в школі;
  • з розробкою трьох уроків, на яку може орієнтуватися вчитель при вивченні “ВК” у школі.

Методична концепція вивчення "ВК"

У програмах з літератури кожної національної школи є твори, які уже стали знаковими, тобто несуть у собі певний сталий зміст, що завдяки шкільному вивченню ввійшов у свідомість переважної більшості громадян країни. Такі знакові твори, окрім пізнавального, виховного та естетичного значення, виконують ще й певну націєтворчу, об'єднуючу функцію.
"Велесовій книзі", яка тільки нещодавно стала програмовим твором, лише належить ставати знаковим твором української літератури в школі. І щоб це відбулося, необхідна бодай початкова концепція вивчення цієї безцінної пам'ятки. Зрозуміло, що пізніше, з набуттям досвіду, ця концепція удосконалиться, збагатиться різними підходами талановитих учителів-словесників.
"Велесова книга" є твором дуже складним для шкільного вивчення – чи не найскладнішим з усіх, які зараз вивчаються в школі. Труднощі пов'язані з незвичністю тексту, із затемненістю його змісту, з відсутністю в ньому таких звичних для "шкільних" творів атрибутів, як наскрізний сюжет, система образів-персонажів і т.п. Та й наукова інтерпретація текстів "ВК" знаходиться на початковій стадії.
Акцентування. Створення методичної концепції вивчення будь-якого твору починається із визначення пізнавальних, виховних, розвиваючих завдань, які в своїй сукупності складають мету його вивчення. Наявність такої мети, її чітка визначеність і в головним чинником у створенні методичної концепції. Тож спробуємо сформулювати основні завдання, які постають перед учителем-словесником при вивченні "Велесової книги".
За кілька уроків, відведених на вивчення "ВК", учень має дізнатися про історію знайдення Та вивчення пам'ятки, зрозуміти основні аргументи, які підтверджують її автентичність. У нього мають скластися образні уявлення про історичну епоху дохристиянської України-Русі, про головні особливості віри наших предків, про волхвів, як авторитетних духовних провідників, у середовищі яких, найімовірніше, і були створені та записані на дощечках тексти "Велес книги". Учень повинен чітко зрозуміти моральні та суспільно-політичні цінності, проповідувані "Велес книгою". Найголовніші з них: глибока повага до предків, волелюбство, високий патріотизм, готовність до самопожертви, кровний зв'язок із рідною землею.
Як бачимо, уроки, на яких вивчається "ВК'', мають бути уроками інтенсивного пізнання розмаїтої інформації. І це теж певною мірою визначає методичну концепцію вивчення пам'ятки.
Виховне завдання формулюється однозначно: знайомство з "Велес книгою" є вагомою складовою патріотичного виховання в школі. Про це гарно сказав учений-педагог Дмитро Федоренко: "Уявімо на мить, що того ж 1919 року, коли було знайдено "дощечки Ізенбека", або того ж 1925-го, коли Ю.П. Миролюбов зрозумів значущість пам'ятки, як подію всесвітнього значення, та й почали б вивчати її, поширювати, а в навчально-виховних закладах стали б переконувати в їх правдивості підростаюче покоління: якого роду українські діти; що таке першоукраїнський літопис "Велесова книга", кожна буковка якого була випалена на дубовій дощечці, – о, скільки з'явилося б нових справжніх патріотів, просто громадян незалежної України, чесних і сумлінних її розбудовників, та й зменшилося б невігласів-безбатченків, і кожен читач, ніби корабель у морі життя, мав би свій порт приписки на ймення Національна Батьківщина, яка є прямим спадком високорозвиненої праукраїнської цивілізації... А це не так уже й замало..."1
Якщо після вивчення "Велесової книги" в учнів з'явиться почуття гордості за приналежність до народу, предки якого створили цю пам'ятку, значить учитель домігся вагомого виховного результату.
Правильно організована робота учнів з творами "ВК" дає змогу розвинути в них уміння сприймати ускладнені тексти – а це вже є вагомим і вельми потрібним кроком у формуванні власне сучасної літературної освіти.
Поурочне шинування. Як правило, на вивчення "Велесової книги" відводиться три уроки. Це той мінімум "урочного'' часу, який дає змогу досягнути певного навчального та виховного результату.
Пропонується такий розподіл навчального матеріалу. На першому уроці учень має отримати загальні уявлення про "Велесову книгу", тобто про особливості дохристиянської епохи, що відображена у ній, про час її створення. Тут же в загальному характеризуються змістові домінанти "Велес книги", її ідеологія, своєрідність художнього світу. Одночасно, перший урок – це і досить інтенсивна підготовка учнів до сприймання текстів "ВК".
Великий обсяг навчального матеріалу доцільно подати учням лекційним методом. Звичайно ж за умови, що вчитель ним добре володіє. Річ у тому, що лекція про "Велесову книгу" має бути особливою. Дуже важливо, щоб інформація науково-пізнавального характеру була зі смаком і з почуттям міри "одягнута" в образні шати – лише таким шляхом вдасться досягнути потрібного результату. Лекція такого типу потребує застосування багатьох риторичних прийомів.
Другий і третій уроки найдоцільніше присвятити вивченню окремих текстів "Велес книги". Думається, такий варіант є оптимальним. Це принципова позиція, і вона потребує пояснення. Суть даного методичного принципу можна викласти таким чином: поглиблено вивчаємо частину цілого – отримуємо знання про ціле. Такий методичний принцип виявляє навчальну ефективність і в тих випадках, якщо ми, вивчаючи окремий твір, будемо з особливою ретельністю – немовби у вічко мікроскопа! – розглядати його окремі фрагменти. Це дає змогу заглиблюватися у зміст твору, простежувати "озброєним оком" за роботою виражальних засобів. І, знову ж таки, ефективність цього прийому багато в чому залежить як від вибору фрагментів, які будуть піддаватися поглибленому аналізу, так і від уміння розглядати ті фрагменти у "вічко мікроскопа" – тобто від уміння здійснювати аналіз тексту методом повільного прочитання.
Отже, перший урок знайомить учнів з досить об’ємною інформацією про "ВК", готує учнів до конкретного знайомства з її текстами. Другий і третій уроки присвячуються аналізу текстів окремих дощечок. На кожному уроці бажано розглядати лише один (!) цілісний текст. Через знайомство з ним учень конкретизує свої уявлення про „Велесову книгу”.
Проблема вибору текстів вирішується з урахуванням кількох важливих критеріїв. По-перше, вибрані тексти мають відображати найсуттєвіші змістові та поетикальні особливості "Велес книги". По-друге, вони мають бути читабельними для учнів-дев'ятикласників. Ця вимога з огляду на своєрідність текстів "ВК" вирішується не так і просто. Власне за такими якостями і відбиралися окремі твори для детального аналізу в попередньому розділі цієї книги. Треба зробити наступний крок – із шести проінтерпретованих творів вибрати два. Рекомендуємо для детального знайомства на уроках тексти дощечок 7а-7б ("Слава богам нашим") та дощечки 8 ("А відтак почалися межи русичами незгоди..."). Вибір обґрунтовуємо таким чином. Текст дощечок 7а-7б є цілісним. Знайомство з ним дає змогу висвітлити домінантну для "ВК" тему боротьби наших предків з греками. В тексті вельми детально зображено святкові обряди праукраїнців, і взагалі він має явно виражене молодіжне спрямування. Текст дощечки 8 пройнятий ідеєю єдності народу, що надає йому актуальності в наш час. Дуже важливим є такий момент, як краса тексту – вона виявляється в наявності в ньому висловлювань афористичного характеру. Афористичність пов'язана з глибокою змістовністю, осмислення якої може стати для учнів по-справжньому творчим процесом пізнання мудрості наших предків. Важливо, що в текст твору вплетено образ Матері-Слави – один із знакових образів "ВК". Читабельність тексту цієї дощечки обумовлена наявністю в ньому багатьох образних (у зоровому плані) моментів.


Урок 1

Тема: "Велесова книга" – безцінна пам’ятка культури. (Загальна характеристика).
Мета: Дати учням загальні уявлення про „ВК” (історія її знайдення, вивчення, особливості епохи, яку вона відображає, авторство, ідейні домінанти); викликати інтерес до пам'ятки, мотивувати її подальше вивчення.

Хід уроку
Вступне слово. Сьогодні у нас особливий урок. Хотілося б, щоб кожен із вас запам’ятав його назавжди.
Сьогодні розповім про твір, з якого розпочалася література нашого народу, йдеться про "Велесову книгу" – Найдавнішу писемну пам'ятку не тільки українського народу, а й всього слов'янства.
Допитливі і розумні люди вирізняються однією особливістю – їх дуже цікавить минуле. Вони будь-що прагнуть дізнатися про корені свого роду – хто був їхнім дідом, прадідом, якими вони були, як жили, яким був їхній побут, про що вони думали і мріяли.
Їх цікавить не тільки історій свого роду, а й історія народу, до якого вони належать.
У нашого нараду є дуже гарний вислів. Це звертання – "шануймося!" Шануватися – значить поводитися так, щоб Не було соромно за свої вчинки, щоб, навпаки, твоя поведінка, твій спосіб життя викликали повагу та схвалення людей, серед яких живеш.
Уже давно помічено: людина, яка знає історію свого роду, відчуває відповідальність перед предками, що гідно прожили життя, зробивши для свого народу багато добрих справ, – така людина шанується, тобто намагається жити так, щоб бути гідною доброї пам'яті своїх предків і заслужити таку ж добру пам’ять у своїх нащадків.
Те ж саме і з народом: що краще кожне покоління знає свою історію, що більше у нього підстав пишатися багатьма її сторінками, то більше воно шанується в сьогоднішньому дні і намагається зробити все можливе, щоб і нащадки завжди з повагою і вдячністю думали про нього – і теж шанувалися.
Що глибша історій, то важче вона пізнається. Щоб з якомога більшою точністю і повнотою відтворити прадавнє минуле, вчені використовують усі можливі засоби. Археологи проводять розкопки відшукують у нашаруваннях ґрунту залишки колишньої матеріальної культури. Це можуть бути стоянки первісний поселень. Кожен знайдений предмет – чи старовинна монета, чи посуд, чи залишки фундаменту якоїсь будівлі, чи знаряддя виробництва, чи зброя і т.ін. – може розповісти дуже багато про життя наших предків.
Фольклористи, вивчаючи усну народну творчість, – перекази, легенди, казки, різного роду пісні давнього походження, намагаються відтворити світобачення наших предків, їхні звичаї, обряди.
Вчені – знавці мови (їх називають лінгвістами) уважно аналізують географічні назви різних місцевостей, тобто назви річок, озер, поселень та ін. і на основі цього роблять висновки стосовно проживання в глибокій давнині на тій чи тій території окремих племен, народів – носіїв тої чи тої мови (тут учитель може навести кілька місцевих топонімів, пояснивши при цьому їхнє значення і походження).
Як бачимо, вчені дуже важко, буквально по крупинках збирають дані про життя людей у ті прадавні часи.
З появою писемності у людей з'являється здатність більш детально розповісти про себе, про своє життя. Писане слово здатне набагато повніше і яскравіше за археологічні розкопки розповісти про життя наших предків. Щедрим джерелом знань про далеке минуле нашого народу став славнозвісний літопис "Повість временних літ", з деякими уривками якого ви познайомилися ще в середніх класах. Через кілька уроків будете вивчати "Слово о полку Ігоревім" – іншу славетну писемну пам'ятку нашого народу. Про ці та деякі інші твори говорять як про безцінні, а це означає, що вони настільки важливі для нашого народу, що їм просто неможливо скласти ціну. Важко уявити, якими мізерними були б наші знання про Київську Русь і як неповно наш народ знав би свою далеку історію, себе самого, якби не ці пам'ятки, що донесли нам яскраві розповіді про наших предків.
Але повторюю: у нас особливий урок. Сьогодні розпочинаємо знайомство з писемним твором, який з'явився приблизно за 200 років до "Слово о полку Ігоревім". Він розповів нам дуже багато нового про часи, що віддалені від нас більш як на тисячу років.
Про історію відкриття і вивчення "Велесової книги". У Школі "Велесова книга" стала вивчатися всього кілька років тому. Чому так пізно, запитаєте? Причин багато.
Почнемо з початку – з історії знайдення пам'ятки. Сталося це в 1919 році, під час громадянської війни. Офіцер білогвардійської армії Алі Ізенбек зайшов у бібліотеку розгромленої поміщицької садиби, розташованої в містечку Великий Бурлук, що в Харківській області. Серед купи розкиданих книжок побачив почорнілі від часу дощечки. Вони були вкриті написами, вирізаними, вочевидь, якимось гострим предметом: До того, як стати офіцером, Алі Ізенбек навчався в Академії художеств, досліджував мистецтво у Туркестані. Тому досвід та інтуїція митця підказали йому: це незвичні дощечки, їх треба будь-що зберегти Він дав денщику розпорядження зібрати всі дощечки у мішок. Пізніше йому довелося разом а білогвардійською армією відступити в Крим. Далі – еміграція в Стамбул, а потім і в Західну Європу. Нарешті поселився в Бельгії, в Брюселі. Тут заробляв на прожиття, малюючи орнаменти для фабрики килимів. Жив самотньо.
Невідомо, чи ми дізналися б коли-небудь про "Велес книгу", якби не інший емігрант – Юрій Миролюбов. Він цікавився старовиною, збирав матеріал для своїх творів із життя наших далеких предків. Одного ризу Ізенбек запросив Миролюбова до себе, де і показав йому дощечки – мовляв, подивися, може щось тебе зацікавить. Миролюбов і справді зацікавився тією знахідкою. В одному з листів він досить детально описав дощечки. За його словами, вони були приблизно однакового розміру, тридцять вісім сантиметрів на двадцять два, товщиною у півсантиметра. Букви, на думку Миролюбова, були видряпані шилом, а потім натерті чимось бурим, потемнілим від часу, після чого покриті лаком чи олією. Для кожного рядка була проведена лінія, а текст був писаний під нею. (Бажано, щоб учитель продемонстрував текст дощечки 16. Для цього треба, щоб він попередньо роздав учням ксерокопії з фотографії цієї дощечки. На жаль, це єдиний опублікований фотознімок текстів "ВК").
Юрій Миролюбов здогадався, що йому пощастило натрапити на якусь визначну давню пам'ятку слов'янської писемності, тому й вирішив зняти копії з кожної дощечки. Старанно, щоб не зробити помилки, переписував давні письмена. Це була важка робота, достатньо сказати, що на копіювання тексту однієї дощечки, бувало, тратився цілий місяць.
Текст пам'ятки читався теж важко; багато незнайомих літер і слів, до того ж слова не виокремлювалися інтервалами.
В українських та російських діаспорних виданнях почали з'являтися перші переклади та перші наукові дослідження "Велесової книги". Зміст цієї пам'ятки почав поступово вияснюватися. Разом з цим приходило розуміння важливості пам'ятки для історії та культури нашого народу.
Вивчення "Велесової книги" здійснювалося б значно швидше, якби не позиція деяких людей, які почали висловлювати думки, що "Велесова книга" не справжня пам'ятка, а підробка. Мовляв, уже в XX столітті хтось із якоюсь метою створив цю пам'ятку, свідомо надавши їй рис старовинності. І справді, в історії світової культури можна знайти чимало прикладів різних фальсифікацій (підробок). Були підробки під старовинні предмети, знайдені нібито під час археологічних розкопок. Історія літератури знає чимало випадків, коли "відкривалися" твори, начебто написані в давні часи. Окремі з них навіть набували популярності. Тільки з часом виявлялося, що ті твори були уміло підроблені під старовинні.
Отже, нічого дивного не було в тому, що окремі вчені висловили сумніви в справжності "Велесової книги" Зав’язалася довготривала полеміка між тими, хто доводив справжність пам’ятки, і тими, хто, навпаки, вважав її підробкою. Обидві сторони висловлювали свої аргументи. З часом набралося достатньо доказів на користь справжності "Велесової книги".
Якими ж аргументами користуються прихильники справжності пам'ятки? Їх багато. Головний же з них полягав у твердженні, що людина з XX століття була неспроможною володіти таким обширом знань про дохристиянське минуле нашого народу, який фактично міститься у "Велесовій книзі". Лише останнім часом науки почила відкривати досі невідомі факти, які, проте, знаходять свої підтвердження у "Велесовій книзі".
Інший найбільш переконливий аргумент полягає ось у чому. Дослідники встановили, що мова "Велесової книги" є поліським діалектом давньоруської мови. Вчені одностайні в тому, що неможливо у XX столітті створити текст, який би імітував якийсь мовний діалект, яким розмовляли ще в IX столітті.
(Вчитель не в змозі зараз виділяти багато лекційної часу на виклад аргументів "за" і "проти" автентичності "Велесової книги" – йому ще належиш багато чого розповісти про пам’ятку. Тому пропонується учням ознайомитися і аргументами "за" і "проти" щодо справжності „ВК”, які наведені у даній книжці. Можна дати двом групам учнів завдання ознайомитися з відповідним розділом цієї книжки і на наступному уроці провести полеміку між ними одні будуть наводити аргументи "за", інші – "проти". Звичайно ж, на таку полеміку варто відвести не більше 10 хвилин, бо ще необхідно осягати багато інших проблем).
Яка історична епоха відображена у "Велесовій книзі"? Вчені визначають дату написання "Велесової книги" досить приблизно – близько 870 року. На яких підставах будується це їхнє твердження? Річ у тому, що в пам'ятці є згадка про першого князя Новгорода Рюрика і нічого не говориться про князя Олега. Звідси І висновок про час створення пам'ятки – найімовірніше, що вона писалася десь в останній третині IX століття.
Знайомлячись із пам'яткою, ви обов'язково звернете увагу на часті розповіді, що стосуються історії слов'янського роду. Причому, в них ідеться про часи, віддалені від часу створення "Велесової книги" на багато століть. Ви зможете запитати, яким чином у ті давні часи, коли фактично події не записувалися в літописах, люди знали про важливі історичні події, що відбувалися, скажімо, п'ять століть тому. Треба думати, що розповіді про ті події передавалися від покоління до покоління у формі переказів, легенд. Таким чином вони дійшли до IX століття, де і були записані. Одні вчені висловлюють припущення, що "Велесову книгу" складають міфи, перекази, легенди, що створювалися протягом V-ІХ ст. н.д., інші – значно продовжують час, який відображено у пам'ятці – на їхню думку, вона охоплює часовий простір від 1-го тисячоліття до нової доби до 1-го тисячоліття нової доби.
Та все ж, більшість творів "Велесової книги" стосуються одного історичного конфлікту, що особливо розгорівся протягом IX століття. Про нього треба розповісти детальніше. Йдеться про збройне протистояння наших предків українців-русичів з греками, які здавен колонізовували північне побережжя Чорного моря. Як писемний документ своєї епохи "Велесова книга" з особливою виразністю засвідчує тяжіння наших предків до півдня. Причорноморські степові простори вони небезпідставно вважали своєю землею, прагнули нею володіти, Що і було однією з причин конфлікту між нашими предками та греками. Проте була ще одна причина, яка зумовила протистояння праукраїнців і греків. Це було релігійне протистояння. Греки-візантійці були носіями християнської релігії і прагнули її розповсюдити і на слов'янський світ. Наші предки молилися своїм богам, тобто мали свою віру, яку прийнято називати язичницькою. Про цю віру у нас ще йтиме мова попереду. Зараз лише відзначу, що наші предки дуже вперто боронили свою віру. Перечитаймо ще раз ті сторінки історії нашого народу, в яких ідеться про військові походи князя Ігоря та князя Святослава на Візантію. Чому саме в цьому напрямі вони спрямовували свої військові дії? Відповідь проста – князі-язичники піднімали народне ополчення на битви за свою віру. З прийняттям християнства (а хрещення киян, як ви знаєте, відбувалося у 988 році) руські князі припинили свої походи на південь, натомість частіше почали воювати між собою.
І тут виникає питання, яке потребує принципового вирішення. Суть його ось у чому. Вже більше як тисячу років наш народ живе у християнській вірі. Добре відомо, що християнство не так і легко стверджувалося на теренах нашої батьківщини. Язичництво, особливо на окраїнах, чинило серйозний опір християнству. Православна церква різко негативно ставилася до залишків язичницької віри Та обрядовості в свідомості і у звичаях нашого народу. То чи ж варто зараз нам, православним, вивчати і захоплюватися пам'яткою, яка проповідує язичницьку віру. (На поставлене проблемне запитання учні дають ствердну відповідь. "Ми повинні ,- кажуть вони ,- знати якомога більше правди про життя наших далеких предків. І те, що більша частина із нас, теперішніх, сповідує православну віру, зовсім не повинно послаблювати наш інтерес до віри наших предків". Вчитель вислуховує відповіді, коментує та доповнює їх).
До ваших аргументів, що стверджують потребу знати віру наших предків, додам кілька своїх.
Нам слід брати приклад із тих народів, які вміють шанувати свою давнину. Звернімося до прикладу тих же греків. Так, вони прийняли християнство ще в перших століттях нової доби. Але ж- вони зберегли для наступних поколінь античну міфологію, Літературу, архітектуру, скульптуру! І все це стало безцінним внеском у світову культуру. Греки так само, як італійці ти інші європейські народи, дуже шанують свою дохристиянську культуру, вивчають та пропагують її. Вони розуміють, що в тій культурі – їхнє коріння, їхня слава, Вивчення тієї культури допомагає їм краще пізнати самих себе.
Ми повинні рішуче відмовитися від розповсюдженої стереотипної думки, що віра наших предків є примітивною. Мовляв, наші далекі предки були примітивними язичниками, вони не розумілися у явищах природи і тому обожнювали її... І так далі, і тому подібне.
Величезне значення "Велесової книги" якраз і полягає в тому, що вона відкриває нам віру наших предків як дуже складне і цілісне духовне утворення, яке формувалося тисячоліттями і має чимало спільного з іншими давніми світовими релігіями. Могутність цієї віри виявилася в тому, що вона не зникла безслідно, а продовжилася у православній обрядовості. Вчені давно вже зійшлися на думці, що усі значні православні свята ввібрали у себе багато обрядів з прадавньої релігії наших предків. Різдво Христове, Великдень, Трійки та інші християнські свята багато в чому ґрунтуються на язичницькій обрядовості. Наведу лише один приклад, що стосується Великодня. Сучасні вчені стверджують, що українці святкували Великдень за багато сотень років до християнства. Після весняного рівнодення день збільшувався, що й відбилося у слові Великдень. І в цьому святі, як і в інших весняних, переважає магія родючості. Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем, символізував родючість і плодовитість. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба.
Повторюю, подібні вияви прадавньої язичницької обрядовості у християнських святах зустрічаються дуже часто. Окрім того, на кожному кроці нашого повсякденного життя виявляються залишки звичаїв прадавньої язичницької пори.
Прочитаю вам уривок зі статті, яка нещодавно зустрілася мені в одній із газет. "На жаль, – пишеться в ній, – відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг..." ("Україна молода", 14 квітня 2001 року).
Ми повинні добре розуміти, що час не проходить безслідно. Наше далеке минуле не відійшло назавжди у небуття – воно живе у сучасному. Ось чому, щоб краще пізнати себе, треба знати своє минуле.
"Велесова Книга" дала нам змогу багато чого дізнатися Про наших далеких Предків, які жили більш як тисячу років тому. Інакше кажучи, вона дала нам шанс краще пізнати самих себе. І нам треба вповні скористатися цим шансом.
Ким і як створювалася "Велесова книга".
Перш ніж повести мову про те, якими постають наші далекі предки з „Велесової книги”, нам слід бодай коротко торкнутися питання про авторство цієї пам'ятки.
Останнім часом учені все більше приходять до висновків, що треба рішуче позбавлятися думок, нібито віра наших предків була примітивною, такою, як у первісних, ще напівдиких племен. Це не так, зовсім не так. Вірування наших предків складалося довгий час – навіть не століттями, а тисячоліттями. За цей тривалий період вона набула філософічності, тобто пояснювала світобудову, закони життя, виробила систему морально-етичних правил, яких має дотримуватися як окрема людина, так і громада в цілому.
Зрозуміло, що на довгий період склався прошарок людей, що були провідниками віри. То були жерці, які здійснювали релігійні обряди, роз'яснювали сутнісні питання вірування, інакше кажучи, тримали людей у вірі. З письмових джерел можна зробити висновок, що таких жерців називали волхвами.
Волхви були найавторитетнішими в народі людьми, їх статус був наближений до князівського. Думається, що суто релігійними питаннями вони не обмежувалися, а й мали великий вплив на громадсько-політичне життя. Інакше кажучи, вони були ідеологами своїх племен.
Волхви були носіями знань про історичне минуле свого народу, осмислювали світобудову, орієнтувалися в географічно-природничих питаннях. Вони були умілими проповідниками, тобто ефективно володіли словом як засобом впливу на свою паству. Названа особливість – ефективне володіння словом – була Дуже важливою ознакою їх, сказати б, професіоналізму.
Знайомство з "Велесовою книгою" призводить до однозначного висновку, що більшість "дощечок" – це записи проповідей, з якими волхви виступали перед паствою. Цілком можливо, що волхви, які проголошували проповіді, самі ж і записували їх. Або ж це робив хтось із їхнього оточення.
Аналіз стильових особливостей дощечок дає підстави вважати, що їх творили не менше як три автори.
Поштовхом до створення "Велесової книги", думається, було загострення релігійного протистояння, що відбулося в другій половині X століття, коли на східнослов'янські племена відчутно посилився вплив християнської Візантії. Вочевидь у таких умовах "Велесова книги" як зібрання найбільш потужних за своїм впливом проповідей, мала бути ідейною зброєю прихильників віри наших предків.
Звичайно ж, ми не знаємо і, певно, ніколи не дізнаємося імен волхвів, чиї проповіді таким чином дійшли до нас. Проте зміст їхніх творів дає нам уявлення про них. Вони були справжніми вождями свого народу, виховували його гордим і волелюбним, таким, що не терпить чужого ярма. Самі були великими патріотами і прагнули виховати свій народ у високому патріотичному дусі. Добре розуміли, що патріотизм, любов до своєї землі робить народ великим і непереможним.
Якими були наші предки.
Чи помічали ви у собі бажання і здатність відтворювати в своїй уяві минуле? Чи бувало з вами таке: йдете знайомою вулицею раптом задаєтесь питанням: а якою була ця вулиця 100 чи 200 років тому? (починаєте уявляти людей, що ходили колись по цих хідниках. У що вони були одягнені, про що розмовляли? Що продавалося у крамницях, які були розміщені на даній вулиці?
Або їдете автобусом по автомобільній трасі розглядаєте навколишні краєвиди і уявляєте, якими вони були багато років тому. І якщо у вас яскрава, збудлива уява, то замість трактора, який тягне плуга, побачите ратая, що в напрузі зігнувся над чепігами дерев’яного рала, яким колись орали землю. Перед вашим внутрішнім зором може постати й така картина; десь далеко на горизонті видніється група, вершників, що наближається по степу, який заріс високою та густою травою. При наближенні вершників ви здогадуєтеся, що це воїни-русичі. Хай вам допоможе краще уявити їх свідчення одного з візантійських істориків, який так описав наших далеких предків, що прибули на човнах під стіни Константинополя: "На човнах були варвари, що тримали у руках мечі, грозилися на город і кричали. Ці варвари-Роси були хорошого зросту, русяві і з сірими очима. Значніші, мій ними голили бороди і носили довгі вуси; на головах, з довгими оселедцями (чубами) і підголеною чуприною, носили гостроверхі шапки; поверх кольчуги були одягнені білі киреї, що защібалися прищіпкою на правому боці. Узброєні вони були сокирами, сагайдаками, списами та й обох боків гострими мечами, а щити в них були довгі та внизу вузенькі". Події, описані візантійським літописцем, відбувалися у 860-му році, тобто в час, що відображений у "Велесовій книзі". Звернімо увагу на довгі чуприни-оселедці та гостроверхі шапки. Чи не нагадують ці деталі зовнішній вигляд українських козаків, які на своїх чайках з'являтимуться під стінами Стамбула через сім чи вісім століть після описаних подій? Така ось спадковість у часі...
У "Велесовій книзі" є чимало деталей, які допомагають краще уявити прадавні часи. Проте величезне значення цієї пам'ятки в тому, що знайомить нас із внутрішнім світом наших предків. Саме в цьому плані вона є безцінною, бо відкриває нам багато нового, раніше незнаного.
Почнемо з релігії, тобто з короткої характеристики віри наших предків.
Одним із наскрізних зорових образів "Велесової книги" є образ вогнища. В різних текстах читаємо: "і почали городи ставити, вогнища повсюди розкладати", "... і тому відійшли ми до Києграда і до Голуні і там оселилися, вогні свої палячи до неба...", "І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх". Читаєш ці слова і уявляєш собі, як наші далекі предки збиралися біля вогнищ, щоб під проводом волхвів молитися до своїх богів. Палаюче вогнище немовби об'єднувало їх, змушувало думати про високе. Зверталися до богів, сповідувалися перед ними.
Яким же богам молилися наші предки? За підрахунками вчених у "Велесовій книзі" 49 разів згадано Перуна, 34 рази – Дажбога, 31 – Сварога, 12 – Велеса. Це головні боги. Про кожного з них можна розповідати багато. Не випадково у пам'ятці так часто згадується бог воїнства Перун. Нашим предкам доводилося часто воювати. Зрештою, питання бути чи не бути, вижити чи не вижити у тих складних умовах залежало від уміння себе захищати. До Перуна зверталися з проханням; сприяти у битвах. Він був володарем грому і блискавок, тобто володій могутньою силою. Перун був грізним і водночас мудрим богом.
Чи не найулюбленішим богом був Дажбог. Під цим ім'ям обожнювалося Сонце, яке, згідно з віруванням наших предків, давало життя. Щоб краще зрозуміти любов і повагу наших пращурів до Дажбога, треба задуматися бодай над таким питанням: що є джерелом енергії існування всього живого на землі? Подумавши, ви, звичайно ж, дасте відповідь; сонце! І наші предки це добре розуміли були сонцепоклонниками. Гадаю, що вони молилися, звертаючись обличчям до сонця. Себе ж вважали "онуками Дажбожими", тобто вірили у своє божественне походження, і це викликало у них самоповагу, почуття відповідальності за свої вчинки.
Дуже шанованим був бог Сварог. Це бог-отець, творець світу І людини. Текст тридцятої дощечки засвідчує, що єдиним, найстаршим богом є Сварог, який у своїх проявах безкінечно множественний: "Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати богів, поділити в небі, то вигнаний буде з роду, бо бог є єдин і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих".
Одним із найбільш наближених до людей богом був Велес – покровитель хліборобства, скотарства. Предки вважали, що він навчив їх "землю орати і зерно сіяти". Без цього бога люди ставали безпорадними, нездатними переборювати труднощі – ставали "як віск".
Окремо треба сказати про Мати-Птицю, Мати-Славу. Про неї ми раніше, до появи "Велесової книги", нічого не знали. Мати-Слава – це віща птиця, посланниця богів. Вона могла пророчити наслідки бою, підказувати воїнам, як краще здобути перемогу. Інакше кажучи, Мати-Слава була оберегом наших предків.
Русичі, які трималися віри і жили гідним життям, після смерті попадали в Рай (Ірій). Рай у "Велесовій книзі" описаний дуже яскраво. Тим "квіти красиві, і дерева, і луки", степи зелені, джерела з цілющою водою... "І ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там...". Люди, що живуть у Раю, зайняті мирною хліборобською працею. Той, хто попадає в Рай, живе разом з богами. Звідти, з небес, пращури разом з богами спостерігали за земним життям, кожний русич немовби відчував їхній погляд і намагався жити так, щоб не викликати незадоволення своїх богів і пращурів.

Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву...

Ви запитаєте: "Що ж це за Права, Нава і Ява?"
Світ уявлявся нашими предками у вигляді сукупності трьох начал – Нави, Прави і Яви. Отож, Ява – це світ явний, реальний, який живе за законами, що їх уклав Дажбог як його творець. Ось ці закони, за якими існує реальність, і миють назву Прави. Нава ж – те, що було до народження людини і буде після її смерті. Тобто це уявлення про світ, у якому перебуває душа людини.
Відомо, що в давні часи дужо поширеними були міфи, нібито наша земля стоїть на трьох китах, які у свою чергу плавають у безбережному океані. Наші ж предки уявляли, що Земля "висить" у Космосі, і це точне уявлення, воно вражає.
Я вам дуже мало розповів про вірування наших предків. Проте підкреслюю іще раз: це вірування було зовсім не примітивним. Воно зближувало їх з природою, пояснювало світ, виховувало в дусі поваги до предків, до свого роду-племені.
Галина Лозко, дослідниця прадавньої віри, змалювала таку систему релігійної освіти у дохристиянську епоху: "У давні часи кожну дитину з ранніх літ навчали рідному Богознавству. Хлопчики в сім років складали перший іспит при обряді пострижин. Вони мали не тільки показати вміння сісти на коня і втримати в руках зброю, а й відповісти на запитання Волхва-вчителя, що означає Права, Ява і Нава, хто є Сварог, Велес, Перун; назвати імена своїх дідів-прадідів до сьомого коліна. Дівчатка мали знати не тільки, як правильно заплітати коси чи тримати голку, готувати їжу чи порати худобу, а й назви різноманітних квітів і трав, імена покровителів Роду, звичаї й обряди Рідної Віри тощо. Як би це не було дивно для сучасної людини, але наші прадіди якось давали лад усім тим знанням про своїх Богів і Пращурів і знали, як і кому молитися, в який час і в якому порядку".
Окремо треба сказати про назви "Русь", "русичі". Видатний історик Михайло Грушевський свою багатотомну історію нашого народу назвав „Історія України-Руси”. Він так само, як і багато інших істориків, переконливо відстоював думку, що словами "Русь", "руський", "русинський" з давніх часів іменувався наш народ. Пізніше за ним ствердилася назва "Україна", "український". Слово "Русь" перебрали наші північні сусіди, держава яких до часів царювання Петра І називалась Московією. Треба сказати, що слово "русин" стосовно українців вживалося на західноукраїнських землях ще в кінці XIX століття.
Вислів "ми – русичі" є наскрізним у "Велесовій книзі". Він звучить дуже гордо. І треба сказати, що наші предки мали чим гордитися. Багато племен і народів приходили на землю, де з дуже далеких часів поселилися наші предки – орії-русичі. Багато разів довелося їм відстоювати свою незалежність. Йшла жорстока боротьба за виживання, за право жити на землі. І русичі виходили у цій боротьбі переможцями.
Де знаходили вони сили для того, щоб вистояти у цій тривалій і жорстокій борні проти гунів, обрів, готів, хозар, язигів, греків, римлян, варягів та ще багатьох інших нападників?
Причин такої мужності багато. Перелічимо їх. і запам'ятаймо. Нам їх треба знати, щоб бути гідними наших предків.
По-перше, русичі знали свою історію, передавали із покоління до покоління знання про своє минуле. В цьому легко переконуєшся, коли читаєш "Велесову книгу".
По-друге, русичі добре розуміли, наскільки життєво важливою була для них єдність. Історія вчила їх: якщо народ живе в єдності – він перемагає, якщо виникають міжусобиці – приходять поразки. Один з основних мотивів "Велес книги" – заклик до єдності.
І, по-третє, найголовніше: наші предки відзначалися високим патріотизмом. Вони любили свою землю за багатства і красу, вважали її райською. Для них рідна земля була "краєм зеленим", "де трав багато в луках жирних", де ріки "великі", наповнені рибою, де небеса сині, а сонце ласкаве. Ця земля щедро родить хліб, годує скот – образ "жирних лук" та буйної зеленої трави є наскрізним у "Велес книзі". Така ніжно-трепетна любов наших предків до своєї землі є підвалиною їх високого патріотизму.
Наші предки були гордими людьми. Більш за все вони цінували волю. Вважалося, що русич, який пролив кров за рідну землю, попадав у рай.
В одному з творів "Велес книги" описано вражаюче ритуальне дійство, яке полягало у прикладанні до рани рідної землі. У чому сенс цього обряду? Власна рана наповнюється землею, власна кров змішується із землею. Таким чином наші предки немовби назавжди зріднювалися з нею. Вважалося, що русич, який здійснив цей обряд, заслуговував на особливу прихильність богів.
Життя наших предків відзначалося ще однією рисою, яка повинна викликати у нас, теперішніх, особливу повагу до них. Маю на увазі демократизм їх суспільно-політичного життя. "Велесова книга" чітко засвідчує, що багато століть життям давніх українців управляли народні збори – так зване віче. На ньому, як говориться в одному з текстів пам'ятки, "всяк міг слово сказати – і те було благом". Як бачимо, часи сивої давнини люди розуміли величезну перевагу суспільства, у якому була свобода слова, тобто "всяк міг слово сказати". Віче обирало князя, який був підзвітний народним зборам. Якщо діяльність князя не влаштовувала "він переобирався "Таким чином витримувався один з головних принципів демократії, який полягає в тому, що обрана народом влада є контрольованою, а тому й відповідальною за свої дії.
Наша сьогоднішня розмова про "Велесову книгу" добігає кінця. Гадаю, ви зацікавилися цією безцінною пам'яткою нашого народу.
І наостанок висловлю думку, яка належить Борису Яценку, відомому досліднику пам'ятки: "Прийде час, і "Велесова книга" ляже на стіл, на вишитий рушник у кожній українській домівці".
(Вчитель ставить запитання, а допомогою яких перевіряє засвоєння змісту лекції).

Домашнє завдання. Провести дослідження тексту дощечок 7а-7б, "Слаба богам нашим!", з метою підготувати відповіді на такі запитання (учні їх записують):
1) Що ви дізнаєтеся з цього твору про релігію наших предків?
2) Що ви дізнаєтеся з цього твору про нашу дохристиянську історію?
3) Яка головні ідея твору?

Примітка. Методичний сенс такого завдання полягає у підготовці учнів до гуртової роботи над текстом дощечок 7а-7б на наступному уроці. Інструктуючи учнів, вчитель попереджає, що текст "Велесової книги" вельми складний для розуміння, тому його треба читати не поспішаючи, вдумливо. Необхідно також мати на увазі, що даний текст, найімовірніше, є проповіддю волхва.
Тексти дощечок мають бути у кожного учня. В наш час ця проблема легко вирішується з допомогою ксерокопіювання.


Урок 2

Тема: Ідея самоповаги, самоствердження наших предків у „Велесовій книзі” (На матеріалі твору "Слави богам нашим!" – дощ. 7а-7б).
Мета: Шляхом гуртової дослідницької роботи над текстами дощечок 7а-7в ввести учнів у світ "Велесової книги"; зацікавити пам’яткою; ознайомити з жанровими особливостями проповіді, показати майстерність анонімного автора-проповідника; викликати повагу до далеких предків як до людей, що вміли шанувати себе, свою честь і свою віру.

Методична концепція. На уроці досліджуються ті ж проблеми, які осмислювалися учнями під час підготовки домашнього завдання. Певна підготовленість учнів активізує їхній інтерес до тексту, стимулює до повнішого вияснення поставлених проблем.
Основні структурні елементи уроку – навчальні ситуації, кожна з яких присвячена дослідженню однієї з проблем. Алгоритм такої навчальної ситуації:
1) учні повідомляють результати домашніх досліджень;
2) вчитель з допомогою системи запитань спрямовує учнів до глибшого розуміння проблеми;
3) вчитель або ж добре підготовлений учень узагальнює розгляд питання.

Хід уроку
I. Вступне слово.
Вчитель відзначає, що тексти "Велесової книги" поки що досліджені дуже мало. І тому сьогодні учні мають шанс здійснити свої відкриття у змісті пам'ятки.
II. Проблема: що дізнаємося а твору про релігію наших предків?
1. Учні діляться своїми "домашніми" спостереженнями з даного питання.
2. Орієнтовна система завдань і запитань для гуртового дослідження проблеми:
- доведіть, посилаючись на текст, що русичі пишалися своєю вірою;
- про які релігійні обряди дізнаємося з тексту твору?
IIІ. Проблема: що дізнаємося з твору про дохристиянську історію?
1. Спостереження учнів з даної проблеми.
2. Запитання і завдання:
- яким ворогам доводилося протистояти нашим предкам?
- охарактеризуйте стосунки русичів з греками.
3. Підсумки.
IV. Проблема: яка головна ідея твору?
1. Думки учнів.
2. Завдання і запитання, що спрямовують дослідницьку роботу:
- перед нами текст проповіді волхва; з якаю метою вона проголошувалася, в чому прагнув переконати проповідник своїх слухачів?
- який текстовий фрагмент є кульмінаційним у розвитку головної ідеї проповіді?
- виділіть текстові фрагменти, у яких сконцентрована ідея самоствердження народу.
3. Узагальнення дослідження. Формулювання висновків.
V. Домашнє завдання.
Ознайомитися з твором "А відтак почалися межи русами незгоди..." (дощ. 8). Виписати у зошит фрагменти, які виражають;
- заклики до єдності русичів;
- заклики до войовничості, готовності захищати рідну землю;
- заклики до волелюбності та незалежності.
 

Урок 3


Тема: Виховна спрямованість "Велесової книги". Заклики до єдності, готовності захищати свою землю, волелюбності (На матеріалі твору ''А відтак почалися межи русами незгоди..." – дощ. 8).
Мета: Відкрити учням спрямованість "Велесової книга" на виховання у народу таких рис, як прагнення до єдності, войовничість, готовність до захисту рідної землі, волелюбність; захопити їх естетичною силою "ВК"; викликати почуття гордості за наших предків.

Методична концепція. Думається, оптимальне методичне рішення щодо вивчення даного твору полягає у "повільному прочитанні" окремих фрагментів, які вирізняються образністю та глибиною думки – саме такими моментами багатий текст дощечки 8 (див. його детальну інтерпретацію у даному посібнику). Завдяки такому підходу учень має змогу глибше зрозуміти домінантні смисли "ВК", відчути естетичну силу пам'ятки, пройнятися повагою до неї.

Хід уроку
I. Вступне слово.
Вчитель мотивує навчальну діяльність, дає інструктивні настанови щодо роботи на уроці.
II. Проблема: мотив заклику до єдності народу.
1. Учні висловлюють результати домашніх пошуків.
2. Аналіз опорного фрагменту:

Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця свого,
то з десятка має утворитися тисяча.

3. Завдання і запитання:
- наведіть зі свого життя, із життя ваших знайомих приклади, які б підтверджували, що єдність сприяє досягненню успіху.
- доведіть, що даний фрагмент містить узагальнюючий) філософський зміст.
- що означає вислів "пребудеш у роді до кінця свого"?
- наведіть інші фрагменти твору, в яких народ закликається до єдності,
- які з висловів звучать як афоризми?
4. Підсумок.
III. Проблема: заклик до войовничості, готовності захищати свій народ і землю.
1. Учні висловлюють результати домашніх пошуків.
2. Аналіз опорного фрагменту.

А ільмерці, дивлячись на те,
не билися зовсім і загинули.
І нічого ми не могли вробити іншого,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і
боронитися од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають,
аніж будуть їм інші наслідувати.

3. Завдання і запитання:
- з якою метою автор проповіді говорить про загибель племені ільмерців?
- чим, на вашу думку, обумовлена така різкість в осудженні невойовничості ільмерців?
- якими хотів бачити автор твору воїнів-русичів? Яке військове завдання він ставив перед ними?

- Визначте інші фрагменти, в яких аргументується необхідність бути готовим захищати свій народ і свою землю.
4. Підсумки.
IV. Проблема: мотив волелюбства.
1. Учні висловлюють результати домашніх пошуків.
2. Аналіз опорного фрагменту:

Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не були на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,
аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,
а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.

3. Завдання і запитання:
- які порівняння в цьому уривку вразили вас?
- які висловлювання з цього уривку звучать як лозунги або ж як крилаті вислови?
- вкажіть на інші фрагменти твору, які закликають до самопожертви в ім'я волі та незалежності русичів?
V. Підсумкова бесіда:
- охарактеризуйте автора цього тексту як людину і громадянина.
- які висловлювання з даного твору треба було б вивчити напам'ять, кожному українцю?
VI. Домашнє завдання. Написати письмовий твір на тему: "Що розповіла мені про наших далеких предків "Велесова книга"?".
 

Примітки:

1 Федоренко Д.Т. "Велесова книга" – найдавніший літопис України. – К., 1999. – С. 87.
2 В основу цієї розробки покладена стенограма уроку-лекції, що був проведений проф. Григорієм Клочеком у 9-му класі ліцею при Кіровоградському педуніверситеті ім. В. Винниченка.

 

Рекомендована література

  1. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. – К., 1995.
  2. Карпенко М. Велесова книга. Переспіви. – К., 1998.
  3. Лоако Г. Українське народознавство. – К., 1995. – С. 54-76.
  4. Лозко Г. Велесова книга як пам'ятка праукраїнської культури // Дивослово. – 1999. –ч.11.
  5. Лукійчук Алла. Чого навчає "Велесова книга": Урок-дослідження //Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999. – ч. 2.
  6. Федоренко Дмитро. "Велесова книга" – найдавніший літопис України. – К., 1999.

http://www.svit.in.ua

 

До розділу

Світ "Велесової книги"

Зміст Від автора
1 2 3 4 5