Українофоб Наталя Яковенко, яка вважає українців тюрками

Список розділів Загальна Загальний

Опис: Загальний форум
Модератор: of

Що треба зробити з Яковенко за антиукраїнські книги?

Позбавити посади
1
13%
Позбавити громадянства
7
88%
 
Всього проголосували: 8

Повідомлення #1 Konrad » 01.11.2009, 10:58

ВУРДАЛАЧКА НАТАЛЯ ЯКОВЕНКО
Культ Наталі Яковенко – доволі бридке явище сучасної української дійсності.
Передовсім тому, що жодна її книга не була ніким, як слід, рецензована. Не з’явилося не те що критики, але й просто розлогої фахової рецензії. Все приймалося на «ура», але не науковцями, а представниками другої найдавнішої професії – журналістами.
Незважаючи на хвалебні оди, всі книги професорки містять серйозні розходження з істиною та грубі ляпи. Один з них – народна етимологія. У деяких її книгах прикладів останньої можна нарахувати близько десятка, причому це не просто щось супровідне, а ключові моменти, на яких вона вибудовує цілі підрозділи. Часом просто жахаєшся. Таке враження, що вона просто ніколи не чула про етимологічні й історичні словники. Із сучасними мовознавчими працями абсолютно незнайома. А втім, навіщо їй із ними знайомитися? Вчених звань та постійного упирання на свою філологічну освіту цілком досить, щоб змусити читача не сумніватися.
Не менш дивовижною є та маячня, яку несе Наталя Яковенко, коли справа доходить до історичної етнографії. Вона демонструє чи то вражаючу необізнаність із першоджерелами, чи то підкреслене їх ігнорування. Особливо це стосується раннього середньовіччя. Професорці абсолютно байдуже, коли насправді почали побутувати ті чи інші етнографічні реалії. Вивчати задля цього джерела вона явно не збирається. А нащо? Студент усе одно «схаває». А якщо й знайдеться хтось, хто міг би аргументовано заперечити, то він усе одно не насмілиться цього зробити з огляду на титули й впливовість авторки. На цьому, власне, все й побудовано.
Попри сформований імідж проґресивного ученого, методологічним підгрунтям наукової творчості Наталі Яковенко все ще слугує стара добра марксистська діялектика з її переходами кількісного в якісно нове, а історичний та діялектичний матеріялізми змушують її увесь час сумлінно шукати онтологічне підґрунтя світогляду як колективів, так і окремих людей. Не обійшлося й без погано прихованого пошуку класової боротьби. Що ж до історичних схем, які так чи інакше наявні у кожного з науковців-гуманітаріїв, то й тут громадянка професорка не може похвалитися чимось новим, адже просто екстраполює на українську історію дещо підредаґовану схему російської історії із її обов’язковим татарським періодом. Вибудовувати самобутній шлях розвитку нелюбого їй українського народу вона не хоче. Чи не може? Ніхто не задумувався, чому це вона так ревно наполягає на відмові від апологізації воєн та збройних конфліктів? Справа тут зовсім не в якихось особистих гуманістичних переконаннях. Просто Наталя Яковенко не є фаховим істориком, їй відверто важко давати собі раду з питаннями мілітарної історії, з тактикою, стратегією, політикою. Тому вона хоче їх уникнути за будь-яку ціну. Те, що військова історія їй важко дається і постійно вимагає запозичувати осмислення подій в інших, дуже добре прослідковується у написаному нею й зовсім незаслужено розхваленому підручникові. Компетентність її у власне історії ну дуже сумнівна.
Науки там немає й близько. Нашвидкоруч написані Яковенко нариси з історії України рекламуються в пресі та електронних засобах масової інформації як «найґрунтовніший підручник з середньовічної та ранньомодерної історії України», хоча це насправді позбавлена наукового апарату компіляція, де легко можна знайти все, що становить кістяк російської імперської ідеології та основу переконань новочасних українофобів. Тут і спільна з росіянами та білорусами неподільна руська спадщина, в якій аж ніяк не можна відшукувати щось своє, і українці, котрі походять навпіл від татар та слов’ян або й просто від татарських здобичників, яких прибило до руського берега, і ще багато дечого, що швидше можна очікувати на російських неофашистських сайтах, аніж у підручникові українського вищого навчального закладу зі славним минулим. У таких випадках авторці, як правило, бракує аргументів, але вона це надолужує за допомогою публіцистичної риторики та поетизмів у дусі провінційної преси, тобто має місце змішування стилів. Звертає увагу, що підручник в цілому ніде суттєво не суперечить антиукраїнським переконанням екстремістів сусідньої держави.
Саме за ці милі нюанси творчість Наталі Яковенко так і люблять антиукраїнськи налаштовані елементи і в нашій країні. Вони аж задихаються від захвату, коли діло доходить до вихваляння їхнього кумира. Не відстають від них і аспіранти героїчної професорки. Ці, за моїм особистим спостереженням, добре усвідомлюють власну провінційність, інтелектуальну ницість та малограмотність, тому керівничка здається їм просто-таки напівбогом. Кожне речене нею слово – святиня. Ні, то не наукова школа, там нічому не вчать і нічого спільно не досліджують, лише, переконавшись у відсутності націоналістичних переконань та політично небезпечних місць в дисертації, методично відправляють на захист. Своєрідний конвейер, як вже говорилося. Ну а за журналістів промовчимо, бо їхній хліб дається їм тяжкою підлабузницькою працею. Мабуть, наприкінці дня язик болить від лизання. Звичайна збірка статей філолога-латиніста, кар’єра якого почалася з провінційного архіву, «являє собою справжній прорив, перелом у прикладній історії», «нічого подібного в Україні досі не з’являлося. Та й на Заході «мікроісторія» лишень пробиває собі дорогу», тобто вже дійшли до крайнощів у своїх панегіриках. Не знають, як уже й вихвалити. «Наталья Яковенко — один из выдающихся украинских историков нашего бурного (в науке также) времени», «один із небагатьох в Україні істориків з європейським ім’ям», «діє неординарно і дуже серйозно», спростовує поголівно усі переконання «почитателей казацкой истории» і розчищає від них науку.
Те, що вона – «науковиць нових поглядів», як написав один з її шанувальників, чи то малограмотний, чи то, як усі кацапи, погано знаючий українську, – більше симулякр, аніж правда. Новітність поглядів передбачає щось більше, аніж стара добра марксистська діялектика, з її переходами кількісного в якісне, і реанімування совдепівської схеми української історії та різних реакційних штампів, позичених у люб’язних сусідів. Її аж ніяк не добросовісні книги відвертають грубістю логіки, спрощенням історії, патетичним прикиданням і газетністю стилю. Вони набиті дурницями та політичною пропагандою.
Як була громадянка співробітниця архіву філологом, так і залишилася. У своїй науковій діяльності вона так і не вийшла за власне філологічні рамки, обмежившись генеалогією шляхти, листуванням, аналізом латиномовних і польськомовних поем. Не гребує оглядами навчальної літератури, не бридить також політичною й навколополітичною публіцистикою. М’яко кажучи, Яковенко – літературознавець вузької спрямованості. Ну а що стосується її систематичного глуму зі знакових постатей української історії, причому саме тих, які прямо причетні до державотворення й боротьби нації за незалежність, то це не єдиний момент, який має аж ніяк не дотичний стосунок до моралі й етики. Що поробиш, у такий каламутний час живемо, коли за антиукраїнську упередженість дають бонуси та дивіденди. Цілковито згоден із журналістом Макаровим: «В Україні досі повсюдно процвітає українофобія – байдужість, зверхність, копійчаний снобізм, класичне «панське» хамство («панське» в лапках, бо варто подивитися на тих «панів») стосовно всього, що озвучене українською, сформульоване в українській системі координат». Зазирніть на російські шовіністичні сайти навколоісторичної тематики і переконайтеся, як часто, як успішно і з яким неймовірним пієтетом там використовують проти нас усі здобутки «авторитетного украинского исследователя»! Більше нікого з наших там так не називають, не вихваляють, не боготворять і не цитують в такій кількості антиукраїнські публіцисти. І недарма.
Аспіранти Яковенко самі кажуть впівголоса, що їхня керівниця ввесь час робить вигляд, ніби розбирається в усьому підряд. Проте ніхто з них у цьому публічно не зізнається, адже через неї пролягає їхній шлях до омріяного наукового ступеню. Там працює добре відлажений конвейер – якщо тебе на нього поставлять, то підеш ти до захисту легко й швидко. Тому провінційні катедрали і катедралки не мають іншого виходу, аніж вливатися до злагодженого хору клевретів. Тим більше, що більшість із них не є етнічними українцями, а людей правих або ж правоцентристських переконань серед них нема взагалі. З часом їхні погляди й переконання стають дедалі більше ортодоксальнішими, якщо можна так висловитися. Тобто уподібнюються до офіційної доктрини їхньої керівниці. Відповідно й зростає бажання захищати її особу з усіх сил, один поперед одного. Є й просто українофоби – люди, які не люблять український народ і почувають тваринне задоволення від можливості паплюжити українську історію, збиткуватися з визначних постатей українського народу. Для таких переконаних шовіністів створене Яковенко середовище є просто-таки живильним.
Власне, то такий своєрідний поділ – для упослідженого натовпу вурдалак Олесь Бузина, а для тих, хто освіченіший і бажає чогось продвинутого, сучасного, наукового, – косоока кацапська вурдалачка Наталя Яковенко з конячим вишкіром. Її упереджені опуси зі слабкою претензією на науковість є таким самим сурогатом, що покликаний на догоду цілком конкретним політичним силам культивувати й підживлювати українофобські почування частини суспільства. Як пишуть в американській газеті «Wall Street Journal» журналісти Адріян Каратницький і Олександр Мотиль, «доки Україна не зможе спокійно і професійно формувати свою історіографію без зовнішнього впливу, її політичне середовище залишатиметься розділеним, а суспільство – недостатньо об’єднаним».
Важко не поставити питання: а що ж робити? Ну, перш за все чекати. Років Яковенко вже багато, вона злісна, жовчна, такі люди довго не живуть. Наш час настане, ми ще прийдемо й сядемо у свої законні крісла. А поки що ігнорувати її антиукраїнські ідеї, підтримувати всіма можливими засобами тих, хто їх критикує, намагатися чавити її численних попихачів, адептів і особливо аспірантів, не спілкуватися з ними, не допомагати їм жодним чином і не подавати їм руки.
Слава Україні! Слава нації! Смерть ворогам!
Помічник окружного прокурора
Коул Тернер (Сан-Франциско, ЗСА).
Konrad
Автор теми
Звідки: Лівобережжя
Репутація: 0
З нами: 10 років 1 місяць

Повідомлення #2 Svitovyt » 01.11.2009, 18:50

Наталя Яковенко зі своїми поплічниками боролося проти Велесової Книги, результатом чого у цьому році її зняли з навчальної програми.
Пропоную минулорічну статтю із сайту "Оратанія"


ВЕЛЕСОВА КН
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #3 inorganic2 » 07.12.2009, 15:40

Ну, баба дура... сама она тюрка-чурка. Крыша явно протекает. Дурка по ней плачет.
inorganic2

Повідомлення #4 Konrad » 02.05.2010, 14:46

Тюрка и есть. Посмотрите на рожу. Село Апрелевка - переселенческое. Глаз узкий, нос плюский - совсем русский, как шутят в диаспоре.
Konrad
Автор теми
Звідки: Лівобережжя
Репутація: 0
З нами: 10 років 1 місяць

1

Повідомлення #5 Tor » 02.05.2010, 15:10

А какую должность она занимает ???
Tor
Звідки: Днепр
Репутація: 1
З нами: 9 років 8 місяців

1

Повідомлення #6 Tor » 02.05.2010, 15:18

Где можно скачать аудио версию книги надо послушать для начала!?
Может ирастрелять нужно не только должности лешить хочу ознакомится !!!
Tor
Звідки: Днепр
Репутація: 1
З нами: 9 років 8 місяців

Повідомлення #7 Svitovyt » 02.05.2010, 15:31

Закидаєте в неті Наталя Яковенко і отримуєте результат.
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці

Повідомлення #9 Svitovyt » 11.07.2013, 18:23

tysja_777
Чого ж не зайшли під своїм іменем, щоб знати з кого брати приклад освіченості? Якщо є конкретні зауваження, просимо в студію.
Svitovyt M
Адмін
Аватар
Вік: 52
Звідки: Запоріжжя
Репутація: 13
З нами: 12 років 2 місяці


Повернутись в Загальний

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість

cron