Будні прифорнтового міста

Список розділів Загальна Загальний

Опис: Загальний форум
Модератор: of

Повідомлення #1 Ясна » 09.12.2014, 09:02

Шукаю шерстяні светри у секенді для атошників.
бачу стоїть хлопець у камуфляжі, вибирає щось. визначаю за своїми ознаками - атошник.
підходжу і пропоную:
- Ви атошник, давайте я оплачу те що вам треба.
-Дякую, я в частину беру. Я вже звідти слава богу вернувся.
- Давайте я для частини оплачу.
- Дякую, не потрібно!
-Ну дайте, я вас хоч обніму! - і відчуваю, очі у мене такі жалібні-жалібні стають, як у доньки, що цукерку випрошує.
обнімаємося, розходимося, відчуваю, у горлі ком, видихнути не можу...
йду додому прати светри. знайшла гарний трикотаж на балаклави. завтра відвезу, будемо шити.
погуділа військовій машині, посварилася на людей навколо. хоч би зтось махнув чи натиснув на гудок...
сиджу і згадую себе на уроках історії України в школі. І лізло ж в голову: "А як то люди жили під час війни? Що думали, що переживали? " Блін, дав Боженька відповідь...
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #2 Ясна » 10.12.2014, 13:05

Про вірність
Біля військової частини у справах. між людьми тиняється не зовсім тверезий велетень у формі. Він голосно вимагає відвезти його в лікарню, де нібито його знайомий намагається закосити від фронту.
Я зупиняю бійця, пояснюю, що такої лікарні не існую в місті. Він намагається зрозуміти, а потім видає з таким диким згустком емоцій в голосі:
- А у мене дома жінки...не понімають вобще... моя жінка, (жінка розумієш!), каже, я тобі вночі ноги молотком перебью, щоб я дома залишився. А я їй кажу, попробуй, я і з перебитими піду! Я готовий померти, щоб ту мразь росіянську вигнати!
- не треба помирати! ти живий маєш бути! це твій обов"язок, перемогти і повернутися живим!
Довго дивиться на мене, а в очах і біль, і образа, і праведний гнів, і хлопчача бравада:
-А я отдумаю, що не змогла б вона так зробити! Правда ж не змогла б? - і йде похитуючись у темряву, де люди у формі метушаться між машинами.
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #3 Ясна » 15.12.2014, 14:08

Вчора і сьогодні шила спальники для бійців.
Боже, який це кайф, коли збираються люди робити одну благородну справу.
Все так дружно, ладно, ніби ми пальці однієї руки.
А ми - це люди, які побачили один одного кілька хвилин тому.
ножиці кроять, булавки сколюють, машинки строчать, серця моляться.
І в такому режимі пролітають години. поглядаєш на годинник: "Ну ще трошки, ну ще оце встигну, ой як шкода, що треба вже йти".
Уже на виході можна передихнути і ...познайомитися
Я спускаюся по сходах і чую, як двері майстерні відчиняються і впускають велике серце і руки, що прийшли мені на заміну.
Слава Богу, сьогодні заміна є. А завтра?
Ті, що захищають нас, чекають на вашу допомогу!
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #4 Ясна » 18.12.2014, 11:29

один боєць просить срочно зробити жетон для опізнання.
от з його бригади він нікому не потрібний, всі чекають безкоштовних. А йому срочно подавай.
І розумієш, що людина готується помирати... чоловік вже в літах, досить заможній, щоб відкупитися від фронту, діти, онуки. Один з бійців , з яким вони повернулися з фронту 6 днів тому зробив так, що його комісували. А цей жетон собі замовляє.
А я реву і шукаю майстрів, хто б зробив цей жетон. і говорю впевненим голосом. ну мені так здається, що сльози, які я ковтаю в голосі не чути. А він говорить: "Мені не треба психолог"
А мені блін треба!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #5 Ясна » 19.12.2014, 20:27

Це - професіонал, кар"єрист і двічі підряд в тому самому одязі на роботу не прийде.
Сьогодні вона пакує чергову сотню літрів борщів для фронту. Сміється:
- Якось мені передали чорний перець не горошком, а мелений. Ну я і насипала як завжди - столову ложку на пакет. Хлопці з передової дзвонять, кажуть, що то у вас дівчата такі злі стали? Борщ доводиться водою запивати. ледве з"їли. Тонкощі куховарства на ходу вивчаю. Сказали б мені рік тому, що я борщі на сотні чоловік готуватиму...
-Ну да, - підхоплює її чоловік,- мені мабуть доведеться на фронт іти, щоб твого борщу поїсти.
- Та зварю я тобі, після війни, потерпи вже, - віджартовується і витягає новий пакет сушених овочів, - капуста закінчується, треба продзвонити в кого вже насушилося.
Я віддаю пакет сушеного перемеленого кропу. Це особливий індігрієнт в борщі. Щоб сепаратисти не заводились
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #6 Ясна » 21.12.2014, 21:55

Це - професіонал, кар"єрист і двічі підряд в тому самому одязі на роботу не прийде.
Сьогодні вона пакує чергову сотню літрів борщів для фронту. Сміється:
- Якось мені передали чорний перець не горошком, а мелений. Ну я і насипала як завжди - столову ложку на пакет. Хлопці з передової дзвонять, кажуть, що то у вас дівчата такі злі стали? Борщ доводиться водою запивати. ледве з"їли. Тонкощі куховарства на ходу вивчаю. Сказали б мені рік тому, що я борщі на сотні чоловік готуватиму...
-Ну да, - підхоплює її чоловік,- мені мабуть доведеться на фронт іти, щоб твого борщу поїсти.
- Та зварю я тобі, після війни, потерпи вже, - віджартовується і витягає новий пакет сушених овочів, - капуста закінчується, треба продзвонити в кого вже насушилося.
Я віддаю пакет сушеного перемеленого кропу. Це особливий індігрієнт в борщі. Щоб сепаратисти не заводились
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #7 Ясна » 23.12.2014, 15:45

Зображення
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #8 Ясна » 10.01.2015, 22:09

Його ховали з розплющеними очима. Я намацала дві монети в кишені, але не навважилася підійти і закрити йому очі.
Вже потім дізналася, що поцілив його осколок в мить, коли він висунувся з окопу, щоб глянути...куди тобі треба було дивитися, хлопче?..
як хотілося по материнському взяти за шкірку, труснути добряче і гримнути: " Куди тобі треба було?..".
Знімаю з вінка хустинку і кладу в кишеню. Завжди гидувала поминальними речами, а тут хустинка ніби гріє руку.
Увечері зустрічаю бійців з форнту і ловлю себе на тому, що махаю у слід машинам цією хусточкою.І раптом розумію: ось що ти виглядав там, за вибухами та спалахами, нетерплячий цікавий хлопчику - НАШУ ПЕРЕМОГУ!
Я відчуваю твій погляд навіть звідти, з-за межі, і хустинка теплою грудочкою лежить у долоні.
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #9 Ясна » 20.04.2015, 20:42

Дзвінок від колишньої співробітниці:
- Везуть дядька на фронт. будуть їхати через наше місто. сух пай закінчився, ще треба ліки від застуди.
- Скільки їх?
- 5 вагонів..
ешелон засекречений, їдуть таємно, невідомими шляхами, коли будуть невідомо, може через годину, може через 10.
знайти на 5 вагонів голодних мужиків їжу, маючи в кишені 500 грн. Задачка? додайте ще в умову, що ешелон може не зупинятися, тобто треба щось, щоб можна легко закинути у вагон.
Забігла в аптеку: гроші залишилися там.
склади порожні: з перемир"ям в рази падає надходження допомоги. Дзвонимо в ешелон, питаємо, де їхні волонтери. Відповідь потрясає: ми перші... АААААААААААААААААА. Два місяців учебці і жодного контакту волонтерів?
Хлопці, ну коли ж до вас дійде, що ви перш за все несете відповідальність за своє життя. А вже потім ми всі підключаємося.
в останній момент дзвінок: нам віддають 200 пакетів мівіни, зняли з машини, яка мали їхати на передову. І ящик печива на додачу, як же без нього. Треба забрати. Ловлю на вулиці хлопців, прошу перенести ящики. хлопці( поросята) питають обережно, чи їх не мобілізують прямо в штабі. Кажу трохи з погордою:
- Щоб туди попасти, ще заслужити треба.
Ніяковіють і мовчки тягнуть ящики. Доки вантажимося, ще одні волонтери підвозять мівіну з печивом, у машині спить лялька років двух- трьох.
Ви думаєте, що знаєте щось про щастя? Забудьте. Щастя - це коли 5 вагонів мужиків, яких ти ніколи не бачила і не побачиш будуть сьогодні мівіну заїдати печивом.
їдемо на вокзал. Дзвоню співробітниці. Дізнаюся, що потяг на іншому вокзалі через 15 хв. і навіть стоянка невеличка буде. Несемося на інший вокзал.
паркуємося, мимо проходять бійці. Ловлю, прошу допомогти з ящиками. Сміються:
- Де це бачено, щоб дембеля молодим їжу носили?
Це Україна, тут все можливо.
потяг, кілька хвилин на обійми, комок в горлі, потяг рушає.
фото не буде, але повірте, люди яких я бачила - прекрасні
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців

Повідомлення #10 Ясна » 09.08.2015, 08:51

Я служу в диванних військах.
Лежу така собі на дивані, почитую спроквола фейсбук. Дзвінок бійця з фронту. тралі - валі, про погоду. життя-буття. Мозок реагує на фразу: промок в наметі.
Уточнюю. Намет дійсно промокає. Але у бійця він є. Свій з дому. У інших не має. Натягнули плівку і сплять під нею.
Веду тралі-валі далі, а сама у фейсбуці шукаю тих, хто хоч щось розуміє в наметах. Бо у мене єдині про них спогади про - це конкурс на день піонерії.
Кілька кликів мишкою, і у мене телефон людини, в якої закупаються наметами на фронт.
- Слухай. кажу бійцеві, я зараз перешлю тобі телефон. а ти розкажи. які намети вам треба і куди вислати.
Через півгодини переводжу гроші. За кілька годин намети відправляються бійцям. Перевертаюся на інший бік та далі читаю фейсбук.
Сьогодні хлопці відзвонилися: посилку отримали, один намет восьмимісний, один - двомісний. За дуже хорошу ціну і хорошої якості.
Бійці задоволені, а я далі можу лежати на своєму дивані. Війна далеко.
Спасибі вам рідненькі за це!
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 10 років 6 місяців


Повернутись в Загальний

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість

cron