Чому я стала прихильником домашніх пологів

Список розділів Загальна Народження в радості

Опис: Все про пологи і не тільки

Повідомлення #1 Ясна » 17.11.2009, 10:15

Про маленьку дівчинку, білявку із чорними очима я мріяла здається із перших місячних. Вигадала собі хатинку, де на мене завжди чекала донечка, і коли ставало тошно від своїх серйозних дитячих проблем бігла думкою до неї.
моє тіло до вагітності почало готуватися за кілька місяців. Перше, що воно зробило: вигнало тодішнього мого бойфренда, з яким я , до речі, хотіла створити сім"ю. Чимось він не влаштовував мій організм, бо досі не можу пояснити причини моєї поведінки. найшло як кажуть.
Потім мої очі почали розкриватися о шостій ранку(до цього їм комфортно спалося до 12), а ноги несли на стадіон, де розтрушували останній мій сон. Це ще ладно. моє тіло примушувало мене обливатися холодною водою. Навіть зараз пам"ятаю, як стою перед льодяним душом і думаю, ну нащо це мені? а потім якась сила штовхає мене під льодяні краплі УУУУУУУУУУУух
В цей час мені зустрілася колишня подруга. "Що з тобою, ти вся світишся, ти вийшла заміж? Ні? ну тоді ти вагітна!" Я раптом відчула холодок під серцем, і накрила рукою живіт. З тієї миті почуття вагітності не покидало мене. А потім з"явився і татко. З першої зустрічі ми говорили про дітей, про виховання, про сім"ю. Ще пам"ятаю мить як завагітніла. Це був ранок 17 липня. Здалося раптом, що я розтеклася як море, стала безмежною, ніжно-синьою. і на мене опускається таке ж безмежне, ніжно-синє небо. і думка : ну ось і все.
Через два тиждні тест висвітив одну смужку. Я поклала його на вікно, борючись із нав"язливим відчуттям порожнечі у душі. Через годинку я змахнула папірець у сміття і перед очима мелькнули ... дві смужки!!!!!! Так мабуть народжуються зверх нові зірки - шаленний вибух щастя.
Вагітність проходила не дуже гладко. Лікарка поставила мені срок на 4 тиждні більший.
Татко на це сказав: ну що ж, раз мама нагуляла, будемо виховувати. Потім срок вирівняли, але сумніви у своєму батьківстві залишилися протягом усьго сімейного життя. врешті я не витримала, сказала, що дитина дійсно не його, і зібрала речі. Але то буде набагато пізніше...
А покищо я лежу N - ний місяць у лікарні, і розповідаю лялечці, що то я плачу не від того, що її не люблю, а від своїх житейських неважливих проблем.
До, речі, реального діагнозу мені так і не поставили, сказали, що загроза пов"язана із психічним станом. Я часто думала, а якби лікарка не помилилася із сроком???????, може б не було ніяких лікарень, уколів, скандалів?
десь перед сьомим місяцем, моя ляля вирішила піти. Вона прийшла до мене у білосніжній довгій льолі і дивилася з такою жалістю, розумінням і прощенням. Я кинулася від того, що серце аж зайшлося, живіт почав ходити ходором, я тримала його руками і вмовляля заспокоїтися, просила прощення за свою невдалу вагітність, за нервування, обіцяла, що я виправлюся в все буде добре, аби тільки вона була зі мною.
В тридцять тижднів я наполягла на виписці і повернулася додому. Шилися сорочечки, в"язалися шкарпеточки, все пралося, вичищалося. Татко гладив животик, і ми знову говорили про дітей, виховання, яка у нас буде щаслива сім"я.
8 квітня, о третій ночі почалися перейми.проміжок був 10 хв, болю не було, все якось терпло всередині, а потім відпускало. я всілася за швейну машинку, бо дуже хотілося вишити сонечко на пелюшці, в яку загортатиму малечу, а руки все не доходили. На переймах піднімалася зі стільця, і проймалася такою радістю, що здавалося, аж сонце почало раніше сходити, щоб подивитися, що
ж тут таке цікаве відбувається.
На торохтіння машинки вийшов татко, спросоння він не зразу второпав до чого діло йде, а далі запалив усі свічки, поставим музику, і ми танцювали пару годин, зупиняючись на переймах, прислуховуючись якимось третім вухом, що ж там відбувається у нашої лялі?
годині о дев"ятій відійшла пробка. ми почали готуватися в роддом: помилися, підготували робочий стіл для акушерки (так чоловік обізвав процедуру бриття), поставили клізму, поїли все смачненьке, що було в холодильнику. Час йшов, а перейми ставали все рідшими, між ними вже 20 хв, і терпне не так сильно. Я лягла подрімати, татко розтирав мені ніжки, час уповільнився, в такому медитативному стані ми прожили до вечора. Я почала панікувати, адже обіцяні перейми через 5 хв, коли треба викликати швидку ніяк не наступали. Вирішили їхати в лікарню.
У швидкій мене присилували сидіти на переймах, я дуже боялася пошкодити лялі, і намагалася сісти напівлежачі. Мене відчитали як першокласницю, і я змирилася.
У приймальні не дуже доброзичлива тіточка перелопатила мій пакет з особстими речами. викинула все, що здалася їй непотрібним, труси туди теж попали разом із одягом для дитини. Татка на пологи не пустили, хоча попередня домовленість була із завідуючою, та це був суботній вечір, і звернутися було ні до кого.
Мені поставили клізму, намазали соски зеленкою, похвалили чоловіка за охайну зачіску між ногами і запустили в святая святих - пологове відділення.
Мене оглянула лікарка. Пам"ятаю холодні інструменти, від яких тіло аж судомило, її вимогу лежати спокійн, і категоричне небажання відповідати на мої питання.
палата, в яку мене повели, була звичайна, лікарняна, з двома металевими ліжками і матрасами в клейончастих чехлах.
Зайшла акушерка, наказала мені повернутися задом і вколола кілька уколів. Для чого вони я теж не дізналася. через кілька хвилин у мене почався страшенний головний біль, в очах темніло, нудило, я навпомацки доьралася до туалету, намагалася викликати рвоту, бо після неї біль трохи стихав. Не можу сказати, через скільки часу мене витягла з туалету санітарка і вклала на ліжко. Потім прийшла акушерка, поставила крапельницю і сказала, що я вже рожаю. це мене заспокоїло і нарешті почалися відчуватися перейми. До цього головний біль їх повністю забивав.
Я досить швидко знайшла потрібний темп дихання, дрімала між переймами, коли це принесло акушерку, яка почала цікавитися скільки мені років, де я працюю. витрачаючи короткі перепочинки, я все ж таки пояснила їй, що вона заважає мені народжувати. на що мені відповіли, що я мала приїхати зразу, як відчула перейми, отримала б укол і спала весь день, а не зараз, коли треба рожати.
Лежати було дуже незручно, я просилася встати, але не дозволяли, ляля дуже сильно тисла на кобчик, довелося терпіти. Потім мені пробили пузир, підняли, одягнули роддомівську сорочку і повели на крісло.
після двух потуг, мені знову хотіли поставити крапельницю, я різко сказала: не треба, і її мовчки прибрали. на третій потузі моя лялечка виплюснулася з мене і опинилася на животі.
поклали її попкою, і досі пам"ятаю цю гарячу синьо-червону попочку, яку я тут вже вхопила руками і потягла до себе. Акушерка потягла її до себе. Якусь секунду ми боролися за цю попочку, і ось її безцеремонно виривають у мене. між руками - порожньо, у душі піднімається шквал сліз і дитячого протесту, але тут мені починають розповідати, що я погана дівчинка, і жахливо себе поводила на пологах. Сльози стають комом у горлі, психіка робть якийсь дивний скачок, і ось, я, а он моя довгожданна лялечка, а між нами СТІНА. Я вже не відчуваю до неї нічого. ВСЯ моя любов, отам, за стіною сліз, які не дозволяють виплакати. Мене повідомляють про народження дівчинки. Я подумки вітаюся з нею, бо не наважуюся сказати вголос, раптом це теж недозволено?
Доню забирають, акушерка давить руками на живіт, вихлюпується плацента. Її довго розглядають, я чую слова: яка товста, мабуть двійня була. .Мене шиють, порвалася вже коли плечики виходили.
приносять дитину, тулять до зеленого соска, мале морщиться, брати відмовляється, ніхто й не наполягає, доню забирають і кладуть в кількох метрах від мене. Акушерка говорить, що схожа на татка.
приїхала я десь о 18 вечора, а в 20.30 вже стала мамою.
Так ми лежимо дві години. Вона там саменька, і я можу дотягнутися лише подумки. Маля мовчить, неворушится, жива чи ні?, з нею все гаразд? спитати ні в кого.
Потім нас розвозять по різних палатах. В моїх руках горить відчуття гарячих маленьких сідничок. Це єдиний дотик, який я зробила до дитини.
О шостій ранку всіх породіль піднімають здавати щось там. Я відмовляюся вставати. На вимогу встати силую себе і через кілька кроків втрачаю свідомість. Більше мене не трогають, але і дитину не приносять. У палаті шість чоловік, які народили в цей день.
Принесли малих на годування , моєї не має. Мамочки поруч воркочуть. А у мене стоїть стіна сліз.
Прийшла педіатр. Бабулька комуністичної закалки. Сказала, що все гаразд, а те, що не гаразд, то не страшно.
Є і свої приколи. Чергує молодий атлет, ставить мені катетери, підмиває, носить на руках (це коли без свідомості).
На другий день принесли донечку. Цицьку не бере. Я йду сваритися, що дитину догодовують і приносять ситу. Приносять пляшечку з молоком, при мені всовують до рота малій, і говорять: дивись, як смокче, нічого не голодна, а з твоїми сосками годувати взагалі неможливо.
Три дні малеча на сумішах.
іншого разу прошу: покличте педіатра, дитина хрипить. Малу забирають, я чекаю під дверима. Згодом мене заганяють у палату, і кажуть, щоб чекала там. Дитину я бачу аж на наступний день.
Труси одягати не дозволяють, прокладки теж. Ходимо всі човгаємо із ганчірками між ногами. Мені з кожним днем стає все гірше, болить, не можу розігнути спину. Прошуся весь час на огляд. Тикають, маціють, говорять, що все в порядку. Виписують.
Знову свої приколи. На знімання швів навели студентів, мене доручають одному із них. Я кричу, що відмовляюся, і по закону маю право вибирати лікаря. Хлопці регочуть і вигукують: вибери мене.
Практиканка успішно справляється. Мабуть вона боялася більше за мене, бо робила все дуже ніжно.
Дома! Їхала в роддом, була ще зима, а повернулася - на проти під"їзду розпустилися весняні квіти.
Дома дістаю цицьку, і о диво, моя розумничка бере зразу і починає смоктати.
Перша ніч разом. я дивлюся в очі донечки, і бачу весь Всесвіт, який доручив мені берегти і любити цю душу. Відчуваю, яка я маленька перед цим поглядом, яка велика відповідальність покладена на мене.
Проходить пара днів, і я вже не можу розігнутися від болю внизу живота. Чолові дотягує мене до лікарні. Приймають без черги: залишки плаценти в матці. Я безпорадно говорю, Мені сказали, що все нормально, матка на 7 тижднів. Та які там 7 тижднів ..... - і дещо не зовсім літературне - це вже лікар.
Додому вже не відпускають, чистять. Після наркозу весь час цідюся. Груди розриває. Мала знову на суміші. У мами закінчується відпустка і вона повертається додому.
10 днів після пологів. Я в лікарні. Дома чоловік з немовлям. Возить її у візочку на роботу (він торгував у той час), міняє пелюшки на лавочці.
я відпрошуюся на ніч додому, перу, готую кашки в холодильник. На ранок знову під крапельницю. Чістка не допомогла, залишаються ще згустки крові, які вирішують вимивати. Вставляють капельницю у шийку, і я лежу по кілька годин підряд в холодному приміщені (опалювальний сезон вже закінчився) на кріслі. Потім біжу додому, потім знову на вечірні процедури, потім додому на ніч.
Нарешті закінчили антибіотики. Я даю Дзвіночці груди, і моя дівчинка знову їх бере. Мамина розумничка.
Пару днів перепочинку вдома. Йдемо на плановий огляд до нервопатолога. Лікарка аж охкає, у малечі страшенний внутрішньо черепний тиск - наслідки стимуляції. І знову: лікарні, лікарні, лікарні. До двух років пролежали більше 15 разів. Та я розумію, що мені несказанно пощастило, поруч мамочки, яких теж стимулювали, і мій діагноз ще самий оптимістичний.
У два роки пропонують інвалідність. Наш татко вже давно зник із горизонту сімейного життя. Щоденний прийом ліків, боротьба зі щепленнями, малечі після них завжди гіршає. Роботи не має, грошей теж. У лікарні нашіптують, що при інвалідності я хоч щось отримуватиму. І ліки час від часу безкоштовні видаватимуть. Мама мене відмовляє. Низький поклін їй за це.
Я плачу за довідку із зміненим діагнозом, влаштовую малу в садочок, виходжу на роботу у цей же садочок. Боремося за нормальне життя вже без допомоги медиків.
Перемагаємо!
Свою другу донечку я народжувала вдома.
Думаю, що зрозуміло чому.
Ясна
Автор теми
Репутація: 18
З нами: 11 років 8 місяців

1

Повідомлення #2 Tor » 02.12.2010, 00:05

Резюме выше изложенного
Негативное настроение потому и держится так стойко, что человек с самого рождения привык убеждаться в том, что мир настроен против него недружелюбно. На маленького человечка сразу после рождения сваливается агрессивное воздействие огромной силы. Он лежал себе в утробе, и было ему там уютно, тепло и спокойно. Но вот бедного человечка берут и грубо выталкивают из этого комфорта. Он слышит крики матери, и возможно осознает, что сам явился причиной ее страданий. Вот и заложен фундамент под комплекс вины. Яркий свет бьет по глазам. Хочется зажмуриться и ничего не видеть. Влажное тепло сменяется жестким сухим холодом. Хочется свернуться клубочком и закрыться от всего этого ужаса. Но вот без промедления перерезают пуповину, тем самым грубо прерывая единственную связь с источником жизни. Человечек уже в смертельном шоке. Он задыхается, но еще не знает, что нужно дышать. Его хлопают по спине, нанося пожизненную травму. В его легкие острой бритвой врезается воздух. Дышать больно, но другого выхода нет. Условия поставлены жесткие: либо борись за свою жизнь, либо умри. Невинный и чистый разум усваивает первый урок: борьба за существование является неотъемлемой частью этого мира. Человечку больно и очень страшно, но вот, в довершение ко всему, его отрывают от матери и заключают в жесткий футляр. Выбившись из сил, он стремится спрятаться от этого мира в сновидении.
Так происходит первая встреча с этим миром. Страх, одиночество, безысходность, обида, ярость и полная беспомощность. Это первые уроки, которые жестоко и неумолимо пропечатываются на белом листе разума. Задел, необходимый маятникам, сформирован. Недаром такая шоковая практика родов по сей день широко распространена и считается вполне цивилизованной. Редко кому приходит в голову, что такое рождение представляет собой совершенно кошмарный шок, который оставляет глубокую пожизненную рану в подсознании человека. Ни одно существо в животном мире не испытывает ничего подобного при рождении. Только в единичных и очень дорогих клиниках можно родиться «по-человечески».
<В Зеланд>
Tor
Звідки: Днепр
Репутація: 1
З нами: 9 років 2 місяці

Повідомлення #3 vinceslav » 04.12.2010, 23:08

vinceslav
Репутація: 0
З нами: 9 років 4 місяці

Повідомлення #4 Огнеяра » 06.12.2010, 12:07

Шановний vinceslav
у "нормальному" пологовому будинку № 9:
* на "збереженні" мене заразили якоюсь інфекцією, через що мала дуже напружені стосунки з чоловіком після виписки;
* перед пологами, щоб збити високий тиск вкололи магнезію - "дєтка, ти молода, ще походиш", у той момент шийка матки вже була розкрита;
* перед пологами мені сказали "будем рожать", на мою репліку "як? ще ані перейм, ані якихось позовів не відчуваю" відповіли фразою типу "поздно, - закомпостировано!";
* влили потрійну дозу окситоцину і вимусили видавлювати з себе немовля - родової діяльності не було!;
* після фрази "будем резать" я з переляку так гаркнула на акушерку, що та тільки пробелькотіла "ми трошечки надрізали, щоб дитинці легше було"

та що там за "нормальний" полог.будинок, якщо я у дівчат в палаті питала кого народила - вкололи якусь отруту, що мене вирубило майже під час пологів - не пам'ятаю чим пологи закінчилися!

якщо ще буду колись народжувати - тільки дома!
Огнеяра
Звідки: Запорiжжя
Репутація: 0
З нами: 10 років

Повідомлення #5 Леля » 06.12.2010, 12:32

я тежнароджувала вдома. але то скоріше форс мажор вийшов - не встигли до пологового.
але потім нас повезли і пологовий і мені там не дуже сподобалося.
Леля
Репутація: 0
З нами: 11 років 6 місяців

Повідомлення #6 vinceslav » 08.12.2010, 10:06

Огнеяра
Шановна ОГНЕЯРА.По-перше-9 будинок відносно нормальний,я це вказав,по-друге-треба заздалегідь готовитися ,домовлятися з лікарями,вникати у весь цей складний процес,по-третє=а де був Ваш чоловік,коли чинилися всі ці неподобства?Нічого особистого,але ,на жаль,більшість чоловіків кидають всі ці клопоти на жінок,вони вважають великим подвигом присутність на пологах(в Європі це давним-давно норма)З хамським персоналом треба розмовляти з позиціі сили-вони цього бояться,але це має робити в першу чергу чоловік,жінці не до цього.А дома можна народжувати ,коли є здоровя,професійна акушерка та умови.
vinceslav
Репутація: 0
З нами: 9 років 4 місяці


Повернутись в Народження в радості

Хто зараз на форумі (базується на активності користувачів за останні 5 хвилин)

Зараз переглядають цей розділ: 1 гість

cron